Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство icon

Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство




Скачати 479.29 Kb.
НазваЛекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство
Сторінка3/4
Дата25.09.2012
Розмір479.29 Kb.
ТипЛекція
1   2   3   4

2)чи має це діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений;

3)чи винен підсудний у вчиненні цього злочину;

4)чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин;

5)чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання підсудного, і які саме;

6)яка саме міра покарання повинна бути призначена підсудному і чи повинен він її відбувати;

7)чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь та в якому розмірі, та чи підлягають відшкодуванню збитки, заподіяні потерпілому, а та

кож кошти, витрачені закладом охорони здоров'я на його стаціонарне лікування, якщо цивільний позов не був заявлений;

8)що зробити з майном, описаним для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна;

9)що зробити з речовими доказами, зокрема з грошима, цінностями та іншими речами, нажитими злочинним шляхом;

10)на кого повинні бути покладені судові витрати і в якому розмірі;

11) який запобіжний захід слід обрати щодо підсудного;

12)чи слід у випадках, передбачених ст. 96 КК, застосовувати до підсудного примусове лікування;

13)чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки.

Якщо підсудний обвинувачується у вчиненні кількох злочинів, суд вирішує питання, зазначені в пунктах 1—б ст. 324 КПК, окремо по кожному злочину.

Якщо у вчиненні злочину обвинувачується кілька осіб, суд вирішує питання окремо щодо кожного з підсудних.

Примусове лікування, передбачене ті. 12 ст. 324 КПК, може бути застосовано лише за наявності відповідного висновку лікувальної установи.

Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу, обвинувальний вирок буває двох видів: 1) з призначенням покарання; 2) без призначення покарання. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.

Виправдувальний вирок постановляється у разі: 1) якщо не встановлено подію злочину; 2) якщо в діянні підсудного немає складу злочину; 3) якщо не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.

Виправдання підсудного за будь-якою з перелічених підстав має однакову юридичну силу — підсудний визнається невинуватим у вчиненні злочину і повністю реабілітується.

Виправдувальний вирок за відсутністю події злочину постановляється у разі, якщо судовим розглядом встановлено, Що діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний, взагалі не мало місця або відсутній причинний зв'язок між Діянням підсудного і шкідливими наслідками, що настали.

Виправдувальний вирок за відсутністю в діянні підсудного складу злочину виноситься у разі, якщо встановлено. Що діяння, яке ставилось у вину підсудному, вчинено не даною особою, а іншою або ж воно не передбачене чи не Розцінюється кримінальним законом як злочин, зокрема,якщо воно лише формально містить ознаки злочину, але Рез малозначність не становить суспільної небезпеки; яння вчинені в стані необхідної оборони чи крайньої необхідності тощо.

За недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину виправдувальний вирок постановляється лише тоді, кола факт суспільно небезпечного діяння встановлено, але до. сліджені судом докази виключають або не підтверджують вчинення його підсудним (п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р.

Як свідчить практика, при складанні вироку — найважливішого акта правосуддя — ще зустрічаються недоліки, незважаючи на те, що в законі (статті 333—341 КПК) досить повно викладено вимоги щодо форми і змісту вироку, а в постановах Пленуму Верховного Суду України містяться чіткі роз'яснення з цього приводу, судді відчувають певні труднощі при складанні тексту цього судового документа.

Вступна частина вироку — як обвинувального, так і виправдувального — згідно зі ст. 333 КПК повинна містити ряд важливих даних, що логічно підводять до викладу його мотивувальної частини.

Перш за все у вступній частині повинно бути зазначено, що вирок постановлено іменем України. Це надає йому необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається громадянами і самим засудженим як правова оцінка державою вчиненого діяння. Далі зазначається повна назва суду, який постановив вирок (будь-які скорочення є недопустимими). Трапляються випадки неправильного зазначення у вироку місця й часу його постановлення. Зокрема, як місце постановлення вироку іноді вказується назва приміщення, в якому відбувався судовий розгляд справи (палац культури тощо). Як дату постановлення вироку деякі суди помилково вказують весь проміжок часу, протягом якого проходила нарада суддів у нарадчій кімнаті і складався текст вироку, наприклад, 5—20 травня, 7—10 червня тощо. Суди повинні керуватись положенням, що датою постановлення вироку є день його підписання складом суду» & місцем його постановлення — місто чи інший населений пункт, де фактично відбулося судове засідання.

Крім прізвищ осіб, що входять до складу суду, і секре-аря судового засідання, у вступній частині вироку необхід-

вказати їх ініціали. Тут само вказуються прізвища й ініціали всіх учасників судового розгляду, зокрема, прокурора, потерпілого, його представника, законного представника підсудного, цивільних позивача і відповідача та їх представників, а також перекладача (якщо він брав участь у судовому засіданні).

У складних кримінальних справах зі значною кількістю учасників судового розгляду вступну частину вироку слід викладати не на бланку (де обмаль місця), а на аркуші паперу — з тим, щоб у вироку був зазначений кожен учасник судового розгляду і перекладач. Експерти та спеціалісти до них не належать, тому їх прізвища у вступній частині вироку зазначати не треба.

Дані про особу кожного з підсудних викладаються у вступній частині вироку в тому самому порядку, що й у ст. 333 КПК, а саме: прізвище, ім'я та по батькові, рік, місяць і день народження, місце народження й місце проживання, заняття (місце роботи чи навчання), освіта, сімейний стан (наявність утриманців), інші дані про особу підсудного, що мають значення для справи. Пленум Верховного Суду України в п. 14 постанови «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29 червня 1990 р. № 5 (зі змінами, внесеними постановою від 4 червня 1993 р. № 3, від 3 грудня 1997 р. № 12) роз'яснив, що до відомостей про особу підсудного, які мають значення Для справи і які слід зазначити у вступній частині вироку, крім тих, що прямо передбачені ст. 333 КПК, належать, зокрема, й такі: громадянство, участь у Великій Вітчизняній війні, інвалідність, наявність державних наго-Р°Д, дані про непогашену й незняту судимість тощо.

Викладаючи дані про незняті й непогашені судимості,

Слід указати точну дату попереднього вироку, назву суду,який його постановив, кримінальний закон, за яким підсудного було раніше засуджено (статтю та її частину

пункт), міру покарання, дату і підставу звільнення (за відбуттям покарання чи з інших підстав), види брання (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські робти, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі тощо).

Дані про погашені чи зняті судимості до вступної частини вироку заноситись не повинні. У цих випадках, як і тоді, коли підсудний раніше не засуджувався, у вироку зазначається, що він несудимий.

Якщо за попереднім вироком, судимість за яким знята чи погашена, підсудного було засуджено до позбавлення волі й він його відбув, то достатньо вказати це в мотивувальній частині вироку, обґрунтовуючи обрання підсудному покарання у вигляді позбавлення волі.

Оскільки ст. 333 КПК прямо вимагає зазначити у вступній частині вироку місце проживання підсудного, його заняття і сімейний стан, тут слід вказувати й те, що підсудний не має певного місця проживання, не працює (з якого часу) і не вчиться, що він не одружений. У разі, якщо підсудний раніше перебував у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано, деякі суди у вступній частині вироку зазначають, що підсудний розлучений. Проте ця обставина не має жодного значення для справи, тому у вироку досить вказати, що підсудний неодружений. Якщо ж неодружений підсудний має утриманців (батьки, діти від розірваного шлюбу, інші близькі родичі), суд повинен зазначити це у вступній частині вироку.

Однак не слід захаращувати вступну частину вироку такими даними про особу підсудного, що не мають значення для справи. Деякі суди без будь-якої потреби зазначають тут, що підсудний не є військовозобов'язаним, не має утриманців, не є депутатом тощо. Адже відомості, що не стосуються особи підсудного, можна перераховувати без кінця, проте це не матиме жодного значення для правильного вирішення справи.

У вступній частині вироку не слід зазначати, який запобіжний захід було обрано підсудному на досудовому слідстві, оскільки це призведе до непотрібних повторень: в резолютивній частині вироку суд обов'язково має викласти рішення про застосування щодо підсудного певного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, а також про зарахування попереднього тримання під вартою до часу відбування покарання.

Після викладення даних про особу підсудного необхідно послатись на кримінальний закон, що передбачає відпідальність за злочин, за вчинення якого підсудного віддано до суду» вказавши точну назву цього закону та відповідну його статтю (її частину або пункт). Якщо у справі притягнуто до відповідальності кількох осіб, які віддані до суду за один і той самий злочин, з метою уникнути повторень доцільно після викладення даних про особу кожного з підсудних вказати, що всіх їх віддано до суду за одним і тим самим законом, і зазначити частину чи пункт відповідної статті.

Як випливає зі ст. 333, цим вступна частина вироку закінчується і далі, після слова «Встановив», починається виклад мотивувальної частини.

Однак деякі суди після зазначення кримінального закону, за яким при попередньому розгляді справи суддею віддано підсудного до суду, іноді посилаються у вступній частині вироку на те, що в судовому засіданні було допитано підсудного, потерпілого, свідків, досліджено висновки експертиз, заслухано судові дебати, останнє слово підсудного тощо. В такому переліку судово-слідчих дій та досліджених судом джерел доказів немає необхідності, це, знову ж таки, тільки призведе до непотрібного повторення, оскільки в мотивувальній частині вироку суд зобов'язаний буде знову згадати про виконані ним судово-слідчі дії, назвати джерела доказів, розкрити їх зміст, проаналізувати одержані фактичні дані й дати їм правову оцінку.

Мотивувальна частина обвинувального вироку (ст. 334 КПК) повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких ґрунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необґрунтованою — підстави для цього.

Якщо у вчиненні злочину брали участь кілька осіб, обвинувачення слід формулювати таким чином, щоб булла зрозуміла роль кожного із співучасників, форма його співучасті (організатор, підмовник, пособник, виконавець), які дії він вчинив, а також щоб були наведені обставини, що виключають ступінь винуватості кожного із співучасників. Якщо до кримінальної відповідальності притягнуто кількох осіб, які визнаються винними в багатьох епізодах злочинної діяльності, формулювання доведеного обвинувачення слід викладати не окремо щодо кожного з підсудних, а за епізодами злочинної діяльності, зазначаючи за кожним із них роль усіх співучасників.

При призначенні підсудному покарання суди повинні враховувати постанову Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначенням судами кримінального покарання» від 24 жовтня 2003 р. № 7, тяжкість вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного із співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень КК при вирішенні питання про віднесення злочинів, передбачених КК 1960 р., які були вчинені до набрання чинності КК 2001 р., до злочинів невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжких або особливо тяжких потрібно керуватися ст. 12 КК 2001 р., якщо це пом'якшує кримінальну відповідальність осіб і не обтяжує ступінь тяжкості злочину, вчиненого до набрання чинності КК 2001 р. В інших випадках необхідно застосовувати відповідні положення КК 1960 р.

Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність незнятих чи непогашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальний стан тощо.

Суд зобов'язаний також мотивувати призначення по-пання у вигляді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не по-'язані з позбавленням волі; звільнення від відбування окарання з випробуванням; призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини КК України, або перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті за цей злочин; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, та у зв'язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Якщо суд відповідно до ст. 96 КК визнав за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого

рішення.

Пленум Верховного Суду України у зазначеній постанові (п. 8) роз'яснив судам, що призначення основного покарання, нижчого від найнижчої межі, передбаченої законом за даний злочин, або перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або непризначення обов'язкового додаткового покарання (с. 69 КК) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого особливо тяжкого, тяжкого злочинів або злочину середньої тяжкості, з урахуванням особи винного.

У кожному такому випадку суд зобов'язаний у мотивувальній частині вироку зазначити, які саме обставини або дані про особу підсудного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом'якшення покарання, а в резолютивній — послатися на ч. 1 ст. 69 КК. При цьому необхідно враховувати не тільки мету й мотиви, якими керувалась особа при вчиненні злочину, а й її роль серед співучасників, поведінку під час та після вчинення злочинних дій тощо. З підстав, зазначених у ч. 1 ст. 69 КК, суд може це: призначати додаткового покарання, передбаченого санкцією статті Особливої частини КК як обов'язкове.

Щодо особи, винної у вчиненні декількох злочинів, суд може призначати більш м'яке покарання, ніж передбачено законом, окремо за кожний злочин або тільки за один із них і остаточно визначити покарання за правилами ст. 70 КК. Застосування положень ст. 69 КК щодо покарання (як основного, так і додаткового), призначеного за сукупністю злочинів чи за сукупністю вироків, є неприпустимим.

Призначенню покарання, нижчого за найнижчу межу, передбачену санкцією статті Особливої частини КК, не перешкоджає наявність у цій самій санкції альтернативних, більш м'яких покарань.

Суд не вправі перейти до більш м'якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.

Мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред'явлено підсудному і визнано судом недоведеним, а також підстави для виправдання підсудного з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Не допускається включення у вирок формулювань, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого.

У мотивувальній частині вироку викладаються підстави для задоволення або відхилення цивільного позову, а також підстави для відшкодування матеріальних збитків у випадках, передбачених ч. З ст. 29 КПК (ст. 334 КПК).

У резолютивній частині обвинувального вироку повинні бути зазначені: прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання, призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнен-від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витра-и- рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про побіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.

У випадках, передбачених ст. 54 КК, у резолютивній частині обвинувального вироку викладається рішення про позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу особам, засудженим за тяжкий чи особливо тяжкий злочин.

У випадках, передбачених ст. 96 КК, у резолютивній частині вироку зазначається рішення суду застосувати до підсудного примусове лікування.

Міра покарання повинна бути визначена таким чином, щоб при виконанні вироку не виникло жодних сумнівів щодо виду і розміру покарання, призначеного судом.

Якщо підсудному було пред'явлено кілька обвинувачень і деякі з них не були доведені, то у резолютивній частині вироку повинно бути зазначено, по яких із них підсудний виправданий, а по яких — засуджений.

Якщо підсудний визнається винним, але звільняється від відбування покарання, суд зазначає про це в резолютивній частині вироку.

Якщо призначається більш м'яке покарання, ніж передбачено законом за даний злочин, у резолютивній частині вироку робиться посилання на ст. 69 КК і зазначається обране судом покарання.

У разі звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до статей 75—79 і 104 КК, у резолютивній частині вироку зазначаються тривалість іспитового строку, обов'язки, покладені на засудженого, а також трудовий колектив або особа, на які, за їх згодою або на їх прохання, суд покладає обов'язок з нагляду за засудженим і проведення з ним виховної роботи.

У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний у пред'явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий; вказується про скасування запобіжного заходу про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації ина, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ст. 335 КПК).

Після підписання вироку судді повертаються до зали засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок.

Всі присутні в залі судового засідання, в тому числі склад суду, заслуховують вирок стоячи.

Головуючий роз'яснює засудженому, його законному представникові, а також потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їх представникам зміст вироку, строки і порядок його оскарження та право подати клопотання про помилування.

Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує вирок підсудному його рідною мовою або іншою мовою, якою він володіє (ст. 341 КПК).


6. Участь присяжних у здійсненні правосуддя в апеляційному суді при розгляді кримінальних справ у першій інстанції

Статтею 127 Конституції України встановлено, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у встановлених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Правосуддя, як зазначав В. В. Мельник, — це обумовлений процесуальною формою суду присяжних процес об'єктивного, повного і всебічного дослідження в змагальному кримінальному процесі питань винуватості та вироблення з цих питань у нестандартних морально-конфліктних ситуаціях правильного і справедливого вердикту, що відповідає імперативам тверезого розуму й суспільної гуманістичної совісті1.

Немотивований виправдувальний або обвинувальний вердикт з питань винуватості, що виробляється у ході правосуддя (чи доведено, що певне діяння мало місце; чи доведено, що це діяння вчинив підсудний; чи винний підсудний у вчиненні цього діяння), відрізняється від довільного або формального правосуддя тим, що присяжні засідателі вирішують ці питання правильно і справедливо ще тоді, коли в результаті об'єктивного, повного і всебічного дослідження обставин, що підлягають доказування(мотив, спосіб здійснення злочину тощо), на основі безпосередньо вивчених у судовому засіданні даних і настанов головуючого вони внутрішньо переконуються в логічній неминучості та моральній обов'язковості виправдувального або обвинувального вердикту, тобто у тім, що таке рішення відповідає «правді-істині» (юридичній правді) і «правді-справедливості» (моральній, або життєвій, правді)1.

Відповідно до вимог закону справжнє внутрішнє переконання присяжних щодо винуватості підсудного може бути вироблено лише на основі всіх безпосередньо досліджених у суді доказів, доводів, встановлених на їх основі обставин справи, що розглядається. Якщо їх недостатньо для встановлення істотних обставин справи і формування внутрішнього переконання присяжних щодо винуватості підсудного, то присяжні не мають права ані за законом, ані за совістю визнавати підсудного винним.
1   2   3   4

Схожі:

Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconЛекція №12 підсудність. Попередній розгляд справи суддею. Поняття І значення підсудності > Види підсудності Процесуальний порядок попереднього розгляду справи суддею
У науці та практиці кримінального процесу під підсудністю розуміють сукупність юридичних ознак (властивостей) кримінальної справи,...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconЛекція №6 порушення кримінальної справи
У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі,...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconЛекція №7 досудове розслідування: поняття, зміст, форми та загальні положення поняття І форми досудового розслідування досудове розслідування це здійснювана
Юридичною підставою для здійснення досудового розслідування є постанова про порушення кримінальної справи. Досудове розслідування...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconЗатверджуєм о
У ході дізнання, досудового слідства І судового розгляду у кримінальних справах слідчий, працівник органу дізнання, прокурор, на...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconЗакон України про прокуратуру від 5 листопада 1991 р. (ст ст. 34-36) //Відомості Верховної Ради України, 1991 р. N 53, ст. 793
...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconХарактерні риси що відрізняють судово-бухгалтерську експертизу від ревізії та аудиту
Для зміцнення законності і правопорядку правоохоронні органи застосовують при розгляді кримінальних і цивільних справ судові експертизи,...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconХарактерні риси що відрізняють судово-бухгалтерську експертизу від ревізії та аудиту
Для зміцнення законності і правопорядку правоохоронні органи застосовують при розгляді кримінальних і цивільних справ судові експертизи,...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconЛекція №16 перегляд судових рішень в порядку виключного провадження
Перегляд судових рішень із підстав неправильного застосування кримінального закону та істотного порушення вимог кримінально-процесуального...
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство iconС. В. Щербак межі судового розсуду у цивільному процесі україни
move to 0-16870605
Лекція №13. Судовий розгляд кримінальної справи > Загальні положення судового розгляду Підготовча частина судового засідання > Судове слідство icon№8 порушення кримінальної справи (2 год.)
Про судову практику в кримінальних справах, які порушуються не інакше як за скаргою потерпілого, та практику передачі таких справ...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи