Тема 1 Політика як соціальне явище. Політична влада План
Скачати 206.34 Kb.
|
|
Тема 1-2. Політика як соціальне явище. Політична влада План
1. Визначення політики. Політика як суспільне відношення. Структура, мета, завдання, засоби та функції політики. Термін „політика” походить від давньогрецького слова „поліс” (місто-держава) та його похідних: „politike” (мистецтво управляти державою), „politeteia” (конституція), „polites” (громадяни), „politica” (державний діяч). Єдиного визначення поняття „політика” немає. Ще Платон під політикою розумів мистецтво, здатність жити в умовах поліса, що ставить людину у певні поведінкові рамки. М.Вебер вважав, що політика — це прагнення до влади, її завоювання, утримання в різних великих суспільних колективах. Він розрізняв політику у широкому та вузькому розуміннях: у широкому — це політичні відносини, пов’язані з управлінням окремими сферами суспільного життя, а у вузькому — керівництво політичною організацією, передовсім державою. Д.Істон розглядає політику як реалізований владою розподіл цінностей, а Меркл твердив, що у своїх найкращих проявах політика — це шляхетне прагнення до справедливості та розумного порядку, а у найгірших — це корислива жадоба влади, сили, багатства. Трактування політики можна згрупувати так:
Політика виникла з необхідності підпорядковувати індивідуальні та групові інтереси всезагальному, який полягає у збереженні цілісності і єдності розшарованого суспільства. Цей собливий вид людської дільяності покликаний з’ясовувати як довготривалі, так і поточні інтереси різних соціальних груп. Політика є засобом забезпечення інтересів як великих груп людей (наприклад, націй, класів), так і нечисельних груп (наприклад, фінансових чи регіональних кланів). Вона є усвідомленою діяльністю, спрямованою на забезпечення суспільних процесів, їх регулювання, розвиток у певному напрямку. ^ Політика є продуктом свідомої довільної, а часом — свавільної діяльності людей, рушійною силою якої є певний інтерес. Проте в цілому політика виражає інтегрований інтерес. ^ становлять суб’єкти політики, об’єкти політики, політична діяльність, політичні відносини, політичні інтереси, політична свідомість, політична психологія, політична культура, і крім того, виділяють нормативний аспект. Під суб’єктами політики розуміються учасники політичного процесу, здатні діяти вільно і самостійно. Є три рівні суб’єктів політики: соціальний (індивіди, класи, еліти, етноси, мафія, натовп, корпоративні групи); інституційний (партії, органи державної влади, суспільні організації, такі супер-інститути як ООН, НАТО); функціональний (армія, органи розвідки, лоббі, опозиція, бюрократія). Об’єктами політики виступають суспільні явища, на які спрямована діяльність суб’єктів політики, зокрема влада. ^ Ці взаємодії будуть керуватся політичними інтересами учасників, які є безпосередньою спонукальною причиною політичної активності. ^ виражений конституціями, законами, програмними документами партій і політичних рухів. Політика може бути різних видів: економічна, соціальна, культурна, правова та державна. У залежності від масштабів, спрямованості, змісту завдань, політика поділяється на внутрішню і зовнішню. ^ — забепечення панування одних суспільних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодження соціальних інтересів. Завдання політики — підтримання певного порядку в суспільстві, соціальної справедливості, максимального забезпечення як інтересів окремих індивідів, так і соціальних груп, а також загальносуспільного інтересу, забезпечення цілісності суспільства. Засобами політики є право, державний примус (сила), мораль. Призначення політики у тому, щоб на основі спільних інтерсів об’єднувати всі верстви суспільства і спрямовувати їх дії на вирішення важливих суспільно-державних завдань. ^
^ Основні відмінності політики і права (юридичного):
Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як для оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і для закріплення панування певних соціальних класів або якщо говорити загально виступає засобом закріплення політики. Тоді як політика формує право. У той же час право виступає важливим джерелом легітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою, визначає поле політичної діяльності, правила політичної діяльності, права та обов’язки суб’єктів політики, тобто регулює політичну діяльність. Правова політика — це певна форма безпосереднього правового вираження державної політики у будь-якій загально-значущій сфері суспільного життя, яке упорядковується та управляється органами державної влади і органами місцевого самоврядування. По суті, це процес формування і здійснення за допомогою правових засобів заснованих на праві ідей, цілей, принципів, програм, заходів щодо реалізації державної влади у різних сферах життєдіяльності суспільства. Тобто правова політика, у широкому розумінні — це та ж державна політика організації і управління сукупністю сфер суспільних відносин задля досягнення на основі права легітимними засобами загального блага, задоволення публічних інтересів (з врахуванням приватних), вирішення певних конкретних завдань, обумовлених реальними актуальними загальносуспільними, публічними потребами та інтересами. Головною метою правової політики демократичної, соціальної, правової держави, з багатопартійною системою має бути сприяння досягненню громадянської злагоди в суспільстві на основі утвердження й забезпечення законних прав і свобод людини. Зміст правової політики пов’язаний з цілеспрямуванням, вибором пріоритетів, формуваням моделей розвитку правової системи, правового розвитку держави та суспільства в цілому відповідно до об’єктивних потреб соціального прогресу та суб’єктивних інтересів владарюючих сил, суперечностей між першими і другими. Проблема ефективності правової політики — це проблема її результативності, тобто практичного досягнення цілей, що були закріплені законодавцем, та співвідношення їх матеріалізації в конкретних результатах відповідно до затрачених зусиль. ^ Є багато визначень. Деякі з них. Влада — це вплив сприченений на інших. Влада — це відношення людини до себе самої, до інших людей, відношення між групами людей, суспільними класами, прошарками, державами, державою та громадянами тощо. Влада — це контроль індивіда над свідомістю та поведінкою інших людей. Влада — це здатність та можливість здійснювати свою волю, спричинювати визначальний вплив на діяльність інших людей за допомогою певних засобів — авторитету, права, насильства. Влада — це відображення природної здатності людини до агресії, інститут верховенства або накопичення благ. Це форма саморегуляції особливого типу індивідів. Влада — це відображення ефективної потреби будь-якого цілого до самореалізації та організації. Влада — це прояв людських сил. Це відображення діалектичної взаємодії потенціалів суб’єкта влади та її об’єкта. За базове і напростіше можна взяти визначення влади як вплив однієї частини суспільства (індивіда, групи, організації) на поведінку інших у бажаному для себе напрямі. Уже з такого визначення видно, що влада є відношенням. Основною особливістю такого відношення є переважний, визначальний вплив однієї сторони на іншу. Тому, сторону з переважним впливом називають суб’єктом, а сторону, яка цього впливу зазнає — об’єктом владного відношення, однак не треба абсолютизувати об’єкт як такий, що зазнає тільки впливу і не бере вольової участі в цьому відношенні, оскільки підкорюються тільки з власної волі. Отже влада є властитвістю не тільки суб’єкта, але й об’єкта. Вона виступає як відношення між ними і не існує як без суб’єкта, так і без об’єкта. Наука справедливо доводить, що будь-яка система життя вимагає для нормального власного функціонування певних домінант. В такій системі завжди виникає потреба організації та самоорганізації. Стосовно людського суспільства це також має силу. Саме влада і виникає як відображення об’єктивної потреби будь-якої людської спільноти до самоорганізації. Суспільна вона тому, що виникає там, де є людські стосунки і зникає там, де їх немає. Більше того, влада є необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності. Влада є суто суспільним відношенням, у якому задіяні наділені свідомістю і волею люди. Переважний вплив одних людей на інших є вольовим відношенням між ними, за якого одні люди можуть нав’язувати свою волю іншим. Як вольове відношення влада існує у реальній та потенціальній формах. Потенціальною є влада, що не виявила себе. Вона не менш істотна, ніж реалізована. Багатозначність влади проявляється й у іншому аспекті: влада може виступати як соціальна, тобто бути присутньою у відносинах між великими соціальними групами, і як міжособистісна (у стосунках між друзями, сім’єю). Соціальна влада проявляється в політичній (її підвидами є державна, суспільна або громадська) і неполітичній (економічна, духовно-інформаційна) формах. Політична влада взаємопов’язана з іншими видами соціальної влади, при чому що всі вони можуть бути використані в політичних цілях. Інші види влади виділяються залежно від методів здійснення та сфери поширення. Економічна влада — об’єктивно зумовлені матеріальними потребами життя суспільства відносини, в яких власник засобів виробництва підпорядковує своїй волі поведінку інших учасників процесу виробництва. Засобами такого підпорядкування можуть бути як безпосереднє володіння власністю, так і контроль над нею, а також кошти, цінні папери, договірні зобов’язання тощо. Духовно інформаційна влада — це організація духовного виробництва в усіх його формах і здійснення інформаційного та іншого впливу. Ця влада реалізується за допомогою засобів духовно-інформаційного впливу на людей. Такими засобами можуть бути мораль, релігія, ідеологія, мистецтво, наукові знання, соціальні норми, інформація про поточні події суспільного життя тощо. Досить великою владою володіє церква. Незаперечною є влада моральних авторитетів, а ще більшою кримінальних авторитетів, яка ґрунтується на нормах за якими живе злочинний світ. Але найбільшу духовно-інформаційну владу в сучасному суспільстві мають засоби масової інфорамції — преса, радіомовлення, телебачення, Інтернет. Вони є головним чинником формування громадської думки і називаються ще „четвертою владою”, котра за силою впливу на суспільство прирівнюється до законодавчої, виконавчої та судової влад. Кратологія. Політична влада є одним з центральних понять у політології. ^ як один з найважливіших проявів влади характеризується реальною здатністю класу, групи, індивіда, які відображають їх інтереси, проводити свою волю за допомогою політики і правових норм. Специфіка політичної влади пов’язана зі здатністю індивідів, груп і їх організацій реалізувати свої інтереси і волю за допомогою засобів політико-державного управління і контролю. Політична влада поділяється на державну і суспільну (громадську), носіями якої є партії, суспільні рухи, ЗМІ. До інших проявів специфіки політичної влади можна віднести такі:
^ Поняттям політична влада позначають можливість і здатність усіх суб’єктів політичного життя здійснювати вплив на процес прийняття політичних рішень, їх реалізацію, на політичну поведінку індивідів, соціальних груп і об’єднань. Державна влада є лише однією з форм політичної влади – це спеціально організована система державних органів, організацій та установ, створена для управління усіма сферами суспільного життя, вона характеризується монопольним правом на прийняття законів і застосування примусу. Поняття „політична влада” ширше від поняття „державна влада”. По-перше, політична влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів, громадських організацій), хоча будь-яка державна влада — завжди політична. По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус, правом видавати НПА тощо. Проте, окрім примусу вона послуговується іншими засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо. ^ до проблеми політичної влади. У політологічній літературі виділяють чимало концепцій трактування політичної влади, найголовнішими з поміж яких є: Біхевіористський (від анг. — поведінка) — влада як певний тип поведінки, заснований на можливості зміни поведінки інших людей. Інструменталістський — влада як можливість використання певних засобів, зокрема насильства. Телеологічний — влада як досягнення певних цілей і одержання результатів. Структуралістський — влада як особливі відносини між тим, хто управляє, і тим, хто підпорядковується. Конфліктологічний — влада як можливість прийняття рішень, які регулюють розподіл благ у конфліктних ситуаціях. Реляціоністський — влада як між особові стосунки, які дають змогу одному індивідові змінювати поведінку іншого. ^ Ознаки політичної влади:
^
Структура влади. Структура влади — це ті компоненти, без яких вона не відбувається. ^ Суб’єкт. Ним є джерело активної предметно-практичної діяльності, спрямованої на об’єкт. Існує думка, що поняття „суб’єкт влади” і „носій влади” не тотожні. Суб’єкт влади — це соціальні групи, насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носій влади — державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації інтересів політично домінуючих соціальних груп. Крім того суб’єктів поділяють на:
^ Це явища і процеси політичної сфери, на які спрямована дія суб’єктів політики. До розуміння об’єкта влади треба підходити діалектично, оскільки певні суб’єкти і об’єкти влади можуть мінятись місцями залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти, окремі громадяни, громадсько-політичні організації є суб’єктами або носіями політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об’єктами владного впливу. До суб’єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного життя — економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство загалом. ^ — здатність об’єкта до підпорядкування залежить від двох основних факторів: засобів (ресурсів), якими володіє суб’єкт, і від мотивації підпорядкування об’єкта, яка може бути викликана: страхом за свою безпеку, страхом залишитись без певних благ; звичкою виконувати накази; апатією; переконанням у необхідності підпорядкування; зацікавленістю, щоб бути у підлеглості; відчуттям обов’язку; авторитетом суб’єкта влади. Влада побудована на інтересі і переконанні, є найбільш стабільною, тому що передбачає добровільне виконання розпоряджень, що робить лишнім застосування негативних санкцій. Однією з найбільш прийнятних для влади мотивацій підпорядкування є авторитет суб’єкта влади. І навпаки, влада, заснована на страху і примусі, породжує бажання об’єкта „піти” з поля влади. ^ Ресурси влади являють собою те, що може бути використане для впливу на інших, що підвищує потенціал і силу впливу суб’єкта влади. Існують відкриті і приховані типи впливу. У першому випадку використовуються такі ресурси, як:
Прихований вплив передбачає використання методів переконання, тобто раціональних аргументів, або навіювання. Залежно від того, які ресурси використовуються, говорять про три способи володарювання: панування, вплив і стимулювання. Існують і інші класифікації ресурсів, наприклад за методами здійснення та сферою поширення:
Провідна роль всіх ресурсів політичної влади належить економіці. Саме функціонування політичної влади, вирішення кожного виду економічних і соціальних проблем вимагає великих економічних і соціальних ресурсів. Тому у центрі уваги керівників держав знаходяться економічна і соціальна політика. Рівень економічного розвитку країни і роль політичної влади в його підвищенні є головним критерієм в оцінці заслуг цієї влади. Можна без перебільшення стверджувати, що сила влади, її міцність і легітимність знаходяться у прямо пропорційній залежності від рівня досягнутої стабільності суспільства. ^ полягає у відповіді на питання: кому вона служить? Зміст влади — у чиїх руках перебуває? Форма влади — як вона організована, яким є апарат, які методи здійснення. Якщо говорити про форми влади, то слід виділити такі форми:
Основними функціями політичної влади є: інтегративна, регулятивна, мотиваційна, стабілізаційна. Інтегративна функція влади спрямована на консолідацію всіх соціально-політичних сил, інтеграцію прогресивних політичних, ідеологічних, інтелектуальних ресурсів суспільства з метою реалізації суспільно значущих, історично визначених цілей. Регулятивна функція влади забезпечує створення політичних механізмів регулювання життєдіяльності суспільства, підтримує вольовими методами функціонування цих механізмів. ^ означає, що влада формує мотиви політичної діяльності, підпорядковує їм як загальнозначущі, так і інші мотиви відповідно до політичних інтересів суб’єктів владарювання, їхніх політико-організаційних структур. ^ Домінуючим принципом функціонування державної влади є принцип її розподілу на три гілки та створення системи ваг і стримувань. Проте не йдеться про буквальний розподіл державної влади, влада залишається єдиною, відбувається лише функціональний розподіл влади, який не допускає зосередження владних повноважень в одних руках (одного індивіда чи групи індивідів) — створюється три групи державних органів, кожна з яких виконує свою особливу функцію. ^
^ В легітимності відображається ставлення громади до влади. Її можна визначити як стан влади, коли вона визнається більшістю народу законною та справедливою, народ погоджується з владою, добровільно визнає її право приймати рішення, які повинні виконуватися. Легітимність і авторитетність влади — явища певною мірою схожі. Легітимність означає згоду з владою, коли він добровільно визнає її право приймати рішення, які повинні виконуватися. Чим нижчий рівень легітимності, тим частіше вона буде спиратися силовий на примус. Від легітимності потрібно відрізняти поняття легальності влади. ^ — це юридичне поняття, яке означає відповідність дій влади (спосіб завоювання та здійснення влади) діючому на той час законодавству. Між легітимністю і легальністю можуть бути суперечності. Не всі закони, прийняті відповідно до встановленої процедури, можуть оцінюватись населенням як справедливі, нарешті, законно обрана влада у випадку невиконання своїх зобов’язань, невдалого екномічного курсу, який призвів до різкого падіння рівня життя, може втратити довіру з боку населення. У цьому випадку спостерігається процес делегітимації влади. У той же час нелегальна за своїм похподженням влада може у свою чергу бути виправдана і підтримана народом. Легітимація — це спосіб або процес, методом якого влада отримує виправдання. Ідеальної легітимності (100% підтримки населення) не буває . у будь-якому суспільстві є люди, що порушують закони або ставляться до влади апатично. Нарешті, в демократичному суспільстві існує опозиція офіційній владі. Відповідно будь-яка влада повинна підтверджувати свій авторитет, доказувати населенню, що саме вона найбільшою мірою відповідає його інтересам. ^ :
|
Схожі:
 | Тема Політика як соціальне явище. Політична наука: предмет І методи Матвеев С. А., Буланенко Л. С., Михеев С. А. Политология: Учебное пособие. 3-е изд перероб и доп. — Харьков: „Одиссей”, 2003. – 335... | | Тема Політична влада (2 год.) План Матвеев С. А., Буланенко Л. С., Михеев С. А. Политология: Учебное пособие. 3-е изд перероб и доп. — Харьков: „Одиссей”, 2003. – 335... |
| Питання для контрольних робіт з політології: Тема Політична влада | | Тема №1 Поняття, предмет, методи та система кримінології Поняття кримінології як науки Кримінологія — це комплексна наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини й умови виникнення злочинності,... |
| Тема №3 Злочинність та її основні характеристики Злочинність соціальне зумовлене, історично мінливе, порівняно масове та кримінологічне явище, що проявляє себе в системі кримінально-карних... | | Тема 11 судова влада у зарубіжних країнах Судова влада відповідно до теорії розподілу влад є самостійною І незалежною сферою публічної влади І являє собою сукупність повноважень... |
| Тема 5: Людина І політика План Роль особи як суб’єкта політики визначається І виявляється на соціальному, інституційному І персоніфікованому рівні | | Конспект лекцій з курсу "Політична економія" тема предмет І методи політичної економії план Метод політичної економії. Розвиток політекономії на основі загальнонаукових методів дослідження |
| Правознавство ● Економіка І організація підприємства Поняття, види та характеристика конституцій. Конституція України – загальна характеристика. Закони та підзаконні нормативні акти.... | | Правознавство ● Економіка і організація підприємства Поняття, види та характеристика конституцій. Конституція України – загальна характеристика. Закони та підзаконні нормативні акти.... |