Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий icon

Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий




НазваФілософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий
Сторінка5/24
Дата11.10.2012
Розмір3.35 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24
^

Р = К + А + С + Т + М + ЕК + СА


(Р – риторика, К – концептуальний закон, А – закон моделювання аудиторії, С – стратегічний закон, Т – тактичний закон, М – мовленнєвий закон, ЕК – закон ефективної комунікації, СА – системно-аналітичний закон) [7, с. 49].

Мисленнєво-мовленнєва діяльність включає два аспекти: організаційний і управлінський. Ця діяльність спрямована на розвиток особистості. Закони риторики забезпечують ефективність вербального мислення, процес аргументації в прагматичному аспекті, функцією якого є переконання. Отже, риторика необхідна людині будь-якої професії, бо вчить володіти живим словом та вмінням переконувати співбесідника. Це є важливим для майбутніх спеціалістів, професіоналів – не лише гуманітаріїв, а й природничих спеціальностей університетської освіти.

Духовне відродження – основа національно-культурного, інтелектуального, риторичного відродження українського народу. Сучасний етап відродження риторики актуалізує проблему мовленнєвої культури людей. Особливо це стосується тих, хто працює в системі освіти – “викладач-студент”, “учитель-учень”, які активно спілкуються, користуючись засобами усного переконуючого слова.

В умовах духовно-культурного відродження України зростає значення класичних та кращих сучасних риторичних традицій. Важливу роль у відновленні національних традицій відіграють гуманітарні науки (філософія, психологія, педагогіка, мовознавство). Кожна із цих наук вивчає одну із граней мовленнєвої культури особистості. Цілісний підхід до риторичної культури (культура мислення, культура мови, культура етичного вчинку) може забезпечити риторика як наука й мистецтво про закони управління мислення, мови та спілкування.

Лектор – це передусім віртуоз, який володіє зіткненням різноманітних сфер (як гуманітарних, так і природничих). На жаль, у сучасній освітній традиції нехтування риторичною (мовленнєвою) практикою призвело до нудних лекцій та безликих семінарів. В університеті не практикується оцінювання викладачів за їх риторичну майстерність (вона не відображається на їхньому академічному статусі). Водночас вдосконалення викладацької мовленнєвої практики вимагає не менше зусиль та майстерності, аніж написання кандидатської чи докторської дисертації.

Отже, виникає потреба виділити необхідність легітимізації риторичної традиції в університеті. Однією з основ, на яких тримається освіта у вищих навчальних закладах, є риторична традиція живого безпосереднього спілкування між викладачами та студентами. Нехтування цією традицією, неувага до неї призводять до значного спаду якості освіти.

Сьогодні значно зростає вагомість риторики у світі. Так, свідоме життя людини можна розглядати як послідовність і сукупність промов, якісної чи неякісної мови; від цього залежить і доля людини, й успіхи її. На Заході риторику називають теорією і практикою комунікації (комунікативна філософія – Апель, Хабермас), у Японії – теорією мовного існування людини, у Бельгії – неориторикою.

На стику епох лише раціональність людини не в силі подолати усілякі кризові ситуації. Тому звертаються до людини духовної. Більшість українських та зарубіжних філософів вважають, що без культу духовності людство загине. Що ж таке духовність? Представники екзистенціалізму М. Хайдеггер, В. Франкл розкривають духовну сутність людини, що виходить за межі свого тілесного, адже духовність людини виявляється лише тоді, коли вона піднімається над собою і стає відповідальним ставленням до себе самої.

У філософській літературі виділяють три основні напрями в трактуванні духовності. По-перше, залишається досить розповсюдженим розуміння духовності радянського періоду, але не виділяється його політико-ідеологічний аспект. Широко використовуються його дослідницькі настанови, аналітичний апарат. По-друге, є тенденція відтворення розуміння духовності в нашій аналітиці кінця ХІХ століття. Тут домінує релігійне тлумачення. По-третє, виділяється тенденція, що розкриває методологічний аналіз західної соціологічної та культурологічної думки. Їх аналіз зосереджується на окремих елементах, явищах духовності, ідеального. На практиці застосування цих понять, їх аналіз не зводять до цих трьох позицій. Прослідковується синтез у їх розумінні, особливо в останні роки ХХ століття.

Поняття “духовність” однозначно вживається в позитивно-онтологічному значенні. Прийнято вживати “Святий Дух”, особливо в християнській релігії. Використовується сьогодні “дух Сатани”, що означає протилежне “Святому Духу”. Саме в таких випадках потрібно використовувати поняття “дух”. По-своєму характеру “дух” – більш гнучке, багатозначніше поняття. Людина у своїй давній історії становлення не обмежувалась здобуттям та виробництвом матеріальних благ. Специфікою людського існування є її духовність. У сфері духовного людина намагається реалізувати своє земне призначення. Віднайти шлях та самореалізуватись у духовному світі допомагає людині філософія. “Ніхто окрім філософії не в стані підтримати життя духа і завести нас у світ вищих цінностей – Істини, Добра, Справедливості, Прекрасного, поза рамками якого життя людини було б абсурдом” [8, с. 162].

Духовність відрізняється від духу деякими змістовними відтінками. Так, духовність виступає суттєвим еквівалентом категорії духу, репрезентуючи всю змістову наповненість феномена духовного. При цьому несе в собі певну інтерпретацію, а саме: виділяє дух як людське досягнення. Тобто поняття духовності охоплює всю сферу духовних явищ, визначає дух як характеристику людини та її існування. З іншого боку, дух (феномен духовності) охоплює досить широкий спектр різних явищ – “від конкретних духовних утворень (знань, ідеалів, почуттів) до об’єктивованих, предметних і соціально-інституалізованих форм духовного життя” [9, с. 17]. Тому можна виділити духовний розвиток людини як специфічну форму її самовизначення у світі, а разом з тим – її саморозвиток. Духовність виражає розвиток, взаємозв’язок суспільного та індивідуального життя людини.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   24

Схожі:

Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconФілософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий
Тільки в системі Геґеля вперше проаналізовано логічну діалектику як єдність (синтез) теоретичного й практичного. Такий синтез виявляється...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconЛисий василь Прокопович
Лисий василь Прокопович (12.ІІ. 1943, с. Липовеньке Голованівського р-ну, Кіровоград обл.) – філософ, канд філос наук (Теоретичне...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconЛисий василь Прокопович
Лисий василь Прокопович (12.ІІ. 1943, с. Липовеньке Голованівського р-ну, Кіровоград обл.) – філософ, канд філос наук (Теоретичне...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130 001. 4: 159. 964. 21 Термінологічна проблематика категорії ментальності в культурології. Т.І. Уварова
Менталітет – це об’єктивне явище культури, зі специфічною природою, що значно ускладнює його адекватне розуміння та унеможливлює...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 123+316. 356. 2 О. В. Чеботарьова
У статті проаналізовано позиції давніх філософів щодо проблеми сім’ї, ролі жінки та чоловіка. Акцентується увага на духовно-моральному...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 808. 51«652»: 130. 2 И. А. Пантелеева

Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні
move to 0-21538717
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 2 Автор: Фесенко Г. Г
Фесенко Г. Г. – к філос н., доцент кафедри історії І культурології Харківської національної академії міського господарства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи