Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий icon

Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий




НазваФілософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий
Сторінка7/24
Дата11.10.2012
Розмір3.35 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24

______________________


  1. Жеребкина И. Прочти мое желание. М., 2000.

  2. Destabilising Theory: Contemporary Feminist Debates (Barret M., Phillips A. (ed). Cambridge: Polity Press, 1992.

  3. Hooks B. Feminist Theory: From Margin to Center. Boston: South End Press, 1984.

  4. Walby S. Theorising Patriarchy. Oxford: Blackwell, 1990.

  5. Harding S. The Science Question in Feminism. Ithaca: Cornell University Press, 1986.

  6. Grant J. I Feel Therefore I Am: A Critique of Female Experience as the Bases for a Feminist Epistemology. In Women and Politics, 1987. N 17 (Fall). P. 99114.

  7. Nicholson L. Feminism/Postmodernism. New York/London: Routledge, 1990.

  8. Harding S. Reinventing Ourselves as Other: More New Agents of History and Knowledge in L. Kauffman (ed. ) American Feminist Thought at Century’s End, А Reader. Oxford: Blackwell, 1993.

  9. Marshall B.L. Engendered Modernity – Feminist, Social Theory and Social Changes. Cambridge: Polity Press, 1994.

  10. Weedon C. Feminist Practice and Poststructuralist Theory. Oxford: Blackwell, 1987.

  11. Yeatman A. Post Modern Revisionings of the Political. New York-London. Routledge, 1994.

  12. De Lauretis T. Displacing Hegemonic Discourses: Reflections on Feminist Theory in the 1980s. Inspirations, 1988. N 3 (4), P. 127145.
^



РOST-FEMINISM IN THE CONTEXT OF POST-MODERNISM
Irene Dobropas


Ivan Franko National University of Lviv, Universytets’ka Str., 1
Lviv 79000, Ukraine, filos@franko.lviv.ua


There are peculiarities of post-feminism which reflect the development of feminist theory since the 90th of the XXth century till nowadays. In the article post-feminism is investigated as a result of fundamental changes of conceptual premises of feminism that are based on the union of post-feminist, post-modernіst and post-colonialist ideas.

Key words: post-feminism, post-modernism, subjectivity, identity, policy of difference.

Стаття надійшла до редколегії 10. 02. 2002
Прийнята до друку 10. 05. 2003


УДК 1:167:168. 522(09) “19”
^

ҐЕНДЕРНИЙ “ЛАНДШАФТ” АНТИЧНОГО ТЕКСТУ:
ПРОЧИТУЮЧИ ФУКО
Надія Гапон


Львівський національний університет імені Івана Франка,
вул. Університетська, 1, Львів 79000, Україна, kafilos@franko.lviv.ua


Античний текст, який досліджує Фуко, виявляє соціально-культурну площину ґендерної проблематики. Для античного чоловічого суб’єкта статеве поводження має свої соціокультурні детермінанти. Уявлення про культуру себе в античного суб’єкта є обумовлене статусними концептами домінування та активності, які творять ландшафт ґендерної асиметрії.

^ Ключові слова: ґендер, ґендерна асиметрія, дискурс, маскулінність, культура себе, чоловіча суб’єктивація.

Впродовж другої половини ХХ сторіччя філософські праці Мішеля Фуко не виходять із поля критичного аналізу філософів, культурологів, політологів, психологів тощо. В його працях містяться багато цікавих теоретичних знахідок, методологічних концептів, які також цікавлять філософів ґендеру. Опора на праці Фуко дозволила розробити методологічне підґрунтя багатьох ґендерних концепцій у філософії, показати “генеологічні” детермінанти формування соціокультурної статі. Існує чимало сучасних наукових праць, які використовують відкритий Фуко науковий концепт “влада – знання”. Передовсім це праці Джудіт Батлер, Джейн Флекс, Сергія Ушакіна та ін., в яких розглядаються проблеми філософії політики. Французькі постструктуралісти Люс Іріґарей, Гелен Сіксу теж зверталися до праць Фуко, щоб розкрити проблематику жіночої суб’єктивності. Філософам Розі Брайдотті, Гаятрі Співак теоретичні знахідки Фуко дали змогу розглянути проблему чоловічого та жіночого суб’єкта постколоніалізму. Це стосується також українських філософів Ірини та Сергія Жерьобкіних, Наталі Лавриненко та ін., які присвятили свої наукові розвідки ґендерному аналізу сучасної соціокультури.

У даному дослідженні була поставлена мета розглянути стосунок до жіночого в античній дискурсивній практиці, опираючись на працю Мішеля Фуко “Історія сексуальності”. Методологічні прийоми, які використав Мішель Фуко, досліджуючи античні тексти, зокрема працю Артемідора видалися нам вартими наукової уваги. Нашим завдання було розглянути проблему формування дискурсивної традиції асиметричного зображення становища жінок та чоловіків у соціокультурі. Крім цього, цікавими видались питання: як античні уявлення про статеве поводження (у візії Фуко) висвітлюють соціокультурну “сценографію” життя? Яку роль може відігравати статевий ландшафт античного тексту для сучасних ґендерних розвідок?

В останній праці “Плекання себе” (1984) відомий французький філософ Мішель Фуко звертається до важливої сфери прояву ірраціонального – сновидіння. Показово, що в поле його наукового інтересу потрапляє зовсім не фрейдівська робота “Тлумачення снобачень” [1], рівно як поза його увагою залишаються снобачення в аналітичній психології Карла-Ґустава Юнґа [2]. Минаючи теоретичний доробок теорії снобачень XX сторіччя, Мішель Фуко зосереджується на античних роботах перших сторіч нашої ери, зокрема, на праці Артемідора “Сонник” (II ст. н. е.). Аналіз роботи Артемідора відкриває суттєву різницю між античним та сучасним підходами до сексуальності. Античне тлумачення еротичних сновидінь розглядало сексуальність в якості того, що позначає, а позначалося з її допомогою соціальне, економічне та інші сфери життя, лише побічно пов’язані зі статтю. Це суттєво відрізняє фрейдівську теорію, згідно з якою в сновидіннях будь-які соціальні діяння найчастіше позначаються саме через сексуальність.

Філософські дискурси античності містили переважаючий чоловічий погляд на проблеми становлення чоловічої суб’єктивності й сформували повний стосунок до жіночого “безмовного” й “безголосого” суб’єкта. Авторські античні тексти мігрували через різні текстові епохи, перетворилися в апріорні структури зручності для побудови нових теорій. Адже, відомо, що теорія – це робота з попередніми текстами. Так, Зігмунд Фрейд ґрунтує своє асиметричне бачення чоловічого й жіночого суб’єкта з опорою на грецьку міфологію, погляди Платона, а згодом – Канта, Шопенґауера, Ніцше.

Посилання на античну працю Артемідора із Ефеса “Онірокритики”, присвячену тлумаченню снів, містять переважно всі серйозні сучасні наукові дослідження з проблематики снобачень. Особливу увагу до “Сонника” Артемідора виявляють представники аналітичної психології, зокрема, юнґівського напрямку [3, c. 28]. Що є спільного між способом юнґівської інтерпретації снобачень у сучасних дослідників та артемідоровим тлумаченням снів? Сполучною тканиною для інтерпретації снобачень є ідея колективного несвідомого. Снобачення багаті архетипною символікою, яку презентує сновидець на рівні своєї індивідуальної психіки. Іншими словами, розглядаючи за допомогою методу тлумачення снів психіку конкретного індивіда, завжди можна віднайти як прадавні архетипні образи, так і відгомін сучасних соціальних обставин, сімейних та міжособистісних подій.

Сучасні дослідники снобачень дійшли усвідомлення того, що побачене суб’єктом у сні залежить від вихідних установок інтерпретатора стосовно природи “реальності”. Існують лише два епістемологічні напрямки “впізнавання” чого-небудь: конфронтуюче суб’єктно-об’єктне знання й співучасливе “містичне” знання цілого, частиною якого виступає “опізнувач”, інтерпретатор. У цьому сенсі принципи артемідорової інтерпретації відображають типові для того часу установки щодо природи чоловічої/жіночої суб’єктивності, які нас цікавлять. Думки автора “Сонника” виступають частиною цілісних поглядів стосовно прийнятих для античності колективних уявлень про поведінкові стандарти домінантно-активної чоловічої поведінки, чоловічої сексуальності та суб’єктивності. Адже відомо, що архетип – первісна подія, яка задає деяку культурну ситуацію на багато століть уперед. З таких архетипів надалі вкладаються античні тексти [4].

“Сонник” Артемідора дає змогу розгледіти загально визнані системи оцінкових значень, оскільки є утвердженням розповсюдженої пересічної манери мислення стосовно взаємин статі. Уся сфера значень сновидінь у текстах Артемідора має чіткий розподіл бінарного плану – між добром і злом, сприятливим та небезпечним, щасливим і нещасливим. Типовим спостерігачем своїх снів, до якого звертається Артемідор є “звичайна” людина, у якої є сім’я, добро, часто ремесло, слуги та раби. І найчастіше – це людина заклопотана здоров’ям, життям та смертю близьких, успіхом свого підприємства, збагаченням чи поневірянням, одруженням своїх дітей, існуючими в полісі обов’язками. Текст Артемідора є показовим для вивчення “образу життя та типу піклувань, притаманних звичайним людям”, – пише Фуко. Проте, ця “звичайна людина”, яка є типовим спостерігачем своїх снів, – завжди чоловік. Жіночі сни Артемідором наводяться суміжно, як можливі варіанти, у яких стать суб’єкта може змінити спрямованість сновидіння.

Артемідор, як дослідив Мішель Фуко, виводить загальне правило, що жінки в сновидіннях будуть “образами дій, які трапляються з тим, хто їх бачить” [5, с. 20]. Прогностичний сенс сновидіння, моральна якість статевої поведінки визначається статусом жінки, віком попри всі інші чинники, які вкупі означають соціальне домінування, фінансовий успіх або їх відсутність для спостерігача сновидінь.

Артемідорова інтерпретація еротичних снів, постійно виявляє, як зауважує Фуко, означення соціального. Зрозуміло, що сновидіння можуть означати й обіцяти зміни в стані здоров’я – хворобу або одужання, ознаку смерті. Але найчастіше вони за Артемідором віщують успіх чи невдачу (у справах, громадській кар’єрі), збагачення або розорення, прибутки або збитки, суперечки, суперництво, примирення, заслання, осудження. Еротичне сновидіння визначає долю сновидця, роль, що буде відведена йому в родині, продажі, суспільній діяльності. Фуко не обминає того факту, що в мові чітко виражена спорідненість сексуального й економічного змісту ряду слів. Тому сон в Артемідора осягається на зразок соціально-економічної сцени.

Простеження шляху Артемідорового аналізу дозволило Фуко побачити, що тлумачення еротичних снів у термінах соціальних успіхів, невдач, досягнень і провалів припускає певну єдиносутність обох сфер. Виявляється це на двох рівнях: там, де елементи сновидінь будуються як матеріал для аналізу, а також на рівні принципів, що дозволяють наділяти проґностичною цінністю ці елементи [5, с. 30]. Вихідний матеріал інтерпретації (еротична поведінка) і змістовне осереддя сну сприймаються безпосередньо всередині соціальної сценографії. Це бінарні поняття – перевага/залежність, домінування та підпорядкування, успіх/програш тощо. Чоловіче, сутніше завжди співвідноситься з першим поняттям бінарної опозиції, жіноче – з другим.

Статева поведінка, таким чином, розглядається в античності як перевага та залежність соціального та економічного статусу. У значно більшій мірі, ніж ті або інші варіанти, що могли б виникнути внаслідок різноманітних вчинків або супутніх відчуттів, у значно більшій мірі, ніж всілякі картини, що можуть постати в сновидіннях, увагу Артемідора в ході аналізу притягають елементи статевих відносин саме як гри “стратегічної” (домінування/підпорядкування) й “економічної” (прибуток/витрата)” – зауважує Фуко [5, с. 30]. На перший погляд стосунки між чоловіками й жінками можуть виглядати як несуттєві, нейтральні, але Фуко відстежує той факт, що вони наперед насичують аналіз соціальнозначущих елементів. Автор “Сонника” знаходить на соціальній сцені об’єкти, персонажі (жінок, хлопчиків, рабів), що несуть всі її ознаки домінування/підпорядкування, і розташовує їх “навколо головного акту”, що відбувається водночас не лиш як плотський зв’язок, а як соціальне відношення зверхності/підпорядкованості, економічної діяльності збитків/прибутків.

Артемідор, інтерпретуючи еротичні сни в їх проґностичному значенні, у процесі аналізу розкладає сновидіння на елементи соціального характеру (персонажі й акти), а також кваліфікує залежно від засобу, за допомогою якого суб’єкт сновидного акту підтримує становище суб’єкта сну як соціального суб’єкта. Сон буде кваліфікуватися як хороший, коли сновидець (чоловік) зберігає на онейричній (від гр. oneiros – сон) сцені свою роль актора соціального. Сновидним “прогнозуванням” виявляється становище сновидця як суб’єкта діяльності: активне або пасивне, чільне або підкорене, виграшне або програшне, вигідне або невигідне. Мала драматургія “володіння” та “підпорядкування” іншого у сексуальному сні “пророкує” про спосіб буття, приготований чоловічому суб’єкту його долею.

Архетип анімусу, мужність, жорсткість, упевненість як доленосного образу для чоловічої суб'єктивності й суб’єктності розглядається в роботах Фрейда, Юнґа, присвячених снобаченням. Саме про це в новітній час історії напише
К.-Ґ. Юнґ: “... якщо наші снобачення відтворюють певні ідеї, то ці ідеї є, перш за все, нашими ідеями, в структурі яких розгортається наше цілісне буття. Вони виступають як суб'єктивні фактори, групуючись точнісінько так, як у снобаченні, і виражають те чи інше значення не за зовнішніми причинами, а за глибокими інтимними підказками власного психічного. Вся робота снобачення, по суті, суб’єктивна, і снобачення є театр, в якому сновидець виявляється сценою, актором, суфлером, режисером, автором, публікою і критикою. Ця проста істина утворює основу для розуміння змісту снобачення, яке я назвав тлумаченням на суб’єктивному рівні. Таке тлумачення розглядає всі персонажі снобачення, як персоніфіковані риси власної особистості сновидця” [2, c. 157].

Картина ґендерної асиметрії, яку відкрив Фуко, у трактаті Артемідора типова для античності й презентує той ландшафт відносин між статями, який легко впізнається в текстах наступних епох. Ми опиняємось у світі, характерною рисою якого є центральне становище персонажа – чоловіка (і безумовна важливість його ролі в сексуальних стосунках). “Ми опиняємося в світі де шлюб цінується достатньо високо, щоб бути визнаним в якості кращого обрамлення плотських утіх. У світі, де одружений чоловік може мати коханку, володіти слугами (юнаками і дівчатами) і відвідувати повій. Нарешті, в світі, де зв’язок між чоловіками сприймається як щось звичне, втім, із застереженнями, що стосуються різниці за віком і суспільного становища” [5, c. 35].

Тканина інтерпретації снобачення в праці Артемідора явно показує менш-більш приховані особливості становлення чоловічої суб’єктивності в античності (до IV сторіччя н. е. ). Кодифікація статевої поведінки античного чоловіка здійснюється не на остаточності моральних розмежувань природне/“противне єству”, вона відображає його спосіб життя, його внутрішню ситуацію, його відносини з іншими і те становище, яке він займає стосовно них. Основне питання полягає не стільки в погодженні статевої (сексуальної) поведінки з її природною структурою або з позитивною моральною регламентацією, а скільки в стилі активності суб’єкта. Для античного чоловічого суб’єкта, який проглядається через інтерпретації Артемідорором, важливим постає те, які відносини суб’єкт встановлює між сексуальною діяльністю й іншими аспектами свого існування: родинними, економічними. Фуко проникливо зауважив, що аналіз оцінювання спрямовано не від акту до простору сексуальності і не від оцінки припустимих меж, окреслених божественними, громадянськими або природними законами. Вони рухаються від суб’єкта як сексуального актора до інших сфер життя, у яких виявляється його активність.

Характерні риси чоловічої суб'єктивності й морального досвіду задоволень, які присутні в текстах класичної епохи формуються й проявляються без проголошення етичних формул. Суворі доктрини сформульовані філософами IV сторіччя, тексти Сорана та Руфа Ефеського, Мусонія та Сенеки, Плутарха, Епіктета та Марка Аврелія посилили теми етики чоловічої поведінки. Під впливом моралізуючих зусиль влади відбувається посилення статевої стриманості.

Етична думка починає визначати ставлення чоловічого суб’єкта до різних форм діяльності. Однак посилення не набуває форми статевої регламентації, кодексу, який визначає заборонені дії, швидше це інтенсифікація уваги до себе, що знаменує не стільки індивідуалізм, скільки проблемність типу чоловічої суб’єктивності.

Стосовно “індивідуалізму”, то ця категорія може означати різноманітні реалії. Індивідуалізм може сприйматися через цінність, якою наділяють індивіда в його неповторності, і ту міру незалежності, наданої йому в межах групи та соціокультури. Індивідуалізм може виявитися через посилення акценту на родинних стосунках, на тих формах господарської діяльності в царині сімейних інтересів, які не завжди відповідають інтересам соціокультурним. Нарешті, індивідуалізм прослідковуватиметься через інтенсивність ставлення до самого себе, через форми діяльності, у яких індивід визнає себе об’єктом пізнання, зміцнюється, очищається, виправляється, забезпечує свій добробут та процвітання. Усі ці реалії можуть бути взаємопереплетеними, але не обов’язково. Індивідуалізм може викликати посилення цінностей приватного життя (цінності, якої надають стосовно себе), а може поєднуватись з “екзальтованим сприйняттям індивідуальної неповторності”.

Існують суспільства чи соціальні групи (наприклад, військові аристократи), у яких індивід стверджується у своїй самоцінності через здобутки, геройство й підноситься над іншими. Однак, індивід не надає великого значення своєму приватному життю та власному ставленню до себе. Чоловічий індивідуалізм тут виступає чистим у своїй маскулінності та мілітаристській забарвленості патріотичними почуттями. В іншому суспільстві, в окремих соціальних групах (наприклад, буржуазія західних країн у XIX сторіччі) приватному життю надається велике значення; з боку суспільства воно ретельно організовується й регламентується. Саме з цих причин індивідуалізм там був досить слабким, чоловіче і жіноче як важливі аспекти самосвідомості функціонували через задані зразки дієвості, раціональності, почуттєвості. Також існують суспільства або групи, у яких ставлення до себе було інтенсивне та розвинуте, а підвищення статусу індивідуалізму здійснювалося поза межами приватного життя (наприклад, аскетичний християнський рух, чернецьке самітництво). Сильне акцентування самого ставлення до себе породжувало людський феномен “позастатевої”, “сакралізованої” сутності. Суворі вимоги до чоловічої статевої поведінки, що виявилися в античності, зокрема, в імператорську епоху, не можуть розглядатися як прояви індивідуалізму. Як зазначає Фуко, ми маємо справу із тривалим історичним феноменом, що в цей час свого апогею: розвиток того, що можна було б назвати “культурою себе”, у якій була посилена й переоцінена значущість стосунку до себе” [5, c. 42].

Ідея того, що належить привертати більше уваги до себе, піклуватися про себе, є давньою в грецькій культурі. Ця тема започаткована Сократом, підхоплена надалі філософією й поставлена в “серцевину мистецтва існування”. Тема відходить від початкових значень своїх філософських витоків і набуває широкого загального значення. У різноманітних доктринах ця тема чоловічої суб’єктивності має характер імперативу піклування про самого себе (яка вміщує міжособистісні стосунки, обміни та спілкування).

Перші два сторіччя епохи Імперії, які позначали текст Артемідора, на думку Фуко, були часом, упродовж якого спостерігався повільний розвиток мистецтва життя (під знаком плекання себе) і поширився на малочисельні, елітні чоловічі групи. Немає вікових обмежень для занять самим собою. Але існує вибірковість статі, плекати повинні себе аж ніяк не жінки, це винятково чоловічі турботи – юнаків, мужів, старців. Чоловічий час не повинен дармуватися марно – це дотримання режиму здоров’я, фізичні вправи, медитації, читання, нотатки прочитаного чи почутого у бесідах. Навколо плекання себе як чоловічого завдання з новою силою розвиваються усна та письмова творчість, чоловіча філософсько-літературна та мистецька діяльність. Тут підходимо до одного із (важливих для ґендерного аналізу) пунктів чоловічої діяльності, спрямованої на себе: вона постає не самотньою чоловічою вправою, а справжньою соціальною практикою посилення чоловічого домінування у сферах філософії, літератури, мистецтва тощо. Плекання себе набуває форми практик у більш чи менш чоловічих інституціоналізованих структурах (наприклад, у неопіфагорейських спільнотах або епікурейських групах), де кожний з найбільш просунутих повинен скеровувати інших.

Звертаючись до специфічного призначення праці Артемідора, слід зауважити, що книга написана чоловіком, адресована чоловікам і призначена допомагати їм у їхньому чоловічому бутті. Слід взяти до уваги й те, що практика тлумачення снів не була написана тільки задля задоволення пустої чоловічої цікавості. Це була праця, необхідна для облаштування чоловічим суб’єктом свого тодішнього існування у світі, а також і для підготовки до прийдешніх подій. Фуко вбачав саме таке призначення “Сонника”, перспективу книги Артемідора, у якій античний автор намагається відшукати в образах еротичного (чоловічого) сну тканину соціально-економічного життя з його суперечливістю й мінливістю. “Оскільки ночі пророкують те, що приносять дні, то для того, щоб належним чином організувати своє існування в якості чоловіка, господаря дому і глави сімейства, слід уміти розшифровувати сновидіння” [5, с. 75].

Як показав Фуко у своїй праці зміни в матримоніальній практиці та політичній ситуації призводять до трансформацій тих умов, у яких стверджувалася традиційна етика чоловічого самовладання. Саме практика влади над собою була ґарантом поміркованого застосування двох інших типів влади: пануванням у родині й соціальним (політичним) пануванням в умовах тодішнього суспільства. Панування в системі, об’єктами якого є дружина й домочадці, потребувало закріплення, а тому врівноваженості за допомогою принципу чоловічого панування над собою. Саме через етичний принцип чоловічої моралі можна було затвердити свою перевагу над іншими. Згодом потреба в певній рівновазі між нерівністю та обопільністю в матримоніальному житті породила певне роз’єднання влади над собою та влади над іншими – у суспільному, громадському й політичному житті.

Значення, якого в елінську добу надавали культурі себе і яка досягає вершин на початку імператорської доби, показує цю волю до переробки чоловічим суб’єктом етики самовладання. Уявлення про статеву поведінку, використання задоволень, які безпосередньо пов’язані із соціально-економічними величинами, а також з трьома формами панування (над собою, над домашніми та над іншими) укладають ґендерний ландшафт античного тексту. Індивідуалістичне занурення в себе, про яке засвідчують античні тексти пізнього періоду, можна розцінити як кризу чоловічої суб’єктивації: про ускладнення засобів, за допомогою яких чоловічий суб’єкт може формувати себе як морального суб’єкта своєї поведінки, та про зусилля з метою віднайдення в роботі над собою того, що дозволить йому підпорядкуватись соціальним правилам та надати сенс своєму існуванню.

Отже, Мішель Фуко завдяки власним оригінальним ідеям “увійшов” у класичні погляди на статеву рівновагу і своєю роботою показав античний час як важливий період історії жіночої суб’єктивності. Античні філософські тексти, як і текст Артемідора, у повній мірі відображали проблематику становлення чоловічого суб’єкта, зміни його ставлення до жіночого в мінливому світі взаємопереплетеності соціальних, економічних, політичних чинників. Філософські дискурси того часу, з одного боку, відображали занепад старої змістовності чоловічої суб’єктивності, з іншого – вбачали її перспективи через творення культури себе в складному просторі боротьби за владні стосунки в приватному та суспільному житті. Античні тексти мігрували через різні текстові епохи, перетворювалися в апріорні структури зручності для побудови нових теорій про жіночу “об’єктність”. Адже, відомо, що формування теорії опирається на роботу з попередніми текстами. Так, Фрейд обґрунтовуватиме своє асиметричне бачення чоловічого і жіночого з опорою на грецьку міфологію, погляди Платона, а згодом Канта, Шопенґауера, Ніцше. Теоретична візія чоловічої/жіночої асиметрії буде закріплена подальшою дискурсивною практикою й відтворюватиме цей муміфікований ландшафт в окремих сучасних наукових розвідках.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   24

Схожі:

Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconФілософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий
Тільки в системі Геґеля вперше проаналізовано логічну діалектику як єдність (синтез) теоретичного й практичного. Такий синтез виявляється...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
move to 1064-20625
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 123. 1: 821. 161. 1-1Цветаева Елена Соболевская (Одесса)
Наиболее показательным текстом в этом плане является довольно объемная работа Цветаевой с самим себя кажущим названием – «Искусство...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconЛисий василь Прокопович
Лисий василь Прокопович (12.ІІ. 1943, с. Липовеньке Голованівського р-ну, Кіровоград обл.) – філософ, канд філос наук (Теоретичне...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconЛисий василь Прокопович
Лисий василь Прокопович (12.ІІ. 1943, с. Липовеньке Голованівського р-ну, Кіровоград обл.) – філософ, канд філос наук (Теоретичне...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130 001. 4: 159. 964. 21 Термінологічна проблематика категорії ментальності в культурології. Т.І. Уварова
Менталітет – це об’єктивне явище культури, зі специфічною природою, що значно ускладнює його адекватне розуміння та унеможливлює...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 123+316. 356. 2 О. В. Чеботарьова
У статті проаналізовано позиції давніх філософів щодо проблеми сім’ї, ролі жінки та чоловіка. Акцентується увага на духовно-моральному...
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 808. 51«652»: 130. 2 И. А. Пантелеева

Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 2: 133. 522. 1 Символічні структури етнокультурного процесу в україні
move to 0-21538717
Філософія удк 130. 123. 1(130)Геґель геґель та проблема розуміння діалектики як синтезу теоретичного І практичного василь Лисий iconУдк 130. 2 Автор: Фесенко Г. Г
Фесенко Г. Г. – к філос н., доцент кафедри історії І культурології Харківської національної академії міського господарства
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи