Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса icon

Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса




Скачати 92.19 Kb.
НазваТема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса
Дата12.05.2013
Розмір92.19 Kb.
ТипДокументи

Засідання наукового семінару

30 березня 2011 року

З доповіддю виступила Яремчук В.В.

Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч.Вільямса.

Однією з відмінних рис творчості Оксфордського гуртка «християнських романтиків» «Інклінгів» в 30-60х роках XX ст. був комплекс естетичних принципів побудови художнього світу, на який значно вплинуло синкретичне релігійно-містичне філософське вчення антропософія. Тематика та сюжет творів представників цього гуртка (Дж. Р. Р. Толкина, К. С. Льюїса, О. Барфілда, Ч. Вільямса, та ін.), а також міфопоетичний підхід, використаний ними для створення власних моделей світу, вважаємо пов'язаними із поглядами на світобудову антропософів. Антропософія як філософське вчення або як «духовна наука», як її називав засновник, австрійський філософ-містик, письменник та езотерик Рудолф Штайнер [Rudolf Steiner], відокремлюється в окрему галузь філософського знання в 1913 р.

Важливо наголосити, що антропософія стала відгалуженням іншого містичного вчення, діяльність послідовників якого охопила всю Європу, Америку та навіть Далекий Схід в кінці XIX — на початку XX ст. — теософії. Термін «теософія» відомий ще з ІІ ст. н.е. з праць неоплатоників, але, як відомо, поруч із іншими ірраціональними філософськими вченнями межі століть його знову відкриває Європі початку XX ст. Є. П. Блаватська, яка проте визнавала, що теософія існувала «завжди» як певна світоглядна позиція «відкритої свідомості», яка ґрунтувалася на духовному досліді минулого, на езотеричному знанні, схованому в світових релігіях: «Як білий промінь світла, проходячи крізь призму, розкладається на різні кольори спектру, так і промінь божественної Істини, проходячи крізь тригранну призму людської природи, розпадається на різноманітно забарвлені фрагменти, які ми називаємо релігіями. З'єднавши їх разом, ми отримаємо єдину вічну Істину, бо окремо вони лише тіні людських помилок й ознаки недосконалості людини» [4].

Антропософія, як і теософія, проголошує принцип взаємозв'язку, взаємозалежності і єдності всього сущого, який стає однією із основних засад творчості провідного члена гуртка «християнських романтиків» Чарльза Вільямса. Важливо також наголосити, що Ч. Вільямс перебував під впливом саме антропософських доктрин, а не їх alma mater - теософії, адже і це містичне відгалуження наукового, філософського та релігійного знання втілює могутній поклик «антропологічного повороту» межі століть. Власне антропософія як вчення свідчить вже своєю назвою, що на відміну від компаративно-релігійних та містичних пошуків Є. Блаватської, Е. Бесент та ін., Р. Штайнер та його послідовники в центр своїх зацікавлень ставлять людину.

За допомогою найвизначніших міфологічних систем древності європейські теософи намагалися виробити структуру спіралеподібного руху історії із максимальним врахуванням поточної похибки щодо культурних, економічних, політичних, філософських, мистецьких та інших особливостей кожної доби. Р. Штайнер писав: «Саме тому теософа, який ґрунтовно займається елементарними поняттями теософії, не може здивувати пошук зв'язку між віддаленими епохами. Бо ми переконані, що людська душа завжди повертається, що переживання між народженням і смертю для людей повторюється» [8]. На відміну від інших «Інклінгів» Ч. Вільямс увійшов в історію літератури як автор серії містичних романів, вагомість та значущість яких як для розвитку національної літератури так і для розвитку філософської думки в Європі між двома світовими війнами, відзначав в передмові до останнього роману Ч. Вільямса «На передодні Дня усіх святих» Т. С. Еліот.

Чотири основні романи Ч. Вільямса («Війна в небесах», «Старші Аркани», «Сходження в пекло», «На передодні Дня усіх святих») презентують авторське осмислення можливості втручання в природу світу та надприродного, що герої романів здійснюють за допомогою духовних містичних створінь або за допомогою ритуалів, у які залучені різні предмети культу - такі як карти Таро, святий Ґрааль, крісло царя Соломона, камінь долі або надзвичайні витвори мистецтва. Усі ці та інші елементи містичного осягнення світу пропонують героям владу певного порядку, яка може видаватися прекрасною та величною, але яка, як переконує автор все ж є абсолютною, тобто безперечно призведе до зловживання в руках недосконалого людства. Таким чином, прагнення до влади героїв художнього світу Ч. Вільямса загрожує їх власному існуванню, а боротьба за владу, переважно у духовному плані, лягає в основу конфлікту романів. Ось чому розгортання сюжетної лінії в романах Ч. Вільямса тяжіє до поляризації героїв на дві групи - з однієї сторони бачимо тих, хто охоплений бажанням контролю над надприродним, з другої - тих, хто прагне повернути природний стан речей, повернувши містичний елемент чи мешканця потойбіччя на своє місце чи у свій вимір, тобто у сферу езотеричного. Звідси, спостерігаємо контраст між цими світами — матеріальним та надприродним, духовним світом у творах письменника.

Джудит Дж. Колман у збірці есе «Риторика візії» вважає проте, що Ч. Вільямс як письменник, який використав у своїй творчості філософське та релігійне поняття коінгерентності, в своїх останніх романах, а саме «Сходження в пекло» та «Напередодні Дня усіх святих» стирає межу між цими світами за принципом взаємозалежності та взаємовпливу. Важливо зауважити, що за Ч. Вільямсом, а також з точки зору антропософії, коінгерентність - це принцип взаємозалежності, взаємозв'язку, обміну та заміщення, який функціонує в світі. Автор розробляє цю ідею у всіх своїх романах, але найповніше втілює в міфопоетичному образі Міста в романі «Напередодні Дня усіх святих». Основою такого коінгерентного всесвіту, на нашу думку, є те, що кожна індивідуальна ідентичність, якій властива відмінність від іншої, невід'ємно пов'язана із іншими об'єктами живої та неживої природи матеріального світу, а також явищами надприродного світу, що властиво є одним із основних принципів антропософії. Це вплинуло на час, простір та буття у художньому всесвіті Ч. Вільямса, поєднується у містичному Місті, де одне місце співпадає із безліччю інших, де час рухомо стоїть на місці і водночас є минулим і майбутнім Міста, а також сучасником вічності. Мертві і живі Міста існують поряд, й важко помітити межу між внутрішнім і зовнішнім світом людини. Ч. Вільямс вдало знайшов спосіб поєднати за принципом коінгерентності два контрастні світи - матеріальний та духовний - у світі слабкому для навколишніх спокус зовні та сильному всередині - у людині. Бо людина, вірили древні містики далекого сходу, а також містики-антропософи в XX ст., складається з фізичного, ефірного та астрального тіл, або тіла, розуму, емоцій та душі, які Христос поєднує силою Ками, яку древні греки називали Ерос, силою любові. Цей принцип також відчутний у всіх романах Ч. Вільямса, і навіть названий ним у його теоретичній праці «Постать Беатріче» романтичною теологією. Принцип втілений в різних містичних традиціях християнства, в численних ритуалах, принесених в Європу з Азії та Африки. Ч. Вільямс використовує цей його в розв’язці майже всіх своїх романів - в містичному акті заміщення в романі «Напередодні Дня усіх святих», в ритуальному злитті в танці Старших Арканів, окультних архетипів світобудови в романі «Старші Аркани» та інших. Саме тому Ч. Вільямс маніфестує людину, кожну окрему людину - виявом та відтворенням коінгерентного всесвіту.

В усіх романах Ч. Вільямса коінгерентний всесвіт людини і його ж взаємозалежність з іншими проявляється у боротьбі за духовну досконалість через мистецтво, цим наслідуючи метафоричні слова Вільяма Блейка: «Лише митець є справжнім християнином». Концепт коінгерентності чудово втілюється у понятті Місто, створеному автором, яке є міфопоетичною моделлю світу для Ч. Вільямса і в якому для коінгерентного співжиття людина повинна гармонійно зрівноважувати такі сфери свого життя як дружба, сім'я, робота, суспільство, кожна з яких є одним із паралельних шляхів до спасіння. Саме тому у романах Ч. Вільямса зустрічаємо постать некоінгерентної або відділеної людини, людини, яка захотіла вивищити власне «я» над решта частинами власного всесвіту. Така людина, вважає автор не лише розриває зв'язок з Містом, а й із власною душею, яка не може існувати сама. Р. Штайнер, на чиї антропософські праці спирався у своїй творчості Ч. Вільямс та інші «Інклінги», вважав: «Якщо ми розуміємо окремих індивідів як невеликі кола, то окремі Я є окремими сутностями лише для зовнішнього фізичного спостереження. Той, хто спостерігає їх духовно, бачить ці окремі індивідуальності включеними в ефірну душу. Припустімо тепер, що окрема людина щось мислить, робить, відчуває і хоче, вона випромінює свої почуття в народну душу. І тому народна душа пройнята думками і почуттями окремих людей. Залишимо фізичну людину, будемо спостерігати лише її астральне тіло, а потім астральне тіло всього народу і ми побачимо, що астральне тіло народу отримує відтінки свого забарвлення від окремої людини». Саме в площині астрального тіла та «его» лежать зацікавлення Ч. Вільямса, через призму яких у своїх романах він прагне осягнути недосконалість оточуючого світу, розколеного та апокаліптичного світу повоєнної Європи, яка зачаїлася у передчутті Другої світової війни. Антропософи відкидали концепцію дуалізму добра і зла, тлумачачи зло як спотворене уявлення про світ, особливо про духовну його сторону. Герої романів Ч. Вільямса показані автором у боротьбі не зі злом, а із власною недосконалістю, власними демонами, страхом, зневірою та розпачем.

У першому романі автора «Війна в небесах» (1930 р.) боротьба розгортається навколо окультного предмету - чаші, яку чорний маг Ґрегорі Персімонс сприйняв за чашу Ґраалю і за задумом автора перейшов усі можливі та неможливі межі в своїй жадобі влади та могутності. Скромний архидиякон Давенант, захисник віри та душ, що заблукали, протистоїть темним кривавим ритуалам Ґрегорі силою колективної молитви, яка своєю коінгерентною резонансністю поєднує всі епохи світу і викликає справжнього захисника сутності Ґрааля - святого Іоана, апостола любові. Ч. Вільямс словами архидиякона виголошує думку про те, що буття божественне невіддільне від людського і саме це може дозволити людині фізичній через певні містерії та медитації наблизитися до сфери астрального і познайомитися зі своєю суттю ще до завершення Шляху. Обряд ініціації, через який проходить архидиякон на шляху до спасіння, проводить його астральне тіло через усі кола пекла, забезпечуючи йому Дантову vita nuova, духовне зростання, яке притаманне героям практично всіх романів автора. Вже в цьому романі письменник готує читача до показу коінгерентного всесвіту, ще не називаючи його. Архидиякон та його помічники вдруге спробували вийти за межі фізичного пізнання, щоб врятувати маленького хлопчика, якого Ґрегорі Персімонс вирішив використати як жертву в ритуалі поєднання з дияволом. Класичне завершення мотиву про Ґрааль поєднане в фіналі з розчиненням головного «Парцифаля» твору, архидиякона Давенанта у коінгерентній благодаті під час останньої його літургії у земному Місті.

Візія співтворення вразила самого автора і в своїх наступних романах Ч. Вільямс намагався розділити зі своїми читачами «жахливу радість» сприйняття, як це відчуття називав колега Ч. Вільямса з гуртка «Інклінгів» К. С. Льюїс у своєму есе «Вражений радістю», в якому апелював до однойменного твору романтика XIX ст. В. Вордсворта. Поняття «радість» для К. С. Льюїса та Ч. Вільямса - філософська категорія найближчої стадії осягнення божественної суті речей, втіленої як у образі Міста в останньому романі письменника «Напередодні Дня усіх святих», у доктрині заміщеної любові в «Сходженні в пекло», а також в осягненні феномена кармічної циклічності в мотиві Вічного танку в романі «Старші Аркани».

Двадцять два Старших Аркани Таро відповідають розробленій К. Ґ. Юнгом системі архетипів свідомості людства, що відповідає також і переконанням автора роману, який будує сюжет на окультному тасуванні колоди карт, при чому персонажі твору прагнуть гармонії із світом через опанування архетипу, домінантного для свідомості кожного з них. Ч. Вільямс вважав вершиною Танку поєднання карт Закоханих. В цьому власне і полягає єдиний прямий шлях антропософа до осягнення істини - шлях романтичної теології або християнського романтизму.

Якщо «в» «Старших Арканах» Ч. Вільямс тлумачить астральне тіло людини, тобто її свідомість, через систему архетипів, то вже в наступному романі, «Сходження в пекло» (1937 p.), духовний світ людини письменник показує як світ постійних протиріч, боротьби із власним страхом та навколишніми спокусами. Цей твір найбільше з усіх романів автора наближається до алегоричної традиції англійської літератури. На користь цього свідчить той факт, що письменник використовує алегоричну антономазію як стилістичний засіб для підсилення усвідомлення ролі того чи іншого персонажа в тексті, проте читачеві, не обізнаному із різними тлумаченнями християнських доктрин, подекуди важко усвідомити філософський підтекст, вкладений письменником в проблематику та сюжет. Сучасниця Р. Штайнера та відомий теософ Е. Бесент говорила, що «людину, яка бачить необхідність вчинку, але вважає — чому я, а не хтось інший? — і людину, яка діє без зволікання, відрізняють інкарнації (перевтілення)» [2], тобто вони стоять на різних сходинках духовної еволюції. Це одна із провідних ідей, необхідних для розуміння сюжету «Сходження в пекло».

Вершини втілення свого філософського світогляду Ч. Вільямс досягає у своєму останньому романі «Напередодні Дня усіх святих», в якому повністю обґрунтовує поняття Міста та коінгерентності і саме в цьому романі автор підводить підсумок принципу романтичної теології, в якому провідним стає алюзія на образ Беатріче. [5] В цьому романі Ч. Вільямс не лише зачіпає світ астральних тіл та потойбічного простору через обряди гіпнозу, окультного занурення та ін., а й намагається наголосити на важливості свободи митця та довіри візіям як інструментам проникнення за межі фізичного.

Окрім того Ч. Вільямс обирає до кола проблем цього роману проблему влади та контролю над надприродним, яку вважає виявом зіпсутого розуміння Бога та шляху до нього.

У створенні своєї оригінальної міфопоетичної моделі світу Чарльз Вільямс великою мірою завдячує антропософським уявленням про світ, Бога, релігію, внутрішній світ людини, духовний розвиток, існування в астральній площині та переродження людини в нащадках, що створює органічний зв'язок епох та поколінь. Основні світоглядні категорії Ч. Вільямса, втілені в його романах, також беруть свій початок в антропософії, а саме - коінгерентність та романтична теологія.

Схожі:

Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconПрограма психологія педагогічної творчості для спеціальності 010101 Дошкільне виховання
Поняття «творчість». Необхідність творчості. Творчість і свідомість. Творчість і діяльність. Пізнання як творчість. Творчість як...
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconМальцева Ольга м. Старобільськ актуальність релігійного виховання в сучасній українській школі
Україні представлене 55 віросповідними напрямками, в межах яких діють майже 34 тис релігійних організацій [3]. Тому церква, відділена...
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconТема Первісні та національні форми релігії
Ознайомлення з процесом зародження І розвитку релігійних вірувань І особливостями релігійного бачення
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconБакалавра гуманітарного \Філософсько-богословського
Прошу зарахувати мене на програму бакалавра гуманітарного \Філософсько-богословського(підкреслити) факультету Українського Католицького...
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconТема доповіді
move to 0-78739
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconВимоги до оформлення текстів доповідей Обсяг доповіді
До доповіді повинна бути додана заявка на участь у конференції. Учасники з України додають акт експертизи про можливість опублікування...
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconТема: Узагальнення знань з теми
Мета: узагальнити та систематизувати знання учнів; розвивати допитливість, творчість, пізнавальний інтерес
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconТема І. Завдання і зміст науково-дослідної роботи > І. І. Завдання курсу науково-дослідної роботи та її види > Організація і гігієна наукової праці Тема Наукова робота і творчість
Основні принципи збирання матеріалу і його особливості в економічних дослідженнях
Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconТема доповіді: Джазовий дискурс у німецькомовній літературі

Тема доповіді: Вплив містичного філософсько-релігійного вчення антропософії на творчість Ч. Вільямса iconТема. Взаємопоміч у родині. Толока приклад взаємодопомоги та самоорганізації українців. Усна народна творчість про взаємопоміч та спільну працю
Тема. Взаємопоміч у родині. Толока – приклад взаємодопомоги та самоорганізації українців. Усна народна творчість про взаємопоміч...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи