Закон №2811-xii), «Про відпустки» від 15. 11. 96 р. №504/96-вр (зі змінами та доповненнями, за текстом Закон №504/96-вр) та іншими нормативно-правовими актами
Скачати 246.06 Kb. |
ПРАВО НА ДЕРЖАВНУ ДОПОМОГУЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ Більшість одиноких матерів можна віднести до категорії осіб, які потребують матеріальної допомоги. І це очевидно, оскільки дохід неповної сім’ї складає лише заробітна плата матері. Проте поняття "одинока мати" визначається чинним законодавством України по-різному й застосовується залежно від того, на які правовідносини поширюється. В Україні права одиноких матерів захищені Законами України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.92 р. № 2811-XII (у редакції Закону України від 04.07.2002 р. № 49-IV, зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 2811-XII), «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР (зі змінами та доповненнями, за текстом – Закон № 504/96-ВР) та іншими нормативно-правовими актами. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 р. № 9 (за текстом – постанова № 9) визначається поняття одинокої матері, згідно з яким одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама. Відповідно до Закону № 504/96-ВР одинока мати (п. 5 частини дванадцятої ст. 10) – це матір, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої. Це визначення застосовується лише для надання пільг і гарантій, встановлених трудовим законодавством щодо відпусток. Згідно зі ст. 3 Закону № 2811-XII одиноким матерям призначається державна допомога. Крім того, вони мають право на щорічні додаткові оплачувані відпустки згідно зі ст. 19 Закону № 504/96-ВР. Часто жінки звертаються з такими запитаннями:
Розглянемо ці питання детальніше. Як зазначалось вище, поняття одинокої матері визначено у постанові № 9, згідно з якою для визнання іншої жінки одинокою матір'ю необхідні дві ознаки: вона і виховує, і утримує дитину сама. Після набрання чинності Законом № 504/96-ВР поняття одинокої матері не повинно застосовуватися, оскільки п. 5 частини дванадцятої ст. 10 цього Закону дає визначення одинокої матері як такої, яка виховує дитину без батька. Отже, участь батька або інших осіб в утриманні дитини не позбавляє матері статусу одинокої. Відповідно до зазначеного до категорії одинокої матері належать: жінка, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (в тому числі розлучена жінка, яка виховує дитину без батька, незважаючи на факт отримання аліментів, і жінка, яка вийшла заміж, але її дитина новим чоловіком не усиновлена). Таке визначення терміна «одинока мати» застосовується лише для надання пільг і гарантій, установлених трудовим законодавством щодо відпусток. Батько лише у тому разі може бути визнаний таким, що бере участь у вихованні дитини, якщо він проживає разом з дитиною або є інші докази щоденної участі батька у вихованні дитини. Для підтвердження факту, що батько не бере участі у вихованні дитини, можуть бути пред'явлені, наприклад, довідка з ЖЕКу про реєстрацію особи за місцем проживання, рішення органів опіки та піклування або суду щодо виховання дитини батьком тощо. Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України від 10.01.2002 р. № 2947-III питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні й має право на особисте спілкування з нею. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав і виконання обов'язків тим із них, хто проживає окремо від дитини. Статтею 158 цього Кодексу передбачено, що за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкування з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування приймає на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 р. № 2402-III (зі змінами та доповненнями) та ст. 2 Закону № 2811-XII дитина – це особа віком до 18 років (до повноліття), якщо згідно із законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.  ^ Відповідно до ст. 3 Закону № 2811-XII призначається, зокрема, такий вид державної допомоги сім'ям з дітьми, як допомога на дітей одиноким матерям. Відповідно до ст. 181 Закону № 2811-XII право на допомогу на дітей мають одинокі матері (які не перебувають у шлюбі), одинокі усиновителі, якщо у свідоцтві про народження дитини (рішенні про усиновлення дитини) відсутній запис про батька (матір) або запис про батька (матір) проведено в установленому порядку державним органом реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері (батька, усиновителя) дитини. Право на допомогу на дітей одиноким матерям мають вдова та вдівець з дітьми, мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, якщо шлюб між ними було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію. Якщо одинока мати (вдова, вдівець), мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, якщо шлюб між ними було розірвано до дня смерті, уклала шлюб, за нею зберігається право на одержання допомоги на дітей, які народилися до шлюбу, за умови, що ці діти не були усиновлені чоловіком (дружиною). Жінка, яка має дітей від особи, з якою вона не перебувала і не перебуває в зареєстрованому шлюбі, але з якою вона веде спільне господарство, разом проживає і виховує дітей, права на одержання допомоги, встановленої на дітей одиноким матерям, не має. При реєстрації цією жінкою шлюбу з особою, яка є батьком її дітей, допомога на дітей, народжених від цієї особи, не призначається. Допомога на дітей одиноким матерям не призначається у разі перебування дитини на повному державному утриманні. Якщо дитина, яка перебуває на утриманні в інтернатному закладі за рахунок держави, під час літніх канікул перебуває вдома, зазначена допомога призначається за повні місяці перебування дитини вдома на підставі довідки навчального закладу про те, що дитина в цей час не перебувала на утриманні в інтернатному закладі за рахунок держави. Допомога на дітей одиноким матерям призначається незалежно від одержання на дітей інших видів допомоги. Допомога на дітей одиноким матерям надається у розмірі, що дорівнює: різниці між 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку – одиноким матерям, одиноким усиновителям (вдовам, вдівцям), які мають дітей віком до 18 років (якщо діти навчаються за денною формою навчання у вищих навчальних закладах I – IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років). Середньомісячний сукупний дохід сім'ї визначається згідно з Методикою обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги на підставі довідки про доходи і декларації про доходи та майновий стан осіб, що звернулися за призначенням усіх видів соціальної допомоги. До складу сім'ї особи, що звертається за призначенням зазначеної допомоги, включаються чоловік (дружина); рідні, усиновлені та підопічні діти віком до 18 років, а також діти віком до 23 років, які навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах I – IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах і не мають власних сімей незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами дитинства I та II груп або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв'язку з відсутністю власних доходів; жінка та чоловік, які проживають однією сім'єю, не перебувають у шлюбі, але мають спільних дітей. Зазначена допомога призначається на кожну дитину. Розмір допомоги перераховується з дня досягнення дитиною відповідного віку без звернення одержувача допомоги до органу праці та соціального захисту населення. ^ Для призначення допомоги на дітей одиноким матерям до органу праці та соціального захисту населення подаються такі документи:
У разі неможливості одержати таку довідку орган праці та соціального захисту населення здійснює обстеження сім'ї за місцем проживання і складає акт із зазначенням факту проживання дитини з матір'ю. У разі коли дитина навчається за межами населеного пункту, в якому проживає мати, і не перебуває на повному державному утриманні, замість довідки про проживання дитини з матір'ю подається довідка з місця проживання матері та довідка з місця проживання (навчання) дитини. Усиновителі подають також копію рішення про усиновлення. Вдови та вдівці подають копію свідоцтва про смерть одного з подружжя та довідку про те, що вони не одержують на дітей пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію. Мати (батько) дітей у разі смерті одного з батьків, якщо шлюб між ними було розірвано до дня смерті, які не одержують на них пенсію в разі втрати годувальника або соціальну пенсію, подають також копію свідоцтва про розірвання шлюбу, копію свідоцтва про смерть одного з батьків та довідку про те, що вони не одержують на дітей зазначені пенсії. Якщо одинока мати народила дитину за межами України і не може подати документ, який підтверджує факт, що вона є одинокою матір'ю, рішення про призначення їй допомоги на дитину приймається органом праці та соціального захисту населення на підставі обстеження матеріально-побутових умов сім'ї і документа про народження дитини, легалізованого в установленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Якщо діти навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах I – IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, виплата допомоги на дітей одиноким матерям продовжується на підставі довідки навчального закладу до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років. Допомога на дітей одиноким матерям призначається з місяця, в якому було подано заяву з усіма необхідними документами, та виплачується щомісяця по місяць досягнення дитиною 18-річного віку (якщо діти навчаються за денною формою у вищих навчальних закладах I – IV рівня акредитації та професійно-технічних навчальних закладах, – до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років) включно. Виплата допомоги в розмірі, що перевищує мінімальний, здійснюється протягом шести календарних місяців. Якщо особа, якій призначено допомогу, після закінчення зазначеного строку не підтвердила право на призначення допомоги у розмірі, що перевищує мінімальний, допомога виплачується у мінімальному розмірі. Допомога на дітей одиноким матерям призначається органами праці та соціального захисту населення за місцем їх проживання. Допомога може бути призначена за місцем фактичного проживання за умови подання довідки про неодержання зазначеної допомоги в органі праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації. ВІДПУСТКИЗакон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР, зокрема, передбачає: Ст. 10. Порядок надання щорічних відпусток Щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на даному підприємстві за бажанням працівника надаються:
За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини. Черговість надання відпусток визначається графіками які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну. Щорічні відпустки за бажанням працівника в зручний для нього час надаються:
^ Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути перенесена на інший період у разі: - настання строку відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами; - збігу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. ^ Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. ^
За наявності двох або більше дітей зазначеного віку така відпустка надається окремо для супроводження кожної дитини ^ За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік. ^ Відповідно до ст. 1821 Кодексу законів про працю України від 10.12.71 р.(за текстом – КЗпП) та ст. 19 Закону № 504/96-ВР жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України). При цьому за наявності декількох підстав для надання такої відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 17 календарних днів. Додаткові відпустки працівникам, які мають дітей, надаються понад щорічні відпустки, передбачені статтями 6–8 Закону № 504/96-ВР, а також понад щорічні відпустки, установлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переносяться на інший період або продовжуються у визначеному порядку (частина шоста ст. 20 Закону № 504/96-ВР). Якщо працівник із будь-яких причин не скористався своїм правом на таку відпустку в році досягнення дитиною певного віку або ж за кілька попередніх років, він має право використати її, а у разі звільнення незалежно від підстав йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні відпусток. Чинним законодавством не передбачено строк давності, після якого втрачається право на додаткову відпустку працівникам, які мають дітей. Відповідно до зазначеного підставами для надання відпустки за ст. 19 Закону № 504/96-ВР слід вважати наявність: двох або більше дітей віком до 15 років; дитини-інваліда; усиновленої дитини; дитини під опікою; дитини в одинокої матері; наявність у батька дитини, яку він виховує без матері. У разі коли підстави збігаються, може бути застосовано лише одну з них. Тобто конкретна дитина може бути врахована лише за однією з перелічених підстав. Якщо одинока мати має одну дитину, їй надається така відпустка за однією підставою (10 календарних днів). Наявність у одинокої матері двох дітей, з яких одна дитина – інвалід, дає право на цю відпустку за двома підставами (17 календарних днів). ^ Соціальні відпустки надаються відповідно до статей 17, 18, 19, 20 Закону України „Про відпустки" та ст. 179-182-1, Кодексу Законів про працю України. Відповідно до статті 179 КЗпП України надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами, на підставі медичного висновку, тривалістю:
Після закінчення відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги по державному соціальному страхуванню. До досягнення дитиною шестирічного віку жінці надається відпустка без збереження заробітної плати, якщо дитина має потребу в домашньому догляді, тривалістю визначеною в медичному висновку. Відпустки:
можуть бути використані повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. За бажанням жінки або осіб, зазначених вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною. ^ Згідно зі статтею 179 КЗпП та статтею 18 Закону України „Про відпустки" за бажанням матері дитини (іншої працюючої особи, яка фактично доглядає за дитиною) під час відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку вона може працювати на умовах неповного робочого часу~або вдома, Водночас за нею зберігається право на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Статтею 56 КЗпП передбачено, що на прохання вагітної жінки, жінки, яка має дитину віком до 14 років або дитину-інвалід а, у т. ч. таку, що перебуває під її опікуванням, або жінки, яка відповідно до медичного висновку доглядає за хворим членом сім'ї, керівник зобов'язаний встановити їй неповний робочий день чи неповний робочий тиждень. Оплата праці в таких випадках провадиться пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку. Згідно із зазначеною статтею, неповний робочий час може встановлюватися за угодою між працівником і керівником як при прийнятті на роботу, так і згодом. Неповний робочий час може встановлюватися шляхом зменшення тривалості щоденної роботи, кількості днів роботи протягом тижня чи одночасно шляхом зменшення кількості годин упродовж дня і кількості робочих днів упродовж тижня. Відповідно до частини третьої статті 56 КЗпП робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників. Тому працівник, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і працює на умовах неповного робочого часу, має право на щорічну відпустку повної тривалості. Це узгоджується також зі статтею 9 Закону України „Про відпустки", за якою до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, зараховується час фактичної роботи (у т. ч. на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка. ^ Частина третя статті 2 Закону України „Про відпустки" гарантує збереження місця роботи (посади) за працівником, який перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Збереження місця роботи (посади) на тому самому підприємстві за працівником, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, обумовлює строковість трудового договору для працівника, якого прийнято на період відсутності основного працівника. Дія такого строкового трудового договору припиняється не лише тоді, коли дитині, яку доглядають, виповниться три роки, а й тоді, коли особа, що доглядає за цією дитиною, виявить бажання перервати таку відпустку і стати до роботи до досягнення дитиною трирічного віку. Якщо особа, яка перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, виявила бажання працювати на умовах неповного, робочого часу, не перериваючи відпустки, а посада її буде зайнята іншим працівником, з яким укладено строковий трудовий договір на період цієї відпустки, керівник не вправі звільняти цього працівника. Водночас за згодою керівника особа, яка доглядає за дитиною віком до трьох років, може виконувати роботу за іншою вільною посадою з урахуванням кваліфікаційних вимог за цією посадою. У разі відсутності на цей час вакантних посад керівник має право відмовити цій особі. Після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку особа, яка доглядала за дитиною, може повернутися на своє попереднє місце роботи (посаду), яке за нею зберігалося. Згідно з частиною третьою статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести - ч. 6 ст. 179 КЗпП), одиноких матерів за наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням. Обов'язково працевлаштовують таких жінок також у разі звільнення їх після закінчення строкового трудового договору. У разі повної ліквідації підприємства жінок, які доглядають за дитиною віком до трьох років, може бути звільнено лише за умови їхнього обов'язкового працевлаштування на інше підприємство. Звільнення може бути проведене відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП - у зв'язку з переведенням працівника, за його згодою, на інше підприємство. ^ Кодексом Законів про працю України передбачено: До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов’язаний: роз’яснити жінці права і обов’язки та поінформувати під розписку про умови праці, оплату праці, наявність на робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров’я, права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору; (ст. 29 КЗпП України). Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. (освіта, медицина, торгівля, виробництво продуктів харчування). Стаття 184 КЗпП забороняє відмовляти одиноким матерям (за наявності дитини віком до чотирнадцяти років або дитини-інваліда) у прийнятті на роботу й знижувати їм заробітну плату. При відмові у прийнятті на роботу згаданим категоріям жінок власник або уповноважений ним орган зобов’язані повідомити причини відмови в письмовій формі. Відмову в прийнятті на роботу можна оскаржити в судовому порядку. Звільнення одиноких матерів при наявності дитини віком до 14 років або дитини-інваліда з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, окрім випадків повної ліквідації підприємства, установи, організації, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням. Обов’язкове працевлаштування таких жінок здійснюється при їх звільненні після закінчення строкового трудового договору. На період працевлаштування за ними зберігається середня заробітна плата, але не більше трьох місяців із дня закінчення строкового трудового договору. ^ , а також на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому обслуговуванню). Залучення жінок до робіт у нічний час не допускається, за винятком тих галузей народного господарства, де це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий захід. Не допускається залучення до робіт у нічний час, до надурочних робіт і робіт у вихідні дні і направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років. (ст. 176 КЗпП України). Жінки, що мають дітей віком від трьох до чотирнадцяти років або дітей-інвалідів, не можуть залучатись до надурочних робіт або направлятись у відрядження без їх згоди. (ст. 177 КЗпП України). Вагітним жінкам відповідно до медичного висновку знижуються норми виробітку, норми обслуговування або вони переводяться на іншу роботу, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, із збереженням середнього заробітку за попередньою роботою. До вирішення питання про надання вагітній жінці відповідно до медичного висновку іншої роботи, яка є легшою і виключає вплив несприятливих виробничих факторів, вона підлягає звільненню від роботи із збереженням середнього заробітку за всі пропущені внаслідок цього робочі дні за рахунок підприємства, установи, організації. |
