Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) icon

Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б)




НазваУкладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б)
Сторінка2/3
Дата04.09.2012
Розмір0.56 Mb.
ТипДокументи
1   2   3

Змістовний модуль 4. Конституційно-правовий статус людини і громадянина у зарубіжних країнах.

Поняття громадянства в конституційному праві за­рубіжних країн. Набуття громадянства. Безгромадянство та багатогромадянство. Режим іноземців. Припинення громадян­ства. Інститут політичного притулку. Екстрадиція. Екс­патріація.

Класифікація прав і свобод людини і громадянина в кон­ституційному праві зарубіжних країн. Особисті права і свобо­ди: право на життя, свободу, особисту недоторканність. Таємниця приватного життя і комунікацій. Недоторканість житла. Кримінально-правові і процесуальні гарантії особис­тих прав і свобод. Особисті обов'язки людини і громадянина в зарубіжних країнах. Політичні права людини і громадянина. Соціально-економічні та культурні права і свободи.

Правовий захист людини і громадянина. Правова природа Європейського Союзу.


^ ПЛАНИ ЛЕКЦІЙ


Модуль 1

Змістовний модуль 1. Поняття державного права зарубіжних країн.

(8 год.)


Лекція 1. Державне право як галузь права, науки та навчальної дисципліни (2 год.).

  1. Державне право як галузь права.

  2. Державне ( конституційне ) право зарубіжних країн як наука.

  3. Державне ( конституційне ) право зарубіжних країн як навчальна дисципліна.


Лекція 2. Джерела державного ( конституційного ) права зарубіжних країн. (2год.).

  1. Загальна характеристика джерела державного ( конституційного ) права зарубіжних країн.

  2. Конституції зарубіжних країн - джерела державного права зарубіжних країн.


Лекція 3.Конституційні засади суспільного ладу зарубіжних країн. ( 2 год. )

  1. Поняття суспільного ладу.

  2. Конституційна регламентація економічної організації суспільного життя.

  3. Конституційна регламентація соціальних і духовно-культурних засад суспільного життя.


Змістовний модуль 2. Конституційно – правові форми держави в зарубіжних країнах. (8 год.).


Лекція 4. Держава як конституційно-правовий інститут. 2 год.).

  1. Конституційна характеристика держав.

  2. Конституційно-правовий статус державних органів.


Лекція 5. Форми державного правління в зарубіжних країнах (2 год.).

  1. Поняття "форма державного правління".

  2. Типологія фори державного правління.

  3. Монархія в зарубіжних країнах.

  4. Поліархія в зарубіжних країнах.


Лекція 6. Форми політико-територіального устрою в зарубіжних країнах.(2год.).

  1. Поняття політико-територіального устрою держави. Класифікація держав за формами політико-територіального устрою.

  2. Унітарна форма політико-територіального устрою.

  3. Федеративна форма політико-територіального устрою.


Лекція 7. Політичні та державні режими в зарубіжних країнах. (2год.).

  1. Політичні режими.

  2. Особливості сучасної демократії.

  3. Державні режими.


Модуль 2

Змістовний модуль 3. Конституційно – правовий статус органів державної влади та політичних партії у зарубіжних країнах .(6 год.)


Лекція 7. Вибори як засіб формування органів державної влади . (2 год.)

  1. Конституційні принципи виборчого права.

  2. Вибори в зарубіжних країнах : поняття, класифікація, стадії виробничого процесу.

  3. Загальна характеристика виборчих систем.


Лекція 9. Органи законодавчої влади в зарубіжних країнах. (2 год.)

  1. Парламентські фракції.

  2. Керівні органи парламентів (палат).

  3. Повноваження парламентів..


Лекція 10. Органи виконавчої влади в зарубіжних країнах. (2 год.).

  1. Конституційно-правовий статус глави держави і порядок заміщення ним посад.

  2. Місце уряду в системі влади зарубіжних країн.


Лекція 11. Судові та правоохоронні органи зарубіжних країн (2 год.).

  1. Загальна характеристика судової влади, її структура.

  2. Статус суддів, прокурорів, слідчих.

  3. Система суддів загальної юрисдикції.

  4. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем.


Лекція 12.Конституційно-правовий статус політичних партій у зарубіжних країнах. (2 год.)

  1. Поняття, суть та класифікація політичних партій.

  2. Партії і конституційний механізм державної влади.

  3. Інституалізація політичних партій.


Змістовний модуль 4. Конституційно-правовий статус людини і громадянина у зарубіжних країнах. (6 год.).


Лекція 13. Інститут громадянства в конституційному праві зарубіжних країн. (2 год.)

  1. Поняття громадянства в конституційному праві зарубіжних країн.

  2. Порядок набуття і припинення громадянства у зарубіжних країнах.

  3. Інститут політичного притулку та екстрадицій (видачі) у конституційному праві зарубіжних країн .



Лекція 14.Права , свободи і обов'язки людини і громадянина у зарубіжних країнах. (2 год.)

  1. Конституційний статус особи та його основні принципи в зарубіжних країнах .

  2. Особливості конституційного закріплення права , свободи і обов'язки людини і громадянина у зарубіжних країнах.


Лекція 15. Особливості конституційного права держав-членів Європейського Союзу.(2 год.)

  1. Правова природа Європейського Союзу.

  2. Правовий статус громадян Європейського Союзу.

  3. Правовий статус держав-членів Європейського Союзу.

  4. Конституційно-правове регулювання членства держав у Європейському Союзі.



Лекція 16. Правовий захист людини і громадянина. (2 год.).

  1. Конституційні права та свободи.

  2. Судовий та інший юридичний захист прав і свобод.

  3. Міжнародно-правовий захист прав людини.



^ ПЛАНИ ПРАКТИЧНИХ ЗАНЯТЬ ТА ЗАВДАННЯ ДЛЯ

САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ


Модуль 1

Змістовний модуль 1. Поняття державного права зарубіжних країн.


Завдання для практичних занять (6 год.):

Теоретична частина:


  1. Предмет, метод і система державного права зарубіжних країн.

  2. Джерела державного права зарубіжних країн та особливості їх використання в різних правових системах.

  3. Конституції зарубіжних країн, Їх сутність та тенденції розвитку на сучасному етапі.

  4. Конституційно-правові засади суспільного ладу зарубіжних країн.


Завдання для самостійної роботи студентів( 6 год.):

Теоретична частина:

Студентам пропонується підготувати реферати за такими темами:

  1. Становлення державного права зарубіжних країн..

  2. Джерела державного права зарубіжних країн.

  3. Суспільний лад і державне право.


Індивідуальна робота:

Федерація – це держава, територія якої складається з територій її членів – суб'єктів (державних утворень). Федеративні держави звичайно кваліфікують як складні. Нині їх налічується близько 20. Протягом ос­танніх десятиліть від федеративної форми з різних причин відмовилися Індонезія, Камерун, Лівія та деякі інші країни, що розвиваються. В Європі на початку 90-х років XX ст. самоліквідувалася така федерація, як Чехословаччина. Водночас на засадах федералізму відбувалося рефор­мування державного устрою такої країни, як Бельгія.

Існуючі федерації різняться за багатьма характеристиками, що не заважає виявленню загальних ознак цієї форми державного устрою. Як зазначалося, територія федеративної держави розглядається як су­купність територій суб'єктів федерації – штатів (Австралія, Бразилія, Венесуела, Індія, Малайзія, Мексика, Нігерія, США), провінцій (Арген­тина, Канада, Пакистан), земель (Австрія, ФРН), республік (Росія, Юго­славія), кантонів (Швейцарія) тощо.

Серед зазначених держав слід виділити так звані асиметричні фе­дерації. Прикладом такої федерації може бути Росія, в якій, крім рес­публік, до суб'єктів федерації віднесені за Конституцією 1993 р. краї, об­ласті, міста федерального значення (Москва і Санкт-Петербург), а також автономна область і автономні округи. І хоч усі названі суб'єкти визна­ються рівноправними, статус республік визначається федеральною кон­ституцією і конституціями самих республік, а статус інших суб'єктів – федеральною конституцією і статутами цих суб'єктів, прийнятими відповідними законодавчими (представницькими) органами. До цього слід додати, що деякі суб'єкти російської федерації входять до складу інших, наприклад, автономні округи у складі країв і областей.

Проте всі суб'єкти федерацій мають однаковий юридичний титул: з позицій визначення їх політико-правового статусу вони є державними утво­реннями. Державні утворення не є державами, хоча нерідко наділені багать­ма відповідними ознаками, крім державного суверенітету. Іншими словами, державні утворення не можуть здійснювати самостійну внутрішню (з бага­тьох питань) і зовнішню політику. З цим пов'язане ї те, що за суб'єктами федерацій не визнається право виходу – так зване право сецесії.

Зміст політико-правового статусу державних утворень виявляється також у тому, що суб'єкти багатьох федерацій наділені установчою вла­дою, тобто можуть приймати власні конституції, які повинні відповідати федеральним основним законам. Водночас загальною рисою є наявність у кожного суб'єкта власної системи органів влади, зокрема законодавчих, виконавчих і судових органів. Прийнято навіть виділяти вищі органи суб'єктів федерації.

Наявність у федерації двох систем органів влади робить необхідним розмежування компетенції між ними. Конституції країн встановлюють чо­тири основних принципи розмежування відповідної компетенції.

1. В основних законах Австралії, Бразилії, Мексики. США. Швей­царії і Югославії визначена сфера виключної компетенції федерації, а сфера компетенції суб'єктів утворюється шляхом передачі їм так званих залишкових повноважень, тобто тих, які не віднесені конституціями до виключно федеральних.

2. Конституція Канади визначає дві сфери виключної компетенції - сферу федерації і сферу суб'єктів федерації. Для цього встановлено два пе­реліки питань, віднесені відповідно до повноважень федерального парла­менту і законодавчих органів провінцій. Як і в США, тут визнаний прин­цип, за яким усі нові за змістом питання, що виникають у державно-політичній практиці і стають предметом законотворчості, мають бути відне­сені до компетенції федерації.

3. Основний закон ФРН також встановлює дві сфери компетенції. Це робиться шляхом визначення виключної компетенції федерації і так званої конкуруючої компетенції. У сфері конкуруючої компетенції мо­жуть приймати рішення як федеральні органи, так і органи земель. За суб'єктами федерації, безумовно, залишається тільки право законотвор­чості з тих питань, які не включені до двох відповідних переліків.

4. Дещо інший принцип розмежування відповідної компетенції прийнятий в такій федерації, як Індія, її конституція встановила три предметні сфери компетенції: виключну компетенцію федерації, виключ­ну компетенцію штатів і спільну (конкуруючу) компетенцію федерації та штатів. До особливостей індійської федерації слід віднести детальну рег­ламентацію змісту відповідних сфер. Зокрема, перелік питань, що відне­сені до законодавчої компетенції федерації, містить близько 100 пунктів. Деталізованими є і два інших переліки конституційних повноважень.

Принципи розмежування компетенції між федерацією та її суб'єктами відіграють вагому роль у визначенні політико-правового ста­тусу відповідних державних утворень. Проте найбільше значення тут ма­ють фактичний обсяг і предметний зміст владних повноважень, віднесе­них до органів суб'єктів тієї чи іншої федерації, а також характер прак­тики реалізації цих повноважень, що залежить від економічних і суспільно-політичних умов, які супроводжують виникнення і розвиток кожної конкретної федерації. Однак завжди найважливіші повноважен­ня, природа яких пов'язана із самою суттю державного суверенітету, на­дані федеральним органам.

Найширшою за обсягом і предметним змістом слід визнати компе­тенцію суб'єктів децентралізованих федерацій. Відомо, що так звані класичні федерації (США, Швейцарія) утворилися на засадах міждержавного союзу.

Вони пройшли шлях від конфедерації (союзу держав) до федерації (союзної держави). Саме утворення союзу було результатом дій окремих держав – майбутніх суб'єктів федерації. В Австралії до утворення феде­ративної держави спричинилося об'єднання самоврядних колоній, які згодом стали штатами. Подібне відбулось і в Канаді, хоча рівень волеви­явлення населення колоній у процесі формування федерацій у цих двох випадках був різним. Саме до вищеназваних країн має бути віднесений термін «союзна держава», який часто невиправдано застосовується до всіх без винятку федерацій.

Своєрідною формою конфедерації в умовах монархічного правління є унія – об'єднання двох держав під спільною короною одного монарха. В XIX ст. унія мала місце між Нідерландами і Люксембургом, з 1814 до 1905 р. – між Швецією і Норвегією, з 1918 до 1944 р. – між Данією та Ісландією. У конкретних випадках унія мала різний юридичний характер і наслідки, але завжди її учасники зберігали право діяти самостійно у сфері зовнішньої та внутрішньої політики і залишалися суверенними державами.

Конфедерація є гнучкою і багатоваріантною формою міждержавного об'єднання. Окремі конфедерації мало чим відрізнялися від міжнародних організацій. Відмінність тут можна було простежити лише на рівні намірів тих, хто об'єднується, проголошених у відповідних документах, і змісту повноважень, наданих спільноутвореним органам. Однак на сьогодні така відмінність майже відсутня. Це, зокрема, пояснюється наслідками процесу міждержавної інтеграції та утворенням таких складних за своїми характе­ристиками міждержавних об'єднань, як Європейський Союз, динаміка політичної еволюції якого не дає змоги на сьогодні чітко відмежувати йо­го від традиційних міжнародних організацій та конфедерацій.


Запитання:

  1. Розкрийте сутність федерації .

  2. Які ви знаєте види федерацій ?

  3. Які ви знаєте вищі органи суб'єктів федерації ?

  4. Що собою являє конфедерація ?

  5. Охарактеризуйте суб'єктів децентралізованих федерацій.


Змістовний модуль 2. Конституційно – правові форми держави в зарубіжних країнах.

Завдання для практичних занять ( 8 год.)

Теоретична частина:

  1. Конституційна характеристика держав.

  2. Поняття "форма державного правління".

  3. Поняття політико-територіального устрою держави. Класифікація держав за формами політико-територіального устрою.

  4. Унітарна форма політико-територіального устрою.

  5. Федеративна форма політико-територіального устрою.

  6. Політичні режими.


Практична частини:

Розв'язування ситуаційних завдань:

Задача № 1.

Використовуючи тексти (витяги ) з конституцій Латвії, США, Японії , визначте зміст форми правління цих держав.

Задача № 2.

Використовуючи матеріали з теорії держави і права, а також з теорії державного права України , класифікуйте форми державного правління зарубіжних держав та відобразіть результати вашої роботи у вигляді двох схем. Порівняйте їх , зробіть висновки.


Завдання для самостійної роботи студентів ( 10 год.):

Практична частини:

Розв'язування ситуаційних завдань:


Задача № 1.

Використовуючи дослід організації влади в зарубіжних країнах , підготуйте пропозиції щодо вдосконалення змісту форм правління української держави в вигляді "мініпроекту" Закону України "Про внесення змін у Конституцію України".


Задача № 2.

Проаналізувавши окремі положення Конституції Росії, визначте, які соціальні функції Конституції втілені в них:

а) Росії суверенна і незалежна, демократична, соціа­льна, правова держава;

б) носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Росії є народ;

в) держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної само­ бутності всіх корінних народів і національних меншин Росії

г) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Росії, природні ресурси її континентального шельфу є об'єктами права власності українського народу;

д) кожен має право на свободу світогляду і віросповідання;

е) кожному гарантується право знати свої права і обо­в'язки.


Індивідуальна робота:

Республіка - це така форма правління, за якої всі вищі органи державної влади або обираються, або формуються загальнонаціо­нальною представницькою установою. Республіканська форма правління була відома як рабовласницькій, так і феодальній дер­жаві, однак найбільшого поширення вона зазнала за сучасних умов. Республіка як форма правління є найзручнішою і досконалою фор­мою здійснення державної влади. Практика державного будівниц­тва в зарубіжних країнах знає два основних види республіканської форми правління - президентську та парламентарну.

Президентська республіка. Історично республіканська фор­ма правління в зарубіжних країнах виникла, насамперед, у вигляді президентської республіки.

Теоретично президентська республіка будується за принципом жорсткого поділу влади. У конституціях відповідних країн існує чітке розмежування компетенції між вищими органами законо­давчої, виконавчої та судової влади. Вищі органи влади не тільки структурно відокремлені, а й мають значну самостійність щодо один одного.

Такий вид республіки характеризується, насамперед, тим, що в руках президента поєднані повноваження глави держави і гла­ви уряду. Існує і формальна відмінна ознака президентської рес­публіки - відсутність посади прем'єр-міністра. Глава держави обирається загальним прямим або непрямим голосуванням. Уряд призначається президентом і не несе відповідальності перед пар­ламентом. Президент не має права розпуску парламенту.

Уперше ця форма правління була встановлена в США відпо­відно до Конституції 1787 р. У подальшому північноамериканська форма правління була зразком для багатьох країн, але найбіль­шого поширення вона дістала у державах Латинської Америки (Бразилії, Венесуелі, Гаїті, Гватемалі, Гондурасі, Домініканській Республіці, Колумбії, Мексиці, Парагваї, Еквадорі та ін.).

Система вищих органів США базується на принципі «стри­мувань і противаг», згідно з яким президент, Конгрес і Верхов­ний Суд наділяються такими повноваженнями, які дозволяють їм впливати один на одного.

У президентській республіці президент, як уже згадувалося, і глава уряду поєднані в одній особі. Він сам добирає членів уряду і звільняє їх з посади. Члени уряду не утворюють єдиного колегі­ального органу, не несуть солідарної відповідальності і діють, влас­не, індивідуально, здійснюючи вказівки глави держави.

Парламентарна республіка. За такої форми правління на чолі держави стоїть виборна посадова особа. Уряд формується і діє за умови, що має підтримку, тобто довіру нижньої палати парламенту (або обох його палат). Уперше подібна форма правління з'явила­ся у Франції у 70-х роках XIX ст. Розбіжності у Національних зборах, відсутність єдності в питаннях державного будівництва у той період призвели до появи «тимчасової» республіки, побудо­ваної на зразок конституційної монархії. «Тимчасова» парламен­тарна республіка, що встановилася у Франції, виявилася досить довговічною. У подальшому схожа форма правління була вста­новлена у багатьох зарубіжних державах. На даний час така фор­ма правління існує в Італії, Німеччині, Греції, Угорщині, Словакії, Чехії, Індії, Ізраїлі, Лівані, Туреччині, Гайані, Тринідаді і Тобаго та деяких інших державах.

Характерною особливістю парламентарної республіки є про­голошення принципу верховенства парламенту, перед яким уряд несе політичну відповідальність за свою діяльність. Формальною ознакою даної форми правління є наявність посади прем'єр-міністра. Звідси «дуалізм виконавчої влади», тобто поділ її на без­відповідального главу держави та відповідальний перед парламентом уряд на чолі з прем'єром. Головним засобом впливу парла­менту на відповідальний перед ним уряд є вотум недовіри, який призводить до відставки міністрів. У свою чергу, за парламентом визнається право на достроковий розпуск нижньої палати парла­менту. Іншою особливістю є те, що уряд формується парламен­тарним шляхом з числа лідерів партії, яка перемогла на парла­ментських виборах, тобто яка має більшість у нижній палаті. Участь президента у формуванні уряду має суто номінальний ха­рактер. Вибір глави держави, як раніше згадувалося, відзначаєть­ся результатом парламентських виборів. Тому правління у парламентарній республіці носить партійний характер.

Глава держави у парламентарній республіці може обиратися по-різному, найчастіше - парламентським шляхом. Так, у Греції та в Італії президент обирається парламентом, у Німеччині - Федеральними зборами у складі всіх членів Бундестагу і такої самої кількості делегатів ландтагів, тобто парламентів земель. В Австрії глава держави обирається безпосередньо виборцями за ма­жоритарною системою абсолютної більшості. Якщо жоден з кан­дидатів не набирає потрібної більшості у першому турі, то на дру­гий тур допускаються кандидати тільки двох партій, які набрали найбільшу кількість голосів у першому турі. Тому найхарактерні­шою ознакою парламентарної республіки є політична відпові­дальність уряду перед парламентом. Це положення закріплене конституціями, законами чи звичаями всіх парламентарних рес­публік. З огляду на те, що міністри несуть солідарну відпові­дальність, дії окремого міністра розцінюються як вияв загальної політики уряду. Осудження діяльності окремого міністра може бути розцінене як вияв вотуму недовіри всьому уряду.

Положення про вотум недовіри викладені в конституціях різних держав неоднаково. В Італії, наприклад, конституція закріплює прин­ципи політичної відповідальності уряду перед обома палатами пар­ламенту (ст. 94 Конституції 1947 р.). Кожна палата виявляє довіру або недовіру шляхом прийняття мотивованої резолюції. Питання щодо резолюції недовіри може бути поставлене на обговорення тільки тоді, коли вона підписана не менш як десятою частиною членів палати і з моменту її прийняття пройшло не менш як три дні.

У Німеччині уряд несе відповідальність тільки перед Бундес­тагом, тобто нижньою палатою парламенту. Стаття 67 Основного Закону ФРН визначає, що виявити недовіру федеральному канц­леру можна лише за умови, що бундестаг обере йому спадкоємця.

Конституція Греції 1975 р. (зі змінами у 1985 р.) передбачає, що вотум недовіри може бути виявлений на підставі резолюції осуду уряду. Резолюція підписується не менш як шостою частиною депутатів, і її обговорення розпочинається не раніше, ніж через два дні після її винесення. Рішення приймається абсолютною більшістю голосів присутніх парламентаріїв, що має складати не менш як дві п'ятих облікового складу депутатів (ст. 84).

Президент у парламентарній республіці є носієм офіційної політичної доктрини і не є активним керівником держави. Він не наділений надзвичайними повноваженнями, не може видавати нормативні акти, рівнозначні законам, і тому серйозного впливу на процес прийняття важливих політичних рішень не справляє. У більшості парламентарних республік існує інститут контрасигнатури. Нормативний акт президента набуває юридичної сили тоді, коли він підписаний міністром, з відомства якого видається, або прем'єр-міністром. Президент може висловлювати свою дум­ку щодо виданого акта, проте вирішального голосу не має. Ця об­ставина певною мірою пояснює принцип політичної безвідпові­дальності глави держави, якого можна притягнути до криміналь­ної відповідальності тільки у разі вчинення тяжкого злочину.


Запитання:

  1. Що собою являє республіка ?

  2. Які види республік ви знаєте?

  3. Дайте загальну характеристику президентської республіки.

  4. Що собою являє парламентарна республіка ?


Модуль 2

Змістовий модуль 3 . Конституційно – правовий статус органів державної влади та політичних партії у зарубіжних країнах.

Завдання для практичних занять (10 год.)

Теоретична частина:

  1. Конституційні принципи виборчого права.

  2. Вибори в зарубіжних країнах : поняття, класифікація, стадії виробничого процесу.

  3. Органи законодавчої влади в зарубіжних країнах

  4. Конституційно-правовий статус глави держави і порядок заміщення ним посад.

  5. Загальна характеристика судової влади, її структура.

  6. Конституційно-правові принципи організації і діяльності судових систем.

  7. Поняття, суть та класифікація політичних партій..

  8. Інституалізація політичних партій.


Практична частини:

Розв'язування ситуаційних завдань:


Задача № 1.

Повноваження Палати представників і Сенату:

  1. законодавча ініціатива з будь-яких питань ,за винятком фінансових законопроектів, або зміни конституційного ладу держави;

  2. Сенат має право більшістю 1/2 ,2/3, 3/4 голосів затверджувати призначених Президентом вищих посадових осіб у федеративному уряді;

  3. ратифікувати усі угоди;

  4. має право вето.


Задача № 2.

На одному із засідань гуртка з конституційного права виникла суперечка з приводу розуміння юридичних власти­востей конституції. Одні студенти стверджували, що юридичні властивості конституції такі ж, як і будь-якого правового доку­мента, інші доказували, що юридичні властивості конституції - це її ознаки як основного закону держави.

Яка Ваша позиція з цього питання?


Завдання для самостійної роботи студентів ( 16 год.):

Теоретична частина:

Студентам пропонується підготувати реферати за такими темами:



  1. Вищі органи державної влади в зарубіжних країнах.

  2. Поняття парламенту у державному праві.

  3. Органи виконавчої влади в зарубіжних країнах.

  4. Судові та правоохоронні органи в зарубіжних країнах.

  5. Конституційно-правовий статус політичних партій в зарубіжних країнах.


Практична частини:

Розв'язування ситуаційних завдань:


Задача № 1.

Розкрийте значення і співвідношення понять "консти­туціоналізм", "конституціологія", "фактична конституція" і "юри­дична конституція". Яке смислове значення мають терміни: "фіктивна конституція", "формальна конституція", "реальна конституція", "конституційний інститут"?

Задача № 2.

Студент М, Бас заявив, що розходження між фактичною і юридичною

конституціями можливе лише у країнах із тоталі­тарним режимом і що це розходження зовсім не властиве для демократичних країн.

Визначте своє ставлення до цього питання, підтвердіть його прикладами.

Індивідуальна робота:

Термін «референдум» походить від лат. referendum – «те, що повинно бути повідомлено». Означає він голосування виборців, за допомогою якого приймається державне чи самоуправлінське рішення. У деяких країнах (наприклад, у Югославії) референдумом називають будь-яке голосування виборців незалежно від його наслідків, однак таке розуміння нині – скоріше виключення з правила.

На відміну від виборів голосування на референдумі додає юридичну чинність не мандату якої-небудь особи, а рішенню якого-небудь питання. Якщо умови, встановлені конституцією чи законом, дотримані, то прийняте шляхом референдуму рішення вважається рішенням народу і його юридична чинність нерідко вище юридичної чинності законів, прийнятих парламентом. Рішення на референдумі може прийматися за допомогою стверджувальної чи негативної відповіді виборців на поставлене питання або за допомогою вибору між різними варіантами пропонованого рішення.

Референдум, будучи інститутом безпосередньої демократії, навіть у демократичній державі може бути використаний як противага представницької демократії чи як засіб обійти парламент і прийняти державне рішення всупереч йому. Це може мати місце, коли право призначення референдуму входить у дискреційні повноваження глави держави або уряду.

Референдум як безпосереднє народне волевиявлення має, звичайно, перевагу перед представницькою демократією, зокрема парламентським способом рішення суспільних і державних проблем. Однак перевага ця – не абсолютна. По-перше, питання, що виноситься на референдум, повинне бути цілком доступним для розуміння рядового виборця. Як правило, рішення, прийняте шляхом референдуму, - це насамперед політичне рішення, хоча і наділене у визначену юридичну форму. По-друге, до референдуму воно повинно бути докладно роз'яснене через засоби масової інформації виборцям із вказівкою бажаних і можливих небажаних наслідків. Тільки при дотриманні цих умов на референдум можна виносити і досить складні законопроекти аж до проекту конституції.

Референдум був і залишається дуже розповсюдженим інститутом. Тому природно, що він усе частіше відбивається в конституціях, хоча і з різним ступенем детальності.

Класифікація референдумів, як і багатьох інших конституційно-правових інститутів, дуже умовна.

По предмету референдуми поділяються на конституційні, законодавчі, міжнародно-правові й адміністративно-правові.

По своїй обов'язковості референдуми поділяються на обов'язкові і факультативні.

Обов'язковий референдум має місце у випадках, коли іншим способом рішення по визначеному питанню не може бути прийнято.

Факультативний референдум – це такий, котрий можна проводити, а можна і не проводити. Призначення його залежить від розсуду органа, компетентного призначати референдум, або від наявності встановленою конституцією чи законом іншої ініціативи.

За часом проведення референдуми можуть бути дозаконодавчі і післязаконодавчі, тобто проводитися до розгляду законопроекту парламентом чи після такого розгляду.

По правовим наслідкам референдуми можуть бути або консультативними, або постановлюючими. Думка, підтримана виборцями на консультативному референдумі, не є обов'язковою ні для парламенту, ні для уряду.

За місцем проведення референдуми можуть бути національними, регіональними і місцевими.


Питання:

  1. Дайте поняття референдуму ?

  2. Що собою являє референдум, дайте цого загальну характеристику ?

  3. Класифікація референдумів.

  4. Місцем проведення референдуми?


Змістовний модуль 4. Конституційно-правовий статус людини і громадянина у зарубіжних країнах.

Завдання для практичних занять (8 год.)

Теоретична частина:

  1. Поняття громадянства в конституційному праві зарубіжних країн.

  2. Класифікація прав і свобод людини і громадянина в конституційному праві зарубіжних країн.

  3. Правова природа Європейського Союзу.

  4. Конституційні права та свободи.


Практична частини:

Розв'язування ситуаційних завдань:


Задача № 1.

На одному з семінарських занять з конституційного права студент К. Зарубов заявив, що він, порівнявши конституцію з іншими правовими актами, прийшов до висновку, що вони мало чим відрізняються один від одного. Студент В. Собко заперечив йому і навів цілий ряд рис, які властиві саме конституції. Яка Ваша позиція з цього питання?


Задача № 2.

Відомо, що системотворча функція конституції полягає у тому, що вона

забезпечує цілісність і збалансованість правової системи, її динамізм і стабільність, визначає принципові вимоги щодо призначення, змісту та методів галузей права, окреслює єдині засади правотворчості і застосування права, законності та правопорядку, є своєрідним нормативним орієнтиром.

Проілюструйте цю функцію конституційна прикладах.

Завдання для самостійної роботи студентів ( 28 год.):

Теоретична частина:

Студентам пропонується підготувати реферати за такими темами:

  1. Інститут політичного режиму.

  2. Соціально-економічні та культурні права і свободи.

  3. Міжнародно-правовий захист прав людини.

  4. Правовий статус громадян Європейського Союзу.


Практична частина:

Розв'язування ситуаційних завдань:


Задача № 1.

Ви вже вивчили предмет "Конституційне право Зарубіжних Країн" і склали з нього іспит. До Вас звернувся студент-заочник із проханням проконсультувати його з питання, яке він не­достатньо зрозумів, вивчаючи його самостійно за підручником, а саме, що таке "гнучка", "жорстка", "змішана" конституції.

Допоможіть студенту-заочнику.


Задача № 2.

Залежно від порядку і складності внесення змін і до­повнень усі конституції прийнято поділяти на гнучкі, жорсткі, змішані.

Як Ви вважаєте, до якого типу можна віднести Конституцію США? Обґрунтуйте свою думку.


Індивідуальна робота:

Індія є крупнішою у світі демократичною федеративною державою, що займає друге місце за чисельністю населення, яке наближається до 1 млрд. чол. Країна володіє значними природними й трудовими ресурсами, великим інтелектуальним та науково-технічним потенціалом і представляє собою один із найперспективніших світових ринків.

Сьогодні Конституция Індійської Республіки складається з преамбули, 458 діючих статей, поєднаних в 24 частини і 12 доповнень, число яких збільшилось, а зміст багатьох змінився. Ряд частин Конституції ділиться на розділи, а додатки – на статті, а деякі також на частини. За час дії Конституції зросла на 63 діючі статті, при тому що не діє 15 відмінених статей, включаючи деякі з них, які були внесені поправками до Конституції.

Загальна структура Конституції набула в результаті великої збалансованості: із скасуванням поділу штатів на нерівні за своїм станом групи федеративна система була раціонально уніфікована і дві частини виключені, а з доданням частини “Основні обов’язки” правовий статус громадян у конституційному документі набуло дещо реалістичне відображення.

У розвитку Конституції Індійської Республіки чітко виявилися загальні для сучасних конституцій протилежні тенденції авторитарна й демократична. Вони відобразились у складному переплетені як прогресивних, так і антидемократичних поправок, які в процесі наступного судового тлумачення або застосування виконавчою владою, а також проходячи через “фільтри рецепції” своєрідної політичної культури, іноді набувають різних додаткових, іноді діаметрально протилежних відтінків.

В Конституції проголошено досить широкий, з урахуванням індійських особливостей, круг прав, свобод і обов’язків людини і громадянина, які постачені противагами у вигляді не лише передбачених обмежень, але і розгалужених інститутів військової й надзвичайної ситуацій.

Одна із основних цілей прийняття Конституції полягає в правовому оформленні існування Індії у якості справжньої незалежної національної держави. Конституція передбачила федеративну форму політично-територіального устрою, для якої характерна висока ступінь централізації. Розподіл предметів ведення між центром і суб’єктами федерації розміщений не в основному законі, а в одному з додатків.

На відміну від багатьох європейських конституцій норми, що регулюють статус виконавчої влади, передує в ній нормам, присвяченим законодавчій владі. Ще одна особливість –відсутність на федеральному рівні таких інститутів безпосередньої демократії, як референдум і народна ініціатива.

Індійська Конституція – документ досить докладний. На його зміст і форму наклали свій відбиток традиції англосаксонського писаного права, що не дивно, оскільки індійські юристи навчалися або у англійських професорів чи їх учнів.

Характеризуючи конституційне право Індії, скажемо про правовий статус індійського громадянина. В частині 3 Конституція виділяє як найбільш значимі “основні права”, у вичерпний перелік яких поміщені, перш за все, політичні й особисті права, а також окремі положення про право власності. Соціально-економічні права відокремлені від основних прав” і більшість із них розміщено в частині 4: “Керівні принципи політики держави”.

Для інституту громадянство в Індії характерне, що всією повнотою прав і свобод користуються громадяни Індії, в той час як Конституція передбачає деякі обмеження дієздатності іноземців. Особливі обмеження передбачені для так званих “ворожих іноземців”, до таких відносяться громадяни держав, що перебувають в стані війни з Індією, а також індійські громадяни, що добровільно проживають в таких країнах або підтримують з цими державами комерційні відносини.

Закон 1955 р. про громадянство, що має безсумнівно, конституційне значення, поєднує в собі як елементи визнання принципу “права ґрунту”, так і “права крові”. У країні передбачено єдине індійське громадянство, що покликане зміцнити територіальну цілісність країни.

Звернемо також увагу на партійну систему Індії. Особливості партійної системи Індії витікають, перш за все, із надзвичайно строкатого класового, національного, релігійного, кастового й соціального складу населення.

Наявність як партій визнаних у встановленому порядку все індійськими, так і десятків місцевих партій в штатах і союзних територіях приводить до необхідності дослідити систему партій у цій країні на двох рівнях –союзному рівні та на рівні штатів. Так, у загальних виборах приймають участь біля 300 політичних партій, серед яких до 10 – усе індійських.

З моменту набуття незалежності до середини 60-х років в індійській партійно-політичній системі Індійський національний конгрес (ІНК) був єдиною партією, що була здійснювати всю повноту державної влади. Із появою партії Сватантра виникли передумови до перетворення партійної системи у двопартійну, хоча вина залишалася багатопартійною з однією домінуючою партією. Тенденція до двопартійності чітко проявилась в 1977р., коли Джаната парті (ДП) уперше перемогла на парламентських виборах і сформувала свій уряд.

З тих пір Джаната парті і ІНК декілька разів змінювались у керма керівництва країною, але до середини 90-х років склалась ситуація, при якій вже жодна загальнонаціональна партія не може більш самостійно забезпечити собі стабільну більшість у Парламенті і створити стабільний однопартійний уряд. Таким чином, в країні склалася ситуація, при якій крупна (ДП або ІЕК) усе індійська партія може сформувати уряд, лише створивши коаліцію з рядом регіональних партій.

Іншими партіями в Індії є такі: Партія Джаната дал, Комуністична партія Індії, Федерація індійських торгівельно-промислових палат, Всеіндійська організація роботодавців, Федерації асоціацій мілкої промисловості. Основними і найбільш масовими організаціями працівників в політичній системі Індії є професійні спілки ( Індійський, національний конгрес профспілок, Всеіндійський конгрес профспілок та ін.).

Індійський Парламент, подібно Британському, складається із трьох частин: президента, Ради штатів і Народної палати. Народна (нижня) палата виражає інтереси Федерації у цілому, а рада штатів (верхня палата) представляє в Парламенті суб’єкти федерації.

Обидві палати індійського парламенту складаються, перш за все, із порівняно багатих, освічених людей, що звичайно, належать до вищих каст.

Президент Індії обирається строком на п’ять років по системі “єдиного передаваємого голосу” особливою виборчою колегією, що складається із вибраних членів обох палат Парламенту і обраних депутатів легіслатур штатів.

Щодо державного устрою, то першопочатково Конституція Індії 1950 р. закріпила федеративний устрій держави у формі трьох різних за своїм положенням у Федерації груп штатів, які не враховували національний склад народів, що їх населяють. Принципові зміни в структурі федеративного устрою Індії були викликані Законом про реорганізації штатів 1956 р., який у цілому став важливим актом конституційного значення, що почав перебудову Федерацію за національною ознакою.

В кожному штаті із 25 штатів країни вищими органами влади є: губернатор, легіслатура штату, рада міністрів і вищий суд штату. Кожний штат ділиться на округи. Території округів поділяються на талуки й тексили.

Таким чином, хоча конституційний лад в Індії зараз ілюструє певну досконалість, що набувається шляхом внесення чисельних змін в Конституцію, перед Індією, у плані перспектив подальшого розвитку, залишаються ще досить важливі проблеми, що потребують свого вирішення. Серед таких проблем подальший розвиток федерації й вирішення національно-мовного питання на реально демократичній основі та ін. Еволюція індійського конституціоналізму буде надалі визначатися діалектикою взаємодії прогресуючої демократичної і регресуючої авторитарної тенденцій.

Запитання:

  1. З чого складається Конституція Індійської Республіки складається ?

  2. Дайте загальну характеристику Конституції Індійської Республіки.

  3. З яких частин складається Індійський Парламент?

  4. Які повноваження президента Індії ви знаєте?



^ ПИТАННЯ ДО ІСПИТУ

  1. Поняття конституційного права зарубіжних країн

  2. Поняття політичних партій, їхня сутність, організація і функції.

  3. Автономні утворення у зарубіжних державах.

  4. Поняття та зміст конституції зарубіжних країн.

  5. Виникнення конституційного права, як самостійної галузі юридичної науки.

  6. Зміст конституції.

  7. Конституційно-правові основи суспільного ладу.

  8. Поняття парламенту та парламентаризму.

  9. Поняття судової влади і її місце в системі розділу влади.

  10. Способи набуття і втрати громадянства.

  11. Поняття інституту глави держави.

  12. Демократичний режим.

  13. Правова природа Європейського Союзу.

  14. Загальна характеристика конституції Японії.

  15. Система місцевого управління у зарубіжних країнах.

  16. Основи конституційного права Швейцарії.

  17. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.

  18. Поняття конституційного контролю у зарубіжних країнах.

  19. Поняття політико-територіального устрою.

  20. Політико - територіальний устрій держави.

  21. Вибори і референдуми у зарубіжних країнах.

  22. Виникнення конституційного права як самостійної галузі юридичної науки

  23. Вибори і референдум у зарубіжних країнах.

  24. Місце уряду в системі вищих органів державної влади.

  25. Форма і структура конституцій.

  26. Які ви знаєте форми правління.

  27. Компетенція органів конституційного контролю у зарубіжних країнах.

  28. Правовий статус Європейського Союзу.

  29. Поняття парламенту та парламентаризму.

  30. Політико-територіальний устрій. Організація влади на місцях.

  31. Види конституційного контролю у зарубіжних крахнах.

  32. Загальна характеристика конституції Сполучених Штатів Америки.

  33. Поняття інституту глави держави.

  34. Загальна характеристика конституції Федеративної Республіки Німеччина.

  35. Конституційні принципи зовнішньої політики зарубіжних країн.

  36. Порядок заміщення посади глави держави.

  37. Загальна характеристика конституції Франції.

  38. Конституційний статус суддів у зарубіжних країнах.

  39. Місце уряду в системі вищих органів державної влади.

  40. Загальна характеристика конституції Великобританії.

  41. Виборчі системи у зарубіжних країнах.

  42. Порядок формування і структура урядів.

  43. Загальна характеристика конституції Італії.

  44. Розвиток сучасної науки конституційного права.

  45. Конституційний контроль у зарубіжних країнах.

  46. Загальна характеристика конституції Швейцарії.

  47. Поняття судової влади і її місце в системі розподілу влади.

  48. Загальна характеристика конституції Канади

  49. Загальна характеристика політичних партій

  50. Системи судових органів. Органи і посадові особи, які сприяють здійсненню судової влади.

  51. Загальна характеристика конституції Російської Федерації.

  52. Поняття місцевого управління і місцевого самоврядування в зарубіжних країнах .

  53. Загальна характеристика конституції Польщі.

  54. Соціальна структура суспільства.

  55. Конституційне врегулювання зовнішньої політики зарубіжних країн.

  56. Загальна характеристика конституції. Болгарії.

  57. Підприємницькі організації.

  58. Державні інтереси зарубіжних країн. Конституційні принципи зовнішньої політики зарубіжних країн.

  59. Загальна характеристика конституції Китайської Народної Республіки.

  60. Правовий статус громадян Європейського Союзу.

  61. Виборче право та його основні принципи у зарубіжних країнах.

  62. Загальна характеристика конституції Японії.

  63. Конституційно-правове регулювання членства держав у Європейському Союзі.

  64. Конституційно-правовий статус людини і громадянина.

  65. Загальна характеристика конституції Бразилії.

  66. Референдум у зарубіжних країнах.

  67. Підготовка, прийняття, зміна і скасування конституції.

  68. Загальна характеристика конституції Франції.

  69. Функції та класифікація політичних партій.

  70. Конституційний контроль у зарубіжних країнах.

  71. Загальна характеристика конституції Швейцарії.

  72. Поняття та зміст демократичного режиму.

  73. Способи набуття і втрати громадянства.

  74. Поняття та зміст авторитарного режиму.

  75. Вищі органи державної влади у Болгарії.

  76. Загальна характеристика конституції Болгарії.

  77. Способи набуття і втрати громадянства.

  78. Загальна характеристика конституції Італії.

  79. Конституційні права та свободи.



^ КРИТЕРІЇ ОЦІНОК ЗА УМОВИ ІСПИТУ


Рейтинг студента із засвоєння дисципліни (далі – рейтинг з дисципліни) R ДИС вимірюється у балах і визначається відповідно до загальної кількості годин, що передбачені для вивчення дисципліни у робочому навчальному плані.

Для виставлення оцінок у екзаменаційну відомість, залікову книжку та журнал рейтингової оцінки знань студента рейтинг з дисципліни “ Державне право зарубіжних країн ” у балах відповідно до “Тимчасового положення про організацію навчального процесу в кредитно-модульній системі підготовки фахівців ” , затверджено наказом Міністерства освіти і науки від 23.01.2004 р. № 48, переводиться у національну та ECTS оцінки згідно таблиці.


Оцінка

національна

Оцінка

ECTS

Співвідношення між оцінками ECTS*, %

Визначення ECTS

Рейтинг дисципліни

(бали)

Відмінно

А

10

^ ВІДМІННО –відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок

90-100

Добре

В

25

^ ДУЖЕ ДОБРЕ – вище середнього рівня з кількома помилками

82-89

С

30

ДОБРЕ –в загальному правильна робота з певною кількістю

грубих помилок

75-81

Задовільно

D

25

ЗАДОВІЛЬНО- непогано, але зі значною кількістю недоліків

66-74

E

10

^ ДОСТАТНЬО – виконання задовольняє мінімальні критерії

60-65

Незадовільно


FX

-
^

НЕЗАДОВІЛЬНО - потрібно працювати перед тим, як отримати залік (позитивну оцінку)


35-59

F

-
^

НЕЗАДОВІЛЬНО - необхідна серйозна подальша робота


1-34
1   2   3

Схожі:

Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconМетодичні вказівки до виконання дипломної роботи для студентів заочної форми навчання та слухачів, що здобувають другу вищу освіту
Укладачі: В. Я. Чевганова, к е н., доцент; І. А. Брижань, к е н., доцент; В. Б. Васюта, к т н., доцент, Т. О. Галайда, старший викладач;...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconПротокол №4 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від грудня 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconПротокол №2 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від жовтня 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconПротокол №3 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від листопада 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconПротокол №1 засідання кафедри фізичної реабілітації І валеології від вересня 2009 року Присутні
Голова рму, аспірант Дроздов Д. В., доц. Драгнєв Ю. В., доц. Кудряшов Є. В., викладач Павлова Н. А., викладач Карпов С. М., аспірант...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconТип модуля: обов’язковий Семестр: V обсяг модуля
Лектор: старший викладач Кравець Світлана Федорівна, викладач Магдач Зоряна Тарасівна, викладач Гаврилюк Маріанна Василівна, викладач...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconТип модуля: обов’язковий Семестр: VІ обсяг модуля
Лектор: старший викладач Кравець Світлана Федорівна, викладач Магдач Зоряна Тарасівна, викладач Гаврилюк Маріанна Василівна, викладач...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconТип модуля: обов’язковий Семестр: І обсяг модуля
Бурбан Іванна Ігорівна викладач Стельмах Леся Богданівна викладач Вдовін Вікторія Вікторівна, старший викладач Драпалюк Галина Степанівна,...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconЛінгвістичний коментар до вступного курсу з української мови
Лінгвістичний коментар до вступного курсу з української мови для студентів-іноземців підготовчого відділення / Укладачі: О. М. Волкова,...
Укладачі: (ст викладач Кисельова Т. Б) iconТип модуля: обов’язковий Семестр: ІІІ обсяг модуля
Вдовін Вікторія Вікторівна, викладач Корицька Галина Іванівна, викладач Цимбрило Світлана Михайлівна, викладач Сидорчук Олена Валеріївна,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи