Скачати 0.76 Mb.
|
СТРУКТУРА ПРОГРАМИ НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ І. ОПИС ПРЕДМЕТА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ Предмет: вікова динаміка, закономірності, фактори, умови, механізми становлення, формування та розвитку особистості.
Лекція 1 Тема: Місце вікової та педагогічної психології в системі наукового знання План лекції 1.Вікова та педагогічна психологія як галузь психологічної науки. 2.Принципи вікової психології. 3.Завдання вікової психології. 4.Зв'язок вікової психології з іншими науками. 5.Класифікаційні системи методів. Основні поняття теми: педагогічна психологія, об'єкт,предмет педагогічної психології, онтогенез, принципи педагогічної психології, організаційні методи (порівняльні, лонгітюдні, комплексні). Емпіричні методи (спостереження, експеримент, самоспостереження; психодіагностичні: тести, опитувальники - бесіда, анкета; аналіз продуктів діяльності; біографічні методи: аналіз життєвого шляху, документації, свідчень особистості та очевидців). Вікова та педагогічна психологія - це галузь психологічної науки, яка вивчає особливості становлення особистості в процесі власного життєвого шляху як складника загального життєвого простору в умовах навчання і виховання та неорганізованих чинників соціального впливу. Вікова психологія та педагогічна психологія мають спільний об'єкт вивчення - особистість. Вікова психологія - галузь психологічної науки, яка вивчає закономірності етапів психічного розвитку та формування особистості в онтогенезі (особливості структурних змін, новоутворень, співвідношення фізіологічних і природних чинників; рушійні сили індивідуального розвитку; індивідуально-типологічні відмінності та їх детермінанти тощо). ^
Об'єкт вікової психології: людина та її життєвий шлях. Предмет вікової психології: динаміка вікового розвитку в онтогенезі:
![]() Особливу увагу вона зосереджує на зв'язках між спеціально організованим педагогічним впливом на учня та його психічним розвитком (як пов'язані між собою біологічне дозрівання організму, навчання і розвиток особистості, чи всі різновиди навчання та виховання зумовлюють особистісний розвиток дитини, чи вони сприяють набуттю нею певної сукупності знань, умінь і навичок). Об'єкт педагогічної психології: людина та її життєвий шлях. У її структурі розрізняють теоретичну педагогічну психологію (вивчає предмет, об'єкт, принципи, методи, основні концепції навчання, виховання і розвитку); практичну педагогічну психологію (вивчає психологічні основи конкретних методів навчання, виховання і розвитку дітей, школярів та дорослих); дошкільну педагогічну психологію (вивчає психологічні основи освіти дітей до вступу до школи); педагогічну психологію середньої освіти (вивчає психологічні засади навчання, виховання і розвитку школярів та особливості педагогічної діяльності вчителя); педагогічну психологію вищої школи і безперервної освіти (вивчає психологічні основи організації освіти у вищій школі, перекваліфікації фахівців, професійного вдосконалення та самовдосконалення тощо). ^ 1. Загальнофілософські (їх методологічні основи — закони буття (єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, заперечення заперечення):
Призначення загальнофілософських принципів для вікової психології: вивчення людської індивідуальності як саморегулюючої системи, яка є складним мінливим феноменом, а не чимось застиглим, нерухомим, аморфним. 2. Загальнопсихологічні принципи:
5) суб'єктності (неповторність людини: вивчення її індивідуальності, особистісного становлення; заперечення «безстатевої педагогіки», авторитаризму в навчанні й вихованні, домінування директивної педагогіки). 3. Спеціальні принципи:
^ пізнання об'єктивних закономірностей в становленні особистості з метою створення системи науково обґрунтованих рекомендацій для її ефективного розвитку і саморозвитку. ^
Деякі прикладні проблеми вікової психології:
![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() Рис.1. Зв'язок вікової та педагогічної психології з іншими науками Вимоги до проведення дослідження пов'язані з проблемою його якості, тому передбачають реалізацію системного підходу у вивченні психіки, тобто мають враховувати певний комплекс умов, оскільки отримана інформація може бути об'єктивною і суб'єктивною:
Рекомендована література: 1.Абрамова Г.С. Возрастная психология. – М., 2001. 2.Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. – К., 2001. – С. 5-30. 3.Вікова і педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огородійчук та ін. – К., 2007. – С. 6-8. 4.Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. – К., 1986. – С. 3-21. 5.Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. – М., 1979. – С. 3-21. 6.Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо. – М., 1984. – С. 3-36. 7.Максименко С.Д. Основи генетичної психології. – К., 1998. – С. 9-23. 8.Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. – К., 2005. – С. 7-38. Лекція 2 Тема: Історичний нарис виникнення і становлення вікової та педагогічної психології План лекції 1.Генетичні ідеї в психології. 2.Ідеї вікової психології у Київській Русі. 3. Ідеї вікової психології у середньовіччі та в епоху Відродження. 4.Основні історико-теоретичні концепції у віковій психології. 5.Основні напрямки і етапи в розвитку сучасної вікової психології. Основні поняття теми: всебічне виховання і розвиток дітей, біогенетична, соціогенетична, педологічна концепції, психічний розвиток і напрямки психічного розвитку в навчально-виховному процесі, ідентичність. Рекомендована література: 1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 2001. 2.Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К., 2001. - С. 10-30. 3.Вікова і педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К., 2007. - С. 12-34. 4.Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К., 1986. - С. 3-21. 5.Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. - М., 1979. - С. 3-21. 6.Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо. -М., 1984. - С. 3- 36. 7.Максименко С.Д. Основи генетичної психології. - К., 1998. - С. 9-23. 8.Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. – К., 2005. – С. 39-71. Генетичний підхід у вивченні психічного розвитку дітей започаткувався в античній психології. Перші роботи, пов'язані з пошуками основ психіки, привели античних мудреців до ідеї про вивчення генези душі та з'ясування її детермінуючих чинників, наприклад:
4. ^ Давньогрецький філософ. Розробляв проблему формування в дітей моральних, соціально схвалених поведінкових норм: «Людина є мірилом усіх речей...». Вивчав вплив соціальне організованих чинників на становлення особистості. Вважав, що моральні вправи є основним засобом виховання громадянина.
Особливе місце в античній науці належить Арістотелю (384 або 383-322 або 321 до н.е.), який уперше в історії європейської науки запропонував вікову періодизацію дитинства (до 7 років, 7-14 рр., 14—21 рр.), де кожному етапу призначалася певна виховна система. Виокремив основні стадії індивідуального розвитку людської психіки як повторення етапів родової еволюції органічного світу: «...Усе, що ми маємо від природи, ми первісне отримуємо лише як можливості і згодом перетворюємо в реальність своїми діями, які поєднують нас із зовнішнім світом, з іншими людьми...». Описав онтогенетичні етапи розвитку окремих пізнавальних процесів:відчуттів, пам'яті, мислення. Вважав душу способом організації тіла. Назвав людину «зоон політикон», тобто суспільно-політичною істотою. Сформулював теорію доброчесності. Основні праці: «Про душу», «Етика», «Риторика», «Політика», «Про виникнення тварин», «Органон». ^ також відзначалася увагою до проблем морального виховання, прикладом чого є, зокрема, «Повчання князя Володимира Мономаха дітям» (1117)., де Володимир Мономах, великий князь київський (1053-1125) наводив дітям приклади того, як потрібно жити, закликав їх любити батьківщину, бути працелюбними, хоробрими.За Мономахом, мужність і відвага мають поєднуватися з гуманністю, доброзичливістю, старших потрібно поважати, до ровесників ставитися привітно. У «Руській правді» (XI ст.) публікувалися математичні задачі. Загалом у педагогічній літературі того часу систематизовані поради щодо виховання в дітей благочестя, поваги до батьків і старших, поради щодо морального і розумового розвитку. Актуальною була проблема визначення терміну початку шкільного навчання, де пріоритет надавався седмиці (Галицько-Волинська держава). Наприклад, є згадки про життя іконописця Петра, якого батьки віддали навчатися з семи років. У XIII—XIV ст. типовим явищем у тодішній системі освіти стали «майстри грамоти», які навчали дітей з урахуванням їхніх вікових та індивідуальних особливостей рахунку, письма, читання. Педагогічною пам'яткою був «Домоустрій» (Сильвестр, ?-1566), який разом із вимогами виховання дітей у «страху Божому», застосування до них фізичних покарань радив батькам їх любити, турбуватися про розвиток. Розвиток генетичних ідей пожвавився в середні віки під впливом суспільних вимог до справи навчання і виховання. Рішучий поштовх до їх започаткування дали наукові уявлення Плотіна (204 або 205-269 або 270), який важливою якістю душі вважав її цілісність. Учений вивчав самосвідомість як гарант і основну одиницю свідомості людини, здатної до інтроспекції. Його наукові уявлення були тематично систематизовані під назвою «Енніади» учнем Порфирієм (бл. 233 - бл. 304): розділ 4 «Про душу»; розділ 5 «Про божественний розум» (П. Адо, 1991). Як наслідок, у віковій психології важливими стали проблеми розвитку пізнання, дослідження динаміки пізнавальних процесів та методів їх формування. Вивченням цих питань займалися видатні мислителі:
У цілому інтерес до вивчення дитячої психіки бере початок від ^ Особливу роль у становленні вікової психології відіграли погляди Я.А. Коменського про природовідповідність навчання і виховання, необхідність урахування вікових особливостей дітей, За Я.А. Коменським, життя підростаючої особистості складається з дитинства (від дня народження до 6 р.), отроцтва (6-12 р.), юності (12-18 р.), змужніння (18-24 р.). Учений уперше не споглядальне, а аргументовано визначив критерії вікової періодизації: у дитинстві відбувається посилене фізичне зростання та розвиток органів чуттів, в отроцтві — розвиток пам яті та уяви; в юності, крім того, відбувається високий рівень розвитку мислення; під час змужніння розвивається вольова сфера, схильність до гармонічного становлення. Я.А. Коменський був одним із перших учених, який поставив вікову періодизацію в залежність від навчально-виховної системи. Наприклад: перші 6 років життя — це материнська школа (дошкільне виховання під керівництвом матері), 6-12 років -шестирічна школа рідної мови, 12-18 років - латинська школа або гімназія (для юнаків), 18—24 років — академія. Основні історико-теоретичні концепції у віковій психології. Біогенетична концепція (біологічна, біологізаторська). Теоретичні основи:
З)ідея спонтанності психічного розвитку (розвиток є незалежним від виховання). Основні ідеї:
3)між дитиною і суспільством існує біологічний зв'язок;
Основні види біологічної концепції (як результат перенесення біогенетичного закону Геккеля - Мюллера на процес онтогенезу):
Інші види біологічної концепції як спроба прикладного застосування біогенетичного закону: 1. Біхевіористські погляди: ототожнення розвитку з научінням (Дж. Уотсон, 1878-1958; X. Хантер, 1886-1954; К. Лешлі, 1890-1958; Б. Скіннер, 1904-1990). Сформувалися під безпосереднім впливом учення І.П. Павлова (1849-1936) про закономірності вищої нервової діяльності та утворення умовних рефлексів. 2. Теорія триступеневого розвитку ^ (інстинкт, научіння, інтелект). Основна ідея: зазначені феномени пов'язані не тільки з дозріванням мозку та ускладненням стосунків з оточенням, а й перебігом афективних процесів (бурхливих переживань), унаслідок чого виникає задоволення. Під час еволюції відбувається перехід задоволення «з кінця на початок» процесу діяльності дитини. Інстинкти означають виникнення насолоди як результату задоволення інстинктивної потреби (після виконання дії). Під час тренування задоволення переноситься на процес реалізації дії («функціональне задоволення»). На ступені інтелекту, коли існує прогнозоване задоволення, відбувається перехід його «з кінця на початок», що є основною рушійною силою розвитку поведінки дитини (М.В. Савчин). К. Бюлер систематизував матеріал з розвитку дитячого сприймання, визначив вікові особливості мислення та мовлення, зіставив значення біологічного і соціального чинників у становленні особистості на користь біологічного. Недоліком теорії К. Бюлера вважається ототожнення етапів розвитку людини і тварини та невизнання інших варіантів розташування виокремлених ступенів. Основне досягнення теорії трьох ступенів розвитку дитини в тлумаченні природи психічного: вивчення динаміки інтелектуальної сфери людини. 3. Психоаналіз (3. Фройд, 1856-1939):
Основне досягнення біогенетичної концепції в тлумаченні природи психічного:
Від самого початку біологічну концепцію супроводжувала категорична недооцінка ролі соціальних чинників впливу, що пояснювалося прогресуванням у другій половині XIX - на початку XX ст. експериментальної біології. Найбільш уразливим місцем концепції є фальсифіковані факти щодо розвитку людини, зокрема псевдодокази Е. Геккеля про еволюцію ембріона. ^ Виникла в XIX ст. як відповідь на біологічну теорію. Родоначальник - Е. Дюркгейм (1858-1917) («Нові дослідження в соціології», 1914 р.). Теоретичні основи:
Основні ідеї:
Види соціальної концепції: 1. Соціальне научіння:
2.Когнітивно-генетична теорія Ж. Піаже (1896-1980). Виникла як один із напрямків у вивченні психічного розвитку особистості (Женевська школа генетичної психології). Детермінантами становлення людини є розвиток інтелекту, пізнавальних процесів, здатності здійснювати логічні операції:
Основне досягнення когнітивно-генетичної концепції в тлумаченні природи психічного: розвиток інтелекту людини полягає в переході від егоцентризму через децентрацію (зосередження на ситуації, на іншій особі) до об'єктивної позиції щодо зовнішнього світу і себе. 3. Нормативний підхід (А. Гезелл, 1880-1961; Л. Термен, 1877-1956): соціальний розвиток є різновидом біологічного та результатом пристосування дитини до довкілля (як наслідок, ця теорія займає швидше проміжне місце між біологізаторськими та соціологізаторськими тлумаченнями природи психічних явищ):
А. Гезелл, учень Г.С. Холла, започаткував лонгітюдний та близнюковий методи для аналізу зв'язків між дозріванням та научінням. Автор системи діагностики психічного розвитку дитини від народження до юнацького віку, яка залишається популярною і тепер (як тести А. Біне). Вивчав психіку сліпих дітей. Склав «Атлас поведінки новонародженого» як комплекс кіно-, фотореєстрації вікових змін (3200 фотографій рухової активності та соціальної поведінки дитини від народження до двох років), який і сьогодні широко використовується в клінічній практиці. Винайшов «дзеркало Гезелла« — напівпроникне скло (респонденти не бачать тих, хто їх бачить і вивчає). З'ясував, що з віком темпи розвитку знижуються, однак не зміг пояснити цієї закономірності, оскільки зводив розвиток до звичайного збільшення «приросту поведінки». Л. Термен, інший учень Г.-С. Холла, є автором одного з найтриваліших у психології лонгітюдних досліджень (50 років) із вивчення обдарованих дітей. Як наслідок, створив тести для вивчення розумових здібностей. Увів поняття «коефіцієнт інтелектуальності», вважаючи його незміннним протягом життєвого шляху. В американській психології ідеї Гезелла — Термена є методологічною основою для дитячої психології як нормативної дисципліни. Основне досягнення теорії діагностики психічного розвитку дитини в тлумаченні природи психічного: упровадження лонгітюдного методу у вивченні психічного розвитку дітей від народження до підліткового віку (можливість прогнозування психічного розвитку). Соціогенетична концепція у 1920-30-х роках у Радянській Росії розвивалась у сфері педологічних інтересів (С.С. ^ 1894-1936):
Позитивним тут було накопичення величезного масиву інформації про дитячий розвиток, розробка методів його аналізу, спроба поєднання ідей марксизму і фрейдизму (А.Б. Залкінд). ^ з'ясування значущості середовища для становлення особистості. Спільною ознакою біогенетичної та соціогентичної концепцій є розгляд джерел і рушійних сил розвитку в позапсихологічних факторах, тобто людина вивчалася як біосоціальна істота. ^ 1871-1938) та структурна психологія (К. Коффка, 1886-1941). Виникли як результат дискусії про значущість спадковості і середовища. До наукового періоду Л.С. Виготського теорія конвергенції двох чинників розвитку була найпоширенішою у віковій психології. Відомим, наприклад, є висловлювання Г. Айзенка (1918— 1997), що інтелект людини на 80% залежить від спадковості, а на 20% - від оточення. З 1990-х років у зв'язку з новітніми досягненнями генетики концепція конвергенції знову набуває популярності, особливо в країнах пострадянського простору в умовах трансформаційних суспільно-економічних процесів. Існуючі в її рамках різнопланові наукові уявлення відрізняються тлумаченням взаємодії спадковості і середовища, дозрівання і научіння, біології та культури, вроджених і набутих якостей. Теоретичні основи теорії конвергенції:
Основні ідеї:
Внесок теорії конвергенції в тлумачення природи психічного: 1)спроба знайти «золоту середину» в тлумаченні ролі двох чинників у становленні особистості;
У цілому проблема розмежування теорій психічного розвитку на основі його чинників завжди була умовною і сьогодні не є актуальною. Період конфронтації в науці, який відзначався особливою напруженістю в середині XX ст., повинен закінчитися. У вивченні дитини має домінувати комплексний підхід, який враховує новітні наукові досягнення. ^ - наука про дітей. Виникла з потреби синтезованих знань про дитину, оскільки окремі науки (медицина, психологія, фізіологія, педіатрія, соціологія, етнографія) вивчали її зі своїх позицій, здебільшого ігноруючи міжгалузеві зв'язки. Засновники: Г.-С. Холл, який створив першу педологічну лабораторію (1899) та його учень О. Хрісман, якому належить ідея назви нового вчення (1893). Наукові уявлення Г.-С. Холла мають право на існування. За П.П. Блонським, войовничість дитини є рисою грецького мегаполісу; «смутність» підлітка - рисою середньовіччя; юнацький максималізм — проявами нового часу, однак сумнівно пояснювати будь-який факт поведінки дитини закладеними в минулому інстинктами. Слід зауважити, що ідеї повторення в розвитку дитини суспільних стадій суперечили тодішнім політико-ідеологічним настановам 1930-1940-х років, наприклад: привести народи до соціалізму можна, минуючи певні етапи розвитку суспільства (наводився приклад Монгольської народної республіки). Теоретичні основи педологічної концепції: 1)ідеї Я.А. Коменського про створення виховної системи, яка б сприяла формуванню дітей - «будівників Царства Божого на Землі»;
Основні ідеї педологічної концепції:
На початку XX ст. виходило декілька журналів, присвячених педологічним проблемам: «Педагогічний семінар» (США), «Педолоджист» (Великобританія), «Експериментальна педагогіка» (Німеччина). У 1912 році в Брюсселі (Бельгія) відбувся перший педологічний конгрес, а в 1912 році відкрився міжнародний факультет педології, де в 1913—1914 рр. навчалися З0 студентів із різних країн Європи. У Санкт-Петербурзі В.М. Бехтерев (1857— 1927) заснував Педологічний інститут і журнал «Вісник психології, кримінальної антропології і педології» (1907). ^ П.П. Блонський (1884-1941), учень Г.І. Челпанова (1862-1936) і К.М. Корнілова (1879-1957):
Після тривалого забуття педологічні здобутки П.П. Блонського вперше були спорадично згадані в підручнику «Педагогіка» (Н.К. Гончаров, 1947), а систематично вчені почали посилатися на них лише в період «потепління» (1956-1966 рр.). ^ умови розвитку вікової психології ускладнилися в зв'язку з кризою загальної психології, що було відображенням кризових явищ у науці в цілому (зокрема, наукові відкриття у фізиці). У Радянській Росії швидкими темпами розвивається педологія (В.П. Кащенко, 1870-1943). Основні причини прогресування педологічної концепції:
У 1920-1930-х роках педологічна концепція була спробою розробити власний предмет дослідження та осмислити досягнення зарубіжної психології, педології, педагогіки (М.В. Соколов, Г.А. Фортунатов). Накопичувався масштабний експериментальний матеріал, розвивалися біологічна, соціальна концепції, рефлексологія. Працювали педологічні інститути та педологічні факультети. Вершиною педологічного вчення є наукові погляди Л.С. Виготського («Основи педології», 1934; «Про педологічний аналіз виховного процесу», 1935 тощо):
У рамках педології розвивалася рефлексологія (розуміння природи дитини як автомата, що реагує на стимули зовнішнього середовища), де значними досягненнями були спроба пов'язати психічну діяльність із фізіологією вищої нервової діяльності, а також дослідження активності дитини, створення методик спостереження за дитячою поведінкою в різних ситуаціях. Водночас закладалася негативна тенденція ототожнення фізіології з психологією, що в майбутньому призвело до формування позицій про заперечення психології як окремої науки (у 1930-ті роки). Постановою ЦК ВКП(б) «Про педологічні перекручення в системі Наркомосів» (04.07.1936) педологію було заборонено, для чого були такі основні причини:
На практиці це означало початок масових репресій проти науковців (П.П. Блонський, Д.Б. Ельконін, А.Б. Залкінд, О.С. Залужний та ін.) та уповільнення в майбутньому прогресуючого становлення психологічного знання. Наслідки подій 1930-х років відчуваються дотепер, зокрема, в дискредитації психологічної ідеї, яка безпосередньо визначає низький, як правило, рівень психологічної культури сучасних громадян (особливо в повсякденні). У цілому педологи доводили, що дослідження дітей залежить від таких чинників: біологічного, соціального, психологічного. Повторний інтерес до педологічних ідей в Україні формується на початку 1990-х років (Д.Ф. Ніколенко, 1993). Залишаючись забороненою , педологія так і не дістала офіційної реабілітації, хоча активно відроджується де-факто, особливо в Росії, де, наприклад, виходить журнал «Педологія. Нове століття». ^ (1824-1871) є тією особистістю, яка кардинально вплинула на зміст історії науки. Він уперше здійснив синтез відомих на той час антропологічних знань, у зв'язку з чим вважається основоположником вітчизняної вікової і педагогічної психології:
За К.Д. Ушинським, єдиним джерелом пізнання, що являє собою активний, творчий процес, є об'єктивний матеріальний світ. Основу знань становить не «споглядання душі», а об'єктивний досвід і відчуття. Основні праці: «Людина як предмет виховання» (1867-1869), «Рідне слово» (1864-1870). Сучасна вікова та педагогічна психологія розвивається в таких основних напрямках:
Необхідно відійти від деклараційного теоретизування до експериментального вивчення дитячої психіки, а отже, наблизити наукові досягнення до потреб педагогічної практики. Основні етапи розвитку вітчизняної психології (ХХ-ХХІ ст.): 1)1900-1907 рр.: прогрес педології; поява перших фундаментальних теорій про віковий розвиток;
Рекомендована література: 1. Абрамова Г.С. Возрастная психология. - М., 2001. 2.Вікова та педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К., 2001. - С. 10-30. 3.Вікова і педагогічна психологія / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчук та ін. - К., 2007. - С. 12-34. 4.Вікова психологія / За ред. Г.С. Костюка. - К., 1986. - С. 3-21. 5.Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровского. - М., 1979. - С. 3-21. 6.Возрастная и педагогическая психология / Под ред. М.В. Гамезо. -М., 1984. - С. 3- 36. 7.Максименко С.Д. Основи генетичної психології. - К., 1998. - С. 9-23. 8.Савчин М.В., Василенко Л.П. Вікова психологія. – К., 2005. – С. 39-71. Лекція 3 |
![]() | В. П. Кутішенко конспект лекцій з курсу «соціальна психологія» Київ 2010 структура програми навчальної дисципліни І. Опис предмета навчальної дисципліни предмет: закон Предмет: закономірності поведінки І діяльності людей, зумовлених включенням їх до соціальних груп, а також психологічні характеристики... | ![]() | Опис предмета навчальної дисципліни Предмет: загальні закономірності роботи людської психіки та її розвиток в онтогенезі |
![]() | І. опис предмета навчальної дисципліни Предмет: психологічні закономірності навчання та виховання, особливості педагогічної діяльності І особистості вчителя, як організатора... | ![]() | Регламент модульно рейтингового контролю І оцінювання 3 навчальної дисципліни «Методи експертизи проектів» Структура навчальної дисципліни: загальний обсяг Структура навчальної дисципліни: загальний обсяг – 90 год./2,5 кредити; лекцій – 20 год./10; практичних занять – 20 год./10; диф... |
![]() | Регламент модульно-рейтингового контролю І оцінювання з навчальної дисципліни етика ділового спілкування (назва навчальної дисципліни) Структура навчальної дисципліни: загальний обсяг 54 год./1,5 кред.; Лк. 10 год., Пр. – 10 год.; форма контролю – пмк | ![]() | Регламент модульно-рейтингового контролю І оцінювання з навчальної дисципліни управління організаційним розвитком (назва навчальної дисципліни) Структура навчальної дисципліни: загальний обсяг 90 год./2,5 кред.; Лк. 30 год., Пр. – 0 год.; форма контролю – пмк |
![]() | Структура програми навчальної дисципліни | ![]() | Структура програми навчальної дисципліни |
![]() | 2012/2013 н р. Структура навчальної дисципліни Робочий регламент модульно-рейтингового контролю І оцінювання з навчальної дисципліни | ![]() | Мт-91 1 Структура навчальної дисципліни Робочий регламент модульно-рейтингового контролю І оцінювання з навчальної дисципліни "фізика" |