Тема № Правове регулювання державних доходів

Тема № 4. Правове регулювання державних доходів


П Л А Н .

1. Поняття, види і система державних доходів.

2. Податкові джерела державних доходів і податкове право.

3. Система податків, зборів і обов’язкових платежів в Україні.


1. Поняття, види і система державних доходів.

В ході становлення економічної системи незалежної України все гостріше постає питання забезпечення належного рівня державних доходів.Витоки цієї проблеми в площині гострого економічного спаду, який переживає наша країна. Цей спад характеризується загальновідомими явищами: криза промислового виробництва, зменшення доходів населення і, як наслідок, зростання соціальної напруги. Однією з причин цих негативних явищ є недосконалість податкової системи України, яка протягом перших років незалежності була спрямована на вилучення обігових коштів підприємств та значної частки доходів громадян. Це спричинило масовий відхід у “ тіньовий “ сектор економіки виробничих, фінансових та трудових ресурсів . У неконтрольованій державою сфері опинилось близько 60 % вітчизняної економіки.

Проте, разом з цими явищами, не припинялась робота з реформуванням економічних відносин, створення сприятливих умов для розвитку підприємства, проведення приватизації, а також організації принципово нової податкової системи, яка б сприяла досягненню зазначених цілей та відповідала б реаліям ринкових відносин.

Реформа податкової системи включає розмежування та уточнення джерел доходів Державного та місцевих бюджетів, позабюджетних фондів, збільшення долі децентралізованих доходів як бази самофінансування підприємств та регіонів. При цьому акцент робиться не на збільшення ставок податків, а навпаки, на їх зменшення та оптимізацію режиму оподаткування, на посилення контролю за обчисленням і сплатою податків і загальне укріплення фінансової дисципліни.

В умовах реформування системи державних доходів беззаперечного значення набуває суворе додержання фінансового законодавства всіма суб’єктами цієї системи, разом з тим, ускладнюються завдання правоохоронних органів, в тому числі і органів ванутрішніх справ, по припиненню приховування, розкрадання і нераціонального використання державних коштів.

Для виконання цих завдань фахівцям потрібні спеціальні знання , зокрема, про правовий режим формування державних доходів.

Отже, метою цієї лекції є створення чіткого уявлення у слухачів про поняття та джерела формування державних доходів. Постає завдання вивчити систему податків, зборів та обов’язкових платежів в Укарїні, динаміку розвитку цієї системи.

Тема “ Правове регулювання державних доходів “ об’єднує декілька фінансово-правових інститутів, до яких відносяться:

1) система податків і податкове право;

2) збори і обов’язкові платежі;

3) державний кредит;

4) державне страхування;

5) фінанси державних підприємств.

В даній лекції ми розглянемо перші дві групи фінансово-правових інститутів. Третя і четверта будуть викладені у наступних лекціях, а п’ята група в межах фінансового права виноситься на самостійний розгляд. Втім, питання фінансів державних підприємств розглядаються в курсах комерційного права,аналізу господарської діяльності підприємств, тощо.

Отже, державні доходи - це різноманітні грошові надходження, які в процесі розподілу і перерозподілу національного доходу надходять державі і використовуються нею для здійснення своїх завдань і функцій.

Державні доходи складаються із системи окремих грошових надходжень, що класифікуються за суб’єктами, об’єктами сплати, територією на якій вони є обов’язковими, та з інших підстав і здійснюються на основі законодавства.

В залежності від економічної системи країни в ній існує своя система державних доходів, їх види та джерела.

В Україні державні доходи також класифікуються по групах за різними критеріями та ознаками, що характеризують їх найважливіші риси. Класифікація за економічними, юридичними та іншими критеріями дозволяє більш повно представити систему грошових надходжень держави та сприяє розробці чіткого законодавства і правильному його застосуванню.

Термін “ державний дохід “ іноді використовується для позначення самого процесу акумуляції державою необхідних коштів та виникаючих при цьому відносин.

Класифікація державних доходів України за соціально-економічним критерієм можлива, виходячи з форм власності джерел доходів. Значна частина державних доходів України припадає на державний сектор економіки, незважаючи на рух процесу приватизації в країні. Держава не вельми активно позбувається реально діючих прибуткових підприємств, залишаючи їх за собою як “ стратегічні об’єкти”.

Крім того, держава акумулює в свої доходи і частину створюваного у недержавному секторі економіки доходу у вигляді податків, зборів та обов’язкових платежів.

Також державою вилучається для своїх потреб і частина доходів громадян, незалежно від сектара економіки та форми власності підприємств, установ і організацій, де вони зайняті, а також суб’єктів підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Таким чином складовими частинами доходів сучасної України є, перш за все, доходи державного сектору економіки, частина доходів підприємств, установ та організацій приватної та колективної форми власності, а також частина доходів населення, акумульованих державою.

Розвиток міжнародних зв’язків та зовнішньоекономічна діяльність обумовили розширення такої групи державних доходів, як надходження від спільних підприємств та організацій, створених на основі міжнародних договорів та контрактів, а також від іноземних юридичних осіб, що мають представництва або здійснюють діяльність на території України.

Іншим критерієм класифікації державних доходів є порядок їх формування і використання, за яким доходи можна поділити на дві групи:

- централізовані;

- децентралізовані.

Цю класифікацію можна розтлумачити таким чином, що система державних доходів складається з надходжень державних підприємств ( організацій), які залишаються в їх безпосередньому розпорядженні для використання згідно з власними фінансовими планами ( попотвнення оборотних коштів, розширення виробництва, тощо ) - децентралізованих надходжень, а також доходів державного та місцевих бюджетів і позабюджетних фондів ( Пенсійного фонду, Фонду сприяння зайнятості, Фонду соціального страхування та ін. ) - централізованих доходів.

До 1990 року розроблявся і затверджувався Верховною Радою СРСР у вигляді закону єдиний державний бюджет СРСР, який включав у себе всі складові елементи бюджетної системи як обмежені складові частини.

В наш час найвищою ланкою бюджетної системи України є її державний бюджет - це єдиний фінансовий план доходів і видатків держави за бюджетний рік. Цей рік починається 1 січня і завершується 31 грудня календарного року.

Самостійними ланками бюджетної системи України виступають місцеві бюджети всіх рівнів, в яких централізується частина доходів суб’єктів господарювання та громадян окремо від державного бюджету. Наявність місцевих бюджетів є наслідком децентралізації державної влади і управління і сприяє зростанню реальних функцій місцевих органів влади, в тому числі в сфері розпорядження державними фінансовими ресурсами. Це також змінює типову для соціальної держави дволанкову бюджетну систему.

Якби тенденція децентралізації державного бюджету на користь місцевих бюджетів одержала необхідний характер, а також при розширенні джерел місцевих доходів, можна було б говорити про реальну вагу місцевого самоврядування в державному управлінні та відносити доходи місцевих бюджетів до децентралізованих надходжень.

В той же час необхідність централізації частини надходжень у державному бюджеті є об’єктивно необхідною, оскільки це забезречує фінансування найважливіших загальнодержавних програм та виконання завдань і функцій, покладених на центральні органи держави: оборона країни, підтримання правопорядку та боротьба із злочинністю, стабілізація та структурна перебудова економіки, розвиток освіти, охорона здоров’я, культури, реалізація інших соціальних програм , тощо.

Важливо ще раз підкреслити, що всі державні доходи, як централізовані, так і децентралізовані, утворюються планомірно на основі фінансових правових актів, що затверджуються щорічно:

- Закону про державний бюджет України;

- постанови Верховної Ради Криму про республіканський бюджет Республіки Крим;

- постанови сесій місцевих рад про місцеві бюджети відповідного рівня ;

- фінансові плани державних підприємств, міністерств, відомств.

Залучення коштів у державні доходи здійснюється за допомогою групи методів, які розділяються на дві частини:

1, Обов’язкові платежі:

2. Добровільні відрахування.

Обов’язкові платежі виступають у вигляді всіх податків та неподаткових зборів, які існують у державі, а добровільні відрахування здійснюються за власною ініціативою громадян і юридичних осіб.

Крім зазначених методів величезне значення та вплив на економіку мають і інші методи, використовувані в країнах з традиційною ринковою економікою: державні позики та емісія грошей.

Співвідношення фінансово-правових методів залучення доходів неоднакове і залежить від ступеня розвитку економічної системи, фінансової політики держави та гостроти внутрішніх економічних і соціальних протиріч.

Отже, основне місце в системі доходів держави посідають обов’язкові платежі, які виступають головним інструментом перерозподілу національного доходу в інтересах держави і є основною доходною базою майже всіх ланок фінансової систем. Так, в доходах державного бюджету розвинених країн податки складають 80 - 90 %, а в доходах місцевих бюджетів- більше 50 % .

За рахунок обов’язкових внесків створюється також і ряд позабюджетних фондів спеціального призначення - Пенсійний фонд, Фонд Чернобиля, Державний фонд сприяння зайнятості населення, тощо.

Друге місце за важливістю серед доходів держави посідають державні позики. Історично спочатку вони використовувались як надзвичайний засіб залучення коштів у бюджет, проте з часом дуже поширились і перетворились на загальноприйнятий шлях поповнення державної скарбниці, хоча носять досить умовний характер. Ця умовність пояснюється тимчасовим характером використання одержаних в результаті їх проведення коштів та необхідністю їх повернення разом із певним відсотком. Це спричиняє створення цілого ринку державних позик, на якому постійно нагромаджуються нові позики задля покриття отриманих раніше. Подібні механізми використовують і окремі фінансові структури недержавної форми власності у вигляді так званих фінансових “ пірамід “.

Випуск позик утворює державний борг, що є боргом центрального уряду. Проте можливе використання цього методу і для залучення коштів місцевими органами влади, а також державними підприємствами.

Прикладом позик на державному рівні є широка емісія облігацій внутрішньої державної позики, обсяг емісії яких на 1997 рік затверджений на рівні 6 млрд грн.; на місцевому рівні - цільова позика у Харкові на будівництво метрополітену під заставу майна, що перебуває у комунальній власності.

Досить поширеним методом мобілізації коштів є також емісія паперових, а в нинішній час - кредитних грошей, яка не шкодить, а навпаки, стимулює економіку, якщо її обсяг відповідає показникам економічного росту країни. В інших же випадках, коли держава застосовує емісію при неможливості використання інших джерел доходів ( наприклад, несприятлива кон’юктура на ринку державних боргових зобов’язань ) цей захід має інфляційний характер і спричиняє обезцінення грошових знаків.

Державні доходи можливо кваліфікувати по умовах мобілізації та використання на :

- зворотні ( позики, страхові платежі ) та незворотні ( податки та обов’язкові платежі );

- загальні надходження ( спрямовуються у державний та місцеві бюджети і використовуються на будь-які цілі, передбачені цими бюджетами ) та цільові надходження ( надходження в спеціальні позабюджетні цільові фонди ).

Таким чином виглядає система державних доходів, використовувана у розвинутих країнах. Як зазначалось, найбільше значення мають податкові джерела доходів, які розглядатимуться у наступному питанні лекції.


2. Податкові джерела державних доходів і податкове право.

В системі фінансових важелів держави як елементів фінансового механізму важливе місце займають податки які існують у людському суспільстві майже тисячу років у зв’язку з поділом на класи і виникненням державності. Їх запровадження мало надзвичайно важливе прогресивне значення, що порівнюється з винаходом колеса чи парової машини.

На всіх етапах розвитку господарського механізму державні структури мобілізували через податки значні ресурси в своє розпорядження, забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, поліпшували матеріальний стан своїх громадян, суттєво впливали на розвиток науки, культури. Доскональсть форм і методів залучення цих коштів свідчить про рівень розвитку держави, її економічних і правових інституцій.

На етапі розвитку людської цивілізації існували різні податки починаючи з натуральних внесків які служили додатком до трудових повинностей вільного населення, експлуатації рабів, а також данини з підкорених народів. По мірі розвитку товарно-грошових відносин податок набуває грошової форми у вигляді податків на: землю, майно, прибуток, коней, собак, продуктивну птицю, бджоли, подушні податки на пернатих, податки на бороду, спадщину та дарування, добавлену вартість, аксцизи тощо.

В умовах розвиненої ринкової економіки податки досягають найбільшого розвитку і стають об’єктивними елементами фінансових відносин між державою та юридичними і фізичними особами. На цьому рівні розвитку суспільних відносин формується завершена модель податкової системи кожної країни, яка включає в себе методи і об’єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати контроль за витраченням. Податки стають ефективними знаряддями реалізації державної фінансової політики.

Податки, приймаючи участь у процесі перерозподілу нової вартості, виступають частиною загального процесу відтворення, специфічною формою виробничих відносин, що і формує їх суспільний зміст.

При перерозподілі національного доходу податки забезпечують привласнення державою частини нової вартості в грошовій формі. Ця частина національного доходу, мобілізована примусово в формі податків з усього населення країни і суб’єктів господарювання, перетворюється в централізований фонд фінансових ресурсів держави, тобто основу її життездатності. Цей перерозподіл згладжує недоліки ринкового самоврегулювання, створює додаткові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості.

Разом з тим слід пам’ятати, що податки є дуже небезпечною зброєю держави і без научного підходу до податкової політики можуть бути гальмом економічного прогресу держави. Там, де високі податки, які перевищують найбільш високі податкові ставки у розвинутих країнах, де затримується ріст національного багатства, можуть бути соціальні конфлікти визвані спадом виробництва на підприємствах, обсягом інвестицій, розміром і структурою фонду споживання.

Податкові системи економічно розвинутих країн спираються на ретельно розроблену теорію податків основоположником якої являється шотландський економіст Адам Сміт, а також інші економісти-вчені: Давид Рікардо, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумкетер та інші.

Реальна дійсність сьогоднішнього дня підтверджує, що там, де наука оподаткування лежить в основі формування системи оподаткування, там вони успішно виконують роль економічного знаряддя соціальної справедливості та активізації господарського життя.

Податки, крім суспільного змісту, мають також матеріальну основу, оскільки є частиною доходів членів суспільства, примусово привласненою державою. Це видиме на поверхні економічного життя явище виступає за матеріальний зміст податків. Збільшення податкових доходів означає все більше осуспільнення національного доходу. Втручання держави через податки та їх використання, таким чином, вносить вагомі зміни в розподільчі відносини.

Отже, податкам властивий подвійний зміст: вони виступають специфічною формою виробничих відносин ( суспільний зміст ) та є частиною вартості національного доходу у грошовій формі ( матеріальний зміст ).

Джерелом податків виступає нова вартість - національний дохід. Незалежно від того, хто є платником податку - працівник чи підприємство, які податки справляються - прямі чи непрямі, - в усіх випадках джерелом їх виступають вартість добавленого продукту і частина вартості необхідного продукту, створюваного виробничою працею.

При цьому процес перерозподілу вартості національного доходу в грошовій формі є сукупністю фінансових відносин, частиною яких є податкові відносини.

Для чіткого виявлення соціально-економічної сутності податків, їх внутрішнього змісту, суспільного призначення як фінансово-правової категорії необхідно виділяти функції податків, яких існує дві:

1. фіксальна функція, яка є основою і характерною для податкових систем всіх держав. Вона означає утворення державних грошових фондів і створенням таким чином матеріальних умов для функціонування держави.

2. економічна функція, (відома в літературі як регулююча ) яка означає, що податки, як активний учасник перерозподільчих процесів, чинять серйозний вплив на відтворення, стимулюючи його темпи, посилюючи або послаблюючи заощадження капіталу, розширюючи чи зменшуючи платоспроможний попит населення. Ця функція невіддільна від фіксальної і знаходиться з нею у постійному взаємозв’язку. При цьому наочно постає єдність протилежностей. Змінюючи податкову політику, маніпулюючи податковим механізмом, держава в умовах ринку може в певних межах стимулювати економічний розвиток або стримувати його. Саме тому держава постійно вдосконалює правову базу податкового регулювання, що особливо характерно для періоду переходу від планової до ринкової економіки і наочно демонструється на прикладі України, Російської Федерації та інших країн СНД.

З правової точки зору податок означає, перш за все, обов’язковий платіж у державний і місцеві бюджети та позабюджетні фонди цільового призначення. В сучасних умовах цей платіж має грошову форму, хоча історія колишньої Радянської держави знає і натуральні податки.

Грошова форма податку видрізняє його від багатьох інших повинностей, що існували в різні часи,- транспортних, трудових. Податок надходить у певний грошовий фонд ( бюджет, позабюджетний фонд ) остаточно, а тому є безповоротним.

Важливим елементом юридичної характеристики податку є його правова основа. Податок встановлюється виключно державою і базується на актах вищої юридичної сили- Законах України. Податок справляється тільки при наявнасті передбаченого в цих актах фактичного складу, зокрема, визначеного доходу, прибутку, майна.

Якщо сукупність всих цих умов наявна, то податок стає однаково обов’язковим для всіх відповідних суб’єктів. Він справляється по заздалегідь визначених ставках і у точно встановлені строки.

Правова обов’язковість надає податку всіх якостей обов’язкового платежу : регулярність, планомірність, стійкість надходжень, можливість примусового виконання і т. п.). Разом з тим, податку властиві і інші риси, серед яких важливою ознакою є індивідуальна безвідплатність. Під нею мається на увазі відсутність оплатності у правовому смислі. В зв’язку з виплатою податку кожним суб’єктам між ним і державою не виникає будь-яких взаємних зобов’язань, що передбачають одержання визначеного еквівалента ( надання матеріальних благ чи послуг).

Разом з цим, у будь-якій державі ( особливо це характерно для соціалістичної держави, яка в обсяг своїх завдань і функцій включає фактично всі основні соціальні питання ) існує оплатність податків у широкому економічному смислі, оплатність колективна, суспільна. Однак вона не зв’язана в юридичному плані ні з фактом сплати податку конкрктним платникам, ні з величиною внесеної ними у бюджет суму.

Відносини, які виникають при встановленні і справленні податків регулюються нормами фінансового права, що утворюють в сукупності податково-правовий інститут або, дотримуючись загальноприйнятної термінології,- податкове право.

Своєрідність податкових правовідносин, що регулюються податковим правом, знаходить своє відображення в змісті законів про податки. З метою забезпечення законності по кожному з них :

- передбачається коло осіб, зобов’язаних сплачувати податок, тобто коло суб’єктів оподаткування ( платників податку);

- визначаються умови платежів, фактичний склад активів, що породжує зобов’язання по сплаті податку - об’єкт оподаткування;

- встановлюється одиниця оподаткування, ставка податку, пільги і строки сплати, відповідальності за невиконання обов’язків.

У деяких податкових законах містяться і інші приписи: про порядок оподаткування ( централізований, децентралізований ), стягнення прихованих ( знижених ) доходів ( судовий, адміністративний ), оскарження дій фінансових органів. Але, як правило, відповідні питання вирішуються в загальному нормативному акті, наприклад, в Декреті Кабінету Міністрів від 21.01.93 року “ Про стягнення не внесених у строк податків і неподаткових платежів”.

Суб’єктами податкових правовідносин виступають:

• 
  з одного боку, фінансовий та інший уповноважений орган держави;
  
• 
  з другого боку, підприємства, установи та організації всіх форм власності, в тому числі господарські товариства, колективні підприємства, тощо, а також окремі особи, включаючи суб’єктів підприємства.
  
  Суб’кти господарювання залучаються до сплати податків тільки при наявності певної майнової відокремленості, якщо вони наділені правами юридичної особи, мають рахунок в банку, самостійний баланс; іноді платниками виступають відокремлені підрозділи юридичних осіб, але від імені і на підставі доручення юридичної особи. В протилежному випадку платником є вища ланка господарського утворення.
  
  Вказані обов’язкові умови є ознакою загальної податкової правосуб’єктності господарюючих суб’єктів усіх форм власності незалежно від конретного виду податку, хоча будь-який податковий закон визначає певну групу платників, що відрізняються за спеціальними ознаками.
  
  Обов’язковою умовою для залучення до оподаткування того чи іншого громадянина чи юридичної особи є наявність самостійного джерела доходу або певного майна ( податок на прибуток підприємств, прибутковий податок з громадян, плата за землю ).Як додаткові умови залучення до оподаткування можуть виступати досягнення зазначеного в законі віку або перевищення мінімального рівня громадянина, який не підлягає оподаткуванню.
  
  В кожному законі про податок обов’язково вказується також підстава, на якій виникає обов’язок сплати податку. Такою підставою можуть служити одержання певного доходу,прибутку, володіння будинком, тобто наявність об’кту оподаткування. Основними об’єктами оподаткування за діючим законодавством є:дохід, прибуток, оборот, майно, земельна ділянка. Для визначення суми податку необхідно встановити не тільки об’єкт оподаткування, але і ту його частину, з якої обчислюється податок. Тому закон визначає також одиницю оподаткування, яка служить для виміру об’єкту і ставиться в основу обчислення податку. Одиниця оподаткування може бути виражена в грошовій формі ( наприклад, по прибутковому податку з громадян - 1 гривня доходу) або в натуральній ( наприклад, по земельному податку - 1 м² земельної площи в міській місцевості ). Розмір податку на кожну одиницю оподаткування називається ставкою податку.
  
  Ставки податку можуть бути побудовані на пропорційному або прогресивному методі;в деяких випадках застосовуються трудові ставки. Пропорційний метод і метод твердих ставок використовуються, як правило, в тих випадках, коли законодавець не ставить собі на меті регулювання доходів платників шляхом податків. Натомість, при використанні прогресивного методу враховується платоспроможність платника, характер джерел одержуваних ним доходу, розмір доходу.
  
  Метод пропорційних ставок означає,що сума податку зростає прямо пропорційно сумі доходу ( або вартості майна, величині земельної ділянки, об’єму двигуна транспортного засобу і т. п.). У вигляді податку стягується певний, причому однаковий відсоток з доходу кожного платника. Наприклад, прибуток підприємств, а також іноземних юридичних осіб, одержаний від діяльності в Україні, оподатковується за ставкою 30 відсотків.
  
  До другого прикладу можна віднести одиницю оподаткування високорентабельних та монопольних товарів, з яких з яких справляється акцизний збір у відсотках з обороту ( продажу ) підакцизних товарів. Але акцизний збір може справлятись і у вигляді твердих сум з одиниці реалізованого товару.
  
  Отже, при оподаткуванні за пропорційним методом процент справлення податку в усіх випадках однаковий, але його сумма зростає пропорційно оподаткованому об’єкту.
  
  Разом із зазначеним методом використовується також метод твердих ставок - податок стягується з кожної одиниці оподаткування в твердо встановленій абсолютній сумі. Так, власники транспортних засобів та інших машин і механізмів сплачують податок по твердих ставках - в гривнях з одиниці об’єму двигуна трансортного засобу. Застосування таких ставок є різновидом пропорційного методу оподаткування, але застосовується до об’єктів оподаткування, які мають натуральну, а не грошову форму.
  
  При застосуванні ж методу прогресивних ставок при рості оподаткуванню об’єкту збільшуються і ставки податків. В зв’язку з цим об’кти розподіляються по групам в залежності від розмірів, і для кожної з груп шкала оподаткування визначає окрему ставку податку. Прикладом цього методу може бути оподаткування прибутковим податком громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства.
  
  В деяких випадках застосовується комплексний метод оподаткування, тобто поєднання кількох методів. Так, у СРСР оподаткування доходів громадян у сумі до 100 крб. здійснювалось по твердих ставках, а понад 100 крб. - за пропрційним методом.
  
  Строки внесення коштів до бюджету і позабюджетних фондів встановлюється законодавством по кожному виду платежу окремо. Тим часом, існують відправні положення при визначенні цих строків: наближення терміну внесення платежу до моменту фактичного отримання відповідного доходу, що служить реалізації фіксальної функції державних фінансів - забезпечення рівномірності, регулярності надходжень державних доходів. Щоправда, в розвинутих країнах Заходу, насамперед у США, застосовується щорічний порядок сплати податків. Аргументом на користь цього порядку є те, що коли, призначеними для сплати податків державі, протягом року набагато краще розпоряджатимуться приватні інвестори, використовуючи їх для отримання ще більшого прибутку, аніж держава, яка одразу ж витратить їх на соціальні та інші споживчі потреби.Таким чином, щорічний порядок сплати податків служить проблемі збільшення надходжень у державний бюджет.
  
  В податкових законах, як правило, передбачаються обставини, з якими пов’язується надання тих чи інших пільг по оподаткуванню. В залежності від конкретної мети законодавець повністю чи частково звільняє від сплати того чи іншого платежу окремі групи платників, виключає з оподаткування окремі об’єкти. Пільги можуть бути надані і в таких формах, як встановлення неоподаткованого мінімуму доходів громадян, неоподаткованою податком на додану вартість мінімуму обороту підприємства, окремого ( а не сукупного ) оподаткування різних доходів одного платника, особливих термінів сплати.
  
  Призначення і склад пільг розрізняється по окремих групах платників і видах платежів. Однак, є і певні загальні положення. Так, для системи податкових і неподаткових платежів в Україні характерні пільги, що встановлюються для соціальної підтримки малозабезпечених верств населення, інвалідів, ветеранів війни, осіб, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, а також для стимулювання виробництва в державному і недержавному секторах економіки, без чого неможливий не тільки майбутній розвиток, але й сьогоднішня стабілізація економіки України.
  
  Принципово новим для фінансового законодавства України є введення інституту податкового кредиту, який регламентує порядок надання відстрочки по податкових платежах.
  
  Отже, основний зміст податкового правовідношення полягає в обов’язку відповідного суб’єкта оподаткування ( платника ) внести в бюджет певну грошову суму в чітко встановлені законом строки.
  
  Гарантією додержання законності в сфері платежі підприємств і організацій в бюджет є своєчасне і повне виконання всіма платниками своєх грошових зобов’язань перед державою. Невиконання або несвоєчасне виконання цих зобов’язань завдає шкоди інтересам держави та суспільства. Тому держава встановлює чіткий порядок розрахунків підприємств, організацій і громадян з бюджетом по окремих платежах і визначає, що при необхідності виконання цих зобов’язань платника може бути здійснено і в примусовому порядку. За порушення податкового законодавства винні в невиконанні або несвоєчасному невиконанні його вимог несуть відповідальність, передбачену Законом України “ Про державну податкову службу в Україні “ від 04.12.92 р., Декретом КМУ “ Про стягнення невнесених в строк податків і неподаткових платежів “ від 21.01.93 р., та іншими законодавчими актами України.Винні особи можуть бути притягненні до дисциплінарної, майнової, адміністративної та кримінальної відповідальності.
  
  
  

3. Система податків, зборів і обо’язкових платежів в Україні.

Система оподаткування в Україні визначається і вдосконалюється у відповідності з податковою політикою України, яка є її виключним правом як незалежної держави і проводиться самостійно.

Всі податки, збори ( обов’язкові платежі ), які справляються в Україні, зараховуються в державний і місцеві бюджети, а також позабюджетні фонди.

Встановлення в Україні загальнодержавних податків і зборів (обов’язкових платежів ), визначення платників податків і об’єктів оподаткування, загального порядку обчислення, справляння платежів і надання пільг по них відноситься до виключної компетенції Верховної Ради України.

Встановлення місцевих податків і зборів ( обов’язкових платежів ) відноситься до компетенції місцевих Рад народних депутатів в межах розмірів ставок, встановлених Верховною Радою України.

У відповідності із Законом України “ Про систему оподаткування “ в редакції Закону від 18.02.97 року визначаються основні принципи системи оподаткування, серед яких:

• 
  стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності;
  
• 
  обов’язковість;
  
• 
  рівнозначність та пропорційність;
  
• 
  рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації;
  
• 
  соціальна справедливість;
  
• 
  стабільність;
  
• 
  економічна обгрунтованість;
  
• 
  рівномірність сплати;
  
• 
  компетенція Верховної Ради України та місцевих Рад щодо встановлення податків і зборів ( обов’язкових платежів );
  
• 
  єдиний підхід до розробки податкових законів;
  

доступність норм законодавства.

Отже, ст. 14 Закону України “ Про систему оподаткування “ встановлює такі види загальнодержавних податків, зборів ( обов’язкових платежів ), перелік яких є вичерпним:

1. 
   акцизний збір;
   
2. 
   податок на прибуток підприємств;
   
3. 
   податок на доходи фізичних осіб;
   
4. 
   мито;
   
5. 
   податок на додану вартість;
   
6. 
   державне мито;
   
7. 
   податок на нерухоме майно ( нерухомість );
   
8. 
   плата ( податок ) за землю;
   
9. 
   рентні платежі;
   
10. 
    податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів;
    
11. 
    податок на промисел;
    
12. 
    збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету;
    
13. 
    збір за спеціальне використання природних ресурсів;
    
14. 
    збір за забруднення навколишнього природного серидовища;
    
15. 
    збір до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
    
16. 
    збір на обов’язкове соціальне страхування;
    
17. 
    збір на обов’язкове державне пенсійне страхування;
    
18. 
    збір до державного інноваційного фонду;
    
19. 
    плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.
    

Податок на додану вартість.

Питання справлення податку на додану вартість в Україні врегульовані Законом України “ Про податок на додану вартість “ від 03.04.97 р, що набуває чинності з 1 липня 1997 року.

Цей податок було запроваджено в Україні з 01.01.92р., до прийняття Закону “ Про ПДВ “.

Вперше цей податок був введений у Франції ( з 1956р.), а потім, починаючи з 1962р., у всіх країнах-членах Європейського економічного співтовариства. На сьогодні він включений до податкових систем більшості країн світу.

^ Податок на додану вартість - це урегульований нормами права обов’язковий платіж у вигляді частини новоствореної вартості на кожному етапі виробництва товарів,виконання робіт, подання послуг, що надходять в бюджет після їх реалізації.

ПДВ відноситься до непрямих податків, тобто включається в ціну товара (послуги).

Елементами даної вартості, що підлягає оподаткуванню, є насамперед амортизаційні відрахування, прибуток, заробітня плата, обов’язкові відрахування до цільових фондів.

Основними характерними рисами ПДВ є :

1. Постійність надходжень до бюджету, оскільки цей податок не залежить від рівня прибутковості, а лише від реалізіції продукції.

2. Складність ухилення у порівнянні з іншими податками.

3. Концентрованість надходжень у державному бюджеті для забезпечення своєчасного відшкодування експортерам сум сплаченого ПДВ.

Світова практика знає кілька методів обчислення розміру ПДВ, більшість яких не потребує окремого виділення доданої вартості. В Україні при обчисленні податку застосовується метод заліку, який полягає в тому, що сума податку, яка підлягає внесенню в бюджет, визначається як різниця між сумами податку, одержаними від покупця за реалізовані йому товари ( роботи, послуги ) і сумами податку, сплаченими постачальником за придбані матеріальні ресурси, паливо, роботи, вартість яких відноситься на витрати виробництва і обігу.

В Україні сплатниками ПДВ є юридичні особи й громадяни, які займаються підприємницькою діяльністю і мають обсяг оподаткованих операцій за останні 12 місяців понад 600 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Податок обчислюється за ставкою 20 % до оподаткованого обороту, який не включає ПДВ. До оподаткованого обороту, що включає розмір податку, застосовується ставка 16,67 %. Громадяни суб’єкти підприємницької діяльності сплачують податок за ставкою 16,67 %


^ Акцизний збір

Стягнення акцизного збору в Україні здійснюється на підставі Декрету КМУ “ Про акцизний збір “ від 26.12.92 р., з подальшими змінами та доповненнями.

^ Акцизний збір - це різновид непрямих податків, який включається в ціну високо рентабельних та монопольних товарів ( продукції ) і сплачується покупцем.

Слід зазначити, що логіка справлення акцизного збору в Україні і розвинутих країнах Заходу відрізняється одна від одної. Так, якщо в Україні основою призначення акцизного збору є монопольне становище виробника і висока рентабельність виробництва, то в західних країнах зазначені проблеми вирішуються шляхом підвищення конкуренції і залучення у надприбуткові галузі додаткових капіталів, через що рентабельність знижується.

Натомість, на Заході керуються двома іншими принципами :

1. Необхідність підвищення цін на товари певних груп задля обмеження їх споживання ( тютюнові, алкогольні вироби ).

2. Спрямування коштів, отриманих від акцизних зборів на сфери, тісно пов’язані з підакцизними товарами ( збори від тютюну й алкоголю - на розвиток охорони здоров’я; від автомобілів - на будівництво і реконструкцію автошляхів; від хутряних товарів - на охорону природи, тощо).

Перелік товарів (продукції), на які встановлюється акцизний збір в Україні, та його ставки затверджуються Верховною Радою України.

Акцизний збір не справляється при реалізації підакцизних товарів ( продукції ) на експорт за іноземну валюту.


^ Податок на прибуток підприємств

Податок на прибуток підприємств в Україні регулюється Законом України “ Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.94 р., із подальшими змінами і доповненнями. Остання редакція закону вступає в дію з 01.07.97р.

Податок на прибуток - обов’язковий платіж до бюджету, який сплачують усі підприємства, незалежно від форм власності, з прибутку.

В різних країнах як узагальнюючий критерій результатів господарської діяльності підприємств та організацій як об’єкт оподаткування використовується або дохід від такої діяльності, або продукт. В 1992 р. в Україні об’єктом оподаткування у відповідності із Законом від 21.02.92р. “ Про оподаткування доходів підприємств і організацій “ ( ВВР - 1992 р.- № 23- ст. 333) був валовий дохід, під яким закон розумів “ суму доходів від реалізації продукції ( робіт, послуг), інших матеріальних цінностей та майна ( включаючи основні форми ), нематеріальних активів, брокерських місць ( крім реалізаціями біржами ) і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму видатків по цим операціям”. Декрктом КМУ від 26.12.92р. “ Про податок на прибуток підприємств і організацій” ( ВВР-1993р.- №10-ст.76) об’єктом оподаткування підприємств та організацій замість їх доходу з 1 січня 1993 року введений валовий прибуток - “ прибуток, що включає в себе прибуток від діяльності підприємства, позареалізаційних операцій, а також інші доходи, не пов’язані з діяльністю підприємства ( дивіденди, відсотки, авторські права і ліцензії, інші кошти), отримані ними незалежно від способу, виду одержання доходуі методу відображення на рахунках бухгалтерського обліку” (ст.1 Декрету).

Законом від 9 квітня 1993 р. “ Про державний бюджет України на 1993 рік “ ( ВВР -1993р. -№20 -ст.212) поновлено дію Закону “ Про оподаткування доходів підприємств і організацій”, починаючи з 1.04.93р., а Законом від 01.02.94р. “ Про державний бюджет України на 1994 рік” ( ВВР-1994р.-№20,-ст.120; №50 -ст. 459) дію його продовжено на 1994 рік.

Лише з 1.01.95р. згідно із Законом “ Про оподаткування прибутку підприємств”, що діє і зараз із змінами та доповненнями, знову об’єктом оподаткування став балансовий прибуток.

Податок справляється за ставкою 30 % із прибутку, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу за звітний період на суму витрат платника податку і на суму амортизаційних відрахувань.

Законом передбачено, що від податку на прибуток звільнені не прибуткові підприємства, зокрема, органи державної влади, які фінансуються з відповідних бюджетів, благодійні організації, пенсійні фонди, релігійні організації.

Доходи, що були отримані від страхової діяльності, оподатковуються в розмірі 3 %. Доходи, які отриманні від страхування та перестрахування життя, звільняються від оподаткування.

Згідно з законом, доходи нерезидентів, отриманні від джерел в Україні, оподатковуються за загальноприйнятою ставкою 30 %.

Ставка оподаткування при перестрахуванні ризиків нерезидентами становить 10%. Сума доходів нерезидентів, які виплачуються резидентами як сплата вартості фрактування транспортних засобів, оподатковується за ставкою 6%. Окрім того, законом платникам податків надається право обирати особливий порядок оподаткування результатів діяльності, яка здійснюється за довгостроковими договорами.


^ Податок на доходи фізичних осіб.

Податок на доходи фізичних осіб до прийняття останньої редакції Закону ” Про систему оподаткування” іменувався прибутковим податком з громадян. Він справлявся з усіх доходдів громадян за прогресивним методом оподаткування за ставками від 10 до 40 % доходу.

Крім того, встановлюється так званий неоподаткований мінімум доходів громадян, тобто сума доходів, з якої не сплачується прибутковий податок.

За новим законом передбачається розширення бази оподаткування та зниження верхньої ставки прогресивної шкали оподаткування до 30 %, що сприятиме виходу з “тіні “ доходів заможніх верств населення.


МИТО

Мито - це обов’язковий платіж, який сплачується з вартості( за пропорційним методом) або обсягу ( за твердими ставками) товарів, що перетинають митний кордон України.

Мито поділяється на дві великі групи :

- ввізне;

- вивізне.

Ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на територію України, з метою підтримання певного рівня цін на внутрішньому ринку та поповнення державного бюджету.

Вивізне мито встанолюється, як правило, на товари, що не бажані для вивозу з території України ( крупна рогата худоба, лом кольорових металів, тощо).

Ставки, порядок обчислення та справляння мита визначаються законодавством України.

Мито зараховується до державного бюджету України.


^ ДЕРЖАВНЕ МИТО

Державне вито - це грошовий збір, що справляється в судових арбітражних органах, нотаріальних конторах, органах Міністерства закордонних справ, Міністертсва внутрішніх справ, Державного патентного відомства України, міських, сільських та селещних Радах народних депутатів та інших уповноважених на те органах, за вчинення ними окремих дій та видачу документів, що мають юридичне значення.

Порядок справляння державного мита врегульовано Декретом КМУ від 21.01.1993 р. “ Про державне мито” .

Встановлено перелік дій та документів, за які справляється державне мито. Серед них:

- позовні заяви( скарги) у справах окремого провадження, що подаються до судів, касаційні скарги на рішення судів і скарги на рішення, що набрали законної сили, а також видача судами копій документів;

- позовні заяви, що подаються до органів арбітражного суду, та заяви про перевірку рішень ( ухвал) , постанов у порядку нагляду, а також їх перегляд за нововиявленими обставинами;

- реєстрація актів громадянського стану, видача громадянам повторних свідоцтв;

- вчинення нотаріальних дій нотаріальними конторами і міськими, сільськими та селещними Радами народних депутатів, видача дублікатів нотаріально засвідчених документів, прописка громадян ;

-видача дозволів на право полювання і рибальства;

-операції з цінними паперами;

- видача документів на право виїзду за кордон і запрошення в Україну осіб з інших країн;

- дії, пов’язані з патентуванням і реєстрацією об’єктів промислової власності України та ін.

Платниками державного мита можуть бути як громадяни, так і юридичні особі, в тому числі іноземні .

Законодавець встановлює велике коло пільг, які надаються у вигляді або звільнення певних дій і документів, або звільнення певних категорій громадян та юридичних осіб від сплати державного мита.

Державне мито оплачується готівкою , митними марками або шляхом перерахувань з рахунку платника в банківській установі і зараховуються до бюджету місцевого самоврядування, а з позовних заяв, заяв про перевірку рішень арбітражних судів в порядку нагляду, за дії, пов’язані з одержанням охоронних документів на об’єкти промислової власноті - до державного бюджету України.

Не сплачується мито за реєстрацію народження, смерті, усиновлення (удочеріння) та встановлення батьківства; за посвідчення заповітів і договорів дарування майна на користь державі.


^ ПЛАТА ЗА ЗЕМЛЮ

Відносини по справлянню податку на землю врегульовані Законом України “ Про плату за землю” від 03.07.92р. в редакції Закону від 19.09.96р.

Податок за землю - це обов’язковий платіж, урегульований нормами права, який сплачують до бюджету власники землі та землекористувачі (крім орендарів) у виглядів платежів за одиницю земельної площі з розрахунку на рік.

Мета введення податку - стимулювати раціональне освоєння і використання земель , підвищення родючості грунтів, сприяння вирівнюванню соціально - економічних умов господарювання на землях різної якості; забезпечити фінансування витрат на ведення земельного кадастру, проведення землеустрою та моніторінгу земель; створити спеціальні фонди для фінансування заходів по використанню і освоєнню земель.

Для обчислення земельного податку законодавець встановлює два види середніх ставок: за 1 га сільськогосподарського призначення та за 1 м.кв. земель в межах населених пунктів.

Законом встановлені середні ставки податку в залежності від статусу та цільового призначення земель. Встановлення ж диференційованих ставок в межах адміністративно - територіальної одиниці належить до компетенції місцевих органів влади та самоврядування.


^ ПОДАТОК З ВЛАСНИКІВ ТРАНСПОРТНИХ ЗАСОБІВ ТА ІНШИХ САМОХІДНИХ МАШИН І МЕХАНІЗМІВ.

На протязі багатьох десятиріч громадяни-власники транспортних засобів сплачували місцевий збір. З прийняттям у 1981 р. Положення про місцеві податки, збір було замінено місцевим податком і до оподаткування залучено, крім жителів міст , і сільське населення.

Починаючи з 1988 року податок розповсюджено і на транспортні засобі підприємств. В Україні податок з власників транспортних засобів справляється на підставі Закону України від 11.12.91р. “Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів”.

Платниками податку виступають юридичні особи ( в тому числі іноземні , що розміщені в Україні), громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, які проживають в Україні.

Обов’язковою умовою залучення до сплати податку є наявність власних транспортних засобів або інших самохідних машин і механізмів.

Порядок обчислення податку грунтується на сукупності методу твердих ставок та прогресивному методі оподаткування. Розмір податку обчислюється, виходячи з робочого об’єму двигуна транспортного засобу.


^ ПОДАТОК НА ПРОМИСЕЛ

З 1 липня 1993 року в Україні запроваджено податок на промисел.Справляння податку відбувається на підставі Декрету КМУ від 17.03. 93р. “ Про податок на промисел” .

Платниками податку є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які протягом року не систематично, не більше чотирьох разів на календарний рік здійснюють продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів.

До сплати податку залучаються лише громадяни, які не зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності.

При реалізації товарів протягом року понад чотири , громадянин зобов’язаний зареєструватись як суб’єкт підприємницької діяльності і оподаткуватись згідно Закону “ Про податок на доходи фізичних осіб” .

Об’єкт податку - сумарна вартість товару, який буде реалізовуватись громадянином за ринковими цінами у спеціально відведених для торгівлі місцях.

Право на торгівлю виникає після придбання одноразового патенту на торгівлю.З цією метою громадянин повинен звернутися до податкової адміністрації за місцем проживання ( громадяни без постійного місця проживання - до податкової адміністрації за місцем реалізації товару) і заповнити декларацію на товари, які передбачається реалізувати.

Вартість патенту на торгівлю в кожному випадку визначається окремо.Вона залежить:

1. Від сумарної вартості товару, який буде реалізовано.

2. Від терміну дії одноразового патенту - 3 чи 7 днів.

Вартість патену і є розміром податку на промисел.

Ставка податку встановлюється в розмірі 10% при терміні дії патенту до 3-х днів, і в розмірі 20% - у разі видачі патенту терміном до 7 днів .

Не підлягає оподаткуванню цим податком : продукція власного виробництва, продукція рослинництва, худоби, птиці, вирощена в особистому підсобному господарстві, на дачній , садовій і городній ділянках.


^ РЕНТНІ ПЛАТЕЖІ

Ретні платежі - це спеціальні обов’язкові платежі, які сплачуються нафтогазувидобувними підприємствами за видуботок нафти і природного газу (крім газу з морських родовищ) і включаються в ціну цих корисних копалин.

Плата за нафту еквівалентна визначеній твердій ставці за тонну , а за природний газ - за 100 м. куб.

Рентні платижі підлягають сплаті в національній валюті України щодекадно у державний бюджет. Контроль за своєчасною сплатою і обчисленням платежів покладено на державні податкові адміністрації.

Користувачі надр, які здійснюють видобування корисних копалин на раніше розвіданих за рахунок державного бюджету родовищах, сплачують до державного бюджету відрахування за геологорозвідувальні роботи.Платежі обчислюються за нормативами відрахувань, що затверджуються Міністерством економіки України.


^ ЗБІР ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ

Плата за спеціальне використання природних ресурсів включає, насамперед, плату за воду , за використання лісових ресурсів та за користування надрами .

Механізм сплати коштів за використання водних ресурсів врегульовано постановою КМУ від 08.02.94р. № 75 “ Про затвердження Порядку справляння плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів і тимчасових нормативів плати за їх спеціальне використання”. Плату вносять всі суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності за використання прісних водних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення для задоволення усіх власних потреб, включаючи використання води як питної та на санітарні потреби.

Окремим видом зборів є плата за використання лісових ресурсів ( заготівля деревини , живиці, другорядних лісових матеріалів, тощо) і користування земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт. Відповідно до Лісового кодексу України розмір платежу визначається виходячи із лімітів використання лісових ресурсів і такс на лісову продукцію і послуги, що встановлюються КМУ.

Справляння платежів за користування надрами відбувається відповідно до Кодексу України про надра. Нормативи плати та порядок її справляння встановлюються КМУ.


^ ЗБІР ЗА ЗАБРУДНЕННЯ НАВКОЛИШНЬОГО ПРИРОДНОГО СЕРЕДОВИЩА

Плата за забруднення навколишнього природного середовища - вид обов’язкового платежу до позабюджетних фондів охорони навколишнього придного середовища, який вносять підприємства за здійснені викиди й скиди забруднюючих речовин та розміщення відходів промислового, сільськогосподарського, будівельного та іншого виробництва.

Цей платіж сплачують усі підприємства незалежно від форм власності вразі здійснення ними викидів в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними і пересувними джерелами забруднення, скидів забруднюючих речовин у поверхневі територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі і через систему комунальної каналізації, при розміщенні відходів у навколишньому природному середовищі.

Розміри платежів встановлюються урядом Автономної Республіки Крим, виконавчими комітетами обласних та Київської і Севастополької міських Рад народних депутатів на підставі лімітів викидів і скидів речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них.

Ліміти викидів або скидів забруднюючих речовин - це гранично допустимі для підприємства обсяги викидів або скидів по кожному інгредієнту ( в тонах на рік) .

Гранично допустимі викиди або скиди - це кількість забруднюючих речовин, що викидається або скидається в навколишнє природне середовище з окремого джерела забруднення за одиницю часу і не перевищує встановлених норм екологічної безпеки людини.

За понад лімітні викиди й скиди передбачається підвищені розміри плати по коефіцієнтах кратності, встановлюваних місцевими Радами народних депутатів в межах від 1 до 5 ( наприклад у місті Києві встановлено коефіцієнт кратності - 5).

Платежі підприємств у межах лімітів відносяться на витрати виробництва, а понадлімітні здійснюються за рахунок прибутку, що залишається в їх розпоряджені.

Особливої уваги як явище української законотворчості заслуговують внески на утримання та реконструкцію автомобільних шляхів . У Законі “ Про систему оподаткування “ від 18.02.97р. вони були виключені з переліку загальнодержавних податків.

Втім, уже Законом України від 19.04.97 року “ Про внесення змін до Закону України “ Про систему оподаткування” ці внески були відновлено, хоча тільки до 1 січня 1998 року.

Отже, до цієї дати підлягають сплаті відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автомобільних доріг загнального користування, які мають зараховуватись до відповідних бюджетів і використовуватись виключно за цільовим призначенням у порядку, встановленому КМУ.

Механізм сплати цих зборів врегульовано Законом України “ Про джерела фінансування дорожнього господарства України “.

Крім загальнодержавних, ст.15 Закону “ Про систему оподаткування” перераховує місцеві податки і збори, серед яких:

- податок з реклами;

- комунальний податок;

- готельний збір;

- збір за припаркування автотранспорту;

- ринковий збір;

- збір за видачу ордера на квартиру;

- курортний збір;

- збір за проїзд по території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

- збір за право використання місцевої символіки, тощо.

Частина з цих зборів є обов’язковою ( комунальний податок ), а решта встановлюється за рішенням місцевої Ради народних депутатів в межах ставок, затверджених Верховною Радою України.

Підсумовуючи сказане, слід виділити як велику кількість недоопрацювань, протиріч та недоліків правового регулювання податків в Україні, так і загальну тенденцію до вдосконалення податкової системи, оптимізації співвідношення між інтересами держави у залученні коштів до своїх доходів і суб’єктів підприємницької діяльності у отриманні достатньої винагороди за підприємницький ризик.

Щоправда, українська економіка ще не перехворіла на всі хвороби, не перейшла із тіньового сектора у легальний, не позбулася важкого тягаря зайвих соціальних гарантій пільг.

Але вирішенню багатьох з цих питань сприятиме професійна діяльність органів внутрішніх справ по виявленню зловживань і порушень в економічній сфері, особливо в питаннях справлення податків та витрачення бюджетних коштів. Саме підвищенню професійного рівня слухачів у зазначеній сфері і покликана служити дана лекція.