Вставай, сіра icon

Вставай, сіра




НазваВставай, сіра
Сторінка2/4
Дата06.09.2012
Розмір0.81 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4

В 1756 р. Елізавета видає наказ про організацію загальнодоступного "Русского для представлений трагедий и комедий театра", якому відвели приміщення в Петербурзі на Васильєвському острові. Сумароков став директор театру, Волков був першим трагічним актором в театрі і постановником спектаклів. Згодом він стає директором театру. У 1761 р. російський престол займає Петро ІІІ, який не терпить нічого російського. Ф.Волков і його брат стають учасниками заколоту проти царя. Імператриця Єкатерина після вступу на престол запропонувала Ф.Волкову дворянське звання, високу владну посаду. Але Волков відмовився від запропонованих посад і присвятив себе театру. Його можна вважати і першим професійним режисером.

Професійний театр в Петербурзі було відкрито в 1757 р., а незабаром на базі Московського університету було створено професійний театр і в Москві. В цей же час починає розвиватися російська драматургія. Ідейні основи драматургії в той період були пов'язані з розвитком такого спрямовання в мистецтві як класицизм. Він зародився у Франції в XVІІ-XVІІІ в період становлення національної держави. Філософська концепція, на яку спиралася вищезгадана художня течія, це культ розуму, підкорення особистих інтересів громадським. Класицизм заперечував містицизм, релігійні догми. Драматичні твори створювалися з урахуванням трьох єдностей: місця, часу і дії. "Єдність місця" заключалося у тому, що всі події п'єси відбувалися в одному місці: в трагедії - в середині палацу, на площі, в ставці полководця і т.ін., в комедії в одній з кімнат будинку або на вулиці. Події розвиваються на протязі доби. "Єдність дії" не допускало введення в тканину твору епізодів і дійових осіб, не пов'язаних з розвитком сюжету.

Першим представником російської класичної драматургії був, згаданий вище, О.Сумароков, свою першу трагедію він написав в 1747 р. і називалася вона "Хорев". Хорев - брат російського князя Кия. Чесний і сміливий хлопець, який кохає Оснельду, дочку київського князя Завлоха. Вона залишилася заложницею після перемоги Кия над Завлохом. Кий вже старий. Завлох хоче завоювати київський престол. На чолі війська стає Хорев. Хорев перемагає і Завлох згоджується віддати дочку Хореву. Але друг Кия звинувачує Хорева і Оснельду у зговорі на боці Завлоха. Кий велить стратити Оснельду. І коли Хорев повертається з перемогою, то бачить страчену наречену. Він кінчає життя самогубством.

Другим представником класичної трагедії був Михайло Васильович Ломоносов (1711-1765). Він, написав дві трагедії: "Таміра і Селім", і "Демофонт". Перша з них присвячена боротьбі з татаромонгольським ігом. На жаль трагедії майже зовсім не ставилися. В цей час починає розвиватися талант іншого російського драматурга, п'єси якого йдуть і зараз. Ім'я цього драматурга Д.І.Фонвізін (1745-1792). Він стає родоначальником критичного реалізму у драматургії. Творчість Фонвізін виражала протест проти кріпосництва і громадських вад, які заважали розвитку національної культури.

Першим твором Деніса Івановича Фонвізіна була п'єса "Бригадир" (кінець 60-х років). Друга - "Недоросль" (1782). Д.Фонвізін був режисером останньої в Петровському театрі в Москві. В репертуарі театрів з'являється комедійний жанр. Автором комедій були драматурги Я.Княжнін (1742-1791), В.Капніст (1757-1823), І.Крилов (1769-1844). Княжнін Я. започаткував у Шляхетському корпусі театр, який виховав багато акторів.

"Слезная комедия и мещанская драма" на російській сцени представляли нове літературне направлення - сентименталізм, його яскравими представниками були - В.Лукін (1737-1794), М.Херасков (1733-1807). Згодом з'являється і комічна опера. Деякі комічні опери були написані самою Катериною ІІ.

У ІІ пол. XVІІІ століття формується виконавська школа акторів. Перші російські актори не сприймали правила французської декламації, яка вважалася еталоном в багатьох закордонних театрах. Вони шукали свій шлях. Серед акторів було чимало талановитих самородків. деякі вийшли з кріпаків, як актриса Жерчугова Прасков'я Іванівна (1768-1803). Доля її трагічна. °ї полубив граф Шереметєв, але не зміг взяти з нею шлюб. Довгі роки вона жила в ролі наложниці, не займалася улюбленою справою, за декілька років до смерті вона одержала волю і одружилася з Шереметєвим. Але трагічна доля підірвала здоров'я актриси, яка померла в 35 років від сухот. Серед акторів, соратників Ф.Волкова перше місце належить Івану Афанась'євичу Дмитревському (1734-1821). Свою сценічну долю він почав у Ярослаському театрі, разом з Волковим приїхав до Петербургу, набув знань в Шляхетському корпусі у Сумарокова, в першому професійному театрі, став ведучим актором. Після смерті Ф.Волков він очолив театральну трупу.

І.Дмитревський був одним з найосвічених людей свого часу. За кордоном двічі занйомився з творчістю театрів. В 1902 р. він був першим актором, який тримав звання члена Російської Академії наук. Крім акторської діяльності він займався перекладом п'єс, був режисером. Зокрема поставив "Недоросль" Д.Фонвізина і грав у цьому спектаклі роль Стародума. Останній його виступ відбувся у 1812 р. Він зіграв роль старого (п'єса С.Вісковатова "Всеобщее ополчение"), якій своє життя віддав за справу захисту Батьківщини.

Глядачі оплесками, стоячи вітали великого актора. Крім І.Дмитревського театру XVІІІ ст. прикрасили актори - Яків Данилович Шумський, який теж прибув у столицю з Ярослаською трупою. (Помер у 1806 р.) Тетяна Михайлівна Троепольська почала виступати на сцені Московського Університетського театру, потім її запросили до Петербурзького придворного театру. Померла в 1774 р.

Крім цих акторів у XVІІІ ст. можна назвати Аграфену Михайлівну Мусіну-Пушкіну, (жінку І.Дмитревського). Роки її життя 1774-1782 р. Василя Петровича Померанцева (помер у 1806 р.), Якова Омел'яновича Шушеріна (1753-1813 рр.), Петра Олексійовича Плавільщикова (1760-1812 рр.), О.С.Яковлева (1773-1817 рр.), К.С.Семенова (1786-1849 рр.) і ін. Працювала в трупі Петербургського театру.

Театр XVІІІ ст. мав різні види декораційного оформлення. Застосовувалися кулісні декорації, Бокові куліси, падуги, задня завіса, підпольна завіса. Декорації були пишні. В класичних же комедіях декорації були лаконічні. Режисер в сучасному розумінні, як організатор сценічної дії, практично не існував. На прикінці XVІІІ ст. почали відкриватися професійні театри в провінції: в 1780 р. в Харкові, 1776 р. - Калузі. В провінційних театрах трупи формувалися з кріпосних труп. Актори з кріпосних, відпускалися на оброк. серед перших організаторів професійного театру у провінції були брати Барсови, які організовували театр ще будучі кріпосними. В їх театрі дебютував М.С.Щепкін.

В репертупрі таких театрів були твори як відчизняних авторів, так і зарубіжних. На початку ХІХ ст. будівництво театрів продовжується. У Москві 14 жовтня 1824 р. відчиняє двері Малий театр, 6 січня 1825 р. - Великий театр (по проекту архітектора О.І.Бове). 31 серпня 1832 р., в центрі Петербургу починає працювати Александрінський театр (арх. К.І. Россі), з 1833 р. - Михайлівський театр. Як повідомили "Московские ведомости" всього в Росії у 1829 р. існувало 23 професійних театра. В 30-х роках скоротилася кількість кріпацьких і аматорських театрів. Керівництво професійними театрами покладалося на Дирекцію імператорських театрів. У XVІІІ ст., крім театрів придворних, шкільних, широкого поширення набули так звані кріпацьки театри, які знаходилися на утриманні поміщиків: де акторами були кріпаки - селяни. Іноді для таких театрів будували приміщення. Наприклад, відомим у Росії був театр Шереметєвих в Кускові і Останкіні, Юсупових в Архангельському. Поміщики не жаліли грошей і запрошували для акторів кращих вчителів, художників.

Отже, XVІІІ ст. в історії російського театру характеризується: створенням перших професійних труп, постійно діючого театру, будівництвом спеціальних приміщень. В 60-ті роки виникає дирекція імператорських театрів. В Петербурзі театр завжди був казенним, в Москві їм володіли антрепренери. В 1776 р. на чолі одного з них стояв М.Е.Медокс, який в 1780 р. На Петрівці (нині місце Великого театру) побудував театр, який прийняв назву Петровського.

На XVІІІ ст. початок ХІХ припадає діяльність Н.М.Карамзіна (1766-1826). Він був у захопленні від Шекспіра і у 1787 р. перекладав його "Юлія Цезаря". Ідеї М.Радищева про скасування кріпацтва охоплювало все більше інтелігенції. Його твір "Путешествие из Петербурга в Москву" мав великий вплив на свідомість прогресивних людей Росії. Почала працювати цензуру. В цей час на початку ХІХ ст. починається енергійне будівництво театрів у Петербурзі і Москві.

В 1802 р. в Петербурзі по проекту Тома де Томона будується Великий театр, який згорів і був відбудований у 1818 р. В 1801 побудовано Малий театр по проекту В.Бренна.

В 1805 р. у Москві пожежа знищила Петрівський театр, а в 1808 вже почав працювати на Арбаті новий театр, який в 1812 р. теж згорів. На початку ХІХ ст. театральна громада знайомиться з драматургією В.А.Озерова (1769-1816), випускна Шляхетського корпусу, учня Княжніна. На сцені йшли його трагедії "Ярополи і Олег", "Едіп в Афінах", "Дмитро Донський".

1824 р. в Москві відчиняють двері Малий театр, в 1825 - Великий театр. В комедійному жанрі були представлені І.А.Крилов, А.А.Шаховський, М.Н.Загоскін. Значним етапом в розвитку вітчизняної літератури і театру цього періоду була творчість декабристів. В своїй боротьбі вони велику увагу приділяли театру, як могутньому фактору громадського виховання. Виступали проти кріпацтва, царизму, всілякого насилля. З метою розповсюдження ідейних поглядів організували нелегальні товариства, серед яких була і "Зелена лампа". На засіданнях товариства читалися доповіді про стан розвитку театру в країні, про творчий шлях видатних акторів (зокрема Федора Волкова, йшли дебати щодо сучасної літератури. На засіданнях "Зеленої лампи" бував О.С.Пушкін, який можливо тут читав свою статтю "Мои замечания об русском театре" (1820).

В цей час у Петербурзі починає працювати Великий Санкт-Петербурзький театр, який часто відвідували члени товариства "Зелена лампа". Вони високо цінили трагічної актриси Катерини Семенової, оспіваного О.Пушкіним балетмейстра Дідло.

У 20-х роках ХІХ ст. в російському театрі і літературі, крім класицизму і сентименталізму, з'являється художнє спрямовання - романтизм, яке виникло в період боротьби за нові ідеали, пошуку виходу з тяжкого реального життя народу. Представниками у світовому мистецтві романтизму були Байрон, Гюго. В Росії його представниками були Лермонтов, безумовно, О.С.Пушкін, а також В.А.Жуковський.

Серед драматургів-декабристів найбільш видатним були К.Ф.Рилєєв, В.К.Кюхельбекар, П.А.Катенін, брати Н.А. та А.А.Бестужеви (літ. псевдонім останнього - Марлінський) А.І. Одоевський. Але їх твори - в яких містився виклик самодержавству, не дійшли до сцени. Велике значення діяльності декабристів-драматургів полягає у тому, що вони перші підняли питання про почесну громадянську роль письменника-драматурга.

Театральне життя Росії ХІХ пов'язане з одним із талановитих і освідчених людей свого часу Олексадром Сергійовичем Грибоєдовим (1795-1829). Він закінчив три факультети Московського університету, знав багато іноземних мов, розбирався в проблемах літератури і театрального мистецтва, був не тільки драматургом, але й музикантом. Перед самим початкум війни 1812 року в 17-ть років готувався до іспиту на вчену ступень доктора наук, але лишив науку і пішов добровольцем на війну. Тільки після війни починає займатися літературною і театральною діяльністю. Розумний, іронічний, широко освідчений, завсігдатай салонів вищого світу, знайомий з багатьма декабристами. Під час повстання - він на Кавказі. Там був заарештований і привезений до Москви. Оскільки декабристи зтверджували непричетність Грибоєдова до повстання на Сенатській площі Петербурга, його відправляють подалі від столиці, послом у Персію, де він в 1829 р. в Тегерані був убитий. Грибоєдов О.С. відомий в театральних кругах своєю п'єсою "Горе от ума", яку почав писати в 1816 р., а закінчив у 1824 р. Відомо, що він читав п'єсу декабристам і вони схвально відгукувалися про неї, бо вона відзеркалювала їх погляди. В "Горе от ума" стикаються "вік сучасний, з віком минулим", як писали про неї. Тут революційне дворянство вступає у боротьбу з кріпосниками - представниками старих порядків. В цому соціальний конфлікт твору.

Представником нового - це Чацький, його філософія, протистоять Фамусов, Скалозуб і інші - кріпосники, вороги просвітництва. П'єса в Росії пройшла прискіпливу цензуру. О.С.Грибоєдов викликав цілі сцени за вимогою цензури. В 1825 р. її почали готувати до постановки вихованців петербурзького театрального училища. В цьому процесі брав участь і сам О.С.Грибоєдов. Але за кілька днів до виходу спектаклю Голова театрального комітету генерал-губернатор Мілорадович заборонив постановку, яка нібито не дозволена цензурою. Нарешті у 1827 р. "Горе от ума" поставили офіцери російського корпусу, який стояв у Єревані. Після трагічної загибелі О.С.Грибоєдова до п'єси виник шалений інтерес, але все ж таки повністю вона не ставилася. У Великому Петербурзькому театрі в 1829 р. поставили одну зі сцен першого акту, в 1830 р. - третій акт, який називався "Московський бал", і тільки в 1831 р. вона була поставлена в цьому театрі повністю. Глибини думки п'єси актори не зрозуміли, і вона була представлена як комедійний жанр.

В цьому ж році вона з'являється на Московській сцені. Великі перетворення в Російському театрі пов'язані з О.С.Пушкін (1799-1837).

Естетика О.С.Пушкіна була пов'язана з поглядами декабристів. Він почав з захоплення романтизмом. Але найвидатніша заслуга Пушкіна є створення народної драми. В 1824-1825 рр. О.С.Пушкін пише народну драму "Борис Годунов". Це перша народна трагедія Росії, яка показала сутність самодержавства, його антинародний характер. Цар не дав згоди на публікацію трагедії і тільки в 1831 р. вона вийшла з друку, а поставлена в 1870 р. на сцені Александрінського театру.

В 1830 р. перебуваючи у Болдіно, Пушкін пише маленькі трагедії: "Скупой рицарь", "Моцарт и Сальери", "Каменный гость", "Пир во время чумы". Всі вони не сюжетно, а філософські пов'язані одна з одною. Трохи пізніше з'являється драматургія М.Ю.Лермонтов (1814-1841). В його п'єсах "Странный человек" (1831), "Два брата" (1836) ми бачимо також протест проти насильства над людиною. Але найкращим твором М.Лермонтова є романтична трагедія "Маскарад" (1835), в якій реалістично змальовано дворянське товариство. Серед комедійних жанрів в цей час почесне місце в репертуарі театрів займає водевіль, ситуація в якому будувалася на комічних непорозуміннях, гумор подавався в каламбурах, а мораль - в куплетах. Але в цьому жанрі головне місце все ж відводилося комедії. Як водевілі, так і комедії писали демократичні літератори, такі як Д.Т.Ленський (1805-1860), П.А.Каратигін (1805-1879) брат актора трагіка, Ф.А.Кони (1809-1879). Серед них досить відомі "Лев Гурич Синичкин" Д.Ленського, "Дочка русского актера" П.І.Григорьєва.

Писав комедії і Н.А.Некрасов (1821-1877). Серед них "Актер", "Петербургский ростовщик". Особливе місце в репертуарі театрів займали комедії М.В.Гоголя (1809-1852), яскравого представника критичного реалізму. За словами Белінського М.В.Гоголь продовжував справу О.С.Грибоєдова. У 1836 р. Гоголь завершив п'єсу і не знайшов в змісті нічого підозрілого сатиричного змісту твору цар не відчув і в цьому ж році в Александринському театрі вона була поставлена. І все стало зрозумілим - п'єси заклик проти самодержавства.

В 1842 р. М.Гоголь закінчив п'єсу "Женитьба", яку поставили в цьому ж році.

В 1842 р. М.Гоголь написав ще одну п'єсу - "Игроки".

Всі п'єси М.Гоголя були поставлені за його життя, але задоволення він не відчув. Спеціфіка драматургії Гоголя полягала в тому, що п'єса, її зміст вигравав при наявності акторського ансамблю, спроможного проникнутого ідеєю твору. Цього в той час не було. Були окремі виконавці, талановиті, але спроможні вірно прочитати п'єси.

В той час в Росії існувало дві школи, які готували акторів: під керівництвом О.О.Шаховського і П.А.Катеніна. Не всі актори пройшли їх школу, але більшість з видатних вчилися у них. Так, Василь Андрійович Каратигін (1802-1853) вчився в школі Шаховського. Великим актором малого театру в Петербурзі був П.С.Мочалов (1800-1848). Геніальний митець, він зіграв багато ролей: Гамлета, Отелло, Ліра, Чацького, Ромео, Річарда ІІІ та ін.

Початок творчості пов'язаний з рухом декабристів, розквіт - з періодом жорствої реакції. Ось чому герої Мочалова знаходились завжди у трагічному протиріччі з дійстністю, вступали у нерівну боротьбу і гинули. Мочалов мав чудову акторську зовнішність. Він був актором-романтиком. Йому була властива підвищена емоційність, гіперболізація пристрастей перебільшена експресія мови, жесту, контрасність малюнку ролі. Мочалов був дуже пластичним, чудово володів своїм тілом.

"Талант його був чисто природнім" - говорив Белінський. П.С.Мочалов народився в акторській родині і вперше вийшов на сцену у ролі Ореста ("Едіт в Афінах" Озерова), але не був помічений глядачами. У 30-ті, 40-ві роки талант актора набуває висоти. В цей період він зіграв свої найкращі ролі в мелодрамах і свої найкращі ролі в трагедіях; драмах. Особливо роль Чацького. Його смерть підвела риску складному і яскравому періоду на театрі - театру роматичному.

А в Москві в цей час статус першого комічного актора займав Михайло Семенович Щепкін (1789-1863). Він був не тільки великим актором, але й теоретиком сценічного мистецтва. Його друзями були Пушкін і Герцен, Белінський і Гоголь, Тургенєв, Кольцов, Некрасов, Грановський, Шевченко, Аксаков. Особливо актору вдавалися ролі так званих "маленьких людей", які потребують захисту і поваги.

М.Щепкін - це епоха в російському театрі. Він засновник реалізму на російській сцені. Щепкін, народився, в 1789 в Крській губернії в сім'ї кріпака. Його батько був економ маєтком графа Валькенштейна. Жила сім'я добре. Тому батько міг сину дати освіту. В маєтку був кріпацький театр і в 7 років Щепкін вже буває на театральних виставах. Коли він вчиться в Судженському уєздному училищі, то вже сам бере участь у шкільній постановці спектаклю Сумаротова "Вздорщица". Він грає слугу.

В професійному театрі вперше на сцену він виходить в 1805 році, в 17 років. В ролі Андрія - почтаря в п'єсі Л.Мерс'є "Комаха". Це був курський театр братів Барських. З цього почалося його театральне життя, 17 років він працював в провінційних театрах Курську, Тули, у нас на Україні в Харкові, Полтаві.

Ведучим актором він був завжди, але його в цей час найбільш засмучували дві речі. Це манера гри актора на той час. Актор того часу декламував текст ролі дуже голосно, супроводжуючи його жестами. Особливо голосно вимовлялися слова "любов", "пристрасть", "зрада". Одного разу він побачив гру актора-аматора князя Мещерського, який розмовляв природним голосом на сцені і зрозумів не зразу, а з часом, що ще дає можливість грати роль на сцені не голосом, а майстерністю актора. Слава про актора поширюється в провінції. В 1818 році Щепкін гастролював у Полтаві, де зустрів Т.Г.Шевченка і потоваришував з ним. М.Щепкін та Т.Г.Шевченко багато що зближає. Обидва геніально талановиті, кріпаки, що звільнилися від рабства завдяки друзям. "Знаменитый мой друг" - говорив про Щепкіна Т.Шевченко. Йому належить і олівцевий портрет М.Щепкіна, один з кращих. "Геніальний актор і чарівний старий" - не раз підкреслював Т.Шевченко.

Багато мешканців Полтави, які залишили свої спогади про Щепкіна, підкреслювали, що коли він з'являвся у Полтаві в складі російсько-української трупи Штейна, у місті одразу ж пробуджувалося театральне життя. А до того, Іван Петровий Котляревський жалівся генерал-губернатору Полтавського краю Миколі Григоровичу Репніну, прихильнику театру взагалі, що під час гастролювання трупи із Харкова в театрі, директором якого був І.Котляревський, приходило всього 4 глядача. Але під час гастролей трупи, де грав Щепкін театр був повним, не дивлячись на ціни за квиткі: крісло - 4 крб., партер - 2, верхня ложа 12 крб., нижня - 16 крб., галерка - 1 целковий це були великі гроші на той час.

Якось трупа привезла п'єсу "Жидовская корчма", в якій Щепкін грав міського голову. Голові Харкова спектакль не подобався і він пішов на хитрість, запропонувавши платити театру кожен рік 2 тис.крб., аби тільки зняли п'єсу з репертуару. Артисти були згодні. Але начальник краю М.Репнін не погодився і почав голову І.Зелінського запрошувати до своєї ложі. Гра Щепкіна була чудовою.

М.Репнін запропонував Щепкіну перейти в Полтавський театр. Але Щепкін відповів: - Не можу так поступити, ваше сіятельство. Не положено мені вільні кроки роботи. Коли відпущено мене до Харкова, там і повинен знаходитися, поки господарка не вимагатиме холопа назад. М.Репнін написав листа курській поміщиці Ганні Абрамовні Волькенштейн з проханням дати вільну Щепкіну. Відповіді не було. Але Щепкін одержав листа від брата графіні, в якому він писав: "Так как ты, видно, не расположен быть благодарным за все то, что твой отец приобрел бывши у графини, за воспитание, данное тебе, то графиня желает всем вам дать вольную, т.е. вашей фамилии - отцу твоему со всем семейством за 8 тысяч, ибо семейство ваше весьма значительное".

М.Репнін пише ще одного листа графіні в якому говорить про талант холопа, про послугу громадськості, якщо вона відпустить Щепкіна та його сім'ю за 4 тис., в крайньому випадку за 5 тис. Знову лист залишився без відповіді. І тоді 26 липня 1818 р. в театрі організовується благодійний спектакль "... в награду талантливого актера Щепкина для основания его участи". Репнін заплатив за крісло 300 крб., князь Потьомкін - 100 крб. Один з поміщиків віддав 1992 карбованця, які він виграв у полтавського поліцмейстера. Підрахували, вийшло 7207. Гроші доклав Микола Григ. Репнін зі своєї кишені і тим він увійшов в історію театру. Сім'ю Щепкіних було звільнено.

У 1822 році Щепкіна бачить в провінції один з дирекції Московських театрів. Він запрошує його до Москви і вже в вересні Щепкін дебютує в комедії "Провинциал в столице".

В Москві він зустрічається з діячами культури, які були під наглядом поліції. У влади він теж стає неблагонадійним. Але талант його продовжує розквітати. З 1823 року Щепкін на протязі 40 років
1   2   3   4

Схожі:

Вставай, сіра iconВставай, сіра
В ролі Меланії, завжди виступав хлопець, переодягнений у жіноче плаття (одяг). "Меланку" супроводжували ряджені: дід, (що нерідко...
Вставай, сіра iconСіра О. В. Національний технічний університет «хпі» (м. Харків)
Вступ. Транспортна задача лінійного програмування в традиційній постановці формулюється наступним чином. Маємо постачальників однорідного...
Вставай, сіра iconНечуй-Левицький Іван Дві московки
По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. За плечима в його теліпався ранець та торбина з сухарями; через плече висіла сіра...
Вставай, сіра iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» сіра інна василівна
Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи