Вставай, сіра icon

Вставай, сіра




НазваВставай, сіра
Сторінка4/4
Дата06.09.2012
Розмір0.81 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4
Театр першої половини ХХ ст.

Театр ХХ ст. - це театр революцій, громадянської війни, Великої Вітчизняної війни. Театр продовжує розвиватися в напрямках, які були закладені в кінці ХІХ ст. Вони були започатковані на творчості драматургів, акторів, режисерів, талант яких тільки в ХХ ст. Це драматургія А.Чехова, М.Горького, Л.Андрєєва, О.Блока, а також широке представлена на сцені російська і зарубіжна класика. Позиція ряду драматургів, особливо М.Горького, була чітко орієнтована на громадсько-політичне становище Росії. Багато діячів культури сприйняли революцію і до кінця життя захищали її ідеї.

Деякі з часом були розчаровані і відійшли від неї, взагалі від'їхали закордон. Інші змушені були пристосуватися, бо боялися загубити життя, відірватися від Батьківщини. Ще до революції почав свою діяльність К.Станіславський і Немирович-Данченко, Таіров, Мейєрхольд. Однією з найбільш яскравих течій в мистецтві на рубежі ХІХ-ХХ ст. Був символізм, який вплинув на драматургію і театр. У філософських основах символізму закладений тезис про непізнаність світу. Представником символізму в театральному мистецтві був В.Є.Мейєрхольд. В 1898 р. Мейєрхольд починає свій творчий шлях в Моск.худож.театрі, куди він прийшов, як учень В.І.Немировича-Данченко. Тут він виступає тільки, як актор. Серед його ролей - Трепльов в "Чайке", Тузенбах в "Трех сестрах", Грозний в "Смерть Иоанна Грозного". 1902 р. Мейєрхольд кидає МХАТ і стає організатором і режисером "Товарищества новой драмы". (1902-1906) - молодої трупи, яка грає в провінції: Херсоні, Миколаєві, Тіфлісі. 1904 р. К.Станіславський, зацікавлений драматургією символізму, ставить в МХАТі три маленькі п'єси Метерлінка: "Слепые", "Непрошенная", "Там внутри". Він шукає "постановчий хід", "тон для Метерлінка", але це йому не вдається.

1905 р. Станіславський створює нову "Театр-студию" (на Поварській вулиці). До студії режисером він запрошує Мейєрхольда, який до того часу поставив ряд п'єс "нової драматургії" в провінції. В театр-студії Мейєрхольд працює над п'єсами: "Смерть Тенажиля" М.Метерлінка, "Голод" І.Гауптмана, "Комедия любви" Г.Ібсена. Але театр-студія відкрита не була на генеральній репетиції Станіславський не прийняв "Смерть Тенажиля". Його не задовольнив сам постановчий принцип - те, що "режисер пытался закрыть собою артистов, которые в его руках являлись простой глиной для лепки красивых групп, мизансцен ..."

1906-1907 рр. Комісаржевська запрошує в свій театр на Офіцерський режисера-новатора Мейєрхольда. Кращими роботами цього сезону були п'єси "Сестра Беатриса", "Балаганчик", "Жизнь человека". Всього в цьому сезоні Мейєрхольдом було поставлено 11 спектаклів. Період діяльності Мейєрхольда в театрі на Офіцерській увійшов в історію російського театру як рік короткого, але яскравого взлету символізму в умовному театрі. Головним в театрі повинен бути режисер, глибока психологічна гра актора не потрібна. Необхідна пластика тіла, пози, руху, жесту. Не було в його театрі і реалістичних декорацій. Була деталь, яка у глядача викликала асоціацію з лісом, замком або ще з чимось... Конфлікт з Комісаржевською назрівав і через деякий час Мейєрхольд повинен був піти з її театру.

Але його прийоми пізніше реалістичні театри взяли на озброєння і дуже широко застосовували, застосовують і зараз. Після революції 1917 р. становище багатьох театрів було жалюгідним. Разруха, занепад, лихоліття призвели до закриття театрів. Ось чому в листопаді 1917 р. був виданий декрет про передачу театрів Росії під керівництво органів народної освіти. У 1918 р. організується театральний відділ наркомосвіти, який повинен був керувати всією театральною справою в країні, створювати нові театри. У 1919 р. з'явився декрет "Про об'єднання театральної справи", по якому всі театральні приміщення, декорації, костюми, реквізит були оголошені національним майном. Для керівництва всією театральною справою був створений Центротеатр, головою якого став А.В.Луначарський. Театри змінювали репертуар, театральні трупи, крім класики, брали для постановок агітаційні п'єси, часто слабкі і низького драматичного рівня. В цей час багато театрів формувало фронтові концертні бригади і виступали перед бійцями.

У 1920 році Великий, Малий, художній, бувший Александринський одержали почесне звання академічних. Важливо було створити новий репертуар для театрів, але драматургії ще не було, для постановки обиралися існуючі п'єси, в яких була наявна тема революції ("Взятие Бастилии" та "Волки" Р.Роллана, "Зори" Є.Верхарна, "Ткачи" Г.Гауптмана). Подією був спектакль "Овечий источник" ("Фуенте Овехуна") Лопе де Вега, поставленний режисером К.А.Марджановим у 1919 р. У звільненому Червоною Армією Києві. З метою пропаганди героїко-романтичного репертуару пов'язано народження у Петрограді в 1919 р. Великого драматичного театру (БДТ), якому пізніше було присвоєно ім'я М.Горького. В його створенні приймали участь сам М.Горький, А.В.Лунчарський, О.О.Блок, М.Ф.Андрєєва. БДТ задуманий як театр драми і високої комедії: "открыть и сделать доступным для трудящихся сокровища классического искусства". Театр показав "Отелло", "Макбета", "Короля Лир", "Венецианського купца" Шекспіра, "Розбойников" Шиллера, "Слугу двох господ" Гальдоні і багато ін. Першою радянською п'єсою стала п'єса В.В.Маяковського "Містерія - БУФФ", яка несла у собі пафос революції і "вбивала" сміхом її ворогів. В побудові п'єси Маяковський використав форму середньовічних вистав-містерій, які відображали біблійські сюжети. В "Містерія - БУФФ" є всесвітній потоп, ковчег, на якому спасаються люди, рай, ад, земля обетована, сім пар "чистих" і сім пар "нечистих". Але всі ці біблійські образи трактуються несподівано пародійно: всесвітній потоп - не божа кара, а червоний потоп революції. Земля обетована - "сонячна наша комуна", а сім пар "чистих" і сім пар "нечистих" - гнобителі і пролетарі. В п'єсі алегорично показана зміна громадсько-історичних формацій. Спочатку на ковчезі встановлюється монархія, потім на заміну приходить буржуазно-демократична республіка, "нечисті" руйнують цю республіку, відбувається пролетарська революція. Шлях в майбутнє пролетарям - "нечистим" вказує людина, яка втілює за думкою автора, "бунту вічного дух непримиренний". В цьому образі проявляється розуміння Маяковським революції як руйнівної сили недарма його "людина просто" кличе в свій рай тих, у кого по "жилах бунта біс існує".

"Нечисті" ще пройдуть суворі випробування норм ніж досягнуть землі обетованної - країни майбутнього.

"Містерія - БУФФ" була закінчена до річниці революції. Першим режисером, який її поставив був Мейєрхольд. Сам Маяковський виконував роль "Людини просто". П'єса пройшла 7, 8, 9 листопада, мала успіх у глядачів. Особливістю розвитку театральної справи в цей час було те, що воно відбувалося по двом напрямкам: І - це виникнення нових театрів, нової, революційної, агітаційної тематики п'єс.

ІІ - розвиток театру "просто неба", організація масових революційних вистав, масових дій, інсценіровок. Темою масових свят була історія визвольної боротьби знедолених мас. Найбільш відомою була постановка на Санкт-Петербуржській Фондовій Біржі "К мировой коммуне". В ній приймало участь біль 10 тисяч чоловік. Другим масовим святом, значним за ідейно-художнім рівнем і за масштабом було "Взятие Зимнего дворца". Такі інсценіровки і свята пройшли по всій країні. Вони передбачили імпровізацію, участь мас. Почали з'являтися театралізовані агітації форми для виховної роботи серед солдатів і цивільних людей: агітсуди, політвікторини і таке інше. Деякі діячи театрів побачили в розвитку масових свят і видовищ паростки нового масового театру, дозволяючого зруйнування четвертої "стіни", стіни" рампа - глядач. Продовженням цього масового театру вважали і виникнення трамів, живих газет, "синіх блуз". Замінити театр вони не змогли, їх драматургія не мала нічого спільного з театральною драматургією, з її глибокім змістом.

Але масові інсценіровки вплинули на розвиток театральної драматургії. Прикладом може служити вже згадана вище п'єса В.Маяковського "Містерія - БУФФ". Після її постановки Маяковський і Мейєрхольд продовжували творчу співдружбу, яка закінчилася тільки зі смертю поета. У 1918 р. Мейєрхольд вступає до лав комуністичної партії, він всім серцем прийняв революцію. Восени 1920 р. його призначають завідуючим ТЕО Наркомпросу, режисер з ентузіазмом береться за роботу, висуває програму "Театрального жовтня", яка закликала до руйнації старого сценічного мистецтва, усталених класичних театральних традицій. Мейєрхольд очолює Театр РСФСР Перший, в якому у 1920 р. ставить "Зори" Верхарна, п'єсу бельгійського поета, написану в 1898 р., намагаючися наблизити її до подій російської революції. У 1921 р. 1 травня він ставить перероблену В.Маяковським "Містерію - БУФФ", і з першого разу спектакль має успіх.

Ідеї Мейєрхольда прийняла нова організація, яка виникла в 1917 р. і називалася Пролеткульт (Пролетарська культурно-освітня організація). Вона об'єднувала навколо себе пролетарську самодіяльність в галузі художньої культури. Пролеткульт мав свої студії, де люди залучалися до літератури і мистецтва.

В ці роки відкриваються театри, які орієнтовані на нову публіку. Це театр Революції (нині театр ім.В.Маяковського) на чолі з В.Мейєрхольдом, театр ім.МГСПС (тепер Театр ім.Моссовета), в 1926 р. студія перетворюється в Театр ім.Е.Вахтангова, Червоний театр в Ленінграді (з 1932 працює в Новосибірську). Йдуть пошуки нового театру. В п'єсах сучасні історичні події переносяться в придумані країни. Психологічне реалістичне мистецтво вважається віджитим. Замість декорацій, які створювали ілюзію справжнього життя, будуються конструкції з заліза і дерева, змінюється акторська техніка гри. Мейєрхольд вважає, що актор повинен досконало володіти тілом, робити акробатичні трюки. Він створює систему акторського виховання, де головним є зовнішня техніка, названа ним "біомеханікою". За його думкою тільки вона може виразити суть сучасної людини, сильної тілом і духом. Прикладом біомеханіки був спектакль "Великодушный рогоносец", поставлений в Театрі актора, "Женітьба" Гоголя. Молодий С,Ейзенштейн вводить "Монтаж атракціонів", як принцип організацій спектаклю, ставить комедію "На всякого мудреца довольно простоты". Продовжує працювати клубна самодіяльність: драми "Синяя блуза", "Живые газеты". Вперше були створені театри для дітей. Вони виникли в 20-ті роки в Петрограді, Москві, Харкові, Краснодарі. Засновниками Тюзівського руху були: О.О.Брянцев, Н.І.Сац, С.Я.Маршак. Надзвичайно активна в цей час була творчість режисера Євгена Багратіоновича Вахтангова (1883-1922). У 1911 р. він вступає в трупу МХАТ. У 1913 р. він здійснює режисерську роботу - ставить в Першій студії МХАТу "Праздник мира" Г.Гауптмана, а з 1914 р. очолює Студентську студію, потім просто Студію, а ще пізніше названу театром ім.Є.Вахтангова (1926). Вахтангов прийняв революцію. Він створює театр, який несе людям радість. Незважаючи на хворобу він багато працює: в студіях (І, ІІ, ІІІ) Художнього театру, в Еврейському театрі "Габіма", в Народному театрі, в Пролеткульті. Він ставить чудові спектаклі: "Ерік ІV" Н.Стріндберга (Перша студія) 1921, "Гадибук" С.Антоновського ("Габіма", 1922), "Свадьба" А.Чехова (1920). У нього працюють: С.Г.Бірман, Михайло Чехов. Він продовжує традиції художнього театру. Дуже любив повторювати: "Искусство делается из камня и крови". Він працює в декількох студіях, викладає систему свого вчителя К.Станіславського, ставить спектаклі. Наприкінці свого життя він створює свою лебедину пісню - життєрадісний спектакль, казку К.Гоцці "Принцеса Турандот". В спектаклі грали його учні Ю.Завадський, Є.Мансурова.

На зміну агітаційним пролетарським інсценізаціям приходять п'єси, які несуть новий зміст і нового героя, більшовика який служить революції. Вона була в жовтні 1925 р. поставлена режисером Олексієм Дмитровичем Поповим (1892-1961) у студії ім.Є.Вахтангова. В грудні 1925 р. Театр ім.МГСПС (Моссовет) ставить спектакль "Шторм" В.Біль-Белоцерківського (1885-1970). В цих п'єсах грають чудові актори того часу: Пров Садовський, Микола Хмельов, В.Качалов, В.Пашенна, Микола Баталов, Ігор Іл'їнський, М.Балабанова. 20-ті роки - це роки НЕПу. З'являються розважальні п'єси, побутові, але Радянська влада вже тоді, в 20-ті роки почала суворий нагляд над репертуаром театрів. Був створений репертуарний комітет, який забороняв всі п'єси "явно направленные против Советской власти и дискредитирующие Советскую власть..."Майже зовсім зникла зі сцени російська класика і п'єси закордонних авторів. Продовжував ставити класіку В.Мейєрхольд, використовуючи свою систему. В 1923 р. ним був поставлений спектакль по п'єсі О.Островського "Доходное место", в 1924 р. - "Ліс". На той час він був Художнім керівником Театру Революції (1922-1924), водночас працював у Театрі актора, пізніше перетворений в Театр ГІТІСа, а з 1923 р. його трупа стала називатися Театром В.Мейєрхольда (ТІМ). За роки громадянської війни МХАТ здійснив постановку тільки однієї п'єси - містерії Байрона "Каин" (1920). Робота не мала успіху. В 1921 р. МХАТ ставить "Ревізора" Гоголя, яка мала успіх. Після гастролей по Європі в 1924 р. Станіславський запропонував І, ІІ, ІІІ студіям злитися з МХАТом, але об'єднання не відбулося. Перша студія стала театром МХАТ; 2-й під керівництвом М.Чехова; 3-я стала театром на чолі з Вахтанговим. Роботу над Радянською драматургією театр почав з п'єси К.А.Тренєва "Пугачевщина" (1925). Крім того, театр працював в основному над класикою. Було поставлено "Горе от ума" О.С.Грибоєдова, "Горячее сердце" О.М.Островського. В спектаклях грали відомі актори: І.Москвін. М.Чехов, М.Тарханов, Л.Леонідов та інші. МХАТ шукав свої шляхи в мистецтві, його критикували, за топтання на місці, бо він без захоплення ставив п'єси про революцію і більшовизм. Велика заслуга МХАТу у тому, що він звернувся до драматургії М.Булгакова. У 1926 р. театр поставив його п'єсу "Дни Турбиных". Але для того часу ця п'єса вважалася неактуальною, вона не відповідала вимогам і соціалізму. У п'єси показувалися білі офіцери, які також любили батьківщину і вболівали за неї, їх доля була трагічною під час революції. Ця об'єктивна історична правда, розкрита в п'єсі, не всім була до вподоби. Але спектакль "Дни Турбиных" був видатним досягненням театру і йшов до 1941 р., поки у Мінську згоріли всі декорації. Сталін дивився спектакль і він йому не сподобався. Його оцінка і визначила місце п'єси в театральному світі і вплинула на долю М.Булгакова. Його творча доля, як саме і життя трагічні. Всі його твори проходили через Сталіна, який особисто слідкував за його творчістю письменника. Малий театру у 1921 р. показав історичну драму А.В.Луначарського "Оливер Кромвель", режисером якої був керівник театру О.І.Южин. В 1922 р. культвідділ МГСПС (Москов.губернский совет профессиональных советов) створює пересувний театр для обслуговування робочих клубів. Театр ставить у 1923 р. в Жовтневому залі Будинку спілок п'єсу Л.Андрєєва "Савва", потім інсценіровки "Париж" В.Золя, "Овод" Є.Войніча. В цьому ж році театр одержує будинок в "Ермітажі", де починав свою діяльність МХАТ. До театру прийшла група акторів приватного театру Корша. Пізніше театр одержав назву МГСПС і прославився постановкою п'єси "Шторм" В.Біль-Белоцерківського. Пізніше театр МГСПС дістав назву театру Моссовета. У 20-ті роки починають розвиватися театри у всіх республіках, що входили до складу СРСР, створений у 1922. Вважалося що це один зі шляхів вирішення партією соціальної політики. Театри створюються в Узбекистані, Казахстані, Киргизії, Туркменії, у Грузії і Вірменії, Білорусії, Україні. Ці національні театри знаходилися на утриманні держави. Більшість з них існують до чого часу. В ці роки великий інтерес викликав режисер К.Марджанов (Марджанішвілі). У 1922 р. він очолює грузинський театр ім.Ш.Руставелі і ставить на сцені "Фуете Овехуну" Лопе де Вега. До цього він ставить цю ж п'єсу у Києві. У 1925 р. ставить "Гамлета" Шекспіра, намагаючися наблизити його до сучасності.

Водночас у Грузії виникає група театральної молоді, під керівництвом Сандро Ахметелі, яка стояла на позиціях Пролеткульту, тобто відкидала надбання культурного минулого. Вона створює корпорацію "Дуруджи". К.Марджанов їх поглядів не поділяв і змушений був покинути театр Ш.Руставелі, керівником якого призначається С.Ахметелі. У 1922 р. в Україні починає працювати театр "Березіль", який очолив Л.Курбас. Виникли театри в Білорусії і інших республіках. Розвиток національних театрів проходив в гострій боротьбі. Але театральна справа продовжує розвиватися, налагоджуються гастрольні поїздки національних театрів до Москви, Києва, Ленінграда. В цей час створюється організація, яка не давала змоги вільно розвиватися театру і драматургії. Це той званий РАПП (Російська асоціація пролетарських письменників). Вона намагалася керувати літературою і мистецтвом в країні. Художні організації письменників, художників - це прообрази майбутніх спілок, які не завжди грали позитивну роль. Відома їх репресивна роль, наприклад до А.Толстого, М.Булгакова, Ю.Олеші, Л.Леонова, К.Треньова та інших.

У 1930 р. у Москві проходила Всесоюзна Олімпіада національних театрів в якій брали участь театри 10 республік. Це позитивний факт. У 1931 р. РАПП видає постанову "Театральний документ РАПП", в якому акцентується увага на розвитку ТРАМів, як нових паростків театрального мистецтва. В ній же підлягав критиці МХАТ, діяльність Мейєрхольда та Таірова.

У 1932 р. РАППи вели були перетворені у Спілки письменників. Почався новий етап розвитку театрів. В середині 30-х років кількість акторів збільшилася до 20 тис. чоловік. У 1936 р. для видатних діячів мистецтва (театру, музики, кіно) встановлюється звання "Народний артист СРСР". Першими дістали це звання К.Станіславський, В.Немирович-Данченко, В.Качалов, І.Москвін, М.Блюменталь-Тамаріна, Б.Щукін та інші. В ці роки з'являється термін "соціалістичний реалізм" який стає основним в усіх видах мистецтва і літератури. М.Горького вважають яскравим представником і фундатором цього направлення в літературі. В ці роки він дуже багато пише для театрів. Його п'єси не сходять зі сцен всіх театрів. МХАТ ставить "Враги" (1935), театр Є.Вахтангова - "Егор Булычев" (1932).

В 1932 р. МХАТу було присвоєно ім'я М.Горького. В 1935 р. на базі технікуму починає працювати Державний Інститут мистецтва ім.А.Луначарського - (ГИТИС). В 1939 р. аналогічний вуз відкривається в Ленінграді. В цей час в театрах Москви і Ленінграду працюють режисури, які стали гордістю російського театру: А.Попов, М.Охлопков, Ю.Завадський, Р.Симонов. З'являються п'єси молодих режисерів: В.Вішневський, О.Афіногенов, О.Корнейчук, К.Симонов. В цей час крім режисерів, які стали ведучими в країні розвивається талант прекрасних акторів: І.Іл'їнського, М.Бабавої, М.Ліванова, М.Хмельова, М.Жарова, Б.Щукіна, А.Тарасова. Вони стали гордістю національного мистецтва та культури. В 30-ті роки - створювалися п'єси, присвячені Жовтневій революції, Леніну, побудові соціалізму. "Оптиместическая трагедия" В.Вішневського довгий час не сходила зі сцени майже всіх театрів. П'єса М.Погодіна "Человек с ружьем" вперше була поставлена в 1937 р. в театрі Є.Вахтангова, стала постійною в репертуарі театрів. Але в цей час театри грали і класику зарубіжну і нашу. Серед них Шекспір, Л.Толстого, особливо А.Чехова. В 30-ті роки створюються нові театри - це Центральний театр Червоної армії, згодом він став називатися театром Радянської армії. Створений він був і на Україні, у Львові. З середини 30-х років, театри переживають значні труднощі. Це призвело до закриття деяких театрів. У 1936 р. було закрито МХАТ 2-й. Його назвали "посереднім" театром. В той же час там ідуть: "Двенадцатая ночь" Шекспіра, "Испанский священник" Флетчера, "Чудак" А.Фіногенова. У 1938 р. ліквідують театр ім. Мейєрхольда, доля якого була трагічною. Починається страшний період репресій, арешти театральних діячів. Режисери взагалі припинили творчі пошуки. Про це йшлося на 1-й всесоюзній режисерській конференції, яка проходила в Москві в 1939 р. Але головні причини застою проголошені не були. В цей час починає працювати студія, якою керують О.Арбузов і реж. В.Плучек, яка ставить спектакль "Город на заре". Великим іспитом для театрів була Велика Вітчизняна війна. З перших днів війни в суворих умовах воєнного часу театри знайшли своє місце в громадському житті. Багато акторів добровільно пішли на фронт, інші створювали театральні або артистичні фронтові бригади. Під час війни було створено 3500 таких бригад. В них нараховувалося більш 40 тис. акторів, які дали 500 тис. спектаклів і концертів у театрах, військових частинах. Багато театрів Росії, України, Білорусії були евакуйовані на схід і працювали там. У 1942-1943 рр. театральні трупи повертаються у свої рідні міста і починають працювати в холодних напівзруйнованих приміщеннях. У Ленінграді і під час війни працював симфонічний оркестр, театр Червонопрапорного Балтійського флоту, агітвзвод Ленінградського фронту, Театр музичної комедії. Це був героїчний подвиг працівників театрального мистецтва.
1   2   3   4

Схожі:

Вставай, сіра iconВставай, сіра
В ролі Меланії, завжди виступав хлопець, переодягнений у жіноче плаття (одяг). "Меланку" супроводжували ряджені: дід, (що нерідко...
Вставай, сіра iconСіра О. В. Національний технічний університет «хпі» (м. Харків)
Вступ. Транспортна задача лінійного програмування в традиційній постановці формулюється наступним чином. Маємо постачальників однорідного...
Вставай, сіра iconНечуй-Левицький Іван Дві московки
По дорозі йшов молодий москаль додому по білету. За плечима в його теліпався ранець та торбина з сухарями; через плече висіла сіра...
Вставай, сіра iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни державний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» сіра інна василівна
Робота виконана на кафедрі макроекономіки та державного управління двнз «Київський національний економічний університет імені Вадима...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи