Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план icon

Конспект лекцій з курсу "Політична економія" тема предмет І методи політичної економії план




НазваКонспект лекцій з курсу "Політична економія" тема предмет І методи політичної економії план
Сторінка2/9
Дата20.09.2012
Розмір0.71 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9
^

ТЕМА 2. ФАКТОРИ ВИРОБНИЦТВА. СУСПІЛЬНА ПРАЦЯ



План.

  1. Виробництво як процес суспільної праці.

  2. Робоча сила та її властивості.

  3. Засоби і предмети праці.


1. Виробництво - це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини. Це ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються засоби їхнього фізичного існування, а також реалізація і розвиток їхніх здібностей.

Праця і виробництво не тотожні поняття. Виробництво - це процес праці, яка має завершальний, результативний характер. Така праця є продуктивною, а засоби її здійснення - засобами виробництва. Якщо вироблено продукт, процес виробництва відбуває.

Суспільне виробництво за своєю структурою складається з таких елементів, або фаз:

а) власне виробництво;

б) розподіл;

в) обмін;

г) споживання.

Фази виробництва тісно між собою пов'язані, хоча кожна з них відносно відособлена, має свої характерні особливості

За характером економічної діяльності людей у суспільному виробництві розрізняють три великі сфери, або блоки галузей:

1) основне виробництво;

2) виробнича інфраструктура;

3) соціальна інфраструктура.

Основне виробництво - це галузі матеріального виробництва, де безпосередньо виготовляються предмети споживання й засоби виробництва. Основне виробництво включає сировинний, паливно-енергетичний, металургійний, агропромисловий, хімічно-лісовий, капітальне будівництво тощо.

Виробнича інфраструктура являє собою комплекс галузей, які обслуговують основне виробництво і забезпечують ефективну економічну діяльність на кожному підприємстві і в народному господарстві в цілому. До них належать: транспорт, зв'язок, торгівля, кредитно-фінансові заклади; спеціалізовані галузі ділових послуг (інформаційних, рекламних, лізингових, консультаційних тощо).

Основне виробництво і виробнича інфраструктура в сукупності становлять сферу матеріального виробництва.

Соціальна інфраструктура - це нематеріальне виробництво, де створюються нематеріальні форми багатства, які відіграють вирішальну роль у всебічному розвитку трудящих, примноженні їхніх розумових і фізичних здібностей, професійних знань, підвищення освітнього і культурного рівня.

Сфера соціальної інфраструктури включає такі галузі:

  • охорону здоров'я й фізичну культуру;

  • загальну середню, спеціальну середню, професійно-технічну й вищу освіту. систему підвищення кваліфікації;

  • житлово-комунальне господарство;

  • пасажирський транспорт і зв'язок;

  • побутове обслуговування;

  • культуру й мистецтво.

Процес виробництва - це взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, які перебувають у суперечливій єдності, але відносно автономному у своєму розвитку. Останній може бути як еволюційним, так і стрибкоподібним.

Характерною рисою виробництва як процесу є також поєднання в ньому елементів розвитку і функціонування (тобто безпосереднього його повторення, в ході якого створюються передумови для розвитку). Нарощування кількісних змін під час функціонування виробництва робить можливим перехід на новий якісний рівень, на якому знову - таки забезпечується більш ефективне функціонування.


2. Особистий фактор виробництва представляють трудові колективи, люди, зайняті суспільно корисною працею в галузях матеріального і нематеріального виробництва. Це - працівники промисловості, будівництва, сільського господарства, транспорту, зв'язку, торгівлі, комунального господарства, науки, культури, охорони здоров'я, тобто всі ті категорії трудящих, результатом праці яких є певний корисний результат.

Робоча сила - це здатність людини до праці, або сукупністю її фізичних і розумових здібностей, що використовуються в процесі створення матеріальних і духовних благ.

Праця - це свідома діяльність людини, спрямована на створення необхідних для задоволення особистих і суспільних потреб у матеріальних і духовних благах, а також інша діяльність, зумовлена суспільними потребами. Люди завжди жили й трудилися в суспільстві. Трудові колективи з їхніми творчими здібностями є головною продуктивною силою суспільства. Тому розвиток суспільного виробництва завжди починається з удосконалення самих працівників виробництва, які потім збагачують увесь виробничий процес повинен винаходити, забезпечують його постійний прогрес. З цього випливає такий висновок: здатність до розвитку тієї чи іншої системи визначається насамперед тим, які вона створює умови для творчого розвитку самого працівника, насамперед його розумових та інтелектуальних здібностей.

Науково-технічний процес підвищує роль людини в суспільному виробництві і висуває нові вимоги до кожного працівника

1) зростають вимоги до кваліфікації і відповідальності працівників за функціонування могутньої і складної техніки. Суспільство повинно виділяти значні кошти на підготовку кваліфікованих трудових ресурсів.

2) технічний прогрес вимагає робітника творчого, тому праця має бути вільною. Так само як примітивні засоби праці зумовлюють рабську експлуатацію, сучасний НТП об'єктивно вимагає розкріпачення працівника. надання йому необхідних прав і свобод.

3) праця в умовах НТП має бути матеріально забезпечена. Сучасний робітник зможе нормально працювати у разі забезпечення його необхідними житловими та іншими побутовими умовами.


3. Функція засобів виробництва полягає в тому, щоб бути провідником продуктивної дії працівника на предмети і сили природи. Предмети і засоби праці - це речові елементи виробництва. за допомогою яких люди створюють матеріальні й духовні блага.

Предмет праці включають всі ті предмети, на які спрямована праця людини, а саме:

  • предмети, дані природою;

  • сировина (створені людьми предмети праці);

  • вторинні ресурси;

  • штучно створені матеріали (штучні тканини, полімерні, керамічні матеріали);

Однією з складових засобів виробництва є засоби праці; ті засоби за допомогою яких людина впливає на предмет праці. Вони вимогають:

  • знаряддя праці (машини, верстати, автомати);

  • "безмашинну" техніку (електричне розрядження, хімічний та електричний процеси);

  • "судинну" системи виробництва (трубопроводи, цистерни та інше обладнання);

  • виробничі будови, споруди, шляхи.

Предмети й засоби праці в сукупності становлять засоби виробництва. Вони приводяться в рух працівниками виробництва. Засоби виробництва і люди, які використовують їх, являють собою продуктивні сили.

У продуктивних силах завжди існують певні пропорції, в яких поєднуються фактори виробництва.

З технічного боку, характер їхньої взаємодії виражається через технічну будову виробництва. Вона показує в натуральному вигляді, скільки засобів виробництва приводить у рух один працівник. Цей показник виражається кількістю машин, потужністю, обсягом сировини і матеріалів, що припадають на одного працівника.

З економічного боку, характер поєднання факторів виробництва визначається їхньою суспільною формою. Коли власником засобів виробництва і робочої сили є одна й та ж особа, то існує пряме поєднання особистих і речових елементів продуктивних сил. В історії мало місце і пряме, відкрите насильне поєднання робочої сили із засобами виробництва: в рабовласницькому та феодальному суспільствах.


^ ТЕМА 3. ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА. СПОСОБИ І ТИПИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА


План.

  1. Зміст економічної системи та її структурні елементи.

  2. Основи аналізу відносин власності.

  3. Новітні тенденції у розвитку відносин власності.


1. Соціальна система - це складно організована впорядкована цілісність, що включає окремих індивідів та соціальні спільності, які об'єднані різноманітними зв'язками і взаємовідносинами, специфічними за своєю природою.

Основою соціальної системи є економічна система. Конкретна економічна сукупність економічних відносин, що відповідає системі продуктивних сил і взаємодіє з нею, розвивається на основі дії як об'єктивних економічних законів, так і суб'єктивних факторів, визначає сутність економічної системи суспільства.

Отже, економічна система - це сфера функціонування продуктивних сил і економічних відносин, взаємодія яких характеризує сукупність організаційних форм та видів господарської діяльності.

Будь-яка економічна система характеризується ієрархічністю, прагне набути стану цілісності та органічності.

Ієрархія системи визначається місцем її елементів в соціальній структурі та механізмом їх субординації.

Наявність не тільки необхідних, а й достатніх елементів для саморозвитку, самовідтворення системи характеризує її цілісність, самодостатність. Ознака органічності системи вказує на внутрішню, розинно-генетичну єдність, чистому, нечуженність її елементів.

Економічна система характеризується різними сферами функціонування, рівнями господарювання її суб'єктів.

Сучасна економічна система є не сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою трьох рівнів, що взаємодіють: мікрорівень, метаекономічний рівень, макроекономічний рівень.

Здатність комплексно, адекватно і своєчасно реагувати на зміни навколишнього середовища свідчить про мобільність економічної системи.

Економічна система має три основні ланки, підсистеми: економічну структуру продуктивних сил суспільства, систему економічних відносин і механізм господарювання.

Продуктивні сили - це система економічних факторів, які в процесі суспільного поділу праці забезпечують перетворення навколишнього середовища, створюють блага для задоволення потреб людини і суспільства, визначають рівень продуктивності суспільної праці.

Економічні відносини являють собою сукупність соціально-економічних та організаційно-виробничих зв'язків між господарюючими суб'єктами в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ, послуг і доходів.

Механізм господарювання узгоджує функціонування і розвиток ланок економічної системи, приводить у відповідність продуктивні сили і економічні відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання, організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання економічних процесів.

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма власності, технологічний спосіб виробництва, спосіб управління і координації економічної діяльності тощо.

Поширеною є класифікація економічних систем за технологічним способом виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил. Розрізняють доіндустріальне суспільство - економічну систему, в якій домінує ручна праця; індустріальне суспільство, основою якого є машинна праця; постіндустріальне суспільство, що ґрунтується на автоматизованій праці.

Багатокритеріальним є поділ економічних систем на ринкові та адміністративно-командні системи.


2. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном".

Саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Економічні відносини базисні, юридичні надбудовні.

Власність як економічна категорія - не річ, а система відносин між людьми з приводу привласнення речей.

Історії відомі два основних типи власності - приватна і суспільна. Приватна характеризується тим, що засоби виробництва, а отже і вироблений продукт, належать приватним особам. Вони можуть привласнювати продукт як своєї, так і чужої праці. Тому розрізняють приватну власність трудову і нетрудову, що має вирішальне значення для характеристики різних форм приватної власності: дрібнотоварної, рабовласницької, феодальної, приватнокапіталістичної.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту. Її можна представити у двох основних видах: як власність народу в цілому і як власність окремих колективів. Реально ж у господарській практиці вона виступає в формах державної і колективної власності.

Власність економічно реалізується, коли приносить дохід її суб'єкту. Такий доход може бути виражений прибутком, різного роду платежами. Наприклад, в умовах оренди призначається орендна плата. Держава також реалізує свою власність через систему податків і платежів.

Власність - це ядро системи виробничих відносин, серцевина кожного суспільного способу виробництва, її називають ще основним, визначальним виробничим відношенням.

Об'єктами власності є засоби виробництва, земля, її надра, рослинний і тваринний світ, робоча сила та результати її діяльності - предмети матеріальної та духовної культури, цінні папери, гроші тощо. Визначальними серед цього різноманіття є засоби і фактори виробництва. Саме власність на засоби виробництва характеризує сутність усієї сукупності відносин власності, в тому числі механізм розподілу і привласнення результатів виробництва, доходів господарської діяльності.

Слід розмежовувати форму власності і форму господарювання. Форма господарювання - один з методів реалізації форми власності, що являє собою сукупність конкретних важелів, способів впливу економічного суб'єкта на навколишнє середовище з метою його перетворення і отримання доходу.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише у визначених межах. Коли для факторів, які зумовили її виникнення, припиняється, вона має бути замінена на іншу, прогресивнішу форму. Будь-яка консервація форм власності неодмінно призводить до застійних явищ, затримання розвитку продуктивних сил.


3. Поступово в процесі економічного розвитку домінуючого значення набуває корпоративна форма власності як колективно-приватна. В економіці країн Заходу корпорації (акціонерні підприємства) перетворилися на найдинамічнішу, провідну структуру.

Серед переваг корпоративної форми власності є й такі, як виробнича гнучкість, здатність акумулювати капітальні ресурси й кошти будь-якої належності. До того ж корпорація є більш демократичною формою власності. Йдеться про передавання певної частини акціонерного капіталу найменшим працівникам підприємств, що входять до корпорації.

Основними рисами структури власності в країнах з розвиненою ринковою економікою є: 1) домінуючі позиції корпоративної форми власності; 2) все ширше залучення до акціонування працівників підприємств; 3) розвиток індивідуально-трудової форми власності; 4) зміни у державній формі власності.


На новому витку суспільного прогресу має відбутися не просто заперечення приватної власності, а діалектичне подолання відносин власності взагалі. Ці відносини мають поступитися місцем принципово іншим системоутворюючим структурам. Однак сьогодні для країн з перехідною економікою начальним є формування багатоманітності форм власності та господарювання як основні реформування адміністративно-командної системи на шляху до соціально-орієнтованого ринкового господарства. Особлива роль при цьому належить процесам реформування, якісної трансформації монопольно-державної власності. Світовий досвід засвідчує, що роздержавлення - це загальноекономічний процес.

Не слід ототожнювати роздержавлення власності з приватизацією. Процес роздержавлення як комплекс заходів, спрямованих на усунення монополії держави на власність, формування конкурентного ринкового середовища, відбувається як у межах державної власності, так і поза ними.

Приватизація є радикальною складовою процесу роздержавлення, сутність якої полягає у зміні державної форми власності на різновиди приватної.


^ ТЕМА 4. ЕКОНОМІЧНІ ПОТРЕБИ СУСПІЛЬСТВА ТА ЇХ ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК З ВИРОБНИЦТВОМ. ЕКОНОМІЧНІ ІНТЕРЕСИ


План.

  1. Економічні потреби суспільства, їх суть і структура.

  2. Закон зростання потреб та механізм його дії.

  3. Сутність і структура економічних інтересів.


1. Потреби - це категорія, що відбиває ставлення людей до умов їх життєдіяльності.

Економічні потреби - це ставлення людей до економічних умов життєдіяльності їх, яке характеризується відчуттям нестачі певних благ та послуг. бажанням володіти ними, щоб подолати це відчуття. Отже, потреби мають об'єктивно-суб'єктивний характер.

За суб'єктами потреби поділяють на:

  1. індивідуальні. колективні та суспільні;

  2. потреби домогосподарств, підприємств та держави як особливих суб'єктів економіки.

За об'єктами потреби класифікують на:

  1. породжені існуванням людини як біологічної істоти (фізіологічні потреби в їжі, одязі, житті) та породжені існуванням людини як соціальної (суспільної) істоти (соціальні потреби - в спілкуванні, інформації, освіті). Якщо даною категорією соціальним потребам індивіда є фізіологічні (біологічні) потреби, то соціальним потребам суспільства - потреби економічні. Тому інколи потреби класифікують на економічні та соціальні. Перші відбивають відношення до праці як вимушеної діяльності і виявляються як необхідність економії праці, що є критерієм розвитку економіки суспільства. Другі - це потреби у розвитку його соціальної сфери - освіти, науки, культури, мистецтва.

  2. матеріальні - потреби в матеріальних благах та послугах і духовні - потреби у творчості, самовираженні, самовдосконаленні, вірі;

  3. першочергові - потреби, що задовольняються предметами першої необхідності (продукти харчування, одяг, житло, громадський транспорт) та непершочергові - потреби, що задовольняються предметами розкоші (парфуми, хутра, яхти).

А.Маслоу запропонував ієрархію потреб відповідно до їх вагомості: фізіологічні потреби (голод, спрага, одяг, житло); потреби в безпеці та захисні (надійність доходів, робочою місця, забезпечення старості, захист у разі непрацездатності); соціальні потреби (потреба соціального контакту, любов, відчуття духовної близькості); у повазі (самоповага, визнання, статус); у самовираженні (саморозвиток і самореалізація). За ступенем реалізації потреби можна класифікувати на абсолютні, дійсні і платоспроможні.

Абсолютні потреби породжені сучасним рівнем розвитку світової економіки. Дійсні потреби відповідають рівню розвитку економіки певної країни. Платоспроможні - потреби, які людина може задовольнити відповідно до власних доходів та рівня цін.

Зміст потреб у кожній країні залежить від сукупності суспільних умов розвитку цього конкретно історичного суспільства: рівня розвитку продуктивних сил, пануючих відносин власності, національних, історичних особливостей розвитку виробництва, взаємозв'язків з іншими країнами.

Сукупність суспільних потреб можна розглядати під різним кутом хору. Наприклад, суспільні потреби поділяються на економічні та неекономічні, виробничі та невиробничі. Їх можна розподілити з урахуванням суб'єкта споживання окремої людини, сім'ї, колективу підприємства, працівників певної галузі виробництва, жителів певних населених пунктів, суспільства в цілому або окремого класу.


2. Безмежність потреб і обмеженість ресурсів породжують дію двох законів суспільного розвитку - закону зростання потреб і закону економії праці. Ці закони взаємопов'язані та відбивають дві сторони загальноекономічного закону зростання соціально-економічної ефективності. На рівні суспільства дія цього закону виявляється в тому, що в умовах безмежності потреб суспільства, що прагне забезпечити їх найповніше задоволення, тобто максимально наблизитися до мети, повинно прагнути до всебічної економії праці, тобто до ефективного використання економічних ресурсів, їх раціонального поєднання та розподілу між виробництвом різних благ і на цій основі - створення умов для задоволення одних потреб і просування до інших потреб більш високого рівня, задоволення яких, у свою чергу, створює умови для просування до потреб ще вищого рівня і т.д.

Закон зростання потреб є законом суспільного прогресу. Він характеризує не просто зростання, тобто появу все нових потреб, а зміну структури їх, що відбиває просування як людини, так і суспільства в цілому від біологічного до все більш і більш різнобічного. багатого життя.

На прикладі економічно розвинутих країн у ХХ ст. можна виділити три етапи розвитку потреб.

Перший етап - до середини 50-х років, домінували матеріально-речові потреби.

Другий етап - почався з середини 50-х років з переходом до "економіки споживання", коли формуються такі соціальні потреби, як побутове обслуговування. освіта, медицина, спорт, відпочинок.

Третій етап розвитку потреб почав формуватися у 80-ті роки. Він завершить фундаментальні зрушення в бік гуманітарних потреб, пов'язаних з творчістю, духовним розвитком особистості.

У структурі потреб відбуваються такі принципові зміни: перехід від домінування економічних потреб до домінування соціальних; від задоволення елементарних потреб - до задоволення потреб на основі індивідуалізованого виробництва; від речової структури споживання - до переважання в ній послуг, в тому числі й послуг гуманітарного характеру, спрямованих на розвиток особистості.

Особливостями вияву закону зростання потреб в економіці розвинених країн в нинішніх умовах є те, що, з одного боку, відбувається перехід від масового виробництва і споживання до індивідуалізованого виробництва та споживання. А з іншого боку, індивідуальні потреби, які динамічно розвиваються можуть бути реалізовані лише на колективній основі, спільною діяльністю колективів, людей певного реґіону. Отже, відбувається одночасний процес індивідуалізації та колективізації потреб.


3. Економічний інтерес - це реальний, зумовлений відносинами власності та принципом економічної вигоди мотив і стимул соціальних дій щодо задоволення динамічних систем індивідуальних потреб.

Економічний інтерес є породженням і соціальним проявом потреби.

Економічні інтереси не тотожні потребам, їхньому задоволенню. 1) економічні інтереси знаходять своє вираження у поставлених цілях та днях, спрямованих на задоволення потреб. Потреби і засоби задоволення їх відбивають причину та форму прояву економічних інтересів; 2) економічний інтерес завжди виражає відповідний рівень і динаміку задоволення потреб.

Економічні інтереси - це причина та умова взаємодії й саморозвитку економічних суб'єктів.

Економічні інтереси мають такі особливості:

а) вони є об'єктивними, оскільки об'єктивні самі виробничі відносини;

б) вони є матеріальними.

Економічні інтереси можна класифікувати насамперед за суб'єктом реалізації як державні, групові та особисті. В структурі інтересів виділяють виробничі (пов'язанні з організацією виробництва) і невиробничі (пов'язані з задоволенням особистих потреб виробника та його потреб як члена суспільства).

Механізм узгодження інтересів визначається насамперед сутністю існуючої економічної системи. Державна політика в сфері економічних інтересів виходить з того, що

1) за різних умов суспільного розвитку на перший план можуть виходити ті чи інші інтереси. Якщо вчасно не зробити в економічній політиці акцент на певну групу інтересів, то результатом буде відсутність узгодженості інтересів, що гальмує соціально-економічний розвиток.

2) державна політика також має різні засоби впливу на інтереси людей:

а) неекономічний примус;

б) економічний примус;

в) моральний і соціальний мотиви трудової активності.

Одним з аспектів класифікації економічних інтересів є виділення інтересів власника, підприємця та робітника.

У системі економічних інтересів можна виділити основний інтерес суспільства, який повинен відповідати таким критеріями:

а) віддзеркалювати сутність економічної системи, найхарактерніші риси її;

б) бути рушійною силою економічного розвитку певної системи.

У системі економічних інтересів на кожному конкретному історичному етапі економічного розвитку, крім основного. можна виділити головний інтерес, який має такі особливості:

а) відбиває специфіку та економічні проблеми певного етапу;

б) є квінтесенцією реальних особливостей інтересів і суспільного інтересу в цілому;

в) трансформується в певну економічну політику, спонукаючи до діяльності, спрямованої на вирішення проблеми, властивих певному етапу економічного розвитку.

Наприклад, в Україні головний інтерес суспільства полягає в здійсненні ринкових реформ, що є передумовою подальшого економічного і соціального прогресу суспільства. В умовах відновлення української державності головним стає також національний інтерес.


1   2   3   4   5   6   7   8   9

Схожі:

Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconТема предмет І метод політичної економії
Дайте визначення основних термінів: Економіка, Політична економія, Економічна теорія, Предмет політичної економії, Метод політичної...
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconМодуль політична економія тема Предмет політичної економії
move to 0-9283169
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconПрограма вступних випробувань зі спеціальності «Менеджмент» 03060104) для осіб, що вступають на освітньо-кваліфікаційний рівень «Спеціаліст» на основі базової вищої освіти
Предмет, функції та методи політичної економії. Місце політичної економії в системі економічних наук. Макроекономіка І мікроекономіка...
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconТеоретичні питання для підсумкового контролю з дисципліни «Політична економія»
Предмет І функції політичної економії. Економічні категорії та економічні категорії. Політекономія І економічна політика
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconВимоги та тематична структура курсу
Тема Політична система суспільства як предмет політології. Методи вивчення політичної системи
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconПрограма З курсу політична економія
...
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconДо курсу "Політекономія"
Найважливіша роль у формуванні цього мислення належить політичній економії. Політична економія є першою дисципліною, з якої студенти...
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconПолітекономія Тема Предмет і метод політичної економії
Матеріальне виробництво як основна умова існування та розвитку людини та суспільства. Процес праці та його прості моменти: праця,...
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconПолітична економія тексти лекцій для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства»
Політична економія: Тексти лекцій (для студентів усіх форм навчання за напрямами підготовки 030504 «Економіка підприємства», 030509...
Конспект лекцій з курсу \"Політична економія\" тема предмет І методи політичної економії план iconТема Політична наука: предмет І методи
Використовуючи нижче названу літературу, студент має опрацювати І засвоїти тему за наступним планом
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи