Міністерство фінансів україни
Скачати 4.32 Mb.
|
| Макроекономічні наслідки трансформаціїсучасної економіки України |
|
Леонова Д. І., студентка ІІ курсу ^ Економіка України перебуває у трансформаційному режимі. Перш ніж розглянути його відмінні національні риси, необхідно дати визначення цьому поняттю. Цим терміном, як і «модернізація», прагнуть підкреслити неідеологічний характер змін, що відбуваються. Проте реально ці поняття мають різну ідеологічну базу. Якщо для одних трансформація – позитивний процес, який варто підтримувати, у результаті якого вчорашні країни соціалізму повинні стати розвиненими, що ефективно розвиваються, то для інших – це процес негативний, руйнівний, нав'язаний ззовні, що призвів до невідповідності економіки, суспільного порядку і духовних основ цих суспільств. Відмінною рисою українських трансформаційних процесів від інших економічно розвинутих держав є те, що вони носили революційний характер. Нові виклики світової економіки в XXI столітті поставили Україну перед об'єктивною необхідністю розвитку в умовах глобалізації. Доля України не може не викликати побоювань тому, що вона виявилася неготовою до глобальної конкуренції і глобальної інтеграції. Проблеми соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації пов'язані з тим, що країні доводиться вирішувати питання оптимального включення в глобальну економіку в умовах незавершеної системної соціально-економічної і політичної трансформації. Сказати про те, що Україна знаходиться в перехідному режимі, є невірним. Перехід України затягся, він не відповідає ні часовому, ні ідеологічному поняттю, тобто досягнення поставленої мети (у даному випадку – побудова розвинутої ринкової економіки). Тому при визначенні етапу трансформації, у якому знаходиться Україна на сьогоднішній момент, використовують термін постперехідної або посттранзитивної економіки. Кінцевою ж метою економічної трансформації перехідного суспільства в Україні є створення умов для переходу до ефективної економічної системи, яка б забезпечувала оптимальні темпи зростання ВВП та високий життєвий рівень населення. Досягнення цієї мети потребує економічної стабілізації з дальшим переростанням у економічне пожвавлення, а відтак піднесення. Якщо розкрити кінцеву мету реформування, то вона передбачає не просте лінійне підвищення ефективності економіки, а перехід до постіндустріального суспільства. Останнє є суттєвим для вибору засобів економічного регулювання. З проголошенням незалежності Україна отримала шанс досить швидко перетворитися в одну з найрозвинутіших країн Центральної та Східної Європи. Водночас, ризики швидкої втрати своїх переваг (достатньо розвинута промисловість, зокрема такі сучасні виробництва, як авіа- і ракетобудування, системи космічного управління, високий рівень освіченості населення, високий науково-технічний потенціал, можливості для динамічного розвитку сільського господарства тощо) були значними. Необхідними передумовами суспільно-політичних та економічних зрушень мали стати розбудова ефективної системи державного управління, формування дієздатного і відповідального політичного класу, створення нової якості влади в Україні. Тільки на такій основі могла утвердитись легітимність влади, сформуватися суспільна атмосфера, сприятлива для модернізації країни. Як відомо, економіка Заходу до сучасної її структури рухалася від дрібної приватної власності до великої, від вільної конкуренції і вільного ціноутворення до монополії та запровадження механізмів державного регулювання. Економіка ж України, максимально удержавлена й зарегульована, мала рухатись у протилежному напрямі. Відповідно ключовим елементом ринкових трансформацій в Україні мусило стати розуміння їх інверсійного характеру порівняно з класичним процесом. Цю особливість не було враховано в рекомендаціях західних фахівців і реальних перетвореннях, тому наслідки запроваджуваних заходів часто були протилежними очікуванням. Сприйнявши нав'язану міжнародними фінансовими та банківськими організаціями монетаристську концепцію, уряд став на шлях "шокової терапії". У 1992 р. було проголошено лібералізацію ринкової торгівлі і цін, за винятком цін на деякі товари. Така політика українського уряду поглибила кризу, сприяла дальшому падінню виробництва і за браком конкуренції призвела до надзвичайного зростання цін: у 1992 р. більше, ніж у 30 разів, а в наступному, 1993 p., Україна пережила найвищу у світі гіперінфляцію – більш як 10000%. Отже, двадцять років для зростання доходів населення в цілому втрачено. Результатами економічного зростання різні верстви населення країни скористалися по-різному, зокрема, все більше ресурсів концентрувалося в руках порівняно нечисленних груп. За глибиною і тривалістю кризи, станом спаду економіки Україна значно перевершила рівень Великої депресії США 1929–1933 pp. У 2000 р. ВВП України становив 43,2% від рівня 1990 p., а обсяг промислового виробництва – 61,6% цього рівня. І тільки з 2000 р. спостерігається реальне зростання ВВП, але він ще не досяг і половини рівня 1990 р. Неминучим наслідком глибокої тривалої кризи стало різке (майже дворазове) падіння життєвого рівня населення України, що відкинуло його за більшістю показників на позиції 60-х років. Порівняно з 1990 р. реальна заробітна плата зменшилася більше ніж у 3 рази, а реальне споживання домашніх господарств – більше ніж у 5 разів. Понад 80% населення перебуває за межею бідності. Офіційно зареєстроване безробіття невелике, але з урахуванням прихованого безробіття, вимушених відпусток за власний рахунок, затримок із виплатою заробітної плати (і без того низької), рівень безробіття становить 40% . За роки кризи різко знизилися обсяги житлового будівництва – з 17,4 млн. у 1990 р. до 5,6 млн. кв. м загальної площі у 2000 р. У радянський період 60% житла зводилося за рахунок держави, і населення (переважно міське) отримувало його практично безкоштовно. До 2000 р. будівництво за рахунок цих джерел скоротилося в 11,3 разу. У системі макроекономічних показників будь-якої країни одними з найголовніших є розміри й темпи зростання ВВП. У 1999 р. Україна мала ВВП на душу населення 3693 дол. і посідала останнє 43-тє місце серед 43 країн Європи і неєвропейських держав ОЕСР, що беруть участь у європейських порівняннях. Цей показник у 1,9 разу нижчий середньосвітового (6980 дол.) і становить лише 16% від середнього рівня по країнах ЄС та 11% – від рівня США. Для України 1999 р. був роком найбільшого спаду обсягу ВВП: він становив лише 40,8% від рівня 1990 р. Протягом наступних трьох років відбувалося зростання ВВП: 2000 р. – на 5,8%, 2001 р. – на 9,1% і 2002 р. майже на 4%. Таким чином, за три роки відбулося збільшення на 20%, або до 49% від рівня 1990 р. За прогнозами, Україна втратить приблизно 20–25 років, тобто життя цілого покоління, для повторного виходу на рубежі 1992 р. і, таким чином, подолання трансформаційної (системної) кризи. Навіть у 2010 р. Україні не вдалося значною мірою наблизитися до рівня ВВП на душу населення у ЄС, зумовленого вступом до нього нових членів. ВВП нашої країни на душу населення ледве піднялося до 25-27% середньоєвропейського. Хоч й незначне, проте зростання протягом років незалежності відбувалося головним чином у руслі відновних процесів, базувалося на використанні створених ще за радянських часів потужностей, консервувало застарілу виробничу структуру і закріплювало економіку України як сировинний придаток більш розвинутих економік. Залучення іноземних фінансових ресурсів використовувалося переважно не на розвиток вітчизняного виробництва, а на зростання споживання імпортних товарів, що посилювало структурні диспропорції. Окрема проблема української економіки – її надзвичайне обтяження соціальними виплатами. Ще за трансформаційної кризи стрімке падіння доходів і рівня життя переважної частини українського населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту. Саме тому частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. На жаль, це тривало й упродовж періоду економічного пожвавлення. Зокрема, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави зросла з 17% у 1999 році до 27% у 2008 році. За таких умов нова криза була неминуча. Криза – це не тільки втрати, а й нові можливості структурних змін для побудови економіки, громадянського суспільства й ефективної політичної системи в Україні, які не були використані належним чином ні при трансформаційній кризі 1990-х рр., ні в умовах економічного зростання 2000–2008 рр., коли з'явилися фінансові ресурси для таких перетворень, ні за часів світової кризи 2008–2009 рр., яка давала третій шанс для проведення перетворень. Оцінюючи сучасний соціально-економічний стан України, слід виходити зі співвідношення впливів світової фінансово-економічної кризи та внутрішніх суперечностей, нагромаджених у вітчизняній економіці. Це має бути комплексний і цілісний аналіз від 2000-го року, що став початковим у трансформаційному періоді, протягом якого відбувалося економічне зростання. Результати порівняльного аналізу свідчать, що впродовж 2001–2004 рр. темпи зростання ВВП України були вищими за середні по країнах СНД, проте вже з 2005 р. цей показник є нижчим. Серед країн СНД нижчими за Україну темпами у 2005–2010 рр. розвивалася лише економіка Киргизстану. Порівняно з країнами СНД і «новачками» ЄС динаміка зростання ВВП в Україні може бути охарактеризована як нестабільна. Не можна погодитися з думкою про неминучість падіння виробництва і погіршення становища населення в період проведення економічних реформ. Світовий досвід засвідчує протилежне: розумно здійснені економічні перетворення супроводжуються економічним зростанням та підвищенням рівня життя населення. Перехідний період як такий закінчився, а трансформаційний період не закінчиться по суті, і виправдуватися лише перехідним режимом не можна. Звичайно, його наслідки настільки вагомі на сьогоднішній час, що їх не можна скидати з рахунків при визначенні кризоутворюючих факторів, але ж за останні роки в Україні загострилися і без того нелегкі політичні відносини. На сьогодні стабілізація політичної ситуації і ліквідація її наслідків є одним з першочергових завдань на макрорівні для уряду часів сучасної трансформаційної економіки. Література
Літвінова Г. М., аспірантка УДУФМТ Інвестування економіки України як індикатор посткризового періоду Визначимо критерії, за допомогою яких можна віднести економіку України на початку 2011 року до посткризового періоду. Перший – досягнення економічного рівня до кризи, другий – проходження піку падіння економіки. Динаміка ВВП України у цінах 2007 р. (будемо брати Ш квартал відповідного року до аналогічного періоду попереднього року) така: у 2010 р. ВВП зріс на 3,4% до 2009 р., у 2009 р. знизився на 16,0% до 2008р., у 2008р. зріс на 4,3% до 2007 р.[1]. Отже, зважаючи на поточні тенденції, можна говорити про появу ознак стабілізації і пожвавлення вітчизняної економіки. Проаналізуємо економіку України у ракурсі інвестицій. Залучення іноземного капіталу в економіку становить один з ключових факторів її зростання та стабілізації. Стосовно України можна стверджувати, що пожвавлення інвестиційної активності за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел є однією з головних передумов прискорення економічного розвитку. Яким би могутнім не був імпульс від прямих іноземних інвестицій для розвитку економіки країни, що розвивається, вони не здатні замінити національні інвестиції. Навіть в країнах, лідерах по залученню іноземного капіталу, прямі іноземні інвестиції не перевищують 20–30% сумарних капіталовкладень (в Україні за дев’ять місяців 2010 р. – 30,6%) [1]. Більш того, як правило, струмок прямих іноземних інвестицій перетворюється в потік, коли в країнах реципієнтах спостерігається економічне зростання і зростають національні інвестиції [2, С. 160]. Чому в Україні внутрішні інвестиції не відіграють вагому роль у становленні економіки? Причини цього є: по-перше, низький рівень оплати праці, відсутність коштів для накопичення, по-друге, недовіра суспільства до держави, по-третє, нестабільність валютного курсу та висока інфляція, що сприяє тому, що громадяни витрачають кошти, не прагнучи до накопичення, бо можуть втратити вартість через коливання валютного курсу та збільшення інфляції. Фізичні та юридичні особи, маючи кошти, можуть вкласти їх в цінні папери, проте прибуток у вигляді дивідендів практично не нараховується, до того ж фондовий ринок в Україні не активний та не дістав популяризації. Залучення коштів на депозитні рахунки ускладнене, не дивлячись на привабливу відсоткову ставку (ріст депозитів у 2010 склав 11,2% (53621,1 млн. дол.) до попереднього року та ще не досяг рівня 2008 р. (80792,3 млн. дол.)) [3]. Обмеження даного шляху інвестування в економіку країни полягає в тому, що клієнт може вилучити кошти у будь-який момент, тому банк повинен надавати кредити під високі відсотки та у нього немає можливості розміщувати ці кошти у довгострокові інвестиційні проекти реального сектора, бо вони потребують значного терміну окупності та з них важко вилучити вкладені кошти. Таким чином, потрібно створювати інвестиційні фонди з гарантією держави та визначати прибуток та галузі, які зацікавлять вкладників, наприклад, будівництво. Вважається, що показником виходу економіки з кризи є не тільки надходження прямих іноземних інвестицій, а й вилучення їх з економіки (відтік капіталу). Розглянемо динаміку інвестицій в Україну. Починаючи з 2008 р., темпи приросту прямих іноземних інвестицій до попереднього року почали зменшуватися та становили у 2008 р. – 21,1% (35723,4 млн. дол.), у 2009 р. – 12,0% (40026,8 млн. дол.), у 2010р. – 11,7% (44708,0 млн. дол.) [1]. Зменшення приросту можна пояснити тим, що міжнародні фінансові ресурси стали практично недоступними через фінансово-економічну кризу. Багато міжнародних інвесторів вимушені обережніше ставитися до ризиків країни. Низький інвестиційний імідж України робить країну менш привабливою для міжнародного капіталу у посткризовий період. Щодо інвестицій з України, то у 2008 р. не відбувалось змін по нарощенню відтоку до попереднього року, у 2009 р. такий приріст до 2008 р. склав 0,4%, у 2010 р. до 2009р. – 10,4%. Майже всі інвестиції спрямовувалися до Кіпру та їх питома вага у загальному обсязі складала у 2008 р. – 94,0%, у 2009 р. – 92,9%, у 2010 р. – 92,3%. Таким чином, ситуація з відтоком інвестицій свідчить про недовіру підприємців власній державі, неналежні умови щодо розміщення капіталу. Проте приріст відтоку інвестицій у 2010 р. на 10,4% може свідчити про розвиток економіки України, що створює можливості вилучення коштів. Враховуючи реалії економічного розвитку України і динаміку надходження іноземного капіталу протягом її незалежності, важко визначити кроки, які б дозволили зайняти іноземному капіталу належне місце. Скоріш за все, мова має йти про можливість розвитку національної економіки України з мінімальним використанням іноземного капіталу. Разом з тим, оптимізація шляхів залучення іноземного капіталу в економіку України необхідна і можлива. При цьому чинник політичної стабільності та передбачуваності політичного курсу України є одним з найважливіших за умов поточного розвитку держави. Виходячи з цього, можна визначити наступні напрями дій:
Що стосується проблем залучення іноземного капіталу в Україну, то їх можна охарактеризувати таким чином:
Україна ще не вийшла повністю з кризи, але позитивні тенденції відмічаються. Розвиток фінансово-економічної кризи уповільнив надходження іноземних інвестицій, зробив їх потоки більш обережні та прораховані, щодо внутрішніх інвестицій, то падіння курсу гривні у 2008 р. зменшило вартість внутрішніх інвестицій та обмежило їх обсяги. Помірковані дії Уряду забезпечать покращення інвестиційного клімату в Україні та збільшать надходження інвестицій у реальний сектор. Література
Шевчук Т. М., студент ІІ курсу УДУФМТ Конкурентоспроможність економіки України Конкурентоспроможність як поняття і економічна категорія все більше набуває соціально-політичного значення, зберігаючи неоднозначність тлумачення. Як соціально-політичне явище конкурентоспроможність знаходить своє віддзеркалення і реалізацію в різних програмах, рейтингах, законодавчих актах тощо. Загалом конкурентоспроможність країни можна визначити як її здатність в умовах вільної сумлінної конкуренції робити товари і послуги, що задовольняють вимогам світового ринку, реалізація яких збільшує добробут країни й окремих її громадян. Вона визначається якістю, технічним рівнем, споживчими властивостями, цінами. Конкурентоспроможність є найважливішим критерієм доцільності виходу на ринок. На неї істотно впливають мода, продажний і післяпродажний сервіс, реклама, імідж виробника, ситуація на ринку, коливання попиту та ін. Серед основних чинників, що перешкоджають формуванню конкурентоспроможності економіки України є: недостатній розвиток інфраструктури; неефективний державний апарат; нестабільність уряду (перевороти); відсутність рішення соціально-демографічних проблем; корупція; недостатньо підготовлена робоча сила; низький рівень інвестиційного машинобудування; диспропорція між соціальною та інвестиційною політикою на користь останньої; відсутність законодавства, що обмежує вияви монопольної поведінки резидентів і нерезидентів; стримування внутрішнього попиту; непропорційне зростання доходів населення порівняно з продуктивністю праці; залежність від імпорту, в першу чергу від паливно-енергетичних ресурсів; нераціональна експортно-імпортна структура, внутрішня структура виробництва; проблеми з кредитними ресурсами через надзвичайно високі відсоткові ставки; інфляція та валютне регулювання; нестимулювальна податкова і амортизаційна політика. Проблемою низької конкурентоспроможності нашої економіки є її диференціація. Диверсифікація відбувається у напрямі тих товарів, які висувають схожі вимоги до ресурсів, обладнання, людського капіталу і використовуваного інституційного середовища. Важливе місце в диверсифікації відіграють дві агломераційні групи: природні ресурси і сільськогосподарські товари. Слід зазначити, що за проведеними дослідженнями українська економіка є більш диверсифікованою ніж, наприклад, економіка Китаю, Польщі, Росії. Тут завдання державних інститутів зводиться до того, щоб максимально ефективно та оперативно використовувати таку перевагу в умовах глобалізації. Конкурентні переваги, які забезпечили вигідне положення України на світових ринках низькотехнологічної продукції – металургії, хімічної промисловості, нафтопереробки – поступово втрачають своє значення базових конкурентних переваг для національного товаровиробництва. Значна частина конкурентних переваг набута Україною за рахунок дешевої робочої сили, заниженого курсу національної валюти, прямого чи прихованого субсидування галузей, отримання «тіньових» прибутків, експлуатації природних та екологічних ресурсів тощо. Також негативний вплив на рівень конкурентоспроможності української економіки спричиняє моральне старіння та фізичний знос основних технологічних фондів. Оскільки на цей час у машинобудуванні четверта частина всього технологічного устаткування має вік понад 20 років. Знос виробничих фондів у промисловості наблизився до 60%, тобто до межі, за якою починається фізичний розпад виробничого потенціалу, виникає загроза руйнування продуктивних сил країни. Враховуючи, що попит на продукцію сільського господарства зростає стрімкими темпами, Україні потрібно якомога швидше виявляти власну конкурентоспроможність на світовому ринку своїм агропромисловим комплексом. Також підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників повинне стати найважливішим пріоритетом промислової політики України, яка повинна знайти всебічну активну підтримку Верховної Ради і Уряду і вплинути на формування сприятливого нормативно-правового поля конкуренції. Ця досить об’ємна і копітка робота, яка вимагає постійного моніторингу конкурентного середовища з урахуванням особливостей національної економіки і світового ринку, умов виробництва і чинників, які можуть сприяти ефективній конкуренції. Одним з основних пріоритетів державної економічної політики України має стати збереження і розвиток науково-технічного потенціалу країни. Для цього необхідно створити сприятливий інвестиційний клімат, оскільки українська економіка потребує значних капіталовкладень, вдосконалити законодавчу базу в сфері права власності, реформувати бюджетну та податкові системи і збільшити видатки на розвиток науки і інформатизацію суспільства. Відсутність чіткої програми структурної перебудови національної економіки і, особливо, її матеріального сектора залишається сьогодні чинником, який постійно провокує кризові явища. Зокрема, не вирішивши стратегічно важливої проблеми зменшення зовнішньої енергетичної залежності країни, ми продовжуємо розпилювати мізерні ресурси на підтримку і збереження енергоємних виробництв. Або, практично не маючи обґрунтування оптимальних для країни об’ємів і структури енергоспоживання, ми починаємо вкладати засоби в проекти будівництва терміналів, транспортних магістралей і відповідної інфраструктури. Стратегічною помилкою є також небажання України забезпечити реальний пріоритет галузей і виробництв агропромислового комплексу. Найбільш значущим завданням на сьогоднішній день є підтримка технологічних і експортоорієнтованих виробництв, тобто формування промислової політики, яка б відповідала умовам ринку, вимогам незалежності держави і її ефективної інтеграції в світову економічну систему. Тому практичною основою її розробки і реалізації повинні стати рішення таких найбільш значущих задач: обґрунтування пріоритетних галузей, виробництв і видів продукції, які мають в короткостроковому і середньостроковому періоді конкурентні переваги на світовому ринку; науково-практичне забезпечення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, виходячи з національних умов і особливостей світового ринку; визначення шляхів і заходів державного сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва за рахунок цільової підтримки пріоритетних галузей і виробництв; оцінка ступеня конкурентоспроможності національної економіки з визначенням чинників і умов, які сприяють збільшенню експортного потенціалу держави; об’єднання зусиль держави в здійсненні інноваційної політики і соціально-економічного розвитку для підвищення конкурентоспроможності вітчизняного виробництва. У світовому рейтингу глобальної конкурентоспроможності 2010–2011 рр. Україна опинилася на 89-му місці серед 139 країн світу. Перед Україною розташувалася Албанія, а відразу за нею йде найменша країна континентальної Африки – Гамбія, а на 91 місці стоїть Гондурас. Середньосвітовий індекс конкурентоспроможності у світі становить 4,18 пунктів, при цьому Україна набрала всього 3,9. Водночас помітне відставання за такими важливими компонентами, як «ефективність ринку товарів», «макроекономічна стабільність», «розвиненість фінансового ринку», «незалежність судової влади», «дефіцит бюджету». Вирішення проблеми підвищення конкурентоспроможності економіки України і перетворення її у країну високого рівня життя можливе тільки за умови побудови ефективного механізму забезпечення економічної безпеки. Насамперед в Україні необхідно узгодити і зусилля, що активізують процеси відродження конкурентоспроможності економіки України: посилення інвестиційної спрямованості Державного бюджету; відновлення фінансової стабільності та введення стимульованої податкової системи; розвиток інновацій та впровадження НТП; підвищення продуктивності праці; підвищення ефективності товарних ринків; стимулювання економії енерго- та ресурсовитрат; удосконалення нормативно-правової бази розвитку конкурентного середовища, недопущення проявів монополізму на внутрішньому ринку і створення однакових умов для конкуруючих суб’єктів; постійний розвиток і вдосконалення інфраструктури – транспорту, телекомунікацій, зв’язку, освіти, охорони здоров’я і науки; введення реальних економічних важелів стимулювання зростання економіки. |
Схожі:
 | Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича «затверджую» «Теорії фінансів, податків І оподаткування, державного бюджету, фінансів господарюючих суб’єктів» | | Міністерство освіти І науки, молоді та спорту україни чернівецький національний університет імені юрія федьковича «затверджую» «Теорії фінансів, податків І оподаткування, державного бюджету, фінансів господарюючих суб’єктів» |
| Міністерство фінансів України Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі зовнішня торгівля: економіка, фінанси, право науковий журнал Видається 1 раз на два місяці Заснований у січні 2010 р Свідоцтво про державну реєстрацію друкованого засобу масової інформації (серія кв, №16302 – 4774пр від 26. 01. 2010 р.) | | Міністерство фінансів україни Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі Новий Бюджетний кодекс України: інноваційна спрямованість І практика застосування Новий Бюджетний кодекс України: інноваційна спрямованість І практика застосування / Зб матеріалів Всеукраїнської науково-практичної... |
| Міністерство фінансів україни Формування парадигми багатосторонніх економічних відносин в рамках ініціатив східного партнерства | | Міністерство фінансів україни Затвердити Порядок надання Держфінмоніторингом дпа україни узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов'язані... |
| Міністерство фінансів україни Затвердити Порядок надання Держфінмоніторингом мвс україни узагальнених матеріалів щодо фінансових операцій, які можуть бути пов'язані... | | Міністерство фінансів україни Управлінню взаємодії з суб'єктами фінансового моніторингу (Несен С. О.) спільно з юридично-правовим відділом Управління |
| Кафедра фінансів методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни для студентів денної форми навчання спеціальності Методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни | | Кафедра фінансів методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни для студентів денної форми навчання спеціальності Методичні рекомендації щодо проходження виробничої та переддипломної практики в міністерстві фінансів україни |