Перелік питань, винесених для самостійного вивчення icon

Перелік питань, винесених для самостійного вивчення




Скачати 287.08 Kb.
НазваПерелік питань, винесених для самостійного вивчення
Дата06.06.2013
Розмір287.08 Kb.
ТипДокументи

3

Вступ

Самостійна робота студентів є складовою частиною навчального процесу. Оскільки кількість аудиторних годин складає тільки половину запланованих програмою, то окремі питання дисципліни виносять для самостійного вивчення студентами.

Зміст самостійної роботи студента над дисципліною «Екологічне право» визначається навчальною програмою «Екологічне право» та методичними вказівками до самостійної роботи з предмета Екологічне право.

Дані методичні вказівки містять не тільки перелік питань для самостійного опрацювання та вимоги до відповіді, а й після кожної теми наводиться перелік рекомендованих нормативно – правових актів та додаткової літератури, що покликано полегшити роботу студентів при пошуку відповідей на поставлені питання.

Студентам у нагоді стануть такі видання: «Офіційний вісник України», «Голос України», «Урядовий кур’єр», «Право України», «Підприємництво, господарство і право», газета «Юридичний вісник України» тощо.

Навчальний матеріал передбачений для засвоєння студентами під час самостійної роботи, виноситься на поточний та підсумковий контроль поряд з іншим навчальним матеріалом, який опрацьовувся під час лекційних та семінарських занять.


^ Перелік питань, винесених для самостійного вивчення.


Тема 1 Наукові засади формування екологічного права.

Основні напрями державної екологічної політики.

Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля та ядерної безпеки.


Тема 2 Предмет, джерела і система екологічного права.

Найважливіші джерела міжнародного екологічного права.

4

Об’єкти екологічного права

Система екологічного права.


Тема 3 Екологічні права та обов’язки громадян.

Захист екологічних прав громадян.


Тема 4 Право природокористування.

Зміст, суб’єкти і об’єкти права природокористування.

Право користування природними ресурсами загальнодержавного та місцевого значення.


Тема 5 Правове регулювання відносин щодо надзвичайних екологічних ситуацій.

Класифікація надзвичайних екологічних ситуацій.


Тема 6 Економіко – правовий механізм природокористування та охорони навколишнього природного середовища.

Екологічний аудит.


Тема 7 Юридична відповідальність за екологічні правопо-рушення.

Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.

Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.


^ Тема 1 Основні напрями державної екологічної політики


Екологічна функція нині визнана однією з основних функцій Української держави. Ця функція обумовлена конституційним положенням про те, що забезпечення екологічної безпеки і підтриманням екологічної рівноваги на території України, збереження генофонду українського народу «є обов’язком держави» (ст.16 Конституції України). Екологічна


5

функція реалізується шляхом проведення відповідної державної політики на тому чи іншому етапі розвитку держави.

Вивчення питання студент повинен розпочати з визначення ролі екологічного права у здійсненні екологічної політики держави, тобто виявлення соціальної спрямованості і місця екологічного права у визначенні функцій, форм та змісту діяльності держави у галузі використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища і забезпечення екологічної безпеки умов існування людини.

Далі студент повинен більш детально зупинитися на положеннях Постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки». Зазначити, що на виконання цих положень були прийняти такі законодавчі акти: Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003р., Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001р., «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» та інші.

Необхідно зазначити, що Основними напрямами державної політики передбачені пріоритети екологічної політики, її головні етапи і механізми реалізації. А саме: гарантування екологічної безпеки ядерних об’єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, зведення до мінімуму шкідливого впливу наслідків на ЧАЕС; екологізація технологій у промисловості, енергетиці, будівництві, сільському господарстві, на транспорті; запобігання забрудненню Чорного та Азовського морів і поліпшення їх екологічного стану та інше.

Студент повинен уяснити, що досягнення мети екологічної політики, а отже, й відповідної функції держави забезпечується здійсненням комплексу державних заходів – економічних, соціальних, науково – технічних, санітарно – гігієнічних, освітніх тощо. Особливе місце серед них належить екологічному праву. Воно має надавати і екологічній політиці, і екологічній


6

діяльності формальної визначеності й загально – обов’язковості, гарантувати ефективну реалізацію екологічної функції держави.


Список рекомендованої літератури

1. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003р. //ОВУ.- 2003.- №29.

2. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001р.//ОВУ.- 2001.-№7.

3. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»//ВВР УРСР. – 1991.- №41 (із подальшими змінами).

4. Закон України «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. // ВВР України.- 1994.- №27.

5. Основи законодавства про охорону здоров'я від 19 лютого 1992 р.//ВВР України. – 1993.- №4.

6. Постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки» //ВВР України. - 1998.- № 38-39.

7. Бринчук М.М. Экологическое право. – М., 2004.

8. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України:Навчальний посібник. –К.:Атіка,2000.

9. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник / За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005.


Тема 2 Міжнародне співробітництво в галузі охорони довкілля та ядерної безпеки


При відповіді на питання студент повинен зазначити, що необхідність розв’язання глобальних екологічних проблем зумовила прийняття відповідних міжнародних правових актів,

7

договорів, угод тощо, які у сукупності створили міжнародне екологічне право (international environmental law). Це право існує поряд з національними правовими екологічними системами. Водночас загальновизнані принципи і норми міжнародного екологічного права спонукають окремі країни приймати відповідні акти національного екологічного законодавства для розвитку міжнародного співробітництва в цій сфері.

Необхідно зазначити, що міжнародне екологічне право є підгалуззю міжнародного права. Йому властиві усі риси останнього, але воно має і свою специфіку, зумовлену насамперед предметом правового регулювання.

Тобто міжнародне екологічне право є сукупністю міжнародних принципів і норм, якими регулюються суспільні відносини між його суб’єктами щодо охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки в інтересах теперішнього і прийдешніх поколінь.

Студент повинен назвати об’єкти міжнародного екологічного права та зазначити, які саме серед об’єктів міжнародно – правової охорони довкілля має найбільше значення (Світовий океан, навколоземний космічний простір, Антарктика, міжнародний район морського дна тощо).

Наприкінці відповіді необхідно зазначити, які саме принципи регулюють екологічну сферу та про їх розподіл на загальновизнані та спеціальні. Назвати головні загальновизнані принципи такі, як визнання державного суверенітету кожної країни, суверенну рівність окремих держав, міжнародно – правову відповідальність в екологічній сфері та інші. До спеціальних (галузевих) принципів міжнародного права належать: право людини на сприятливі умови життя в навколишньому середовищі, її відповідальності за охорону і поліпшення навколишнього середовища на благо теперішнього і майбутніх поколінь; суверенітет держав над власними природними ресурсами та їх раціональне використання; стабільний розвиток, що передбачає екологізацію екологічного і

8

соціального розвитку; ефективна і динамічна роль міжнародних організацій у галузі охорони і поліпшення довкілля; контроль за додержанням узгоджених між державами екологічних вимог тощо.

Список рекомендованої літератури

1. Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003р. //ОВУ.- 2003.- №29.

2. Закон України «Про об’єкти підвищеної небезпеки» від 18 січня 2001р.//ОВУ.- 2001.-№7.

3. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища»//ВВР УРСР. – 1991.- №41 (із подальшими змінами).

4. Постанови Верховної Ради України від 5 березня 1998 року «Про Основні напрямки державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки»//ВВР України .- 1998.- №38-39.

5. Шемшученко Ю.С. Правові проблеми екології.-К., 1989.

6. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. –К.: МАУП, 1999.

7. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг.ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005.

8. Тимченко Л.Д. Международное право. – Харків, 1999.

9. Збірник міжнародно – правових актів у сфері охорони довкілля. – Львів, 2002.

10. Кравченко С.М., Андрусевич А.О., Бонайн Дж. Е. Актуальні проблеми міжнародного права навколишнього середовища. – Львів, 2002.


9

Тема 3 Найважливіші джерела міжнародного екологічного права


Відповідь на питання студент повинен розпочати з того, що систему джерел міжнародного екологічного права складають договори, конвенції, декларації, хартії, резолюції, директиви, протоколи, програми дій тощо. За критерієм юридичної сили їх поділяють на дві групи. До першої з них належать акти, які містять обов’язкові до виконання норми і принципи, а до другої – акти, які містять необов’язкові до виконання правила, здебільшого рекомендаційного характеру.

Джерела міжнародного екологічного права можна класифікувати і за іншими підставами: за предметом правового регулювання – загальні і спеціальні; за дією в просторі – глобальні, регіональні, локальні; за часом дії – постійні та тимчасові; за суб’єктами – міждержавні, міждержавні з участю інших суб’єктів, акти міжнародних організацій.

З усіх джерел міжнародного права навколишнього природного середовища провідне місце належить міжнародним договорам. Вони укладаються в письмовій формі з найбільш важливих питань, що становлять взаємний інтерес.

Далі студент повинен зупинитеся на таких основних джерелах, як Декларація ООН з навколишнього середовища, яку прийнято в 1972 року на Всесвітній конференції ООН з проблем навколишнього середовища (Стокгольм, Швеція) та Всесвітній хартії природи, прийнятої Міжнародним союзом охорони природи.

В ході відповіді студент повинен зазначити, які нормативні документи були прийняті на регіональному рівні (наприклад, Угода про взаємодію в галузі екології, охорони навколишнього природного середовища).

Наприкінці відповіді необхідно зазначити, що до джерел міжнародного екологічного права належить також міжнародний звичай. Здебільшого він використовується у процесі формування принципів міжнародного екологічного права. Опосередкованим

10

джерелом міжнародного екологічного права можуть бути й рішення міжнародних судів. Ці рішення певною мірою враховуються при розгляді аналогічних справ екологічного характеру в цих судах.


Список рекомендованої літератури

1. Шемшученко Ю.С. Правові проблеми екології.-К., 1989.

2. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. –К.: МАУП, 1999.

3. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник/За заг.ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005.

4. Декларація ООН з навколишнього середовища 1972 р.

5. Хартія морів 1992 р.

6. Договір про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою (Москва, 1963).

7. Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами (Лондон, 1972; ратифіковано в 1975р.).

Конвенція про оперативне сповіщання у випадку ядерної аварії (Відень, 1986; ратифіковано у 1986р.)

8. Конвенція про ядерну безпеку (Відень, 1994; не ратифіковано).


^ Тема 4 Об’єкти екологічного права


На початку відповіді на дане питання студент повинен розкрити поняття об’єктів екологічного права, а саме: що під об’єктами права в широкому значенні розуміють майнові, природні і духовні блага, з приводу яких виникають правовідносини. Об’єктами екологічного права є природні блага, які існують без участі людини або з певною її участю (штучне відтворення природних об’єктів). Слід мати на увазі,

11

що не всі природні явища можуть бути об’єктами екологічного права.

Об’єкт екологічного права не є однорідним. Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» виділяють навколишнє природне середовище в цілому та три його головні елементи: природні ресурси; природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні; здоров’я і життя людей (ст. 5).

Навколишнє природне середовище визначається «як сукупність природних і природно – соціальних умов та процесів». До природних ресурсів у широкому значенні належать усі природні блага, які слугують задоволенню потреб людини, а у вузькому – природні джерела для задоволення потреб матеріального виробництва.

Відповідно до Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до природних територій і об’єктів, що підлягають особливій охороні, належать території та об’єкти природно – заповідного фонду, курортні та лікувально – оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші (ст. 60). Усі різноманіття відповідних територій та об’єктів охоплюються поняттям екологічної мережі. Відповідно до Закону України «Про екологічну мережу України» (2004 р) ця мережа утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно – ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду тощо.

Далі студент повинен зазначити, що у юридичній літературі існують різні класифікації об’єктів екологічного права. Зокрема, виділяють три категорії зазначених об’єктів: інтегровані (довкілля), диференційовані (окремі компоненти довкілля), комплексні.

Наприкінці відповіді студент повинен зупинитися на окремих природних об’єктах: землі, воді, атмосферному повітрі, лісі та інших.

12

Список рекомендованої літератури

1. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В. Екологічне право: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид.вищ.навч.закладів/А.П.Гетьман,М.В.Шульга, В.К. Попов та ін./ За ред.А.П.Гетьмана та М.В.Шульги.- Харків: Право,2005.

3. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України:Навчальний посібник. –К.:Атіка,2000.

4. Шемшученко Ю.С. Правові проблеми екології.-К., 1989.

5. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. –К.: МАУП, 1999.

6. Андрейцев В.І. Екологічне право. (Загальна частина).-К.,1996.


Тема 5 Система екологічного права


Вивчення питання необхідно розпочати з розуміння поняття «система екологічного права», яка вміщує в себе три значення: галузь права, правова наука, навчальна дисципліна.

При відповіді на дане питання студент повинен зазначити, що під системою екологічного права слід розуміти розміщення в певній логічній послідовності його структурних підрозділів, які обумовлені змістом екологічних відносин, що виступають предметом екологічного права. Екологічне право як галузь права поділяється на Загальну і Особливу частини та складається із підгалузей права; субінститутів; складних та простих інститутів.

Первісною ланкою системи екологічного права є правова норма. Саме в ній фіксуються конкретні еколого – правові приписи. За характером дії екологічні норми, як і всі інші, з певною умовністю поділяються на матеріальні і процесуальні. Останні є засобом практичної реалізації матеріальних екологічних норм.

13

До найбільш розвинутих інститутів екологічного права належать інститути природокористування, забезпечення екологічної безпеки та охорони природних територій та об’єктів екомережі. Виділяють також інститути права власності на природні ресурси; екологічних прав громадян;

управління і контролю; нормування, ліцензування, аудиту й експертизи; юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.

Далі студент повинен пояснити, що належить до Загальної частини, а що до Особливої частини екологічного права.

Наприкінці відповіді студент повинен пояснити, що характерною особливістю екологічного права як комплексної галузі є вміщення до неї визнаних на сьогодні інших галузей права – земельного, гірничого, водного, лісового, фауністичного і атмосфероохоронного. Ці галузі мають власну внутрішню структуру , свій предмет і метод правового регулювання.


Список рекомендованої літератури

1. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В. Екологічне право: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид.вищ.навч.закладів/А.П.Гетьман,М.В.Шульга, В.К. Попов та ін./ За ред. А.П.Гетьмана та М.В.Шульги.- Харків:Право,2005.

3. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України:Навчальний посібник. –К.:Атіка,2000.

4. Шемшученко Ю.С. Правові проблеми екології.-К., 1989.

5. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. –К.: МАУП, 1999.

6. Андрейцев В.І. Екологічне право (загальна частина).-К.,1996.

7. Гетьман А.П. Процессуальные нормы и отношения в экологическом праве. – Харьков, 1994.


14

Тема 6 Захист екологічних прав громадян


У законодавстві немає визначення поняття захисту екологічних прав громадян. Зазначається лише, що порушені права громадян у галузі охорони навколишнього природного середовища можуть бути поновлені, а їх захист здійснюється в судовому порядку відповідно до законодавства України (ст. 11 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»). Тобто закон визначає порядок та засоби (способи) захисту порушених прав. Отже, захист екологічних прав громадян доцільно розглядати як сукупність юридичних заходів, що спрямовані на припинення порушення таких прав, усунення перешкод у їх реалізації, відновлення порушених прав.

При вивченні питання необхідно звернути увагу на те, що засоби захисту – це дії уповноваженої особи, за допомогою яких остання може вимагати здійснення захисту своїх екологічних прав від посягань інших суб’єктів ( подання позову, скарги, заяви). Способи захисту – це дії державних органів у межах їх компетенції, які безпосередньо спрямовані на захист екологічних прав громадян (визнання права судом, розгляд спорів радою, протест прокурора). Форми захисту – це варіанти звернення громадян за захистом свого порушеного права, зумовлені відмінностями в діяльності державних та інших органів по захисту прав в цілому. Зацікавлені особи мають право звернутися за захистом своїх екологічних прав до судових, правоохоронних органів адміністративної юрисдикції, які зобов’язані в межах своїх повноважень розглянути такі звернення та застосувати відповідні способи захисту порушених прав.

Нормотворчу форму захисту екологічних прав забезпечує Верховна Рада України шляхом розроблення ефективних механізмів їх реалізації.

Кожен має право звернутися за захистом порушеного права до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.


15

Така посада запроваджена відповідно до ст. 101 Конституції України з метою здійснення парламентського контролю за додержанням конституційних пав і свобод людини і громадянина.


Список рекомендованої літератури

1. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В. Екологічне право: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид.вищ.навч.закладів/А.П.Гетьман,М.В.Шульга, В.К. Попов та ін./ За ред. А.П.Гетьмана та М.В.Шульги.- Харків:Право,2005.

3. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України:Навчальний посібник. –К.:Атіка,2000.

4. Шемшученко Ю.С. Правові проблеми екології.-К., 1989.

5. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. –К.: МАУП, 1999.

6. Андрейцев В.І. Екологічне право (загальна частина).-К.,1996.

7. Васильева М.И. Судебная защита экологических прав граждан. Правовые вопросы возмещения и предупреждения экологического вреда (практическое руководство для граждан и общественных организаций). – М., 2005.


^ Тема 7 Зміст, суб’єкти і об’єкти права природокористування


Природокористування – це використання властивостей навколишнього природного середовища для задоволення економічних, екологічних, оздоровчих, лікувальних, культурних, естетичних та інших потреб людини.

Вивчення даного питання необхідно розпочати з того, що право природокористування можна розглядати у різних ракурсах. У об’єктивному розумінні право природокористування це правовий інститут екологічного права,

16

що регулює суспільні відносини в сфері забезпечення ефективного раціонального використання людиною природних ресурсів, природних об’єктів та природних умов. У суб’єктивному розумінні це право конкретного суб’єкта використовувати природні ресурси, природні об’єкти чи природні умови для задоволення певних потреб.

Студенти повинні назвати різні класифікації природокористування та розкрити основні з них (загальне, спеціальне, наукове, рекреаційне, виробниче природокористування; землекористування, водокористування та інші).

У ході відповіді студенти повинні зупинитися на тому, хто є суб’єктами природокористування (як власники, так і інші особи), які документи необхідні для здійснення спеціального природокористування.

У ході вивчення даного питання студент повинен уяснити, що право природокористування виникає з приводу використання різних екологічних об’єктів. Ними можуть бути конкретні природні об’єкти або їх складові частини, які підлягають або не підлягають індивідуалізації, а також окремі властивості і якості цих об’єктів природи.

Студент повинен відзначити, що слід розрізняти загальний і безпосередній об’єкти природокористування та навести приклади.

Також необхідно звернути увагу на основні риси, які притаманні об’єктам загального користування, а саме: а) вони не передаються і не закріплюються за конкретними суб’єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами; б) санкціонований законом порядок використання природних об’єктів загального користування не має розвинутої детальної правової регламентації і полягає передусім у визначенні певних заборонних дій, а також певною мірою і дозволених дій; в) їх використання ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації.

17

Наприкінці відповіді студент повинен розкрити поняття суб’єктів екологічного права та пояснити, що до них належать особи, яким відповідно до закону належить право природокористування, і на які покладено обов’язок щодо охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки, раціонального використання, відтворення природних ресурсів.


Список рекомендованої літератури

1. Комарницький В.М., Шевченко В.І., Єлькін С.В. Екологічне право: Навчальний посібник.-К.: Центр навчальної літератури, 2006.

2. Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч.закладів/А.П.Гетьман,М.В.Шульга, В.К. Попов та ін. / За ред. А.П. Гетьмана та М.В.Шульги.- Харків: Право, 2005.

3. Баб’як О.С., Біленчук П.Д., Чирва Ю.О. Екологічне право України:Навчальний посібник. –К.:Атіка,2000.

4. Шемшученко Ю.С. Правові проблеми екології.-К., 1989.

5. Малишко М.І. Основи екологічного права України: Навч. посібник. –К.: МАУП, 1999.

6. Андрейцев В.І. Екологічне право (загальна частина).-К.,1996.

7. Андрейцев В.І. Екологічне право: Курс лекцій в схемах. –Донецьк, 1996.

8. Костецький В.В. Екологічне право України: деякі проблеми теорії та кодифікації // Право України.-1998.

9. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 25 червня 1991 року // Відомості. - 1991.-№41 (з подальшими змінами і доповненнями).

10. Андрейцев В.И. Правовое обеспечение рационального

природопользования предприятий и объединений. – К., 1989.

11. Шульга М.В. Актуальные правовые проблемы земельных отношений в современных условиях. – Харьков,1998.


18

12. Гуревський В.К. Право приватної власності громадян України на землі сільськогосподарського призначення. - Одеса, 2000.


Тема 8 Право користування природними ресурсами загальнодержавного та місцевого значення


Вивчення питання необхідно розпочати з того, що всі природні ресурси України поділяються на природні ресурси загальнодержавного та місцевого значення. Такий поділ уперше було здійснено Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 39), а згодом поглиблено щодо кожного природного ресурсу актами природо ресурсного законодавства.

До природних ресурсів загальнодержавного значення відповідно до чинного законодавства належать: територіальні та внутрішні морські води; атмосферне повітря; підземні води; корисні копалини, за винятком загальнопоширених; природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони тощо. Перелік природних ресурсів загальнодержавного значення міститься в ст. 39 «Про охорону навколишнього природного середовища», але він не є вичерпним. Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення також інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення. Студент повинен зазначити, що деякі акти природо ресурсного законодавства більш детально розкривають зміст категорії «природні ресурси місцевого значення». А саме, наприклад, ст.5 Водного кодексу України, ст. 4 Закону України «Про рослинний світ», ст. 6 Кодексу України про надра. Згідно із вищеназваними документами природними ресурсами місцевого значення

19

визнаються: глина, пісковик, крейда, доломіт, вапняк, галька, гравій, камінь бутовий, мохоподібні, водорості, підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання тощо.

Студент повинен вияснити, що поділ природних ресурсів на ресурси загальнодержавного і місцевого значення не є формальністю. Він має вирішальне значення з погляду визначення правових підстав виникнення і припинення права природокористування, особливостей укладання угод щодо тих чи інших природних ресурсів, механізмів забезпечення їх охорони і раціонального використання тощо.


Список рекомендованої літератури

1. Екологія і ресурси: Зб.наук.пр. / Ред. О.М.Трофимчук. – К.,2003.- Вип. 7

2. Малишева Н.Р. Використання природних ресурсів//Юридична енциклопедія України: У 6 т. – К., 1998. – Т.1.

3. Малишева Н.Р. Загальне природокористування

// Юридична енциклопедія України:У 6 т. – К., 1999. – Т.2.

4. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Кулаковський Ю.П. Економіко – правове регулювання природокористування. – К., 2004.

5. Природо – ресурсний аспект розвитку України/ За ред. І.Д.Андріївського, Ю.Р. Шеляга – Сосонка. – Києво – Моги-лянська академія, 2001.

6. Закон України «Про рослинний світ».

7. Закон України «Про тваринний світ».

8. Водний кодекс України.

9. Кодекс України про надра.

10. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».


20

Тема 9 Класифікація надзвичайних екологічних ситуацій


Вивчення питання необхідно розпочати з поняття екологічної безпеки, під якою розуміють такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов’язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів.

Окрема місцевість України, на якій виникла надзвичайна екологічна ситуація, може бути оголошена зоною надзвичайної екологічної ситуації.

Надзвичайна екологічна ситуація - надзвичайна ситуація, за якої на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому природному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Під негативними змінами в навколишньому природному середовищі - розуміють втрату, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів унаслідок надмірного забруднення навколишнього природного середовища, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, які обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Студент повинен звернути увагу на те, що окрема місцевість України оголошується зоною надзвичайної екологічної ситуації Президентом України за пропозицією Ради національної безпеки і оборони України або за поданням Кабінету Міністрів України. Указ Президента України про оголошення окремої місцевості зоною надзвичайної екологічної ситуації затверджується Верховною Радою України протягом двох днів з дня звернення Президента України.

21

Правове регулювання відносин, які виникають під час здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на захист життя та здоров'я людей і нормалізацію екологічного стану на території зони надзвичайної екологічної ситуації, визначення порядку встановлення правового режиму зони надзвичайної екологічної ситуації, його організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення, порядку відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок виникнення надзвичайної екологічної ситуації, а також вирішення інших організаційних питань у цій сфері здійснюються згідно з Законом України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" іншими нормативно-правовими актами.

Перелік екологічно небезпечних об'єктів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів.

Студент повинен відзначити, що у разі аварії, яка спричинила забруднення навколишнього природного середовища, підприємства, установи, організації зобов'язані негайно приступити до ліквідації її наслідків. Одночасно посадові особи або власники підприємств, керівники установ і організацій зобов'язані повідомляти про аварію і заходи, вжиті для ліквідації її наслідків, виконавчому комітету місцевої Ради, органам охорони здоров'я, спеціально уповноваженим державним органам управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів та населенню.

Підприємства, установи, організації, що виробляють, зберігають, транспортують, використовують радіоактивні речовини та джерела іонізуючих випромінювань, здійснюють їх захоронення, знищення чи утилізацію зобов’язані дотримувати норми радіаційної безпеки, відповідних санітарних правил, а також норм, установлених іншими актами законодавства, що містять вимоги радіаційної безпеки. Роботи з радіоактивними речовинами та іншими джерелами іонізуючих випромінювань


22

здійснюються з дозволу державної санітарно-епідеміологічної служби та інших спеціально уповноважених органів.

Підприємства, установи й організації, діяльність яких пов’язана з шкідливим впливом на навколишнє природне середовище незалежно від часу введення їх у дію повинні бути обладнані спорудами, устаткуванням і пристроями для очищення викидів і скидів або їх знешкодження, зменшення впливу шкідливих факторів, а також приладами контролю за кількістю і складом забруднюючих речовин та за характеристиками шкідливих факторів.


^ Список рекомендованої літератури

1. Основні напрями державної політики України в галузі охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки // Постанова ВР України від 5 березня 1998р. // ВВР України.-1998.-№39. - С.248

2. Порядок і періодичність обнародування відомостей про екологічну, в тому числі радіаційну обстановку і стан захворюваності населення: Затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 28 квітня 1990р.//ЗП України.-1990.-№8.-С.42

3. Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку: Закон України від 8 лютого 1995р.// ВВР України.-1995.-№12.-С.82

4. Про екологічну експертизу: Закон України від 9 лютого 1995р.//ВВР України.-1995.-№8.-Ст.55

5. Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення: Закон України від 24 лютого 1994р.//ВВР України.-1994.-№27.-С.218

6. Про захист людини від впливу іонізуючого випромінювання: Закон України від 14 січня 1998р.//ВВР України.-1998.-№22.-С.115


23

7. Про охорону навколишнього природного середовища: Закон України від 26 червня 1991р. // ВВР України.-1991.-№41.-С.56

8. Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи: Закон України від 27 лютого 1991р. (із змінами та доповненнями)//ВВР України.-1991.-№16.-с.198; 1992.-13.-С.177; №37.-С.54

9. Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини: Закон України від 23 грудня 1997р.//ВВР України.-1998.-№19.-С.98


Тема 10 Екологічний аудит


У перекладі з англійського слово «audit» означає перевірку. Екологічний аудит як інструмент екологічного права і охорони навколишнього природного середовища набув поширення у світі, але при цьому є новацією для українського законодавства. У 2004 році було прийнято Закон України «Про екологічний аудит». Він визначає правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту і спрямований на підвищення екологічної обґрунтованості діяльності суб’єктів господарювання.

За цим законом екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об’єктів державної власності, іншої зміни форми власності чи конкретних власників об’єктів, а також для потреб екологічного страхування, у разі передачі об’єктів державної та комунальної власності в довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об’єктів спільних підприємств, створення, функціонування і сертифікації систем управління навколишнім середовищем, а також здійснення іншої діяльності.

З урахуванням видів діяльності, в рамках яких проводиться екологічний аудит, визначаються його зміст і мета. Зміст – це система перевірки суб’єкта господарювання, який є об'єктом


24

екологічного аудиту. Предметом перевірки є інформація щодо збору за спеціальне використання прісних водних ресурсів на підприємстві, про дотримання дозволених обсягів викидів забруднювальних речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами, характеристика роботи установок очистки газу, інформація про рекультивацію порушених земель і поводження з родючим шаром ґрунту, наявність збитків протягом визначеного періоду діяльності підприємства, завданих державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства тощо.

Метою проведення екологічного аудиту є забезпечення додержання законодавства про охорону навколишнього природного середовища в процесі виробничої та іншої господарської діяльності.

Студент повинен дійти до висновку, що екологічний аудит – це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що враховує збирання і об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту.

Екологічний аудит проводить екологічний аудитор, яким є юридична або фізична особа, що має право на здійснення відповідної діяльності і уповноважена суб’єктом господарювання на його проведення. Підставою є договір про проведення екологічного аудиту.

Забороняється проведення екологічного аудиту органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, особам, яким законом заборонено займатися підприємницькою діяльністю.

Екологічний аудит може поділятися за формою на добровільний і обов’язковий, за видом – на внутрішній і зовнішній. Ст. 12 Закону України «Про екологічний аудит» визначає випадки проведення обов’язкового екологічного

25

аудиту (наприклад, банкрутство, екологічне страхування об’єкта).


Список рекомендованої літератури

1. Закон України «Про екологічний аудит».

2. Економіко – правові питання екології / Ю.С. Шемшученко, Н.Р.Малишева, М.І. Єрофеєв та ін. – К., 1996.

3. Кашенко О.Л. Фінанси природокористування. – Суми, 1999.

4. Костецький В.В. Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка (економіко – правовий механізм охорони навколишнього природного середовища в Україні). – К., 2003.

5. Хвесик М.А., Горбач Л.М., Кулаковський Ю.П. Економіко – правове регулювання природокористування. – К., 2004.

6. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник /За заг.ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005.


Тема 11 Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення

Сутність цього виду юридичної відповідальності полягає в застосуванні до порушників екологічного законодавства адміністративно – правових санкцій. Перелік екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, закріплений у главі 7 КпАП «Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури». Але необхідно звернути увагу, що екологічний характер мають і деякі адміністративні правопорушення, які містяться в інших главах КпАП.

Найбільша за кількістю статей КпАП група – природо ресурсні правопорушення (зокрема, порушення правил охорони і використання землі, тваринного та рослинного світу, атмосферного повітря). Окрему групу становлять екологічні

26

правопорушення пов’язані з порушенням вимог екологічної безпеки (наприклад, порушення правил і норм з ядерної та радіаційної безпеки при використанні джерел іонізуючого випромінювання тощо). До цієї самої групи слід віднести допущення наднормативних викидів і скидів забруднюючих речовин, а також порушення вимог щодо зберігання, транспортування, використання, знешкодження і захоронення хімічних засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних, радіоактивних речовин, у тому числі відходів.

Окрему групу проступків становлять проступки, що стосуються екологічних прав громадян. Це, зокрема, відмова від надання чи несвоєчасне надання екологічної інформації.

Відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів, затвердженого Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1992р. як адміністративне стягнення, можливе зупинення дії та анулювання дозволу (ліцензії), припинення дії суб’єкта господарювання. А Положенням про затвердження порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об’єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища передбачені обмеження, тимчасова заборона (зупинення) та припинення діяльності підприємств, установ і організацій у разі перевищення ними

лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів, екологічних стандартів, а також вимог екологічної безпеки.

Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше ніж через два місяці з дня вчинення екологічного правопорушення, а при триваючому правопорушення (наприклад, забрудненні НПС) – два місяці з дня його виявлення.


27

Список рекомендованої літератури

1. КпАП.

2. Лук’янець Д.М. Інститут адміністративної відповідальності: проблеми розвитку. – К., 2001.

3. Хорощак Н.В. Адміністративні стягнення за законодавством України. – К., 2004.

4. Адміністративне право України: Підручник /За ред. Ю.П.Битяка. – К.: Юрінком Інтер, 2006.

5. Екологічне право України. Академічний курс: Підручник /За заг.ред. Ю.С.Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2005.


Тема 12 Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення


Правові засади цього виду відповідальності передбачені КК України. Вона настає за вчинення екологічного злочину – суспільно небезпечного винного діяння (дії чи бездіяльності), що посягає на екологічний правопорядок.

У КК Україні екологічні злочини виділені в окремий розділ «Злочини проти довкілля», який містить 19 складів (порушення правил екологічної безпеки; невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення; забруднення або псування земель тощо).

Крім того, до екологічних злочинів за наявності заподіяння екологічної шкоди можуть бути віднесені також деякі склади, що сформульовані в інших розділах КК України: незаконне поводження з радіоактивними матеріалами; погроза вчинити викрадання або використати радіоактивні матеріали; жорстоке поводження з тваринами; екоцид тощо.

Екологічні злочини необхідно відрізняти від екологічних адміністративних проступків. Ступінь небезпеки цих злочинів є більшою, ніж адміністративних проступків.

28

Об'єктом екологічних злочинів є суспільні відносини, що стосуються охорони навколишнього природного середовища, охорони і використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки. Таким чином, екологічні злочини посягають на два родових об’єкти: НПС як певну сукупність екосистем і природних об’єктів та екологічну безпеку як певний (оптимальний) стан природного середовища, що забезпечує йому і людині сприятливі (нормальні) умови для життєдіяльності та розвитку.

Суб’єктом екологічних злочинів є фізична осудна особа, яка досягла 16 років.

У випадках притягнення до кримінальної відповідальності за екологічні злочини службових осіб, які вчинили їх з використанням свого службового становища, дії цих осіб можуть кваліфікуватися також і за відповідними статтями КК України, якими передбачена відповідальність за службові злочини.


Список рекомендованої літератури


1. Науково – практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року/За ред. М.І.Мельника, М.І.Хавронюка. – К.:Каннон, А.С.К., 2002.

2. Курс кримінології. Особлива частина: Підруч. / За заг. ред. доктора. юрид. наук, проф. О.М. Джужи. - К., 2001. - С. 122.

3. Шемшученко Ю.С. Правовые проблемы экологии. — К., 1989. — С. 181.

4. Жевлаков А.Э. Разграничение экологических преступлений и административных проступков // Законность. — 1993. — № 9. — С. 11—15.

5. Кузьмин С.,Рохлин В. Более четко определить понятия экологических правонарушений // Законность. — 1994. — № 1. — С. 35—37.


29

6. Ляпунов Ю.И. Уголовно-правовая охрана природы органами внутренних дел. — М., 1974. - С. 17.

7. Мальцев В. Понятие хищения // Рос. юстиция. — 1995. — № 4. — С. 35—37.

8. Таций В.Я. Ответственность за хозяйственные преступления: объект и система. — Харьков, 1984. - С. 64.

9. Гавриш С.Б. Кримінально – правова охорона довкілля в Україні: Проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. – К., 2002.

10. Зелінський А.Ф., Куц В.М. Об'єкт і структура особливої частини Кримінального кодексу // Вісник Університету внутрішніх справ. — Харків, 1997. – Вип.2. - С. 148—154.

11. Гавриш С.Б. Основні питання відповідальності за злочини проти природного середовища: Автореф. доктора юрид. наук. — Харків, 1994. — С. 11—12.

12. Екологічне право України: Підручник для студенів юрид.вищ.навч.закладів / За ред. А.П.Гетьмана та М.В.Шульги. – Харків:Право,2005.

13. Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина/ За ред. акад. АПрН В.І.Андрейцева. –К.:Істина,2001.

14. Литвин О. Кримінально – правовий захист екологічної безпеки // Право України. – 2005.- №2. –С.23.


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ “ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

5.060101 “ПРАВОЗНАВСТВО”

^ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ


Суми

Вид-во СумДУ

2007

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


До друку та в світ

дозволяю на підставі

“Єдиних правил”, п.2.6.14

Заступник першого проректора –

начальник організаційно-

методичного управління В.Б.Юскаєв


^ МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДЛЯ ОРГАНІЗАЦІЇ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ З ДИСЦИПЛІНИ

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО”

ДЛЯ СТУДЕНТІВ СПЕЦІАЛЬНОСТІ

5.060101 “ПРАВОЗНАВСТВО”

^ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ


Усі цитати, цифровий

та фактичний матеріал,

бібліографічні дані

перевірені, написання

одиниць відповідає стандартам


Укладач Л.Ю.Сайко


Відповідальний за випуск А.М. Куліш


Декан гуманітарного факультету Л.П. Валенкевич


Суми

Вид-во СумДУ

2007


Методичні вказівки для організації самостійної роботи студентів з дисципліни “Екологічне право” / Укладач Л.Ю. Сайко. – Суми: Вид-во СумДУ, 2007. – 30 с.


Кафедра права


^ Навчальне видання


Методичні вказівки для організації самостійної роботи

студентів з дисципліни "Екологічне право"

для студентів спеціальності 5.060101"Правознавство"

денної форми навчання


Відповідальний за випуск А.М. Куліш


Редактор Н.О. Кравченко


Комп’ютерне верстання А.В. Солонар


Підп. до друку поз.

Формат 60х84/16. Папір офс. Гарнітура Times New Roman Cyr Друк офс.

Друк офс.

Ум. друк. арк. Обл.-вид. арк.

Тираж100 пр. Собівартість вид.

Зам. №


Видавництво СумДУ при Сумському державному університеті

40007, Суми, вул. Р.-Корсакова, 2

Свідоцтво про внесення суб’єкта видавничої справи до Державного реєстру ДК № 2365 від 08.12.2005.

Надруковано у друкарні СумДУ

40007, Суми, вул. Р. –Корсакова, 2.

Схожі:

Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік питань, які виділені для самостійного вивчення
Перелік питань, які виділені для самостійного вивчення з фармацевтичного та медичного товарознавства для студентів ІV курсів (спеціальність...
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconМетодичні вказівки для самостійного вивчення для студентів ІІІ курсу
Методичні вказівки містять перелік питань для самостійного опрацювання, рекомендовану літературу та питання для самоконтролю
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconМетодичні вказівки для самостійного вивчення для студентів ІІІ курсу
Методичні вказівки містять перелік питань для самостійного опрацювання, рекомендовану літературу та питання для самоконтролю
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік питань, які виділені для самостійного вивчення з фармацевтичного та медичного товарознавства для студентів ІV курсів
Методи стерилізації. Стерилізаційно-дистиляційна апаратура. Обладнання для дезинфекції, дезинсекцій та дератизації. 4 год
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік питань, які виділені для самостійного вивчення з медичного та фармацевтичного товарознавства для бакалаврів заочної форми навчання
Методи стерилізації. Стерилізаційно-дистиляційна апаратура. Обладнання для дезинфекції, дезинсекцій та дератизації
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік питань, які виділені для самостійного вивчення з медичного та фармацевтичного товарознавства для бакалаврів заочної форми навчання
Методи стерилізації. Стерилізаційно-дистиляційна апаратура. Обладнання для дезинфекції, дезинсекцій та дератизації
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік питань, винесених на іспит з С/К "Докази і доказування у кримінальному судочинстві" у 2012/13н р

Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік тем, які виділені для самостійного вивчення
Перелік тем, які виділені для самостійного вивчення для студентів першого року навчання
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconПерелік питань, винесених на іспит у 2011-2012 н р. з С/К «Докази І доказування у кримінальному процесі»
Доказове право в системі кримінально-процесуального права. Його поняття І предмет
Перелік питань, винесених для самостійного вивчення iconМіжнародна фармакопея. Накази моз україни, інформаційні листки та ін
Перелік тем для самостійного вивчення програмних питань за підручниками та навчальними посібниками з аптечної технології лікарських...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи