Методичні вказівки до виконання практичних завдань icon

Методичні вказівки до виконання практичних завдань




НазваМетодичні вказівки до виконання практичних завдань
Сторінка1/4
Дата06.06.2013
Розмір0.82 Mb.
ТипМетодичні вказівки
  1   2   3   4



МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


3474 МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ

до виконання практичних завдань
з курсу: «Кримінальне право»
(Загальна частина)

для студентів напряму підготовки

6.030402 « Правознавство»

усіх форм навчання


Суми

Сумський державний університет

2013


Методичні вказівки до виконання практичних завдань з курсу “Кримінальне право” (Загальна частина) / укладач
А. М. Клочко. – Суми : Сумський державний університет, 2013. – 81 с.


Кафедра адміністративного, господарського права та фінансово-економічної безпеки






Зміст С.


1. Вступ.............................................................................................4

2. Порядок розв’язання задачі .....................................................7

3. Словник основних термінів .....................................................21

4. Варіанти тестових завдань до навчальної дисципліни

«Кримінальне право» (Загальна частина)………………………35

5. Варіанти контрольних питань до навчальної
дисципліни «Кримінальне право» (Загальна частина)…………70




1. Вступ


Практичні заняття є найбільш поширеною формою професійного навчання студентів. За допомогою виконання завдань на практичних заняттях найкращим чином реалізовується принцип зв’язку теорії та практики. Корисним на практичних заняттях із кримінального права України є розв’язування задач (фабул) шляхом аналізу конкретних ситуацій на основі наданих матеріалів. Означений вид роботи дозволяє студентам виробити вміння давати власну кримінально-правову оцінку конкретним життєвим ситуаціям, поряд з одночасним закріпленням навичок самостійної роботи в правозастосовчій площині. Практичні завдання (задачі або фабули) мають на меті закріпити теоретичні знання студентів та сформувати вміння роботи з нормативними актами. Така форма роботи спрямована на оволодіння навичками щодо практики застосування норм кримінального законодавства, являє собою невід’ємну частину предмета кримінального права як навчальної дисципліни.
Розв’язування задач дозволяє:
- на практиці довести зв’язок теорії кримінального права з законодавством;
- об’єднати теорію і кримінальне законодавство з правозастосовчою діяльностю.
Обов’язковою умовою успішного виконання практичних завдань є підготовка студентів до практичних занять, що полягає у такому:
- вивчення положень кримі­нального закону, що стосуються окремої теми;
- повторення навчального матеріалу, який міститься в конспекті лек­ції, а також рекомендованій навчальній літературі.
Важливим етапом вирішення фабули є пошук відповідних правових норм, згідно з якими приймається остаточне рішення. Потрібно провести аналіз і зіставлення належних норм діючого кримінального законодавства з фактичними обставинами ситуації, що пропонується. Рішення повинне бути вмотивованим, тобто містити обґрунтування, арґументи, з яких воно випливає. За своїм впливом на кримінально-правову оцінку, арґументи прийнято поділяти на: обов’язкові та необов’язкові. Обов’язкові аргументи охоплюють спектр доводів, що безпосередньо випливають зі змісту відповідних нормативних приписів кримінально-правового характеру. До необов’язкових доводів відносять такі, що ґрунтуються на інших різноманітних джерелах правозастосовчої практики.
У разі коли прийняте рішення обґрунтовано відповідними правовими нормами, фабулу можна вважати розв’язаною.
Практичні завдання необхідно виконувати в письмовій формі з розгорнутим мотивованим розв’язанням (зазначається весь хід розв’язання задачі зі скороченими посиланнями на певні правові норми й теоре­тичні роботи).
Під час виконання домашніх завдань необхідно продемон-струвати вміння:
- самостійно аналізувати конкретні ситуації;
- аргументовано відповідати на поставлені питання, посилаючись на відповідні закони та інші нормативні акти.
Відповіді повинні бути повні, обґрунтовані, із зазначенням можливих порушень чинного кримінального законодавства і визначенням можливих наслідків таких порушень. При цьому необхідно наводити посилання на конкретні статті Кримінального кодексу України та інших актів законодавства.


Цілі розв’язання задач із кримінального права


1. Досягнення високого рівня обґрунтування власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин поданої ситуації.

2. Розвиток вмінь надавати окрему кримінально-правову оцінку конкретно представлених фактичних обставин запропонованої ситуації.

3. Максимальне наближення навчальних форм засвоєння кримінального права до змісту конкретних кримінально-правових елементів відповідних процесуальних документів реальних кримінальних справ.

4. Закріплення навичок самостійної роботи студентів з нормативним матеріалом кримінально-правового характеру.


Конструкція задачі з кримінального права

1. Умова.

2. Основне питання.

Умова задачі − інформація про поєднання певних юридичних фактів. Періодично в умовах задачі подані доводи та оцінки конкретних суб’єктів кримінального судочинства. При розв’язанні задачі ця інформація також має бути предметом дослідження.

Вагома кількість задач, крім основного варіанта, що запропонований для розв’язання, може включати один або декілька альтернативних варіантів. У такому випадку умови альтернативного варіанта задачі передбачають поєднання обставин, безпосередньо зазначених в умовах альтернативного варіанта з обставинами, наведеними в умовах основного варіанта задачі. Необхідно чітко з'ясувати зміст альтернативного варіанта умов задачі, оскільки можливо, що нові запропоновані умови можуть уточнювати або змінювати умови основного варіанта завдання.

Загалом у більшості задач із Загальної частини кримінального права основне питання для вирішення конкретно сформульовано в умовах задачі. Окремі завдання із Загальної частини кримінального права, окрім основного питання, містять одне чи кілька додаткових питань. Такі види питань, як правило, сформульовані з тією метою, щоб спростити вирішення основного питання задачі. Таким чином, відповіді на проміжні питання повинні передувати відповіді на основне питання, тобто остаточному розв’язанню задачі.

У певних фабулах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані конкретні рекомендації щодо полегшення вирішення задачі, наприклад: „Ознайомтеся зі ст. 187 КК України та коментарем до неї”. Такі рекомендації сприяють полегшенню закріпленню знань, поряд із положеннями Загальної частини КК України, і з Особливої частини кримінального права. Без урахування положень як Загальної, так і Особливої частин КК України надати відповідь на основне питання задачі із Загальної частини кримінального права не завжди є можливим.

У разі якщо подібні рекомендації в умовах задачі відсутні, їх повинен сформулювати викладач, таким чином, спрямовуючи студента на правильний варіант відповіді, шляхом використання необхідних нормативно-правових джерел.

Деякі фабули із Загальної частини кримінального права замість поставлених питань можуть містити сформульовані завдання у такому вигляді: „Дайте оцінку рішенню суду ”. У такому разі виконання означеного завдання є завершальним елементом розв’язання задачі.


2. Порядок розв’язання задачі


1. Установити кримінально-правовий зміст фактичних обставин ситуації, поданих в умовах фабули.

2. Визначити власну кримінально-правову оцінку наведеної ситуації у відповідній формі (у разі необхідності – у декількох формах).

3. Обґрунтувати власну кримінально-правову оцінки студентом із відповідними посиланнями на норми чинного законодавства.

4. Сформулювати остаточну відповідь на поставлені в задачі питання чи завдання.


1. Установлення кримінально-правового змісту фактичних обставин, поданих в умовах фабули передбачає такі стадії:


1.1. Уточнення, попереднє судження та систематизування фактичних обставин, поданих в умовах задачі.

1.2. Визначення положень кримінального права, які є правовим підґрунтям висновків щодо розв’язання задачі.

1.3. Установлення окремих положень правозастосовної практики і теорії кримінального права, які уточнюють, доповнюють чи конкретизують вже вищезазначені правові підстави.

1.4. Співвідношення уточнених і систематизованих фактичних обставин із відповідними нормами кримінального права та положеннями правозастосовної практики і кримінально-правової теорії.

1.5. Визначення попередніх і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту поданої в умовах задачі ситуації.

1.1. Уточнення, попереднє судження та систематизування
фактичних обставин,



поданих в умовах задачі, необхідно виконувати додержуючись певних правил, а саме:
1. Загальноприйнятих правил презумпції (стосуються загальних умов кримінальної відповідальності особи). Цими презумпціями необхідно керуватися при розв’язанні будь-якої фабули. У зв’язку з тим що вони мають практично неспростовний, загальноприйнятий характер, спеціально наводити їх у рішенні не потрібно. Дані правила передбачають таке:

- якщо в умовах задачі конкретно не зазначено місце вчинення суб’єктом відповідних діянь (дій чи бездіяльності), не зазначено місце настання наслідків, необхідно дотримуватися позиції, що всі юридичні факти мали місце на території України;

- якщо в умовах задачі конкретно не зазначено дату або час вчинення суб’єктом відповідних діянь (дій чи бездіяльності), а також не зазаначено дату або час настання інших юридичних фактів, необхідно керуватися тим, що всі зазначені події мали місце в межах чинності у часі останньої редакції відповідного закону про кримінальну відповідальність;

- у разі, якщо в умовах задачі не зазначено період або час, який пройшов між окремими діяннями суб’єкта, необхідно вважати, що строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за попереднє діяння на момент вчинення наступного ще не
пройшов;

- у тих випадках, якщо в умовах фабули прямо не вказано на судимість суб’єкта, необхідно керуватися тим, що на момент вчинення ним відповідного діяння судимість не знято і не погашено;

- якщо в умовах задачі конкретно не зазначено вік суб’єкта або потерпілого чи не зазначено, що суб’єкт або потерпілий є неповнолітньою або малолітньою особою, належить вважати, що такий суб’єкт або потерпілий досяг 18 років. Термін «неповнолітній», що вживається в умовах задачі, означає, що особа досягла: 14 або 16 років, однак не досягла 18 років, при цьому термін «малолітній» означає не досягнення особою 14 років;

- у випадках, якщо в умовах задачі прямо не зазначено конкретний прояв медичного критерію неосудності суб’єкта або прямо не вказано на стан неосудності щодо вчиненого ним діяння, необхідно керуватися положенням, що суб’єкт вчинив діяння в стані осудності.


2. Уточнення специфічних фактичних обставин (на відміну від сформульованих вище загальноприйнятих презумпцій, тут здебільшого має діяти інша презумпція – «усі сумніви на користь суб’єкта»).

Необхідно підкреслити, що і при застосуванні наведених нижче правил, а також і при здійсненні окремих відступів від них, формулюються юридично значущі попередні висновки. Дані висновки, безумовно, мають безпосередній вплив на зміст остаточної кримінально-правової оцінки. У зв’язку з цим, якщо виникає необхідність у формулюванні попередніх висновків, вони повинні бути викладені як окремий елемент розв’язання задачі у письмовій формі.

У вигляді найбільш типових ситуацій презумпція «всі сумніви на користь суб’єкта» тлумачиться так:

- якщо в умовах задачі діяння (дія чи бездіяльність), що вчинене суб’єктом, описане не достатньо конкретно ( наприклад, «наніс тілесні ушкодження», «пригрозив побити» тощо) та у зв’язку із цим подальша кримінально-правова оцінка не можлива без більш детальної конкретизації, така конкретизація повинна бути здійснена за варіантом, що є найбільш сприятливим для суб’єкта;

- у випадку, якщо в умовах задачі прямо не зазначено, що суб’єкт вчинив певне діяння (дію чи бездіяльність), чи мали місце окремі юридично значущі ознаки такого діяння (наприклад, спосіб, мотив, мета тощо), дане діяння чи відповідні ознаки не повинні інкримінуватися суб’єктові;

- якщо фактичні обставини зазначені в умовах задачі таким чином, що виникають сумніви відносно можливості інкримінування їх суб’єктові (наприклад, певні юридично значущі ознаки могли не усвідомлюватися співучасником злочину чи особою, яка його приховує, тощо), такі обставини відповідному суб’єктові не повинні інкримінуватись;

- у разі, якщо певні умови зазначені в задачі таким чином, що не можливо точно визначити, в межах якого виду вини їх можна інкримінувати суб’єктові (наприклад, суб’єкт свідомо припускав їх настання чи легковажно розраховував на їх відвернення, бажав настання певних наслідків тощо) і ці обставині мають вплив на зміст відповідної кримінально-правової оцінки, вони мають інкримінуватися суб’єктові в межах «більш м’якого» виду вини;

- у випадку, якщо в умовах задачі описано лише відповідне діяння суб’єкта (наприклад, побив, наніс кілька ударів тощо) і прямо не зазначено наслідки такого діяння (наприклад, тілесне ушкодження того чи іншого ступеня тяжкості, втрата свідомості, смерть тощо), необхідно виходити з того, що наслідки як такі не мали місця;

Наведені вище правила, як вже зазначалося, поширюються на більшість випадків. Однак, можливі й винятки з цих правил. Наприклад, якщо в умовах задачі зазначеновказано, що суб’єкт незаконно виготовив чи переробив вогнепальну зброю, після чого зберігав її у себе вдома, можна практично беззаперечно вважати, що з боку суб’єкта мало місце не лише незаконне виготовлення, перероблення чи ремонт вогнепальної зброї (ст. 263-1 КК України), а й незаконне поводження зі зброєю (ст. 263 КК України).


3. Попередня кримінально-правова оцінка фактичних обставин

Необхідність попередньої оцінки найчастіше виникає в тих випадках, коли відповідні фактичні обставини співвідносяться із кількісними та оцінними поняттями кримінального права, а саме, перш за все, з кількісними та оцінними ознаками юридичного складу злочину. Наприклад, в умовах задачі може бути зазначено, що, реалізуючи умисел на позбавлення життя потер­пілого, суб’єкт наніс йому 15 ножових поранень, або подано інформацію щодо певної вартості викраденого майна. У подібних випадках виникає питання щодо можливості інкримінувати суб’єктові відповідні ознаки (у зазначених наведених – це кваліфікуючі ознаки «особлива жорстокість» та «значна шкода потерпілому»).
Спеціальні правила конкретизації кількісних та оцінних ознак вивчаються у межах Особливої частини кримінального права. Дані правила повинні застосовуватися при формулюванні студентом відповідних попередніх висновків. Такі попередні висновки повинні бути відображені у письмовій формі як окремий елемент розв’язання задачі.


4. Систематизування фактичних обставин, поданих в умовах задачі

Систематизування фактичних обставин передбачає:
- їх певне узагальнення;
- створення в разі необхідності певних частин відповідно до загального змісту тих інститутів, юридичних конструкцій чи окремих нормативних приписів, які можуть бути конкретними правовими орієнтирами у визначенні кримінально-правового змісту відповідних фактичних обставин.

Відтворення у розв’язанні задачі певної форми систематизування фактичних обставин як його окремого елеменат може взагалі не мати місця. В інших випадках конкретні правила систематизування передбачають необхідність додержання законів формальної логіки, в той час як конкретні форми відображення систематизування у розв’язанні залежать від різновиду задачі.





1.2. Визначення тих положень кримінального права, які є правовими підставами для відповідних висновків щодо фактичних обставин



Наступний етап встановлення кримінально-правового змісту зазначених в умовах задачі фактичних обставин передбачає визначення певних норм кримінального права, які є правовими підставами відповідних висновків. На цій стадії необхідно брати до уваги загальні вимоги і додержуватися конкретних правил, що визначаються певним різновидом задачі.

Загальні вимоги передбачають:

- первинне визначення певних норм кримінального права, які можуть бути конкретним правовим підґрунтям відповідних висновків (наприклад, інститути Загальної частини кримінального пра­ва, групи норм Особливої частини кримінального права тощо);

- установлення джерел кримінального права, які можуть містити кримінально-правові норми відповідного напрямку. Взагалі у переважній більшості випадків таким джерелом є КК України 2001 р., однак за певних обставин джерелами кримінального права можуть бути Конституція України, КК України 1960 р., міжнародні договори, рішення Конституційного Суду України, окремі закони інших галузей права;

- вирішення питання про чинність відповідних положень зазначених вище джерел кримінального права щодо наведених в умовах задачі фактичних обставин. Так, за певних обставин виникає необхідність уточнення останньої і попередньої редакцій певних положень кримінального законодавства і з’ясування питання щодо того, яка саме з редакцій має застосовуватись у даному конкретному випадку. Якщо має місце колізія між положеннями окремих джерел, необхідно визначити, яке з них щодо застосування має пріоритет.

Конкретні правила передбачають визначення норм кримінального права щодо кримінально-правового змісту фактичних


обставин зумовлених специфікою відповідних інститутів кримінального права. Так, визначення правових орієнтирів при призначенні остаточного покарання за сукупністю злочинів та за сукупністю вироків, при встановленні специфічної конструкції та конкретного змісту юридичних складів злочинів, при звільненні від відбування покарання з випробуванням мають свої відповідні правила.


1.3. Установлення тих положень правозастосовної практики і теорії кримінального права, які уточнюють, доповнюють чи конкретизують названі вище правові підстави (орієнтири)


Суттєву роль у встановленні кримінально-правового змісту фактичних обставин задачі відведено відповідним положенням правозастосовної практики, а також теорії кримінального права. Ці положення за потреби конкретизують певні правові орієнтири. Визначення відповідних положень правозастосовної практики і теорії кримінального права при розв’язанні переважної більшості задач є обов’язковим у зв’язку з тим, що цілий ряд зазначених принципів впливає й на інші елементи розв’язання задачі, а саме ─ на обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки.

Положення правозастосовної практики не мають обов’язкового характеру, однак вони тією чи іншою мірою відображають існуючі в певний період реальні тенденції такої практики. У зв’язку і цим ці положення (особливо відповідні положення постанов Пленуму Верховного Суду України) повинні враховуватись у рішенні задачі. Поряд із положеннями правозастосовної практики, ніякі положення теорії кримінального права не можна розглядати як стовідсотково обов’язкові.

До джерел правозастосовної практики необхідно віднести:

- положення постанов Пленуму Верховного Суду України, в яких надаються роз’яснення з приводу застосування чинного законодавства України. Такі роз’яснення є основними правозастосовними орієнтирами для всіх судів загальної юрисдикції і є


найбільш значущими;
- роз’яснення Пленуму відповідного вищого спеціалізованого суду України з питань застосування законодавства;
- різні узагальнення практики (слідчої, прокурорської, судової);
- деякі процесуальні документи (а саме, вироки, ухвали, постанови судів різних рівнів), винесені в окремих кримінальних справах.

При розв’язанні фабули можна скористатися відповідними положеннями підручника, монографії, статті чи будь-якої іншої наукової публікації. Розглядається можливість формулювання власного теоретичного розуміння певного кримінально-правового явища, якщо відповідь буде обґрунтованою.

Наукова обґрунтованість, значущість щодо вирішення конкретних питань кримінально-правового характеру, переконливість ─ це основні вимоги до будь-яких положень теорії кримінального права, що використовуються у розв’язанні задачі. Особливе місце серед джерел, що містять теоретичні положення, відводиться науково-практичним коментарям Кримінального кодексу України.
Теоретичні положення таких коментарів Кримінального кодексу України максимально враховують тенденції правозастосовної практики, демонструють єдність підходу до однотипних кримінально-правових ситуацій, а також відображають стійкі позиції в науці кримінального права в сучасний період. Однак, розв’язуючи задачі, студент перш за все повинен мати своє власне розуміння певних питань, а також спиратися на інші теоретичні джерела. Проте особливе місце науково-практичних коментарів КК України серед інших теоретичних джерел передбачає, що їх положення при розв’язанні задач не можуть бути просто проігноровані. Положення науково-практичних коментарів КК України не мають наперед визначений пріоритет, однак є допоміжними при розв’язанні конкретних завдань.

Якщо має місце суперечність між положеннями окремих науково-практичних коментарів КК України або вони суперечать положенням інших теоретичних джерел, що використовуються при розв’язанні задачі, чи власній позиції студента у розв’язанні фабули, необхідно:

- обов’язково зазначити таку суперечність у розв’язанні;
- навести в рішенні конкретні аргументи, які, на думку студента, зумовлюють інший підхід до вирішення певних питань, на відміну від того, який запропоновано у відповідному науково-практичному коментарі КК України.

Підсумовуючи вищезазначене, необхідно зауважити, що повноцінне розв’язання задачі в межах обґрунтування відповідної кримінально-правової оцінки вимагає наведення як положень правозастосовної практики, так і теорії кримінального права.


1.4. Співвідношення уточнених і систематизованих фактичних обставин з відповідними нормами кримінального права та положеннями правозастосовної практики і кримінально-правової теорії


Процес співвідношення відбувається після того, як наведені в умовах задачі фактичні обставини уточнено, систематизовано і попередньо оцінено, визначено відповідні правові орієнтири та положення правозастосовної практики, а також теорії кримінального права. За своїм загальним змістом він становить кілька взаємозв’язаних логічних операцій. Ці операції спрямовані на отримання нової інформації щодо того, яке кримінально-правове значення мають ті чи інші обставини. Точний зміст кожної з таких операцій прямо залежить від того завдання, яке стоїть перед студентом при розв’язанні задачі і може бути різним. Наприклад, в одному випадку мова йде про можливість визнання окремих обставин такими, що обтяжують покарання при його призначенні; в іншому йдеться про відповідність окремих фактичних обставин ознакам юридичного складу злочину.
Очевидно, що процес співвідношення безпосередньо в письмовому розв’язанні задачі не відображається, однак, у разі необхідності може бути відтворений в усній формі на практичному занятті (наприклад, при обговоренні обґрунтованості попередніх чи остаточних висновків).


^ 1.5. Формулювання попередніх і остаточних висновків щодо кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі
фактичних обставин



Кінцевим етапом встановлення кримінально-правового змісту наведених в умовах задачі фактичних обставин є формулювання попередніх і остаточних висновків щодо такого змісту.

Попередні висновки стосуються насамперед створених окремих епізодів фактичних обставин, формулюються у межах типових юридичних конструкцій, складових частин юридичних складів злочинів, відповідних кримінально-правових інститутів, тощо.

Остаточні висновки, що стосуються всіх наведених в умовах задачі фактичних обставин, є підсумковим результатом попередніх висновків. Зміст остаточних висновків відповідає хоча б одній з тих форм кримінально-правової оцінки, що використовується у реальних процесуальних документах і які є основними елементами розв’язання задачі. Зазначений збіг насамперед є характерним при розв’язанні задач з Особливої частини кримінального права (коли остаточні висновки безпосередньо втілюються у формулу кримінально-правової кваліфікації дій суб’єкта та в юридичне формулювання обвинувачення.) При розв’язанні певних фабул із Загальної частини кримінального права такий збіг може виключатися.


2. Визначення власної кримінально-правової оцінки наведеної ситуації у відповідній формі (у разі необхідності – у декількох формах)


Подальше розв’язання задачі, по суті, і зміст та обсяг його письмового відтворення залежать від того, чи збігаються остаточні висновки щодо кримінально-правового змісту фактичних обставин зі встановленою законом формою їх кримінально-правової оцінки. При формулюванні власної кримінальио-правової оцінки можливі такі варіанти:

- остаточні висновки сформульовано в межах окремого інституту кримінального права, і це означає, що вони стосуються лише окремого епізоду встановленої законом форми кримінально-правової оцінки фактичних обставин. У такому разі у розв’язку мають бути відтворені перш за все конкретні остаточні висновки, а потім наведено і форму відповідної кримінально-правової оцінки. Такий варіант переважно властивий для розв’язання задач із Загальної частини кримінального права щодо застосування окремого інституту, який стосується злочину (наприклад, стадій вчинення злочину, співучасті у злочині, множинності злочинів);

- остаточні висновки повністю збігаються зі встановленою законом фор мою кримінально-правової оцінки фактичних обставин. У такому випадку у розв’язанні відтворюється відповідна форма такої оцінки. Саме ця форма є основним елементом розв’язання задачі. Цей варіант характерний для розв’язання задач з Особливої частини кримінального права, а також для розв’язання задач із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування окремих його інститутів, які стосуються злочину;

- остаточні висновки сформульовано в межах окремого інституту кримінального права, однак їх зміст не дає можливості безпосередньо відтворити ні встановлену законом форму кримінально-правової оцінки фактичних обставин, ні окремого її епізоду. В такому разі в розв’язанні безпосередньо повинні бути наведені остаточні висновки. Саме вони розглядатимуться як відповідна форма кримінально-правової оцінки фактичних обставин і становитимуть основний елемент розв’язання задачі. Цей варіант характерний для розв’язання більшості задач із Загальної частини кримінального права щодо застосування окремих інститутів, які стосуються заходів кримінально-правового впливу.
Власна кримінально-правова оцінка відповідних фактичних обставин обов’язково має бути здійснена у письмовому вигляді.
Додержання відповідної форми є обов’язковим, якщо така оцінка повинна бути викладена у передбаченій законом формі


(формула кваліфікації злочину, юридичне формулювання обвинувачення, фрагмент резолютивної частини вироку щодо призначення конкретної міри покарання тощо).


3. Обґрунтування власної кримінально-правової оцінки

студентом із відповідними посиланнями на норми

чинного законодавства


Це окремий елемент розв’язання задачі. При цьому, якщо йдеться про повноцінне розгорнуте рішення, він є таким самим обов’язковим, як і оцінка. Здійснюючи обґрунтування відповідної кримінально-правової оцінки, «автор» рішення має визначитися принаймні щодо двох питань: а) щодо форми обґрунтування; б) щодо «ієрархії» аргументів (доводів).

^ Форма обґрунтування загалом не передбачає додержання якихось жорстких правил і визначається перш за все типом задачі. Так, обґрунтування при розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права в межах окремого інституту, що стосується злочину, передбачає спеціальне утворення відповідного «блоку» фактичних обставин, поглиблене дослідження змісту цього інституту, як правило, поетапне встановлення відповідності фактичних обставин конкретним його проявам і лише після цього формулювання проміжного, а потім і остаточного висновків. При розв’язанні задачі із Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування його інститутів, які стосуються злочину, обґрунтування може бути здійснено у «знятому» вигляді й обмежуватися відтворенням лише проміжних висновків та визначенням впливу кожного інституту на кваліфікацію злочину. Ще більш спрощена форма характерна для обґрунтування здійсненої кримінально-правової оцінки при розв’язанні задач із Особливої частини кримінального права.

Що стосується "ієрархії" аргументів, які використовуються при обґрунтуванні власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, то тут необхідно мати на увазі:

1) всі аргументи (доводи) за характером свого впливу на


зміст кримінально-правової оцінки можна поділити на обов’язкові і необов’язкові. До обов’язкових належать ті аргументи, які безпосередньо випливають зі змісту відповідних нормативних приписів кримінально-правового характеру. Необов’язковими аргументами є ті, які використовують роз’яснення Пленуму Верховного Суду України, а також ті, що ґрунтуються на інших джерелах правозастосовної практики та на положеннях теорії кримінального права;

2) ієрархія обов’язкових нормативних аргументів визначається юридичною силою тих джерел кримінального права, з нормативних приписів яких вони безпосередньо випливають. Відповідно до ст. 8 Конституції України Основний закон України має найвищу юридичну силу, а його норми є нормами прямої дії. Тому, наприклад, у випадку виникнення колізій між положеннями Конституції України та положеннями КК України положення Конституції України мають пріоритет;

3) основні правозастосовні аргументи в принципі не повинні суперечити обов’язковим нормативним аргументам, тому, за загальним правилом, у разі виникнення колізій пріоритет мають останні. І лише у виняткових випадках, коли такі колізії викликані внутрішніми суперечностями відповідних обов’язкових нормативних аргументів між собою, основний правозастосовний аргумент, що ґрунтується на одному з них, може розглядатись як пріоритетний перед іншим;

4) інші необов’язкові аргументи – навіть якщо вони за змістом видаються більш переконливими, ніж обов’язкові нормативні аргументи чи основні правозастосовні аргументи – не можуть мати пріоритет перед останніми;

5) серед необов’язкових аргументів, що їх використовують при розв’язанні задач (крім основних правозастосовних аргументів), ієрархія у принципі неможлива. Однак якщо між деякими з них існують суперечності (колізії), такі аргументи мають бути наведені, а потім зроблений вибір на користь одного з них. При цьому бажано сам вибір також обґрунтувати. Подібне обґрунтування, як уже зазначалося, стає обов’язковим у разі, коли точка


зору «автора» рішення суперечить позиції, сформульованій у науково-практичному коментарі КК України.

У деяких випадках викладач, задаючи студентам дві-три задачі на наступне практичне заняття, може дозволити їм не писати розгорнуте обґрунтування при розв’язанні однієї з них. Однак і в цих випадках таке обґрунтування має бути здійснене в повному обсязі, його ключові моменти зафіксовані в письмовому розв’язанні, щоб у разі необхідності відтворити відповідні аргументи в усній формі.


4. Остаточна відповідь на поставлені в задачі

питання чи завдання



Після формулювання власної кримінально-правової оцінки фактичних обставин, поданих в умовах задачі, студент, у належній формі, обґрунтувавши свої доводи, як правило, надає відповідь на всі поставлені у фабулі питання.

У тому випадку, коли певні питання мають не лише кримінально-правовий, а й процесуальний характер, відповіді на них необхідно надавати окремо. Наприклад, у задачах із Загальної частини кримінального права можуть бути сформульовані такі питання: «Яке рішення повинен прийняти суд апеляційної інстанції?» або «Чи підлягає апеляція задоволенню?». Відповідь на наведені питання має надаватись у розв’язку після викладення його основної кримінально-правової частини. Як правило, такі відповіді зводяться до відповідної констатації, а саме: «Апеляційний суд повинен змінити вирок місцевого суду і перекваліфікувати дії суб’єкта з п. 2. ч. 2 ст. 115 на ст. 117 КК України» або «На підставі викладеного апеляція адвоката задоволенню не підлягає».


^ 3. Словник основних термінів


Кримінальне право як галузь права – це система юридичних норм, прийнятих Верховною Радою України, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили.

^ Принципи кримінального права – це основні, провідні засади, які закріплені в нормах права і визначають побудову всієї галузі права, окремих її інститутів, правотворчу і правозастосовчу діяльність.

^ Загальна частина кримінального права – містить норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності, чинність кримінального закону у часі і просторі, поняття злочину і його види, осудність і неосудність, форми вини, співучасть, покарання і його види, порядок застосування окремих видів покарання, правила їх призначення, регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності і покарання, погашенням і зняттям судимості, особливості відповідальності неповнолітніх тощо.

^ Особлива частина кримінального права – містить норми, що описують конкретні види злочинів та конкретні межі покарання, які можуть бути призначені за вчинення певних злочинів. Ці норми і зосереджені в Особливій частині КК.

^ Кримінальна відповідальність – це передбачені Кримінальним кодексом обмеження прав і свобод особи, яка вчинила злочин, що індивідуалізуються в обвинувальному вироку суду і здійснюються спеціальними органами виконавчої влади держави.

^ Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину.
Закон про кримінальну відповідальність – це письмовий правовий акт, що має вищу юридичну силу, приймається Верховною Радою України або всеукраїнським референдумом і містить кримінально-правові норми, які встановлюють підстави і принципи кримінальної відповідальності, визначають, які суспільно небезпечні діяння є злочинами і які покарання належить застосовувати до осіб, винних у їх вчиненні, формулюють інші кримінально-правові наслідки вчинення злочину.

Злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Малозначне діяння – таке діяння, яке не становить суспільної небезпеки, тобто не завдало і не могло завдати істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

^ Класифікація злочинів ─ це розподіл їх на групи залежно від того чи іншого критерію.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

^ Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше п' яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

^ Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Склад злочину – це сукупність встановлених у кримінальному законі юридичних ознак (об'єктивних і суб'єктивних), що визначають вчинене суспільно небезпечне діяння як злочинне.

^ Об'єкт злочину – це те, на що завжди посягає злочин і чому він завжди завдає певної шкоди. Це є ті суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом.

^ Об'єктивна сторона злочину – це зовнішня сторона (зовнішнє вираження) злочину, що характеризується суспільно небезпечним діянням (дією чи бездіяльністю), суспільно небезпечними наслідками, причинним зв'язком між діянням і суспільно небезпечними наслідками, місцем, часом, обстановкою, способом, а також засобами вчинення злочину.

^ Суб'єкт злочину – це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до цього кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

Суб'єктивна сторона – це внутрішня сторона злочину, яка включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

^ Ознаками суб'єктивної сторони як елемента складу злочину є вина, мотив і мета злочину.

Злочинами з формальним складом називають такі, що не передбачають суспільно небезпечних наслідків як обов’язкової ознаки об’єктивної сторони, а тому злочин вважається закінченим із моменту вчинення зазначеного у законі діяння.

^ Злочинами з матеріальним складом вважають такі, при конструюванні об'єктивної сторони яких законодавець як обов’язкову ознаку передбачає певні суспільно небезпечні наслідки.

^ Злочини з усіченим складом – це такі, в яких момент закінчення злочину самим законом переноситься на стадію готування або на стадію замаху.

Під кваліфікацією злочинів розуміють точне встановлення відповідності вчиненого винним суспільно небезпечного діяння складу конкретного злочину, закріпленого в кримінальному законі.

^ Стадії злочину – це передбачені Кримінальним кодексом України, суспільно-небезпечні етапи його здійснення, які істотно різняться між собою ступенем реалізації злочинного наміру, тобто характером діяння (дії або бездіяльності) і моментом його закінчення (припинення), а тим самим і ступенем тяжкості вчиненого особою діяння.

^ Закінченим злочином визнається діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

Незакінчений злочин - це умисне, суспільно небезпечне діяння (дія чи бездіяльність), яке не містить усіх ознак складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, у зв'язку з тим, що злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від волі винного.

^ Готування до злочину є підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину.

^ Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, пе­редбаченого відповідною статтею Особливої частини КК України, як­що при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежа­ли від її волі.

^ Замах на злочин є закінченим, якщо особа виконала всі дії, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від її волі.

^ Замах на злочин є незакінченим, якщо особа з причин, що не залежали від її волі, не вчинила усіх дій, які вважала необхідними для доведення злочину до кінця.

^ Добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

^ Під дійовим каяттям необхідно розуміти такі дії особи, які свідчать про щирий осуд вчиненого нею злочину і про прагнення усунути його наслідки.

^ Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб'єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений Кримінальним кодексом.

Організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу, чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи, або злочинної організації.

Підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину.

Пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.

^ Проста форма співучасті (в літературі цю форму співучасті називають "співвиконавство" чи "співвинність") має місце там, де всі співучасники є виконавцями (співвиконавцями) злочину.

^ Складна форма співучасті тобто співучасть з розподілом ролей полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі.

Злочин визнається таким, що вчинений групою осіб, якщо у ньому брали участь декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови між собою.

^ Злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

^ Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом із розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи.

^ Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого або структурні частини якого за попередньою змовою зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, або керівництва чи координації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.



Провокацією злочину
визнається ситу­ація, коли особа підбурює (провокує) виконавця або інших співуча­сників на вчинення злочину з метою його подальшого викриття.

^ Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні дії, що не охоплювалися ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників.

Кількісний ексцес має місце там, де виконавець, почавши вчи­няти злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорід­ного характеру, але більш тяжкі.

^ Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, що було погоджено із співучасниками.

^ Невдале підбурювання або пособництво має місце там, де можливий (передбачуваний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин (брати участь у вчиненні злочину), що може виходити від підбурювача, пособника чи навіть організатора.

^ Добровільна відмова при співучасті – це своєчасне усунення особою за своєю волею особистої участі в злочині внаслідок прийнятого нею остаточного рішення при усвідомленні можливості доведення цього злочину іншими співучасниками до кінця.

^ Причетність до злочину – це дія чи бездіяльність, яка хоч і пов'язана з вчиненням злочину, але не є співучастю в ньому.

Заздалегідь не обіцяне приховування злочину – це заздалегідь не обіцяна активна діяльність особи щодо приховування злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом.

^ Заздалегідь не обіцяне придбання чи збут майна, здобутого злочинним шляхом – це заздалегідь не обіцяна активна діяльність особи, що виявляється у купівлі або іншій оплатній передачі майна, здобутого злочинним шляхом, або зберіганні такого майна.

Потурання виражається в тому, що особа, яка зобов'язана була і могла перешкодити вчиненню злочину, такому злочину не


перешкоджає, і злочин відбувається.

^ Множинність злочинів – це вчинення однією особою особисто або у співучасті двох або більше самостійних закінчених або незакінчених злочинів.

Одиничний злочин – діяння, яке містить ознаки лише одного (єдиного) передбаченого законом про кримінальну відповідальність самостійного складу злочину. В кожній статті (або частині статті) Особливої частини КК описуються ознаки окремих одиничних закінчених злочинів.

^ Прості одиничні злочини – такі злочини, які характеризується відносною нескладністю законодавчого визначення їх об’єктивної та суб’єктивної сторін.

^ Ускладнені одиничні злочини – такі злочини, які порівняно з простими злочинами, ускладнені додатковими об’єктивними чи суб’єктивними ознаками, які надають їм зовнішньої схожості з множинністю злочинів.

^ Триваючий злочин – це такий одиничний злочин, який, почавшись дією чи бездіяльністю особи, характеризується безперервним здійсненням складу певного злочину.

^ Складний (складений) злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох чи більше злочинних діянь, кожне з яких, якщо розглядати їх ізольовано, є самостійним одиничним злочином, але які (через їх органічну єдность, типовість, поширеність одночасного вчинення тощо) об’єднані законодавцем в окремий одиничний злочин, передбачений однією статтею (частиною статті) Особливої частини КК.

^ Злочин із похідними наслідками (злочин із віддаленими наслідками, злочин, що кваліфікується за наслідками) – це такий одиничний злочин, який має в об’єктивній стороні одне діяння, яке тягне за собою два наслідки, що настають послідовно один за одним, і при цьому перший із наслідків спричинює другий. Крім того, такі злочини, як правило, мають змішану форму вини.

^ Продовжуваний злочин – це такий одиничний злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об'єднаних єдиним злочинним наміром.



Сукупність злочинів
– вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини КК, за жоден з яких її не було засуджено. При цьому не враховуються злочини, за які особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.

Ідеальна сукупність злочинів – така сукупність злочинів, при якій всі злочини, що її складають, особа вчиняє одним діянням.

^ Реальна сукупність злочинів – така сукупність злочинів, за якою кожен злочин, що її складає, особа вчиняє окремим самостійним діянням.

Конкуренція статей КК – наявність двох чи більше статей Особливої частини КК, які з різним ступенем деталізації описують одне й те саме злочинне діяння і встановлюють за нього різну за ступенем суворості кримінальну відповідальність.

^ Повторність злочинів – це такий вид множинності злочинів, при якому особа вчиняє два чи більше одиничних злочини, що передбачені, як правило, однією й тією самою статтею Особливої частини КК незалежно від засудження за окремі з них.

^ Повторність тотожних злочинів – вчинення особою двох чи більше одиничних злочинів, які містять ознаки одного й того самого складу злочину.

Повторність однорідних злочинів – вчинення особою двох чи більше злочинів, що посягають на тотожні чи подібні об’єкти кримінально-правової охорони, вчиняються з однією і тією самою формою вини і щодо яких у КК є спеціальне застереження про те, що їх вчинення одного після одного необхідно вважати повторним.

^ Повторність, не пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин (так звана «фактична повторність») – має місце там, де особа вчинила декілька тотожних, або (у випадках, спеціально передбачених КК) однорідних злочинів, за жоден з яких вона ще не була засуджена.

^ Повторність, пов’язана із засудженням особи за раніше вчинений злочин – має місце там, де особа, яка вже була засуджена за злочин, упродовж строку відбування покарання, або погашення судимості вчинила новий тотожний, або однорідний злочин.

^ Рецидив злочинів – вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Загальний рецидив – рецидив, що утворюється різнорідними злочинами.

^ Спеціальний рецидив – рецидив, що утворюється тотожними чи однорідними злочинами.

Простий (одноразовий) рецидив – це рецидив, при якому новий умисний злочин вчиняється особою, яка має одну судимість за раніше скоєний умисний злочин.

^ Складний (багаторазовий) рецидив – це вчинення нового умисного злочину особою, яка має дві чи більше судимості за раніше вчинені умисні злочини.

Пенітенціарний рецидив – має місце там, де новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений умисний злочин відбуває або відбула покарання у вигляді позбавлення волі.

^ Непенітенціарний рецидив – коли новий умисний злочин вчиняється особою, яка за раніше вчинений злочин відбуває, або відбула покарання, менш суворе, ніж позбавлення волі.

^ Обставини, що виключають злочинність діяння, – це передбачені КК та іншими нормативно-правовими актами зовнішньо подібні із злочинами суспільно корисні (соціально прийнятні) та правомірні вчинки, що виключають підставу кримінальної відповідальності за шкоду, завдану правоохоронюваним інтересам.

^ Необхідна оборона – це правомірний захист правоохоронюваних інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання, спричинений необхідністю його негайного відвернення або припинення шляхом завдання тому, хто посягає, шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обставинам захисту.

^ Перевищення меж необхідної оборони – це умисне завдання тяжкої шкоди тому, хто посягає (смерті або тяжких тілесних ушкоджень), явно несумісної з небезпечністю посягання або явно невідповідної обставинам захисту.

^ Правомірне затримання злочинця потерпілими або іншими особами – це насильницькі дії, спрямовані на короткострокове позбавлення волі особи, яка вчинила злочин, з метою доставлення її до органів влади, якщо такі дії спричинювалисятнеобхідністю затримання і відповідали небезпечності вчиненого посягання й обставинам затримання злочинця.

^ Крайня необхідність – це вимушене завдання особою шкоди правоохоронюваним інтересам з метою усунення загрозливої небезпеки, якщо вона в цій обстановці не могла бути усунута іншими засобами і якщо завдана шкода є рівнозначною або менш значною, ніж шкода відвернута.

^ Фізичний примус (насильство) – це протиправний фізичний вплив на людину (наприклад, застосування фізичної сили, нанесення удару, побоїв, тілесних ушкоджень, введення в організм різноманітних препаратів і т. п.) з метою примусити її вчинити злочин (наприклад, не перешкоджати проникненню в сховище, видати чуже майно і т. п.).

^ Виконання законного наказу як обставина, що виключає злочинність діяння, – це правомірне завдання шкоди правоохоронним інтересам людини, суспільства або держави особою, зобов'язаною виконати цей наказ.

^ Виправданий ризик як обставина, що виключає злочинність діяння, – це вчинення діяння (дії або бездіяльності), пов'язаного із завданням шкоди правоохоронним інтересам особи, суспільства або держави для досягнення значної суспільно корисної мети, якщо ця мета у даній обстановці не могла бути досягнута неризикованою дією (бездіяльністю) і вжиті особою запобіжні заходи давали достатні підстави розраховувати на завдання шкоди правоохоронним інтересам.

^ Звільнення від кримінальної відповідальності – це реалізація державою в особі суду свого повноваження, відповідно до якого вона відмовляється за наявності підстав, передбачених КК, від державного осуду особи, що вчинила злочин, а також від покладання на неї обмежень особистого, майнового або іншого характеру, передбачених законом за вчинення даного злочину.


Покарання
– це захід державного примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

^ Система покарань – це встановлений кримінальним законом і обов’язковий для суду вичерпний перелік покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

^ Громадські роботи – це основний вид покарання, який полягає у виконанні засудженим упродовж строку, встановленого вироком суду, у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид та характер яких визначають органи місцевого самоврядування (наприклад, прибирання вулиць, благоустрій території, ремонт доріг, будинків, споруд, комунікацій тощо).

^ Виправні роботи – це основний вид покарання, згідно з яким на засудженого упродовж строку, встановленого вироком, покладається обов’язок працювати за місцем його робити, періодично з'являтися на реєстрацію до кримінально виконавчої інспекції, а також встановлюється заборона на звільнення з роботи за власним бажанням і на виїзд за межі України без дозволу кримінально-виконавчої інспекції. З усієї суми заробітку засудженого до виправних робіт примусово здійснюються щомісячні відрахування в дохід держави в межах від десяти до двадцяти відсотків.

^ Службові обмеження для військовослужбовців – це основний вид покарання, який призначається в межах від шести місяців до двох років і при застосуванні якого засуджений не може бути підвищений за посадою і у військовому званні; строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання; упродовж строку покарання із усієї суми грошового забезпечення засудженого здійснюються відрахування в доход держави в межах від десяти до двадцяти відсотків.

Арешт  це основний вид покарання, який призначається судом у межах від одного до шести місяців і відбувається засудженим у спеціальних установах виконання покарання – арештних до


мах. Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті.

^ Обмеження волі  це основний вид покарання, яке полягає в триманні засудженого в кримінально-виконавчій установі відкритого типу – виправному центрі без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення за ним нагляду та обов'язкового залучення до праці.

^ Тримання в дисциплінарному батальйоні військо-вослужбовців – це основний вид покарання, що застосовується лише до військовослужбовців строкової служби і полягає у примусовому направленні засудженого на строк від шести місяців до двох років в особливу військову частину  дисциплінарний батальйон, який призначений для відбування покарання військовослужбовцями, що вчинили злочини під час проходження ними дійсної (строкової) військової служби.

^ Позбавлення волі на певний строк – це основний вид покарання, яке встановлюється в межах від одного до п'ятнадцяти років і згідно з яким засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його в спеціальну кримінально-виконавчу установу на строк, встановлений вироком суду.

^ Довічне позбавлення волі – це найбільш суворий вид основного покарання, згідно з яким засуджений ізолюється від суспільства шляхом примусового поміщення його до спеціальної кримінально-виконавчої установи без зазначення у вироку конкретного строку тримання там.

^ Конфіскація майна – це примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, що є власністю засудженого.

Штраф  це покарання, яке полягає у грошовому стягненні, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК.

^ Загальні засади призначення покарання – це система встановлених законом і обов'язкових для суду вихідних вимог (відправних правил), із яких має виходити суд при визначенні підстав, порядку та меж призначення покарання і якими він повинен керуватися, обираючи міру покарання за кожної окремої кримінальної справи і щодо кожної конкретної особи, якій це покарання призначається.

^ Обставини, які пом’якшують і обтяжують покарання, – це встановлені судом за конкретною справою об'єктивні та суб'єктивні чинники, що не є ознаками конкретного складу злочину і не впливають на його кваліфікацію, проте знижують чи підвищують суспільну небезпечність вчиненого діяння і (або) особи винного і тим самим впливають на пом'якшення чи посилення покарання.

^ Сукупністю вироків визнається ситуація, за якої засуджений після ухвалення вироку, але до повного відбуття призначеного цим вироком покарання, вчиняє новий злочин.

^ Звільнення від покарання – це відмова держави від застосування покарання до особи, яка обвинувальним вироком суду була визнана винною у вчиненні злочину.

^ Звільнення від покарання у зв’язку з втратою особою суспільної небезпечності – це відмова держави від призначення покарання особі, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості і яку, з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці на час розгляду справи в суді, не можна вважати суспільно небезпечною.

Іспитовий строк – це певний проміжок часу, впродовж якого здійснюється контроль за засудженим і останній під загрозою реального відбування призначеного покарання зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки та інші умови випробування.

^ Звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку – це відмова держави від виконання призначеного особі покарання у тих випадках, коли воно не було виконане впродовж певного строку з дня набуття вироком законної чинності.

^ Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання – це звільнення особи від подальшого відбування призначеного їй судом покарання, яке фактично вже нею відбувається, під умовою не вчинення нового злочину упродовж строку, який залишився до моменту закінчення відбуття покарання.

^ Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким – це звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому вироком суду одного виду покарання шляхом заміни невідбутої частини цього покарання іншим, більш м’яким видом покарання.

^ Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, – це відмова держави від подальшого виконання покарання щодо вказаних категорій засуджених за умови, що вони доведуть своє виправлення і чесно виконають материнський обов’язок.

^ Звільнення від покарання у зв’язку з амністією – це відмова держави від застосування до особи, яка вчинила злочин, призначеного їй судом покарання або відмову держави від подальшого виконання покарання щодо такої особи.

^ Звільнення від покарання у зв’язку з помилуванням – це відмова держави в особі Президента України від подальшого виконання щодо засудженої особи призначеного їй судом покарання.

^ Погашення судимості – це автоматичне її припинення при встановленні певних, передбачених законом, умов.

Зняття судимості – це припинення судимості постановою суду.

^ Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною КК України, у спеціальний лікувальний заклад.




4. Варіанти тестових завдань до навчальної дисципліни


«Кримінальне право » (Загальна частина)


  1   2   3   4

Схожі:

Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМетодичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни
Методичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни «Гідро-і пневмопривід автоматичних ліній і комплексів» / укладач...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМетодичні вказівки до виконання практичних завдань з курсу
Методичні вказівки до виконання практичних завдань з курсу «Організація та управління на підприємствах жкг» (для студентів денної...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМетодичні вказівки до виконання практичних І обов’язкових домашніх завдань
Робоча програма та методичні вказівки до виконання практичних і обов’язкових домашніх завдань та самостійної роботи з курсу “Екологічний...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМетодичні вказівки до виконання практичних завдань, самостійної роботи та одз
Робоча програма та методичні вказівки до виконання практичних завдань, самостійної роботи та одз з курсу “Брендинг” / укладачі: С....
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМетодичні вказівки до виконання практичних завдань та контрольних робіт з курсу
Методичні вказівки до виконання практичних завдань і контрольних робіт з курсу “Комп’ютерні інформаційні технології у маркетингу”...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства методичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни
Методичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни “Економічна діагностика” (для студентів 6 курсу заочної форми навчання...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconХарківська національна академія міського господарства Методичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни «Моніторинг довкілля»
Методичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни «Моніторинг довкілля» (для студентів 2 курсу денної та заочної форми...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconНавчальне видання Методичні вказівки для виконання практичних завдань з дисципліни „Трудове право”
Методичні вказівки для виконання практичних завдань з дисципліни „Трудове право” для студентів 4 курсу денної форми навчання
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconМетодичні вказівки до виконання розрахункової роботи з дисципліни економіка підприємства для студентів заочної форми навчання
Методичні вказівки до виконання розрахункової роботи з дисципліни Єкономіка підприємства включають перлік практичних завдань, методичних...
Методичні вказівки до виконання практичних завдань iconДо виконання практичних завдань з дисципліни «статистика»
Методичні вказівки до виконання практичних завдань з дисципліни «Статистика» (для студентів 2 курсу денної та 3 курсу заочної форм...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи