Правова статистика належить до переліку обов’язкових навчальних дисциплін у підготовці фахівців із вищою юридичною освітою
Скачати 0.75 Mb.
|
|
ПЕРЕДМОВА Правова статистика належить до переліку обов’язкових навчальних дисциплін у підготовці фахівців із вищою юридичною освітою. Юристи у своїй практичній діяльності стикаються не лише з конкретними правовими фактами і подіями, а й з масовими правовими явищами і процесами, статистичний аналіз яких є необхідною умовою їхньої професійної діяльності. Студенти-правознавці, які опанують статистичну методологію як сукупність прийомів і методів статистичного дослідження, розширять свій кругозір, зможуть вільніше орієнтуватися у складних соціально-правових явищах і процесах, краще засвоювати інші юридичні дисципліни. Правова статистика має важливе значення для розвитку кримінології, кримінального, цивільного, адміністративного права та інших його галузей. Жодна із зазначених наук не може обійтися без статистичних даних про суспільно-правові явища і процеси, без кількісного оцінювання тих понять і категорій, які розробляються і висвітлюються ними. Без використання даних правової статистики неможливо вдосконалювати діяльність правоохоронних органів та виконувати законотворчу роботу. Унаслідок вивчення правової статистики студенти-правознавці мають оволодіти знаннями основ статистичної науки та набути навичок проведення статистичного дослідження правових явищ. А тому зміст навчаль- ного посібника зорієнтований на надання майбутнім юристам теоретичних знань із правової статистики. Студент-юрист має знати сучасну організацію статистичної роботи у правоохоронних органах; методи збирання статистичних даних про правопорушення і діяльність правоохоронних органів; принципи і методи обробки матеріалів статистичного спостереження; сутність узагальнювальних показників та основи їх статистичного аналізу. Студент-юрист має набути вмінь організовувати і проводити статистичне спостереження правових явищ; розробляти макети та будувати таблиці і графіки; обчислювати узагальнювальні статистичні показники; аналізувати статистичні матеріали про правопорушення і заходи боротьби з ними з боку правоохоронних органів; формулювати висновки і пропозиції для прийняття управлінських рішень. Зміст навчального посібника відповідає програмі з правової статистики та відбиває зміни в діяльності правоохоронних закладів і правовому законодавстві, які відбулися останнім часом. З ухваленням нового Кримінального та Цивільного кодексів, створенням Державної судової адміністрації істотно змінився зміст документів первинного обліку та статистичної звітності міліції, прокуратури, судів, інших правоохоронних органів і юридичних установ, які працюють у сфері кримінально-правової, цивільно-правової та адміністративно-правової статистики. У пропонованому навчальному посібнику розглядається місце правової статистики серед статистичних дисциплін, наводяться стислі відомості з історії її розвитку, висвітлюються предмет і основні галузі, методологічні принципи, основні поняття і категорії, розкривається її сучасна організація в Україні, подається система статистичних показників залежно від галузі правової статистики та виду правоохоронних органів. Докладно розкриває- ться також методологія збору первинних статистичних даних з урахуванням чинного статистичного обліку і статистичної звітності у правоохоронних органах та інших юридичних установах. Значна увага приділяється окремим методам статистичного аналізу правових явищ і процесів (метод статистичних групувань; табличний метод подання статистичної інформації; графічний метод зображення правових показників; метод відносних і середніх величин, показників варіації і динаміки, узагальнювальних індексів), їхній сутності, значенню та межам практичного застосування в соціально-правових дослідженнях. З огляду на те, що навчальним посібником користуватимуться переважно правознавці-господарники, він завершується розділом про можливості статистичного дослідження економічної злочинності, де аналізуються її особливості порівняно із загально-кримінальною, а також причини й умови скоєння економічних злочинів. Ідеться тут і про виявлення осіб, підозрюваних у їх скоєнні, про економічну судимість та діяльність правоохоронних органів у цьому напрямку. Усі теоретичні положення ілюструються доступними реальними прикладами кримінально-правової, цивільно-правової та адміністративно-правової статистики з повним послідовним розрахунком усіх статистичних показників, що надасть безпосередню допомогу студентам та іншим користувачам щодо застосування наведених статистичних методів у практичній діяльності. Кожний розділ навчального посібника містить питання і завдання для самоконтролю, що забезпечує можливість самостійної перевірки рівня засвоєння теоретичного матеріалу та поглибленої підготовки до модульного контролю знань. Уміщені в додатках зразки форм статистичних карток, які ведуться у правоохоронних органах, дадуть змогу студентам-право- знавцям ще під час навчання наблизитися до практичної діяльнос- ті співробітників з обліково-статистичної роботи в міліції, прокуратурі, суді та інших юридичних установах, а зразки деяких форм і табель статистичної звітності допоможе їм з’ясувати обсяг узагальнених статистичних даних про злочинність, цивільні та адміністративні правопорушення. Навчальний посібник становитиме інтерес не тільки для студентів-правознавців, а й для аспірантів юридичного фаху, окремих викладачів та науковців, практичних співробітників правоохорон- них органів і юридичних установ. Розділ 1 ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПРАВОВОЇ СТАТИСТИКИ 1  .1. Поняття правової статистики.1.2. Історія розвитку правової статистики. 1.3. Основні галузі правової статистики. 1.4. Предмет і завдання правової статистики. 1.5. Методологічні основи правової статистики. 1.6. Сучасна організація правової статистики. 1  .7. Значення правової статистики в діяльності правоохоронних органів. Питання для самоконтролю. 1.1. Поняття правової статистики Слово «статистика» походить від латинського слова «status» — стан, становище, положення та італійського слова «stato» — держава і означає певну суму знань, відомостей про державу. Від початкового значення цього слова до сучасного його розуміння велика історична відстань. Ще у другій половині XVII століття англійські «політичні арифметики», не оперуючи словом «статистика», уперше застосували статистичні методи аналізу масових суспільних явищ: Дж. Граунт — з метою вивчення руху насе- лення, У. Петті — обчислюючи народне багатство, дохід, чисельність і склад населення. Лише 1723 року німецький професор М. Шмейцер почав читати в Йєнському університеті публічні лекції з політичної статистики і ввів це слово в науковий лексикон. Цим словом у середині ХVIII століття почали називати фактичні відомості про окремі держави: територіальний поділ, економіку, чисельність і рух населення і т. п. З часом зміст цього терміна ускладнювався, розширювався, уточнювався. Нині під статистикою розуміють: 1) сукупність статистичних даних про масові явища у природі та суспільстві; 2) вид практичної діяльності, пов’язаний зі збором, обробкою, узагальненням статистичної інформації про суспільно-економічні явища і процеси; 3) галузь знань «статистична наука», яка за допомогою притаманних їй прийомів і методів вивчає кількісну сторону масових явищ і процесів у нерозривному зв’язку з їхнім якісним змістом та подає кількісну оцінку тенденцій і закономірностей їх формування і розвитку. Статистика своїми показниками охоплює всі сторони економічного, політичного, соціального, культурного і правового життя су- спільства, а тому вона є багатогалузевою наукою. Можна виокремити три рівні статистичної науки. Перший рівень — загальна теорія статистики, тобто наука про загальні принципи, правила і закони кількісного оцінювання соціально-економічних явищ. Другий рівень — економічна і соціальна статистика. Економічна статистика вивчає явища і процеси в галузі економіки на макрорівні: структуру і пропорції суспільного відтворення; розробляє систему показників для аналізу стану і розвитку економіки; наявність матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, їх використання. Соціальна статистика формує систему показників для різнобічної характеристики соціальних відносин. На третьому рівні виокремлюються різні галузі економічної і соціальної статистики. Однією з таких галузей соціальної статистики і є правова статистика, яка у своїх показниках відбиває процес охорони державного і суспільного устрою, усіх форм власності і свободи економічної діяльності фізичних і юридичних осіб, су- спільного порядку і безпеки, конституційних прав і свобод людини і громадянина. Отже, головною метою правової статистики є облік порушень законності, які розглядаються правоохоронними органами, і заходів боротьби з ними. Це органи Міністерства внутріш- ніх справ, податкової міліції, Генеральної прокуратури, Міністерства юстиції, Державної судової адміністрації, Служби безпеки, Державної митної служби, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Державного департаменту з питань виконання покарань, контролюючі та інші органи, які відповідно до законодавства мають право порушувати кримінальні справи, провадити попереднє слідство та дізнання, здійснювати державні заходи соціального контролю за правовими процесами. Термін «правова статистика» для визначення названих щойно процесів виник у 80-х роках ХХ століття. До цього поряд зі словом «статистика» можна було побачити слова «моральна», «кримінальна», «судова», «юридична». Кожна з цих назв є свідченням розвитку правової статистики як науки і практичної діяльності. Моральна статистика вивчала моральний стан суспільства — злочинність, цивільні і адміністративні правопорушення, різні аморальні вчинки. Кримінальна статистика стосувалася лише злочинності та кримінального правосуддя. До 60-х років ХХ століття широко використовувався термін «судова статистика», оскільки в цей час ураховувалась не злочинність, а судимість. Але з часом до судової статистики стали відносити не тільки діяльність судових органів, а й роботу інших юридичних органів. А тому поняття «судова статистика» було змінено на значно ширше поняття «правова статистика», яке успішно використовується і сьогодні. Однак автор підручника «Юридическая статистика» В. В. Лунєєв вважає, що термін «правова статистика» не охоплює всіх аспектів правової діяльності (причин і мотивів злочинності, особи злочинця, заходів попередження злочинів і т. п.) і пропонує галузь науки, яка подає кількісну оцінку правової і іншої юридичної діяльності назвати «юридичною статистикою» 9, с. 13. Вчені-юристи і статистики в Україні сприйняли і широко використовують термін «правова статистика». Поряд з іншими джерелами саме правова статистика дає змогу встановити ефективність діяльності правоохоронних органів. Знаючи кількість скоєних злочинів та злочинців, маючи інформацію про порушення трудового, житлового, сімейного чи іншого цивільного законодавства, про поширеність кримінальних і адміністративних правопорушень у сфері економіки, про розміри за- вданих збитків, правоохоронні органи отримують можливість ефективніше зміцнювати законність та правопорядок у суспільстві. Правова статистика посідає певне місце у системі соціально-правових наук. З часу свого становлення і розвитку правова статистика ґрунтується як на єдиних методологічних принципах загальної теорії статистики, так і на теоретичних положеннях юридичних наук, які розкривають істотні, якісні особливості правових явищ і процесів. У такому ракурсі можна розглядати очевидний взаємозв’язок правової статистики з правознавством у цілому і з окремими галузями права. Кримінально-правова статистика тісно пов’язана з кримінологією, кримінальним правом і процесом, кримінально-виконавчим правом, криміналістикою, які є визначальними для правової статистики. Ці науки встановлюють якісну, матеріальну природу правових явищ (злочину, злочинності), кількісну характеристику яких подає правова статистика (рівень, структура, динаміка злочинності). Це стосується і цивільно-правової та адміністративно-правової статистики. Правова статистика збагачує юридичні науки конкретними фактами, відповідними закономірностями і взаємозв’язками в до- сліджуваних правових явищах і процесах. Правова статистика обґрунтовує ті чи інші наукові положення юридичних наук, бо дані статистики узагальнюють практику, яка є засобом перевір- ки знань, критерієм істинності будь-якої теорії. 1.2. Історія розвитку правової статистики Вивчаючи будь-яку науку, зокрема й правову статистику, необхідно звертатися до її історії. Перші наукові висловлювання в галузі правової статистики датуються VII-XVIII століттями. Але виникнення кримінальної статистики припадає на 30-ті роки ХІХ століття, коли систематично почали збиратися відомості про злочинність у Франції (А. Геррі) і Бельгії (А. Кетле). Широко відомі у світі праці А. Кетле «Обчислення ймовірносних злочинів» (1829) та «Про людину і розвиток її здібностей» (1835), в яких він передбачав не тільки кількість, але й окремі види злочинів, а також розробляв основи статистики злочинності та інших негативних явищ у суспільстві. Але перевага щодо статистичного вивчення найрізноманітніших явищ морального стану суспільства, безперечно, належить російському революціонеру-демократу О. М. Радищеву (1749—1802), який на 30 років раніше за А. Кетле у праці «О законоположении» запропонував систему відомостей для розробки нових законів, склав програму статистичного дослідження злочинів та мір покарання, запропонував досліджувати злочинність в її динаміці за тривалі періоди часу, що мало сприяти встановленню її причин і мотивів, а також вибору способу здійснення правосуддя і давало б змогу використовувати цей матеріал для розробки нових гуманних законів. Процес виникнення, становлення і розвитку правової статистики історично пов’язується з формуванням певних соціальних інститутів — органів охорони правопорядку і у зв’язку з цим може поділятися на чотири етапи: І — перша половина ХІХ століття (1802—1860); ІІ — друга половина ХІХ століття — початок ХХ століття (1864—1916); ІІІ — радянський період розвитку (1917—1985); ІV — сучасний стан розвитку в Україні (90-ті роки — до наших днів). І. Перший етап виникнення кримінальної статистики припадає на період, коли уряд Росії провів реорганізацію державного апарату і 1802 року запровадив Міністерства. Це потребувало створення нової системи кримінальної статистики, яка зосереджувалась у Міністерстві внутрішніх справ та Міністерстві юстиції. Статистика Міністерства внутрішніх справ зосереджувала відомості про «предмети поліції», які, з одного боку, повинні були виявити можливі діяння, що порушують правопорядок, а з другого — показати, як справляється поліція зі своїми обов’язками. Міністерство юстиції здійснювало «устрій суду цивільного і кримінального», а тому місцеві судові органи зобов’язані були подавати йому певні форми звітів. На основі отриманих матеріалів Міністерство складало зведені річні звіти про свою діяльність. По кожній губернії всі справи поділялись на 6 груп: І — Цивільні; ІІ — Кримінальні; ІІІ — Слідчі; ІV — Боргові; V —Спірні та апеляційні; VI — Без- спірні щодо приписів, вимог і прохань. По кожній губернії подавались також відомості про кількість підсудних і осіб, які утримуються під вартою. У 1860 році слідчий апарат було відокремлено від поліції і підпорядковано судовим місцям. Міністерство юстиції встановило спеціальну звітність (двомісячну і річну) про діяльність органів попереднього слідства, дозволило кримінальним палатам контролювати роботу судових слідчих. Надалі кримінальні палати подавали матеріали «для нагляду і спостереження» прокурору, який зі своїми зауваженнями надсилав їх до Міністерства юстиції. У 1852 році статистичний відділ Міністерства внутрішніх справ було перетворено на статистичний комітет. З 1857 року він почав називатися Центральним статистичним комітетом, і йому доручався збір, ретельний контроль і обробка всіх статистичних матеріалів для уряду. У 60-х роках ХІХ століття надруковано ряд капітальних праць, які ставили і розв’язували основні питання кримінальної статистики і одночасно досліджували структуру і динаміку злочинності. Автори цих праць П. М. Ткачов, М. О. Філіпов, М. І. Орлов, Л. М. Хвостов, М. О. Неклюдов, Д. Т. Анучін. ІІ. Початок другому етапу становлення правової статистики по- клала судова реформа 1864 року, яка вимагала нової системи орга- нізації кримінальної статистики. Ця система базувалась на чіткій організації первинного обліку, коли кожна кримінальна справа і кожний підсудний реєструвались на окремих картках. Первинний облік за індивідуальною формою зручний для статистичної роботи, бо дає змогу охарактеризувати одиницю сукупності значною кількістю показників, він зручніший як для зведення і групування, так і для отримання будь-яких довідок про справу чи обвинуваченого. Картки заповнювались безпосередньо суддями і слідчими. Майже 40 років у Росії (1872—1909) існувала «купонна система», яка дозволяла Міністерству юстиції відстежувати рух кримінальної справи. До порушеної кримінальної справи підшивався особливий зошит, який складався з 12 «купонів». Кожний «купон» відбивав відповідну стадію кримінального процесу, починаючи від провадження справи в судового слідчого і закінчуючи виконанням вироку. Заповнення «купонів» прирівнювалось до заповнення основних процесуальних документів і здійснювалось слідчими, суддями і прокурорами, які несли кримінальну відповідальність за правильність наведених відомостей і їх своєчасне подання. «Купони» були також документами первинного обліку злочинності у «справах», тобто саме в подіях злочинів, а «статистичні листки на обвинуваченого або підсудного» — виміром злочинності в «особах». Міністерство юстиції зводило і узагальнювало «статистичні листки» і «купони» у формі «Сводов статистических сведений по делам уголовным», які складалися з трьох частин. Перша частина «Сведения о производстве дел в судебных местах» містила 10 таблиць, в яких детально висвітлювались окремі стадії прохо- дження кримінальної справи у процесі розслідування і вирішення. Друга частина «Статистические сведения о подсудимом по окружным судам и судебным палатам» — 28 таблиць, третя частина — «Статистические сведения о подсудимых в судебно-мировых установлениях» — 20 таблиць. Усі ці частини докладно характеризували особу підсудного, виправданого чи засудженого за різноманітними демографічними і юридичними ознаками. Ці статистичні дані мали не лише практичне, а й наукове значення: вони широко використовувались у науково-дослідній роботі для подальшого розвитку кримінального права, вивчення злочинності і її причин. Відомі дослідники злочинності в Росії, особливо Є. М. Тарновський, О. І. Чупров, І. Я. Фойницький, М. Н. Гернет, ґрунтуючись на матеріалах «Сводов», широко застосовували статистику і намагались знайти шляхи розв’язання проблеми злочинності. У цей самий період (з 1870 року) Міністерство юстиції впровадило нову систему реєстрації засуджених, яким видавались довідки про судимість, що надходили до Міністерства юстиції і зосереджувались у спеціально організованому «Архіві». Така система проіснувала лише два роки, і з 1872 року довідки про судимість було замінено статистичними листками на особу підсудного, які були основними первинними документами кримінально-правової статистики того часу. Протягом 1874—1894 років було видано збірник «Итоги русской уголовной статистики», який полегшував користування статистичними матеріалами. Докладніші відомості про діяльність судів, слідчих, прокурорів публікувались упродовж 1905—1915 років у «Ежегодных сборниках статистических сведений Министерства юстиции». Останній том цього збірника містить матеріали за 1913 рік. У пореформений період організація кримінально-правової статистики явно погіршується. Ліквідація 1909 року «купонної системи» призвела до вилучення із «сводов» усіх даних про рух кримінальної справи, а злочинність стала враховуватися лише в особах. А з офіційних публікацій було повністю вилучено показники діяльності судових органів. ІІІ. Третій етап розвитку правової статистики розпочався зі встановленням радянської влади. На початку її існування відбулися зміни і в організації кримінально-правової статистики. Керівним статистичним органом із 1918 року стало Центральне статистичне управління (ЦСУ), на яке покладалось ведення моральної статистики. У зв’язку з цим у 1922—1927 роках у ЦСУ діяв відділ моральної статистики, перейменований згодом у «секцію аномальних явищ», який реєстрував і обробляв показники про кримінальні, цивільні, адміністративні правопорушення, про безпритульність неповнолітніх, бродяжництво, самогоноваріння, самогубства, аборти і проституцію. Цей відділ отримував відомості від НКВС, НКЮ, Наркомпросу. За погодженням з НКЮ ЦСУ розробило і затвердило проект статистичного листка на обвинуваченого. Обліку підлягали всі злочинні діяння і всі обвинувачені, виправдані чи засуджені. Пізніше було розроблено довідкові листки на засудженого, які надходили до статистичних відділів НКЮ для підготовки списку засуджених і довідок про судимість. Зведені звіти по губерніях, республіках і країні в цілому публікувалися у статистичних збірниках ЦСУ, у журналах «Вісник статистики», «Статистичний огляд» та ін. Крім того, було видано низку тематичних збірників «Статистика засуджених в СРСР у 1923—1924 рр., у 1925, 1926 і 1927 рр.», «Самогубства в СРСР у 1925—1926 рр.». До початку 30-х років кримінально-правова статистика здійснювалась, з одного боку, правоохоронними органами (міліція, кар- ний розшук, суди, прокуратура, військові трибунали), а з другого — ЦСУ. Але 1930 року ЦСУ було реорганізовано у статистичний сектор Держплану, а потім — у Центральне управління народногосподарського обліку, що спричинило значне скорочення роботи у сфері моральної статистики. Статистику засуджених було передано до Нарком’юсту, а інші розділи моральної статистики — до відповідних зацікавлених відомств. Так, статистика злочинності зосередилась у Головному управлінні міліції СРСР і Прокуратурі СРСР, статистика виправно-трудових закладів — у НКЮ СРСР; статистика правопорушень неповнолітніх — у Наркомпросах союзних республік. Повністю припинилась публікація будь-яких матеріалів з моральної статистики. Вивченню злочинності в 20-х роках приділяли значну увагу окремі автори, наближені до керівництва кримінально-правовою статистикою в окремих відомствах або ЦСУ. Ідеться, зокрема, про праці з проблем міліції і карного розшуку В. Халфіна, з тюремної статистики В. Р. Якубсона, зі статистики засуджених А. А. Герцензона, Д. П. Годіна, М. Н. Гернета. Нічого не змінилось і після відновлення 1948 року ЦСУ СРСР. Дані про злочинність і судимість збирались, оброблялись, доповідались керівництву країни і залишались у правоохоронних відомствах. Оприлюднення цих матеріалів вважалось розголошенням державної таємниці. У середині 1960-х років у країні було впроваджено нові загальносоюзні форми звітності про стан злочинності і боротьби з нею, які подавалися МВС союзних республік прокуратурі республіки. Для забезпечення повноти обліку Прокуратура СРСР затвердила наприкінці 1960 року Інструкцію про єдиний облік злочинів, обов’язкову для органів МВС і прокуратури. Згодом ЦСУ разом з Прокуратурою і Верховним судом СРСР затвердили єдині форми пер- винного обліку і статистичної звітності, де відображався стан злочинності, судимості, слідчої і судової роботи, тобто діяльності правоохоронних органів. Затверджена Прокуратурою СРСР Інструкція про єдиний первинний облік злочинів передбачала заповнення слідчими таких карток: а) на виявлений злочин; б) на особу, яка скоїла злочин; в) талон на кримінальну справу. У цей самий період ЦСУ затвердило розроблений Прокуратурою СРСР єдиний статистичний звіт із провадження слідства й дізнання та звітність про роботу прокурора. Удосконалюється і звітність судів, до якої додається інформація про міри кримінального покарання та про касаційний і наглядовий розгляд справ. Згідно з рішеннями директивних органів з 1988 року статистика правопорушень знову зосередилась у системі Держкомстату СРСР, у відділі моральної статистики, у складі Управління соціальної статистики. З цього часу систематично аналізуються і публікуються матеріали про стан злочинності і судимості в країні. IV. Четвертий етап розвитку правової статистики пов’язаний з розпадом СРСР і утворенням єдиної незалежної Української держави, коли всі питання діяльності правоохоронних органів і статистичної роботи вирішуються нею самостійно. У статистичному щорічнику «Народне господарство Української РСР у 1989 році» вперше з’явився розділ «Правова статистика», який налічував усього 10 таблиць і характеризував переважно кримінальну ситуацію, починаючи з 1985 року. Міністерство статистики, а пізніше Державний комітет статистики України з 1995 року видає «Статистичний щорічник України за 1995, 1996, 1997, 1998 і т. д. рік», в якому розділ перейменовується на «Правопорушення», де кількість таблиць з кожним роком зростає. Вони містять інформацію про кількість зареєстрованих злочинів і кількість засуджених за вироками судів, що набули законної чинності, за видами злочинів, коефіцієнти злочинності і судимості по регіонах України, велика увага в них приділяється висвітленню злочинності неповнолітніх, подається склад засуджених за статтю, за окремими соціальними групами, за мірами покарання і т. п. Управління соціальної статистики Держкомстату, в якому є відділ статистики правопорушень, починає видавати тематичні збірники, присвячені кримінально-правовим процесам «Злочинність в Україні», останнє видання якого побачило світ 2001 року. Статистичні дані, наведені у збірнику, характеризують динаміку і структуру злочинності та діяльність правоохоронних органів у боротьбі з нею. В окремі розділи виділено інформацію про насильницькі злочини проти осіб жіночої статі та соціально загрозливі явища — наркоманію і жебрацтво. Наведено інформацію про матеріальну шкоду від злочинів економічного спрямування та пожеж. Показники злочинності аналізуються за видами злочинів, їх проявами та соціально-демографічними ознаками в цілому по Україні і по окремих її регіонах. Збірники ґрунтуються на даних первинного обліку і статистичної звітності правоохоронних органів, які постійно вдосконалюються. З метою приведення у відповідність із чинним законодавством України системи обліку злочинів, осіб, які їх скоїли, кримінальних справ, а також інформаційного забезпечення діяльності правоохоронних органів Наказом Генерального прокурора України і Міністра внутрішніх справ України від 21 грудня 1995 року було затверджено єдині форми документів первинного обліку та інструкцію про порядок їх заповнення і подання. Наказом Міністра внутрішніх справ від 9 березня 1999 року з метою вдосконалення та впровадження звітності в органах внутрішніх справ упрова- джується 20 форм державної звітності і 10 форм відомчої звітності. Наказом Міністра юстиції України від 28 липня 1994 року затвер- джується і вводиться в дію інструкція із судової статистики, якою передбачене широке коло звітності судів першої, наглядової та ка- саційної інстанцій щодо розгляду кримінальних і цивільних справ. Ухвалений Верховною Радою України 5 квітня 2001 року новий Кримінальний кодекс, який набув чинності з 1 вересня цього самого року, значно відрізняється від того, що діяв доти, за кількістю і змістом статей. Це змусило правоохоронні органи працювати над зміною переліку і змісту первинних документів міліції, прокуратури, судів, а також їхньої статистичної звітності (див. наступну тему). Зміна структури злочинів за видами в новому Кодексі погіршує на деякий час можливості аналізу динаміки злочинності, установлення динамічних закономірностей і тенденції її зміни. |
