Барановський Олександр Іванович icon

Барановський Олександр Іванович




НазваБарановський Олександр Іванович
Сторінка2/3
Дата01.11.2012
Розмір0.71 Mb.
ТипАвтореферат
1   2   3
^

Політика стимулювання


- підвищення рівня оплати праці та пенсійного забезпечення;

- сприяння зміцненню корпоративних фінансів;

- запровадження стимулюючого оподаткування страхових

компаній;

- встановлення пільгового кредитування страхових компаній
ис.1. Напрями державного регулювання страхової діяльності

контролю повинні також входити плани розвитку страхового бізнесу, аналіз фінансового стану засновників, акціонерів, учасників, афілійованих осіб, їхніх часток у статутному капіталі страхової компанії, реорганізація і ліквідація страховиків, жорсткий контроль за платоспроможністю і фінансовою стійкістю. Страховий нагляд не має зводитися лише до застосування адміністративних і фінансових санкцій до професійних учасників ринку при порушенні ними законодавства про страхування, невиконанні вимог, що пред’являються в порядку страхового нагляду. Він має бути спрямований також на вжиття заходів із попередження порушень законодавства про страхування, усунення порушень, виявлення неблагополучних у фінансовому плані страховиків, створення механізмів, спрямованих на попередження невиконання ними своїх зобов’язань, запобігання неплатоспроможності, банкрутству страхових компаній.

У цілому до оптимального регулювання вітчизняного страхового ринку має входити: визначення критеріїв оптимальності його властивостей для прийняття рішень щодо регулювання страхування; з’ясування напрямів створення системи оптимального регулювання страхової діяльності, спрямованих на розвиток національного страхового ринку; пошук оптимальної системи регулювання страхових відносин.

На підставі проведеного дослідження визначено, що основними тенденціями розвитку світового страхового ринку є: його глобалізація, яка виражається в інтеграції і взаємодії страховиків та перестраховиків із різних країн світу, розмиття кордонів між національними страховими ринками і створення на цій основі глобального страхового середовища; концентрація страхового й перестрахового капіталу, що проявляється в масових злиттях й поглинаннях страховиків на світовому страховому ринку, формування на цій основі транснаціональних страхових товариств; концентрація на світовому ринку страхових посередників, що приводить до формування великих міжнародних страхових брокерів шляхом злиття й поглинання дрібних і середніх компаній; посилення ролі політичних і економічних міждержавних організацій, що регулюють та стимулюють розвиток нової системи міжнародних економічних відносин і ринку страхування зокрема, створення з метою регулювання і розвитку страховиків із різних країн світу Міжнародної асоціації органів страхового нагляду; активний розвиток ринків страхування в країнах із транзитивною економікою в Центральній та Східній Європі, Африці, Латинській Америці, Південно-Східній Азії, на території колишнього СРСР (темп зростання страхового ринку в цих регіонах у цілому перевищує середньосвітові темпи зростання страхової галузі); зростаюча лібералізація продажу страхових послуг і розширення доступу іноземних страховиків та перестраховиків на раніше “закриті” національні ринки країн Центральної та Східної Європи, Латинської Америки, Азії; створення фондів захисту страхувальників і застрахованих осіб (полісодержателів); поширення застосування сучасних інформаційних технологій у процесі продажу страхових продуктів; мінімізація міждержавних бар’єрів вільного руху капіталів і, як наслідок, злиття міжнародного банківського, позичкового й страхового (інвестиційного) капіталу, що приводить до формування транснаціональних фінансових груп; формування глобального міжнародного ринку висококваліфікованих страхових спеціалістів-андерайтерів, котрі мають можливість працювати як у своїй країні, так і за її межами внаслідок усунення міждержавних обмежень на пересування робочої сили.

У третьому розділі “Ознаки і проблеми становлення страхового ринку в Україні” здійснено комплексний аналіз стану, тенденцій і проблем становлення віт­чизняного страхового ринку; дано оцінку нормативно-правовому забезпеченню стра­хової діяльності в Україні; з’ясовано особливості організаційно-ме­то­дологічних, інформаційно-аналітичних, кадрових і технологічних засад формування вітчизняного страхового ринку.

У ході проведеного аналізу специфіки формування страхового ринку в Україні з’я­совано, що відмітною рисою його розвитку тривалий час було ігнорування ін­те­­ре­сів страхувальників, оскільки витрати на страхування не визнавалися суспільно не­обхідними, а особливістю формування вітчизняного страхового ринку останні­ми роками є те, що він розвивався в умовах поступового поліпшення основних мак­­роекономічних показників, зокрема зростання ВВП, зниження темпів інфляції, зрос­­тання стабільності й міцності національної валюти. Зростали й доходи населен­­ня, збільшувалася кількість рентабельних підприємств, певною мірою підвищу­ва­лася зацікавленість юридичних і фізичних осіб у захисті своїх майнових інте­ре­сів, розвивався ринок фінансових послуг, формувалися фондовий ринок і систе­ма іпотечного кредитування. Останніми роками в Україні певною мірою відбувся пе­ре­хід від застійно-перерозподільної моделі функціонування страхового ринку до ме­ханізму його розвитку. Сучасний вітчизняний страховий ринок – це ринок, зростання.

Дослідження сучасних тенденцій розвитку страхового ринку в Україні засвідчує, що незважаючи на значний потенціал свого розвитку, співвідношення страхових премій до ВВП досі ще значно нижче, ніж у розвинених країнах (табл.1).


Таблиця 1

Загальні показники страхового ринку України у 1995–2005 роках

Показники

1995

1996

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

Страхові платежі, млн. грн.


244,4


317,8


408,4


789,2


1156,5


2136,0


3030,5


4442,1


9135,3


19431,4


12647

Страхові

виплати,

млн. грн.


144,3


147,3


129,2


177,8


353,5


407,0


424,1


543,1


860,6


1540,3


1886,8

Співвідношення страхових платежів до ВВП, %


0,45


0,39


0,44


0,77


0,89


1,26


1,48


1,97


3,42


5,62


3,02

До позитивних результатів розвитку вітчизняного страхового ринку належать: реальне зростання обсягів страхових операцій з усіх видів страхування (за винятком 2005 р.), структурні зміни на користь добровільного страхування і його довгострокових видів; зростання показників фінансової надійності страховиків, формування фінансових груп за участю страховиків.

Зростає загальна сума страхових платежів, отриманих страховиками України, збільшується кількість договорів страхування (перестрахування), укладених за сприяння страхових брокерів. Слід зазначити, що страховий ринок України останніми роками (за винятком 2005 р.) розвивається випереджаючими темпами порівняно з економікою країни в цілому (табл. 2).

Таблиця 2

Динаміка ВВП і обсягу страхових премій в Україні, % до попереднього року




2000

2001

2002

2003

2004

2005

ВВП

105,9

109,2

105,2

109,6

112,1

102,6

Страхові премії

184,7

141,9

146,6

205,7

212,7

65,1

Проте страхування в Україні й досі більш ніж на 9/10 представлене ризиковими видами. При цьому на ринку превалює сегмент корпоративного страхування, який становить майже 95% загального обсягу премій. Значну частку ринку має так зване “схемне” страхування. Вкрай нерозвиненим залишається страхування життя.

За період від 1998 до 2004 рр. страхові виплати збільшились у 8,7 разу. Проте тенденція зменшення відносних показників страхових виплат (у 2004 р. – 7,9%, 2003 р. – 9,4%, 2002 р. – 12,2%, 2001 р. – 14%, 2000 р. – 19,1%, 1999 р. – 31%) на тлі тенденції стійкого зростання обсягів страхових премій свідчить про те, що вітчизняний страховий ринок не виконував однієї зі своїх наріжних функцій – реального покриття розмаїття наявних і потенційно можливих ризиків. Рівень збитковості вітчизняних страхових компаній залишається значно нижчим, ніж у розвинених країнах.

Дослідження показало, що для вітчизняного страхового ринку характерними є тенденції: зростання капіталізації страховиків; укрупнення страхових компаній, проникнення у сферу страхування банківського та фінансово-промислового капіталу; концентрації капіталу і створення об’єднань страховиків на основі поєднання їхніх комерційних і фінансових інтересів; поступального зростання обсягів зібраних страхових премій; зниження рівня збитковості страхового ринку; активізації іноземних інвесторів; злиття і поглинання; зміни власників, складу топ-менеджменту деяких компаній, що супроводжується зміною стратегій з урахуванням вимог і досвіду інвесторів: переходом до проведення агресивної політики з наміром збільшити свою частку на класичному страховому ринку принаймні до 10 відсотків; переходу від переважаючого регулювання допуску страховиків на ринок до регулювання їхньої фінансової стійкості й лібералізації страхового нагляду. Тобто спостерігаються як здебільшого позитивні, так і окремі негативні тенденції розвитку страхового ринку в Україні.

У ході дослідження з’ясовано, що загалом сучасний етап розвитку страхуван­ня в Україні зумовлюється низкою специфічних особливостей: страхування належить до фінансових інститутів національної економіки, що найдинамічніше розви­ваються; під впливом розвитку ринкових відносин змінюється і характер страхо­вої діяльності, що проявляється в появі нових і розвитку різних видів страхуван­ня, трансформації форм і методів організації страхової справи, збільшенні кіль­кості стабільно функціонуючих страхових компаній; існує тенденція до прискоре­ного процесу самоорганізації вітчизняного страхового бізнесу. Водночас ниніш­ній рівень розвитку страхування є неприпустимо низьким для ринкових умов госпо­дарювання; триває тенденція концентрації страхового капіталу і поділу ринку стра­хових послуг; вітчизняні страхові компанії характеризуються досі ще низькою фінансовою місткістю; інституціональному середовищу вітчизняного страхово­го ринку притаманна нерозвиненість традицій. Поступальному розвиткові ринку перестрахування в Україні заважають: нестача місткості перестрахувальних ком­паній; обмежений платоспроможний попит на продукти прямого страхування; не­конкурентоспроможність українських перестрахувальних компаній порівняно із за­рубіжними перестраховиками та їхнім представництвами в Україні; недостатня фі­нансова стійкість і надійність українських перестраховиків; відсутність інвести­цій в українські перестрахувальні компанії; недосконалість системи державного ре­гулювання страхування і перестрахування; орієнтація страховиків на податкозбе­режні схеми і технології; відсутність кваліфікованих спеціалістів, адаптованих сучасних перестрахувальних технологій і методик; неефективний менеджмент перестрахувальних компаній; брак державної підтримки перестрахувальної галузі.

На підставі систематизації проблем, притаманних формуванню вітчизняного стра­хового ринку, дисертант наводить власне тлумачення певних їхніх груп і деяких загальновизнаних проблемних питань, акцентує увагу на проблемах, по­в’я­за­них із недосконалістю наукового забезпечення цього процесу. Доведено, що страхування в Україні ще не стало не лише механізмом, який гарантує безпеку суспільства в умовах становлення ринкових відносин, а й не стало загальнодоступним. Воно розвивалося останніми роками швидше не “завдяки”, а “всупереч”, оскільки не були створені необхідні передумови для його повноцінного функціонування.

З’ясовано, що нормативно-правова база, яка регламентує страхування, є логічно незавершеною, несистематизованою, неоднозначною, часом і такою, яка суперечить загальносвітовій практиці, що негативно позначається на рівні вітчизняного страхового ринку.

В Україні існує і безліч проблем організаційно-методологічного забезпечення стра­хової діяльності. Серед них, зокрема, відсутність послідовної і чіткої державної політики щодо розвитку страхування й достатнього рівня методологічної підго­товки страхових механізмів; величезна кількість видів обов’язкового страхуван­ня за нерозвиненості багатьох загальновизнаних у світі видів добровільного страху­вання; фрагментарність управління ризиками в страхових компаніях; відсутність системи стандартизації і сертифікації страхових продуктів і систем менеджмен­ту; наявність недобросовісної конкуренції; нерозвиненість страхового брокерства; недосконалість інвестиційної діяльності страхових компаній. Сьогодні вочевидь бракує наукових досліджень економічних основ функціонування в нашій дер­жаві страхового бізнесу, стану і перспектив розвитку економічних відносин у стра­ховій сфері. Нерозвиненою залишається наукова база управління страховою ді­яльністю як на макро-, мезо-, так і на мікрорівні. В Україні дуже мало серйозних не­заангажованих матеріалів з аналізу тенденцій вітчизняного страхового ринку і мар­кетингових досліджень. Така ситуація і у свою чергу, небезпечна тим, що зако­нотворчість у сфері страхування ризикує перетворитися на процес розроблення й прийняття правових актів, які не повною мірою відповідають реальним потребам ринку.

Доведено, що страховий ринок України сьогодні гостро потребує належного інформаційного забезпечення. Проте як у лідерів ринку, так і в невеликих гравців існує інформаційний дефіцит, що стосується як статистичних, так і емпіричних даних, питань взаємодії страховиків із законодавцями, фіскальними органами, а також питань методичного характеру. Можна твердити про відсутність загальнонаціональної системи розкриття фінансової інформації учасниками страхового ринку України. Недостатньою мірою на вітчизняному страховому ринку вирішені питання автоматизації обліку, формування бази даних клієнтів, оперативного прийняття рішень щодо страхових випадків і скарг клієнтів, комп’ютеризації з використанням передових інформаційних технологій для розв’язання поточних завдань компанії. Гострою проблемою є й відсутність доступної аналітики.

У четвертому розділі “Стратегічні напрями розвитку страхового ринку в Україні” аргументовано, що якщо не вживати кардинальних заходів, то в перспективі, яка складається, можливим страховим полем в Україні залишаться переважно не нові, а ті, що раніше склалися, сегменти страхового ринку. Об’єктивно реальні закономірності, що обмежують платоспроможний попит на страхування в нашій країні, стимулюватимуть участь страхового бізнесу не в розвитку і якіснішому обслуговуванні нових груп вітчизняних страхувальників, а в переділі наявного ринку. Основної ж маси потенційних українських страхувальників сучасні бізнес-технології не зачеплять.

Водночас справді привабливим для страхового бізнесу вітчизняний страховий ринок може стати тільки за умови вироблення й послідовної реалізації науково обґрунтованої політики стимулювання кількісного розвитку і якісного удосконалення його клієнтської бази, тобто політики, здійснюваної в інтересах усіх потенційних вітчизняних страхувальників.

Обґрунтовано, що стратегія розвитку страхового ринку України має бути орієнтована передусім на досягнення належного рівня особистого страхування, зокрема його довгострокових (накопичувальних) видів. При цьому найзацікавленішою в розвитку ринку особистого страхування в країні має бути держава. По-перше, проблема пошуку коштів для розв’язання державних проблем має першочергову значущість, і саме особисте страхування, разом із страхуванням життя, дасть змогу залучити додаткові кошти, що є джерелом довгострокових інвестиційних ресурсів. По-друге, особисте страхування компенсує дефіцит державних соціальних гарантій. Довгострокове особисте страхування (зокрема пенсійні ануїтети) забезпечує отримання додаткового доходу, що не залежить від розміру державних виплат, у тому числі через старість і інвалідність. Наявність розвиненого ринку особистого страхування знижує навантаження на видаткову частину бюджету, зменшуючи витрати держави на соціальне забезпечення громадян. Отже, держава зможе зосередитися на захисті найменш забезпечених верств населення. По-третє, розвиток особистого страхування, як однієї з найбільш працемістких і наукомістких галузей страхування, веде до утворення нових робочих місць.

Наголошено, що вітчизняний страховий ринок потребує модернізації, що передбачає заміну наявної (значною мірою – перерозподільної) моделі його функціонування й розвитку новою, ефективнішою, яка відповідатиме потребам розвитку реального страхування і базуватиметься на динамічно зростаючому платоспроможному попиті. Доведено, що стратегія необхідна для розвитку вітчизняного страхового ринку в цілому, його галузевих і регіональних сегментів, окремих страхових компаній і посередників.

Підкреслено, що в основу Концепції розвитку страхового ринку України має бути покладений принципово новий для сучасного страхового ринку підхід, коли саме страхувальники розглядаються як імператив, головна мета розширеного відтворення страхових відносин в Україні. Це означає, що інтереси страхувальників повинні розглядатися як пріоритетні у загальній системі інтересів, які забезпечують функціонування вітчизняного страхового ринку. Страхувальники є головним джерелом існування і розвитку страхового бізнесу, тому як останній, так і держава мають бути зацікавлені в реалізації інтересів споживачів страхових послуг як основи життєздатності страхування в Україні. Якщо ця основа не розвиватиметься, а руйнуватиметься, не розвиватиметься і, безперечно, зруйнується страховий бізнес, а отже – і вітчизняний ринок страхування в цілому. При цьому страховий бізнес у цій системі пріоритетів покликаний стати головним засобом відтворення страхових відносин, а держава – головним інститутом, що формує основні умови розвитку ринку й створює необхідні стимули.

Доведено, що для розвитку сфери особистого страхування треба приділяти першочергову увагу реалізації таких пріоритетів: реформування страхового законодавства в частині надання ануїтетів, страхування життя і працездатності, зокрема такого, що забезпечує появу нових страхових продуктів, а також розгляд можливості уточнення страхової класифікації; забезпечення схоронності накопичень у компаніях, які здійснюють страхування життя; удосконалення режиму оподаткування з метою розвитку довгострокового (накопичувального) страхування; створення умов для інституційного становлення компаній, що здійснюють страхування життя; розширення можливостей для довгострокових інвестицій компаній, що здійснюють страхування життя.

Для подальшого розвитку вітчизняного страхового ринку необхідний збалансований розвиток обов’язкових і добровільних видів страхування. Для цього треба встановити основи обов’язкового страхування, до яких входять принципи і вимоги до його здійснення, посилити контроль за проведенням обов’язкового державного страхування і страхування, що здійснюється із залученням бюджетних коштів.

Систематичний розвиток нових страхових продуктів – інновативність – як один з наріжних принципів маркетингу в страхуванні має охоплювати усі сфери страхової діяльності: від укладання договорів страхування до пошуку нових сфер інвестування і сучасних методів корпоративного управління.

Аргументовано, що важливе місце в стратегії розвитку страхового ринку належить формуванню й реалізації стратегії розвитку систем управління продажем страхових компаній, до якої мають входити: розроблення (аналіз і корегування) стратегічних напрямів розвитку в сфері продажу й управління продажем; визначення службових функцій спеціалістів відповідних підрозділів; розроблення для них мотиваційних програм; вироблення й формалізація рішень із підвищення ефективності управління продажем у компанії чи підрозділі, а також практичних інструментів ефективного управління продажем; побудова, налагодження і запуск корпоративної системи професійного розвитку спеціалістів, діяльність яких пов’язана з продажем страхових послуг; зміцнення управлінської команди, розвиток її творчого і підприємницького потенціалу; супроводження інвестиційних проектів, тимчасових цільових груп і програм з оптимізації систем продажу й управління ними; розвиток організаційної культури і клієнтоорієнтованості підрозділів, що продають.

Обґрунтовано, що одним із важливих моментів стратегічного планування діяльності страхових компаній є мінімізація страхових ризиків, що не меншою мірою зумовлює фінансову результативність страхування, ніж тарифна політика й розширення філійної і агентської мережі. Важливим моментом стратегічного розвитку вітчизняного страхового ринку має стати і оптимізація структури витрат, що входять до собівартості послуг страхових компаній, і наближення цієї структури до загальновизнаних світових норм. У цьому плані, зокрема, чільне місце має належати розвиткові електронного страхування.

Для подальшого розвитку страхування в Україні вітчизняним підприємствам доцільно вводити до штату спеціалістів зі страхування, внести до своїх фінансових планів розділ “страхування”. Доцільно розвивати консалтингові послуги у цьому напрямі.

Важливим напрямом створення ефективної системи державного регулювання є підготовка до створення Національного гарантійного страхового фонду (НГСФ), який захищав би суспільство від потенційно неплатоспроможних страховиків. За законом, який би регулював діяльність НГСФ, усі страховики зобов’язані були б відраховувати певну частку зібраних премій (за мінусом перестрахування) до цього фонду.

Підсумовано, що загалом стратегія розвитку вітчизняного страхового ринку має передбачати поступову, помірно динамічну його еволюцію в напрямі до моделі, що вже сформувалася у розвинених, передусім з огляду на євроінтеграційні наміри України, західноєвропейських країнах.

Істотно вплинути на зміну напрямку і темпів цієї еволюції може тільки рішуче втручання держави шляхом уведення обґрунтованої і водночас строгої страхової політики (обмеженої стандартами, прийнятими в ЄС) і реалізація вітчизняними страховиками чіткої стратегії подальшого поступального розвитку. При цьому, на думку дисертанта, під страховою політикою слід розуміти:

частину економічної політики уряду, систему заходів, що проявляються у дієвому управлінні формуванням і використанням державних страхових фондів; виваженому впровадженні різновидів обов’язкового страхування; регулюванні діяльності, доходів і витрат учасників страхового ринку відповідно до цілей соціально-економічного розвитку країни; підготовці професійних спеціалістів; сприянні розвитку самострахування і взаємного страхування; забезпеченні інтеграції вітчизняного страхового ринку в європейський й світовий страхові ринки;

науково обґрунтовану діяльність держави, спрямовану на своєчасне і повноцінне забезпечення страхового захисту шляхом формування страхових потреб і надання якісних страхових послуг, запобігання монополізму й дотримання добросовісної конкуренції на страховому ринку, підвищення ефективності функціонування страхових (перестрахувальних) компаній і посередників.

Виходячи з того, що в економіці й сфері управління стратегія будь-якої органі­зації – це докладний, усебічний комплексний план, який має забезпечити виконан­ня її місії, тобто досягнення головної мети її існування, при розробленні страте­гії розвитку страхової компанії обов’язково треба пам’ятати, що за інших рівних умов успіх її реалізації стає функцією, тобто отримує можливість бути реалізо­ваною лише за умови достатньої адаптації до можливостей страховика (забезпе­чен­ня належними фінансовими, матеріальними, трудовими, інформаційними та ко­мунікаційними ресурсами на рівні реалізації бізнес-процесу), тобто елементарних, одиничних складових сукупної виробничої діяльності суб’єкта господарюван­ня.

Як свідчить практика, давно назріло питання про визначення стратегії страхової компанії як способу її оптимальної інтеграції у бізнес-простір, що постійно змінюється. З діалектичної точки зору, для того, щоб відповісти на запитання, якою б хотілося бачити ту чи іншу страхову компанію в досяжному майбутньому необхідно передусім, усвідомити перспективи страхового бізнесу. Лише після визначення перспектив страхового бізнесу, а також напрямів і методів його розвитку можна починати розмірковувати про відповідний розвиток страхової компанії. Проте класичні підходи і моделі стратегічного цілерозуміння, позиціонування й вибору, базуючись на тектоцентричній парадигмі, розглядаючи компанію як самостійну сутність, орієнтують її стратегію в напрямі зростання й конкуренції.

З’ясовано, що динамічний розвиток ринку страхових послуг України, зростаюча конкуренція серед страхових компаній, величезний потенціал ринку – все це нині потребує від керівників страхових компаній створення і застосування ефективнішої і прогресивної системи управління. У багатьох страхових компаній виникають труднощі, пов’язані з їхнім позиціонуванням на вітчизняному страховому ринку загалом і на регіональному зокрема. Як правило, у персоналу подібні труднощі виникають рідше там, де є місія компанії і де сформульовано чіткі цілі й завдання, визначено стратегію розвитку і регіональну політику, де склалися фірмовий стиль, стиль роботи з клієнтом і корпоративні цінності. Нова місія страхової компанії має базуватися на трьох базових принципах: надійність, професійна експертиза управлінських рішень і відповідальність за їхню реалізацію. Теорія стратегічного управління традиційно пов’язує руйнування організації з неправильно обраною стратегією чи взагалі відсутністю такої. Воднораз сьогодні в Україні немає чітких розроблених підходів до системи стратегічного управління в страховій компанії.

Доведено, що дослідження фінансової підсистеми страхової організації є важливою складовою внутрішнього аналізу і стратегії її розвитку. Взаємозв’язок мети і завдань фінансового менеджменту страховиків подано в табл. 3.

Таблиця 3

Спорідненість мети і завдань фінансової підсистеми страховика

Мета фінансового менеджменту

страховика

Завдання фінансової підсистеми страховика

Забезпечення максимізації ринкової вартості компанії в поточному та перспективному періоді

1. Забезпечення формування максимального обсягу фінансових надходжень у відповідності з планами розвитку компанії

2. Забезпечення найефективнішого використання фінансових ресурсів компанії

3. Оптимізація грошових потоків

4. Забезпечення максимізації прибутку компанії

5. Планування доходів і витрат у майбутньому (бюджетування)

6. Забезпечення постійної фінансової рівноваги компанії (платоспроможності, ліквідності, фінансової незалежності, дохідності) в процесі її розвитку


Для досягнення генеральної мети треба довести її зміст до кожного рівня і виконавця в організації, визначити внесок кожного з працівників у стратегічний успіх компанії взагалі. Для цього слід застосовувати декомпозицію цілей і завдань, тобто побудову ієрархії стратегічних напрямів діяльності страхової компанії, де встановлюються конкретні, вимірювані завдання, що лежать в основі конкретних видів робіт. Дисертантом розроблено ієрархію стратегічних напрямів діяльності страхової компанії “Вексель” (рис. 2).

Дослідження дисертантом логіки побудови системи фінансових потоків у страховій сфері, її окремих елементів і взаємозв’язків, що виникають між ними, дає змогу визначити фінансовий механізм страхування як: порядок і умови формування й використання коштів страхових фондів на встановлені чинним законодавством цілі захисту фізичних та юридичних осіб і держави від збитків, втрат, викликаних несприятливими подіями, нещасними випадками тощо; сукупність фінансових стимулів, важелів, інструментів, форм і методів регулювання процесів і відносин у сфері страхування. Його основними елементами є: ціноутворення на страхові послуги; сплата страхових внесків; створення страхових фондів, здійснення виплат і відшкодувань; мотивація страхових компаній (пільги, дотації та субсидії) і їхнього персоналу; сплата податків, обов’язкових зборів і платежів, штрафів за порушення. Прояв фінансового механізму страхування визначається рівнями інфляції й облікової ставки; ставок податків, обов’язкових зборів і платежів, банківських депозитів і кредитів; розмірами тарифів за комунальні та інші послуги для страховиків.

Обґрунтовано, що особливе місце в загальній стратегії розвитку страхового ринку має належати стратегії формування й управління фінансовими ресурсами і фінансовим результатом страхової системи. Розроблення ж дієвої фінансової стратегії страховика неможливе без чіткої постановки його мети/цілей, визначення програми конкретних заходів для його досягнення, ефективної організації виконання такої програми, налагодження контролю її реалізації, аналізу й оцінки можливих проміжних і кінцевих результатів. На вибір фінансової стратегії страхової компанії впливає багато чинників, серед яких, зокрема, можна виділити (табл. 4): стан страхової галузі в цілому та її окремих секторів (бурхливий розвиток, занепад); платоспроможний попит на страхові послуги; мету страхової компанії (вихід на нові ринки, розроблення і впровадження нового страхового продукту тощо); стан страхового портфеля; призначення і порядок формування страхових резервів; наявний фінансовий стан конкретного страховика.

Таблиця 4

Різновиди фінансової стратегії страхової компанії


Чинники, що впливають на вибір фінансової стратегії

Різновиди фінансової стратегії

Бурхливий розвиток страхової галузі (високий платоспроможний попит на страхові послуги)

Стратегія концентрованого чи інтегрованого зростання

Занепад страхової галузі

(низький/недостатній платоспроможний попит на страхові послуги)

Стратегія диверсифікації

Мета страхової компанії

Генеральна та оперативна стратегії, стратегія вирішення окремих завдань

Стан страхового портфеля

Стратегія оптимізації співвідношення між ризиком і дохідністю вкладень


Головна мета – стати лідером страхового ринку України (увійти до переліку 5-ти найбільших компаній)






1   2   3

Схожі:

Барановський Олександр Іванович iconЗа травень 200
Барановський, О. Антикризові заходи урядів І центральних банків зарубіжних країн / О. Барановський // Вісник Національного банку...
Барановський Олександр Іванович iconПодлесний олександр іванович
...
Барановський Олександр Іванович iconНеводнічик Ольга Іванівна Подлеснюк Олександр Владиславович Селезень Дмитро Іванович Тарасюк Анна Сергіївна список вступників, що рекомендуються до зарахування за умовами конкурс

Барановський Олександр Іванович iconДержавний вищий навчальний заклад „київський національний економічний університет імені вадима гетьмана” Колядич Олександр Іванович
Нститути соціально-трудових відносин в розвитку ринкової економіки другої половини ХХ ст
Барановський Олександр Іванович iconШкіля миколи Івановича Микола Іванович – вчений, педагог, громадський діяч України. Микола Іванович Шкіль
Микола Іванович Шкіль народився 13 грудня 1932 року в с. Бурбене Семенівського району Полтавської області в селянській родині
Барановський Олександр Іванович iconМетодичні рекомендації до самостійної роботи лікарів за темою
Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, заслужений діяч науки і техніки України, дійсний член Європейського...
Барановський Олександр Іванович iconО. С. Попова кирик мар’ян іванович удк 621. 395. 7 Оптимізація телекомунікаційних мереж за критеріями якості послуг 05. 12. 02 телекомунікаційні системи та мережі автореферат
Тимченко Олександр Володимирович, Національний університет "Львівська політехніка", професор кафедри “Телекомунікації”
Барановський Олександр Іванович iconОБҐрунтування застосування процедури закупівлі в одного учасника
Голобородько Олександр Іванович, начальник відділу технічних засобів навчання, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, 65029, телефон: (0482)...
Барановський Олександр Іванович iconЗвіт про результати проведення процедури відкритих торгів n 10-3 від 21 грудня 2010 р. Замовник: > Найменування
Голобородько Олександр Іванович, начальник відділу технічних засобів навчання, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, 65029, телефон: (0482)...
Барановський Олександр Іванович iconЗвіт про результати проведення процедури відкритих торгів n 10-2 від 21 грудня 2010 р. Замовник: > Найменування
Голобородько Олександр Іванович, начальник відділу технічних засобів навчання, м. Одеса, вул. Дідріхсона, 8, 65029, телефон: (0482)...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи