Академі я муніципального управління до 15-рiчч icon

Академі я муніципального управління до 15-рiчч




НазваАкадемі я муніципального управління до 15-рiчч
Сторінка10/37
Дата30.10.2014
Розмір7.25 Mb.
ТипПротокол
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37

^ СУСПІЛЬСТВО: ІСТОРИЧНА ЗМІННІСТЬ ТА ІННОВАЦІЇ
Анотація. Розглядається суспільство та динаміка його змін у контексті комплексних концепцій, зокрема циклічно-генетичної теорії. За певними ознаками аналізуються суспільні зміни, серед яких окреслено радикальні та реформістські як такі, що є інноваційними та визначають історичну змінність суспільства.
^ Постановка проблеми. Суспільству ендогенно-притаманна історична змінність: соціальна система з часом відходить у минуле або переходить на новий рівень свого розвитку шляхом якісних змін характеристик її станів. Радикальні зміни на зломі тисячоліть спонукають до пошуку наукового обґрунтування характеру постіндустріального суспільства. Сьогодні розроблені різноманітні теорії суспільних змін. Сучасні концепції надають перевагу епохальним та базисним нововведенням ХХІ ст. в утвердженні суспільства нового типу, де інновація набуває всеосяжного характеру. Однак, сучасна інноваційна політика України є традиційно орієнтованою, не враховує розмаїття нововведень, насамперед, у суспільному просторі, що свідчить про відсутність належного інноваційного світогляду в українському суспільстві.

^ Сучасний стан розробки проблеми. Нині наука «Інноватика» набула різнопланового розвитку: галузева (педагогічна, правова, кіберінноватика, виробнича), соціологічна (взаємодія суб’єктів інноваційної діяльності), психологічна - інноваційна активність особистості, та інші складові. Первісно ця наука розвивалася переважно у науково-економічних (Н.Д.Кондратьєв і Й.Шумпетер, Г.Менш, А.Кляйхнехт, К.Фрімен, Дж.Залтмен, П.Ф.Друкер, Б.Санто, Ла Пера, Р.Гремінгер, Б.Чакроворті), а потім економіко-прикладних (менеджмент, соціологія організацій, інше - Г.А.Краюхін, Л.Ф.Шайбакова, В.С.Ціренщіков, А.А.Мешков, Ю.В.Яковець, Л.М.Гольберг, С.Ю.Ягудін, С.В.Ільдеменов, А.І.Пригожин та інші) напрямках.

Сучасними є концепції постіндустріального і інформаційного суспільства, де феномен інновації розглядається у аспектах: політичному - В.І.Громекою, В.І.Буренко, А.Лейпхартом; соціальному - Є.К.Краснухіним, В.А.Луковим, Б.Ф.Усмановим, В.В.Зародіним; психологічному - О.С.Совєтовим; філосовскому - Н.Ф.Сайфуліним, С.Є.Крючковою, освітянському - В.А.Карповою, А.П.Огурцовим, В.В.Платоновим, І.М.Ільїнським, С.І.Плаксієм; державно-управлінському - В.Л.Романовим, В.М.Івановим, В.І.Патрушевим; історико-культурному - Є.Н.Князевою. Трансформацію наукової діяльності розглядає В.Ж.Келле. А.С.Ахієзір вказує на взаємозв’язок між ускладненням і наростанням інтенсивності процесу суспільного відтворення та зростанням різноманіття інновацій. А.Г.Фонотов також співвідносить рівень піднесення суспільства з різноманіттям інновацій як інструменту розвитку. Цієї ж думки дотримуються І.Ракітов, В.Ж.Келле, Б.І.Кретов, Б.В.Сазонов. Досліджуючи сутність інноваційного суспільства, В.В.Прокіна, В.П.Петрова, В.Л.Семенова, А.Г.Антіп’єва розглядають інновацію як первісний фундаментальний принцип організації суспільства. Узагальнене уявлення про інноваційний механізм суспільних змін надає циклічно-генетична теорія: Ю.В.Яковець,Б.Н.Кузік та інші.

Мета. Незважаючи на значні напрацювання увага до феномена епохальних та базисних нововведень зростає як до очевидної передумови становлення суспільства нового типу. Узагальнено-системне уявлення про роль інновацій у розвитку суспільства актуальне для державно-управлінської сфери як провідному суб’єкту управління радикальними суспільними змінами. Такий підхід корисний для державних діячів, що причетні до розробки і реалізації інноваційної політики України. У зв’язку з цим доцільно розглянути сутність суспільства, динаміку його змін, місце та роль інновацій у суспільних процесах.

^ Виклад основного матеріалу. Стисло сутність суспільства відображають визначення терміну «суспільство», що наведені у словниках, філософській, соціологічній, навчальній та іншій літературі [1 - 9]. Більшість термінів характеризують суспільство як: сукупність людей, їх спільні відносини та сумісну діяльність; органічно цілісне утворення як частина матеріального світу, що відособлена від природи; історично змінний спосіб виробництва матеріальних та духовних благ; інше. Найбільш ємко сутність суспільства наводить соціологічний словник термінів та понять [2, с.291]: суспільство - якісно відмінне від природи, нескладне, багатовимірне, внутрішньо розгалужене і водночас – органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично-сформованих способів і форм взаємодії та об’єднання людей, їх діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції, пізнання тощо, у яких виявляється всебічна і багаторівнева взаємозалежність людей.

Більшість визначень терміну «суспільство» надають уявлення про суспільство як соціальну систему, що характеризується динамічно змінними характеристиками її станів як у часі, так і у просторі. Цієї думки дотримувалася більшість дослідників ХVIII-ХХ ст. Так, К.Маркс до складу суспільства відносив економічну складову (спосіб виробництва) як основну, політико-правову надбудову та форми суспільної свідомості. Подібного структурування додержується Д.Стюард: як основу виокремлює ідеологію, соціально-політичну організацію і техноекономіку [10, с. 156]. Ю.В.Яковець структурує суспільство у вигляді п’ятиповерхової піраміди [12, с. 60], де на першому поверсі людина (сім’я) як основа суспільства, вище - технологічний та економічний способи виробництва, соціально-політичний устрій та суспільна свідомість. Сучасна соціальна філософія [13, р. ІІІ; 14, р. І] складовими суспільства наводить відносно самостійні сфери: економічну, соціальну, політичну, духовну (рис.1).



Цілісність суспільства забезпечується відносно самостійними та стійкими інтегруючими взаємозв’язками між зазначеними сферами. У свою чергу, останні мають свої відмінності за складом елементів, взаємозв’язками між ними та їх функціональним призначенням, що обумовлює відносну цілісність та специфіку окремої сфери. У рольовому аспекті кожна зі сфер певним чином спрямована на досягнення політично визначеної мети суспільства. Тим самим забезпечується цілеспрямована функціональність як частини, так і цілого. Центральним суб’єктом суспільства є людина (сім’я), якій притаманна креативно-теоретична та предметно-практична діяльність. Як суспільство у цілому, так і окремі його складові та взаємозв’язки знаходяться у постійному розвитку.

Термін «суспільство» динаміку суспільних змін характеризує ознакою «історична змінність»: послідовне оновлення та фіксація якісно нових станів усього суспільства або окремої його складової. Залежно від обраних критеріїв різні автори стани суспільства позначають різноманіттям найменувань. Зокрема, О.Конт - теологічна, метафізична та позитивна стадії; Л. Морган, Ф.Енгельс - фази дикості, варварства та цивілізації; Герхард і Жан Ленські - стадії еволюції: мисливців та збирачів; примітивні та розвинуті садівничі; скотарів та риболовів, інші; К.Маркс - суспільно-економічні формації: первісна, рабовласницька, феодальна, капіталістична та комуністична; К.Татеісі – типи суспільства: первісне, колективне, аграрне, ремісниче, механізації, автоматизації, кібернетики, інші. Сьогодні відомими є: постіндустріальне, інформаційне та інноваційне суспільства.

До фундаментальних концепцій суспільних змін П.Штомпка [10, с. 19-33] відносить: натуралістичну (Г.Спенсер, класичний підхід), системну модель (Т.Парсонс та інші), комплексні концепції та динамічне соціокультурне поле. Комплексні концепції є найбільш відомими, серед яких провідними вважаються суспільний прогрес, цикл та розвиток: більш точно враховують вплив та взаємодію внутрішніх макро- та мікрофакторів.

З позиції феномену інновації, заслуговують увагу процеси суспільні розвиток та цикл, спіралеподібні процеси як поєднання двох попередніх. Перші наводять суспільну динаміку як спрямований саморозвиток до якісно нових, неповторних у часі станів суспільства, що відмінні від попереднього більш високим рівнем його розвитку. Джерелом саморозвитку вважається ендогенно-притаманна людині креативно-теоретична та предметно-практична діяльність. До теоретичного підґрунтя цього напрямку відносяться усі різновиди еволюціонізму (О.Конт, Т.Парсонс, інші), історичного матеріалізму і діалектики: К.Маркс, Альтшулер, інші.

Суспільний цикл розглядається як ненаправлений, зокрема монотонно повторні зміни у суміжних циклах. Первісно ідея циклічності започаткована у ІІ-І ст. до н.е. (Сима Цянь, аль-Біруні, Ібн Хальфуна), розвинута у ХV - ХVІІІ ст.: від Н.Макіавелі, Ж.Бодена, О.Грація, Дж.Віко до Ж.Руссо, Н.М.Карамзіна, О.Л.Погодіна та інших. Новий погляд на суспільні зміни у ХІХ ст. внесли Г.Гегель, К.Маркс, Л.Морган, Ф.Єнгельс, О.Т’єррі, Ф.Гізо, О.Конт, Г.Спенсер, С.Соловйов і М.Чернишевський. У ХІХ-ХХ стт. визнано економічний фактор провідним у динаміці суспільства. Водночас розвивалася ідея циклічності щодо розвитку людини, культури, науки: Н.Л.Данилевський, О.Шпенглер. М.О.Бердяєв, останній відзначив наявність фазисного життєвого циклу у суспільстві. Найбільш ґрунтовно теорія круговороту локальних цивілізацій розроблена А.Тойнбі, у подальшому - Л.М.Гумільовим. Тобто, ідея суспільної циклічності стала загально визнаною.

Поєднання підходів спрямованого саморозвитку і циклічної динаміки з фазисним життєвим циклом сприяло обґрунтуванню спіралеподібного (хвилеподібного) суспільного процесу у форматі циклічно-генетичної теорії. До її фундаторів відносяться Н.Д.Кондратьєв, Й.Шумпетер, П.Сорокін, М.О.Бердяєв та інші. Перший з них дослідив хвилеподібну динаміку економічної кон’юнктури залежно від змін у винаходах і відкриттях, техніці виробництва та політичного життя. Він відзначав, що інтервали піднесення і понижування у хвилі великих циклів мають відмінності: піднесення більш насичене суспільно-політичними потрясіннями. Й.Шумпетер розкрив взаємозв’язок коротко-, середньо- і довгострокових (кондратьєвських) циклів у розвитку економічної хвилеподібної динаміки. Він довів, що її підґрунтям є інновації: винаходи, удосконалення техніки, зміни потреб, попиту, моди, форм організації. В соціальних аспектах досліджено: П.Сорокіним - фундаментальні засади соціокультурної циклічності; К.Ясперсом – періодизація суспільних змін; Ф.Броделем - хвилеподібний суспільний процес у просторі економічної, соціальної, політичної та духовної сфер, цикли різної протяжності (від річних до 150-300 літніх), а також тенденцію щодо скорочення періоду глибинних змін. Окрім того, Г.Меншем та іншими досліджено концепції довгих хвиль економічного розвитку. Довгохвильова, циклічна суспільна динаміка висвітлена у монографіях Ван Дейна, А.Клайкнехта, А.І.Анчішкіна, Н.Н.Моісєєва, В.В.Василєвої, І.П.Яковлєва, І.Н.Брагіна, Ю.В.Яковця. Тридцятирічні цикли змін у політичному житті США розглянув А.Шлезінгер - молодший.

Циклічно-генетична теорія висвітлює суспільство з позицій статики, динаміки і соціогенетики. Статика розуміється як стійке функціонування суспільства певного типу за умови поступових (еволюційних) змін його характеристик. Загальна динаміка станів суспільства розглядається як сукупність періодично повторних змін фаз життєвих циклів (зародження, становлення, підйом, зрілість, старіння, відмирання) його окремих сфер: економічної, політичної, соціальної, духовної та їх складових. Нерівномірно-хвилеподібний характер загальносуспільного процесу утворює резонансна або інша взаємодія неоднорідних життєвих циклів підпроцесів, що відрізняються походженням, часовим діапазоном та характером періодичних змін: рівномірно-еволюційні та стрибко-революційні форми динаміки. Просторово-часова суспільна динаміка розглядається як періодично-прискорена тенденція змін історичних циклів різної протяжності: піввікові (кондратьєвські), багатовікові (цивілізаційні) та тисячолітні (суперцикли).

Соціогенетика окреслює закономірності та механізми спадковості, змінності та відбору. Спадковість розуміється як отримання наступними поколіннями людей у спадщини матеріальних та духовних цінностей, соціально-економічних та політичних систем. Змінність трактується як можливість конструктивного збагачення суспільної спадщини наступними поколіннями. Водночас суспільні переміни змінюють і свідомість людини: нововведення перехідного періоду значно впливають на людину та закріплюються у наслідковому ядрі. Відбір має штучний характер та проявляється як соціально-конструктивна селективність до нововведень, що приходять на зміну застарілому та неефективному.

Різноманіття суспільних змін наводить їх типологія [10, с. 31 - 44]. ЇЇ уточнена структура розподіляється за наступними ознаками: характером змін, розпізнанню (виявленню) та кінцевому результату змін, їх генезису, рівню дії та протяжності у часі, показниками станів (рис. 2).



З інноваційних позицій доцільно розглянути направлену та ненаправлену динаміку змін (рис. 3, наведено у координатах: розвиненість суспільства Р, час t ). Відмінність перших полягає у їх незворотності, тенденції до концентрації та накопичення суспільних ресурсів. Кожна послідуюча стадія такого процесу якісно відрізняється від любої попередньої та включає її результат: тобто, попередні стадії ніби готують наступні. До таких процесів відноситься, зокрема інноваційно-технологічний розвиток, що ґрунтується на людській схильності до творчості. Направлені зміни можуть бути описані лінійною (рис. 3а) або нелінійною (ступінчатою, рис. 3б) функціями. Прикладом останніх є зміни суспільно-економічних формацій як радикальна переміна у наслідок розв’язання протиріч.

Одним із різновидів ненаправлених змін має циклічно-синусоїдальний (рис. 3в) характер. Поєднання останнього та лінійного (рис. 3а) утворює циклічно-наростаючий (спіралеподібний або модель відкритого циклу, рис.3г) характер суспільних змін, що вказує на ускладнення процесу у часі. Характер історичної змінності суспільства більш складний та може бути хвилеподібним як поєднання спіралеподібної та нелінійної кривих. Остання віддзеркалює результат впливу послідовності викликів та відповідей, зростання та занепаду. Циклічно-генетична теорія уточнює природу хвилеподібного характеру суспільних змін (рис. 3д). Вона ґрунтується на життєвому циклі цивілізації (суспільство певного типу, рис. 3 позначено символом Ц1), який поділяється на фази: зародження, становлення, зрілість, одряхління та кризи. Історично доведено, що життєвий цикл має, як правило, три горба [11, с. 72]: по чергова зміна інтервалів підйомів (рис. 3є) та криз (рис. 3ж).


Узагальнено-системне уявлення інноваційної сутності суспільства можна навести як креативне обрання та впровадження людством якісно нового типу та способу організації життєдіяльності, виробництва матеріальних та духовних цінностей на період існування цивілізації. Епохальні інновації сприяють її утворенню [16, с. 9 - 19]. Суспільству ендогенно-притаманно життєвий цикл, діапазон якого залежить від потенціалу епохальних та базисних інновацій. Наступний тип суспільства визначається знову ж таки креативним змістом нового типу життєвого циклу, що формується попередньою цивілізацією.

Як правило, генезисом радикальних та реформістських суспільних змін виступає креативна активність самоорганізованих колективів, розрізнено-індивідуальні дії більшості та окремих індивідів (таблиця 1, позначено - «Знизу»), а також владної еліти або окремого владного діяча – «Зверху» [17, с. 33 - 37].


Таблиця 1

Генезис →


«Знизу»


«Зверху»

Результат

Наступність

Формат


Прогнозована

Цінності,

норми

Самоорганізовані колективні дії індивідів





Можлива

Цінності,

норми




Креативно-активні дії владної еліти

Норми

Креативно-активні дії окремого індивіда


Креативно-активні дії владного діяча

Не прогнозована

Норми

Розрізнено-індивідуальні дії більшості








Креативна активність акторів (таблиця 1) за результатом може бути прогнозованою, можливою і не прогнозованою (латентно-утвореною). Владний вплив може досягти як прогнозованого, так і іншого результату, навіть протилежного. Ймовірний характер наступності результату визначається впливом непередбачених обставин, що спричиняють латентне утворення іншого наслідку.

Розрізнено-індивідуальні дії більшості можуть мати довготривалу тенденцію щодо самоутворення суспільних змін латентно-інтегрованого характеру: переміни у стилі життя, звичках, демографії, культурі, іншому. Тому наступність результату є не прогнозованою. Дії окремого креативно-активного індивіда можуть також викликати певні зрушення у суспільстві. Прикладом тому є нормативні інновації у духовній сфері (оригінальні парадигми, науково-технічні рішення, нові художні, літературні і мистецькі твори), підприємницькі новації, інше. Такі інновації можуть мати рівень відкриття, соціального або технічного винаходу. Однак, результат фіксації такої зміни у суспільстві має можливий (ймовірний) характер, що зумовлено довго тривалими труднощами у визнані та поширенні.

Аналогічно дії окремого креативно-активного владного діяча також мають можливий характер та своєрідні труднощі фіксації у форматі соціально значущої норми: закон, припис, постанова, інше. Однак, ймовірність її соціалізації та фіксації більш висока ніж у попередньому випадку, якщо установлено відповідні державні механізми створення та впровадження таких норм.

Найбільш результативними є самоорганізовані (не інституалізовані) колективні дії індивідів, що спрямовані на здійснення суспільних змін та об’єднані у соціальні рухи, політичні партії та різні за походженням групи: за інтересами, хобі, підтримки, інші, що можуть мати стихійний характер. Серед них найбільш стійкими, довготривалими, цілеспрямованими та потужними є соціальні рухи. У цьому випадку результат відрізняється значною прогнозованістю.

За рівнем дії суспільні зміни можуть мати глобальний, міждержавний, національний, регіональний, місцевий та індивідуально-особистісний характери. У свою чергу процеси за рівнями можуть поділятися на певну сукупність підпроцесів, зокрема за сферами суспільства. За діапазоном часу суспільні процеси можуть мати діапазон від року до тисячоліть. Циклічно-генетична теорія трактує просторово-часову зміну станів суспільства як періодично-прискорений процес та структурує його на історичні цикли різного діапазону (рис. 3д): піввікові (кондратьєвські), багатовікові (цивілізаційні) та тисячолітні (суперцикли).

П.Сорокін визначив суспільний процес як будь-яку зміну об’єкту дослідження у часі: зміна як кількісних та якісних характеристик, включаючи просторові, або інше. Показники характеристик змін у суспільстві повинні бути такі, що найбільш адекватно віддзеркалюють його якісні переміни. Так, наприклад, Л.Морган в книзі «Стародавнє суспільство або дослідження ліній людського прогресу від дикості через варварство до цивілізації» [10, с. 141 -142] провідними показниками вважав ті, що характеризують якісні зміни у відкриттях та винаходах, засобах існування, домашньому житті і архітектурі, управлінні та язику, сім’ї, релігії та власності. Перші чотири показники змін він розглядав як прояв якісного зростання можливостей людини використовувати навколишнє середовище у своїх інтересах. Управління та язик розглядав як якісно вагомі засоби впливу на колективну взаємодію людей. Зміни у сім’ї як якісні переміни в утворенні щодо відтворення собі подібних. Переміни у релігії як пошук спроби вірогідного осмислення місця людини у природі. Зміни у формах власності як пошук якісно нового у присвоєнні засобів існування.

Більш розширено розглядає характеристику якісних змін у суспільстві Ю.В.Яковец [11, с. 60]), який провідними показниками визначив переміни у:

  • людині: їх потребах, здібностях, знаннях, навиках (вміннях), інтересах (бажаннях), волі;

  • технологічному способі виробництва: знаряддях та предметах праці, джерелах енергії, природних ресурсах, технологіях, організації виробництва;

  • економічному способі виробництва: структурі відтворення; обміні, розподілі, економічному управлінні;

  • соціально-політичному устрої: соціальному, національному, політичному, державно-правовому;

  • суспільній свідомості: науці, культурі, освіті, моралі, ідеології.

Ю.В.Карпова сформулювала сучасне визначення терміну «інновація»: інновація - нововведення, прогресивний результат творчої діяльності, котрий знаходить широке застосування і призводить до значних змін в життєдіяльності людини, суспільства, природи [18, с. 20]. Порівняння змісту цього визначення та сутності типології суспільних змін дозволяє зробити висновок, що за основними ознаками (креативність, масштабність та якісно відмінний характер результату, інше) радикальні та реформістські суспільні переміни мають інноваційну природу.

Короткий словник сучасних понять і термінів під загальною редакцією В.А.Макаренко [19] поширює зміст терміну «інновація» для: духовної (розробка, синтезування нових ідей, створення нових теорій і моделей, впровадження їх у життя) та політичної (політичні програми, що мають, як правило, індивідуальний, неповторний характер) сфер. Ю.В.Яковець [17, с. 19] наводить більш розширену класифікацію інновацій за наступними ознаками: по полю дії (технологічні, екологічні, економічні, соціально-політичні, державно-правові, духовні, оборонні та ті, що відносяться до сфер безпеки), по рівню новизни (епохальні, базисні, удосконалюючі, мікро-, псевдо- та антиінновації), по простору дії (масштабності): глобальні, цивілізаційні, національні, регіональні, локальні та точкові.

Таким чином, суспільство являє собою соціальну систему як цілісну взаємодію економічної, соціальної, політичної та духовної сфер. Кожна з них спрямована на досягнення політично визначеної мети суспільства. Останнє знаходиться у постійному саморозвитку, динаміка якого може бути описана сукупністю різнорідних процесів соціальних змін.

Циклічно-генетична концепція переконує в тому, що основою динаміки цивілізації є її життєвий цикл. Зародження останнього ґрунтується на епохальних інноваціях як фактору утворення суспільства нового типу. Диапазон життєвого циклу визначається потенціалом базисних та покращуючих інновацій.

Запропонована Ю.В. Яковцем класифікація нововведень може бути удосконалена по полю дії з огляду на те, що більшість інновацій пов’язана з вдосконаленням людської діяльності. Останні розподіляються за сферами суспільства, а будь-який вид діяльності можна навести за складовими: основна, управлінська та забезпечувальна.
Використані джерела інформації:

1. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В.Т.Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. – 1736 с.: іл.

2. Біленький Є.А. Соціологія: словник термінів і понять / Є.А. Біленький. – К.: Кондор, 2006. – 372 с. – (С. 291).

3. Социологическая энциклопедия / под ред. А.Н. Данилова. – Мн.: БелЭн, 2003. – 384 с. – (С. 236).

4. Соціологія: терміни, поняття, персоналії. Навчальний словник-довідник / за ред. В.М. Пічі. – К.: Каравела, Львів: Новий Світ – 2000, 2002. – 480 с. – (С. 384).

5. Новая философская энциклопедия: в 4 т. / под ред. В.С. Стегина. – М.: Мысль, 2001- .-Т. 3. – 520 с. – (С. 132).

6. Российский энциклопедический словарь. Режим доступа:

http://enc.mail.ru/article/list?letter1=%CE&letter2=%E1&encycl_id=res&page=23&start_page=21. – Название с экрана.

7. Толковый словарь русского языка Ожегова. Режим доступа:

http://mega.km.ru/ojigov/encyclop.asp?Topic=BESSlov_O33_18220. – Название с экрана.

8. Толковый словарь русского языка Ефремовой. Режим доступа:

http://www.slovotolk.ru/efr64983.html. - Название с экрана.

9. Філософія – Щерба: 1. Суспільство як особлива сфера дійсності. Режим доступу:

http://readbookz.com/book/177/6090.html. - Назва з екрану.

10. Штомпка Петр. Социология социальных изменений. / пер. с англ.; под ред. В.А. Ядова. – М.: Аспект пресс, 1996. – 416 с.

11. Яковец Ю.В. История цивилизаций. Учебное издание / Ю.В. Яковец. – М.: ВлаДар, 1995. – 461 с.

13. Философия: Учебник / под ред. проф. В.Н. Лавриненко. — 2-е изд., испр. и доп.. — M.: Юрист, 2004. – 521 с.

15. Барулин В.С. Социальная философия: Учебник / В.С. Барулин. – 2-е изд.. – М.: ФАИР-ПРЕСС, 2000. – 560 с.

16. Яковец Ю.В. “Эпохальные инновации ХХІ столетия: Монография / Международний институт П.Сорокина – Н.Кондратьєва. М.: Экономика, 2004. – 447 с.

17. Сучасні аспекти професіоналізації державної служби в Україні: Монографія / За заг. Ред. М.М.Іжі. – Одеса: ОРІДУ НАДУ, 2009. – 220 с.

18. Карпова Ю.А. Введение в социологию инноватики: Учебное пособие / Ю.А. Карпова. – СПб.: Питер, 2004. – 192 с.

19. Краткий словарь современных понятий и терминов / под общ. ред. В.А. Макаренко. – 3-е изд.. – М.: Республика, 2000. – 544 с.


УДК 351:658.8:37
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   37

Схожі:

Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління до 15-рiчч iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи