Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 icon

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010




НазваАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010
Сторінка15/44
Дата30.10.2014
Розмір9.2 Mb.
ТипПротокол
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   44

Іванова Т.В.,

к.е.н., професор

заслужений діяч освіти України,

проректор Академії

муніципального управління
^ ПІДГОТОВКА МАГІСТРІВ ДІЛОВОГО АДМІНІСТРУВАННЯ
Висококваліфіковані фахівці ділового адміністрування, або інакше кажучи, бізнес-менеджери є важливим інструментом налагодження сучасного ринкового виробництва, формування конкурентоспроможного виробничого середовища.

Підготовка таких фахівців – начальна вимога сучасної ринкової економіки.

Академія муніципального управління (м. Київ) проводить таку роботу і планує суттєво поліпшувати методику навчання шляхом актуалізації програм і організації навчання, в т.ч. на основі залучення до навчального процесу кращих національних і зарубіжних викладачів, а також практиків бізнес-адміністрування із відомих успішних комерційних і державних структур.

Підготовка сучасних методик навчання магістрів ділового адміністрування здійснюється в АМУ на основі науково обґрунтованого підходу з використанням зарубіжного і вітчизняного досвіду. Тому у підготовці вказаних методик велика роль відводиться проректору АМУ з наукової діяльності, доктору наук з державного управління, професору, заслуженому діячу науки і техніки України, Бакуменко Валерію Даниловичу, який високо цінується в Академії як організатор наукового підходу до підготовки кадрів, в т.ч. і вищої кваліфікації, і як висококваліфікований фахівець, чуйний до вимог сучасного економічного розвитку.

Сучасний період економічного розвитку потребує нового підходу до підготовки фахівців з питань державного регулювання і безпосереднього управління функціонуванням господарського процесу як на макро, так і на мікрорівнях господарювання, тобто, як на державному рівні керівництва економічними процесами, так і на рівні конкретних підприємств і організацій.

Працюючи в контакті з В.Д. Бакуменко, ми вважаємо, що навчальна підготовка сучасних фахівців з ділового адміністрування (бізнес-менеджерів) повинна здійснюватися в два етапи: по-перше: на студентській лаві шляхом підготовки бакалаврів і магістрів ділового адміністрування і, по-друге, навчання в спеціалізованих вітчизняних і зарубіжних бізнес-школах, наприклад в такій, якою є зараз Міжнародний інститут менеджменту в Києві (ММІ Київ).

Нижче викладається підхід, який пропонується для навчання бакалаврів та магістрів ділового адміністрування а Академії муніципального управління, як основи кадрового потенціалу функціонування успішної ринкової економіки.

В сучасних умовах ринкової економіки, коли вирішальним стає фактор конкурентоспроможності підприємств, товарів, послуг і трудових ресурсів, величезне, можна сказати першочергове, значення набуває якість кадрового забезпечення підприємницької діяльності усіма суб'єктами ринку, незалежно від форм власності.

Інакше кажучи, для успіху на ринку необхідно терміново поліпшувати якість управління господарським розвитком кожного підприємства, фірми, виробничого об'єднання, взагалі кожного учасника ринкової діяльності. З метою підвищення якості господарського функціонування підприємств і організацій необхідно забезпечити ефективну підготовку таких фахівців, які набували б фундаментальних знань з питань менеджменту бізнес-діяльності. Треба сказати, що країни із сталою ринковою економікою вже давно практикують підготовку необхідних фахівців у вищих і спеціальних навчальних закладах в рамках "Програми MBA" (Master of Business Adminictration). Ця програма присвячена опануванню мистецтва управління бізнесом в умовах динамічного бізнес-середовища та інтенсивної конкуренції і забезпечує базову підготовку фахівців "бізнес-адміністрування", або, як ще їх визначають, "менеджерів ділового адміністрування".

Викладання курсів ділового адміністрування здійснюється зараз і в деяких українських вищих учбових закладах для підготовки магістрів з питань бізнес -діяльності, а також в деяких спільних з іноземними партнерами спеціальних учбових закладах України для підвищення кваліфікації діючих практиків бізнес-діяльності, зокрема в Міжнародному інституті менеджменту (МІМ Київ).

Внутрішній зміст програм підготовки фахівців з питань бізнес-адміністрування витікає із суті понять "бізнес" і "адміністрування".

Поняття "бізнес" означає економічну (господарську) діяльність, спрямовану на отримання прибутку. Воно ототожнюється з поняттям "підприємництво".

Поняття "адміністрування" означає здійснення управління (керівництво) адміністративними методами (наказами, розпорядженнями), що забезпечує досягнення встановлених перед певним суб'єктом економічної діяльності цілей розвитку. Адміністрування на підприємствах здійснюється в межах діючої в країні нормативно-правової бази.

Тому окремо треба підкреслити, що діяльність щодо бізнес-адміністрування поширюється виключно на конкретні господарські об'єкти, які безпосередньо здійснюють практичну підприємницьку діяльність. Що ж стосується створення умов для здійснення бізнес-діяльності на державному рівні, або на рівні регіонів, то тут керівництво підприємницькою діяльністю здійснюється специфічними методами "бізнес-регулювання", в першу чергу правовими та нормативними.

Опанування сучасними менеджерами основ курсів програми МВА розвиває в них:

  • здатність мислити стратегічно, розглядати проблеми свого підприємства (фірми, компанії) в контексті загальнодержавного і міжнародного економічного розвитку;

  • глобальне бачення нових реалій ведення бізнесу на основі глибокого розуміння законів і практики ринкового господарювання як на внутрішньому, так і світовому ринку.

Очевидно, що досягнення таких цілей навчання за програмою МВА потребує серйозного підходу і не може обмежуватися лише фрагментарним висвітленням окремих бізнес-проблем, як це зараз має місце в цілому ряді випадків, коли проблеми бізнес-адміністрування не викладаються в повному і систематизованому вигляді.

Ми вважаємо, що система підготовки магістрів ділового адміністрування повинна являти собою окрему фахову програму навчання за курсом "Бізнес -адміністрування", розраховану на 5 років: 4 роки - загальна підготовка (перший етап навчання) - підготовка бакалаврів бізнес-адміністрування; 1 рік - спеціалізація (другий етап навчання) - підготовка магістрів бізнес-адміністрування .

На першому етапі навчання повинні викладатися дисципліни, які забезпечують входження майбутніх бізнес-менеджерів в атмосферу сучасного бізнес-середовища і формують теоретичні основи для їх подальшої практичної бізнес-діяльності.

Згідно із міжнародною практикою загальнотеоретичний етап підготовки бізнес-адміністраторів повинен включати в себе чотири основні розділи (курси).

Курс "Бізнес-середовище", який викладається майбутнім менеджерам з метою професійного ознайомлення і розуміння ними сучасного середовища в якому доводиться здійснювати бізнес-діяльність з зарахуванням різноманітних факторів внутрішнього та зовнішнього впливу.

У рамках цього курс«| повинні викладатися загальні положення з таких дисциплін:

  • правові основи бізнес-діяльності в Україні;

  • господарське право;

  • макроекономіка, як наука, що досліджує економічний розвиток держави в цілому (по системі укрупнених економічних показників) в розрізі господарських секторів;

- мікроекономіка, як наука, що досліджує економічну діяльність окремих суб'єктів економічного процесу в ринкових умовах;

  • економіка підприємств;

  • бюджетно-фінансова політика та аудит;

  • прикладна статистика в контексті світових стандартів;

  • види та філософія сучасного бізнесу.

Курс "менеджмент", який викладається з метою надання фундаментальних знань щодо розробки, реалізації та контролю виконання управлінських рішень для досягнення стратегічних і тактичних цілей, які встановлюються організацією (підприємством, фірмою, компанією, банком) в процесі свого функціонування. Цей курс повинен включати в себе розділи:

  • менеджмент організації;

  • менеджмент технологічний;

  • менеджмент банківський;

  • менеджмент фінансовий;

  • менеджмент міжнародний;

  • інформаційні системи та технології в менеджменті;

  • стратегічний менеджмент.

Курс "маркетинг", який викладається з метою навчання майбутніх менеджерів сучасним підходом до організації маркетингової діяльності на підприємстві (в фірмі, компанії) для підвищення ефективності господарювання і збільшення доходності при здійсненні бізнесу.

Майбутні менеджери повинні освоїти весь комплекс заходів, які підприємство (фірма, компанія) можуть уживати з метою сприяння збільшенню попиту на власну продукцію. Цей курс повинен включати в себе:

  • організація інноваційного виробництва, в т.ч. формування оновленої номенклатури виробництва, здійснення його згідно із світовими стандартами та з вимогами ринкової кон'юнктури;

  • ціноутворення (цінова політика);

  • методи просування товару на внутрішній та зовнішній ринок;

  • методи стимулювання купівельного інтересу споживачів, зокрема шляхом запровадження гарантій та після продажного сервісу.

Крім цього, майбутнім менеджерам необхідно засвоїти прогресивні методи здійснення:

  • стратегічного маркетингу;

  • планування маркетингу;

  • організації маркетингу;

  • міжнародного маркетингу.

Курс "Фінанси", який викладається з метою формування у майбутніх менеджерів системи знань у сфері фінансової політики і фінансових відносин, які виникають в процесі бізнес-діяльності, а також щодо застосування фінансових інструментів для забезпечення ефективної реалізації управлінських рішень.

Зокрема, майбутнім менеджерам необхідно володіти знаннями в галузях:

- фінансового менеджменту, в т.ч. управління фінансовими (інвестиційними) проектами;

  • фінансів підприємства;

  • міжнародного фінансового менеджменту.

Необхідно також організувати знайомство майбутніх менеджерів з усіма аспектами сучасного правового регулювання фінансової діяльності підприємств, тобто забезпечити знання основ господарського права, що стосується цього аспекту господарської діяльності.

Крім цього, на першому етапі підготовки фахівців ділового адміністрування ними повинні вивчатися деякі загальні проблеми бізнес-діяльності, що є обов'язковим для успішного науково обґрунтованого їх здійснення. До складу таких проблем, з якими безумовно будуть мати справу менеджери бізнес-адміністрування, і основами знань з яких їм необхідно володіти, належать, зокрема:

  • принципи і порядок складання бізнес-планів різноманітних інноваційно-інвестиційних проектів по усім їх типовим розділам;

  • типові методи формування стратегії розвитку підприємницької діяльності (або бізнес-стратегії);

  • механізми управління бізнес-проектами на усіх етапах і по усіх напрямках їх реалізації на основі постійного моніторингу робіт і ситуацій.

Як вже відмічалось, надзвичайно важливе значення в умовах ринкової економіки набуває людський фактор, тобто якість трудового потенціалу підприємства і організації, починаючи із керівного складу і до окремих виконавців нижчої ланки. Тому, майбутнім менеджерам ділового адміністрування необхідно володіти теоретично і вміти застосовувати на практиці:

  • методи та прийоми формування власних особистих якостей ефективного сучасного менеджера бізнес-структури з метою розширення знань щодо можливостей розвитку і власного вдосконалення;

  • методи та принципи управління персоналом, його мотивації і спрямування діяльності, а також способи створення ефективної творчої атмосфери в трудовому колективі;

- принципами етики та етикету бізнес-діяльності.

Усі ці знання в загальному плані майбутні фахівці з бізнес-адміністрування повинні набути у перші чотири роки навчання.

На другому етапі навчання (на п'ятому курсі) підготовка майбутніх менеджерів (магістрів) ділового адміністрування повинна відбуватися як спеціалізація по ключовим аспектам бізнес-діяльності.

Спеціалізація у підготовці магістрів ділового адміністрування повинна відбуватися за власним вибором кожного студента, виходячи з його особистої прихильності, щодо заняття певним аспектом бізнес-діяльності, а саме з питань: інформаційного забезпечення, стратегічного планування, фінансового бізнес-адміністрування, стратегічного планування, фінансового бізнес-адміністрування, організації виробництва, маркетингової діяльності або якоїсь іншої діяльності.

При виборі напрямку спеціалізації і, відповідно, поглибленої фахової підготовки для подальшої практичної роботи в державних або бізнес-структурах, студент (бакалавр) повинен керуватися двома основними принципами, а саме, відповісти собі на питання:

  1. Чим би мені особисто подобалось займатися кожен день в процесі реалізації бізнес-планів, яким аспектом бізнес-діяльності?

  2. Яка робота мені не тільки до вподоби, а й виходить краще, ніж у інших, що я вмію робити краще за інших і тим підкреслюю свою особистість? Такими здаються принципи навчальної підготовки висококваліфікованих фахівців з бізнес-адміністрування.

При підготовці магістрів ділового адміністрування необхідно використовувати досвід роботи і матеріали провідних бізнес-шкіл світу і України, в першу чергу Київського Міжнародного інституту менеджменту (МІМ Київ).

Треба підкреслити, що основним завданням роботи щодо навчання майбутніх менеджерів ділового адміністрування є підготовка високоосвічених і соціально відповідальних професіоналів, здатних бути лідерами вітчизняного бізнесу і забезпечувати ефективну бізнес-діяльність.

УДК 353 ^ Оболенський О.Ю.,

д.е.н., професор,

професор кафедри державного управління

і менеджменту Національної академії

державного управління при Президентові України;

^ Королюк Ю.Г.,

к.ф.-м.н., доцент,

докторант кафедри державного управління

і менеджменту Національної академії

державного управління при Президентові України
^ До питань методології системного пізнання складних систем
У роботі досліджені основні аспекти прикладного використання понять та принципів методології системного підходу до процесів пізнання та управління складними системами, у т.ч. соціально-економічними.

В работе исследованы основные аспекты прикладного использования понятий и принципов методологии системного подхода к процессам познания и управления сложными системами, в т.ч. социально-экономическими.

The paper studies of the most significant applications aspects of the concepts and principles of the methodology of system approach to learning and managing complex systems, including socio-economic.
^ Постановка проблеми в загальному вигляді та її зв’язок із важливими науковими та практичними завданнями. У потужному масиві продукованої сьогодні науково-методичної інформації важко знайти проблемні галузі науки, дослідження у яких би проводилися без використання методів системного підходу, категорій теорії систем та ідей системного уявлення об’єкта. Більше того, спостерігається чітка закономірність зростання масштабності застосування методологій системного пізнання із одночасним ускладнення об’єкта дослідження. Підтвердженням є широке впровадження у науково-методичний обіг терміну „система”, який свідомо вживається при описі складного міждисциплінарного об’єкту дослідження (приклад соціально-економічна система і т.п.). Окремої уваги заслуговує посилений інтерес до впровадження принципів системного пізнання рядом гуманітарних наук: соціології, політології, наук державного управління і т.д. Саме в його ідеях дані науки вбачають той консолідуючий фактор, який визначає коректне узгодження, систематизацію та перенос міждисциплінарного методичного інструментарію, що потребують їх проблемні об’єкти дослідження, до того ж, із суттєвим внутрішнім ускладнюючим чинником їх пізнання – людиною.

Аналіз останніх досліджень та публікацій, у яких започатковане розв’язання даної проблеми і на які спираються автори, виділення невирішених частин загальної проблеми, яким присвячується стаття. Становлення системних ідей, що у результаті переросло у формування методології системного підходу, тривало не один десяток століть. Вклад у розробку і узгодження основних принципів та концепцій системного підходу здійснили багато вчених філософів та представників інших галузей світової науки, зокрема П.К. Анохін, Л. фон Берталанфі, І.В. Блауберг, А.А. Богданов, Э. Квейд, С.П. Ніканоров, B.C. Тюхтін, А.І. Уйомов, Е.Г. Юдін, С. Янг та багато інших. Незважаючи на вагому кількість наукових робіт присвячених тим чи іншим аспектам методології системного підходу, проблемам її прикладного використання, методичного наповнення тощо тривалий час продовжують залишатися ряд невирішених і суперечливих питань. Так, зокрема, незважаючи на масове вживання терміну „системний підхід” у наукових працях, багато дослідників вкладають у нього різний понятійний зміст. Залишається відкритим питання універсальності методології системного підходу. Проблемними є визначення об’єктів, методів, мети системного підходу як науково-пізнавальної категорії. До кінця не встановлено роль і місце системного підходу у світовій науці та окремих її галузях.

Метою роботи є дослідження основних аспектів прикладного використання понять та принципів методології системного підходу до процесів пізнання та управління складними системами, у т.ч. соціально-економічними.

^ Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Однією із загальних проблем розвитку світової науки є зростаючі тенденції спеціалізації її напрямів. З одного боку, спеціалізація є природнім чинником розвитку методологічного інструментарію та збільшення інформаційних обсягів теоретичної бази окремих наукових галузевих напрямків. З іншого − аспекти спеціалізації є обмежуючим фактором наукового пізнання. Поряд з тим, сучасні науково-прикладні проблеми все частіше носять комплексний та міждисциплінарний характер. Більше того, „поділ” науки як універсального феномену на предметні галузі є початково неприроднім і некоректним у відношенні до її всеохоплюючих сутностей пізнання оточуючого.

Подолання проблем спеціалізації сьогодні вирішується, в основному, двома шляхами: розвитком міждисциплінарних напрямів (наприклад еконофізики, біохімії, економгеографії тощо) та розробкою і апробацією універсальних методів наукового пізнання здатних у єдиному підході виявити загальні закономірності широкого класу об’єктів дослідження. Природно, що у якості ініціатору другого шляху виступила у 30-х рр. ХХ ст. наука наук − філософія. Саме базуючись на філософських підходах і методології біолог Л. фон Берталанфі [1] висунув ідеї надзвичайно популярної сьогодні теорії систем. В основу теорії лягли концепції організмічного підходу до організованих динамічних систем. Л. фон Берталанфі узагальнив принципи цілісності, організації та ізоморфізму у єдину концепцію. Головним висновком було припущення, що розроблена методологія може бути застосована окрім біології й для інших галузей світової науки.

Окремо слід зазначити, що історизм прояву системних ідей у працях багатьох дослідників, древніх мислителів та філософів (Анаксагор, Демокріт, Епікур, Аристотель) сягає часів античності. Фактично, концепція системності оточуючого світу була помічена людством одразу із розвитком мисленнєвих здібностей і, писемно підтверджено, продовжує бути у центрі уваги щонайменш останні дві з половиною тисячі років. Однак до початку ХХ століття системні ідеї здебільшого перебували у якості об’єкта диспуту філософських шкіл. Окремим етапом реалізації філософського потенціалу системних ідей була розробка у ХІХ ст. А.А. Богдановим основ так званої всезагальної організаційної науки тектології (досл. переклад з грецької „наука про будівництво”), основним підходом якої було визнання тотожності принципів організації систем різних рівнів [2]. Проте, в силу історичних причин тектологія не знайшла поширення і практичного застосування.

Розвиток системних ідей продовжував тривалий час формуватися осторонь від прогресивного становлення природничих наук, що будували ідейно-пізнавальні принципи, опираючись на діалектичні підходи. Основною причиною такого стану речей скоріш всього слугувала (без жодних применшень з нашого боку вкладу цілої когорти науковців у становлення світової науки) відносна простота розв’язуваних прикладних задач, що, в першу чергу, полягала у „ізольованості” предмета дослідження від оточуючого середовища. Спроби окремих науковців впровадити системні ідеї у рамки проводжуваних досліджень не знаходили, з ряду об’єктивних причин, належної уваги наукової спільноти (до прикладу, роботи російського кристалографа Є.С. Федорова [3]).

Історично одними із перших обмеження „ізольованості” відчули біологи, що і спонукало Л. фон Берталанфі до пошуку нових підходів для розуміння механізмів цілісності біологічних організмів. Зі схожими проблемами, посиленими бурхливим ростом кількості інформації, в подальшому стикнулися розробники та дослідники технічних систем [4, с.28; 5, с.54]. Саме у даному ракурсі для узагальнення методів дисциплін, пов’язаних із дослідженням і проектуванням складних систем, поширення набув термін „системний підхід”, введений і визначений як наукова категорія завдяки дослідженням І.В. Блауберга, Е.Г. Юдіна, B.C. Тюхтіна, С.П. Ніканорова, Э. Квейда, С. Янга та ін.

Фахівці [6, с. 10] виділяють два загальних етапи методологічного поступу системного підходу у світовій науці: формування та наповнення прикладним змістом його принципів та подальша побудова на їх основі спеціальних наукових концепцій. Проте, понятійна та змістовна інтерпретація міцно утвердженого у науковій та методичній літературі терміну „системний підхід” залишається доволі неоднозначною. У зв’язку із чим, І.В. Блауберг та Е.Г. Юдін [5, с.65] наводять перелік проблемних питань, що, однак, не претендує на повну вичерпність: „Які саме засоби пізнання виробляються чи повинні вироблятися системним підходом? Які взагалі конкретні шляхи і форми методологічного аналізу наукового знання і яке серед них місце займає системний підхід і аналогічні йому методологічні напрями? Як будуються чи повинні будуватися взаємовідносини між системним підходом і змістовними спеціально-науковими теоріями, що опираються на цей підхід? Чи може і повинен системний підхід виступати у формі наукової теорії, чи йому більш адекватні інші форми вираження?”

У свою чергу, П.К. Анохін [7, с.23-24] виділяє щонайменш чотири, прийнятих для тих чи інших груп дослідників, тенденції застосовності та розвитку системного підходу у якості наукової категорії:

1) розвиток філософської сутності та об’єму системного підходу, шляхом внесення ясності у його формулювання, у першу чергу, по відношенню до соціальних явищ;

2) розвиток системного підходу у напряму математичної формалізації чи навіть математичної теорії систем;

3) наголос на розвитку системного підходу та теорії систем, переважно на здобутках вивчення натуральних систем, і його подальшому перетворенню у конкретний інструмент дослідження;

4) відведення ролі „концептуального мосту” між синтетичним та аналітичним підходом до об’єкту дослідження.

П.К. Анохін підкреслює, що прихильники четвертої тенденції, які здебільшого досліджують соціально-економічні системи та процеси, мало звертають увагу на загально філософські та методологічні обговорення теорії систем та системного підходу. Більше того, досліджуючи соціально-економічні системи, вони не вбачають можливості прямого і ефективного перенесення ідей системної філософії на об’єкт дослідження, що не є проявом прагматизму, а „скоріш схильності до вивчення не „методології взагалі”, а „методології власної справи” [7, с. 24]. Визначаючи у даній роботі тотожній об’єкт дослідження – регіональні соціально-економічні системи, слід без жодного перебільшення зазначити про його надзвичайну та багатомірну системну складність та не менш складну проблематику. Фактично, прихильники четвертої тенденції (до якої ми у повній мірі не належимо) поставлені у жорсткі рамки отримання прикладного результату щодо розв’язанню суспільно-актуальних соціально-економічних проблем. Аналізуючи природну інтеграцію економічних та соціальних систем та породжуваних ними процесів, дані вчені отримують широке поле до розробки та впровадження власного бачення системних ідей. З іншого боку, отримання більш-менш значущих практичних результатів шляхом успішного застосування довільного пізнавального інструментарію є показником чималого успіху вивчення даних об’єктів. Соціально-економічні процеси є результатом поєднання і взаємодії явищ, кардинально протилежних за природою та цілями функціонування. Завдяки чому вони перебувають у категорії найбільш складних та менш досліджених об’єктів наукового пізнання в цілому та системного зокрема.

Декларуючи на початку статті ідеї універсалізму системного підходу, слід окремо зазначити про його немонополізм як категорії пізнання. Цілком вірно А.І. Уйомов [4, с.19-20] зазначає: „...систему можна досліджувати і не системно”, − що є свідченням відсутності обов’язкової необхідності розгляду об’єкту як системи, при наявності і правомірності інших підходів, пропонованих тією ж діалектикою, наприклад структурного підходу.

Виділяючи філософсько-методологічний аспект поступу системного підходу та підтримуючи позиції його методологічної обмеженості як універсального засобу пізнання, І.В. Блауберг та Е.Г. Юдін, у праці „Становлення та сутність системного підходу”, датованій 1972 роком [5, c.10 та с. 98], визначають, популяризовану на той час багатьма радянськими філософами, необхідність дослідження взаємозв’язку його ідей із діалектикою. А.І. Уйомов [4, с.4] у 1978 році категорично зазначає: „...системний підхід являє собою конкретизацію і розвиток принципів матеріалістичної діалектики”. Зазначена необхідність звертання до ідей діалектики є предметом дискусій і до нині. Так, А.Ю. Цофнас [8] у 2007 році публікує ідеї винесення системного підходу у категорію рівноправного засобу філософського дослідження позбавленого необхідності опирання на діалектичні принципи. Оминаючи поглибленого аналізу зазначених особливостей філософсько-інструментального трактування методів діалектичного та системного пізнання, зосередимось детальніше на методологічному потенціалі системного підходу.

Виокремимо чотири основні особливості поняття „методологія”:

1) методологія нездатна до існування у вигляді окремої галузі науки, проте здатна на розробку та володіння власною термінологією [4, с. 38];

2) методологія не претендує на універсальність забезпечуваних висновків, на відміну від ідеології [5, с.63];

3) методологічні засоби не можуть бути механічно перенесені без певного предметного інтерпретування та доопрацювання [5, с.71];

4) вагому частину методології складає нормативне методологічне знання.

Розглядаючи першу особливість, слід визнати, що системний підхід не може претендувати на будь-яку галузеву самостійність у світовій науці. Одночасно, він цілком правомірно володіє власною термінологічною базою. Проте, на сьогодні, основними проблемами термінологічного становлення системного підходу (у т.ч. його похідних) як методологічної категорії залишаються неперервні спроби універсалізації визначень під специфічні проблемні завдання окремих наук.

^ Друга особливість методології системного підходу повною мірою відповідає поняттю його відкритості [5, с.104], що дозволяє вбирати нові ідеї і методи в умовах розвитку науки. Фактично, дослідник будь-якої галузі наук має повне право на власне дослідження методологічних аспектів системного підходу, право на внесення особистого вкладу у його розвиток. Підтвердження цього знаходимо у фундаментальних дослідженнях становлення принципів системного пізнання, що були здійснені представниками різних наукових напрямків. Окремим підтвердження є – дана робота, де фахівці молодої вітчизняної галузі наук державного управління також рівноправно піднімають питання методології системного підходу. Цілком очевидно, що методологія не може бути усталеним формуванням методів та принципів на тлі наукового прогресу, що постійно вимагає новіших та ефективніших підходів забезпечення пізнавального процесу. Системний підхід з позицій методологічного аспекту також повинен орієнтуватися на науковий поступ. Мова йде скоріш не про відсутність меж та адекватних формулювань принципових понять, а про необхідність участі в удосконаленні механізмів пізнання. Саме у такому аспекті системний підхід може забезпечити ефективну реалізацію власного методологічного потенціалу.

У ракурсі піднятих питань другої особливості, заслуговує уваги твердження В.М. Комарова [9, с.16] про відсутність системності у самого системного підходу. Підстав не погодитися із даним твердженням фактично немає, однак слід зазначити, що системність є характеристикою цільового послідовного процесу чи явища, у т.ч. пізнавального. Системний підхід за своїм змістом зокрема, як і методологія в цілому, не можуть визначатися з об’єктивних причин обмеженою лінійною послідовністю дій, вимог, тверджень. Хоча складові методології – предметні методи пізнання, як і складові системного підходу (до прикладу системний аналіз) обов’язково повинні задовольняти вимогам системності та послідовності процедур.

Торкнувшись теми змістовних складових поняття методології та системного підходу, слід визначити ряд принципових, проте суперечливих позицій про виокремлення останнього у якості самостійної методологічного напрямку. Так, І.В. Блауберг та Е.Г. Юдін [5, c.76-77] категорично заперечують віднесення системного підходу до рівня конкретної наукової методології і, тим паче, до рівня методики і техніки дослідження. Більше того, дослідники проти віднесення системного підходу і до рівня філософської методології, завдяки тому, що системний підхід не пов’язаний безпосередньо ні з розробкою філософської проблематики, ні з виконанням функцій філософської критики форм і методів наукового пізнання. Зазначимо, що І.В. Блауберг та Е.Г. Юдін [5, c.77] торкаються похідних напрямків системного підходу, зокрема системного аналізу, який за своїм змістом володіє спеціалізованою методикою і технікою дослідження, проте справедливо називають його неповністю системним. Певно варто погодитися, що системний підхід є методологічним напрямком наукового пізнання (на позиції „напрямку” дослідники наголошують неодноразово), нездатним до вирішення змістовних наукових задач. Однак, і задачі, що постають перед системним підходом, повною мірою, важко віднести до вузькоспеціалізованих. У свою чергу, інші методології не завжди є засобом вирішення змістовних задач. Неможливо знайти методологію, яка б не запозичала частково методичний інструментарій із інших галузей наук (пригадаємо ті ж природничі науки і роль математики у їх становленні). Розвиток напрямків системного підходу свідчить про його потужній методологічний потенціал, що аж ніяк не може бути категорично обмеженим поняттям „методологічний напрямок”. Саме завдяки становленню власних прикладних методів пізнання, особливо бурхливому розвитку методів системної обробки інформації (не плутаємо з інформатикою), системний підхід отримує методологічні можливості іншого (саме „іншого”, а не „кращого”) рівня, ніж тотожні йому підходи пізнання, у т.ч. діалектика. Уникаючи термінологічних спекуляцій, слід зауважити, що становлення системного підходу у якості категорії „напрямку” аж ніяк не може бути поясненим його широкою участю при дослідженні різних за змістом, специфікою і, саме головне, напрямом вузькопредметних галузевих досліджень. Окрім системного підходу існують і інші методології пізнання, не менш ефективно використовувані науковцями різних галузей наук. Однак, виокремлення системного підходу у „методологічний напрямок” де-факто є ствердженням наявності у кожній галузі науки унікального та особливого „напрямку”, „сектору”, „підгалузі” закономірностей, процесів і множини об’єктів саме системної природи, що не відповідає дійсності.

Деталізуючи третю особливість методології, варто наголосити на широковживаному понятті „універсальності системного підходу”. Однак за своїм змістом, „універсальність системного підходу” має щонайменш два розуміння. Перше – як категорія світогляду, друге – як категорія пізнання. Світоглядна категорія елементарного системного уявлення оточуючого у повній мірі претендує на універсалізм і може беззастережно використовуватися будь-якою наукою. Однак, аспект поверхневого системного уявлення об’єкта дослідження аж ніяк не сприяє його пізнанню і, тим паче, не сприяє методологічному становленню системного підходу. На жаль, на сьогодні не поодинокі випадки визначеного І.В. Блаубергом та Е.Г. Юдіним [5, c. 80] „словесного перевдягання проблеми” без щонайменшого пізнавального руху. Дослідники у різкій формі зазначають [5, c. 80]: „...у найбільш тривіальних випадках обмежуються навіть застосуванням якого-небудь „сучасного підходу”, отримуючи у результаті цілком наукоподібну, проте надзвичайно куцу схему, яка дискредитує не стільки відповідну науку (яка залишається у принципі байдужою до подібного роду будов), скільки саму ідею методологічного аналізу, взагалі методологію наукового дослідження”. Зазначене знаходить своє місце у значній кількості наукових праць, здебільшого гуманітарних наук, де оперування терміном „системний підхід” у кращому випадку підмінене змістом „комплексний підхід”, у гіршому є предметом прикраси наведених формулювань.

У якості основи закладеної у відмінність змісту понять „комплексного” та „системного підходів” С.С. Уразмєтова [10] визначає відповідно поняття „комплекс” та „система” із наголосом на їх методологічному змісті. І хоча наведені визначення є доволі суперечливими („комплексний підхід виробляє стратегію і тактику”, „системний підхід виробляє методологію і методи” [10]), саме методологічний акцент дозволяє чітко розмежувати коректність вживання даних понять у довільних і ситуативних формах їх тлумачення.

Однак, слід наголосити, що, на сьогодні, методологія системного підходу все ще перебуває у стані становлення як термінологічного так і функціонального. Більше того, системний підхід не володіє чітко регламентованими межами, етапами та критеріями своєї застосовності (мова йде не про відсутність, а про жорстку регламентацію зазначених понять) при здійсненні вузькоспеціалізованих досліджень. Тому немає жодного сенсу і змісту піддавати жорсткій критиці друковані роботи, у яких системність пропагується навіть у досить поверхневій формі (звісно крім очевидно псевдонаукових праць та праць, де у якості висновків пропагуються очевидні ідеї системності об’єкта дослідження), до того ж у обмежених рамках яких дослідники часто не в силі розгорнути і відобразити весь методологічний зміст системного підходу. Більше того, немає жодних підстав критикувати праці, у яких системний підхід, без належної на те потреби, не переростає у використання його похідних, зокрема системного аналізу.

Акцентуючи на пізнавальній категорії системного підходу, варто зазначити, що „методологія” сама собою не може передбачати наявність жорсткої стандартизації процедур та результатів процесу пізнання, що фактично відрізняє її від „методу”. Аналогічно і від системного підходу неправомірно вимагати жорстко усталеного каркасу понять та функціональних етапів, які без змін придатні до накладання на довільний об’єкт (проблему) пізнання. Мова йде скоріш не про відсутність понятійно-функціонального механізму системного підходу, а про його динамізм і гнучкість при вирішенні проблемних завдань, навіть у рамках однієї галузі наук. Маємо на увазі можливість використання міждисциплінарного методичного інструментарію і, навіть, адаптацію (доопрацювання) під нього окремих аспектів системної методології.

Повертаючись до третьої особливості, варто зосередити увагу саме на трактуванні поняття „підхід” яке за своїм змістом є скоріш світоглядною категорією, ніж пізнавальною. Дана особливість, певною мірою, суттєво понижує методологічний потенціал системного підходу шляхом введення деякої термінологічної невизначеності. Окремим аспектом подолання даної невизначеності цілком може слугувати розвиток парадигми системного мислення, яку, на думку В.Н. Садовського [11], породило чотири незалежних один від одного джерела системності: загальна організаційна наука О.О. Богданова, загальна теорія систем Л. Берталанфі, кібернетика Н. Вінера та праксеологія Т. Котарбинського.

Як свідчить практика, навіть просте уявлення системних принципів, без розгортання їх у теоретичну систему, дозволяє істотно підвищити ефективність пізнавальної та управлінської діяльності [5, с.67].

Останню четверту особливість методології, із наведеного вище переліку, І.В. Блауберг та Е.Г. Юдін [5, с.68] пов’язують із її функціями: коректною постановкою та визначенням засобів для розв’язання проблеми, удосконаленням організації дослідження. Безперечно, постановка проблеми займає принципове місце у методології системного підходу. Більше того, здобутки системного підходу на стадії коректної постановки проблеми перевищують її практичне вирішення. Системний підхід дозволяє суттєво розширити оцінку проблемної ситуації із врахуванням засобів та ресурсів, необхідних для її вирішення. Саме дана особливість є широко використовуваною системними аналітиками при успішному розв’язанні важливих економічних та соціальних задач, що, у свою чергу, сприяло поширенню та популяризації методів системного аналізу в економіці та соціології. Сьогодні у спеціалізованій літературі, переважно навчальних посібниках, наводиться значний перелік прикладів ефективного розв’язання проблемних завдань завдяки їх інакшому (системному) уявленню. Однак, залишається доволі суперечливим виокремлення етапу системної постановки проблеми виключно як складової методології системного аналізу [12]. Цілком очевидно, що дана функція (мова йде, виключно, про процес постановки, уявлення проблеми, а не розгляд її як об’єкта дослідження) принципово є повноправною категорією системного підходу у рамках парадигми системного мислення, хоча і правомірно належить похідному від неї системному аналізу.

Функція удосконалення організації наукових досліджень із позицій методології системного підходу перебуває на стадії затяжного становлення, яке розпочалась з другої половини ХХ ст. Основні здобутки системної організації наукового пізнання належать системному аналізу [5, с.73] із значним домінуванням, описаних вище, аспектів постановки організаційних проблем досліджень. А.І. Уйомов [4, c. 45] у даному випадку наголошує на обов’язковому врахуванні науковцями двох протилежних понять: „системного дослідження” та „дослідження систем”. Принциповим підходом удосконалення організації системних досліджень є визначене Г.С. Теслером та В.А. Коссом [13] „розуміння умов для подальшого синтезу у нове знання результатів декількох аналізів, проведених різними дослідниками, різних систем, різних етапів життєвого циклу або різних станів об’єктів”. Суттєвої ваги дане розуміння набуває при аналізі складних систем, у т.ч. об’єктів гуманітарних галузей науки. Однак, для випадку соціально-економічних систем чи інших міждисциплінарних об’єктів, вкрай важко зробити системне порівняння тверджень та висновків різних науковців, що у силу своєї спеціалізації можуть визначати власне бачення мети дослідження чи проблемної ситуації. Прикладом останнього можуть слугувати схожі за методологією та предметом, проте протилежні за метою, дослідження регіональних соціально-економічних систем, що провадять представники наук державного управління та економіки.

У свою чергу, прикладний зміст методології системного підходу умовно можна поділити на два аспекти:

1) виявлення міждисциплінарних аналогій [14], зокрема спільних законів та понять;

2) перенесення методів пізнання.

^ Перший аспект за своїм методичним наповненням важко визнати суворо системним. Фактично, без явної участі системного підходу світова наука породила низку міждисциплінарних напрямків (еконофізику, біохімію тощо) та теорій (теорію хаосу, квантову соціологія тощо), базованих на переносі аналогій. Проте, безперечно, процес перенесення спільних законів та понять у рамках системного підходу є суттєво спрощеним та більш науково змістовним.

^ Другий аспект становить методологічне ядро системного підходу. Саме перенесення методів пізнання суттєво активізує генезис світової науки. Одним із яскравих прикладів цього є поширення практично у всі без винятку наукові напрями методу моделювання, який невідривно пов’язаний із поняттям системного підходу та похідного від нього системного аналізу. Цілком прийнятним, у ракурсі особливостей перенесення методів системного пізнання, постає твердження П.К. Анохіна [7, с. 20], що „...у дослідницькій роботі не може бути аналітичного вивчення якогось часткового об’єкта без точної ідентифікації цього часткового у більшій системі”. За своїм змістом, пропонована ідентифікація становить ключовий базис описаного взаємопереносу системних методів різними галузями науки.

Одним із суттєвих досягнень поєднання наведених вище двох аспектів методології системного підходу є їх фундаментальна роль у становленні парадигми нелінійності. Хоча нелінійні функції класичної науки і описували А. Пуанкаре, О.Е. Мандельштам, О.О. Андронов, А.М. Колмогоров, проте вони осягали лише певні частини уявлень про навколишній світ, який вважався лінійним. Концептуальне осмислення нелінійності відбулось, завдяки врахуванню методологічних аспектів системного підходу, тільки у 80-х роках ХХ ст. І.Р. Пригожином [15, с. 207].

Досліджуючи методологічні аспекти системного підходу варто врахувати, що він не є найвищою ієрархічною формою системного пізнання. У свою чергу, системний підхід, як і загальна теорія систем, є складовими системології, поняття та концепції якої у свій час було деталізовано О.О. Богдановим [2], С. Лемом [16] та ін. У повній мірі варто погодитися із пропозиціями А.І. Уйомова [4, с.55] відносити системний підхід саме до методів системології, результатом застосування яких постають системні теорії, що не перечать існуванню даної науки, як не перечать різні фізичні теорії існуванню фізики.

У рамках мети даного дослідження окремого аналізу потребує встановлення ролі системного підходу у якості методології дослідження явищ та процесів управління складними системами (у т.ч. соціально-економічними). Цілком правомірним при вивченні проблем управління складними системами було б звертання до методів кібернетики. Однак, у методологічному аспекті системний підхід до вивчення складних систем повинен нерозривно бути пов’язаним із проблемами управління. Як зазначалось вище, основні прикладні здобутки системного підходу полягають у коректній постановці проблемної задачі, за змістом задачі управління чи навіть проблемної задачі ефективного управління. Більше того, процес управління складними системами, особливо із наявністю у своєму складі людини, повною мірою є об’єктом системної методології. Окремої потреби реалізації можливостей системного підходу вимагає участь в управлінні соціально-економічними системами процесів самоорганізації та потреб врахування аспектів нелінійної парадигми.

Поняття управління з позицій системного підходу є нерозривно пов’язаним із поняттям цілі та динаміки. Саме категорія пізнання цілі об’єкта дослідження є одним із найфундаментальніших аспектів методології системного підходу і його похідних. Більше того, розгляд об’єкту із позицій цільової функції є особливою вимогою системного підходу. У даному ракурсі, особливо актуальне виокремлення Г.С. Теслером та В.А. Коссом [13, c.140] складових цільової функції:

- реалізація завдань призначення об’єкта;

- реалізація завдань взаємодії з навколишнім середовищем та зовнішніми об’єктами;

- реалізація завдань внутрішньої стійкості об’єкта.

Іншими словами, мова може йти про визначення (як зовнішнє так і внутрішнє) місії об’єкту дослідження, яка у змістовному поєднанні із баченням того, що очікує зовнішній світ від цього об’єкту викликає явище „гармонії”.

Розгляд методології системного підходу до пізнання та управління складними системами не може претендувати на повноту без деталізації його методичного наповнення. А.О. Давидов [17, c. 29], у даному ракурсі, визначає наступні складові: принципи системного мислення та системного світогляду, системну метаметодологію, різні варіанти загальної теорії систем, часткові системні теорії (теорії ієрархічних, цілеспрямованих, розподілених, складних, інформаційних, нормативних, адаптивних і т.д. систем, теорії синергетики, детермінованого хаосу і т.п.), системного аналізу та його складових (математичних методів, методів аналізу великих систем, методів модульного аналізу, нейрокомп’ютингових методів, психологічних методів і т.д.). Безперечно, навести повний перелік і, тим більше, результати оглядового аналізу складових системного підходу на сьогодні становить трудомістку задачу, ускладнену як окремими суперечливими позиціями окремих пунктів вищенаведеного списку так і його невпинним розширенням, завдяки триваючому методичному підкоренню тих чи інших вузькоспеціалізованих проблем.

Слід зазначити, що сьогодні системний підхід зайняв стійку і авторитетну позицію у методології сучасної науки. Однак, використання його методів не є свідченням глибини наукового пізнання, єдиним критерієм чого може слугувати тільки (і тільки) досягнутий результат.

Висновки:

1. Понятійна та змістовна інтерпретація терміну „системний підхід” залишається доволі неоднозначною. На сьогодні, основними проблемами термінологічного становлення системного підходу (у т.ч. його похідних), як методологічної категорії, залишаються неперервні спроби універсалізації визначень під специфічні проблемні завдання окремих наук. Незважаючи на декларовані багатьма дослідниками ідеї методологічного універсалізму системного підходу, він не може претендувати на монополізм процесу пізнання. У свою чергу, „універсальність системного підходу” має щонайменш два розуміння. Перше – як категорія світогляду, друге – як категорія пізнання. У ракурсі універсалізму, дослідник будь-якої галузі наук має повне право на власне дослідження методологічних аспектів системного підходу, право на внесення особистого вкладу у його розвиток.

2. Суперечливе виокремлення системного підходу у „методологічний напрямок” де-факто є ствердженням наявності у кожній галузі науки унікального та особливого „напрямку”, „сектору”, „підгалузі” закономірностей, процесів і множини об’єктів саме системної природи, що не відповідає дійсності.

3. Немає жодного сенсу і змісту піддавати жорсткій критиці друковані роботи, у яких системність пропагується навіть у досить поверхневій формі (звісно крім очевидно псевдонаукових праць та праць де у якості висновків пропагуються очевидні ідеї системності об’єкта дослідження), до того ж у обмежених рамках яких дослідники часто не в силі розгорнути і відобразити весь методологічний зміст системного підходу.

4. Категорія „підхід”, яка за своїм змістом є скоріш світоглядною категорією ніж пізнавальною, суттєво понижує методологічний потенціал системного підходу шляхом введення певної термінологічної невизначеності. Окремим аспектом подолання даної невизначеності може слугувати розвиток парадигми системного мислення.

5. Для випадку соціально-економічних систем, чи інших міждисциплінарних об’єктів, вкрай важко зробити системне порівняння тверджень та висновків різних науковців, що у силу своєї спеціалізації можуть визначати власне бачення мети дослідження чи проблемної ситуації.

6. Процес управління складними системами, особливо із наявністю у своєму складі людини, є повною мірою об’єктом системної методології.

7. Використання методології та методів системного підходу не є свідченням глибини наукового пізнання, єдиним критерієм чого може слугувати тільки (і тільки) досягнутий результат.

^ Як перспективи подальших досліджень слід розглядати дослідження аспектів прикладного використання похідних від системного підходу методологій, зокрема системного аналізу, при вирішенні проблемних завдань наук державного управління.
Використані джерела інформації:

1. Берталанфи Л. фон. История и статус общей теории систем / Л.фон Берталанфи // Системные исследования: Ежегодник, 1972. - М.: Наука, 1973. - С. 20-37.

2. Богданов А.А. Тектология: Всеобщая организационная наука / А.А. Богданов. − Международный институт Олександра Богданова. – Москва: Финансы, 2003. – 496 с.

3. Федоров Е.С. Природа и человек / Е.С. Федоров // Природа. Популярный естественно-исторический журнал. − Апрель. − Под ред. Н.К. Кольцова, Л.А. Тарасевича, А.Е. Ферсмана. − М. Изд-во «Природа». − 1917. − № 4.

4. Уемов А. И. Системный подход и общая теория систем / А. И. Уемов. − М.:«Мысль», 1978. − 272 с.

5. Блауберг И.В. Становление у сущность системного подхода / И.В. Блауберг, Э. Г. Юдин. − М.:Наука, 1973. − 267 с.

6. Блауберг И. В. Системный подход: предпосылки, проблемы, трудности / И.В. Блауберг, В. Н. Садовский, Э. Г. Юдин. – М. : Знание, 1969. – 48 с.

7. Анохин П.К. Принципиальные вопросы общей теории систем / П.К. Анохин // Принципы системной организации функций. – М.: «Наука», 1973, С. 5-61.

8. Цофнас А.Ю. Системный подход и диалектика: мысли на лестнице / А.Ю. Цофнас // Вісник Одеського національного університету. Збірник наукових праць. Серія філософія.– 2007. – Т.12, В.15. – С. 19-27.

9. Комаров В.Н. Общество как система и системный подход / В.Н. Комаров // Общество как система: самоорганизация, управление, менеджмент (социально-философские и экономические вопросы). – Казань, 1995. – С. 14-18.

10. Уразметова С. Рассмотрение системы стратегических показателей с позиции системного и комплексного подходов управления / С. Уразметова // RESEARCH and TECHNOLOGY – STEP into the FUTURE. – 2007, Vol. 2, No 2. – С. 90-95.

11. Садовский В. Н. Изменение парадигм системного мышления / В. Н. Садовский // Системные исследования. Ежегодник. 1992-1994. – М., 1996. – С. 65.

12. Тарасенко Ф.П. Прикладной системный анализ (Наука и искусство решения проблем) [Учебн.] / Ф.П. Тарасенко. – Томск: Изд-во Том. ун-та, 2004. – 186 с.

13. Теслер Г.С. Методика системного аналізу з позицій системного підходу для потреб проектування систем управління / Г.С. Теслер, В.А. Косс // Математичні машини і системи. – 2008, № 1. – C. 149-150.

14. Уёмов А.И. Аналогия и практика научного исследования / А.И Уёмов. – М.:Наука, 1970. – 264 с.

15. Самарський А. Ю. Опозиція лінійного і нелінійного мислення в методології сучасної науки / А. Ю. Самарський // Мультиверсум: філософський альманах : [збірник наукових праць]. Вип. 69. - Нац. акад. наук України, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України ; відп. ред. В. В. Лях. – К., 2008. – C. 207-217.

16. Лем С. Сумма технологий / С. Лем. – Минск: АСТ, 2004. – 672 с.

17. Давыдов А.А. Системная социология – социология XXI века? / А.А.  Давыдов // Социологические исследования. – 2006. – № 6. – C. 20-25.
Рецензент: Юрій М.Ф., д.і.н., професор.


УДК 35 Рубан Ю. Г.,

депутат Київської обласної ради,

кандидат технічних наук,

Заслужений журналіст України
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   44

Схожі:

Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4 /2010
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 2
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 4/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2011
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 2 /201 1
...
Академі я муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 3/2010 iconАкадемія муніципального управління науковий вісник академії муніципального управління збірник наукових праць серія «управління» випуск 1/2010
...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи