Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст icon

Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст




Скачати 492.19 Kb.
НазваЛисти данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст
Сторінка1/2
Дата13.10.2014
Розмір492.19 Kb.
ТипДокументи
  1   2




листи

ДАНИЛА ТАНЯЧКЕВИЧА

ДО

МИХАЙЛА ДРАГОМАНОВА

(1876 — 1877)

ЗЛАДИВ І ВИДАВ

М. ПАВЛИК.

ЛЬВІВ, 1906.

З „ЗАГАЛЬНОЇ ДРУКАРНІ", АКАДЕМІЧНА 8.



ЗМІСТ:

Показчик ст................................................................... .ІІІ—IV

Передне слово, М. Павлика ст 1—13

  1. й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова (Зако-

мар, 10. X. 1876 р.) ст.........................................15—16

  1. й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова (Зако-

мар, 13. XI. 1876 p. і ст.......................................17—19

(1-ого листа М. Драгоманова до Д. Танячкевича,
Женева, з листопада 1876 р. нема).

  1. й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова (Зако-

мар, 27. XI. 1876 р.) ст. ......................................19—21

(2-ого листа М. Драгоманова до Д. Танячкевича з
грудня 1876 р. нема).

  1. й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова (Зако-

мар, половина грудня? 1876 р.) ст. .................. 22—28

  1. й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова (Мико-

лаїв, 27. XII. 1876 р.) ст. .....................................29—33

  1. й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова (Зако-

мар, 16. І. 1877 р.) ст. .........................................33—34

  1. й лист (остатний) Д. Танячкевича до М. Драгома-

нова (Закомар, із другої половини сїчня ?
1877 р.) ст. ......................................................... 34—36




III

Показчик.

„Академическій Кружокъ"1.

Антіалькоголїчний конгрес10

Антонович, В. 4, 6.

Арешти, львівські 7, 35.

Австрія 7, 8.

Барвінський, В. 1, 8.

Берестечко 33.

Бідність селян 3, 12.

„Бідність", брошура 4.

Білозерський, Іван 4, 5.

Будапешт, презид. міста 10.

Будеволя=Танячкевич, Д. 35

Буржуазія 25.

Церков — „народний па-
лац" 5.

Цвинтар — ботанїчний го-
род 5.

„Хорунжий" 6.

Худоба, закопана 3.

„Хитрая механика" брош. 4.

Черкаси, м. 28.

Чоловіцтво 22, 23.

Чорногора, Федор (= Та-
нячкевич, Д.) 8,29.

Чубинський, Василь (?) 18.

Делєгати, див. під Україна

Держави 25.

Достоєвський 1.

Драгоманів 2, 3, 9, 15, 26,
29,32; невмолимість 7; ор-
ган 17; поклик 8—9; со-
лідарність української
працї 9.

Драгоманїзм 1, 2, 8, 9, 13.

Другъ", газета 5.

Дружній Лихвяр" 1.

Дипльоматія 20.

Ефименко 6.

Европа 20 ; сьмітники 25.

Галичина 18, 24, 26; інтерес
31; моральна окупація 24,
27;
молодїж 32 ; відноси-
ни 30.

Герцени 1 ; фонд 1.
„Громада" вид. Драгома-

нова 4, 9.
Ідейність 23, 26.
Інтелігенція 5, 6, 25.
Язикатість галицька й укра-
їнська 18.
Юркевич, Альойзій 7.
Юзефович 24.
Камарилї 23.
Капітали 25.
Кірхнер, поміщик 16.
Король, сліпий 32.
Кулїш, П. 7.
Кутя 7, 33, 34.
Кузьма, див. Ляхоцький 5.
Київ 2, 4,6,22,28, 31 ; гість
34, 35; громада 21, 22,26.
Лавринович 16, 18.
Лазар 12, 28.
Ляхоцький, А. 5 = Кузьма.
Ляссаль 4.
Левицький, В. Л. 18.
„Літературно - науковий Ві-

стник" 11
Львів 2, 16, 22.
Людяність 25.
Листи, нищенє 9.
„Лжепророки", статя Та-

нячкевича 8, 11.
Мацюкевич чи Мацькевич,

Петро 21.
Мадяре 10.
Маґнатерія 25.
„Магомет і Хадиза", Ку-

лїша 7.
Маляр, кривий 11.
Маркс 4.

Монахія 3, 26, 27.
Московська пелька 23.
Миколаїв, м. 6, 30.
Надїя 30.
Надднїпрянцї 26.




IV

Надднїстрянцї 26. I

Нарід: мальований 30; му-
жицький, 25.

Народнї : дїла 20; душа 25;
ґмах 23; господарство 31;
капітал 3; розум 26; само-
економія, само-просьвіта
24; стратегіка 22.

Народовцї 1, 24; галицькі 9;
льояльні 2; львівські 2, 8.

„Научно-лит. Сборникъ" 7.

Навроцький, В. 9.

„Отравленный дьяконъ", о-
повіданє Г. Успенського 5.

Ожидів, с. 2, 19.

Пани 25.

Паламар, учений 5. |

„Парова машина" брош. 4.

Павлик, М. 2, 31, 35.

Пашквілїзм 8, 11.

Печерська Лавра 4. ,

Переполох 2, 7, 8, 36.

Переправка, перевозка кни-
жок 1, 4, 6, 8, 9, 10, 17,
18, 28, 30, 34.

Піп, галицький 32; голова 15;
практика 12.

Піп ожидівський = Три-
льовський 18.

„По вопросу о малорусской
литературѣ", брош. Дра-
гоманова 29, 31.

Полїтичний нерозум 7, 35;
розум 23.

Посади 8.

Права України 10.

„Правда" 8, 25.

„Про укр. козаків" і т. д.
брош. Драгоманова 32.

„Прояви социялїстичні", ст.
Танячкевича 35.

Прості люде 21.

„Письмо народовцівъ ру-
ськихъ" до редактора пол.
час. „Русь" 29, 31.

Реальність 25, 26.

„Русь", газета 29.

Рутенцї 8, ідеал 8.

Селянська справа 20.

„Сїч" віденьська 16; запо-
розька 32.

Славянщина 20.

Соціялїстичний лад 3.

Солїдарність укр. поступо-
вої працї 9.

Стоянів, с. 18, 30, 35.

„Супостати" 5.

Сивілля 20.

Танячкевич, батько 30, 33.

Танячкевич, Д. 1, 2, 4, 8,10;
бідність 3, 16; любов У-
країни 19, 34; пляни 2; по-
хорон 12; програми 3—6;
робота 30, 31; стратегі-
ка 22; суть житя 12, 27—
28. Див. Чорногора Федор.

Теорії 22, 23, 30.

„Товариство ім. Шевчен-
ка" 4, 7.

Трони 23.

Трильовський, о. 18.

Указ 1876 p. 1, 24.

Україна, Українцї 4, 6, 22,
23, 26; безжурність 6, 30,
35; делєгати 16, 18, 21, 22,

26, 27, 28, 29, 30, 32, 34,
35; історія 23; гроші 1, 9;
мерцї 29, 33; мова 32,33;
молоді 3, 4, 20, 30, 32;
праця 23, 25, 26; селянка
20; селяне 8, 12, 20, 23,
25, 26, 29; соціялїстичні
брошури 3, 4, 6; солї-
дарність працї 9, 25, 26;
витравні 3, 6.

Успенський, Г. 5.

Варгулевич 29.

Вовк, Хв. 32.

Винниченко 16, 18.

Жандарм рос., непоганий 18.

Женева 1, 2, 7, 16, 20, 21,

27, 32; громада 32, 33.




Передне слово.

Неб. Д. Танячкевич звернув ся до Драго-
манова під кінець 1876 p. в справі дуже важній
для українського руху, — дїйсно Ахіллєсовій
пятї того руху! — поставленій різко після
виїзду Драгоманова з Росії та виданя ука-
зу против української літератури, 1876 p., —
в справі переправки книжок у Росію. Сю справу
хотїв неб. Танячкевич узяти зовсїм на себе, коли
Українцї сповнять єго домаганя грошевого ха-
рактеру, і задля сего, головно, домагав ся з'їзду
з Драгомановим, хоть було при тім у Танячке-
вича ще щось більше на думцї. В руках Дра-
гоманова сходили ся всї нитки тодїшнього укра-
їнського руху, якого центром ставала Женева.
Се не подобало ся Танячкевичови, — як і иншим
народовцям, — раз, через радикальний напрям
Драгоманова, котрий і так потяг був за собою
нашу молодїж із москвофільського „Академи-
ческого Кружка" та народовського „Дружнього
Лихвяря," а, друге, через відплив до Женеви у-
країнських грошей, які народовцї волїли би були
дістати на свої цїли, і яких сума росла в їх очах,
із кождим місяцем, до найфантастичнїщих роз-
мірів, більше навіть нїж у того коршмаря в повісти
Достоєвського „Брати Карамазови"*) Отже Та-

*) Незабаром виносила та сума вже геть-геть поверх
одного мілїона рублїв! Неб. Вол. Барвінський писав при-
людно, що Драгоманів захопив і т. зв. „Герценів-
ський фонд," і не відкликав сеї грубої брехнї й тодї,
коли син небіжчика Герцена заявив, що такого фонду
й не було, і що батько єго нїколи й не мав 1 мілїона!




2 —

нячкевич хотїв, очивидячки, заполонити Драго-
манова, — переконати єго, що центр українсько-
го руху має бути не в Женеві, але у Львові,
і що через те, він, Драгоманів, повинен віддати
справу видавництва тай гроші на те в руки
народовцїв, а в першій лїнїї єго, Танячкевича.
Танячкевич дуже пер на швидкий з'їзд із Дра
гомановим або з єго довіренним із Женеви чи
Київа і потерпав на саму гадку, що се єму не
вдасть ся, — що єго „змістіфікують." Але
в усякім разї єму видавало ся не важко добути
від такого Креза як Драгоманів, або через него,
нужденних кількадесять тисяч рублїв на свої
особливі пляни.

Коли-ж Драгоманів не квапив ся на такий
з'їзд, то Танячкевич, учувши, що я хочу їхати
в Київ і знаючи про мої тїсні зносини з Дра-
гомановим, запросив мене до себе, очивидячки,
в надїї, що полагодить таким чином свої спра-
ви бодай по части, а за одним заходом відвер-
не мене від Драгоманова, — завдача, яку супро-
тив инших моїх товаришів обох таборів, з'єди-
нених тодї на основі драгоманїзму, сповняли
львівські народовцї, недуже,зрештою вдатно,поки
їм не поміг незабаром переполох перед арешта-
ми, який і привернув загал моїх львівських
товаришів до льояльних народовцїв. Не знаючи
про такі наміри Танячкевича, анї навіть про єго
листи до Драгоманова, я й поїхав до него, до
Закомаря коло Ожидова, 1-го сїчня 1877 р. і
написав про ту свою візиту Драгоманову лист,
який і даю осьдечки, тим більше, що він до-
повняє листи Танячкевича до Драгоманова і роз-
криває подекуди єго пляни. Мушу, зрештою, за-
вважати, що лист мій трохи карикатурний, — як
менї тепер бачить ся, — хаотичний, а, головно,
далеко неповний. Так я не написав Драгомано-
ву про „найконкретнїщий" економічний плян Та-
нячкевича : Він хотїв добути з землї перегнилу





3

худобу, — щось 20 тисяч штук, — убиту й зако-
пану в тих сторонах за пошести, — бачу, 1866 р.
— На се треба було ему чимало грошей, але
воно виплатилоби ся: добутий, таким чином, гній
був би, на єго думку, „великим народнїм капі-
талом," за підмогою якого можна було двигну-
ти з бідности околичних селян, зараз же, не
чекаючи соціялїстичного ладу. На се натякнено
в листах Танячкевича до Драгоманова. Завва-
жаю далї, що мене дім Танячкевича обдав був
пусткою: я не бачив у него живої душі, а за
те з кождісїнького закутка визирала нужда. Тому
то й не диво, що Танячкевич богатїв думками-пля-
нами тай богатив ними злиденних селян. Додам
нарештї, що коли він—памятаю се добре — покмі-
тив, що єго проповідь проти Драгоманова та
соціялїзму не робить на мене найменшого вра-
жіня, і запитав ся мене: „а кілько вас таких
буде у Львові!" а я відповів єму: „досить бо-
гато," — то небіжчик замовк і, видимо, засуму-
вав. (Се було після нашої розмови про перші
українські соціалїстичні брошури з 1875 p., —
про що сказано буде зараз). Більше про ту свою
візиту не памятаю тепер нїчогісїнько.

„Я не знаю, —писав я Драгоманову в листї
зі Львова 2-ого сїчня 1877 p., — як Ви не рі-
шились йіхати в Мюнхен, або й у Відень на
конференцию з попом закамарським — от він
мене зазвав до себе, і я саме що прийіхав від
него: це грандіозний чоловік. Від 5—11 в ночі
говорив міні свойі програми, і то так, що не дав
і слово писнути. А все зажмурені очи, глубоми-
сленне чоло та на голові скуфія... Драгоманов,
каже, не хотів мене порозуміти: вони всі го-
рячка! А то треба раціонально, систематично;
до того молоді не годяться, треба, уважайете,
„витравних." Ми, каже, можемо казати Др-ви
і всім йім, що ми радикали-революціонери, а
робити нам своє; на них вилий і коновку сту-




4 —

деної води — вони все не охолонуть. З ними
я, каже, не маю що говорити, лиш сказати йім,
щоб зовсім дали міні в руки доставку книжок:
за це я мав говорити з Др-м. Я йім, каже, під-
везу книжки без йіх йізди(,) під самий ніс у
Кійев : просто треба купити дві достотку такі
самі люльці і палиці: одну щоб мав той чоло-
вік, що буде відси везти книжки, а з другою
майє стояти другий чоловік в Кійеві перед пе-
черською Лаврою...

„От по це Ви мали йіхати на конференцію
з попом рішити : купити люльки й палиці, чи
ні ? Це, каже, з ними ; а тепер з „витравніщи-
ми:" просити Антоновича, що б він вишукав
і намовив Ивана Білозерського дати на журнал
так з 20.000 рублів. Журнал той має виходити
в Галичині під оком самого Танячкевича, а фир-
ма буде тов. Шевченка. Майе він містити в собі
все, а найбільша вага на рисунках, між иншими
іконостасів, що мають „наукову ціну," і т. д.
От по то ви*), каже, мусите йіхати у Кійев —
„Громада**)," каже, буде пусте (украйінці йему
росказали майже все). Це все говорив він міні, „як
приятелеви," до 11 години, що (я) аж всидіти
не міг з муки й сміху. Ледви пробрав ся я якось
від него до постелі: він і там не попустивсь до
1. в ночи : усе говорив своі програми. І довго
ще був би говорив, якби не зайшло (було) про
Маркса й Лясаля. „Ви читали це, каже? Дуже
славне!" Маркса, кажу, знаю трохи з Ланге, а
Лясаля „Капитал і труд" читаю. А Ви, питаю,
читали „Хитрую механику," „Бідность," „Парову
Машину?" Та це (каже) пусте, нічо не поможе.
Якже так— цеж популяризація Маркса, Лясаля!
Піп випулив очи, і нічо не вмів сказати... Доб-
раніч (каже)—Ви здайеть ся порозуміли хоть тро-

*) Се б то я. — М. П.

**) Се б то виданє Драгоманова. — М. П.




5 —

хи мойі програми (бо в мене, знаєте, такий на-
товп думок, що не можу від разу) — а завтра
я Вам розкажу далі..." Я вже давненько не мо-
ливсь богови, а тогди, знайете, трохи не впав
перед образом на колінки і не бив поклонів,
що вибавив мене від програм попівских. Досві-
та приходить піп знов говорити програми відай,
але я притайівся, що сплю, так що всего я
з ним потому говорив (значить він міні говорив
свойі програми) дві годині. Як „вступ," каже, до
того усего, треба що б ви*) там у Кійеві пози-
чили міні хоть 600 рублів, доки до мене прийі-
де И. Біл. (бо він відай, каже, в Неаполі)...
А ще я, каже, потребую ученого сторожа до
свейі церкви, то може б рішив ся той украйі-
нець, що у Львові (Лехоцький, що втік із тюр-
ми**): буде він, каже, мати хату в дзвінниці,
і дозирати ме ботаничного городу, що майє
бути на цвинтарі... Безконечна програма! З цер-
кви майє зробити „народний палац," де кождий
буде стояти тілько на свойім місці; усе лишить
ся, як було в церк. книжках, тілько викинеся
те місце, де проситься, що б бог дарував, ца-
реві силу „на супостати." Чудо, не піп! Я хочу,
каже, знищити інтелигенцію;" а як я сказав, що
друкую „Отр(авленнаго) дьяк(она***)" для наро-
ду, то, каже, зле, бо дасть ся народові у руки

*) Се б то я. — М. П.

**) Антін Ляхоцький (на прізвище Кузьма), Киянин,
свідомий Українець, фігурував у першім нашім процесї
у Львові 1877 p., а потім поїхав у Женеву до Драгомано-
ва: М. П.

***) Оповіданє Г. Успенського, надруковане в„Дру-
ЗЇ" з початку 1876 р„ котре наробило ґвалту в Галичинї
зачіпаючи попівську справу. Я хотів видати се оповідане
в моїм перекладії, а властиво перерібцї, на українське, але
рукопись моя пропала підчас арештів. У тюрмі 1877 р.
я оповідав єго по своєму товаришам недолї — селянам,
і воно робило на них вражінє. — М. П.




6

меч против интелигенційі. Всі ми, галичане, лю-
бимо богато „глаголати" замість робити, але
такого глаголателя як закамарський піп, я ще не
видів. Та він просто дурний і допотопний на-
родовець — а до того говорить, от аби було
і у кождім слові сам себе ловить....

„По це усе він мене кликав на конференцію
до себе, так що я із-за люльок викинув більш
5 гульд. і люльок не купив.

„За переправку книжок тілько (я) взнав,
що всі вони в Миколайеві, що не мож було
переправити. Тоті два чоловіки чорт знайе,
де ділись, один телеграфував із Кійева, що
не мож книжок переправити. Нам навіть не на-
писали нічо.

„Як украйінці зійшли ся з цим попом — не
знаю. Він не пошкодить нічо, до переправки
добрий, але не все йему мож знати. Най він
собі там говорить і робить програми, які хоче;
перечити йему не мож, тілько украйінці най
йему не богато розказують — а на переправку
усе він таки добрий, другого такого нема на
границі. Ви не вважайте на таке в йего листах,
як „хорунжий"*) і т. и. —він просто дуренько-
ватий. З тим усім, що він міні поручуйе, я пола-
годжу так, що нема що й говорити**); він ще
напр. хоче, щоб Украйінці з Кійева вислали від
себе „витравного" чоловіка, от як напр. Анто-
вича або Ефименка, до него на конференцію
і т. и. З йізди міні тілько користи, що дав (я)
одному робітникови при зелізниці наші брошур-
ки і потолкував що вспів: це під самим боком
Танячкевича".

*) Так, бачу, підписав ся був Танячкевич у листї до
мене, запрошуючи мене до себе. — М. П.

**) Значить, що я не думав і говорити з Українця-
ми про єго грошеві домаганя. — М. П.




7 —

Розуміє ся, що сей мій лист не міг додати
Драгоманову охоти входити з Танячкевичем у
які инші зносини, окрім по переправцї книжок.
Найменше могла принадити Драгоманова вістка
про реальне, на око, дїло, задумуване Танячке-
вичем — видавництво під фірмою Товариства
ім. Шевченка, бо те товариство сиділо Драгома-
нову тай иншим Українцям у печінках, забрав-
ши від них гроші на друкарню і звівши їх, а
Танячкевич негоден був направити лиха і —
як се міг Драгоманів розібрати й за єго лис-
тами — не був здібний на редактора такого ви-
даня. До того-ж Танячкевич виявив себе в очах
Драгоманова, — вже після моєї візити, — дити-
ною, піславши єму, і то, здає ся, неоплатно, —
кутю, якої Драгоманів, кажуть, не викупив, (бо
порто було, розуміє ся, грубе) так що кутя, бачу,
вернула ся назад до Танячкевича (напевно сего
не знаю, але вважаю таке зовсїм імовірним. Дра-
гоманів був у таких разах невмолимий: се він
доказав напр. у 1883 р. на трохи важнїщих рі-
чах нїж кутя — на 480 екземплярах поеми Ку-
лїша „Магомет і Хадиза", присланих єму прия-
телем остатного Альойзієм Юркевичем, — звіс-
но, неоплатно. Драгоманів не хотів викупити
книжок і відписав Юркевичеви, — зовсїм резон-
но, — що в Женеві для продажі доволї 5 ек-
земплярів поеми і що „v odnjm slucaju treba zo-
stavyty usi brosury p. Kulisa v Zenevi,—ce koly vo-
ny zaboroneni v Austriji". Див. лист Драгоманова
до Юркевича з 22. IX. 1883 p., в „Научно-ли-
тературномъ СборникѴ, Львів, 1904, т. III. кн.
2, ст. 24—25). Коли-ж зараз потім, після перших
наших арештів у Львові, в початку 1877 p., Та-
нячкевич попрікнув Драгоманова за єго, мовляв,
полїтичний нерозум, через який гинуть у тюрмі
молоді люде, а, підчас других наших арештів,
у половинї 1877 p., серед страшенного перепо-
лоху в Галичинї, розвив ту свою думку до-




8 —

кладнїще в статї п. з. „Лжепророки"
(„Правда," 1877, ч. 12*), де зпоза туманних спо-
собів боротьби за Україну, вказуваних самим
Танячкевичем далї, в єго листах до Драгоманова,
прорвав ся давнїй рутенський „ідеал," рекомен-
дований батьками нашій молодїжи: захоплю-
вати ц. к. посади й бути рабами Австрії,
се б то ще погіршувати стан, від якого і так уже
тріщали мужицькі лоби, а відвернути ся зовсім
від антихриста Драгоманова, який кликав нашу мо-
лодїж до с л у ж б и народови наукою та вся-
кою иншою користною загалови пра-

*) Підписав Танячкевич сю свою статю псевдоні-
мом „Федор Чорногора", який виявив був Драгоманову
перше, посилаючи єму свою брошуру з 1867 p., видану
під тим самим псевдонїмом. Про се сказано далї, в тек-
стї. (А в тім, авторство Танячкевича міг Драгоманів пі-
знати і без того — по єго остатному листови, якого де-
які слова повторені у „Лжепророках"). Написані „Лжепро-
роки," здає ся, за порозумінєм із ширшим кружком львів-
ських народовцїв, (кажу се на тій підставі, що їх оснів-
ний тон — переполох, яким визначили ся львівські наро-
довї, тим часом як у Танячкевича такого переполоху не
було — доказ: єго слова в остатному листї про той пе-
реполох і переправка книжок, до якої у нас — та ще
тодї! — треба було не-аби якої сьміливости).а, в кож-
дім разї, в порозуміню з неб. Вол. Барвінським, — одним
із найзавзятїщих антагоністів Драгоманова, найменше пе-
ребірчивих у способах боротьби з противником, — тодї
редактором „Правди," на якого, значить, і паде моральна
відповідь за публїкацію того гидкого пашквілю на Драго-
манова. Коли порівняти масні слова Танячкевича в шістьох
перших єго листах до Драгоманова („брате, друже, бать-
ку" і т. и.) з брутальними лайками на него-ж у „Лжепро-
пророках", то не хоче ся вірити, аби се все писав той
самий чоловік, і то протягом кількох місяцїв! „Лжепро-
роки", се клясичний примір, до якої погани здібні наші
рутенцї (всїх партій, по всїй Українї з кольонїями!) су-
проти свогож брата-земляка, коли він не такий, як вони
і посьміє не вволити їм волю, та ще й полошити їх або
їхнї гуртки від тих нужденних костомах (матеріяльних або
лише моральних), які вони глодають. Тодї наші рутенцї
перекидають ся просто в скажених собак. І кілько то їх
уїдало на Драгоманова!! — М. П.




9 —

ц е ю, та проводом у самоорганізації народу й бо-
ротьбі єго за волю й новий, справедливий су-
спільний лад, — то Драгоманів, натурально, пе-
рестав зносити ся з Танячкевичем, як і з иншими
народовцями, окрім неб. Вол. Навроцького.

Се було погано для переправки книжок,
бо ту службу неб. Танячкевич робив радо й со-
вістно і без великих українських грошей.

Погано й те, що наконечна грубість Таняч-
кевича не дала Драгоманову відповісти на єго
листи, бодай на ті точки в них, які Драгоманів
позазначував. Се була для Драгоманова добра
нагода розібрати суть галицького народовства.
А в тім, на дещо в листах Танячкевича (особ-
ливо в четвертому, написаному кровю серця)
Драгоманів реагував потім печатно — у „Гро-
маді'" тт. І, II (1878), IV (1879) та „Листку Грома-
ди" (1878), між иншими, викладаючи свої думки
про солїдарність української поступової
працї на всіх полях, від найсмирнїщої аж до
гострої. (Драгоманів у загалї дуже реагував на
ґолос опозиції — розуміє ся, культурно, — то-
му-то, між иншим, єго писаня такі реальні тай
ідейні).

Неб. Танячкевича, очивидячки, боліла сама
згадка про єго відносини з Драгомановим —
недовгі, але за те дуже дразливі, як ми бачили,
— бо мовчав він про них, як заклятий, коли
здибав ся зо 'мною у Львові (що, зрештою, бу-
вало дуже рідко); коли-ж я єму написав після
смерти Драгоманова, в 1895 p., аби був ласкав
прислати мені' листи Драгоманова, то він менї
й не відписав, лише бовтнув, зустрітивши ся зо
мною у Львові, що єго папери десь на стриху
(імени Драгоманова він не вимовляв при минї).

Здає ся, що листи Драгоманова до Та-
нячкевича таки були знищені, серед тодїшнього
переполоху, як богато инших листів Драгома-
нова до Галичан. Було, зрештою, тих листів




10 —

Драгоманова до Танячкевича всего два, а може
лиш один. За те листи Танячкевича до Драгома-
нова доховали ся всї.

Ш. читачі побачуть самі, що про надруко-
ване їх за житя Танячкевича та повної по-
літичної неволї в Росії не могло бути й бе-
сіди. Я зважую ся на се аж тепер, при чому
вважаю можливим не ховати й імен молодих
Українцїв, примісних до справи переправки кни-
жок, бо сему вже дале 30 років, а до того
тепер подібні полїтичні провини в Росії амнес-
товані.

З Танячкевичем я бачив ся часто в осени
1905 p., в Будапештї, на антіалькоголїчному
конгресї, яким небіжчик займав ся дуже щиро
і з якого здав справу в „Дїлї" (дуже, зрештою,
слабко й недокладно). З давного Танячкевича
не було вже тоді майже сліду. Він був дуже
знемощілий, прибитий і нерішучий. Се показа-
ло ся найкраще з нагоди єго промов. Він го-
ворив на конгресі', — бачу, про "ролю селянки
в нашім антіалькоголїчнім русї, — але так ти-
хонько та хаотично, що того мало хто чув і ро-
зумів. Коли після обовязкових 5 мінут для бе-
сідників, президені- перебив єго, він обернув ся
до президента і пролебедїв молючи мов дитина:
„Barmherzigkeit (милосердя)"! Давнїйше Та-
нячкевич і не завважав би був, у бесїдни-
цькім запалї, такого перепиненя тай не по-
слухав би єго нї за що!... Зривався Танячкевич
і до великих промов — про права України —
зразу на привітному зборі конгресу, а потім на
бенкетї, даному містом, — але оба рази осїв ся,
і на бенкетї скінчив тим, що пішов тихцем до
присутного президента міста тай подякував єму,
іменем Русинів, за гостину, застерігаючи лише,
що мав би сказати дещо більше, і то не конче
миле Мадярам, але лишає се до иншого разу.
І се був ще найлїпший вихід, тим більше, що




11 —

в величезних салях Музея штук, де відбував ся
бенкет, ледви чи було би чути й колишнього
Танячкевича, з єго громовим голосом і живими
манерами, аж до пророцьких екстаз.

Бесїдник тай здоровенник він був колись
не-аби-який...

Раз, підчас перерви в нарадах конгресу,
закликав мене небіжчик ув осібну кімнатку, де
не було й живої душі, і сївши, з резиґнацією,
попросив мене тихим, тремтячим голосом, аби
я розмовив ся з присутним на конгресї редакто-
ром одної віденьської часописи за те, що по-
містила на него, Танячкевича, пашквіль. Я рад
був стати в пригодї небіжчикови, але завважав,
що справи взагалї не варто розмазувати, та ще на
конгресї, в чужинї, і небіжчик признав менї рацію,
тай утихомирив ся, — але, очивидячки, лише про
око, бо дїйсно то справа турбувала єго дуже,
і він чув на власній шкірі доскульність того
роду „лїтератури," до якого належать і єго ко-
лишні „Лжепророки." За одним спільним обі-
дом, коли хтось із нас Русинів почав розмову
на тему тодїшнїх пашквілїв у „Л.- н. В.", небіжчик
підняв ся навіть до прінціпіяльного засуду пашкві-
лїзму, сказавши ось яку сентенцію з обсягу
церковного малярства: „У кривого маляря всї
сьвяті криві." Чи містив ся тут і засуд єго влас-
ного гидкого вчинку супроти Драгоманова ?...
Мабуть, що так.

Остатний раз бачив я небіжчика Танячке-
вича в кінцї грудня 1905 p., підчас народного
віча у Львові, на Високім замку, при чому, при-
йшовши туди на саме розпочате — щось на
11 -ту годину, — почув від него, що він там від са-
мого ранку. Надворі в погану зимову хуртовину ста-
рий, немічний чоловік! Очивидячки, мусїв засту-
дити ся й попасти в слабість, із якої вже не
судило ся єму встати...




12 —

Як би хто нї дивив ся на небіжчика Та-
нячкевича, але кождий мусить єму признати певну
ідейність (яку, зрештою сам він називав „реалїз-
мом," і яка переходила в фантастичність і про-
падала наконечно в церковщинї) а, головно горячу
любов до України, і то не так до тої ідеальної,
яка у всїх на язицї, як до реальної — до селян,
за яких небіщик писав сердечно Драгоманову
і з якими поводив ся зовсїм не по-христіян-
ськи (коли під христіянством розуміти зви-
чайну попівську практику із селянами), але по
братськи, — як про се сьвідчать заводи вели-
чезного здвигу селян на єго похоронах, промо-
ви над єго могилою та посмертні згадки про
него у дневниках, навіть ворожих — москво-
фільських...

„Ви не могли ніколи проглянути так близь-
ко біди народнёі, як я... се моя велика школа!...
В нічім не одрізнений від народу и в ёго
горю, — став я Лазарем для ёго... роздробив
ся на атоми, щоб скрізь ёму у видний спосіб
бути помічним! Впрост зробив з себе medium
для народу... И моєі роботи ніхто не помічав
в Галичині, бо іі не знав и знати не може тим,
що мене и не видно було — хоч що єсть
народнёго — в Галичині — се - ж я ёму
батько."

Так писав небіжчик про себе Драгоманову,
в половинї грудня 1876 p. І коли мати на ввазї
початки українського руху в Галичинї та згада-
ну висше практику Танячкевича із селянами, то
сей єго самомалюнок мабуть не дуже ріжнив би
ся від того малюнку, який мав би зробити єго
будущий історик.

Бажанєм, аби швидко народив ся такий
історик, я й кінчаю сю невеличку згадку про
щирого, в усякім разї, робітника на нашій убо-




13

ґій народній ниві, вповаючи, що сесї листи не-
біжчика взагалі кинуть ясне сьвітло на єго осо-
бу, а за одним заходом натякнуть і на обста-
вини, серед яких довело ся Драгоманову по-
чати боротьбу за волю й дійсну просьвіту
Вкраїни.

Львів, 28. V. 1906.

М. Павлик.




1-й лист Данила Танячкевича до М. Дра-
гоманова.

(10. X. 1876 р.)

Висоkоповажний

Добродію!

Хоч Ви не ласкаві були напитати мене,
стілько разів будучи у нашій Галичині, — так
винаю*) що я сам мушу шукати Вас в широко-
му світі! —

Добродію! я Вас вже знаю хто Ви, и що
Ви, — так не знаєте Ви мене! — А зійтися нам
треба — треба як найскоріще! Шкода кождоі
минути! — Діла пильні — пильніненькі!

Не дивуйтеся (,) що в закутку Богом і людь-
ми забутому, єсть місце на великі діла! Не ди-
вуйтесь и тому, що попівска голова, от як би
моя (,) може сподобитись до діл великих, справді
народних, справді культурних и справді діл....
людських! —

Побачимо!

Так мій Добродію и Друже! ласкаві будь-
те, не гаячись, — не листом — а телегра-
фічно завідоміть мене (щоб робота ані на
годину не зволікалась), де мені з Вами зійтися !—

*) Чи написано „винаю," чи що инше — годї ріши-
ти (письмо Танячкевича взагалї нечитке). І чи є серед
народу слово „винати" і що воно значить — не знаю,
Може се проста помилка зам. „думаю" або „гадаю" —

М. П.





16 —

Признаюся Вам, що найвигідніще булоб
мені ві Львові з Вами зійтися, — бо я (,) мій
Добродію и Друже (,) тяжко убогий, — незказа-
но вбогий, — мені ді Львова переіхати — се
мов героічний подвиг — а чим дальше, тим ще
трудніще — та не вагуватиму, приіхати на убез-
печену годину — не то день — де назначите
мені, хоч у Відні у Січі, — хоч би... та тут вже
таки боюся такоі дороги (,) аж до Женеви —
се було-б більше як Наполеонський перехід че-
рез Альпи! — Та в остатнім лучаю мушу при-
стати и на таку дорогу, щоб з Вами порозумі-
тися в ділі великому нашого народу...

Яке воно, те діло, за се не писати мені, —
а треба говорити устно... Корресподенцію таку
не хутко-б помістив який небудь папір — и не
хутко прийняв-би який то невеличкий час! —

Тим звіщайте мене любенько, Добродію,
де мені Вас буде зобачити — а скоро а ско-
р о — таки телеграфічно!—

И молю Вас, скоротіть для мене дорогу...
Коли-б тільки можна Вам заіхати у Львів та до
мене... ей який би я Вам вдячний за теє!

Лавринович и Винниченко покидали у мене
книжки...

Винниченко бодай через поміщика Кірхнера
перекинувсь до мене словом, що треба чекати.

Від Лавриновича нема нічого! — Чудно!
страх чудно!

Здоровлю Вас, хоча ще не знакомий
щирим рідним серцем
с правдивим поважанєм

Ваш покірник
піп Данило Танячкевич.
в Закомару
(Zakomarze)

p. r. Ozydоw в Галичині

10/10 1876




17 —

Телеграфічна була б така адреса:

Daniel Taniaczkiewicz
Galizien — реґ Lemberg —
Ozydоw — Bothen Zakomarze.

^ 2-й лист Д. Танячкевича до M. Драгома-
нова.


(13. XI. 1876.)

Висоkоповажний Добродію

и Друже мій!

За папір вибачайте, що він такий поганий*),
бо кращого нема на тепер у мене!

Ще Ви може й не одчитали гаразд мого
листу (як що він Вас дійшов) — а я висилаю
другий! —

За поквапом пропустив я поставити важні
питаня от хоч би до Вас самих: Правда, Ви
видаватимете чи видаєте орган в Женеві для
Украіни — добре мій Друже! — А хто ёго чи-
татиме? чи доходитиме до рук сіх, для яких
він призначений ? Як він до них именно доста-
ватись буде? Що для сеі роботи приготовано?
— Бо що-ж вийде з сего Вашого писаня, як не
читатимуть ёго сі — що для них він и написа-
ний?.. Хібань Ви видаєте орган остентацийний
чи репрезентативний? — Та так міркувати не
можу — хоч впрост програми ёго не знаю
(саміж тільки идеі, для яких живете — так и до-
гадуватись можу по трохи!) Добродію мій лю-
бий ! як воно вестись буде по такім ладі, як те-
пер, — то була-б надія, що ніяка книжка в по-
трібний час не дісталась-би до призначених
рук!.. Ви-б просто писали для себе! — Слухай-
те, розкажу Вам историю про висилку першу
книжок — воно склалось так: Приіжджають до

*) Папір зовсім не поганий. — М. П.




18 —

мене: Лавринович, опісля Винниченко -- и при-
возять письма рекомендацийні до мене, и роз-
казують (,) що вони вже поступали до мого
сусіда попа в Ожидові, и там вже оддали такіж
письма и Лавр. вже зложив книжки! Рекомен-
дацийні письма походили всі від Левиц'кого!*) —
Здвиг я плечима тай міркую: „знали де яких
запопасти?" — Мій сусіда се нічого чоловік —
нічого собі, и либераліст навіть, — та він не
приляг нічим до нашоі річи — ему все те роз-
казати — мов для слави — скрізь, де треба
и не треба не буде дорого стояти! — Так и
вийшло! Пішла така широка вість, що Винни-
ченко переіжджаючи через границю — відібрав
від Вашого жандарма рапорт про усе до крихти,
де він бував у Галичині, — де книжки положив
у якого попа — Добре що жандарм якийсь зна-
комий, та й не дуже то паганий! А зкажіть,
щоб вийшло би, коли-б не знакомий — тай по-
ганий — пропав-би чоловік тай годі! — Так
само необережно вийшло діло в Стоянові! Та-
кого галасу и крику нароблено що треба тепер
розглядатись, щоб не попасти в тенети!..

Тим ото Добродію! — перша річ полад-
нати усе, — тай розумно, так як правдиві
реформатори! — Се моє пильне — діло —
И тут здається не потрапить мене хто небудь
виручити! — Так Ви мене даремне перестеріга-
ли**), щоб я був обережний, Добродію!..

Виглядаю, як незнать чого, тоі години,
коли-б ми зійшлися — и поладнали усе!...

Вчера був у мене Чубинс'кий***) — цілий
день! Багато ёму проказав знову, щоб перека-

*) Певно: Володимир Лукич Левицький. — М. П.

**) Певно перек' вав людьми, що приїздили до
Танячкевича. — М. П. -,

***) Молодший брат II. Чубинського, здаєся, Ва-
силь. — М. П.




19 —

зав братиі!.. Та нікого так мені не треба так
дуже побачити — так пильно, як Вас

Цілую Вас по братнёму
щироприхильний піп Данило Танячкевич

Передайте и Вашій пані мій поклін и дитину
Вашу за мене поцілуйте — вони-ж певне, що
при Вас живуть. Вибачайте, добрі люде, що я
так по простому з Вами обходжуся...

Я так іі люблю... (Так страшно іі люблю)
Мою Украіну небогу
За неі душу погублю..

Рад би притиснути найменшу сироту украін-
ську до свого серця! — Рад би я — ой! як би
я то рад — обділитись тим вогнем любови (,)
яким горю (,) с тисячу-тисячей душами, и всіх
прикликати до твердоі служби народнёі, до ве-
ликоі праведноі роботи Украіни!..

Дарма (,) я все Вас виглядаю!...
Прощавайте
13/11 1876 піп Данило

1-ого листа М. Драгоманова до Д. Та-
нячкевича
з листопада 1876 р. нема.

^ 3-й лист Д. Танячкевича до М. Драгоманова

(27. XI. 1876).

Висоkоповажний Добродію

и Друже мій

Дорогий!

За послідних 20 день вислав я Вам два
листи — и не маю одвіту — А висилаю що дня
на пошту до Ожидова нема та й нема! —
И дивуюсь — мучуся виглядаючи одвіту. Міркую
и таке: може пропали, бо я задивившись на Вас




20 —

не рекомендував ix, — а просто франкував —
може й пропали! Так знову и Ваш*) був тільки
офранкований и більш нічого! — То знову
міркую, чи справді не нагромадилось на сей
час стільки своєі роботи — що ніколи
було и відписувати! — То знову и навернеться
и така думка: може за легкі видались слова моі,
що нехай ім и почекати на сей пожаданий
одвіт! —

Так побиваюсь — а одвіту — як не було
так нема! —

А народні діла — величні діла, стоять мов
пирамиди, виглядають німуючи на своіх діячів!
— И може ті діла именно—народні здались би
у велику прислугу Славянщині, Европі — и ці-
лому світові — дарма що се діла простого, за-
бутого мужицького народу украінс'кого?!...

И сі високі проблеми житя склала іх така
академия, — як тисячолітнє горе народнє на тлі
будденного хлопського житя—И іх розвязанє —
найпильніще, найгарячіще! — И до іх треба за-
братись скоро, прескоро, щиро, а над усе розумно!
Тому, як стара Сивілля я одно кличу: Друже (,)
треба нам зійтись тай сквапно — бо жаль мі-
нути що у кождій годині, — коли дика сила
дипльомациі шинкує кровъю людською.. мов
своім добром! —

Тому Добродію, Друже, Брате, Батьку, чи
як хоч, щоб я Тебе кликав — прибувай — У
Женеві нерозвязатись питаню живому нашого
народу — та таки між хлопськими хатами на
Украіні! —

*) Мабуть був се лист Драгоманова до Танячке-
вича, написаний незалежно від листів остатного, — пер-
ший, про який сказано мною в текстї, що він пропав. —

М. П.




21 —

Здоровлю Вас на чужій вольній землі —
дай Боже щоб колись поздоровитись на своій
та сто раз вільніщій и розкрашеній*) Украіні

як рідний брат
27/11^ 1876 піп Данило Танячkеви

в Закомару

р. г. Ozydоw (Zakomarze)
  1   2

Схожі:

Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconСлужбові листи Лист
До перших належать листи-прохання, листи-звернення, листи-пропозиції, листи-запити, листи-вимоги. Серед тих, що не потребують відповіді,...
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconПавлик І. Л., здобувач
Конкурентоспроможність підприємств торгівлі: економічний зміст та резерви підвищення
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconЗагальні праці з історії Одеського (Новоросійського) університету Статути
Устав имп. Российских университетов : проект, выработанный совещанием профессоров в 1906 г. – Спб., 1906. б/31607; 204/364
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconМіністерство освіти І науки україни національний педагогічний університет імені Михайла драгоманова
Шановні журналісти! Запрошуємо вас на урочистості з нагоди 175-річчя з дня заснування Національного педагогічного університету імені...
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconКонспект лекцій призначається для студентів бакалаврського рівня спеціальності «Мінералогія, геохімія»
Скакун Л. З. Мінералогія. Конспект лекцій. Ч. – Львів: Видав-ничий центр лну ім. Івана Франка, 2002. – 51 с
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconІ. Г. Гайдучок; Львів. Мі ім. Данила Галицького. Л. Вид-во Мс, 2007. 256 с. іл
Псоріаз (лускатий лишай) – це хронічне захворювання шкіри, нігтів, суглобів. При цьому на шкірі утворюється висип, що супроводжується...
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconМіністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Наукова бібліотека Кафедра загальної фізики Член-кореспондент апн україни Микола Іванович Шут
Член-кореспондент апн україни Микола Іванович Шут: Біобібліографія / Упоряд. Н.І. Тарасова; Національний педагогічний університет...
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconМіністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова Наукова бібліотека Кафедра загальної фізики Член-кореспондент апн україни Микола Іванович Шут
Член-кореспондент апн україни Микола Іванович Шут: Біобібліографія / Упоряд. Н.І. Тарасова; Національний педагогічний університет...
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст iconПостмодерні експерименти з формою в романі данила кіша “мансарда” Алла Татаренко
Стаття присвячена вивченню жанрових проблем роману в творчості серб­ського письменника Данила Кіша. Роман “Мансарда”, для якого характерні...
Листи данила танячкевича до михайла драгоманова (1876 — 1877) зладив І видав м. Павлик. Львів, 1906. З „загальної друкарні, академічна зміст icon175 книг до 175-річчя нпу імені М. П. Драгоманова
М. П. Драгоманова /укл. Г.І. Волинка, О. С. Падалка, Л. Л. Макаренко; за заг ред. В. П. Андрущенка. – 2-ге видання, допов. І перероб....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи