Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника icon

Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника




Скачати 108.63 Kb.
НазваЮрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника
Дата02.03.2014
Розмір108.63 Kb.
ТипДокументи

ЮРІЙ ЛИПА ОЧИМА ПРОТОПРЕСВІТЕРА ГАВРИЇЛА КОСТЕЛЬНИКА

Ліна Вежель



Вперше на терені Галичини ба й усієї України сильний естетичний струмінь у творчості Юрія Липи запримітив протопресвітер-реформатор Г.Костельник, вмістивши на сторінках таких часописів, як “Дзвони”, “Діло”, “Нива”, низку високопробних рецензій національно-визвольного характеру.

Адже саме демонтажу нашого внутрішнього "малоросійства" й формуванню української структури духу була присвячена майже вся творчість Ю.Липи, поета й історіографа, уродженця Одеси, який хвилею революційних подій 1918 року був занесений до Західної України, де набув фах лікаря та започаткував письменницьку творчість, формуючись як неординарний політик.

Ведучи мову про Ю.Липу водночас як поета, Г.Костельник будував свої роздуми довкола збірок "Світлість" (1925), "Суворість" (1931) і "Вірую" та поем "Бенкет", "Поєдинок", "Парада в ночі", "Мотря". При цьому рецензант (а з ним неможливо не погоджуватись) визнає абсолютно довершеною книгу віршів "Суворість", що в українському літературному процесі першої чверті XX ст. відкрила нову епоху з яскраво вираженими ознаками національного й загальнолюдського начал. У поєднанні цих рис допомогла Ю.Липі наснажена боголюбивими мотивами поезія Р.Рільке, яку він чи не найкраще зумів перекласти рідною мовою.

У рецензії на збірку віршів "Вірую", яка є своєрідним запереченням розгулу атеїзму в Совєтськім Союзі, Г.Костельник наголошує, що автор йде до читача з паростками прадідівської набожності, із своєрідним духовним ретро, яке догоряло в полум'ї більшовицької інквізиції на батьківщині поета – Причорноморських степах. Невипадково у книзі "Чорноморська доктрина" Ю.Липа сконструював історіософічну концепцію про винятковий дух українського півдня як антитезу московським ординцям. В очах малодосвідченого читача, припорошеного ейфорією торжества комунізму, творчість Ю.Липи скидалася на чудернацький поєдинок мухи зі слоном. Адже Сталінською Конституцією 1936 року було закріплено перемогу соціалізму на всіх фронтах, тим паче у самій свідомості "нової спільності людей". "У всіх своїх творах, – йдеться у рецензії Г.Костельника, – в історіософічних, в літературософічних, в оповіданнях Юрій Липа – передовсім мислитель, мислитель талановитий, буйний, повний життя, конструктивний, чуткий на вищі морально-релігійні, життєві вартості, український патріот, славословець української нації. Такий самий Юрій Липа і в своїх віршах. Він менше зважає на декораційний бік поезії, бо любується в динаміці думок… З кожного вірша промовляє до нас потужна й промінна душа з великим горизонтом і з великою гамою почувань"[1,1939,5/6,202-203].

Хоч і мовиться в народному прислів'ї: батогом обуха не перебити, тріщина вже тоді зяяла у склепінні совєтського пекла. У Східній Україні рили котловани під наш патріотизм й інтелект у Биківні в той час, як 1938 року син колишнього комісара з Одеси, а згодом – міністра УНР І.Липи видає у Львові збірку віршів під промовистою назвою "Вірую". На перший погляд випливають на поверхню несумісні речі: зрусифікований юнак стає найбільшим звитяжцем серед національно свідомих борців за українську незалежність. Але, певно, така вже закономірність гніту: серед нього зріють справжні патріоти – Б.Грінченко, Є.Коновалець, Є.Маланюк, М.Хвильовий, С.Петлюра.

Саме у той час у статті "З глибини провалля" Г.Костельник писав: "Горе цілого світу звалилося на нас, терпимо за всіх. Невже Україна є осередком світу, що злам світу саме на ній витворив найглибше провалля? Невже це почалася нова "вандрівка розшалілих душ"? Україна була брамою для давньої вандрівки народів, що переорала Європу. Невже Україні й тепер судилася така жахлива доля?"[2]. Як вбачається Г.Костельку, багато важить у творчому набутку Ю.Липи так звана моралізаторська поезія та її патріотичні настрої, за що літературне жюрі Католицького Союзу нагородило його премією. Як взірець такого вірша теолог наводить строфу:


Просто дивитись важко усьому, що довкола.

Все, що є рідне, то – рідне; вороже – ворожим зостане.

Йди без вагань і без схибу і вдар там, де треба,

А ще частіш – пожалій, відвернись і не думай.

Часто людина змаліє і варта поправи.

Шкода на неї часу, ти будь тим, чим належить

То найважніше: ти будь і дивись простовіч.


Противагою до моралізаторської поезії Ю.Липи Г.Костельник вважає його ж коломийкові наспіви типу:


Гляну рано нині:

Наші гори сині.

Поскидали киптарі

І шумить гора горі:

Свято в полонині.


Але, доходить думки теолог, Ю.Липа вміє вбрати в елегійний вірш і найглибші думки:


В покорі просять покоління:

Зійди до нас і освіти.

Як зрозуміть Твої веління,

Як покоряти їм світи?


Випливає із заголовка книги і зміст найсильнішої поезії, адресованої Творцеві:


Пребудь в мені! Все ближче ночі тінь.

І тьма густіша. Боже, в далечень

Відходять блага й сили помічні

Безпомічному поможи мені!


Як у своїх оповіданнях, так і у віршах автор уміє надзвичайно сильно змалювати людські характери. Під тим поглядом можна відокремити вірш "Селяни":


Село, село… З піснею і прокльонами

І тяжкоплинним ревом волів;

Ніякими законами, ніякими легіонами

Ще ніхто села не подолів.

Вони вірять твердо, як погани,

У владу, що є престол і слава,

Лють пожеж, напади татарів,

Справедливість, що кара криваво,

І тяжкі градові хмари.


Варто зауважити, що проблемами національної вищості українців, їхньої набожності та дидактики пройняті всі поетичні збірки Ю.Липи. "Юрій Липа, – вважає В.Качкан, – обминув дорогу прямого фольклорного впливу, запозичення або наслідування; у його поетичних "сотах", правда, легко відчувається й навіть бачиться відтінками кольорової гами безконечний дух традиції нації"[3].

Вбачаючи трагедію людства в "теорії" Маркса і Леніна, Ю.Липа узагальнює її результати лаконічною фразою: "Бич людськости – анархія почуття", яке спроможна врятувати лише віра. Відкривши собі й усій расі найяскравішу зорю 19 століття – Тараса Шевченка, Ю.Липа подає характеристику, яка всеціло стосується і його самого: "Ідеї його (Т.Шевченка – Л.В.) замало виразні, щоб стати доктринами, є досить живі однак, щоб бути світоглядом і заповітом"[4,75].

Низку творів Ю.Липи: "Призначеня України", "Бій за українську літературу", "Козаки в Московії", "Вірую" та ін. – прихильно зустріли літературні критики як його доби, так і нашої сучасності. Серед них – М.Ільницький, В.Мороз, Є.Маланюк, С.Гординський, В.Марочкін, І.Скрипник, Л.Череватенко, В.Качкан, що є кістяком наукового українознавства. В.Качкан зокрема, аналізуючи книжку Ю.Липи "Бій за українську літературу", як і Г.Костельник, назвав її "симбіозом чисто критико-літературознавчого та публіцистичного, історико-філософського й суто політологічного характеру"[3,372].

Національний дух Ю.Липи, що вилився у названих книгах, був своєрідним агітаційним сполохом у проповідях Г.Костельника перед віруючими Преображенської церкви у Львові. В одній з них, виголошеній напередодні "золотого вересня" 1939 року, протопресвітер використав запитання акторки, що грала роль українки-старшини національної армії у п’єсі І.Дніпровського "Яблуневий полон", звернені до московського чекіста: "Ти не признаєшся? Ти не знаєш такого большевицького ката в Жмеринці? Убивця української інтелігенції? Ти не знав Сатани?", але адресовані урядовій ложі, де сиділи Чубар, Затонський, Петровський. "Кожен із вас, – спрямованим до ложі жестом промовляла акторка, – сатана. Звірячий ваш трибунал! Стріляєте цвіт України. Ногами топчите її алмаз. Хто ж ви такі - тюремщики, дрібні злочинці, нічні вбивці – заразний смітник…"[4,37].

Видавництво "Народний стяг" 1935 року видало монографію Ю.Липи "Бій за українську літературу". Це був час, коли підсовєтська Україна пожинала плоди трагічного геноциду в результаті голодомору, коли з-під пера П.Тичини виповз "Конгрес оборони культури", що не оборонив не тільки відомих усьому світові архітектурних пам'яток, які з презирством зорили на загарбників, а й власної душі. Тривога, що ятрила душу талановитого митця, насправді кликала до помсти. Тулячи до серця щойно випущену в світ книжку, Г.Костельник писав: "Не для реклами, а для ствердження правди сміло кажу: це не буденна книжка! І своїм змістом, і напрямом, і динамікою. На її зміст складається окремих 18 статей, що взаємно доповнюють себе, і вступне слово. Книжка написана барвним, динамічним, місцями афоризмовим стилем, що виступає вже в заголовках окремих статей, як, наприклад, "Центаври й каварня", "Сайгор і пудель","Селянський король" (Шевченко) та ін. Хто читав роман того самого автора "Козаки в Московії", той знайде в "Бою за українську літературу" ту саму душу, глибоко вразливу, а однак із зорганізованим почуванням… освічену й незвичайно "начитану", а проте самостійну в думанні, безкомпромісово закохану в українському "расизмі" з даром соковитої сльоквенції – тільки що там автор оповідає, а тут повчає й критикує"[1,1935,8/9,438].

Як зауважує Г.Костельник: вийшла своєрідна накладка діаметрально протилежних підходів у книжці Ю.Липи та М.Рудницького "Між ідеєю і формою". Хоч монографії обох авторів переслідують одну й ту ж мету: визначити місію літератури, а виходить безпощадно критикують один одного, що негативно впливає на читацький загал. На думку рецензента, М.Рудницький стоїть на становищі "філософічної абстракції", шукаючи справжнього, передестильованого "естетизму”, а Ю.Липа шукає "повного життя". Через те його доводи переконливіші, а його зір "охоплює більший горизонт", мовляв, життя завжди мудріше, ніж "теорії про нього". Рецензент підтримує тезу Ю.Липи: "Шукання поезії в чистому стані – це нищення її. Тенденції до надмірної ритористичности в письменстві, бажання ізолювати його від усього неістотного – це небезпека самогубства"[4,139]. Це й наштовхнуло автора висловитись про "каварняних письменників", які загубили зміст культури, втративши відчуття письменства "як сили, що дисциплінує". Таким чином, доводить рецензент, Ю.Липа "веде бій проти всіх", що грішать анархією в літературі, викривляють природну структуру душі, репрезентують зубожіння душі, зраджують свій расовий український характер душі. "Я радше,- пише він,- затитулував би його книжку "Бій за здорову душу в українській літературі". Критик вважає, що поставлена на титульній сторінці книжки назва не засвідчує, проти чого чи проти кого спрямована вона: чи проти москвофілів, а чи проти москалів, ба й проти всього в українській літературі, що нищить здорову українську душу. "Душа Ю.Липи, – вважає Г.Костельник, – свіжа, вразлива й багата, без усякого "збочування" чи "витертя" – наче душа Адама, що вперше поглянула на Божий світ. І небесні зорі, й земля, і душа й тіло, віра й наука, думка й мова, борня й безмежні аспірації – все для нього велике, змістовне, живе й чарівне. Він став одним з чільних речників великого пробудження епохи – на роздоріжжі, на якому наша епоха найшлася по світовій війні. Не думаю, щоб те, що він сказав, міг сильніше і повніше сказати син якоїсь іншої, щасливішої й культурнішої нації, ніж наша українська. Це доказ, що Україна духово росте й збагачується – бодай духово засідає "при столі вільних народів"[1,439].

Однак серед барвистих похвал на адресу талановитого дослідника зустрічаємо й "туманності Андромеди", у якій губиться певна об'єктивність й зайве вихваляння. Мовляв, автор не завжди доводить думку до вивершення, наприклад: "Все, що не є подумане, не існує". Нерідко заважають йому надмірні національні експресії, зокрема при оцінюванні спадщини М.Гоголя, хоч загалом говорить він, "наче пророк": він не сходить до останньої "психологічної чи метафізичної аналізи", а підходить до явищ звичайною мовою, аналогіями, метафорами, образами, афоризмами – змістовними, свіжими, дидактично навантаженими. Наприклад, ведучи мову про XIX століття, автор каже, що воно є "століттям ситости": "В цій атмосфері снобістично-позерської духовности Європа безпечальна, жирна, надута й нахабна експлуататорка слабших, бере ренту за свої минулі століття і за своє теперішнє виняткове щастя в матеріальних посуненнях"[4,7-8].

Роман Ю.Липи "Козаки у Московії" та три томи новел під назвою "Нотатник" мали велику популярність серед читачів, а публіцистична книжка "Призначення України" стала своєрідним національним маніфестом, наснаженим досконалими ідеологічними концепціями, зокрема релігійного характеру. "Недарма близькість Бога, – зауважає автор книги, – відчував у своїм розквіті Київ, Вічне Місто, а молитва була умовою вступу до Запорозького Ордену. Зрештою, і в новітніх часах, всупереч усім інтелектуалістичним теоріям, українство відчувало Бога. Як можна вірити в будуччину, як можна вірити в правду без відчуття Його близькості? А українське відродження 19-20 ст. так часто мало за девіз слова Лесі Українки: "Contra spem spero". В цих словах перебуває провидіння"[5,246].

Глибоко символічне навантаження, на думку Г.Костельника, у "Призначенні України" припадає на легенду про Андрія Первозванного, що своїм мотивом звеличує розум і дух українців, які неодмінно відродять утрачені релігійні традиції як найважливіші складові національної ідеї. Яскравим прикладом такого потужного відродження в новітніх часах вважав Ю.Липа систему заходів Української Греко- Католицької Церкви, що базується на народних традиціях, героїчній історії, реформуванні національної освіти.

Ось поетичне втілення думки про завдання й призначення українця, яке гармонує з мелодією молитви:


Коли прийшла пора і ти дозрів

У муках днів, у боротьбі з собою,

Як образ берегів в імлі, на морі, –

В одній хвилині з'явиться тобі

Твоє призначення і зміст.


На думку Є.Маланюка, поезія Ю.Липи дихає історизмом, випромінюючи "самий дух героїчних діб нашої історії".

У рецензії на дослідження Ю.Липи "Бій за українську літературу", оприлюднене 1935 року львівським видавництвом "Народний стяг", Г.Костельник порушує теоретико-естетичні й ідейні проблеми нашого красного письменства. За чисто естетичними концепціями Ю.Липи Г.Костельник зумів уловити й суспільно-політичні засади, що зводяться до характеристики української нації 20 років минулого століття виключно як великої етнічної маси, після чого вона сформувалася в єдиний організм, що задовільнявся спокійним життям, відмовившись від ідеалів та цінностей, висунутих епохою Відродження. Проте, вважає теолог, у новітніх часах ідея "спокійного життя" є гальмом суспільного процесу. І тільки ідея націоналізму виступає єдиним чинником порятунку України. Її, на думку Ю.Липи, кращим способом почала втілювати Олена Пчілка, яка на сторінках журналу "Рідний край" розвинула програму українського націоналізму як домінанту "високих почувань".

У концепції Ю.Липи ідея націоналізму знайшла реальне втілення у символах-контрастах Т.Шевченка і М.Гоголя. Перший з них репрезентує національну самоповагу, а другий – її відсутність і запроданство. Якщо "селянський король" (Т.Шевченко – Л.В.) втілив у собі найкращі риси нації, то автор "Ревізора" – усі її хвороби. У розвідці Ю.Липи Гоголь асоціюється з відступництвом як загрозливою хворобою, що закралася в наше нутро серед зденаціоналізованої верхівки.

У часописі "Мета" за 12 березня 1939 року з'явилася стаття Г.Костельника "В боротьбі за традицію літературного Жюрі Українського Католицького Союзу", що мала спрямовуючий ідеологічний характер в оцінюванні найбільш наснажених патріотизмом художніх творах, які "вносять позитивні вартості з християнського й національного погляду".

Сучасному українському читачеві варто нагадати, що літературну премію такого типу присуджено було й Ю.Липі, який у своїх творах обстоював засади православного віросповідання.

"Ясна річ, – пише Г.Костельник, – ціль Українського Католицького Союзу – причинитися до розбудови такої української белетристики, з якої віяв би християнський дух і виховував у тому дусі, бо дурне говорити, що белетристика не має виховувати, а тільки давати артистичні переживання"[6].

Пам'ятаймо, що Ю.Липа перший "сконструював" формулу духовного визволення України не тільки з-під морально-етичного гніту Москви, а й культурно-мистецького на взірець "Геть від Москви!" М.Хвильового. Г.Костельник наголошує, що з діяльністю Ю.Липи на терені Галичини буремних 40-х років завершується формування нового українського борця проти чужинецької навали у всіх виявах. І відбувається це не на голому місці, а на грунті віри в конкретному й переносному значенні цього слова, зокрема на засадах волюнтаристичного активізму. Звичайно, гострим клином врізався у цей грунт чекістсько-совдепівський смерч, спопеливши 20 серпня 1944 року у розквіті сил одного з найкращих оборонців України, теоретика її державного будівництва – Ю.Липу.

Розглядаючи спадщину Ю.Липи на тлі сучасного українського буревію, хочеться завершити розповідь рядками з його поезії "Призначення":


Як же ти не вчув призначення свого, –

Ти ще не жив і ще не вартий вмерти.


summary


In the article it goes about the aethetic place of poetical and critical heritage in Ukrainian literature of Yuriy Lypa. These issues are seen by the eyes of Havryil Kostelnik, who underlines special role of “I believe” collection. The author stresses that Lypa,-first of all great thinker, was sensitive towards moral, religious and social value of Ukrainian nation, who together with B.I.Antonovich was defending the independence of our state.


список літератури


  1. Дзвони.-1939.-№ 5-6;1935. - №8-9.

  2. Костельник Г. З глибини провалля//Мета.-1938.-1 січня.

  3. Качкан В. Із жнив’я українського духу//Записки Львівської наукової бібліотеки ім.В.Стефаника.-Львів,2002.-Вип.9-10.

  4. Липа Ю.Бій за українську літературу.-Варшава,1935.-С.75.

  5. Липа Ю.Призначення України.-Львів,1992.-С.246.

  6. Костельник Г.В боротьбі за традицію літературного жюрі Українського Католицького Союзу//Мета.-1939.-12 березня.


Надійшла до редакції 15 жовтня 2003 р.

Схожі:

Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconVii І всеукраїнській студентській науков І й Інтернет- конференції “ Правова Україна очима майбутніх фахівців ”
Рада молодих вчених, студентське наукове товариство юридичного факультету та адміністрація тнеу запрошують Вас взяти участь у VIIІ...
Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconНачальникам управлінь освіти Чернівецької міської ради, Кельменецької райдержадміністрації, відділів освіти Новодністровської міської ради, райдержадміністрацій, директорам позашкільних навчальних закладів
В чернівецькій області від 12. 03. 2011 №2414/09/31-010 «Про організацію та проведення Всеукраїнського конкурсу дитячої творчості...
Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconВащенко Юрій

Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconВпервые в истории нашего университета Почетным доктором стал металлург, крупнейший специалист в области электро-, пиро- и гидрометаллургии
Хаген/Германия и г. Чешская Липа/ Чешская республика и руководителем научно-исследовательского центра «Инновационные системы аккумуляторов»,...
Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconКлен Юрій прокляті роки

Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconIx всеукраїнській студентській науков І й Інтернет- конференції “ Правова Україна очима майбутніх фахівців ” присвяченій 15-річчю юридичного факультету тнеу
Рада молодих вчених, студентське наукове товариство юридичного факультету та адміністрація тнеу запрошують Вас взяти участь у IX...
Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconІ.І. Мечникова сценічний образ очима синергетики
move to 1064-20620
Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconБаранов Юрій Михайлович Богданець Олександр Миколайович

Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconДодаток 1 Заявка на участь у V міжнародній конференції „Наука, освіта, суспільство очима молодих”
Прізвище
Юрій липа очима протопресвітера гавриїла костельника iconПідченко Юрій Петрович
Професор кафедри математичного аналізу та диференціальних рівнянь, фізико-математичні науки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи