Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка icon

Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка




НазваНаукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка
Сторінка1/11
Дата26.06.2013
Розмір2.4 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка

Українське географічне товариство

Сумський відділ


НАУКОВІ ЗАПИСКИ

СУМСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

ім. А.с. макаренка


географічні науки

випуск 2


Випуск присвячується 125-річчю з Дня народження

уродженця Сумщини, професора Миколи Ізмаїловича Дмитрієва


Суми

2011

УДК 50(08)

ББК 20я43

Н 45

Друкується згідно з рішенням вченої ради природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка (протокол № 9 від 28.04.11 р.)


^ Редакційна колегія:

Б.М. Нешатаєв, доктор географічних наук, проф. (гол. редактор); С.І. Сюткін, кандидат географічних наук, доц. (відп. редактор); М.О. Барановський, доктор географічних наук, доц.; О.П. Ковальов, доктор географічних наук, доц; А.О. Корнус, кандидат географічних наук, доц.; Л.М. Нємець, доктор географічних наук, проф.; Л.І. Попкова, доктор географічних наук, проф.; С.П. Сонько, доктор географічних наук, проф.; П.Г. Шищенко, доктор географічних наук, проф.


Н 45 ^ Наукові записки Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. Географічні науки. – Вип. 2 : [збірник наукових праць / наук. ред. Б. М. Нешатаєв, С. І. Сюткін та ін.]. – Суми : Вінніченко М.Д., 2011. – 152 с.


ISBN 978-966-1569-05-09


РЕЦЕЗЕНТИ:

І.П. Ковальчук – доктор географічних наук, професор (Національний університет біоресурсів та збалансованого природокористування)

^ В.М. Гуцуляк – доктор географічних наук, професор (Чернівецький національ­ний університет ім. Ю. Федьковича)


У збірнику опубліковані статті, які містять результати наукових досліджень з фізичної, економічної, соціальної, політичної географії, геоморфології та геології, палеогеографії й історії географічних досліджень тощо. До нього увійшли матеріали, підготовлені вченими Вінниці, Києва, Кривого Рога, Львова, Луганська, Мелітополя, Мукачевого, Ніжина, Сум та інших наукових центрів України.

Для фахівців у галузі географії та геоекології, рекреації й туризму, працівників державних і громадських природоохоронних закладів, учителів та студентів, а також широкого кола читачів, які цікавляться проблемами регіональної географії та взаємодії природи і суспільства.


ISBN 978-966-1569-05-09

УДК 50(08)

ББК 20я43

 Колектив авторів, 2011

 Вінніченко М.Д., 2011


І. ІСТОРІЯ ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ


УДК 91 (477.5) (09) А.О. Корнус

ЖИТТЯ і НАУКОВИЙ ДОРОбОК ПРОФЕСОРА М.І. ДМИТРІЄВА

^ (ДО 125-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ)

Стаття присвячена життю і науковій діяльності Миколи Ізмаїловича Дмитрієва – видатного українського вченого в галузі фізичної географії, геоморфології, палеогеографії, геології; доктора географічних наук, професора, автора понад 50 наукових праць.

Народився майбутній вчений Микола Ізмаїлович Дмитрієв 9 квітня 1886 року у селі Улянівка, тепер Білопільського району, на Сумщині. Гімназійне навчання він розпочав у Харкові, а закінчив – у Охтирці. В юнацькі роки увагу Миколи привертали ландшафти долини Ворскли, околиць Охтирки, Харкова та інших місць України. Ще гімназистом він любив здійснювати екскурсії в ліс, на річку, де збирав цікаві експонати для колекцій. У 1906 р. М.І. Дмитрієв вступив на природниче відділення фізико-математичного факультету Хар­ківського університету, яке закінчив в 1912р. У той час кафедру географії в університеті очолював видатний учений-географ А.М. Краснов. Він і прищепив життєрадісному хлопцеві любов до географії, подорожей і досліджень.

Ще будучи студентом, у 1909р. М.І. Дмитрієв здійснив свою першу кругосвітню подорож. Спочатку він мандрував країнами Західної Європи, а в Альпах навіть зійшов на Монблан. Потім через Атлантичний океан прибув до Північної Америки, побував у США, відвідав Нью-Йорк, Сан-Франциско та інші міста; згодом через Тихий океан і Гавайські острови, де познайомився з вулканами, дістався Японії, а звідти через Владивосток, Маньчжурію та Сибір повернувся до Харкова. По завершенню навчання М.І. Дмитрієв здійснив другу подорож, яка тривала у 1913-1914рр. Цього разу він відвідав Австралію, Нову Зеландію, Нову Гвінею, Китай, Японію і знову через Сибір повернувся до Харкова (рис. 1). У Новій Зеландії він спостерігав, як по-варварськи знищують шляхом випалювання первісні ліси, описав деякі озера, гейзери, сліди виверження вулкану Таравера. Наукові результати та враження від цих подорожей були опубліковані у кількох науково-популярних статтях („В голубых горах Австралии”, 1915; „В области гейзеров Новой Зеландии”, 1915).



Після другої подорожі М.І. Дмитрієв викладав географію в харківських гімназіях, де широко використовував матеріали своїх спостережень у зарубіжних країнах і одночасно цікавився питаннями геоморфології України. З 1916р. при кафедрі географії університету він почав підготовку до здобуття звання професора і одночасно читав лекції з фізичної географії. У 1920р. склав магістерський іспит і був затверджений радою Харківського державного університету (ХДУ) приват-доцентом, а у 1922р. отримав звання професора. Важка хвороба на 3 роки прикувала ученого до ліжка, але не зламала його завзятість до науки. Він продовжував займатися вивченням рельєфу УРСР і опублікував низку статей, присвячених питанням літології, стратиграфії і генезису лесових порід УРСР.

У 1926р. М.І. Дмитрієв описав величезну рівнинну площу на лівобережжі Дніпра, яку він вважав терасою, та наніс її карту як окремий природний район УРСР – район стародавньої тераси Дніпра („К вопросу о времени образования лесса на Украине”, 1926). У 1936 і 1937р. М.І.Дмитрієв виділив на лівобережжі середнього Дніпра шість терас („Про тераси середнього Дніпра”, 1936; „О количестве и возрасте террас среднего Днепра”, 1937) , включаючи заплавну, докладно розглянув їхній рельєф, геологічну будову і вік. Через деякий час на підставі дослідження долин Псла і Ворскли він виділив сьому терасу Дніпра, названу ним остап’євською. М.І.Дмитрієв зробив значний внесок у вивчення річкових долин УРСР, яким присвятив близько десяти опублікованих робіт, картографував тераси річкових долин Дніпра та інших річок („Тераси правобережжя Псла між Балаклією і Прусівкою”, 1940).

Шість років (1928-1934) Микола Ізмаїлович керував сектором фізичної географії Українського науково-дослідного інституту географії і картографії. З 1930 по 1941 рік він працював у Науково-дослідному інституті геології при ХДУ, а у 1943-1948рр. очолював сектор геоморфології цього інституту. Одночасно він читав лекції з геоморфології УРСР у Харківському університеті і педагогічному інституті.

На основі видатних праць у галузі геоморфології та четвертинної геології України М.І. Дмитрієв у 1938р. був удостоєний наукового ступеня доктора географічних наук (pro honoris) без захисту дисертації. Це дуже надихнуло ученого, який не дивлячись на хворобу працює ще інтенсивніше, створюючи цілу низку наукових праць.

Після реевакуації в 1945 році ХДУ з Кизил-Орди, кафедра фізичної географії була поділена на дві: загальної фізичної географії та картографії і регіональної фізичної географії. Останню й очолив М.І. Дмитрієв, керуючи нею до 1957р. Цей період діяльності Миколи Ізмаїловича був досить плідним, а наукова тематика більш різноманітною.

Вчений був знавцем природи України, одним з найкрупніших спеціалістів з геоморфології і палеогеографії нашої держави. М.І. Дмитрієв досліджував еволюцію рельєфу території України („К палеогеографии Украинской ССР в эпоху максимального (днепровского) оледенения и в последнюю межледниковую эпоху”, 1952; „Формы рельефа и ландшафты УССР, связанные с оледенением”, 1955), на базі геологічної будови і рельєфу вперше здійснив її геоморфологічне районування („Географическое положение и орография Украины”, 1928; „Геоморфологическое расчленение Украины”, 1934). Він є автором перших узагальнень геоморфології території України – у 1936р. вийшов друком його геоморфологічний нарис „Рельєф УСРР”. В цій книзі автор резюмував дані про рельєф республіки, розглянув історію розвитку рельєфу від найдавніших часів до наших днів. Особливу увагу М.І.Дмитрієв приділив чинникам четвертинного морфогенезу: роботі льоду, води, вітру, а також господарській діяльності людини. У 1938р. вийшла його „Геоморфология Украинского кристаллического массива”, а в 1958р. – „Рельеф Харьковской области”. У своїй головній роботі („Рельєф УСРР” (геоморфологічний нарис). – Харків: Радянська школа, 1936. – 168 с.) М.І. Дмитрієв виділив і описав на території України 14 геоморфологічних районів.

М.І.Дмитрієв опублікував декілька важливих для геології України робіт зі стратиграфії льодовикових утворень. Перша з них, надрукована в 1940р., торкається питання про кількість моренних горизонтів в одному з опорних розрізів – Остап’євському пагорбі. Вчений вважав, що в області дніпровського льодовикового язика є тільки один моренний горизонт, який відноситься до дніпровського (риського) зледеніння, а вказівки ряду дослідників на наявність двох морен є результатом неправильного тлумачення описаних ними відслонень („К следам ледникового периода в Харьковской губернии”, 1915; „Межа розповсюдження наметків Дніпровського язика Скандинаво-Руської льодовикової поволоки”, 1928). Він вважав, що дніпровський і донський льодовикові язики – різновікові („О возрасте Днепровского оледенения”, 1950), вчений встановлює південну межу моренних відкладів антропогенового зледеніння на території України („Межа поширення морени й валунів на схід від Псла між Яреськами й Лютенькою”, 1935). М.І. Дмитрієв докладно описав льодовикові і водно-льодовикові форми рельєфу України („Форми поверхні України, витворені безпосередньо льодовиком”, 1930), вперше вивчив і закартував так звані мертві (прохідні) долини („Ледниковые долины области Днепровского оледенения и прилегающей к ней полосы”, 1940), які до нього майже не були вивчені. Походження їх він пояснював діяльністю льодовикових вод та річок, що підгачуються льодовиком. М.І.Дмитрієв склав карту цих долин і звернув увагу на їх господарське значення.

М.І. Дмитрієв докладно вивчав антропогенові відклади України („Четвертичная система”, 1947). У 1937р. у роботі, присвяченій стратиграфії лесового покриву в середній Наддніпрянщині, він підкреслює ту обставину, що дніпровська морена безпосередньо перекривається і підстеляється не лесом, як стверджували інші дослідники, а флювіо- і озерногляціальними відкладами. Він обґрунтував походження, поширення і стратиграфію лесових порід („К вопросу о происхождении лёсса УССР”, 1952; „О стратиграфии лёссовых пород Среднепровья и соотношении лёссовых и моренных горизонтов”, 1957). Він вважав, що єдиної універсальної гіпотези, що пояснює походження всієї лесової товщі, немає і бути не може. Типовий лес має еолове походження, а лесовидні породи можуть утворитися в результаті різних процесів. Він вважав, що ці породи не слід об’єднувати під загальною назвою лес. Роботу М.І.Дмитрієва про лес високо оцінив у своїй рецензії академік В.А. Обручев.

Кілька статей Миколи Ізмаїловича присвячені історії геоморфологічного вивчення України і характеристиці діяльності окремих видатних вчених, що працювали в Харківському університеті („Выдающийся русский географ А.Н. Краснов”, 1952; „Вклад В.Ф. Леваковского и А.В. Гурова в геоморфологию УССР”, 1953; „Геоморфология в Харьковском университете”, 1955).

Ним були складені карта четвертинних відкладів, навчальна фізико-географічна карта УРСР (М 1:1000000) і геоморфологічна карти України, з яких остання призначена для включення в загальну геоморфологічну карту території СРСР, видану Інститутом географії АН СРСР. За його редакцією і при особистій участі були опубліковані кілька палеогеографічних карт, що характеризують плейстоцен нашої території в епоху максимального (дніпровського) зледеніння і в останню міжльодовикову епоху. Ці карти М.І.Дмитрієв склав за завданням інституту географії Академії Наук СРСР.

Професор М.І. Дмитрієв справедливо вважається одним з основоположників харківської школи геоморфологів. На жаль, деякі його роботи, наприклад, „Рельеф УССР (морфографический очерк)” залишилися рукописами. Передчасна смерть перешкодила ученому закінчити капітальну працю «Геоморфологія УРСР» (в нових межах), над якою він працював протягом останніх років.

Микола Ізмаїлович керував фізико-географічними і геоморфологічними вишукуваннями в районі будівництва Каховського гідровузла („О геологическом строении Запорожской области”, 1957) і на території Харківського адміністративного економічного району.

Його роботи відрізняються великим, добре продуманим, вдало згрупованим фактичним матеріалом, чітким формулюванням висновків. Микола Ізмаїлович зневажав плагіаторів. Всі праці від першого до останнього рядка написані ним особисто. Він ніколи не привласнював тексту студентів і аспірантів, а якщо запозичив їх нові дані, то завжди суворо обумовлював це за загальноприйнятою формою, відзначаючи заслуги починаючих вчених. Він ніколи не підставляв своє прізвище у вигляді співавторства, завжди надаючи своїм учням консультаційну і редакційну допомогу безвідплатно.

М.І. Дмитрієв був активним учасником міжнародних, союзних, республіканських з’їздів, конґресів, конференцій і нарад, незмінним редактором збірника наукових праць географічного факультету ХДУ. Микола Ізмаїлович брав активну участь в організації Харківського відділу Географічного товариства СРСР, а 1947р. і до дня смерті очолював його, сприяючи популяризації географічних знань.

Всі, хто працював разом з Миколою Ізмаїловичем, пам’ятають його не тільки як солідного вченого, а й висококваліфікованого педагога, який жагуче любить свою спеціальність. До занять він завжди ретельно готувався, а тому його лекції відрізнялися глибоким науковим змістом. Слухачів вражала глибина ерудиції лектора, досконале знання фактів і літературних джерел. За своє життя він викладав „Загальну фізичну географію”, „Фізичну географію частин світу”, „Геоморфологію СРСР”, „Геоморфологію УРСР”, творчо розвиваючи різні наукові проблеми, чітко висловлюючи своє відношення до кожної з них. При оцінці знань студентів він був дуже вимогливим і справедливим. Він високо цінував наукову роботу студентів і охоче відвідував засідання студентських наукових гуртків. Протягом багатьох років Микола Ізмаїлович був беззмінним куратором географічного відділення, брав активну участь в підготовці і проведенні традиційних студентських наукових конференцій.

Немало праці вклав М.І. Дмитрієв у підготовку наукових кадрів через студентські наукові гуртки і аспірантуру. Десятки його аспірантів успішно захистили дисертації і працюють чи працювали в різних вузах країни. Творча атмосфера дискусії була типовою для аспірантського семінару, яким він керував. Він багато років був головою кваліфікаційної комісії географічного факультету ХДУ. Учений часто консультував працівників інших установ.

Помер М.І. Дмитрієв у Харкові 8 листопада 1957р.

^ Summary

A.А. Kornus. The Life and Scientific Heritage of Prof. M.I. Dmitriev (the 125 Anniversary of His Birth).

The article is devoted to a life and Nikolay Izmailovich Dmitriev's scientific activity - the outstanding Ukrainian scientist in the field of physical geography, geomorphology, paleogeography, geology; doctor of geographical sciences, professor, the author over 50 scientific jobs.


УДК 910.4 (091) В.В. Кокус

^ ХАРКІВСЬКЕ НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ПРИ ВУАН ТА ЙОГО ВНЕСОК У РОЗВИТОК РЕГІОНАЛЬНИХ ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

У 20-Х РОКАХ ХХ СТОЛІТТЯ

У статті на основі аналізу літературних джерел розглянуто внесок Харківського наукового товариства при ВУАН у розвиток регіональних географічних досліджень в 20-х роках ХХ століття. З’ясовано, що в складі природничої секції Харківського наукового товариства найбільш активно природничі дослідження проводили ботанічна, лісознавча, географічна, зоологічна та геофізична підсекції. Навколо них в 20-х роках минулого століття об’єднувались провідні наукові кадри м.Харкова. Розглянуто науковий доробок та життєвий шлях провідних вчених Харківського наукового товариства Є.М.Лавренка, Г.Г.Махова, Д.К.Педаєва, Є.В.Оппокова, О.С.Федоровського та ін. З’ясовано, що завдяки їх зусиллям в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. були вперше детально описані компоненти природи не лише Харківщини, але й інших регіонів України. Встановлено причини занепаду діяльності товариства на початку 30-х років минулого століття.

^ Постановка проблеми. З постанням державної незалежності України процеси дослідження історії української географії помітно активізувалися. Як справедливо зазначає Г.І.Денисик, “сучасна підвищена зацікавленість вчених до історії географії, географічного краєзнавства, географічних досліджень та ідей в Україні – це не тільки становлення історії науки, але й спокута повернення боргів та очищення совісті” [4].

На важливе значення вивчення історії географії наголошували провідні вітчизняні і зарубіжні вчені. Ще видатний географ Ф.Ратцель наголошував, що “неможливо вивчати географію, не знаючи її історії. Це особливість цієї науки” [10]. Цієї ж думки дотримувався і фундатор української географії С.Л. Рудницький: “Не можна бути філософом чи землезнавцем, не пізнавши ґрунтовно історії філософії чи пак землезнавства. В інших науках знання історії цих наук є корисне, в географії – необхідне” [11]. На практичне значення історії географії акцентував увагу й відомий географ В.С. Преображенський : “Немає руху науки вперед без аналізу історії науки, без осмислення кожного сучасного її стану лише як моменту у тривалій еволюції” [9].

^ Аналіз публікацій. Історія Харківського наукового товариства при ВУАН за останні десятиліття частково знайшла відображення в працях істориків, бібліографів, музеєзнавців. Значно менше уваги його діяльності приділяли географи. Ще в 70-х роках минулого століття виходить монографія Н.В.Комаренко “Установи історичної науки в Українській РСР (1917-1937)”. В цій праці окремий розділ присвячений історії становлення та розвитку ряду наукових товариств та їх внеску у розвиток історичних досліджень [8]. На початку 90-х років ХХ ст. виходить стаття Л.П.Депенчук “Місцеві наукові товариства при ВУАН”, в якій на основі архівних матеріалів розглянуто особливості становлення та діяльності Харківського наукового товариства при ВУАН в 20-х роках ХХ ст., а також висвітлено його роль у розвитку наукових досліджень регіону [5]. За останні роки діяльність вчених географічної підсекції Харківського наукового товариства та їх внесок у розвиток географічних досліджень у своїх публікаціях частково розглянули М.Ю.Костриця [9], П.І.Штойко [14], Л.Д.Божко [1], П.Черномаз [13] та ін. Незважаючи на наявні публікації, малодослідженим на сьогодні залишається внесок природничої секції у розвиток галузевих природничих досліджень в 20-х роках ХХ ст.

^ Формулювання мети. На основі аналізу літературних джерел розглянути особливості становлення та наукової діяльності Харківського наукового товариства при ВУАН, з’ясувати його внесок у розвиток регіональних географічних досліджень в 20-х роках ХХ століття, проаналізувати наукову спадщину вчених природничої секції товариства, з’ясувати роль товариства у розвитку та популяризації наукових знань.

^ Виклад основного матеріалу. Харківське наукове товариство як філія Українського наукового товариства виникло наприкінці 1920 року. Його очолив на той час дійсний член ВУАН Б.І.Багалій. Харківська філія складалася з кількох секцій – історико-філологічної, соціально-економічної, кооперативної та природничої; її діяльність мала широкий науковий та громадсько-освітній характер. Перші установчі збори товариства вже як Харківського наукового при ВУАН відбулися у квітні 1924 року, на них були присутні 93 особи. На 1 жовтня 1926 року Харківське наукове товариство вже мало в своєму складі 482 члени і налічувало десять секцій: соціально-економічну, технічну, сільськогосподарську, природничу, медичну, педагогічну, мовну, сходознавчу, соціально-історичну та бібліографічну. Очолив товариство професор М.І.Яворський (на той час голова Укрнауки), його заступником був професор М.Ф.Мельников-Розведенков, секретарем товариства – О.А.Яната. У травні 1926 року при президії товариства розпочало роботу екскурсійно-лекційне бюро на чолі з О.А.Янатою. Перед бюро було поставлено завдання готувати екскурсоводів для різних організацій [5].

У 1925 році було створено природничу секцію. В наступні роки в її складі було створено ботанічну (1926), зоологічну (1927), лісознавчу (1927), географічну (1928) та геофізичну (1929) підсекції. Природничі дослідження регіону проводили також члени сільськогосподарської секції.

В складі товариства геологічні та гідрогеологічні дослідження проводили Д.М.Соболєв, Г.Ф.Турлей, О.С.Федоровський та ін. Упродовж 1925-1926 років на засіданнях природничої секції було зачитано ряд прилюдних доповідей, присвячених вивченню геологічної будови регіону. Значний інтерес викликала доповідь Д.М.Соболєва “До морфології льодовикових утворів Дніпровського язика” [7]. Д.М.Соболєв, дослідивши вплив Дніпровського зледеніння на рельєф України, висловив припущення щодо льодовикового походження Канівських дислокацій, систематизував льодовикові утворення за їх формою. Він вперше здійснив ґрунтовне геоморфологічне районування території України у зв’язку з її геологічною будовою, виділив неогенові тераси у басейні середнього Дніпра, запровадив науковий термін “палеогеоморфологія”, зробив огляд геоморфологічного розвитку Придніпровської низовини, передбачив залягання нафтових покладів у Дніпровсько-Донецькій западині [6].

Багато зробив для краєзнавчого вивчення Харківщини член Харківського наукового товариства О.С.Федоровський. Ще навчаючись на природничому відділенні фізико-математичного факультету Харківського університету, він розпочинає науково-краєзнавчі пошуки. На початку 20-х років ХХ ст. О.С.Федоровський досліджував бурові свердловини м. Харкова, склав геологічні розрізи м. Харкова та його околиць. Вченому належать також праці, присвячені корисним копалинам регіону. Матеріали зібрані О.С.Федоровським ввійшли до збірника “Мапа корисних копалин України”, виданого Українським геологічним комітетом. На початку 20-х роках ХХ ст. вчений досліджував фосфорити та інші корисні копалини Ізюмського округу [9].

Флористичні, геоботанічні та ботініко-географічні дослідження в складі природничої секції Харківського наукового товариства проводили такі відомі у місті вчені-ботаніки, як Ю.Д.Клеопов, Є.М.Лавренко, Д.Г.Віленський, Г.М.Висоцький, М.В.Клоков, М.І.Котов та ін.

В складі природничої секції вивченнм рослинності активно займались члени лісознавчої підсекції, яка була створена у 1927 році. В її складі працював відомий вчений-лісознавець Г.Н.Висоцький, який у 1926-1930 роках займав також посаду завідувача кафедри лісівництва і лісознавства Харківського інституту сільського господарства. На засіданні природничої секції 9 лютого 1928 року Г.Н.Висоцький виступив з доповіддю “Наука про лісову пертиненцію”, в якій розглянув вплив лісової рослинності на клімат, ґрунти, приземні шари повітря, поверхневі води. В узагальнюючий праці “Учение о лесной пертиненции” Г.Н.Висоцький детально розглянув вплив лісу в степовій та лісостеповій смузі на динаміку як приземного шару повітря, так і грунту з підгрунтям, особливо на динаміку вологості в грунтах [2].

Ботанічна підсекція була створена при природничій секції Харківського наукового товариства на початку 1926 року. Упродовж 1926-1928 рр. прилюдні засідання ботанічної підсекції відбувалися щомісячно. Серед питань, які виносились на обговорення були наступні: обрання нових членів, звіти про роботу підсекції, подальший напрямок та перспективи роботи наукові підсекції, доповіді її членів, переобрання президії та ін. [7].

Геоботанічні дослідження різних регіонів України та СРСР в 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. проводив член підсекції ботаніки природничої секції Харківського наукового товариства М.І.Котов. З 1925 року він проводив фенологічні спостереження в околицях м. Харкова, розробляв тему про вторинне цвітіння рослин, проводив багаторічне напівстаціонарне вивчення рослинності та зміни аспектів в лісах м. Харкова. Вчений здійснив десятки ботанічних експедицій територією Криму, Донбасу, Харківщини. Поділля та ін. За результатами проведених експедицій дослідником зібраний величезний гербарний матеріал, визначено десятки нових видів рослин. Наприкінці 20-х – на початку 30-х років ХХ ст. М.І.Котов провів геоботанічне дослідження Проскурівського та Тульчинського округів. У 1931 році вчений вивчав крайню східну ділянку букових лісів вздовж р.Збруч на Західному Поділлі [12].

У Харкові розпочав свою наукову діяльність відомий геоботанік, флорист-систематик Е.М.Лавренко. У 1925 році він ввійшов до складу природничої секції Харківського наукового товариства. Основний напрям його досліджень в цей час – флора та рослинність різних регіонів України. Разом із М.В.Клоковим він описує рослинність Донбасу, готує матеріали для ботаніко-географічного районування України, складає список рідкісних рослин сходу України, значну увагу приділяє явищам пасовищної дигресії та демутації, проводить комплексні дослідження ґрунтів та рослин. Є.М.Лавренко сформулював оригінальні ботаніко-географічні ідеї відносно історії флори (зокрема, генезису флори степів), а також ботаніко-географічного районування європейської частини СРСР. У 1927 році Є.М.Лавренко опублікував карту геоботанічних районів України. На ній виділені дві зони з підзонами і 15 районів, що тепер відповідають здебільшого округам. У цьому ж році Є.М.Лавренко на підставі вивчення ареалів неморальної (лісової) рослинності розвинув гіпотезу про центри консервування третинних реліктів [6].

Вагомий внесок у розвиток метеорологічних досліджень на Харківщині зробив професор Харківського університету, голова підсекції геофізики Харківського наукового товариства при ВУАН професор Д.К.Педаєв. До 1929 року в Харкові метеорологічних організацій не було і наукові робітники в галузі метеорології та кліматології працювали здебільшого розпорошено в різних наукових установах міста. Розвитку метеорологічних досліджень в регіоні сприяло утворення в березні 1929 року при природничій секції Харківського наукового товариства геофізичної підсекції. Установчі збори ухвалили обрати головою геофізичної підсекції Д.К.Педаєва, а секретарем - М.І.Данилевського. У 1928 році виходить науково-популярна праця Д.К.Педаєва “Метеорологія в народному господарстві”, в якій показано значення клімату для сільського господарства, медицини, транспорту та ін. Всього перу вченого належить понад 40 наукових праць в галузі геофізики, метеорології й кліматології, зокрема Слобожанщини та Придніпров’я.

Засновником української гідрології вважається видатний гідролог, гідрогеолог, болотознавець Є.В.Оппоків, який в другій половині 20-х років ХХ ст. був активним членом Харківського наукового товариства при ВУАН. У 1921 році він став першим завідувачем кафедри гідрології Київського політехнічного інституту, в 1922-1925 рр. – керівником гідрометеорологічної підсекції Укрмету, в 1926-1936 році – директором науково-дослідного інституту водного господарства України, а з 1929 року – академіком ВУАН. Є.В.Оппоків – автор понад 400 наукових праць в галузі водності та стоку річок, завбачення весняних повеней і змін рівнів води у річках, нагромадження і витрат вологи в річкових басейнах, використання водних ресурсів, осушення боліт. Він же – автор ряду підручників з гідрології і гідротехніки для вузів. Є.В.Оппоків уточнив рівняння водного балансу, яке тепер має назву “рівняння Пенка-Оппокова” [6].

Особлива роль в організації досліджень ґрунтів і розвитку ґрунтознавчої науки належить Г.Г.Махову – професору Харківського університету (з 1924 року), активному члену сільськогосподарської секції Харківського наукового товариства, керівнику секції ґрунтознавства Сільськогосподарського наукового комітету України, засновнику школи ґрунтознавців-генетиків. Провівши 52 науково-дослідних експедиції з вивчення ґрунтів Київщини, Степової, Західної України та інших регіонів, Г.Г.Махoв досліджував солонцеві ґрунти і засоби їх меліорації, проблеми деградації ґрунтів, лісонасадження у степах, розробляв заходи боротьби з посухою та ерозією ґрунтів. Він – автор першої детальної карти ґрунтів України на генетичній основі, яка була видана в 1927 році в 25 кольорах в масштабі 1:100000. Кольорове відображення профілів великої кількості поширених в Україні ґрунтів мало величезне значення для підготовки ґрунтознавців і популяризації генетичного ґрунтознавства [6].

Зоологічна підсекція в складі природничої секції Харківського наукового товариства була створена у 1927 році. Основним завданням роботи секції було дослідження тваринного світу не лише Харківщини, а й всієї України. Детальні зоологічні та зоогеографічні дослідження проводили члени підсекції: Д.О.Зайцев, І.К.Тарнані, О.М.Нікольський, М.П.Марков, О.О.Устинов та ін. В планах зоологічної підсекції було складання зоологічного провідника околиць м.Харкова. Члени підсекції працювали також над складанням бібліографічного покажчика зоологічної літератури Харківщини [3].

Активну роботу з вивчення фауни України проводив член Харківського наукового товариства О.М.Нікольський. У 1921-1931 рр. вчений завідував науково-дослідною кафедрою зоології Харківського сільськогосподарського інституту. О.М.Нікольський – автор понад 150 наукових праць, серед яких ряд капітальних монографій та підручників. Вченому належить значна кількість науково-популярних книг, статей і заміток на біологічні теми. Найважливіші праці вченого присвячені вивченню фауни хребетних тварин, особливо амфібій, рептилій і риб. О.М.Нікольський багато зробив для поповнення й розширення зоологічного музею Харківського університету.

Зростання кількості географів в Харківському науковому товаристві привело до організації географічної підсекції, яка була створена у березні 1928 року. До складу географічної підсекції увійшли всі вчені-географи природничої секції – 19 осіб, з них 4 дійсних члени та 15 членів-співробітників. Головою підсекції було обрано професора С.Л.Рудницького, заступником голови – професора К.В.Дубняка, секретарем – В.В.Буцуру [9].

5 квітня 1928 року відбулося перше засідання підсекції з доповіддю професора С.Л.Рудницького на тему: “Географічна наука в рамках діяльності географічних товариств”. В своїй доповіді вчений підкреслював значення географічної підсекції Харківського наукового товариства для України, яка до заснування Українського географічного товариства повинна виконувати його функції. Основними завданнями Українського географічного товариства, на думку вченого, є: поширення географічних знань, пізнання рідного краю, вивчення продуктивних сил з метою реконструкції народного господарства [3].

Активну роботу в складі географічної підсекції проводив В.В.Буцура. У 1928 році за клопотанням, яке підтримав професор С.Л.Рудницький (знайомий з ним по навчанню в Українському університеті в Празі) він одержав дозвіл на в’їзд до СРСР. З січня 1928 року В.В.Буцура працює асистентом, а згодом і професором Українського інституту географії і картографії. У 1930-1931 роках він займав посаду доцента, а згодом – професора географічного факультету Харківського інституту професійної освіти. З початком виходу журналу “Вісник природознавства” прізвище В.В.Буцури часто з’являється на сторінках цього видання. У 1931 році у видавництві “Радянська школа” виходить його праця “Як люди пізнають землю” [1].

Активна наукова діяльність Харківського наукового товариства була припинена наприкінці 1929 року у зв’язку з початком політичних репресій та рішенням ВУАН про ліквідацію наукових товариств. Проте, певні прояви діяльності Харківського наукового товариства при ВУАН простежується до 1931 року, коли виходить останній випуск журналу “Вісник природознавства”. Значна частина членів товариства в 30-х роках ХХ століття стала жертвою сталінських репресій.

Висновки. Незважаючи на короткій період своєї діяльності, Харківським науковим товариством при ВУАН був зроблений вагомий внесок у дослідження природи регіону. Членами природничої секції товариства упродовж 20-х років ХХ ст. було відкрито нові родовища корисних копалин, описано геологічну будову, рельєф, проаналізовано видовий склад та закономірності географічного поширення флори окремих регіонів України, визначено нові види тварин, описано ґрунтовий покрив, розглянуто особливості клімату Лівобережної України. Крім власне наукової діяльності, товариство багато зробило для популяризації наукових знань серед широких верств населення, сприяло об’єднанню зусиль вчених м.Харкова та інших регіонів України для подальших наукових досліджень. Частина наукових праць, видана Харківським науковим товариствами упродовж 20-х років минулого століття, не втратила свого наукового і пізнавального значення і тепер.

Література

1. Божко Л.Д. Становлення та розвиток географічної науки на Харківщині (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.): дис… канд. істор. наук: 07.00.07 / Божко Любов Дмитрівна. – К., 2005. – 205 с. 2. Бюлетень Харківського наукового товариства. – Харків: Б.в., 1928. – № 4-5 (6-7). – 14 с. 3. Вісник природознавства. – Харків, 1928. – № 3-4. – С. 206. 4. Денисик Г.І. Етапи розвитку комплексних природничих досліджень території Правобережної України / Г.І.Денисик // Історія української географії і картографії: Матеріали наукової конференції. – Тернопіль, 1995. – С. 138–139. 5. Депенчук Л.П. Місцеві наукові товариства при ВУАН / Л.П.Депенчук // Вісник АН УРСР. – К., 1991. – № 8. – с. 59-66. 6. Жупанський Я.І. Історія географії в Україні /Я.І. Жупанський. – Львів: Світ, 1997. – 275 с. 7. Звіт про діяльність Харківського наукового товариства за 1924-1926 рр. – Харків: Б.в., 1927. – 33 с. 8. Комаренко Н.В. Установи історичної науки в Українській РСР (1917-1937рр.) / Н.В.Комаренко. – Київ: Наукова думка, 1973. – 172 c. 9. Костриця М.Ю. Географічне краєзнавство України: теоретико-методологічні засади, історія, практика: дис… доктора геогр. наук: 11.00.13 / Костриця Микола Юхимович. – К., 2007. – 495 с. 10. Ратцель Ф. Земля и жизнь / Ф. Ратцель – СПб, 1903. – Т.1. – 737 с. 11. Рудницький С.Л. Історія землезнання / С.Л.Рудницький. – Ч.1. – Київ – Прага, 1925. – 126 с. 12. Русские ботаники: Биогр.- библиогр. словарь: В 4-х т. / Липшиц С.Ю. – М.: Изд. МОИП, 1952. – Т. 4. - 644 с. 13. Черномаз П. Батько української географії. Степан Рудницький i наукове життя Харкова (1926–33 pp.) / Павло Черномаз // Краєзнавство. – К., 1995. – № 1–4 (32–35). – С. 42–45. 14. Штойко П. Архівно-слідчі справи репресованих географів Українського науково-дослідного інституту географії та картографії / П. Штойко // Історія української географії. – Тернопіль: Підруч. і посіб., 2002. – Вип. 6. – С. 96–102.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11

Схожі:

Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconНаукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка
Друкується згідно з рішенням вченої ради природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім....
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconСумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка Розробка №19 Назва розробки
Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, Наумкіна Олена Анатоліївна – кандидат філософських наук, доцент...
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconС. макаренка основні принципи
Концепція наукової діяльності сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconА. С. Макаренка філософія науки: традиції та інновації
Друкується згідно з рішенням вченої ради Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка (протокол №5 від 24....
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconНаукових записок Сумського державного педагогічного університету. Серія географічні науки
Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка і Сумський відділ Українського географічного товариства готують...
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconСтруктура програми навчальної дисципліни
Затверджено вченою радою Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconПрориву в майбутнє
Друкується згідно з рішенням вченої ради Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconСумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка Розробка №46 Назва розробки: Зміст і структура інноваційної культури
Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка; Миленкова Рімма Володимирівна – старший викладач кафедри іноземних...
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка icon2007–2009 рр. До 85-річчя заснування Сумдпу ім. А. С. Макаренка
Бібліографічний покажчик друкованих наукових праць викладачів Сумського державного педагогічного університету
Наукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка iconІнформаційний лист природничо-географічний факультет Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка готує до видання у 2012 році 9-й випуск збірника наукових праць Природничі науки
Природничо-географічний факультет Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка готує до видання у 2012 році...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи