Сумського державного педагогічного університету icon

Сумського державного педагогічного університету




НазваСумського державного педагогічного університету
Сторінка1/28
Дата26.06.2013
Розмір2.05 Mb.
ТипПротокол
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний педагогічний університет ім. А.С.Макаренка


еКОЛОГІЯ І РАЦІОНАЛЬНЕ ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ


наУКОВі ЗАПИСКИ

СУМСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО ПЕДАГОГІЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ім. а.С. мАКАРЕНКА


Суми – 2005

УДК 50(08)

ББК 20я43

Е 45


Рекомендованодо друку рішенням Вченої ради

Сумського державного педагогічного університету ім. А.С.Макаренка

Протокол № 17 від 29.06.2005 р.


Редакційна колегія:

Сюткін С.І., канд. геогр. наук, доц. (відповідальний редактор); Корнус А.О., канд. геогр. наук., доц. (відповідальний секретар); Нешатаєв Б.М., докт. геогр. наук, проф.; Злобін Ю.А., докт. біол. наук, проф.; Цикін В.О., докт. філософ. наук, проф.; Вакал А.П., канд. біол. наук, доц.; Карпенко К.К., канд. біол. наук., доц.; Книш М.П., канд. біол. наук, доц.


Е 45 ^ Екологія і раціональне природокористування: Наукові записки Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка. – 2005. – 144 с.


ISBN 966-698-036-3


До збірника увійшли матеріали, підготовлені вченими Києва, Сум, Чернівців та інших наукових центрів, які стануть у нагоді для фахівців у галузі екології, біології, географії, працівників державних і громадських природоохоронних закладів, учителів та студентів, а також широкого кола читачів, які цікавляться проблемами взаємодії природи і суспільства.


ISBN 966-698-036-3


УДК 50(08)

ББК ББК 20я43


 Колектив авторів, 2005

 СумДПУ ім. А.С.Макаренка, 2005
^

І. ГЕОГРАФІЯ ТА ГЕОЕКОЛОГІЯ




УДК 911.3

Сюткін С.І.

Сумський державний педагогічний університет

географія і Екологія:
суспільно-географічний погляд

У статті розглядається спільність і відмінність концептуальних моделей географії та екології. З метою подолання протиріч пропонуються такі інтегральні логічні конструкції як “еколого-географічна проблема” та “еколого-географічна ситуація”.


Останнім часом відбувається досить різка зміна у співвідношенні економічних та екологічних цілей розвитку суспільства. Треба зазначити, що між вимогами економіки та екології завжди існував конфлікт. Але в умовах пріоритету економічних цінностей перед екологічними, рентабельними виявлялися ті виробництва, що погіршували стан природного середовища. Сучасні екологічні проблеми суспільства і технологія природокористування є відображенням в першу чергу економічних відносин, в основі яких знаходяться необмежені нічим форми споживання. Слід зазначити, що існуючий пріоритет економічних цілей формує, як показує практика, технократичний ухил в оцінці виробничої діяльності. Така ситуація склалася тому, що з економічної точки зору природні блага не мають майже ніякої вартості. Тому вони не включаються у ринковий механізм економічного відтворення і не впливають на остаточну ціну продукції.

Перетворення екологічного фактору в глобальний чинник змушує людство перейти від економіки та технології з екологічними обмеженнями до екології без обмежень – заради виживання. Ускладнення економічного життя, вплив на виробництво все більшої кількості територіальних факторів і відповідне збільшення впливу виробництва на природне середовище, умови та якість життя населення викликають активну соціологізацію та екологізацію традиційних економіко-географічних досліджень. Це приводить до розширення уявлень про об’єкт економічної географії, до ідеї зміни її назви на “суспільну географію”.

Цілком суспільно-історичними моментами визначається і той факт, що до теорій економічного зростання поступово додаються теорії нової ідеології – добробуту та сталого розвитку. Рівень життя виявився тісно пов'язаним з еколого-географічною ситуацією, яка перетворилася на одну з найважливіших характеристик соціального розвитку. Еколого-географічна ситуація багато в чому визначає соціальне напруження, духовну дискомфортність людини, її захворюваність, тривалість життя. Тому соціальне замовлення суспільства, яке не бажає, щоб екологізація економіки призвела до зниження рівня життя, та внутрішня логіка розвитку географії привели до того, що поряд із традиційною геопросторовою парадигмою активно утверджується й екологічна – як пануюча концепція суспільно-географічних досліджень. Нові тенденції у розвитку географічної науки пов’язані з переходом від ізольованого розвитку галузевих географічних дисциплін до розробки інтегральних концепцій комплексних проблем територіальної організації матеріального виробництва, суспільства в цілому.

Взаємодія суспільства та природи – одна з центральних методологічних проблем географії. Суспільство існує за рахунок обміну речовин з природою, а найбільш універсальним засобом праці виступає земля. Людство у міру свого розвитку все більше перетворює природу, в зв’язку з чим саме поняття “природне середовище” набуває певної абстрактності та відносності. Але слід зауважити, що правомірність вживання терміну “природне середовище” по відношенню до антропогенно зміненої природи полягає в тому, що не дивлячись на втручання людини, в цьому середовищі продовжують діяти природні закони. До того ж, “природне середовище є єдиним для всіх природокористувачів базисом й джерелом ресурсів і простором функціонування” [2, 37]. Саме трансформації і збурення, які виникають у ньому внаслідок людської діяльності, ініціюють виникнення еколого-географічних проблем (далі – ЕГП).

Сутність географічного підходу полягає у виявленні причинно-наслідкових зв’язків виникнення і розвитку ЕГП з метою їх просторового і часового прогнозування. Виникнення і гострота ЕГП визначаються, з одного боку природно-ресурсним потенціалом конкретної території та її екологічною стійкістю, яку можна визначити як здатність геосистем витримувати антропогенне навантаження, зберігаючи при цьому функції саморегуляції; а з іншого – ступенем та інтенсивністю освоєності цієї території та сукупністю соціально-економічних факторів. Таким чином, методологічною основою еколого-географічного дослідження повинен бути принцип єдності життя і його середовища, яке включає в себе природні, соціальні і виробничі (техногенні) утворення. Єдність суспільства (соціуму) реалізується тільки в єдності середовища його життєдіяльності. Різні складові географічної науки розглядають цю єдність дещо однобічно: фізична географія – з природної точки зору, економічна географія – з виробничої, соціальна географія – з соціальної. Середовище життєдіяльності в цілому, яке включає до свого складу саму людину, об’єднуючи її біологічну, виробничу і соціальну сутності, є в такому розумінні об’єктом вивчення єдиної географії.

Розглядання цього об’єкту на методологічному рівні з позицій виробничої діяльності суспільства дозволяє обґрунтувати єдність географії і місце суспільної географії в цій єдності. Звісно, що центральним пунктом суспільно-географічного дослідження має бути не власне процес перетворення природного субстрату в кінцевий продукт, а вивчення тих територіальних об’єктів, в межах яких відбувається дане перетворення (територіальних поєднань виробництв у вигляді вузлів, комплексів, районів та ін.). Якраз “територіально специфічний характер екологічних наслідків суспільного розвитку помітно активізував увагу географів до вивчення еколого-географічних проблем реґіонів” [2, 45]. Отже, суспільно-географічний підхід до вивчення ЕГП передбачає:

  • уяву про оточуюче середовище як триєдність природного, соціального і економічного середовищ у визначених територіальних формах;

  • інтегральність і системність дослідження;

  • проблемно-ситуаційний напрямок дослідження.

ЕГП виникають у результаті різнонаправленого розвитку та збільшення невідповідності природно-ресурсних і соціально-економічних систем у процесі предметно-практичної діяльності суспільства. Виникнення ЕГП значною мірою пов’язано з тим, що соціально-економічні системи розвиваються швидше, ніж еволюціонують природні. Складається ілюзія, що природа перетворилася на “оточуюче середовище”, а матеріальне виробництво – на постійно відтворюваний процес експлуатації цього середовища.

Виникнення ЕГП обумовлено антропогенними факторами і природними передумовами, при цьому визначальна роль належить антропогенним факторам. Тому вирішення ЕГП значною мірою обумовлено можливостями виробництва, його технічним рівнем та культурою. Ідеальна (і поки що недосяжна) ситуація – “щоб усе виробництво було подібне процесам, що відбуваються у природі і включилося у кругообіг речовин” [1, 127]. Вважається, що будь-які процеси, виходячи із загальноприйнятого розуміння категорії “розвиток”, характеризуються як закономірними, так і незакономірними проявами дисбалансу. Саме ці прояви відображаються у численних різноякісних та різномасштабних ЕГП.

У географічній літературі термін “еколого-географічні проблеми” зустрічається досить часто, але не набув ще усталеного змісту. Представники суспільно-географічного напрямку при вивченні ЕГП акцентують увагу на територіальній організації виробничого та демосоціального природокористування, тому для них ЕГП виникають у зв’язку зі зниженням стійкості ландшафтів. Така ситуація склалася тому, що економіко-географи вивчають переважно соціально-економічні та економіко-екологічні зв’язки: включення природних речовин у процес життєдіяльності суспільства, техногенне перетворення природно-територіальних систем та ін. Цей підхід можна вважати переважно ресурсним. Впливом природних факторів на розвиток суспільства традиційно займались фізико-географи, цей підхід ближче до антропоцентричного.

Треба підкреслити, що ресурсний підхід при делімітуванні ЕГП має обмежене застосування. Дійсно, Природа – головне джерело задоволення різноманітних життєвих потреб суспільства. Її ресурси – енергетичні, сировинні, земельні, водні та інші становлять об’єкт природокористування. При цьому вплив природних факторів на територіальну організацію суспільного виробництва з часом не зменшується, бо масштаби взаємодії виробничих комплексів із природним середовищем зростають. Але Природа – це не тільки сукупність ресурсів розвитку суспільства, це і його життєве середовище. Тому з’явилися наукові праці, в яких наголошується на несумісності лише ресурсного підходу з екологічною парадигмою в географії [1; 5].

Середовищеутворююча (екологічна) роль природних компонентів не менш важлива, ніж матеріально-речовинна. Природне середовище не можна розглядати тільки як об’єкт предметно-практичної діяльності людства, оскільки це середовище є складною цілісною системою і має власні можливості саморегуляції, власну “активність”.

Як відомо, оцінити будь-який об’єкт чи явище неможливо безвідносно до чогось чи когось. У цьому розумінні будь-яка оцінка у сфері взаємодії суспільства з природою по суті є антропоцентричною. Визнання пріоритету людини у функціонуванні сучасних геосистем реалізується за допомогою антропоцентричного підходу (в географії можуть реалізовуватися й інші підходи, зокрема природоцентричний). “Людина через категорію “суспільство” представляється як суб’єкт еколого-географічних відносин, вимоги якого до якості інших складових геосистеми як середовища життя стають критеріями його оцінки” [4, 61]. Звичайно, для того, щоб краще дослідити будь-яку систему й адекватно її відобразити, треба вийти за її межі (за теорією систем). Але в нашому випадку дослідник не може цього зробити, залишаючись людиною (треба бути Богом або представником іншої цивілізації).

В умовах сучасної гуманізації науки стрімко зростає увага до людини, що дозволяє прогнозувати майбутній антропоцентризм географії і навіть передрікати їй “епоху антропоцентризму” [5]. Тому в основу виявлення ЕГП та шляхів їх розв’язання цілком коректно можна покласти антропоцентричний підхід, при якому всі зміни в еколого-географічній суперсистемі розглядаються з точки зору їх впливу на умови життя та виробничу діяльність людини. А власне ЕГП в цьому випадку будуть розумітися як цілісний комплекс питань, що виникає в зв’язку з об’єктивними і суб’єктивними протиріччями суспільно-природної взаємодії та проявляється як дисбаланс в організації природокористування і порушення стандартів якості оточуючого середовища, кількості та якості ресурсів.

Загальновизнано, що ЕГП, існуючі в реґіоні відповідного рангу, якісно відображають екологічну ситуацію (взагалі) і еколого-географічну ситуацію (зокрема) цього реґіону. Під екологічною ситуацією розуміється стан оточуючого середовища, ступінь його відповідності необхідним критеріям нормального відтворення умов життя людини й інших живих організмів. Тобто екологічна ситуація відбиває відносини з оточуючим середовищем усього живого, включаючи зоологічні й біологічні аспекти. Еколого-географічну ситуацію (далі – ЕГС) слід розуміти як стан на конкретний момент часу у визначеному географічному реґіоні оточуючого людину природного, соціального і економічного середовища, ступінь його відповідності санітарно-гігієнічним нормам і соціально-економічним умовам життя населення.

ЕГС, що стала зараз основною науковою категорією в еколого-географічних дослідженнях, відбиває стан оточуючого людину середовища на конкретній території у конкретний час, тобто є більш вузькою категорією відносно до екологічної ситуації. ЕГС формується під впливом закономірностей розвитку природи й суспільства у процесі природокористування та відбиває стан суспільно-природних відношень на певному етапі функціонування геосистем. Підведемо риску під цими висловлюваннями, визначивши, що ЕГС, по суті, є результатом територіального поєднання ЕГП. Адже ЕГС безумовно територіально диференціюється і в кожному конкретному випадку характеризується визначеним складом ЕГП, їх змістом, гостротою та напрямом.

Фундаментальним поняттям для розуміння ЕГС виступає географічна ситуація (геоситуація). Її можна визначити як пересічення низки просторових явищ і процесів, що протікають під впливом природних і соціально-економічних факторів. А.М. Трофімов [6] наполягає на тому, що геоситуаційний підхід в географії повинен стати загальним дослідницьким підходом. Погоджуючись із цим, слід зауважити, що треба розширити визначення геоситуації, збільшити увагу до часових аспектів, бо процес коеволюції суспільства й природи диференціюється не тільки у просторі, але й у часі. Геоситуація – це стан, що склався історично, сукупність умов в оточуючому природному середовищі, яка впливає на взаємодію компонентів цього середовища. Якщо геоситуація враховує всю сукупність географічних факторів (або стан своєрідного геополя), то ЕГС відбиває сукупність лише тих, що визначають стан довкілля.

Розкриваючи спільність і відмінність географії та екології, слід підкреслити, що розбіжність між ними найчастіше проявляється в їх “концептуальних” моделях. Вони, як відомо, відбивають, з одного боку, рівність усіх елементів і зв’язків геосистем (географія), а з іншого – центрують системи на один з елементів (екологія). Ця суттєва розбіжність і викликала потребу розробки нової інтегральної моделі у вигляді ЕГС. Що ж стосується геоекоситуаційного підходу, то він має цілу низку переваг перед традиційним екосистемним, оскільки, на відміну від останнього, може бути застосований як до системних, так і до несистемних екологічних об’єктів [5, 6]. Не можна абстрагуватися й від того факту, що екосистеми підпорядковуються геосистемам адекватних рівнів. До того ж, в географії представлена велика кількість понять, які є опорними в теорії геоекології та раціонального природокористування, наприклад, цілісність природи, взаємозв’язок усіх її компонентів і процесів, природний комплекс, географічна оболонка, біосфера, ландшафт, кругообіг речовин у природі та ін.

На Заході екологічна концепція географії почала складатися ще в 20-х роках минулого сторіччя у вигляді “географії як екології людини”. Але такий підхід виявився дещо вузькобіологічним, він провокував спроби поширення закономірностей біологічної форми руху матерії на соціальну форму руху. Більш продуктивною стала спроба Н.К. Мукитанова у 1985 році сформувати концепцію “географії як екології суспільства” [3], ядром географічного знання при цьому стає теорія суспільно-природної взаємодії.

Екологізація географії позитивно впливає на її структуру та тенденції розвитку за рахунок інтеграції суспільно- та природничо-географічних досліджень геоверсуму. Ціла низка наукових робіт утверджує моністичну точку зору через еколого-географічний підхід, природно-господарське районування та інші методологічні і методичні прийоми. Еколого-географічний підхід є системним узгодженням суспільно- й природничо-географічних уявлень про суспільно-природну взаємодію. Тобто він відбиває природне середовище, суспільство і його матеріально-виробничу діяльність як єдине взаємопов’язане ціле. Географічне середовище – це суспільно-природне явище, яке виникло в результаті включення природного середовища у суспільну діяльність. Природні елементи географічного середовища, залишаючись природними явищами, починають виконувати соціально-економічні функції, беруть участь у предметно-практичній діяльності суспільства.

Етапні роботи Інституту Географії НАН України показали, що екологічна та еколого-географічна ситуації є одними з найважливіших характеристик ландшафту та соціально-економічного розвитку [2]. Та й перехід еколого-географічних досліджень від емпіричного до теоретичного рівня почався лише тоді, коли завдяки працям [2; 5; 6 та ін.] з’явилися такі логічні конструкції як ЕГС та ЕГП, що дозволило працювати з ними, як з ідеалізованими об’єктами.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   28

Схожі:

Сумського державного педагогічного університету iconНаукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка
Друкується згідно з рішенням вченої ради природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім....
Сумського державного педагогічного університету iconНаукові записки сумського державного педагогічного університету ім. А. с макаренка
Друкується згідно з рішенням вченої ради природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету ім....
Сумського державного педагогічного університету iconСумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка Розробка №19 Назва розробки
Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка, Наумкіна Олена Анатоліївна – кандидат філософських наук, доцент...
Сумського державного педагогічного університету iconНаукових записок Сумського державного педагогічного університету. Серія географічні науки
Сумський державний педагогічний університет імені А. С. Макаренка і Сумський відділ Українського географічного товариства готують...
Сумського державного педагогічного університету iconПоложення про Асоціацію випускників Сумського державного університету 1 загальні положення 1 Асоціація випускників, Сумського державного університету (СумДУ), далі "Асоціація", є добровільним самоправним формуванням, створеним для сумісного
Асоціація формується із числа випускників Сумського державного університету. Також до її складу можуть входити посадові особи СумДУ,...
Сумського державного педагогічного університету iconПриродничі науки
До 80-річчя створення природничо-географічного факультету Сумського державного педагогічного університету
Сумського державного педагогічного університету iconСумського державного університету
Сумського державного університету вул. Інститутська, 1, м. Шостка, 41100, тел./факс: (05449) 6-13-37, 7-54-16, 7-17-56
Сумського державного педагогічного університету iconПрофесор Сумського державного університету
Сумського державного університету Віталій Іович Симоновський : до 75-річчя від дня народження : біобібліографічний покажчик / уклад....
Сумського державного педагогічного університету iconПрориву в майбутнє
Друкується згідно з рішенням вченої ради Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка
Сумського державного педагогічного університету iconСтруктура програми навчальної дисципліни
Затверджено вченою радою Сумського державного педагогічного університету ім. А. С. Макаренка
Сумського державного педагогічного університету iconЗатверджую ректор Сумського державного університету, проф
Асоціація формується із числа випускників Сумського державного університету. Також до її складу можуть входити посадові особи СумДУ,...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи