Зміст с icon

Зміст с




НазваЗміст с
Сторінка1/12
Дата16.05.2013
Розмір2.1 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
1. /Вступ до метаф_зики/вступ до метаф_зики Зм_ст.doc
2. /Вступ до метаф_зики/вступ до метаф_зики титулки.doc
Зміст с
Кобяков о. М. Вступ до метафізики короткий нарис теорії буття

Зміст

с.

Передмова

5

Вступ. Поняття і предмет метафізики

10

Розділ перший. Еволюція поняття буття. Побіжна панорама західної метафізики

16

Тетрада перша. Античність

16

Парменід

17

Платон

20

Аристотель

24

Плотін

29

Тетрада друга. Середньовіччя

34

Авіценна

35

Тома Аквінський

39

Іоан Дунс Скот

45

Вільям Оккам

49

Тетрада третя. НОВИЙ ЧАС

51

Суарес

51

Декарт

55

Спіноза

62

Лейбніц – Вольф

69

Розділ другий. Буття і дійсність

82

Як розуміти буття як буття?

82

а) процедура абстракції

82

б) процедура сепарації

88

в) репрезентація буттєвості у пізнанні

94

Трансценденталії. Загальні положення

95

Буття і річ

101

Буття й єдине

103

Буття й окремість

107

Буття та істина

110

Буття і добро

113

Буття і краса

117

Цінності як альтернатива буттю

119

Розділ третій. Похідне буття. Композиція, причинність, аналогія

122

Субстанція та акциденції

123

Матерія і форма

133

Сутність та існування

143

Можливість і акт

150

Причинність буття

155

Аналогія буття

162

Замість закінчення. Абсолютне буття. Ази метафізичного теїзму

170

Список літератури

174


Передмова


Ця книжка не є науковою монографією, самостійним теоретичним дослідженням з озаглавленої теми. Вона не є і традиційним навчальним посібником з вишівського курсу філософії – хоча б з огляду на несумісність поданого тут матеріалу з пересічними програмами шкільної філософії. Власне це авторський конспект (або якщо завгодно – компіляція) матеріа лу, простудійованого укладачем упродовж року в царині томістської метафізики, переважно польської школи «вічної філософії».

Мотиви цього починання різні. Хтось із французів колись сказав: «Аби вивчити певне питання, треба написати про нього книгу». Поверхнево-легковажно, на перший погляд, а таки щось у цьому є! Крім того, поданий у цій книжці матеріал має деяку історико-філософську вартість і міг би бути використаний або під час читання лекцій з історичної частини курсу філософії, або ж при викладанні у формі спецкурсу. Є й інші міркування… Втім домінуючим з точки зору укладача наміром є наступне: саме таку книжку, такого обсягу і змісту, приблизно з такої тематики і, можливо, саме українською мовою (без хибного патріотизму, а з причини досить прагматичної – укладач спілкується зі студентською аудиторією державною мовою) хотілося би придбати десь на Петрівському книжковому ринку у Києві або на Клочковській у Харкові. А оскільки в Україні твори з томізму майже не перекладаються і не видаються – рідким винятком є хіба що Емеріх Корет (див. бібліограф. список), виданий у Києві наприкінці 90-х років, і дещо з видань богословських навчальних закладів у Львові чи Івано-Франківську, то виникає потреба і в нових перекладах – з французької, італійської, польської й у вітчизняних дослідженнях, і – для початкового ознайомлення – в подібних оглядових нарисах.

Але чому виникає потреба? Чому християнська філософія Заходу, яка довго в наших словниках і підручниках носила назву неотомізму, може бути актуальною на теренах «юрисдикції» діалектичного матеріалізму, який, здається, дедалі більше стає явищем історико-філософським? Марксистсько-ленінська філософія попри всі свої вади на чолі з головною, що полягає у цілковитому елімінуванні Бога як ідеї і як Істоти з поля зору філософського аналізу, мала одну свою перевагу над широким спектром західних суб'єктивістських філософських доктрин: вона виходила з об'єктивної реальності існування навколишнього світу, хоча і моністично зводила цю реальність до матерії, а духовні процеси робила корелятом певних ступенів розвитку цієї об'єктивної реальності. Ця перевага позбавляла сферу її досліджень будь-якої духовної перспективи, але робила її цілісною, внутрішньологічною, орієнтованою на методологічне конструювання окремих наук. Проте суспільно-політична система загинула, і її філософія зазнала руйнації. Щоправда, зміст і дух сучасних численних філософських навчальних видань свідчать радше про живучість якщо не «діамату» та «істмату» в цілому, то їх досить великих уламків, які «рухаються» і «дихають», іноді маскуючись під якісь модні теорії, а іноді відверто виставляючи свої «принади».

Але якщо навіть ці далеко не жалюгідні рештки остаточно поховати під скло вітрин історико-філософського музею, а це нереально сьогодні і вочевидь не буде можливим завтра, то що залишиться натомість? Філософії, що своїм вихідним пунктом зробили суб'єкт, його свідомість, інтуїцію, мислення, волю, мову? Абсурдність постмодернізму або нігілізм «деконструкції» того Жака Дерріда, завдяки якому, кажуть, навіть американці полюбили філософію? Чи, може, православну філософію, яка, незважаючи на всі заперечення її опонентів та ігнорантів, є, існує, хоча іноді відіграє непринадну роль пророка у своїй власній вітчизні, яка живе у Церковному Переданні, будучи її елітною частиною – елітною аж надто, бо непопулярною! – яка щойно стає на ноги у постмодерністській пустелі і до якої ми наразі не доросли?

А між тим християнська реалістична філософія стає на часі. Андрій Окара із Центру східноєвропейських досліджень (Москва) пише: «Початок 2000-х років позначився тотальною «оцифровкою» усіх життєвих повсякденних сфер. Поява комп'ютера, мобільного телефону, Інтернету, доступної цифрової фото- і відеотехніки засадничо змінила вигляд повсякденності і структуру людського життя… Йдеться про можливість створення за допомогою цифрової техніки нової віртуальної реальності, що здатна претендувати на пріоритетний статус щодо справжньої дійсності. Виявлялося, що буття як таке втратило свою органічну природу і його можна виразити за допомогою дискретних формул і двійкової системи числення… На перший погляд, людина стала практично цілковитим господарем світу і деміургом реальності. Однак насправді ця реальність є ілюзорною, гламурною і недійсною. Так вийшло, що у пострадянському суспільстві майже одночасно виникли три явища, які на Заході визрівали протягом десятиріч і несинхронно: це естетика постмодернізму, ідеологія суспільства споживання і дискурс гламура. Дискурс гламура, тобто послідовне розгортання сенсів, виражених словами, знаками і знаковими діями, - це моделювання квазіідеальної, квазірайської реальності, в котрій немає місця багатьом речам і явищам, які існували в онтологічній, передгламурній дійсності. Там немає ані болю, ані конфлікту, ані ідеалу, ані Абсолюта, ані мобілізації, ані надусиль, ані пристрасті, ані гріха, ані смерті, ані катарсиса, ані преображення, ані одкровення, ані виходу за межі дійсності, ані трансценденції. В гламурно-глянцевій реальності ранньоінформаційного суспільства будь-яка справжність, онтологічність, мобілізаційні цінності є засадничо зайвими. В ній є імітаційність, загальна байдужість, абсолютизація пороку, культ насолоди, багатства і пишноти і всезагальний формат «попси» (див. Андрій Окара. «Путін versus Медведєв». - «Дзеркало тижня», № 19 за 24 травня 2008 року. - С.4).

Який же вихід? У площині думки пропонується повернення до класичного філософського спадку – реалістичної плюралістичної метафізики, ідейного тезаурусу християнської думки, яка, не залишаючи терену здорового глузду, очищує спонтанне людське пізнання, обґрунтовує його істинність у точних формулюваннях, зв'язує його у контексті теоретичної цілості. Цього не дають і не можуть дати окремі науки, розквіт яких триває вже протягом щонайменше двох століть. Їх на сьогоднішній день понад чотири тисячі, а спеціалізація поширилася настільки, що ніхто вже не спроможний осягнути всі науки. Безперечно, спеціалізація наук має ту перевагу, що певні «фрагменти» дійсності пізнаються ними точніше і детальніше. Однак перед людиною ХХІ століття, як і перед греком, що жив за «осьового часу», незмінно стоять питання про світ, всесвіт, цілу навколишню дійсність, сформульовані у дитячо-спонтанному вигляді: що це? звідки це? чому це так? що значить бути дійсністю? завдяки чому дійсність існує? Натомість за своїм визначенням жодна з окремих наук не досліджує дійсності як такої, а вивчає лише якийсь її вузький сегмент. Більш того, ці науки визнають існування досліджуваного предмета як щось очевидне. Але ж факт існування не є таким очевидним: речі існують, хоч і не мають існувати! Чогось не було, потім щось раптом виникло, але згодом це щось раптом перестає існувати. Окремі науки відтак досліджують дійсність лише під кутом вибраного ними змісту або змін, яким ця дійсність підлягає, а не дійсність як таку, що існує. Це останнє є цариною філософії, і насамперед її ядра – метафізики.

Сьогодні, коли більшість т.зв. філософських систем бере за вихідний пункт якусь апріорну концепцію, відірвану від об'єктивної дійсності, саме реалізм класичної філософії приваблює до себе. Адже в цій філософії йдеться про пояснення реального світу, а не про якусь чергову модну оригінальність, на яку ми пристаємо ціною відмови від істини. До ознайомлення з азами саме такої філософії запрошується вдумливий читач.


Укладач

«…Поле історії філософії, на перший погляд, видається величезним цвинтарем з цікавими надгробками, з іноді вже зарослими стежками між могилами похованих мислителів і їх філософських позицій. Усе це, здається, є свідоцтвом даремних зусиль, похованих і розсипаних у порох, а іноді, до того ж, отруюючих повітря суспільно шкідливими поглядами… Однак, придивившись, можна помітити, що власне жодне з історично відомих розв'язувань не проминуло нанівець, а існує далі і набуває нового виразу в зміненому історичному контексті»

о. Мечислав Альберт Кромпец

(1921-2008),

видатний польський томіст, засновник

Люблінської школи «вічної філософії»


Вступ.

Поняття і предмет метафізики


Батько метафізики Аристотель (384-322 р. до н.е.), мабуть, не знав і не вживав цієї назви. Вона у нього називається першою філософією (filosofia prote). Сам мислитель зі Стагіри так характеризує цю дисципліну на початку четвертої книги своєї «Метафізики»: «Існує певна наука, що досліджує буття як таке, а також те, що йому притаманне саме по собі. Ця наука не тотожна до жодної з т.зв. окремих наук, бо жодна з інших наук не досліджує загальну природу буття як такого, а всі вони, відокремлюючи для себе якусь його частину, досліджують притаманне цій частині, як, наприклад, науки математичні. А позаяк ми шукаємо начала і вищі причини, то зрозуміло, що вони мають бути началом і причинами чогось самосутнього. Якщо ж ті, хто шукав елементи речей, шукали й ці начала, то відшукувані ними елементи мають бути елементами не сущого як якоїсь акциденції, а буття як такого. А відтак і нам необхідно осягнути перші причини буття як такого» («Метафізика», 1003а, 20-32).

Через те перша філософія повинна бути загальною наукою, що розглядає проблематику буття як такого, самої дійсності й досліджує її найвищі, остаточні причини.

Яке відношення перша філософія має до фізики, яка за часів Аристотеля попросту відігравала роль філософії природи? На це Аристотель відповідає: «Якщо немає якоїсь іншої сутності, крім створених природою, то першим ученням було би вчення про природу. Але якщо є певна нерухома сутність, то вона є первісною і вчення про неї є першою філософією, притому це загальне знання в тому сенсі, що воно – перше. Саме першій філософії слід досліджувати буття як буття – що воно таке і яким є все притаманне йому як сущому» («Метафізика», 1026а, 28-33). Фізика - це теорія матеріального буття, вона досліджує матеріальні субстанції (речі). Тобто фізика досліджує те, що є першим щодо нас. Людина у своєму пізнанні починає з чуттєвого пізнання і пізнає матеріальні речі та процеси. Однак матеріальне буття не вичерпує собою всієї дійсності. І оскільки перша філософія має досліджувати буття як таке, усю дійсність, то вона повинна звернутись і до дійсності нематеріальної. Ця остання є суттєво первиннішою, абсолютно першою за природою, вона виявляє перші закони і причини, що зумовлюють пізнання й існування інших речей. У порядку пізнання ми рухаємося від нашого досвіду до світу перших причин. У порядку ж буттєвості першим є те, що найвище, чиста форма, чистий акт. Саме так розуміє Аристотель Бога. Перша філософія займається остаточними причинами буття, серед яких найважливішою є Бог, і тому вона, за Аристотелем, є мудрістю і заслуговує назви теологія. Згодом поняття першої філософії і теології почали розрізняти. Але оскільки Бог є найвищим Існуванням, є Буттям переважно і винятково, то буття стає справжнім божеством філософії, а Вище Буття, Абсолют ототожнюється з Богом.

Назва метафізика, отже, не походить ані від Платона, ані від Аристотеля. Її постання зв'язане із зовнішніми, «бібліотечними» обставинами. Перипатетик (тобто послідовник Аристотеля) Андронік Родоський у І ст. до н.е., упорядковуючи твори Філософа і поміщуючи збірку чотирнадцяти трактатів, тоді наново знайдених і об'єднаних тематично, після книг з фізики (філософія природи), назвав ці трактати ta meta ta fysika (те, що слідує після фізики). Втім випадково-бібліотечний аспект виникнення цієї назви суттєво доповнюється тією обставиною, що метафізика вивчає суще у надприродному вимірі, після вивчення сущого матеріального, природного у рамках фізики. Справа у тому, що грецький префікс meta означає не лише «після», але й «над» (те, що вивчається над фізичною реальністю). Відтак вже з тих часів метафізиці як предметові приписується вся повнота буття.

У філософії Нового часу виникає альтернативна до метафізики назва – онтологія. Грецьке слово on – це дієприкметник теперішнього часу від дієслова einai – бути. Дослівно on означає той, що є, сущий, і окреслює все, що є. Відтак онтологія – це наука про те, що є, наука про буття, теорія буття. Вперше ця назва з'являється у словнику Lexicon philosophicum Р. Гокленія (Франкфурт, 1613). Починаючи з Г.В.Лейбніца (1646-1716) назва онтологія потроху витісняє назву метафізика, стаючи вже не синонімом, а замінником останньої. Одне з лейбніцівських визначень онтології: «Це наука про щось і ніщо, буття і небуття, річ і спосіб речі, субстанції і акциденції». Учень Лейбніца Хр. Вольф (1679-1754) свою основну філософську працю називає «Перша філософія, або Онтологія». Саме Вольф здійснив поділ метафізичних дисциплін: онтологія в нього називається ще metaphysica generalis (загальна метафізика), а т.зв. metaphysica specialis (окрема метафізика) поділяється на три самостійні частини – cosmologia generalis – раціонально-дедукційна наука про світ як ціле, psychologia rationalis – раціональна наука про душу і нарешті theologia naturalis – раціональна наука про Бога (відокремлена від Одкровення). Всі ці складові метафізики І.Кант (1724-1804) піддав нищівній критиці, зі справжнім furror teutonicus обрушився на раціоналістичну лейбніцівсько-вольфівську думку із щирим наміром розбудувати свою, трансцендентальну філософію. Але попри ці добрі наміри метафізика як ядро класичної філософії на переломі XVIII i XIX сторіч практично перестала існувати, стала експонатом історико-філософського музею. В освіченій Франції після Великої революції під метафізикою товариство розуміє або якусь «таємничу доктрину», або взагалі якусь абракадабру. Щоправда, Наполеон Бонапарт, трохи освіченіший за інших генералів якобінського призову, перебуваючи на о. Св. Єлени, кидає своє презирливе: «Мнения их (парижан) подобны тому, как ежели бы обезьяна взялась судить о метафизике». А потім у тому самому Парижі з'явився ще один великий гробар метафізики – Огюст Конт (1798-1857), який метафізичну стадію історії людства вважав перехідною між теологічною і позитивною, минущим етапом у подорожі людини до більш повної самореалізації. З його точки зору, людство виростає з метафізики, як дитина з пелюшок.

Офіційна спроба відродження томістської метафізики була здійснена на підставі енцикліки папи Лева XIII «Aeterni Patris» (1879). Папа закликав під девізом «Vetera novis augere» (нарощувати старе новим) повернутися до філософської спадщини Томи Аквіната, аби творчо протистояти сучасним матеріалістичним і соціалістичним течіям. З того часу метафізика перебуває майже виключно на теренах томізму, там вона відчуває себе комфортно. Розвиток томізму у ХХ столітті в Італії, Франції, Бельгії, Північній Америці, Польщі разом з такими персоналіями, як Д. Мерс'є, Ж. Марітен, Е. Жільсон, К. Войтила, Е. Корет, М.А. Кромпец та інші, є переконливим цього свідченням. Натомість на «чужому полі» метафізика протягом останніх століть знецінена і навіть висміяна – внаслідок не лише її нерозуміння, а й із причини поганого ставлення до філософії взагалі. Все це є свідоцтвом занепаду західної філософської культури, ігнорування основної царини розуміння дійсності.

Що ж таке метафізика у сучасному, реалістичному розумінні цієї науки? Це – сьогоднішнє - розуміння є водночас її класичним розумінням, сягаючим Аристотеля та Аквіната. Метафізика – це наука про буття як буття (буття як таке), а також про його найвищі, остаточні причини. Заснована на раціональному пізнанні, вона не має бути поясненою як позиція людини, продиктована ірраціональними, емоційними мотивами. Предмет метафізики – це дійсний світ, об'єктивна реальність, а не світ фікцій, інтенціональних речей, які є витворами людської свідомості, не світ чистих можливостей або гіпотетичних припущень. На відміну від природознавчих наук, які також досліджують реальний світ, але цікавляться його окремими явищами – фрагментами, метафізик досліджує цілість дійсності, яку потрібно розуміти в аспекті реального існування. Метою метафізики є пізнання буття, тобто того, що є, взятого з точки зору принципової, необхідної й універсальної. Тому фокусом інтересів цієї науки є не індивідуально-відмінні, навіть видові ознаки речей, а властивості буття як такого. Класична філософія прагне пояснити структуру буття, його категорії, кінцеві причини, а також загальнобуттєві, тобто трансцендентальні властивості.

Предметом матеріальним метафізики відтак є вся дійсність, усе, що існує: речі матеріальні і нематеріальні, буття субстанційне і акцидентальне, необхідне і можливе, живі істоти і неживі предмети. При цьому реальним речам надається перевага, а мисленим (логічним) відводиться у предметі метафізики більш скромне місце.

Предметом формальним метафізики є деякий аспект матеріального предмета – аспект буттєвості існування, притаманний усім речам. Через нього буття розглядається як буття, тобто конкретно існуюча річ.

(NB. Буття у томістській метафізиці – це не якась загальна природа, а конкретна одинична річ. Тому в даному нарисі ми вживатимемо слово буття в сенсі «річ». Вживати в цьому разі слово «річ», більш звичне для нас у вітчизняній і російській філософській літературі, не можна, оскільки «річ» у метафізиці – це назва однієї з трансценденталій. При цьому зауважимо, що слово буття не має в українській мові форми множини. Укладач пропонує у разі вживання слова буття в множині використовувати синонім до слова буття – енс (лат. ens – сущий). Отже, одне буття, але багато енсів. Виправдання цьому укладач знайшов у посібнику: О. Іван Козовик. Онтологія. Івано-Франківський теологічно-катехитичний духовний інститут. Івано-Франківськ, 1996).

Буття – це завжди визначений зміст (id quod est – те, що є), зв'язаний з притаманним йому існуванням (id quod est – те, що є, існує). Метафізика у властивому розумінні – це не філософія сутності, змісту, а філософія існування. Через це її формальним предметом є те, що актуалізує всю дійсність, – існування. Воно не зводиться до жодної буттєвої категорії і тому має надкатегорійний характер.

Таким чином, відповідаючи на одвічні людські питання, з якими людина «входить» у дійсність, метафізика вказує на такий необхідний чинник, заперечення якого було б запереченням самої дійсності, що дається нам для «прочитання».

Даний нарис-конспект складається з трьох розділів. Перший розділ дає читачеві можливість ознайомитися з вибраними сторінками історії західної метафізики від початку до Лейбніца-Вольфа. Присутність у цій галереї метафізичного «портрета» «незахідного» Авіценни може бути обґрунтована виключним впливом його вчення на подальшу європейську метафізику. При цьому коротка історія європейської метафізики дається під кутом зору реалістичної теорії буття, розглядається здебільшого її есенціалістсько-екзистенціалістський зріз. Юмівсько-кантівський період деструкції метафізики залишимо поза увагою; в разі потреби надолуження знань читач може скористатися будь-яким посібником з історії філософії ХVIII століття; не претендуючи на якусь перевагу, але гарантуючи достатню повноту і неупередженість викладу, укладач може порадити свій курс лекцій «Філософія: сім видатних постатей» (Суми, Вид-во СумДУ, 2007. – С.124-157), як, до речі, і розширений матеріал з Платона, Аристотеля і Томи Аквінського. Зовнішньо-формальна схема викладу першого розділу – тетрадна, кожній із трьох великих історико-філософських епох – античності, середньовіччю і Новому часові – відповідає своя четвірка найбільших метафізиків. Наступні два розділи присвячені викладу елементів реалістичної теорії буття – однієї з версій томістської загальної метафізики.


Розділ перший. Еволюція поняття буття. Побіжна панорама західної метафізики


Тетрада перша. Античність


До першої тетради віднесемо найбільших метафізиків античної філософії – Парменіда, Платона, Аристотеля, Плотіна.

На світанку філософських досліджень греки ставили питання: з чого складаються речі? Це питання визначає одну з принципових потреб людської свідомості. Зрозуміло, розумно пояснити якусь річ – це уподібнити щось наразі невідоме до чогось уже пізнаного, помітити, що дана річ ідентична за своєю природою з чимось невідомим. Через це пізнати природу будь-якого реально існуючого буття – це впевнитися, що кожна з речей, які утворюють всесвіт, – попри різноманітні позірні відмінності, що відокремлюють їх одну від одної, – принципово ідентична за природою з будь-яким іншим буттям, дійсним чи можливим. Перші грецькі мислителі, несвідомо, але переконано користуючись таким досвідом, намагалися один за другим зводити дійсність до води (Фалес), чогось безмежного – апейрону (Анаксимандр), повітря (Анаксимен), вогню (Геракліт). Ці начала – arche - були матеріальними, і тому підходили під аристотелівський опис матеріальної причини сущого. Втім таке моністичне пояснення світобудови хибило ігноруванням факту руху, змін взагалі. Необхідно було постулювати певну діючу причину як джерело руху, і саме Геракліт був першим, хто це здійснив. Виходячи з внутрішнього досвіду – fronesis і поширюючи його на пізнання космосу, який, на його думку, є зіткненням, змаганням протилежних сил, котрий тече, як річка, до якої не можна ступити двічі, ефеський мислитель учив, що все перебуває у невпинному русі і є неспокійним, як вогонь. Цей вогонь у Геракліта є і речовиною світобудови, і космічним Логосом, що утримує антагонізми у гармонії, і самоусвідомлюючим себе пантеїстичним божеством.

І нарешті настає черга мислителя, який розв’язує проблему arche найбільш радикально, стверджуючи, що первинним «матеріалом», з якого постали усі речі, є саме буття. Саме цей мислитель був першим метафізиком у буквальному сенсі. Ім’я йому – Парменід.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12

Схожі:

Зміст с iconЗміст стор. Вступ Розподілення навчальних годин І зміст дисципліни «Технологія виробництва металів» розділ виробництво чавуну
Х до виробничого процесу
Зміст с iconЗміст зміст 3
Вплив сполук важких металів на процеси пероксидного окиснення ліпідів та функціональну активність ферментів-антиоксидантів в еритроцитах...
Зміст с iconOverview зміст фем тесет медичний Гуманітарний Еліт sheet 1: зміст
Результати успішності студентів за підсумками зимової сесії 2009/10 навчального року
Зміст с iconOverview зміст фем тесет медичний Гуманітарний Еліт sheet 1: зміст
Результати успішності студентів за підсумками літньої сесії 2009/10 навчального року
Зміст с iconOverview зміст фем тесет медичний Гуманітарний Еліт sheet 1: зміст
Результати успішності студентів за підсумками літньої сесії 2008/09 навчального року
Зміст с iconЗміст contents andriy Pashuk
Результат цієї діалогічної дискусії засвідчує, що хоча зміст суспільного буття пройнятий суперечливими процесами, його історична...
Зміст с iconЗміст с. Вступ до дисципліни 3
Тема 1 Поняття, зміст та ознаки господарського права в Україні. Система господарського законодавства. 10
Зміст с iconЗміст Стор
Перед титульним аркушем має бути заява навчального закладу до монмолодьспорт щодо проведення акредитаційної експертизи, далі зміст...
Зміст с iconЗміст програми маркшейдерські дисципліни
Науковий зміст, теоретичні питання і практичні задачі викладено в питаннях. При цьому охоплено основні частини фахових дисциплін,...
Зміст с iconЗміст курсу Пояснювальна записка Мета курсу
Дидактика розкриває основі категорії, зміст, принципи побудови навчання, методи, форми організації процесу навчання, а також контроль...
Зміст с iconЛекція 10 структура І зміст міжнародних контрактів купівлі-продажу види зовнішньоторгових договорів Зміст І характеристика основних умов контракту
Практична реалізація міжнародних комерційних операцій (мко) здійснюється на основі застосування певних правових норм та конкретних...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи