Шамота галина михайлівна icon

Шамота галина михайлівна




НазваШамота галина михайлівна
Сторінка1/13
Дата21.05.2013
Розмір3.3 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


Міністерство освіти і науки України

Сумський державний університет


На правах рукопису


ШАМОТА ГАЛИНА МИХАЙЛІВНА


УДК 001.895:658.012.4] (043.5)


ФОрмування портфелю інноваційних проектів

ПРОМИСЛОВИХ підприємств


Спеціальність 08.00.04 – Економіка та управління підприємствами

(виробництво машин та устаткування; хімічне виробництво)


Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук


Науковий керівник:

кандидат економічних наук, доцент

Карінцева Олександра Іванівна


Суми – 2010

ЗМІСТ



ВСТУП ......………………………………………………………………..….

4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА.....…..................................


12

    1. Інновації як фактор формування конкурентоспроможності підприємства.........................................................................................................


12

    1. Аналіз системи управління інноваційними проектами на підприємствах України................………………………………………


31

    1. Теоретичні основи застосування портфельного підходу до управління інноваційними проектами на підприємстві..................................


49

1.4. Аналіз методів урахування чинників невизначеності і ризику при оцінці інноваційних проектів..................................................................


67

Висновки до першого розділу …………………..…………………………..

77

РОЗДІЛ 2. Удосконалення науково-методичних підходів до управління портфелем інноваційних проектів на підприємстві..............................………………………



81

    1. Концептуальні основи формування системи управління портфелем інноваційних проектів підприємства......................................................


81

2.2. Розробка багаторівневого комплексного підходу до формування та реалізації портфелю інноваційних проектів підприємства…………..


93

2.3. Розвиток методичних засад врахування ризику в процесі управління портфелем інноваційних проектів підприємства..……………………


103

Висновки до другого розділу..………………………………………………

114

РОЗДІЛ 3. ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ інноваційних проектів підприємств машинобудівної галузі…………………………………………………………………….....



117

3.1. Систематизація проблем управління інноваційною діяльністю на ВАТ “Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе” та шляхи їх вирішення ..........


117

    1. Удосконалення науково-методичних підходів до формування оптимального портфелю інноваційних проектів машинобудівного підприємства…………………………………………………………...



141

3.3. Практична перевірка науково-методичних підходів до формування оптимального портфелю інноваційних проектів машинобудівного підприємства…………………………………………………………….



184

Висновки до третього розділу ………………………………………………

204

ВИСНОВКИ ……………………………………………………………...…..

207

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...............…………………………

210

ДОДАТКИ

228



^ ВСТУП


Актуальність теми дослідження. Сьогодні темпи та напрямки розвитку машинобудування значною мірою визначають конкурентоспроможність економіки України в цілому, ефективність реалізації інвестиційно-інноваційної моделі розвитку країни. Зміцнення потенціалу розвитку підприємств машинобудування, зростання рівня їх технічної оснащеності, інтенсифікація процесів оновлення основних фондів тощо прямо залежать від результативності інноваційної діяльності. Як свідчить світовий досвід та практика господарювання в Україні, в умовах загострення проблем із інвестиційним забезпеченням інноваційних процесів, особливої актуальності набуває впровадження портфельного підходу в діяльність промислових підприємств, реалізація цілісної концепції формування портфелю інноваційних проектів (ПІП), що повинно відбуватись з урахуванням стратегічних інвестиційно-інноваційних пріоритетів як окремих підприємств, так і машинобудування в цілому.

Фундаментальні теоретичні, методичні і практичні аспекти застосування портфельного підходу при управлінні інвестиційно-інноваційною діяльністю промислових підприємств знайшли відображення у працях багатьох вітчизняних і закордонних учених, зокрема, І. Ансоффа, Ю. Бажала, Г. Бірмана, В. Богачова, Т. Брайана, М. Бромвіча, Л. Бляхмана, С. Валдайцева, Т. Васильєвої, П. Віленського, Л. Водачека, І. Волкова, М. Грачової, Л. Гохберга, С. Глазьєва, Г. Доброва, П. Завліна, Ю. Зикова, С. Ільєнкової, С. Ілляшенка, Л. Кавуненко, Л. Канторовича, В. Красовського, М. Круглова, М. Крупки, А. Кузнєцової, В. Лившиця, В. Мединського, У. Міккова, В. Москаленка, В. Новожилова, С. Онишко, В. Палтеровича, П. Перерви, М. Портера, В. Раппопорта, Б. Санто, С. Смоляка, Б. Твісса, Р. Фатхутдинова, Л. Федулової, Р. Фостера, Т. Хачатурова, Я. Хонко, В. Шапіро, Л. Шаршукової, Й. Шумпетера, А. Шустера, Ю. Яковця та ін.

Разом з тим формування цілісної системи управління ПІП машинобудівних підприємств ще далеке від завершення. Подальшого дослідження вимагає комплекс питань, пов’язаних із застосуванням багаторівневого підходу до формування та реалізації ПІП, оцінкою ризику портфельного інвестування в інновації, формалізацією механізмів оптимізації ПІП на промислових підприємствах з урахуванням специфіки науково-технічного розвитку в машинобудуванні, а також особливостей захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності тощо. Таким чином, відсутність комплексних теоретичних розробок щодо формування ПІП промислових підприємств, практичних рекомендацій щодо обрання специфічних процедур його оптимізації, зорієнтованих на стимулювання інноваційного розвитку в машинобудуванні, обумовили актуальність дослідження, вибір теми, мети та структури дисертаційної роботи.

^ Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрямок дисертаційного дослідження узгоджується з тематикою державних, галузевих та регіональних наукових програм. У виконанні науково-дослідних тем Сумського державного університету здобувач брав участь особисто. Так, зокрема, до звіту за темою «Удосконалення фінансового механізму управління еколого-інноваційним розвитком економіки України» (№ держ. реєстрації 0106U008508) включено пропозиції автора щодо формування системи управління портфелем еколого орієнтованих інноваційних проектів машинобудівних підприємств; за темою «Фінансовий механізм кредитно-інвестиційного забезпечення сталого еколого-економічного розвитку» (№ держ. реєстрації 0106U008510) – пропозиції щодо впровадження багаторівневого комплексного портфельного підходу при здійсненні інвестиційно-інноваційної діяльності; за темою «Аналіз сучасної концепції управління НТП та особливостей процесу оновлення капіталу в умовах трансформації економіки України» (№ держ. реєстрації 0106U008509) – розробки щодо врахування ризику та особливостей захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності при формуванні ПІП; за темою «Розробка організаційно-економічного механізму управління інноваційним розвитком суб’єктів господарської діяльності в умовах формування інформаційної економіки» (№ держ. реєстрації 0106U001934) – рекомендації щодо формалізації механізму оптимізації портфелю інновацій промислових підприємств.

^ Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є розвиток теоретичних основ й удосконалення методичних рекомендацій та практичних механізмів щодо формування портфелю інноваційних проектів на підприємствах машинобудування.

Відповідно до поставленої мети було визначено такі основні задачі:

  • дослідити роль інновацій як фактора формування конкурентоспроможності підприємств машинобудування в Україні;

  • оцінити поточний стан, формалізувати проблеми та перспективи управління інноваціями на підприємствах машинобудування в Україні;

  • систематизувати теоретичні основи застосування портфельного підходу до управління інноваціями на промислових підприємствах;

  • розвинути методичні засади врахування ризику при управлінні портфелем інноваційних проектів машинобудівного підприємства;

  • поглибити концептуальні основи побудови системи управління ПІП машинобудівного підприємства;

  • формалізувати багаторівневий комплексний підхід до формування та реалізації ПІП промислового підприємства;

  • удосконалити науково-методичний підхід до оптимізації ПІП машинобудівного підприємства з урахуванням імовірнісного характеру науково-технічного розвитку машинобудування, особливостей захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності, ризиків комерційної реалізації технологій, здатності машинобудівного підприємства до інноваційного розвитку, його готовності до впровадження нової технології; продемонструвати дієвість цього підходу на прикладі машинобудівного підприємства ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе».

^ Об’єктом дослідження є економічні відносини, які виникають у процесі формування, реалізації та управління ПІП на промислових підприємствах.

Предметом дослідження є теоретико-методичні засади та практичний інструментарій впровадження портфельного підходу в процес управління інвестиційно-інноваційною діяльністю підприємств машинобудування.

^ Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження складають фундаментальні положення інвестиційної теорії та інноватики, сучасні концепції управління, інвестиційного та інноваційного менеджменту, а також наукові праці вітчизняних і закордонних економістів, присвячені проблемам управління науково-технічним прогресом і оцінки ефективності інноваційних проектів. У процесі дослідження використано такі сучасні методи дослідження, як: порівняльний і статистичний аналізи, метод логічного узагальнення (при дослідженні особливостей управління інноваційною діяльністю в Україні та на ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе»); системно-структурний і багатофакторний аналізи (у процесі розробки багаторівневого комплексного підходу до формування та реалізації ПІП підприємства); методи графічного й економіко-математичного моделювання (при формалізації задачі формування оптимального ПІП машинобудівного підприємства); метод експертних оцінок, індексний метод і метод угруповань (при систематизації основних проблем управління інноваційною діяльністю на ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» та перевірці авторських пропозицій на матеріалах цього підприємства).

Інформаційно-фактологічну базу дослідження склали: офіційні дані Державного комітету статистики України, нормативні акти Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, матеріали техніко-економічного обґрунтування доцільності реалізації інноваційних проектів на ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», аналітичні огляди міністерств, органів державного і регіонального управління з питань інвестиційного забезпечення інноваційного розвитку, публікації вітчизняних та закордонних науковців.

^ Наукова новизна одержаних результатів полягає у розвитку існуючих, а також обґрунтуванні ряду нових теоретичних положень, які в комплексі формують методичні засади та практичні механізми управління портфелем інноваційних проектів на промислових підприємствах.

Найбільш значними науковими результатами дисертаційного дослідження є:

вперше:

  • розроблено модель оптимізації ПІП за критерієм максимізації середнього очікуваного значення індексу рентабельності портфелю при забезпеченні прийнятного рівня ризику, оціненого на основі нечітко-інтервального підходу, яка враховує: межу доходності ПІП, прийнятну для власників підприємства; вимоги щодо необхідного рівня віддачі на вкладений капітал; тип ПІП залежно від форм інновацій; тип політики управління ПІП залежно від відношення власників підприємства до ризику; неможливість чіткого визначення інвестиційної потреби за проектом на стадії проектування ПІП;

удосконалено:

  • концептуальні засади формування системи управління ПІП підприємства як складної, багаторівневої, багатокомпонентної сукупності взаємообумовлених та взаємопов’язаних фінансово-економічних та господарських дій, функцій та процесів управління, а також підсистем інформаційного, організаційного, мотиваційного та функціонального забезпечення, які необхідні для побудови оптимальної структури ПІП підприємства та успішної реалізації кожного з них; визначено структуру та функції окремих підсистем, формалізовано взаємозв’язки між ними; виокремлено місце системи управління ПІП в структурі господарського механізму підприємства;

  • науково-методичні основи багаторівневого комплексного підходу до формування та реалізації ПІП підприємства, які, на відміну від існуючих, дозволяє врахувати: принцип пріоритетності; специфічні ризики, що виникають в процесі формування ПІП на підприємствах машинобудування; нечіткий характер бюджетних та часових обмежень; альтернативні шляхи оптимізації сформованого ПІП підприємства залежно від можливості кількісної оцінки специфічних ризиків інноваційного процесу в машинобудуванні; оцінку інноваційного потенціалу підприємства; зміни у темпах і напрямках інноваційного розвитку підприємства;

  • науково-методичний підхід до формування оптимального ПІП, який передбачає механізми: врахування ризику нестачі попереднього досвіду машинобудівного підприємства для реалізації відповідного інноваційного проекту; ризиків, пов'язаних з забезпеченням охорони прав на інтелектуальну власність, комерційною реалізацією технологій та імовірнісним характером науково-технічного розвитку машинобудування; витрат на придбання технологічної інновації, впровадження технології та організацію виробництва продукції на її основі;

набули подальшого розвитку:

  • система принципів ефективного управління ПІП шляхом включення до неї таких принципів: системності, наукової обґрунтованості, порівнянності та альтернативності варіантів управлінських рішень при їх виборі, орієнтації на інноваційний шлях розвитку, об'єктивності, обачності, правової регламентації управління, зваженого ризику, підвищення конкурентних переваг;

  • економічний зміст категорії «інновація» на основі системного поєднання сутнісних характеристик інновації (як процесу, результату, зміни та системи) в єдиному комплексному визначенні, що дозволило розуміти її як керований процес організації системних та спрямованих на отримання вимірюваного результату змін щодо розробки нових чи вдосконалення існуючих товарів (послуг/технологій), використання нової сировини чи засобів виробництва, застосування нових механізмів ринкової адаптації, запровадження нових організаційно-управлінських технологій, які направлені на збільшення здатності підприємства до стійкого зростання в умовах нестабільності внутрішнього та зовнішнього середовища.

^ Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що основні положення, викладені в дисертації, доведено до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій. Теоретичні узагальнення дисертаційної роботи можуть бути використані для побудови цілісної системи формування та реалізації ПІП промислових підприємств і раціонального використання фінансових ресурсів. Висновки та рекомендації дисертанта щодо вибору інструментів управління портфелем інновацій в машинобудуванні впроваджено в діяльність Сумської обласної державної адміністрації в контексті виконання Державної програми розвитку машинобудівного комплексу на 2006-2011 рр., затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України № 516 від 18.04.2006; щодо вибору пріоритетних напрямків інноваційного розвитку; щодо реалізації концепції довгострокового планування інвестиційно-інноваційної діяльності – в діяльність ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» (довідка № 2/9-54п від 03.11.2009 додаток А); щодо оптимізації фінансових механізмів формування ПІП на підприємстві – в діяльність ТОВ «Енергоконсалтинг-ХХІ» (довідка № 178 від 27.10.2009, додаток А); щодо адаптації системи управління портфелем інновацій до нестабільних умов господарювання – в діяльність ТОВ «Силікатобетон» (довідка № 216 від 29.10.2009 додаток А). Наукові і методичні положення дисертаційного дослідження використовуються в навчальному процесі ДВНЗ «Українська академія банківської справи Національного банку України» при викладанні дисциплін «Інвестування», «Аналіз інвестиційних проектів», «Проектне фінансування» (акт від 27.10.2009 додаток А).

^ Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаною науковою працею. Наукові положення, розробки, результати, висновки і реко­мендації, що виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, що опубліковані у співавторстві, у дисертаційній роботі використано тільки ті ідеї та положення, які запропоновані автором особисто.

^ Апробація результатів дисертації. Основні положення, висновки і результати дисертаційної роботи доповідалися, обговорювалися й одержали позитивну оцінку на наукових і науково-практичних конференціях і семінарах, зокрема: Одинадцятій Міжнародній студентській конференції «Економіка для екології» (м. Суми, СумДУ, 2005 р.), П’ятій Міжнародній науково-практичній конференції «Дослідження та оптимізація економічних процесів» «Оптимум-2006» (м. Харків, НТУ «ХПІ», 2006 р.), Десятій Всеукраїнській науково-практичній конференції «Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України» (м. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ», 2007 р.), Третій Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародна банківська конкуренція: теорія і практика» (м. Суми, ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження опубліковано в 10 наукових працях загальним обсягом 2,48 друк. арк., з яких особисто автору належать 2,2 друк. арк., у тому числі 6 статей у наукових спеціалізованих виданнях (з них 1 у співавторстві), 4 публікації у збірниках матеріалів конференцій.

^ Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел зі 197 найменувань та 1 додатка. Загальний обсяг дисертації 237 сторінок, у тому числі 38 таблиць на 27 сторінках, 14 рисунків на 10 сторінках, список використаних джерел на 18 сторінках.


^ РОЗДІЛ 1
ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПОРТФЕЛЕМ

ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ ПІДПРИЄМСТВА




    1. Інновації як фактор формування конкурентоспроможності підприємства



В сучасних умовах відкриття локальних ринків для інтернаціональної конкуренції, суттєвого зростання ролі маркетингу та появи нових, зокрема, електронних, ринків розповсюдження продукції та послуг, відбувається значна трансформація підходів до забезпечення конкуренто­спро­мож­нос­ті підприємства та визначення факторів, які її формують. Особливо актуальним це питання постає для України на фоні довгоочікуваного вступу до СОТ та пов’язаної з цим вимушеної ліквідації адміністративних бар’єрів, які захищали цілі галузі економіки від конкуренції ззовні.

Складним питанням, що до сьогодні не вирішене належним чином на загальнодержавному рівні з часів набуття Україною незалежності, є формування єдиної митної, податкової та зовнішньоторговельної політики, які б скоротили рівень адміністративного втручання в економіку та посилили дію суто економічних важелів. За часів СРСР великі системоформуючі вітчизняні підприємства, наприклад, машинобудівельної галузі, працювали в умовах спотвореної конкуренції, коли ціни на енергоносії, ресурси, робочу силу та навіть кінцеву продукцію формувалися адміністративним способом без урахування ринкових реалій. З розпадом СРСР ситуація змінилася, що справило значний удар по позиціям подібних підприємств, проте протекціоністська політика держави та неринкові ціни на деякі фактори виробництва, наприклад, енергоносії, сформовані «за інерцію» у рамках тісного партнерства з Росією, дозволили втриматися подібним підприємствам на плаву навіть за умов використання застарілих технологій та виробництва продукції, яка поступалася за своїми споживчими якостями аналогам, виробленим у розвинених країнах світу. Сьогоднішніми нагальними умовами виживання подібних підприємств є: активне впровадження принципово нових підходів до виробництва, використання сучасних технологічних процесів та комплексний підхід до управління інноваціями як найважливішого фактора забезпечення конкурентоспроможності в умовах ринкової економіки.

Вивченням конкурентоспроможності підприємств займалися такі відомі іноземні вчені, як Е. Вогель, Е. Ворнер, Р. Ербе, Д. Кісінг, П. Кругман, Д. Лейк, С. Ліндер, Д. Лодж, Р. Нельсон, Б. Олін, М. Портер, М. Познер, Д. Сакс, Дж. Стренд, Дж. Харт, Е. Хекшер та ін. Серед вчених з країн СНД, та, зокрема, України, що займалися даною проблематикою, слід відмітити Т. Азоєва, В. Андріанова, Я. Базилюка, О. Білоруса, Б. Губського, В. Геєця, А. Градова, Ю. Куренкова, Д. Лук’яненка, В. Монтієва, В. Маштабея, В. Попова, В. Сіденко, І. Спиридонова, С. Соколенка, Р. Фатхутдінова, А. Хоюнова, А. Юданова, С. Ярошенка.

Розглядаючи конкурентоспроможність підприємства, слід зазначити, що у науковій літературі вона визначається, насамперед, як його комплексна порівняльна характеристика, яка від­биває ступінь переваг над підприємствами-конкурентами за сукупністю оціночних показників діяльності на певних ринках, за певний проміжок часу [136].

Слід зазначити, що конкурентоспроможність підприємства формується, насамперед, як його здатність виробляти конкурентоспроможну продукцію, тобто таку, яка за набором своїх споживацьких, цінових та інших характеристик, як мінімум, не поступається продукції конкурентів.

Водночас, розглядаючи фактори конкурентоспроможності, слід виділити такий з них як інновації. Зокрема, Й. Шумпетер вважав конкуренцію, засновану на інноваціях, яка призводить до “творчого руйнування” сформованих галузей і ринків, а також творчість людини як новатора-підприємця, здатної втілити нові ідеї в ефективні економічні рішення, основними факторами економічного зростання [175].

Саме Й. Шумпетер вважається основоположником теорії дослідження інновацій. Він першим в економічній літературі провів межу між термінами “нововведення” та “інновації”. На його думку, “задача підприємців – реформувати і революціонізувати спосіб виробництва шляхом впровадження нових винаходів, а в більш загальному розумінні – за рахунок використання нових технологій для виробництва нових товарів, проте новим методом, завдяки відкриттю нового джерела сировини чи нового ринку готової продукції – в тому числі й до реорганізації існуючої та створення нової галузі промисловості” [175, с. 72]. Проте вважається, що Й. Шумпетера на вивчення інноваційної проблематики надихнули праці М. Кондратьєва, у яких досліджувалися довгі цикли кон’юнктури (так звані “довгі хвилі”), що потребували подальшого вивчення причин та наслідків цих циклів [77].

Крім Й. Шумпетера, дослідженнями інновацій з питань управління підприємством займалися такі провідні іноземні вчені, як І. Ансофф, П. Друкер, Ф. Котлер, Д. Кларк, Ж.-Ж. Ламбен, Д. Норт, М. Портер, Ф. Янсен. Серед вчених з країн СНД та України слід відзначити М. Бухалкова, С. Валдайцева, О. Віханського, Л. Гохберга, П. Завлина, С. Ільєнкової, С. Ілляшенка, Л. Кавуненко, М. Круглова, Л. Мельника, В. Москаленка, П. Перерви та ін.

Що стосується сучасного підходу до визначення поняття “інновації”, то їх можна розглядати як “нововведення, що “революціоналізує”, покращує, розвиває, вдосконалює вже існуюче в тій чи іншій сфері, причому під нововведенням слід розуміти новий вид продукції, технології, методу, послуги і т.д.” [79, с. 4].

Проте наведене визначення є досить широким. Відповідно до міжнародних стандартів слід звернутися до більш строгого визначення, згідно з яким інновації становлять кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у вигляді нового чи вдосконаленого технологічного процесу, що використовується в практичній діяльності, чи у новому підході до соціальних послуг [141].

Розглядаючи питання визначення інновацій, важливо вказати на джерело їхнього походження – науково-технічні розробки. Зокрема, існують підходи до визначення інновацій, згідно з якими інновації розглядаються як нововведення, пов’язане з науково-технічним прогресом (НТП), яке полягає у відновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства [19], чи як використання результатів наукових досліджень і розробок, спрямованих на вдосконалення процесу діяльності виробництва, економічних, правових та соціальних відносин у галузях науки, культури, освіти і в інших сферах діяльності суспільства [61].

Відомий американський вчений Ф. Янсен, розглядаючи природу походження інновацій, відмітив, що вони фактично являють собою “одночасний прояв двох світів, зокрема світу техніки і світу бізнесу. Коли зміни відбуваються лише на рівні технології, Й. Шумпетер називає їх нововведенням. И лише тоді, коли до змін підключається бізнес, вони стають інноваціями” [181, с. 4].

Проте інновації слід розглядати нерозривно з процесом, який їх породжує. Зокрема, існують наукові підходи, які зосереджені на процесному визначенні інновацій і трактують їх як процес розробки, освоєння, експлуатації та вичерпання виробничо-економічного та соціально-організаційного потенціалу, який лежить в нововведеннях [103, 151, 72]. Подібний підхід до визначення інновацій є дуже поширеним у науковій літературі, зокрема, інновації як процес визначали у своїх працях такі вчені, як Т. Брайан [15], С. Валдайцев [18], В. Мединський та Л. Шаршукова [98], В. Раппопорт [133], Б. Санто [137], Б. Твісс [146].

Водночас досить популярним є альтернативний погляд, який передбачає, що інновації є результатом певної роботи з розробки та підготовки нововведення, включаючи наукову, організаційну та інші види необхідної роботи. Інновації як результат відображені у наукових працях таких вчених, як С. Бешелєва та Ф. Гурвича [10], С. Ілляшенка та О. Прокопенко [54], А. Левінсона [92], Е. Уткіна [151], Р. Фатхудінова [152]. Крім того, саме як результат розглядаються інновації і у відповідній законодавчо-нормативній базі країни. Зокрема, Закон України “Про інноваційну діяльність” № 40-IV від 04.07.2002 визначає інновації як “новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоспроможні технологія, продукція або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери” [127].

На наш погляд, для цілей даного дослідження доцільно поглибити розуміння сутності економічної категорії “інновація” шляхом поєднання в єдине комплексне визначення її сутнісних характеристик: як процесу, результату, зміни та системи наступним чином:

  • інновації – це процес організації цілеспрямованих і системних змін на підприємстві у напрямках виробництва нових чи вдосконалення існуючих товарів чи послуг; вдосконалення технологій виробництва товарів чи надання послуг; використання нової сировини чи засобів виробництва, вихід на нові ринки збуту, а також зміни: організаційні зміни, зміни в методах управління, зміни у кадровому складі, вдосконалення у маркетинговій діяльності та будь-які інші зміни, направлені на зростання конкурентоспроможності продукції чи послуг та підприємства в цілому, які здійснюються переважно шляхом впровадження у практику наукового чи технічного знання;

  • інновації – це результат вказаного вище процесу як певний продукт, підсумок цілеспрямованої діяльності із внесення змін, який виражається набором деяких кількісних і якісних характеристик та показників, за допомогою яких можна проводити об’єктивні оцінки отримання економічного, соціального, екологічного, науково-технічного або інших видів ефекту;

  • інновації – це також певна цілісна система на підприємстві, що забезпечує і підтримує вказаний процес, дозволяє оцінити зазначені ефекти від його впровадження, виявити та усунути негативні зміни, якщо такі були, та спростити впровадження позитивних змін у майбутньому за рахунок систематизації та аналізу досвіду, що був отриманий у минулому.

Таким чином, на основі системного поєднання сутнісних характеристик інновації її запропоновано розуміти як керований процес організації системних та спрямованих на отримання вимірюваного результату змін щодо розробки нових чи вдосконалення існуючих товарів/послуг/технологій, використання нової сировини чи засобів виробництва, застосування нових механізмів ринкової адаптації, запровадження нових організаційно-управлінських технологій, які направлені на збільшення здатності підприємства до стійкого зростання в умовах нестабільності внутрішнього та зовнішнього середовища.

Такий підхід, на відміну від існуючих, дозволяє підкреслити: цілеспрямованість і системність інноваційного процесу; його орієнтацію на підвищення конкурентоспроможності підприємства (товарів чи послуг); базування на новому науковому чи технічному знанні; необхідність формування забезпечувальної підсистеми, яка дозволяє зробити його кількісно та якісно керованим, застрахуватися від можливих негативних змін та примножити позитивні; орієнтацію на досягнення чітко визначеного кінцевого результату, що може бути описаний набором кількісних і якісних характеристик об’єктивної оцінки отримання ефекту.

З метою систематизації існуючих поглядів на інновації та виділення необхідних категорій для проведення даного дослідження звернемося до відомих підходів до класифікації інновацій, представлених у науковій літературі [86, 153, 48, 62].

Зокрема, однією з класифікаційних ознак є технологічні параметри. При цьому виділяють продуктові інновації, які пов’язані зі створенням нових продуктів, та процесні, що передбачають нові методи організації виробництва, а саме нові технології. На наш погляд, відмінність між продуктовими і процесними інноваціями є дуже важливою з погляду формування конкурентоспроможності підприємства. За сучасних умов підприємство має вирізнятися за рахунок певних унікальних характеристик своєї продукції чи послуг – у такому разі мова йде про необхідність постійного здійснення продуктових інновацій, за рахунок яких відбувається створення нової продукції. В той же час процесні інновації сфокусовані, насамперед, на покращенні технологій виробництва існуючої продукції, за рахунок чого відбувається оптимізація витрат, скорочується тривалість виробничого циклу, покращуються якісні характеристики продукції та ін.

За характером використання інновації поділяються на:

  • виробничі;

  • технологічні;

  • соціальні;

  • управлінські;

  • економічні;

  • комплексні.

За глибиною внесених змін:

  • радикальні;

  • ординарні;

  • модифікаційні.

За рівнем управління:

  • народногосподарські;

  • галузеві;

  • територіальні;

  • первинної ланки управління.

За ступенем інтенсивності:

  • інтенсивні;

  • рівномірні;

  • поступові.

За механізмом здійснення:

  • одиничні або дифузійні;

  • завершені або незавершені;

  • успішні або неуспішні.

За значенням:

  • псевдоінновації;

  • видозміни;

  • базисні.

За направленістю:

  • ті, що заміщують;

  • ті, що раціоналізують;

  • ті, що розширюють.

За галузевою структурою життєвого циклу:

  • галузь виникнення;

  • галузь втілення;

  • галузь споживання.

За джерелом походження:

  • інновації, розроблені силами підприємства;

  • інновації, залучені із зовнішніх джерел.

За роллю у процесі виробництва:

  • основні;

  • додаткові.

За відношенням до ринку:

  • нові сфери застосування;

  • нові ринки.

За стадією життєвого циклу товару, на якій запроваджується інновація:

  • дослідження та розробка;

  • виробництво;

  • сервіс та супровід.

За видом ефекту, отриманого в результаті впровадження інновації:

  • економічний;

  • соціальний;

  • екологічний;

  • інтегральний.

За причинами виникнення:

  • стратегічні;

  • реактивні.

Отже, виходячи із запропонованого трактування інновації, автором виділено такі основні класифікаційні ознаки інновації, як процес, результат, змінна та цілісна системи.

Що стосується механізмів, які дозволяють стимулювати впровадження інновацій, то на це існують наступні погляди.

Зокрема, Л. Гохберг вважає, що розвиток інновацій неможливий без активної підтримки з боку державної влади. Зокрема, необхідні інституціональні перетворення, реорганізація системи бюджетного фінансування, безпосередня стимуляція комерціалізації технологій та інноваційної діяльності [28].

Л. Зубова серед найважливіших факторів, що сприяють інноваціям на макроекономічному рівні, називає такі, як інвестиційна політика, законодавче регулювання, податкова політика, професійний потенціал та менеджмент, інформаційне забезпечення, міжнародні зв’язки [51].

Досвід таких близьких до України за соціально-економічним устроєм країн як Росія та Білорусь свідчить, що державна підтримка інноваційної політики може слугувати найважливішим рушієм конкурентоспроможності підприємства [31, 140].

В той же час суттєву перешкоду інноваціям може становити недосконалий ринок праці, на якому низькокваліфіковані робітники є суттєвою перешкодою для впровадження нових технологій компаніями, які їх залучають як робочу силу [184, 185, 186].

Безпосередню залежність між інноваціями та конкурентоспроможністю підприємства відзначив М. Портер, який виділив шість факторів конкурентоспроможності (у порядку зменшення значимості: наука, технологія, інформація, капітал, кваліфікована робоча сила, інфраструктура), причому фактори, які формують інновації (наука та технологія), були визначені ним як найважливіші. Також М. Портер вказав, що найважливішим джерелом походження інновацій є жорстка конкурентна боротьба, яка і стимулює інноваційні процеси [126].

Аналіз світового досвіду свідчить, що для країн, які найбільш стрімко розвиваються, основним фактором конкурентоспроможності є саме конкуренція на основі нововведень. Зокрема, у табл. 1.1 наведено фактори конкурентоспроможності деяких найбільш економічно розвинених країн світу (за даними [54], де затіненням показано фактори, за якими переважно і визначається конкурентоспроможність економіки вказаних країн, а більший ступінь затінення характеризує більший вплив зазначених факторів).

Таблиця 1.1

Співвідношення основних чинників конкурентоспроможності [54]

Країна

Конкуренція на основі факторів виробництва

Конкуренція на основі

інвестицій

Конкуренція на основі

нововведень

Конкуренція на основі багатства

Сінгапур













Корея













Італія













Японія













Данія













Швеція













Німеччина













Швейцарія













США













Велика Британія














Що стосується України, то офіційні статистичні дані свідчать про оздоровлення промисловості. Зокрема, згідно з даними табл. 1.2 за період з 2002 по 2008 рік (включно) спостерігається поступове зростання операційної діяльності промислових підприємств, скорочення частки збиткових підприємств та нарощення обсягів інвестицій в основні засоби, що відбувається на фоні скорочення чисельності зайнятих у промисловості найманих працівників та поступовому зростанні номінальної заробітної плати.

Таблиця 1.2

Основні показники розвитку промисловості України за 2002-2008 рр. [148]

Показники

Роки

2002

2003

2004

2005

2006

2007

2008

Обсяг реалізованої продукції промисловості (у фактичних цінах), млн. грн.

229634,4

289117,3

400757,1

468562,6

551729

717076,7

916618,3

Основні засоби промисловості

(у фактичних цінах, на кінець року), млн. грн.

339259

362598

420080

463001

501977

660369

760194

Рентабельність операційної діяльності промислових підприємств, відсотків

2,6

3,3

4,7

5,5

5,8

5,8

5,01

Частка збиткових підприємств, відсотків

42

40

38

37

35

3,3

3,91

Середньорічна кількість найманих працівників
у промисловості, тис. осіб

4063,5

3943,6

3941,2

3913,3

3851,8

3690,0

3530,8

Середньомісячна номінальна заробітна плата найманих працівників

у промисловості, грн.

455,85

553,59

697,42

912,83

1144,59

1481,96

1933,92


Водночас, згідно з даними табл. 1.3 можна спостерігати, що процес оздоровлення відбувається на фоні відносно слабкого рівня впровадження інновацій на промислових підприємствах.

Таблиця 1.3

Впровадження інновацій на промислових підприємствах України

за 2000-2007 рр. [148]



Роки

Питома вага підприємств, що впроваджували інновації, %

Впроваджено нових

технологічних процесів

Освоєно виробництво нових видів продукції, найменувань*



Питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової, %

всього

у т.ч. маловідходні, ресурсозберігаючі

всього

з них новіх видів техніки

2000

14,8

1403

430

15323

631

x

2001

14,3

1421

469

19484

610

6,8

2002

14,6

1142

430

22847

520

7,0

2003

11,5

1482

606

7416

710

5,6

2004

10,0

1727

645

3978

769

5,8

2005

8,2

1808

690

3152

657

6,5

2006

10,0

1145

424

2408

786

6,7

2007

11,5

1419

634

2526

881

11,5

Примітка: * – з 2003 року – інноваційних видів продукції

Зокрема, питома вага реалізованої інноваційної продукції в обсязі промислової продукції стабільно не перевищує 7 % (для порівняння, в економічно розвинених країнах цей показник становить 85-90 % [2]), а питома вага підприємств, що впроваджували інновації, взагалі скорочувалася значними темпами за період з 2002 по 2008 рік включно.

Недостатніми є і показники виконання наукових та науково-технічних робіт в Україні (табл. 1.4). Зокрема, за фактичними цінами за період з 1996 по 2008 роки обсяг виконаних інновацій зріс майже у вісім разів (з 1,1 до 8,5 млрд. грн.), однак у порівнянні з ВВП за той же період часу цей показник скоротився більш, ніж на третину (з 1,38 до 1,00 %).

Що стосується витрат на науково-дослідницькі та дослідно-конструкторські розробки (НДДКР), то у перерахунку до ВВП Україна за цим показником поступається лише економічно розвиненим країнам світу. Проте, якщо звернутися до структури цих витрат, то основна частка припадає на державне фінансування, а приватний сектор фінансує приблизно лише третину витрат на НДДКР, в той час як для розвинених країн світу частка приватного сектора у структурі цих витрат є основною. Також слід звернутися до аналізу показників енергомісткості економіки. Зокрема, дослідження Світового банку показують, що в Україні найбільш енергомістка економіка у світі у розрахунку на 1 дол. ВВП (наприклад, вітчизняна економіка за даним показником поступається Німеччині у 22 рази), однак катастрофічним є відставання не лише від розвинених країн світу, а й від колишніх республік колишнього СРСР (Росії вітчизняна економіка поступається за цим показником у 16 разів, Білорусі – у 13, а Молдові – у 8) [163].

Зрозуміло, що стрімке подорожчання енергоносіїв протягом кількох останніх років є основною причиною, що робить вітчизняну економіку неконкурентоспроможною на світовій арені, однак, якщо заглибитися до виявлення корінних причин подібної ситуації, то стає зрозумілим, що саме відсутність достатньої мотивації до впровадження інноваційних, у тому числі енергозберігаючих, технологій є основним фактором, який насправді призводить до неконкурентоспроможності економіки країни.

Таблиця 1.4

Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт в Україні

за 1996-2008 рр. [148]



Роки

Обсяг виконаних наукових та науково-технічних робіт за 1996-2008 рр., млн. грн.

Питома вага обсягу виконаних науково-технічних робіт у ВВП, %

Всього, у фактичних цінах

У тому числі

фундаментальні

дослідження

прикладні дослідження

розробки

науково-технічні послуги

1996

1111,7

140,6

321,6

606,9

42,6

1,38

1997

1263,4

188,5

309,2

693,7

72,0

1,36

1998

1269,0

205,5

297,5

682,8

83,2

1,22

1999

1578,2

220,5

330,4

918,6

108,7

1,20

2000

1978,4

266,6

436,7

1106,3

168,8

1,14

2001

2275,0

353,3

304,9

1317,2

299,6

1,13

2002

2496,8

424,9

343,6

1386,6

341,7

1,11

2003

3319,8

491,2

429,8

1900,2

498,6

1,24

2004

4112,4

629,7

573,7

2214,0

695,0

1,19

2005

4818,6

902,1

708,9

2406,9

800,7

1,13

2006

5354,6

1141,0

841,5

2741,6

630,5

1,00

2007

6100,7

1504,1

1132,5

3303,1

761,0

x

2008

8538,9

1927,4

1545,6

4088,2

977,7

x


Крім того, проведений аналіз показав наступне: по-перше, сьогодні спостерігається нова хвиля зростання інтернаціоналізації досліджень та розробок, найбільш високі темпи зростання інтернаціоналізації НДДКР спостерігаються в країнах, що розвиваються, особливо в країнах Азії; по-друге, змінилися рушійні сили інтернаціоналізації НДДКР: це здебільшого отримання доступу до зарубіжних інтелектуальних пулів і прискорення процессу технологічного розвитку, а не проблеми адаптації продукту до нових зарубіжних ринків як це було раніше; по-третє, країни, що розвиваються, все частіше проводять самостійні повноцінні дослідження нарівні з корпораціями з розвинених країн, крім того, компанії цих країн також розміщують свої R&D (Research and Development) філії за кордоном (рис. 1.1).





Рис. 1.1. Витрати на НДДКР України та деяких країн світу у 2008 р. [176]


Витрати компаній на R&D: якщо показник близький до 1 – це свідчить про те, що компанії не здійснюють витрат на дослідження і розвиток; якщо показник близький до 7 – витрати на дослідження і розвиток є досить високими відносно світового рівня.

Враховуючи розглянуті статистичні показники, можна зробити висновок, що в Україні до останнього часу зростання економіки не супроводжувало відповідним зростанням кількості інноваційних розробок та їх впровадженням промисловими підприємствами. Це означає, що економіка країни за темпами технологічного розвитку продовжує збільшувати розрив не лише із розвиненими країнами світу, а й більшістю країн, що розвиваються. Крім того, дослідження вітчизняних економістів свідчать, що незважаючи на певну стабілізацію української економіки після тривалої економічної кризи 90-х років минулого сторіччя, структура галузей ВВП практично не зазнала змін, оскільки істотних перетворень в економіці так і не відбулося [89]. В результаті можна прогнозувати, що за умов усунення протекціоністських бар’єрів після вступу країни до СОТ значна кількість вітчизняних підприємств, які не приділяли достатньої уваги використанню інноваційних технологій, виявляться неконкурентоспроможними, що у результаті негативно вплине як на показники соціально-економічного розвитку країни, так і на загальну суспільно-політичну ситуацію у країні.

Водночас слід звернути увагу не лише на загальні кількісні показники розроблених та впроваджених інновацій, а й на деякі аспекти їх якості, що, однак, ґрунтуючись на статистичній інформації, можна зробити в основному лише за рахунок деяких опосередкованих обчислень.

В Україні за 2008 було опубліковано 133,2 тис. наукових статей і монографій, що виводить країну на передові позиції у світі (для порівняння, у Німеччині – 44,3 тис. наукових статей, у КНР – 29,2 тис., у Росії – 15,8 тис., а у Фінляндії – 5,2 тис.). Водночас, якщо звернутися до статистики міжнародних організацій, які відслідковують посилання на публікації за кордоном, наприклад, SCOPUS – однієї з найбільш повних у світі баз даних наукових публікацій, то виявиться, що у базі даних цієї організації станом на 12.10.2009 з України зафіксовано лише 5,8 тис. публікацій (для порівняння, з КНР – 99,4 тис., з Росії – 30,7 тис., з Фінляндії – 10,0 тис.), крім того, кількість посилань на 2 тис. найбільш цитованих статей з країни становить лише 7,4 тис. (для КНР цей показник становить 43,1 тис., Росії – 30,1 тис., Фінляндії – 29,2 тис.) [176]. Наведені показники свідчать, що наукові публікації з України становлять вкрай незначний науковий інтерес, з чого, відповідно, можна зробити висновок про надзвичайно низьку середню якість наукових публікацій, адже при досить високій загальній чисельності наукових праць такий важливий показник якості публікацій, як кількість посилань, є дуже низьким у порівнянні з іншими країнами світу.

Таким чином, Україна, яка традиційно з часів СРСР характеризувалася високими показниками розвитку науки, кількості наукових співробітників та володіла високими технологіями, які мають важливе значення для експорту, зокрема, у галузі авіабудування, космічних технологій та виробництва зброї, за часів незалежності не спромоглася скористатися своїм науковим потенціалом для трансформації економіки в інноваційний простір [182].

Слід звернути увагу і на питання захисту інтелектуальної власності. Згідно з вітчизняним законодавством патентування передбачає два варіанти: повна процедура з проведенням експертизи і спрощений варіант патентування за декларативним патентом. У першому варіанті патент видається терміном на 20 років і з моменту його отримання дозволяє надійно захистити власника від спроб зазіхань на інтелектуальну власність, однак процедура його отримання в Україні є дуже тривалою і становить до шести років з моменту подання заявки, що неприпустимо для сучасних умов. У другому варіанті патент можна отримати значно швидше (через сім місяців), однак подібні патенти не визнаються світовою спільнотою і не захищають власників від нечесної конкуренції з боку іноземних підприємств [147].

Що стосується загальної патентної активності, то цей показник є одним з найнижчих у світі, навіть у порівнянні із розвиненими країнами (рис. 1.2), зокрема у 2009 р. в Україні було видано 70 патентів. Низьке значення зазначеного показника пояснюється тим, що значна кількість поданих заявок не визнаються світовою спільнотою.

Що стосується позицій України у світових рейтингах конкурентоспроможності, то, як і передбачалося, вони є непривабливими. Зокрема, в 2007 році Україна вперше ввійшла до світового рейтингу IMD World Competitiveness Yearbook, який публікується щорічно з 1989 року, і зайняла у ньому 46 місце з 55 країн світу, що охоплені рейтингом.

Згідно з висновками експертів IMD, Україна знаходиться на межі між країнами, що втрачають свої позиції в сфері конкурентоспроможності, і країнами, що активно підвищують свій рівень за цими показниками. Україні вдалося випередити в рейтингу такі країни, як Мексика, Туреччина, Бразилія, ПАР, Аргентина, Польща і Хорватія.





Рис. 1.2. Кількість патентів, виданих резидентам у 2009 р., тис. шт.


Необхідність комплексної системної державної підтримки інноваційної діяльності у розвинених країнах світу усвідомлена достатньо давно і була реалізована у формуванні національних інноваційних систем (НІС) як систем, які полягають у визнанні наукових досліджень та інноваційного інвестування як головних важелів економічної динаміки, аналізі інституційного контексту інноваційної діяльності як чинника, що прямо впливає на її зміст і структуру, і визнанні інституційної ролі інноваторів-підприємців в економічному розвитку [147].

Теза про те, що основна роль у формуванні дієвої НІС належить державі, знаходить своє підтвердження у науковій літературі [147]. Зокрема, стверджується, що саме держава може реалізувати необхідний комплекс заходів, які не можуть бути здійснені невеликим бізнесом в той час як великий бізнес у них може бути не зацікавлений. Звичайно, роль держави полягає, насамперед, у формуванні відповідної нормативно-правової бази, вирішенні задачі захисту національних інтересів і формування пріоритетів у науково-технічній сфері.

Крім того, важливою є і пряма підтримка інноваційних процесів з боку держави, яка може здійснюватися у вигляді безпосереднього фінансування перспективних наукомістких виробництв за рахунок державних ресурсів, надання пільгових кредитів, виділення грантів на конкурсній основі, здійснення державного замовлення на інноваційні продукти, фінансової підтримки науково-дослідницьких інституцій та окремих вчених.

Крім того, ефективним має бути також і непряме стимулювання державою інноваційного розвитку, яке полягає, насамперед, в пільговому оподаткуванні підприємств, які впроваджують інновації, та наданні інших пільг при реалізації фіскальної політики.

На сьогоднішній день побудові ефективної НІС суттєво перешкоджає недосконалість національного законодавства у цій сфері. Зокрема, прийняті Верховною Радою закони “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” містять лише окремі, у багатьох випадках недостатньо узгоджені між собою, аспекти національної інноваційної політики, чого недостатньо для формування комплексної НІС. Крім того, навіть закладений зазначеними законами фундамент виявляється безкорисним в умовах, коли задекларовані у законодавчій базі положення не реалізуються виконавчою гілкою влади, що характерно для реалій вітчизняного політико-економічного простору. Хоча в цілому у науковій літературі зазначається, що в Україні протягом останніх років спостерігається процес покращення інституційного становища інноваційної діяльності, хоча і досить повільно [147].

Підводячи підсумки вищевикладеного, слід зазначити наступне.

Для сучасного світу інновації є чи не найважливішим фактором конкурентоспроможності підприємства і їх роль з часом лише зростає. Значна роль в стимулюванні впровадження інновацій відводиться державі, яка здатна як прямими, так і непрямими заходами пришвидшити інноваційні процеси. Проте українська економіка, яка унаслідувала від СРСР ряд наукоємних галузей промисловості, за часів незалежності не спромоглася здійснити позитивні зміни, які б сприяли активізації інноваційних процесів. Як показав аналіз, деяке оздоровлення промисловості здійснювалося не за рахунок інноваційних процесів, зокрема, енергомісткість економіки залишається катастрофічно високою, що аж ніяк не сприяє конкурентоспроможності України на світовій арені. Особливо актуальним це питання стає в умовах вступу країни до СОТ, у зв’язку з чим неприпустимим є використання більшості протекціоністських заходів, якими традиційно користувалася влада.

Що стосується наукових досліджень та НДДКР, то Україна не поступається економічно розвиненим країнам як за кількістю наукових публікацій, так і за кількістю патентів. Однак якісні показники публікацій і патентів є дуже низькими, зокрема, вітчизняні наукові праці мають дуже низький індекс посилань за кордоном, а значна кількість патентів видана за спрощеною декларативною схемою і не визнається за кордоном. Не відповідає світовим нормам і структура фінансування наукових досліджень – в Україні лише третина фінансується за рахунок приватного сектора, решта – за рахунок державних коштів, в той же час для економічно розвинених країн світу характерним є обернене співвідношення.

Що стосується вітчизняної законодавчо-нормативної бази з регулювання інновацій, то вона характеризується неузгодженістю, а також недостатньою кількістю законів і підзаконних актів, які б регулювали усі аспекти формування національної інноваційної системи.

Отже, в таких умовах більшість вітчизняних підприємств приречені на самостійне вирішення актуальних проблем організації інноваційних процесів, розробки і впровадження інновацій з метою підвищення конкурентоспроможності.

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Шамота галина михайлівна iconШамота Галина Михайлівна К. е н., старший викладач кафедри фінансів двнз «уабс нбу»
Тому управлінню кредитними ризиками банківських установ приділяється багато уваги як у міжнародній, так і у вітчизняній практиці....
Шамота галина михайлівна iconТип модуля: обов’язковий Семестр: ІІІ обсяг модуля
Вдовін Вікторія Вікторівна, викладач Корицька Галина Іванівна, викладач Цимбрило Світлана Михайлівна, викладач Сидорчук Олена Валеріївна,...
Шамота галина михайлівна iconКатолик галина Вікторівна
Католик галина Вікторівна (14. V. 1959, Львів), психолог, канд псих наук (Дослідження уяви студентської молоді, 1990)
Шамота галина михайлівна iconКатолик галина Вікторівна
Католик галина Вікторівна (14. V. 1959, Львів), психолог, канд псих наук (Дослідження уяви студентської молоді, 1990)
Шамота галина михайлівна iconПро видані співробітниками нні бізнесу
Автор(и): Збарський Василь Кузьмич, Мацибора Віктор Іванович, Чалий Андрій Андрійович, Степасюк Людмила Михайлівна, Рогач Світлана...
Шамота галина михайлівна iconТип модуля: обов’язковий Семестр: ІІ обсяг модуля
Лектор: к філол н., доцент Гнідець Уляна Святославівна, викладач Волошин Марія Михайлівна, викладач Люля Оксана Михайлівна, викладач...
Шамота галина михайлівна iconТип модуля: обов’язковий Семестр: ІІІ обсяг модуля
Лектор: к філол н., доцент Гнідець Уляна Святославівна, викладач Волошин Марія Михайлівна, викладач Люля Оксана Михайлівна, викладач...
Шамота галина михайлівна iconУдк 330. 341. 1(477) Г. М. Шамота, Сумский государственный университет©
В индустриально развитых странах с эффективной рыночной экономикой (сша, Япония, Великобритания и др.) норма дохода в инновационной...
Шамота галина михайлівна iconК е. н., доц. Пересадько Галина Олександрівна

Шамота галина михайлівна iconОвдієнко Ірина Михайлівна

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи