Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм icon

Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм




НазваСумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм
Сторінка1/8
Дата27.05.2013
Розмір1.1 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


ГУМАНІЗМ. ТРАНСГУМАНІЗМ. ПОСТГУМАНІЗМ


Міжнародна науково-теоретична конференція

(Суми, 19 – 20 квітня 2013 року)


Матеріали доповідей та виступів




Суми

Сумськимй державний університет

2013

Гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм :

матеріали доповідей та виступів Міжнародної науково-

теоретичної конференції, м. Суми, 19-20 квітня 2013 року / редкол. проф. Є. О. Лебідь, доц. А. Є. Лебідь– Сумський державний університет, 2013. – 97 с.


У збірнику матеріалів конференції подані здобутки науковців у площині висвітлення актуальних питань філософської антропології, компаративістики, філософії культури, політологічних та гендерних досліджень. Матеріали конференції розраховані на усіх зацікавлених проблемами розвитку сучасного суспільства, людини, місця ціннісної архітектоніки в їх співбутті.


© Сумський державний університет, 2013


Артюх В. О. – канд. філос. наук, доцент

(Суми, СумДУ)


^ ЩО ТАКЕ ІСТОРИЧНА ПАМ'ЯТЬ?

Підтримування стабільності у національній реальності включає в якості складової встановлення відносин з певними подіями минулого, які запам’ятовуються або не запам’ятовуються, наділяються позитивними чи негативними смислами. Історична пам’ять, на відміну від, скажімо, історичної науки, є спрощеними колективними сприйняттями фактів свого минулого членами національної спільноти.

Крім цього, слід пам’ятати, що змістом пам’яті є не стільки факти минулого, скільки стереотипізовані образи цих фактів, чіткіше – їх оцінкові уявлення. Наприклад, таке явище в історії України як Переяславська Рада на рівні історичної пам’яті буде не лише сукупністю фактів, що представлені в історичних джерелах, а, насамперед, типологізованим образом, до якого прикладаються предикати «потрібна», «непотрібна», «позитивне значення», «негативне значення» і т.п. Або ще: ось, наприклад, такий історичний діяч як Іван Мазепа. На рівні історичної пам’яті лише в невеликій мірі її носіїв цікавлять всі факти його особистого життя, навпаки, на перше місце виходить значення, оцінка цієї особи з точки зору ідеологічних вподобань наших сучасників.

Складність ситуації в демократичному суспільстві полягає в тому, що загальнонаціональна історична пам’ять – це угода (культурна, ідеологічна) між різними варіантами локальних моделей пам’яті, що належать різним соціальним групам та політичним силам, що їх представляють. Але бувають настільки взаємовиключні моделі пам’яті, що ніякої їх солідаризації відбутись не може.

Та крім цього є ще одна, часто незрозуміла, особливо для «інфікованих» ідеалами космополітизму, особливість функціонування історичної пам’яті, яка однозначно тлумачиться ними як несправедливість, але незважаючи на таке неприйняття, ця несправедливість є первинною й такою, що дієво показує свою вищість. Мова йде про національний принцип поділу людського світу. У кожної із таких часткових одиничностей як нації є свої загальнообов’язкові «правила гри», що розповсюджуються звичайно лише на членів тільки цієї нації. І метою національної складової об’єктів соціалізації є якраз виховання стану прийняття цих спільних правил національної гри: наприклад, конкретизуючи, незалежно від етнічного походження кожен майбутній громадянин держави повинен знати й поважати Конституцію, підтримувати незалежність держави, знати державну мову, елементарний курс історії, поважати державну символіку і т.п. І подобається такі «правила гри» комусь чи не подобаються, але національна держава буде докладати максимум зусиль, щоб вони діяли.

Елементарний курс історії, про який тут говориться – це не просто холодне, відчужене знання фактів минулого певної нації, це знання яке переживається як моє, рідне минуле. Минуле в національній пам’яті індивіда завжди існує в межах його власного досвіду. Зрозуміло, що носій національної ідентичності безпосередньо не брав участі у подіях такого свого минулого, але він уявляє причетність до нього. Тому він вважає сприйняте минуле нації своїм минулим, своє власне життя, свою біографію черговою ланкою, що продовжує історичний ланцюг нації із минулого через сьогодення в майбутнє. Отже, феномен моєї історії розуміється через об’єктивну відокремленість від чужих національних історій та через індивідуальну злитість з нею.

Формуватись почуття моєї історії починає в дитячі роки (сімейне виховання, система освіти, засоби масової комунікації, художня і спеціальна література й т. п.). Особливо хочеться зупинитись на шкільному курсі національної історії (який, між іншим, продовжується й у вищій школі). Що таке цей курс як не ретельно підібрана комбінація фактів разом із однозначним набором смислів. Це й є та несуперечлива модель історії, що вже у роки сформованості особистості стане матрицею його особистої історичної пам’яті. Така матриця розміщується у свідомості носія національної ідентичності на дорефлективному рівні само-собою-зрозумілих істин, а значить і не може бути піддана ним критиці, а вже у зрілому віці, метафорично висловлюючись, такий Lebenswelt стає умовою перевірки на істинність тих історичних фактів, що наново засвоюються цією людиною. Вона є спрямовуючою силою активності індивіда у певній ситуації, але крім того, вона є і жорстким каркасом, який обмежує гіпотетично безмежну активність індивіда напрямком саме оцього (наприклад, українського), а не іншого національного фактору.

Матриця історичної пам’яті індивіда постає наслідком цілеспрямованої роботи зацікавлених структур суспільства по вихованню лояльного до нації й її політичного режиму громадянина, але крім того, вона стає й умовою подальших активних дій цього громадянина у напрямку укріплення позицій цієї ж нації. Тут вона виступає схемою виробництва національних практик. Можна сказати, що матриця історичної пам’яті обумовлює виробництво зовнішніх національних практик під виглядом внутрішніх структур особистості.

Державні інституції справді в утвердженні нової моделі пам’яті й постійній підтримці її дієвості відіграють панівну роль. Історична пам’ять – це не той феномен, що спонтанно виникає та функціонує у масовій свідомості. Це те, що в першу чергу відображає позиції певного владного інтересу, що, у свою чергу, найбільш повно уособлюються державою. Саме державна влада, а конкретніше ті групи осіб, що мають більші можливості здійснювати узаконене насилля, можуть організовувати й соціальний світ, що їх оточує таким чином, щоб той у найбільшій мірі відповідав їх максимальним інтересам, тобто намаганням зберегти своє домінування на необмежений термін.

Саме держава нав’язує людині як члену певної спільноти національні межі сприйняття, розуміння та запам’ятовування, тобто ті форми мислення, що необхідні для найповнішого контролю над підлеглими. Влада це робить, як уже зазначалось, через культивування таких форм на початкових стадіях соціалізації (тобто ще в дитячому віці) й індивіду, що тільки починає формуватись як особистість нічого протиставити та, й більш того, немає ніякого бажання щось протиставляти так, як початкова tabula rasa досвіду поступово наповнюється тими конструктами, які сформовані панівними групами для реалізації їх влади над підвладними. Матриця історичної пам’яті відноситься саме до таких форм мислення.

І ось тут ми вже можемо говорити про політику історичної пам’яті. Тобто, ще раз: історична пам'ять у контексті політики пам’яті є функцією влади, що визначає як потрібно спільноті уявляти минуле. Політика пам’яті спрямована завжди на створення «потрібного» синтезу теперішнього з минулим. Таким чином, завершена й несуперечлива картина минулого потрібна й тій частині суспільства, що визнала себе політичними українцями, й системі політичної влади, правда, уже виходячи із специфічних інтересів цієї структури.

Фактично через ототожнення певної маси індивідів із сконструйованою моделлю історичної пам’яті в процесі їх соціалізації відбувається конституювання й самого феномену нації. Тому що, що таке нація як не сукупність індивідів, що вважають себе своїми, тобто об’єднаними певними компліментарними зв’язками, серед яких виділяється переживання спільного минулого (звичайно, поряд із відчуттям спорідненості із своєю землею, мовою, культурою і т.п.).

Наступна теза, на яку б ми хотіли вказати, це та, що політика формує одну модель пам’яті. Нація може вважати себе сформованою, коли у переважної більшості населення країни сформоване ототожнення з цією нацією в минулому, теперішньому й майбутньому. Складовою такого ототожнення з цією однією нацією є і відповідна одна модель пам’яті, яка формує у свідомості окремої людини позитивне сприйняття цієї нації. Зміст історичної пам’яті не може бути таким, що у якийсь спосіб заперечує існування нації у сьогоденні.

І якщо реально існують протилежні факти, що створюють ситуацію суперечності, то пояснені вини повинні бути так, щоб цей момент суперечності зник або, навіть залишаючись протилежними, вони повинні бути знівельовані якось іншим історичним контекстом. Як би там не було, але в цілому сама модель історичної пам’яті не повинна містити в собі нерозв’язних протиріч. Україна зараз знаходиться на перехідному етапі своєї історії від стану перебування в межах однієї держави (СРСР) до стану розвинутих форм самостійної державності. На такому ж перехідному етапі перебувають і ті шари суспільної свідомості, що «обслуговують» ці політичні реалії. Сучасне становище у сфері функціонування колективних типів пам’яті в Україні визначається пануванням ситуації непевності, коли в суспільній свідомості і конкурують кілька версій минулого.

Огрублюючи проблему, вкажемо, що зараз відбувається накладка трьох основних типів історичної пам’яті: української, російської та комуністичної. Основне, що між цими моделями не існує моменту взаємоузгодженості. Мова найчастіше йде про конфлікт (хоча все таки можна стверджувати, що тенденція до солідаризації існує між комуністичною й російською моделями (ще її можна назвати совєтською) в боротьбі проти української). Саме гірше, що ці конкуруючі моделі пам’яті існують не тільки на рівні колективних шарів свідомості людини, але й індивідуальної. Таким чином, мова у даному випадку йде про кризу історичної ідентичності індивіда, коли він губиться й однозначно не впевнений відносно того, з якими історіями потрібно пов’язувати себе, а з якими не варто та як інші індивіди будуть реагувати на певний вибір його історичної ідентичності, якщо ж він все таки буде здійснений.

Коли і яким чином українська модель пам’яті може стати панівною у свідомості громадян України? Зрозуміло, що не відразу. Для цього потрібен досить довгий проміжок часу при постійних вольових зусиллях з боку зацікавлених структур. Далі, вона може стати такою через часткове примирення між набором фактів і смислів уже існуючих моделей. Мова йде про адаптацію історично-конфліктних ідентичностей через створення неконфліктної» пам’яті, яка пом’якшує й поступово «стерилізує» проблемні області.

Для стабільного суспільного життя потрібно створення такої історії, яка позбавлена злободенного азарту. Історична стабільність – це така конструкція минулого, в якій всі значущі фігури та минулі події займають шановане місце, утворюючи свого роду парадну патріотичну панораму. У ньому в однаково розкішних рамках розміщуються Шевченко і Гоголь, Петлюра і Кожедуб, Бандера і Федько, Чорновіл і Шелест. Так влаштований будь-який патріотичний канон. Але такий стан може бути досягнутим через деякий проміжок часу, коли вже безпосередні учасники цих подій не будуть впливати на його прийняття чи неприйняття.

Виходячи з тієї ідеї, що найбільше сучасністю використовується недавнє минуле, постає проблема об’єднання конфліктних моментів цієї історії в пам’яті сучасників. Як приклад такого об’єднання часто приводять потрактування подій громадянської війни в Іспанії самими іспанцями. Але справа в тому, що в Іспанії й франкісти, й республіканці, борючись між собою, не забували при цьому, що вони іспанці. В українській ситуації розкол стосується часто цієї національної основи. Крайні варіанти російськоцентричної моделі пам’яті просто заперечують існуванні української національної ідентичності в минулому.

Таким чином, зараз у нас є носії й відверто україноцентричних варіантів, і відверто російськоцентричних, які закріплюють провінційний статус української історії в межах «общерусской» моделі. У нашому випадку зрозуміло, що коли ми говоримо про загальнонаціональну модель пам’яті як угоду, то її складові не можуть бути будь-якими завгодно, умовою її «укладання» є, по-перше, лояльність до стану об’єктивної наявності української нації й держави в сучасності. І по-друге, реальність державної незалежності у сьогоденні повинна підтримуватись (і узаконюватись) традицією фактів державної незалежності в минулому від Росії чи Польщі. Зрозуміло, що носії «общерусской» моделі на «угоду» з таким фактами нездатні, це рівнозначно самозапереченню їх власної історичної ідентичності.

Далі, говорять, що історію завжди пишуть переможці. Зараз українська модель історичної пам’яті не може не формуватись через включення в неї «правди переможених» – отих міліонів знищених тоталітарною системою селян, інтелігенції, прямих політичних опонентів. В результаті картина минулого стає більш вірогідною й при цьому реалізуються інтереси тих соціальних груп, які зараз продовжують розвивати політичну, релігійну чи культурну «правду» колишніх «переможених».


Барвінський А. О. – канд. істор. наук, доцент

(Суми, СумДУ)

Горяйнов Д. Ю. – магістрант

(Суми, СумДУ)


^ ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИКОРИСТАННЯ МУЛЬТИМЕДІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У СУЧАСНІЙ ПЕДАГОГІЦІ

Прискорення науково-технічного прогресу вимагає підвищення вимог до якісного потенціалу працівників, які займаються генеруванням, розробленням і впровадженням нових технологічних ідей. Це, безперечно, ставить нові вимоги до професійної підготовки майбутніх фахівців, оскільки саме вона сприяє переходу до інформаційного суспільства, а,отже, і формуванню пріоритетів розвитку держави.

Сьогоденні умови розвитку засобів навчання сучасної освіти зумовлюються зростаючими інтеграційними процесами, домінантними складовими яких є нові інформаційні технології (НІТ). На сучасному етапі розвитку інформаційного суспільства мультимедійні технології є просто необхідними.

Тому, поява інноваційних інформаційних технологій в педагогіці не є випадковістю. Педагогіка вже давно шукає шляхи досягнення якщо не абсолютного, то високого і стабільного результату в роботі з навчальною одиницею. У декого є заперечення філософського або практичного характеру. Однак усі згодні з тим, що певна адаптація освіти до комп’ютерного століття просто необхідна. Єдиної ж думки про те, якою вона повинна бути, на сьогоднішній день не існує.

Підґрунтям впровадження мультимедійних технологій до освітнього простору є властивість мультимедіа – гармонійне інтегрування різних видів інформації. За рахунок інтенсифікації сприйняття школярами навчального матеріалу стає можливим залучити школярів до процесу пізнання як суб’єктів навчальної діяльності. Разом з тим, впровадження мультимедійних технологій в практику початкового навчання й досі залишається на дискутивно-експериментальному рівні.

Використання мультимедійних технологій у навчальному процесі вимагає врахування низки факторів:

  • особливості психофізіологічного розвитку студентів та школярів;

  • особливості навчально-пізнавальної діяльності студентів;

  • дидактичний потенціал мультимедійних технологій, орієнтованих на ВНЗ;

  • особливості використання мультимедіа у навчанні;

  • вимоги до впровадження мультимедіа у навчальному процесі ВНЗ (вимоги до влаштування й обладнання комп’ютерних класів; до організації роботи студентів з мультимедіа продуктами; ергономічні вимоги до мультимедіа продуктів; вимоги до змісту навчального матеріалу в електронному ресурсі).

З огляду на зазначене, вважаємо доцільним застосування в практиці початкового навчання окремих видів мультимедіа додатків: мультимедіа-презентації, мультимедіа-видання. Отже, використання лекцій-презентацій у ВНЗ призводить до наступних позитивних наслідків:залучення різноманітної бази даних (тексти, таблиці, діаграми, відео-аудіофрагменти) дає можливість розглянути історичний процес у його еволюції; активізує увагу та навчально-пізнавальну діяльність студентів; викладач звертає особливу увагу на логіку подачі навчального матеріалу, що позитивно позначається на рівні знань студентів.

Наступним етапом впровадження мультимедійних технологій в роботу ВНЗ є використання інтерактивних мультимедійних посібників з елементами адаптивного тестування. Використовуючи такий посібник студент зможе постійно вдосконалювати свої знання та тренуватись у проходженні тестів під час вивчення учбового матеріалу. Викладач приймає участь лише у початковому етапі створення тестів та проставленні експертної оцінки по кожному з тестів курсу. Надалі коригування складності та проставлення оцінок студентові робить сама програма на базі адаптивного алгоритму.

Таким чином, підсумовуючи, можемо констатувати, що одним із пріоритетних напрямків у галузі інформатизації освіти є розробка й впровадження мультимедійної техніки, введення в навчальний процес мультимедійних продуктів. Використання у практичній викладацькій роботі сучасних інформаційних технологій дозволяє, по-перше, змінити й збагатити зміст педагогічної освіти, й, по-друге, домогтися підвищення активізації та якості навчально-пізнавальної діяльності студентів на заняттях.


УДК 159.923:82

Батраченко І. Г. – д-р психол. наук, доцент

(Дніпропетровськ, ДОІППО)

Мозгова Т. Ю. – викладач

(Дніпропетровськ, ДНУ імені О. Гончара)


^ ТРАНСФОРМАЦІЯ У ПОСТЛЮДИНУ ЯК ПОТЕНЦІЙНИЙ ВЕКТОР РОЗВИТКУ ЕЛІТАРНООРІЄНТОВАНИХ ЖИТТЄВИХ ДОМАГАНЬ СУЧАСНОЇ МОЛОДІ

Ідея постлюдини в сучасній науковій літературі розуміється як новий виток розвитку ідеї надлюдини, яка у найбільш виразній формі була сформульована Ф.Ніцше [2] і потім у різноманітних варіантах активно розроблялася широким колом філософів, науковців, письменників, кінематографістів тощо. У модель розвитку феномену людини антропогенний якісний стрибок був замінений або доповнений техногенним проривом обмеженостей людської суб’єктності витвореної в результаті всього попереднього антропосоціогенезу. Таким чином, ідею постлюдини, на наш погляд, слід розглядати як концептуалізацію переходу до анропосоціотехногенезу по аналогії до того як десятки тисяч років тому відбулася трансформація антропогенезу, що тривав упродовж кількох мільйонів років у анропосоціогенез.

Одним з механізмів прогнозування людиною свого майбутнього є життєві домагання, суть яких полягає у окресленні гранично можливого для себе рівня цілей. Нерідко висота цілепокладання особистості передбачає досягнення найвищих показників життєздійснення доступного для суб’єкта у спільноті або суспільстві, до якого він належить, або зайняття чи утримування елітарного соціального статусу в відповідному соціумі. Часто предметом таких елітарноорінтованих життєвих домагань виступає належність до еліти світового, національного, регіонального чи галузевого рівня.

З розвитком інформаційного суспільства, передових технологій предмет елітарноорієнтованих життєвих домагань людини змінюється. З’являється таке поняття як «постлюдина», що є образом людини нового типу, результатом інформаційно-кібернетичного розвитку. Фактично це поняття є подальшим розвитком ще концепту Ф. Ніцше про «надлюдину» як про черговий ступінь еволюції людини [2]. Отже, принаймні, потенційно створюються умови для появи ще більш високих ніж елітарні домагання устремлінь особистості, які торкаються особистості у згаданому вище розумінні.

На думку Карпенко К.І. існує дві тенденції щодо оцінки майбутнього розвитку людини. Консервативна тенденція відображає думку про розвиток людини як процес відновлення духовних цінностей минулого й традиційних форм життєдіяльності людей. З точки зору другої, прогресистської тенденції, першочергова роль у розвитку людини відводиться автоматизованим системам збереження та переробітки інформації. Лише розвиток сучасних технологій є необхідною умовою підвищення продуктивності життєдіяльності людини, пом’якшення можливих конфліктів, а людині у своєму розвитку залишається лише пристосовуватися та змінюватися відповідно до цього розвитку [1].

З нашої точки зору, буде більш доцільним виокремити п’ять варіантів бачення ідеї постлюдини, які передбачають якісний стрибок у особистісному розвитку людини: 1) без принципової зміни її біологічної природи та технічної оснащеності (протонадлюдина); 2) у зміні технічної оснащеності людини, без принципових змін особистості та її біологічної основи (людина-кіборг, постлюдина); 3) у біологічній еволюції людини, поза принциповими змінами технічної оснащеності та особистісного розвитку (надлюдина, люден); 4) поєднання макроеволюційного переходу до нового більш досконалого біологічного виду й якісно нового рівня технічної оснащеності поза принциповими змінами особистісного розвитку (постнадлюдина); 5) поєднання біологічного, технічного і особистісного подальшого розвитку людини (мегапостнадлюдина).

Таким чином, в основі життєвих домагань особистості може лежати саме прагнення стати надлюдиною як поєднання біологічного та кібернетичного й необхідність застосування могутніх технологій у своєму розвитку. Тобто критерієм належності до еліти постає перетворення людини в постлюдину в результаті перетворення людської природи в постлюдську за допомогою досягнень в області медицини, біології та інших.

А у разі постлюдського майбутнього найкращими будуть ті, що ефективно використовують результати технічного прогресу, досягнення науки та техніки, ті, хто здатні контролювати час свого старіння та смерті, ті, хто використовують нанотехнології покращення свого тіла та розуму. Чи не підвищиться у цьому випадку цінність технологій змінення людської природи та роботизованих форм існування більше ніж природних якостей людини. Як стверджує американський вчений Р. Моравек: «Недалеко той час, коли наші механічні раби знайдуть душу» [4].

Однак відкритим лишається питання: чи прагнення елітарноорієнтованої людини стати надлюдиною та досягнути елітарного рівня розвитку завдяки передовим технологіям гарантує позитивний розвиток суспільства. У цьому випадку елітою будуть ті особистості, що впроваджують науково-технічні досягнення у всі сфери суспільного життя, тим самим запобігаючи небезпеки та проблем, які трапляються в житті та діяльності людини. Що, можливо, значно прискорить суспільний розвиток та покращить умови людської життєдіяльності.

  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconІнформаційний лист міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Інститут філософії імені Григорія Сковороди нан україни Сумський державний університет Кафедра філософії, політології та інноваційних соціальних технологій
Міжнародної науково-теоретичної конференції «Гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм», яка відбудеться 19-20 квітня 2013 року в Сумському...
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconІнформаційний лист міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Інститут філософії імені Григорія Сковороди нан україни Сумський державний університет Кафедра філософії, політології та інноваційних соціальних технологій
Заочної міжнародної науково-теоретичної конференції «Гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм», яка відбудеться 19-20 квітня 2013 року...
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconКонспект лекцій Суми Сумський державний університет 2012 Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Сумський державний університет
Внутрішній економічний механізм підприємства: конспект лекцій / укладач Н. В. Мішеніна.– Суми : Сумський державний університет, 2012....
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconСумський державний університет. Бібліотека. Довідково-інформаційний відділ
Дні відкритих дверей Сумський державний університет// Данкор. 2007. №45. 7 ноября. С. Б49
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconСумський державний університет 3492 методичнi вказiвки
Методичні вказівки до виконання курсового та дипломного проектування зі спеціальності 05050205 «Гідравлічні машини, гідроприводи...
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconСумський державний університет 3516 Методичні вказівки
Методичні вказівки до практичної роботи “Інформаційні технології апроксимації та прогнозування статистичних медичних даних” з дисципліни...
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconСумський державний університет О. О. Міцура, О. М. Олефіренко Управління інноваційним
Управління інноваційними проектами : конспект лекцій / укладачі: О. О. Міцура, О. М. Олефіренко. – Суми : Сумський державний університет,...
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconСумський державний університет економіка та організація діяльності об'єднань підприємств
Конспект лекцій з курсу «Економіка та організація діяльності об'єднань підприємств» / укладачі: О.І. Карінцева, М. О. Харченко, О....
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconМетодичні вказівки з дисципліни «Зарубіжна література»
Суми Сумський державний університет 2011 Методичні вказівки з дисципліни «Зарубіжна література» до практичних і самостійних робіт...
Сумський державний університет гуманізм. Трансгуманізм. Постгуманізм iconМіністерство освіти І науки України Сумський державний університет 3542 збірник задач із дисципліни «Технологія використання стиснутих газів»
Збірник задач із дисципліни «Технологія використання стиснутих газів» / укладачі: Г. А. Бондаренко, С. О. Шарапов. – Суми : Сумський...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи