Скачати 1.69 Mb.
|
МІНІСТЕРСТВО Освіти і НАУКИ УКРАїНи Сумський державний університет конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент» для студентів спеціальності 7.050104 «Фінанси» заочної форми навчання Затверджено на засіданні кафедри фінансів як конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент». Протокол № 7 від 27.02.2007 р. Суми Вид-во СумДУ 2007 Конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент» / Укладачі: Л.С. Захаркіна, О.О. Захаркін, М.Ю. Абрамчук. - Суми: Вид-во СумДУ, 2007.- 118 с. Кафедра фінансів Зміст
вступ Мета дисципліни. Метою дисципліни «Фінансовий менеджмент» є надання теоретичних та практичних знань щодо управління _фінансовими ресурсами підприємств і організацій різних форм власності, формування фінансової стратегії, оцінювання вартості капіталу, управління фінансовими ризиками. ^ Основними завданнями дисципліни «Фінансовий менеджмент» є:
У результаті вивчення дисципліни студент повинен знати: Мету і завдання, стратегію і тактику фінансового менеджменту; функції і принципи фінансового менеджменту; необхідність і значення обліку часових факторів при прогнозуванні фінансових потоків; основні підходи до управління прибутком; структуру капіталу підприємства; показники, що характеризують стан капіталу; сутність і основні напрямки фінансового управління інвестиційною діяльністю; основні методи фінансового прогнозування і планування; поняття та основні підходи до проведення фінансової санації з позиції ефективного фінансового управління. УМІТИ: Приймати стратегічні і тактичні рішення в галузі фінансового менеджменту, що враховують вартість грошей у часі; управляти активами і пасивами підприємства, управляти прибутком від різних видів фінансово-господарської діяльності; оцінювати вартість капіталу від різних джерел; управляти розміщенням оборотного капіталу, дебіторською заборгованістю; управляти грошовим потоками, реальними і фінансовими інвестиціями; оцінювати фінансові результати діяльності підприємства; здійснювати антикризове управління фінансами підприємств. Дисципліна «Фінансовий менеджмент» вивчається на базі дисциплін «Гроші і кредит», «Інвестування», «Фінанси підприємств», «Фінансова діяльність суб'єктів господарювання», «Інформаційні системи і технології у фінансах». Дисципліна «Фінансовий менеджмент» вивчається в комплексі з дисциплінами «Податковий менеджмент», «Фінансова санація і банкрутство підприємств», «Бюджетний менеджмент». Конспект лекцій складений відповідно до типової навчальної програми дисципліни «Фінансовий менеджмент», що вміщена в нормативну частину навчальних планів підготовки спеціалістів та магістрів за спеціальністю «Фінанси». У конспекті лекцій розкриті сутність та основні стадії розвитку фінансового менеджменту, основні підходи до управління активами підприємства і джерелами коштів; розглянуті особливості управління фінансами при зміні організаційно-правової форми підприємств; проаналізовані основні принципи фінансового менеджменту зовнішньоекономічної діяльності; розглянуті сутність і основні принципі фінансового планування на підприємстві та політика управління фінансовими ризиками. При складанні конспекту лекцій використовувалися: - підручники і навчальні посібники українських авторів А.М. Поддерьогіна, Р.А. Слав'юка, С.О. Маслової, О.Ю. Смолянської, В.М. Шелудько. О.О. Терещенко, Л.Г. Мельника, Ю.С. Цал-Цалко, Г.М. Тарасюка та інших; - зарубіжних авторів О.С. Стоянової, І.Т. Балабанова, І.А. Бланка, Є. Брігхема, Дж. Ван Хорна, Е. Хелферта та інших; - законодавча і нормативна бази України в галузі фінансової діяльності, оподаткування, банківської сфери; - матеріали, подані в періодичній літературі. тема 1 ЗАГАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО управління фінансами Питання 1 Еволюція фінансового менеджменту, його сутність. Питання 2 Мета, основні завдання, функції і механізм фінансового менеджменту. ^ У системі управління різними аспектами діяльності будь-якого підприємства в сучасних умовах найбільш складною і відповідальною ланкою є управління фінансами. ^ являє собою систему принципів і методів розроблення та реалізації управлінських рішень, пов’язаних з формуванням, розподілом і використанням фінансових ресурсів економічних суб’єктів та організацією обороту їх коштів. ^ у фінансовому менеджменті виступають фінансові відносини економічних суб’єктів та їх фінансова діяльність. Суб’єктами управління у фінансовому менеджменті є фінансові менеджери різних рівнів та профілів. ^ свого становлення (1890 - 1930 рр.) фінансовий менеджмент був спрямований на вирішення таких основних проблем:
^ розвитку фінансового менеджменту (1931-1950 рр.) пов’язаний насамперед з подоланням негативних наслідків Великої депресії 1930 р. і післявоєнного економічного спаду. Найважливішими цілями управління фінансовою діяльністю підприємств цього періоду були виведення підприємств із кризового стану та запобігання їх банкрутству, з одного боку, і відновлення їх активності як суб’єктів фінансового ринку - з іншого. Відповідно наукові зусилля у сфері фінансового менеджменту спрямовувалися на вирішення таких основних проблем:
^ розвитку фінансового менеджменту (1951-1980 рр.) характеризувався поглибленням досліджень у галузі загальноекономічної теорії та теорії менеджменту, індивідуалізацією методів управління всіма основними аспектами фінансової діяльності підприємств. На цьому етапі наукові розробки фінансового менеджменту були сконцентровані на вирішенні таких проблем:
^ розвитку фінансового менеджменту (з 1981 р. і до цього часу) характеризується посиленням процесів глобалізації економіки, зростанням нестабільності кон’юнктури окремих видів фінансових ринків, прискоренням темпів науково-технологічного прогресу. За цих умов розвиток фінансового менеджменту спрямований на вирішення таких основних проблем:
Сучасна парадигма фінансового менеджменту базується на теоретичних висновках багатьох наукових дисциплін і відображає найтісніший зв’язок механізмів управління фінансовою діяльністю підприємства з механізмами функціонування та інструментами фінансового ринку. ^ Основною метою фінансового менеджменту доцільно вважати максимізацію ринкової вартості підприємства, оскільки досягнення цієї мети, як правило, свідчить про значний економічний потенціал підприємства, забезпечення добробуту акціонерів, максимальні та стабільні прибутки. У процесі реалізації своєї головної мети фінансовий менеджмент спрямований на реалізацію таких основних завдань: 1 Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до завдань розвитку підприємства в майбутньому. 2 Забезпечення найбільш ефективного розподілу та використання сформованого обсягу фінансових ресурсів у розрізі основних напрямків діяльності підприємства. 3 Оптимізація грошового обігу. 4 Забезпечення мінімізації рівня фінансового ризику. 5 Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. 6 Забезпечення можливостей швидкого реінвестування капіталу при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення господарської діяльності. У процесі фінансового менеджменту окремі завдання мають бути пов’язані між собою для найбільш ефективної реалізації його головної мети. Фінансовий менеджмент реалізує свою головну мету та основні завдання шляхом здійснення певних функцій. Ці функції підрозділяються на дві основні групи: ^ (склад цих функцій у цілому характерний для будь-якого виду менеджменту, хоча має враховувати його специфіку):
2) функції фінансового менеджменту як спеціальної галузі управління підприємством (склад цих функцій визначається конкретним об’єктом фінансового менеджменту):
тема 2 Управління активами підприємства Питання 1 Загальні підходи до управління оборотними активами. Питання 2 Методи управління дебіторською заборгованістю. Питання 3 Особливості управління грошовими коштами підприємства. Питання 4 Управління фінансовими інвестиціями підприємства. ^ Активи підприємства - це майно в його матеріальній і нематеріальній формах, придбане підприємством за рахунок власних або залучених ресурсів, що перебувають у його розпорядженні та призначені для використання у фінансово-господарській діяльності з метою отримання прибутку. Найбільший інтерес для фінансового менеджера становлять питання управління оборотними активами підприємства (товарно-матеріальними запасами, дебіторською заборгованістю, грошовими коштами). Саме від ефективності їх використання залежить результативність роботи підприємства загалом. ^ - грошові кошти та їх еквіваленти, не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання упродовж операційного циклу або протягом 12 місяців з дати балансу. При управлінні запасами особлива увага має бути приділена складанню бюджету закупівлі сировини та матеріалів. Мінімізація поточних витрат з обслуговування запасів є оптимізаційною задачею, що розв’язується у процесі їх нормування. ^ ця задача полягає у визначенні оптимального розміру партії сировини і матеріалів, що поставляється. Розрахунок оптимального розміру партії поставки, за якого мінімізуються сукупні поточні витрати з обслуговування запасів здійснюється за такою формулою (відомою як модель Уїлсона): ![]() де ОРопт - оптимальний розмір партії поставки; Зр - необхідний обсяг закупівлі сировини і матеріалів на розрахунковий період; ПВ1 - розмір поточних витрат із розміщення замовлення, доставки товарів та їх прийому з розрахунку на одну партію, що поставляється; ПВ2 - розмір поточних витрат зі зберігання одиниці запасів. Наприклад, річна потреба в певному виді сировини, що визначає обсяг його закупівлі, складає 1000 тис. грн. Розмір поточних витрат із доставки замовлення товарів з розрахунку на одну партію, що постачається, складає 12 тис. грн. Розмір поточних витрат зі зберігання одиниці запасу складає 6 тис. грн на рік. Підставляючи ці дані в модель Уїлсона, маємо ![]() Отже, упродовж року товар повинен доставлятися 16 разів (1000/63) або кожні 22 дні (360/16). За таких показників розміру партії і частоти поставки сукупні поточні витрати з обслуговування товарних запасів будуть мінімальними (тобто ПВ1 + ПВ2 min). Для запасів готової продукції задача мінімізації поточних витрат з їх обслуговування полягає у визначенні оптимального розміру партії виробленої продукції. Якщо виробляти певний товар дрібними партіями, то витрати зі зберігання його запасів у вигляді готової продукції (ПВ2) будуть мінімальними. У той самий час істотно зростуть поточні витрати підприємства, пов’язані з частим переналагодженням устаткування, підготовкою виробництва та інші (ПВ1). Мінімізація сукупного розміру поточних витрат з обслуговування запасів готової продукції також може бути здійснена на основі моделі Уїлсона (з іншим значенням показників ПВ1 і ПВ2). У цьому випадку замість необхідного обсягу закупівлі товарів використовується планований обсяг виробництва або продажу готової продукції. Як у першому, так і в другому випадках розрахунки можуть бути уточнені з урахуванням мінімальної норми відвантаження (залізничним або автомобільним транспортом), створення на підприємстві певного розміру страхового запасу та інших умов. ^ Дебіторська заборгованість - права (вимоги), що належать продавцеві (постачальникові) як кредиторові з невиконаних покупцем (одержувачем) грошових зобов’язань щодо оплати фактично поставлених за договором товарів, виконаних робіт або наданих послуг. Загалом вона розподіляється на поточну дебіторську заборгованість, яка має бути погашена упродовж одного року, і прострочену, тобто зі строком понад 12 місяців. У свою чергу, із простроченої виділяється заборгованість, за якою минув термін позовної давності. ^ :
Аналіз дебіторської заборгованості найдоцільніше почати зі складання реєстру застарілих рахунків дебіторів. Вихідною інформацією для його складання є дані бухгалтерського обліку із заборгованості відповідних контрагентів, при цьому важливо одержати інформацію не тільки про суму заборгованості, а й про строки її виникнення. Для одержання інформації про прострочення заборгованості аналізуються договори з контрагентами. Коли таку інформацію отримано, всі дебітори ранжуються за розміром наявної заборгованості. Наступним етапом аналізу дебіторської заборгованості є визначення структури та динаміки зміни кожної статті дебіторської заборгованості підприємства. За результатами даного виду аналізу необхідно виявити найбільш слабкі статті дебіторської заборгованості, що мають істотний вплив на її величину. При аналізі іншої дебіторської заборгованості необхідно мати на увазі, що суми враховуються на різних статтях балансу. Аналізуючи іншу дебіторську заборгованість, варто розглянути ті суми, які відносять до заборгованості за підзвітними особами, за виданими їм коштами. Нормальною можна вважати заборгованість, за якою ще не минув термін подання звітів про витрачання коштів. Визначення строку оборотності дебіторської заборгованості необхідне для подальшого визначення можливості скорочення величини конкретної статті дебіторської заборгованості. ^ з метою реалізації поставлених перед підприємством завдань з її мінімізації може здійснюватися за таким алгоритмом окремо для кожної статті дебіторської заборгованості: а) визначення реальної оборотності статті дебіторської заборгованості підприємства: ![]() де ![]() ![]() ![]() б) визначення періоду погашення статті дебіторської заборгованості підприємства: ![]() де ![]() ![]() в) визначення оборотності для необхідного приросту оплаченої валової виручки підприємства (у цьому випадку необхідний приріст оплаченої валової виручки досягається за рахунок зменшення суми дебіторської заборгованості): ![]() де ![]() ![]() г) визначення строку обороту для необхідного приросту оплаченої валової виручки підприємства ( ![]() ![]() ґ) визначення оптимального строку скорочення оборотності статті дебіторської заборгованості ( ![]() ![]() Крім того, аналіз дебіторської заборгованості підприємства варто доповнити методикою оцінки витрат фінансування залежно від строку оборотності дебіторської заборгованості. Одним із основних напрямів управління дебіторською заборгованістю є розроблення кредитної політики, яка передбачає такі умови оплати:
Ці умови виражаються формулою ![]() де ![]() ![]() ![]() Приклад: ![]() Запис ![]() ^ Однією з основ ефективного фінансового менеджменту є раціональне управління грошовими коштами. Сучасні методи планування, обліку та контролю коштів дозволяють керівникові визначити, які з підрозділів і бізнес-ліній підприємства генерують найбільші грошові потоки; у які терміни та за якою ціною найдоцільніше залучати фінансові ресурси; у що ефективно інвестувати вільні гроші. Основними завданнями аналізу грошових коштів є:
Таким чином, до грошових коштів можуть бути застосовані моделі, розроблені в теорії управління запасами, що дозволяють оптимізувати величину коштів. Мова йде про те, щоб оцінити: а) загальний обсяг коштів та їхніх еквівалентів; б) яку їх частку варто тримати на розрахунковому рахунку, а яку у вигляді цінних паперів, що швидко реалізуються; в) у якому разі й у якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію коштів та активів, що швидко реалізуються. Визначення мінімально необхідної потреби у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності спрямоване на встановлення нижньої межі залишку необхідних грошових активів у національній та іноземній валютах (у процесі розрахунків іноземна валюта перераховується за певним курсом у національну). Розрахунок мінімально необхідної суми грошових активів (без урахування їх резерву у формі короткострокових фінансових вкладень) ґрунтується на планованому грошовому потоці за поточними господарськими операціями, зокрема на обсязі витрачання грошових активів за цими операціями у майбутньому періоді. Мінімально необхідна потреба у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути визначена за такою формулою: ![]() де ГАмін – мінімально необхідна потреба у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності у майбутньому періоді; ПРга – передбачуваний обсяг платіжного обороту за поточними господарськими операціями у майбутньому періоді (відповідно до плану надходження і витрачання грошових коштів підприємства); Ога – оборотність грошових активів (разів) у аналогічному звітному періоді (вона може бути скоригована з урахуванням планованих заходів щодо прискорення обороту грошових активів). Розрахунок мінімально необхідної потребі у грошових активах для здійснення поточної господарської діяльності може бути здійснений іншим методом за формулою ![]() де ГАк – залишок грошових активів на кінець звітного періоду; ПРга – планований обсяг платіжного обороту за поточними господарськими операціями у майбутньому періоді; ФРга – фактичний обсяг платіжного обороту за поточними господарськими операціями у звітному періоді; Ога – оборотність грошових активів (разів) у звітному періоді. У практиці застосовуються і складніші моделі визначення мінімального, оптимального, максимального і середнього залишків ГА, які використовуються в тих випадках, якщо у зв’язку з невизначеністю майбутніх платежів план надходження і витрачання грошових коштів не може бути розроблений у щомісячному (подекадному) розрізі. У західній практиці найбільшого поширення набули моделі Баумола та Міллера-Орра. Перша була розроблена В. Баумолом (W. Baumol) у 1952 р., друга – М. Міллером (М. Miller) і Д. Орром (D. Оrr) у 1966 р. Так, відповідно до моделі Баумола залишки ГА на майбутній період визначаються в таких розмірах: а) мінімальний залишок ГА береться нульовим; б) оптимальний залишок розраховується за формулою ![]() де ![]() ![]() ![]() ![]() в) середній залишок грошових активів відповідно до цієї моделі планується як половина оптимального (максимального) їх залишку: ![]() За моделлю Баумола передбачається, що підприємство починає працювати, маючи максимальний і доцільний для нього рівень коштів, і потім постійно витрачає їх упродовж деякого періоду часу. Всі кошти від реалізації товарів і послуг підприємство вкладає в короткострокові цінні папери. Як тільки запас коштів виснажується, тобто дорівнює нулю або досягає деякого заданого рівня безпеки, підприємство продає частину цінних паперів і тим самим поповнює запас коштів до первісної величини. Таким чином, середній запас коштів становить ![]() ![]() Загальні витрати ( ![]() ![]() Перший доданок у цій формулі ( ![]() ![]() Відповідно до моделі Міллера-Орра залишки грошових активів на майбутній період визначаються в таких розмірах: а) мінімальний залишок грошових активів береться у розмірі мінімального їх резерву в звітному періоді (це значення має бути більше нуля); б) оптимальний залишок грошових активів розраховується за формулою ![]() де ![]() в) максимальний залишок грошових активів відповідно до цієї моделі береться в розмірі ![]() Перевищення цього залишку визначає необхідність трансформації зайвих грошових активів у короткострокові фінансові вкладення; г) середній залишок грошових активів розраховується в цьому випадку за формулою ![]() Модель, розроблена Міллером та Орром, являє собою компроміс між простотою і реальністю. Міллер та Орр використовують при побудові моделі процес Бернуллі – стохастичний процес, у якому надходження та витрата грошей від періоду до періоду є незалежними випадковими подіями. Логіка дій фінансового менеджера щодо керування залишком коштів на розрахунковому рахунку виражається в наступному. Залишок коштів на рахунку хаотично змінюється доти, поки не досягає верхньої межі. Тільки-но це відбувається, підприємство починає купувати достатню кількість цінних паперів на суму ![]() ![]() ![]() ![]() Ефективність політики управління коштами підприємства можна оцінити, порівнюючи прогноз бюджету руху грошових коштів, прогнозний бухгалтерський баланс і бюджет доходів та витрат з фактичними даними, отриманими у звітному періоді. Виявлення відхилень дозволить зробити висновки про порушення в русі грошових коштів. ^ В існуючій світовій практиці фондового ринку під інвестиційним портфелем розуміють певну сукупність цінних паперів, що належать фізичній чи юридичній особі, і яка виступає як цілісний об’єкт управління. Це означає, що при формуванні портфеля й у подальшому при зміні його складу та структури менеджер-керівник формує нову інвестиційну якість із заданим співвідношенням ризик/дохід. Теоретично портфель може складатися з паперів одного виду. Його структуру можна змінити шляхом заміщення одних паперів іншими. Разом з тим кожний цінний папір окремо не може забезпечити подібний результат. Мета портфеля – покращити умови інвестування, надавши сукупності цінних паперів такі інвестиційні характеристики, які не можуть бути досягнуті з позицій окремо взятого цінного паперу і можливі лише за їх комбінування. Тобто портфель цінних паперів є тим інструментом, за допомогою якого інвестору забезпечується потрібна стійкість доходу за мінімального ризику. Основною перевагою портфельного інвестування є можливість вибору портфеля для вирішення специфічних інвестиційних завдань. Дохід із портфельних інвестицій являє собою валовий прибуток за всією сукупністю паперів, що входять до того чи іншого портфеля, з урахуванням ризику. Виникає проблема кількісної відповідності між прибутком та ризиком, яка повинна вирішуватися оперативно з метою постійного вдосконалення структури вже сформованих портфелів і створення нових згідно з побажаннями інвесторів. Для цього використовуються різні портфелі цінних паперів, у кожному з яких буде власний баланс між існуючим ризиком, прийнятним для власника портфеля, й очікуваною віддачею (доходом) у певний період часу. Співвідношення цих факторів і дозволяє визначити тип портфеля цінних паперів. Тип портфеля – це його інвестиційна характеристика, заснована на співвідношенні доходу та ризику. При цьому важливою ознакою під час класифікації типу портфеля є те, яким способом і за рахунок якого джерела даний дохід отриманий: за рахунок зростання курсової вартості або за рахунок поточних виплат – дивідендів, відсотків. Виділяють два основних типи портфеля: портфель, орієнтований на переважне одержання доходу за рахунок відсотків і дивідендів (портфель доходу), та портфель, спрямований на переважний приріст курсової вартості цінних паперів, що входять до нього (портфель зростання). ^ орієнтований на одержання високого поточного доходу – процентних і дивідендних виплат. Портфель доходу складається в основному з акцій доходу, що характеризуються помірним зростанням курсової вартості та високих дивідендів; облігацій та інших цінних паперів, властивістю яких є високі поточні виплати. Особливістю цього типу портфеля є те, що мета його створення – одержання відповідного рівня доходу, величина якого відповідала б мінімальному ступеню ризику, прийнятного для консервативного інвестора. Портфель регулярного доходу формується з високонадійних цінних паперів і приносить середній дохід за мінімального рівня ризику. Портфель дохідних паперів складається з високоприбуткових облігацій корпорацій, цінних паперів, що приносять високий дохід за середнього рівня ризику. ^ формується з акцій компаній, курсова вартість яких зростає. Мета даного типу портфеля – збільшення капітальної вартості портфеля разом із одержанням дивідендів. Однак дивідендні виплати проводяться в невеликому розмірі, тому саме темпи зростання курсової вартості сукупності акцій, що входить до портфеля, і визначають види портфелів, що входять до даної групи. Портфель агресивного зростання націлений на максимальний приріст капіталу. До складу даного типу портфеля входять акції молодих компаній. Інвестиції до такого типу портфеля є досить ризикованими, але разом з тим вони можуть приносити найвищий дохід. Портфель консервативного зростання є найменш ризикованим серед портфелів даної групи. Складається, переважно, з акцій великих, добре відомих компаній, що характеризуються хоча й невисокими, проте стійкими темпами зростання курсової вартості. Склад портфеля залишається стабільним упродовж тривалого періоду часу. Націлений на збереження капіталу. Портфель середнього зростання поєднує в собі інвестиційні властивості портфелів агресивного та консервативного зростання. Даний тип портфеля є найпоширенішою моделлю портфеля та користується великою популярністю в інвесторів, не схильних до високого ризику. Формування портфелів зростання і доходу здійснюється з метою уникнення можливих втрат на фондовому ринку як від падіння курсової вартості, так і від низьких дивідендних або відсоткових виплат. Одна частина фінансових активів, що входять до складу даного портфеля, приносить власникові збільшення капітальної вартості, а інша – дохід. Втрата однієї частини може компенсуватися зростанням іншої. Існують такі види даного типу портфеля: 1 ^ До його складу входять папери, що приносять його власникові високий дохід при зростанні вкладеного капіталу. 2 Збалансований портфель припускає збалансованість не тільки доходів, а й ризику, що супроводжує операції із цінними паперами, і тому в певній пропорції складається із цінних паперів зі швидкозростаючою курсовою вартістю та виокоприбуткових цінних паперів. До складу портфеля можуть входити і високоризиковані цінні папери. Визначення рівня прибутковості портфеля Оскільки портфель, що формується інвестором, складається з набору різних цінних паперів, його дохідність та ризик залежатимуть від дохідності та ризику за кожним цінним папером окремо. Крім того, очікувана дохідність портфеля залежить від розміру початкового капіталу, інвестованого в конкретні цінні папери. ^ портфеля може бути обчислена двома способами. Перший спосіб заснований на підставі вартості на кінець періоду і полягає у вирахуванні очікуваної ціни портфеля і рівня прибутковості наприкінці періоду: ![]() де rр – очікувана прибутковість портфеля; W0 – початкова вартість портфеля; W1 – очікувана вартість портфеля наприкінці періоду. Інший спосіб побудований на використанні очікуваної прибутковості цінних паперів і містить розрахунок очікуваної прибутковості портфеля як середньозваженої очікуваних дохідностей цінних паперів, що входять до портфеля. Відносні ринкові курси цінних паперів портфеля використовуються як противаги: ![]() де xi –питома вага і-го цінного паперу в інвестиційному портфелі; ri – очікувана прибутковість i-го цінного папера; N – кількість цінних паперів у портфелі. Для формування інвестиційного портфеля головним є визначення інвестиційної мети інвестора. Відповідно до сучасної теорії портфеля мета інвестора проявляється в його відношенні до ризику та очікуваної прибутковості. Одним із широко застосовуваних методів визначення таких цілей є побудова кривої байдужості (indifference curves), що характеризує переваги інвестора. Вона може бути представлена як двомірний графік, у якому по осі абсцис відкладається ризик, мірою якого є стандартне відхилення (σр), а по осі ординат – винагорода за ризик, мірою якого є очікувана прибутковість (rр). Для побудови кривої байдужості в умовах недостатньо розвиненого та інформаційно закритого українського ринку доцільне використання історичних даних щодо дохідності цінних паперів. ^ має таку послідовність: 1 Визначається статистична оцінка для середньої дохідності і-го цінного папера за певний період спостереження: ![]() де ![]() ![]() ![]() Т – кількість спостережень ( ![]() 2 Розраховується дисперсія цінного паперу за відповідний період спостереження ( ![]() ![]() ![]() ![]() 3 Для визначення взаємозв’язку і напрямку зміни дохідностей двох цінних паперів розраховуються показник коваріації ( ![]() ![]() ![]() де ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() Позитивне значення коваріації свідчить про те, що показники дохідності акцій змінюються в одному напрямку, негативне значення свідчить про різнонаправленість змін дохідностей. Коваріація є низькою, якщо коливання дохідностей двох активів у будь-який бік має випадковий характер. Інтерпретувати коваріацію, так само, як і дисперсію, досить важко через великі чисельні значення, тому практично завжди для виміру сили взаємозв’язку між двома цінними паперами використовується коефіцієнт кореляції. Цей коефіцієнт набуває значень в інтервалі від –1 до +1. Значення кореляції +1 свідчить про сильний взаємозв’язок: будь-яке збільшення дохідності одного з цінних паперів приводить до пропорційного збільшення дохідності іншого. Значення –1 – навпаки, свідчить про різнонаправленість, тобто зростання дохідності одного активу супроводжується падінням іншого. Значення 0 свідчить про відсутність кореляції, тобто дохідність одного цінного папера ніяк не пов’язана з дохідністю іншого. 4. Розраховуються очікувана дохідність ( ![]() ![]() ![]() де х1, х2 – питома вага інвестованих коштів у відповідні цінні папери. Таким чином, на основі розрахованих за алгоритмом показників будується крива байдужості, яка схематично має такий вигляд (рис. 2.1): ![]() ![]() ![]() ![]() ![]() Рисунок 2.1. – Крива байдужості портфеля з двох активів Менеджер у роботі з формування та керування портфелем повинен визначити очікувану прибутковість і ризик для кожного потенційного портфеля, побудувати графік і вибрати один портфель, що лежить на кривій байдужості вище та лівіше щодо інших кривих. При виборі портфеля на базі кривої байдужості менеджер виходить із двох припущень: про ненасичуваність і про запобігання ризику. Передбачається, що інвестор завжди надає перевагу збільшенню рівня свого добробуту. Інвестор, що робить вибір між двома однаковими за всіма (крім очікуваної прибутковості) портфелями, вибере портфель із більшою прибутковістю. Однак якщо інвесторові потрібно вибирати між портфелями з однаковим рівнем очікуваної прибутковості, але різним рівнем ризику, то він вибере портфель із меншим ризиком. Якщо метою інвестора є вибір портфеля з мінімально можливим ризиком (тобто треба так вибрати частки цінних паперів, щоб ризик був мінімальним), то використовується така формула ![]() ![]() Отже, головними параметрами при керуванні портфелем, які необхідно визначити менеджерові, є очікувані прибутковість і ризик. По закінченні певного часу початково сформований портфель вже не може розглядатися менеджером в як оптимальний, найкращий для інвестора у зв’язку зі зміною його відношення до ризику та дохідності, а також інвестиційних переваг або зміною прогнозів самого менеджера. У такому випадку менеджер повинен переглянути портфель:
|
![]() | Конспект лекцій з дисципліни фінансовий менеджмент Базецька, Г.І. Конспект лекцій з дисципліни «Фінансовий менеджмент» (для слухачів другої вищої освіти спеціальності 03050401 – «Економіка... | ![]() | Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси" Фінансовий менеджмент: конспект лекцій / укладачі: О. О. Захаркін, Л. С. Захаркіна. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010.– 156с |
![]() | Конспект лекцій для студентів спеціальності 050104 "Фінанси" усіх форм навчання та слухачів цпо Фінансовий менеджмент: конспект лекцій / укладачі: О. О. Захаркін, Л. С. Захаркіна. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010.– 156с | ![]() | Конспект лекцій з дисципліни "Інноваційний менеджмент" Конспект лекцій з дисципліни “Інноваційний менеджмент” (для студентів 5-6 курсів денної І заочної форм навчання спеціальності 050107... |
![]() | Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Регіональний менеджмент» Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Регіональний менеджмент» (для студентів денної та заочної форм навчання спеціальності 050200... | ![]() | Парасюк О. О. Конспект лекцій з навчальної дисципліни Конспект лекцій з навчальної дисципліни «Паблік рілейшнз» для студентів 4 курсу денної та 5 курсу заочної форм навчання за напрямом... |
![]() | Конспект лекцій для студентів спеціальності „Менеджмент організацій денної і заочної форм навчання Рекламний менеджмент: конспект лекцій / Укладач О. Ю. Древаль. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 91 с | ![]() | Рекламний менеджмент конспект лекцій для студентів спеціальності „Менеджмент організацій” Рекламний менеджмент: конспект лекцій / Укладач О. Ю. Древаль. – Суми: Вид-во СумДУ, 2010. – 91 с |
![]() | Харківська національна академія міського господарства дворкін С. В. Конспект лекцій з дисципліни Конспект лекцій з дисципліни „Інноваційний менеджмент”, (для студентів 5 курсу денної І 6 курсу заочної форм навчання спеціальності... | ![]() | Конспект лекцій з дисципліни «туристське природокористування» Конспект лекцій з дисципліни «туристське природокористування» (для студентів 2 курсу денної І заочної форм навчання напряму підготовки... |