Філіальна мережа банків
Скачати 242.52 Kb.
|
|
Філіальна мережа банків План лекції
Для того, щоб визначити складові та особливості побудови фінансового механізму управління філіями банку необхідно дослідити канали збуту банківських послуг, що існують на даний момент, оскільки основним призначенням філії банку є саме просування банківських продуктів та послуг на регіональні ринки. Банк – це складна органічна структура, суспільна роль яких аналізується теорією банківської фірми, яка, в свою чергу, є складовою частиною більш загальної теорії фірми. Еволюція теорій банківської фірми – це трансформація спрощених уявлень про банк як економічний агент в більш складні. В науковій економічній думці банк асоціативно розглядається як виробник фінансових продуктів та послуг , як інститут фінансового посередництва [], як делегований контролер як мультиплікатор росту тощо. В даній роботі ми будемо розглядати банк як підприємство, що купує, виготовляє та продає на ринку специфічні товари, які за формою прозорі і за змістом абстрактні. Ці товари називаються фінансовими послугами. В основі життєдіяльності такого підприємства лежить створення якісного портфеля доходних активів, що відповідають інтересам покупців, продавців та засновників. Залежно від характеру взаємодії між клієнтом та банком, прямі канали збуту банківських послуг поділяються на: 1. традиційні (стаціонарні, мобільні) – засновані на безпосередньому контакті клієнта з продавцем; 2. нетрадиційні (дистанційні) – канали віддаленого доступу до банківських послуг, до яких відносять:
В сучасних умовах саме стаціонарні канали збуту банківських послуг є найбільш поширеними. Вони можуть бути централізованими, коли продаж банківських послуг здійснюється через головний офіс банку, та децентралізованими, коли збутом банківських послуг займаються філії та відділення. Сьогодні в світі найбільш поширеними є саме децентралізовані системи збуту. Це пов’язано з трансформаційними процесами на ринку покупців банківських послуг, для яких філії відіграють роль консультаційного центру, бо саме через них реалізується переважна більшість послуг масового попиту: стандартизовані послуги в сфері платіжного обігу, грошові вклади (депозити, ощадні вклади населення, інвестиційні заощадження), споживчі кредити населенню тощо. Поряд з децентралізованою має місце й централізована система надання банківських послуг через головний офіс, що пов’язано, перш за все, з необхідністю виправдати очікування VIP - клієнтів при здійсненні ними масштабних фінансових операцій, тому банк повинен мати висококваліфікованих спеціалістів–консультантів, що надають такі послуги. Крім того, перевагою централізованої системи є мінімальний шлях прийняття рішень, оскільки саме в головному офісі банку знаходяться носії різних рівнів компетенції, тоді як у керівників філій та відділень може не вистачати відповідного рівня повноважень для прийняття управлінських рішень при операціях, значних за обсягами. Для того, щоб визначити окремі складові та особливості побудови фінансового механізму управління філіями банку, що є метою нашого дослідження, необхідно визначити роль та значення філії в територіальній мережі банку та виокремити сутнісні характеристики філії, оскільки саме вони впливатимуть на структуру фінансового механізму управління ними. Потрібно відзначити, що розуміння змісту поняття “філія банку” є усталеним, існуючі на сьогодні трактування суттєво не відрізняються. Переважна більшість фахівців []визначають філію банку як відокремлений підрозділ банку, що виконує всі або деякі функції банку (банківські операції та послуги) та має власний баланс, але не є юридичною особою. Філія укладає угоди та веде іншу господарську діяльність від імені банку. Відповідно до Закону України “Про банки і банківську діяльність” “філія – це відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку” []. Необхідно зауважити, що, на відміну від вітчизняного підходу до визначення ролі та місця філії як структурного підрозділу банку, в більшості країн Європи та Сполучених Штатах Америки філія банку є юридично незалежною і відрізняється від філій, що створюються в Україні. Філія на Заході – це філіальний банк (affiliatedbank), тобто банк, усі акції якого було придбано банківською холдинговою компанією (bankholdingcompany), яка створюється з метою володіння акціями одного або кількох банків. Отже, використання в наступних розділах поняття “відділення банку” (branchbanking) при характеристиці закордонної практики має той же зміст, що і поняття “філія банку” в Україні. Філії банку діють від імені банку на підставі положення про філію. Вони виконують банківські та інші операції, передбачені цим положенням, на підставі дозволу, наданого банком, у межах отриманих банком банківської ліценції та письмового дозволу, за винятком операцій, для проведення та обліку яких у них немає належних умов (або яких філії не мають права здійснювати згідно з вимогами чинного законодавства України. Зокрема, їм забороняється відкривати рахунки банкам та в банках, у тому числі укладати кореспондентські відносини. ^ можна помітити те, що філія певною мірою відповідає поняттю юридичної особи. В першу чергу, слід відмітити наділення філії майном, яке відображається на відокремленому балансі, самостійну участь у системі міжбанківських електронних розрахунків та самостійне виконання операцій в межах переданих повноважень і пов’язане з цим отримання доходів, здійснення витрат і формування прибутку. Разом з тим, потрібно підкреслити, що відповідність філії ознакам юридичної особи має обмежений характер. Головною відмінністю філії від юридичної особи є консолідована відповідальність банку за зобов’язаннями будь-якої філії, а також те, що ключові засади, які регулюють діяльність філії, можуть оперативно змінюватися без врахування її вимог і побажань. Таким чином, часткова відповідність філії ознакам юридичної особи виступає об’єктивною причиною її відокремлення в рамках банку, однак обмежений характер цієї відповідності не дозволяє вважати філію юридичною особою, що є об’єктивною передумовою обмеження її самостійності. Саме це є ключовим фактором, що повинен враховуватися при побудові фінансового механізму управління філіями банку. Філіальну мережу банків досить часто ототожнюють з регіональною мережею та розглядають як сукупність філій, відділень та представництв, що можуть бути розташовані як в певній країні, так і за її межами . Для того, щоб краще усвідомити значення та місце філії в регіональній мережі банку, проведемо дослідження характеристик його територіальних підрозділів, результати якого представлені в табл. 1.1. ^
Отже, результати проведеного порівняння переконливо свідчать про те, що саме філії відіграють першочергову роль у формуванні територіально розгалуженої мережі банку, оскільки вони дозволяють не лише оперативно надавати майже повний комплекс банківських послуг, але й виступають основою для подальшого розширення присутності банку в регіонах. Водночас, створення та функціонування мережі філій пов’язане зі значними витратами фінансових та матеріальних ресурсів, що вимагає застосування зваженого підходу при вирішенні питання розвитку регіональної мережі на користь філій. Зокрема, проведене нами дослідження виявило певний перелік переваг та недоліків, притаманних цим територіальним підрозділам банку, які потрібно враховувати при розробці регіональної політики (табл. 1.2). Таблиця 1.2 ^
На основі проведеного дослідження нами було визначено, що розширення мережі філії банку забезпечує зростання масштабів і диверсифікацію діяльності, в першу чергу, за рахунок збільшення обсягів активних операцій та продажу роздрібних послуг. В той же час, розширення масштабів діяльності банків за рахунок мережі філій має і недоліки, пов’язані із складністю управління та контролю: збільшення ризиків; уповільнення руху коштів; додаткові витрати на утримання мережі філій; неузгодженість роботи філій банку та прийняття неефективних рішень; відсутність або недостатність стимулів у працівників філій; утримання нерентабельних філій за рахунок ефективно працюючих. Таким чином, враховуючи специфіку філії як каналу збуту банківських послуг, а також її сильні та слабкі сторони, варто зауважити, що її ефективне функціонування можливе за таких умов: 1. Організація філії носить науково обґрунтований характер і базується на всебічному дослідженні потенційного ринку збуту (одним із перспективних підходів в цьому напрямку є попереднє відкриття представництва банку). 2. Відкриття філій є фінансово вигідним лише в обласних центрах, а також в промислово та економічно розвинутих містах країни, що обумовлено високою витратністю такої технології розширення бізнесу для банку. В інших територіальних одиницях, як правило, більш доцільним є створення відділень. 3. Філія повинна мати повноваження щодо надання широкого комплексу банківських та інших послуг для всебічного задоволення потреб клієнтів та нарощування обсягу операцій банку в регіонах. Вирішення поставлених завдань забезпечується через налагодження ефективного процесу взаємодії банку та його філій, побудову оптимального фінансового механізму управління ними з урахуванням стратегічних і тактичних цілей банку та динамічного зовнішнього середовища. Банківські продукти та послуги розподіляються на:
За проведену підприємницьку діяльність банк отримує фінансовий зиск у вигляді чистого прибутку. Меті доведення банківської послуги до клієнта слугує система банківського збуту, функціонування якої значною мірою визначає стратегічну конкурентоспроможність банку. Методи збуту банківських послуг відносяться до контрольованих з боку банку факторів, за допомогою продуманого використання яких банк цілеспрямовано формує та задовольняє попит на свої послуги. Типи каналів збуту можуть варіюватися в широких межах, тому перед банком стоїть завдання вибору того з них, який б найкращим чином відповідав класу споживачів, необхідному рівню обслуговування, місцю та часу надання банківських послуг. При цьому, як правило, розрізняють прямі та непрямі канали просування банківських послуг. Збутова політика банку спрямована на доведення послуги до потенційного покупця. Процес доведення послуг здійснюється за допомогою функціонування так званих каналів збуту, призначення яких полягає в забезпеченні можливості фізичного контакту з клієнтами; вони використовуються для того, щоб інформувати клієнтів, консультувати їх та надавати їм послуги. Через канали доставки здійснюється постачання інформації, виконання фінансових трансакцій, зворотній зв'язок із клієнтами (підтримка відносин із клієнтами)].
Для банків фактор розвиненості та структурної досконалості мережі філій значною мірою визначає їх конкурентоспроможність на фінансовому ринку України. Тому задача побудови оптимальної географічної та ієрархічної структури територіально відокремлених підрозділів є однією з головних при управлінні банком. Мережа філій банків України на початок 2012 р. налічувала 523 одиниці (рис. 1), тобто скоротилася протягом 2011 року 219 одиниць. Причиною таких тенденцій є реорганізація мережі банків з метою зниження адміністративних витрат.  Рисунок 1 – Динаміка кількості банківських установа за 2006-2011 рр., од. В Україні протягом тривалого періоду часу кількість банків є досить стабільною, але кількість відокремлених підрозділів за період аналізу інтенсивно змінювалася: у посткризовий період спостерігалася тенденція до централізації, тому з метою зниження адміністративних витрат банки активно скорочували кількість філій. Зменшення кількості територіально відокремлених безбалансових відділень спричинене скороченням мережі іноземних банків – деякі великі гравці (ПАТ «Сведбанк», ПАТ «Ерсте банк» та ін.) переорієнтувалися на роботу в інших сегментах ринку і залишили ринок роздрібного банківського бізнесу. Проведений нами аналіз на засвідчив, що банківська система України характеризується значною територіальною концентрацією – банки України, їх філії та відділення зосереджені в певних регіонах (рис. 2).  Рисунок 2 – Розподіл банків, філій, відділень за регіонами станом на 01.01.2012 р., од. У 2011 році із 177 фактично діючих банків-юридичних осіб, які територіально зосереджені в 13 областях України та АР Крим, більше половини (64,41 %) було зареєстровано в столичному регіоні. В Дніпропетровській, Донецькій, Харківській, Одеській, Львівській областях сконцентровано 25,99 % банків України. На решту областей припадає лише 9,60 % банків, при чому в 11 областях банки-юридичні особи відсутні. Ядром регіональних мереж, що об’єднав 60,04 % банківських філій, стали сім областей України – Київська (66 філій), Донецька (52 філії), Дніпропетровська (43 філії), Львівська (39 філій), Одеська (35 філій), Луганська (33 філії), Харківська (22 філії) та Автономна Республіка Крим – (24 філії). Найменш охопленими банківською інфраструктурою є Чернівецька, Волинська та Тернопільська області – на території кожної з них знаходиться лише по 8 філій. За рівнем територіальної концентрації банківські центри можна умовно поділити на чотири групи. 1 група – це група високої концентрації. Вона представлена столичним регіоном – містом Києвом та Київською областю. В цьому регіоні зосереджено більше половини загальної кількості банків, статутного капіталу, капіталу та активів, тоді як деякі обласні центри не мали жодного власного банку (лише філії та регіональні відділення банків інших міст). Така висока концентрація банківських активів та капіталу в столичному регіоні характерна практично для всіх країн СНД. Наступна за Києвом, група середнього рівня територіальної концентрації представлена вісьмома індустріально розвиненими областями – Дніпропетровською, Донецькою, Харківською, Одеською, Запорізькою, Львівською, Полтавською та АР Крим. В цій групі сконцентровано більше третини банків України: Банківські центри двох останніх груп характеризують невеликі значення основних показників, що вказує на низький загальний рівень розвитку банківської сфери на території України. Так, до групи незначної концентрації входять дев’ять регіонів (Луганська, Миколаївська, Волинська, Івано-Франківська, Черкаська, Херсонська, Чернігівська, Сумська та Вінницька області). До останньої групи – групи низької концентрації – входять сім регіонів – Рівненська, Хмельницька, Житомирська, Закарпатська, Тернопільська, Кіровоградська та Чернівецька області. Розташування банківських установ є нерівномірним як географічно по території України, так і відносно середньої кількості населення відповідних областей (рис. 3).  Рисунок 3 – Кількість населення України на одну банківську установу та відхилення показника від середнього станом на 01.12.2012 р. Так, наприклад, у Тернопільській області кількість населення на одну банківську перевищує на 58,23 % середній загальноукраїнський показник – до однієї банківської установи відноситься 3850 чоловік; а в Автономній Республіці Крим та м. Севастополь даний показник становить 1756 чоловіки на одну установу, що на 28,93 % нижче, ніж у середньому по Україні. Такий нерівномірний розподіл банківських установ по Україні пояснюється, особливостями розвитку регіонів, їх соціально-економічним станом та інвестиційною привабливістю. Економіко-соціальний стан регіону та перспективи його подальшого розвитку здійснюють значний вплив на територіальну експансію банків, що є обґрунтованим, адже саме ці фактори обумовлюють в подальшому формування клієнтської бази, її доходи та визначають масштаби здійснюваних банківських операцій. В той же час помітно, що зв’язок між цими факторами не є функціональним. Так, Чернігівська область має невисокий рейтинг інвестиційної привабливості за всіма складовими, однак розвиток фінансово-кредитних інститутів в цьому регіону один з найвищих в Україні; і навпаки, в Вінницькій області більш сприятливі соціально-економічні умови, хоча концентрація є не надто високою. Це дозволяє нам зробити висновок, що окрім названих факторів, експансія банків в регіони України визначається також й іншими факторами, більш суб’єктивного характеру. ^
Поява і домінування перелічених факторів є наслідком посилення конкуренції на регіональних ринках банківських послуг України, підвищення ризиків діяльності банківських інститутів та політизованості вітчизняної фінансової сфери. Значний вплив на розвиток мережі філій вітчизняних банків здійснює їх розмір, що також обумовлює особливості регіональних стратегій різних груп банків (табл. 1). Таблиця 1 – Мережа філій банків України за групами банків
Найбільш розгалужену регіональну мережу мають найбільші банки, що створилися на базі державних – ПАТ «Ощадбанк», ПАТ «Промінвестбанк», ПАТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Укрексімбанк», що пояснюється сприятливими історичними передумовами та наявністю достатніх фінансових можливостей. Значну кількість філій мають системні банки так званої «другої хвилі» – ПАТ «Приватбанк», ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Надра», що пояснюється наявністю достатніх фінансових можливостей, а також агресивною стратегією розвитку даних кредитних інститутів, спрямовану на покриття своєю мережею всієї території України. Варто зазначити, що незважаючи на значні фінансові труднощі ПАТ «Надра» у кризовий період значного скорочення філіальної мережі не відбулося. Що стосується інших категорій банків, то вони більш зважено та обережно підходять до формування власних мереж філій, віддаючи перевагу тим регіонам, де сконцентрована власна клієнтська база та невисокий рівень монополізації банківського ринку з боку найбільших банків. Підводячи підсумки проведеного дослідження, потрібно зазначити, що розташування як головних офісів банків, так і їх регіональних підрозділів на території України є досить нерівномірним, що є наслідком, перш за все, нерівномірності в економічному та соціально-демографічному розвитку регіонів. Такий стан справ вимагає від банків більш детальної уваги в питаннях розміщення своїх установ з використанням нових логістичних методів задля досягнення оптимальності у діяльності мережі. На розвиток мережі філій вітчизняних банків значний вплив здійснюють внутрішні чинники, в першу чергу, їх розмір, який також обумовлює особливості регіональних стратегій різних груп банків. Найбільш розгалужену мережу філій мають системні банки, що пояснюється наявністю достатніх фінансових можливостей; банки інших категорій більш виважено ставляться до формування власних мереж, віддаючи перевагу тим регіонам, де сконцентрована власна клієнтська база та невисокий рівень монополізації з боку найбільших банків. ^ Організація збуту банківських послуг передбачає вирішення питання про розміщення пунктів збуту, тобто про вибір місця розташування і кількості філіалів. По відношенню до чисельності населення найбільша густота філіальної сітки банків склалася у країнах Західної Європи (приблизно один філіал на 1000 чоловік, а в таких країнах як Бельгія та Швейцарія філіальна сітка є ще більш насиченою), Японії (1700 чоловік на 1 філіал), США (2400 чоловік на 1 філіал). Доцільність та ефективність філіальної сітки сьогодні стає першочерговою проблемою для європейських банків у боротьбі за підвищення рентабельності своєї діяльності. За прогнозом відомого швейцарського фахівця Х.-У.Дьоріга у найближчі роки скорочення філіальної сітки банків у Європі може скласти до 30-40 відсотків. В банківській системі України поки що має місце обернена тенденція: спостерігається нарощування філіальної сітки переважною більшістю комерційних банків. При вирішенні питання про відкриття і вибір місця розташування філіалів комерційний банк повинен прийняти до уваги наступні чинники:
На основі практики роботи окремих комерційних банків в Україні можна представити уніфіковану методику визначення привабливості регіону для відкриття на його території філії комерційного банку. Вважається, що вирішуючи вищевказане питання, банки повинні робити вибір "за" або "проти" того чи іншого регіону на основі наступних основних параметрів. Економічний потенціал регіону: а) які галузі промисловості є в даному регіоні провідними, співвіднесення цих даних з досвідом колишньої роботи банку з клієнтами - представниками даних галузей; б) перелік найбільших підприємств регіону (до яких галузей належать, яке їх фінансове становище, у яких банках обслуговуються в даний момент; чи є ці підприємства за тими або іншими параметрами пріоритетною клієнтурою для банку; в) загальна оцінка економічної ситуації в регіоні (загальний спад/підйом, у яких галузях спад, у яких підйом, тенденції розвитку економіки регіону). 2. Оборот галузей, пріоритетних для банку, або визначення ємності відповідних ринків для універсальних банків. При цьому слід провести сегментацію ринків регіону (як за пасивними, так і за активними операціями) і визначити ємність кожного з них (окремо ринок депозитів, ринок цінних паперів, валютний ринок, ринок міжбанківських кредитів, ринок приватних депозитних внесків та інших роздрібних операцій (пластикові картки, чеки). Взагалі в даному випадку бажано проводити більш глобальне вивчення фінансових ринків регіону. Наприклад, доцільно вивчити крім усього іншого також і рівень прибутковості окремих операцій у випадку їхнього проведення в регіоні (наприклад, як показує практика, у ряді регіонів проведення операцій з готівкою більш ефективне, а грошові перекази дають найбільші доходи тільки в 2-3 західних областях). 3. Фінансове становище підприємств області: а) питома вага збиткових підприємств у регіоні; б) обсяг кредиторської заборгованості й окремо обсяг прострочених дебіторської і кредиторської заборгованості в регіоні; в) визначення найбільш і найменш благополучних галузей і по можливості підприємств регіону; г) які тенденції зміни залишків на рахунках підприємств і порівняння даного показника із середнім значенням по Україні, а також виявлення причин цих змін; д) які тенденції і динаміка надходження коштів на рахунки підприємств регіону і основне джерело даних надходжень. 4. Банківська система регіону: а) кількість і найменування діючих на території регіону банків; б) аналіз основних показників діяльності банків регіону: загальний обсяг виданих кредитів і частки кредитів різним галузям у загальній масі, частки валютних кредитів та кредитів у національній валюті у загальній масі; величина простроченої заборгованості і відсотків по прострочених кредитах, а також частка простроченої заборгованості у загальному обсязі кредитів; кошти підприємств і організацій на розрахункових і поточних рахунках (усього) і їхня структура по галузях; внески і депозити підприємств і організацій; в) порівняння вищевказаних показників із аналогічними показниками по інших регіонах; г) основні показники роботи найбільш великих банків регіону: капітал; активи і їх структура; ресурсна база; прибуток; д) кількість збиткових банків; е) кількість філій іногородніх банків, що діють у регіоні та показники їх роботи (ті самі, що й по банках); є) спеціалізація найбільш великих банків і філій іногородніх банків, що діють у регіоні; ж) наявність та кількість банків, які мають відношення до адміністрації регіону та їх найменування. Визначається також політика, яка проводиться керівництвом регіону, стосовно співробітництва з банками, і, зокрема, його ставлення до присутності в регіоні немісцевих банківських структур. Тут же можна оцінити пропозиції з боку адміністрацій регіону щодо співробітництва з банком (наприклад, коротка загальна оцінка пропонованих до впровадження інвестиційних проектів). Досить важливою складовою управління збутовою діяльністю банку є управління збутом. Зазначимо, на відміну від традиційного маркетингу, в банківському маркетингу збутова політика має досить значні специфічні особливості, які головним чином пов’язані з відмінністю банківських послуг від звичайного товару. Специфіка послуг полягає у тому, що вони мають такі характерні риси: невідчутність або нематеріальний характер послуг як продуктів праці, тобто неможливість продемонструвати, побачити, спробувати послуги до їх отримання; нерозривність виробництва і споживання послуг, тобто більшість послуг невіддільні від персоналу, що їх надає; нездатність до зберігання, тобто послуги, не можуть бути збережені для подальшої реалізації. Специфіка самих банківських продуктів зумовлює специфіку їх збуту: у фінансовій сфері не працюють стандартні схеми каналів розподілу з використанням ланцюга посередників, а переважно використовується нульовий канал збуту «банк-клієнт». Використання переважно нульового каналу збуту банківських продуктів значно обмежує можливості фінансової установи щодо управління каналами розподілу, яке по суті зводиться до формування максимально розгалужених мереж регіональних територіальних представництв, філій, відділень та банкоматів. Стратегія в галузі розміщення банківських установ відповідає за виробничу сферу, збутову або товарорух і передбачає, по суті, доведення послуги до потенційного клієнта, тобто це всі дії банку, спрямовані на те, щоб зробити продукт або послугу доступними для цільової аудиторії клієнтів. У її межах розглядаються два аспекти: просторовий - це вибір місцезнаходження збутових точок банківських продуктів та типів збутових каналів; часовий - це фізичний розподіл часу, встановлення годин роботи і терміновості обслуговування. Банківські установи з метою розширення своєї бази клієнтів значно розширюють графік роботи, з використанням автоматизованих і комп’ютеризованих засобів зв’язку та форм доставки банківського продукту, які значно прискорюють швидкість надання банківських продуктів. Для збуту банківських послуг банками використовуються такі типи каналів: власні канали збуту: головне відділення банку в діловій частині міста; стаціонарні й пересувні відділення банку, філії; збут із використанням автоматизованих чи напівавтоматизованих філій, банкоматів; надання банківських послуг за допомогою телефонної мережі, через мережі передачі даних (Т-Online, Internet); залучені канали: збут за допомогою організації дочірніх фірм, участь у капіталі інших банків, страхових компаній, туристичних компаній, підприємств тощо. | ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Схожі:
 | Розгалужена мережа філій банків: переваги та недоліки З одного боку, це дозволило суттєво скоротити витрати банку, проте з іншого – спричинило відтік клієнтів, нижчу якість або обсяги... | | Місце та роль банків у ринковій інфраструктурі: суть економічної функції банків в умовах ринкової економіки Характеристика банківських операцій по формуванню капіталу та банківських зобов’язань, як основи функціонування банків |
| Назва дисципліни Ресурсна політика банків (вс 1) Зміст дисципліни: Змістовий модуль Порядок структурного формування банківських ресурсів Тема Залучені та запозичені ресурси: природа та проблеми формування. Змістовий модуль Планування та регулювання ресурсів комерційних... | | Удосконалення моделей рейтингового оцінювання діяльності банків постановка проблеми Також рейтингова оцінка діяльності банків є одним із невід’ємних елементів у системі управління ризиком. Однак більшість методик... |
| Тема Центральні банки та їх роль в економіці Походження та форми організації центральних банків. Шляхи створення емісійних банків. Організаційно-правові основи центральних банків провідних країн світу Статус центрального банку І основна мета його діяльності. Правовий статус центрального банку. Основний правовий акт, що регулює діяльність... | | Тема Центральний банк у банківській системі Сутність, становлення І розвиток центральних банків Виникнення центральних банків історично пов’язане із централізацією банкнотної емісії в небагатьох банках |
| Тема Роздрібні банківські послуги, їх зміст, значення І сучасний стан Значення та роль роздрібного банківського бізнесу в діяльності вітчизняних комерційних банків Перспективи впровадження роздрібних банківських послуг для населення в практику комерційних банків | | Напрямки інтеграції банків та страхових компаній на інвестиційному ринку України Анотація Анотація. Розглянуто модель розвитку інвестиційного ринку в Україні та показано можливі напрямки взаємодії банків зі страховими компаніями... |
| «міжнародна банківська справа» Тернопіль, 2011 Структура залікового кредиту дисципліни «Міжнародна банківська справа» Змістовний модуль Походження, статус та функції центрального банку, порядок створення комерційних банків, формування банківських... | | 1 Глобальна мережа Інтернет |