Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія icon

Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія




Скачати 192.29 Kb.
НазваУдк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія
Дата18.09.2012
Розмір192.29 Kb.
ТипДокументи
1. /Suray.rtfУдк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія



УДК 338.436

І. Сурай,

Українська Академія

державного управління при Президентові України


Реформування суб’єктів державного управління аграрним сектором економіки України


Аналізується система державного управління аграрним сектором економіки України. Обґрунтовується необхідність подальшого формування ефективної ринкової моделі державного управління аграрним сектором економіки. Викладені пропозиції щодо удосконалення суб’єктів державного управління аграрним сектором економіки України в процесі становлення аграрного ринку.


The system of the state management of agrarian sector of economy of Ukraine is analyzed. Necessity of the further formation of effective market model of the state management for agrarian sector of economy is proved. Offers concerning improvement of subjects of the state management for agrarian sector of economy of Ukraine in the process of formation of the agrarian market are stated.


Перехід від одержавленої, командно-адміністративної економіки до ринкової неми­нуче супроводжується переглядом ролі і місця держави в управлінні економічними процесами, у тому числі пов’язаними з аграрним сектором. Одним з головних недоліків процесу реформування аграрного сектора економіки є помилкове ставлення до вільного ринку, який нібито здійснить саморегулювання усіх економічних відносин на селі.

У результаті реалізації державної політики Незалежної України в аграрному секторі економіки відбулася зміна форм власності на засоби виробництва. Близько 6,7 млн селян одержали у приватну власність 27 млн гектарів сільськогосподарських угідь. На базі колишніх радгоспів і колгоспів були створені нові підприємства на основі приватної власності. Вони потребують зовсім інших послуг з боку держави, ніж ті, що надавалися сільським товаровиробникам в умовах командно-адміністративної системи [1].

В Україні поси­лення державного впливу на реформаційні процеси в аграрному секторі економіки є особливо актуаль­ним і з огляду на те, що в умовах економічної трансформації загострюються соціальні та економічні суперечності і проблеми, що виникли як у дореформений період, так і в ході реформ.

Зазначену проблему під різним кутом зору розглядають провідні вчені країни, у тому числі: М.В. Зубець, І.Г. Кириленко, М.Х. Корецький, В. Малес, М.Й. Малік, А.Ф. Мельник, Г.І. Мостовий, В.Я. Месель-Веселяк, П.Т. Саблук, В.І. Семчик, О. Стра­тілат, В.В. Юрчишин та інші. Але проблема реформування державного управління аграрним сектором економіки України все ще залишається недостатньо розробленою і потребує комплексних наукових досліджень.

З проголошенням незалежності України була розпочата робота з реформування сільського господарства та органів управління сільськогосподарською галуззю. Можна виділити три етапи становлення нової системи державного управління аграрним сектором економіки:

– І етап (1991–1995 рр.) – період інерційного функціонування адмі­ністративно-командної системи;

– ІІ етап (1995–1999 рр.) – період руйнації засад адміністративно-командної системи та формування ринкової моделі державного управління аграрним сектором економіки;

– ІІІ етап (1999–орієнтовно 2004 рр.) – період формування ефекти­вної системи державного управління аграрним сектором економіки [2].

Але до цього часу заходи щодо реформування системи управління аграрним сектором економіки, до якого фактично відносяться всі підприємства, що займаються виробництвом та переробкою сільськогосподарської продукції, незалежно від форми власності і організаційно-правової форми, зводились, по суті, до перерозподілу владних повнова­жень без системного оновлення всього змісту і функцій органів управління.

Таким чином, сьогодні ми маємо ситуацію, коли зміна стану об’єкта управління потре­бує змін суб’єкта управління, тобто реформування органів державного управління аграр­ним сектором економіки України.

Крім того, оцінюючи економічну ситуацію в аграрному секторі економіки України, слід вважати, що через об’єктивні і суб’єктивні причин у 2000–2002 рр. він пра­цює як ринкова система. Однак для закріплення позитивних тенденцій необхідні принципово нові механізми функціонування виробництва, розподілу, обміну та споживання. Але саме започаткований процес становлення ринкових відносин вимагає, щоб державне управ­ління та ринкові регулятори діяли комплексно [2].

Порівняння можливостей поєднання функцій і механізмів держав­ного управління з їх реальним застосуванням в Україні дозволяє зробити такі висновки: по-перше, набір меха­нізмів управління аграрним сектором економіки є надто обмеженим; по-друге, багато функцій державного управління практично не реалізується, хоча потреба у цьому є знач­ною; по-третє, навіть важелі, що застосовуються, належною мірою не спрацьовують.

Така ситуація у сфері державного управління аграрним сектором економіки зумо­влю­ється декількома причинами:

– відсутністю досвіду застосування механізмів державного регу­лювання, що ґрунту­ються на принципах добровільної участі і зацікав­леності суб’єктів господарювання;

– запереченням необхідності державного втручання в економіку при її переході до ринку як непотрібного і навіть шкідливого на поча­тку реформ;

– неспроможністю управлінських структур забезпечити виконання владних рішень.

Проблема реформування структур, що здійснюють державне управління аграрним сектором економіки, зміна їх функцій зачіпають всі елементи системи державного управ­ління аграрним сектором економіки, до якої слід віднести: органи виконавчої влади та координаційні і дорадчі органи, що утворюються ними та при них; державні інспекційні служби та лабораторії; державні організації і установи із особливим статусом; науково-дослідні, проектно-конструкторські інститути та центри, навчальні заклади; державні підприємства і організації, що належать до сфери управління Міністерства аграрної політики України; професійні об’єднання; громадські об’єднання; сільськогосподарські та переробні приватні підприємства на основі приватної власності. У галузевому аспекті ця проблема охоплює весь аграрний сектор економіки України, в територіальному – всю територію держави та зачіпає інтереси 33 % населення країни.

На нашу думку, в реформуванні суб’єкта державного управління аграрним сектором економіки, приведенні структур і функцій органів виконавчої влади, що забезпечують здійснення державної аграрної політики, у відповідність до вимог реалій сьогодення, зацікавленими є як уряд України, так і недержавні професійні організації та об’єднання сільгоспвиробників, приватні сільськогосподарські виробники, які очікують від держави здійснення комплексу заходів щодо:

– підтримки доходів сільськогосподарських товаровиробників на економічно обґрун­тованому рівні шляхом надання державних субсидій;

– розробки та реалізації державної політики шляхом прийняття відповідних законо­давчих актів щодо запровадження ефективної системи економічних важелів впливу на ринок сільськогосподарської продукції і продовольства;

– запровадження державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, яке в умовах становлення ринкових відносин повинно ґрунтуватися на певних загальних принципах: готовність ринкових регуляторів і структур та протекціо­нізм щодо вітчизняних товаровиробників; державна підтримка вітчизняних товаровиробників.

Система регулювання ринку повинна передбачати поєднання трьох форм державної підтримки:

протекціоністської, спрямованої на прямий захист еконо­мічних інтересів вітчизня­них товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках;

ринкової, тобто ґарантії збуту всієї виробленої сільськогосподарської продукції за цінами, що забезпечують нормальне функціонування товаровиробників;

програмної, спрямованої на підтримку заходів, що сприяють технічному переозбро­єнню господарств, зміні їхньої спеціалізації відповідно до вимог ринку [2].

Разом з тим сільськогосподарські товаровиробники очікують від органів виконавчої влади запровадження прозорих схем і механізмів реалізації державних цільових програм, які фінансуються за рахунок державного бюджету. Ще одним суттєвим очікуванням є надання державної підтримки діяльності професійних організацій, створених ними, зрос­тання впливу цих організацій на формування маркетингової стратегії підприємств.

Не менш важливим чинником, який визначає зацікавленість господарюючих суб’єктів у реалізації заходів щодо вдосконалення управління аграрним сектором економіки, є передача виконавчих функцій від органів виконавчої влади до державних підприємств-операторів, які повинні забезпечувати реалізацію державного регулювання діяльності та державної підтримки сільгоспвиробників. Такий крок держави повинен забезпечити обмеження впливу чиновника на процеси розподілу фінансових та інших ресурсів, усунен­ня передумов для різного роду корупційних діянь.

За Конституцією України [3, ст.113] система органів виконавчої влади має структурні ланки трьох організаційно-правових рівнів:

1) вищий рівень – Кабінет Міністрів України;

2) центральний рівень – міністерства, державні коміте­ти та інші підвідомчі Кабінетові Міністрів України центральні органи виконавчої влади (згідно з Указом Президента України ”Про систему органів виконавчої влади” № 1372 від 15.12.99 до центрального рівня органів виконав­чої влади слід також віднести урядові органи);

3) місцевий або територіальний рівень [4].

Основними напрямами діяльності Кабінету Міністрів України щодо забезпечення управління у сфері аграрної політики сьогодні визначено:

– вироблення стратегічного курсу органів виконавчої влади щодо здійснення аграрної політики держави;

– розроблення проектів законодавчих актів і підзаконної нормативно-правової бази щодо забезпечення ефективного розвитку аграрного сектора економіки;

– спрямування і координація діяльності органів виконавчої влади з реалізації політич­ного курсу держави у галузі сільськогосподарського виробництва.

У зв’язку з цим можна виділити окремі групи функцій уряду, в тому числі щодо управ­ління аграрним сектором, а саме:

1) функції Кабінету Міністрів України як колегіального органу;

2) функції Кабінету Міністрів України, що виконуються членами уряду, зокрема, спрямування, координація і контроль за діяльністю міністерств та інших підвідомчих Кабінету Міністрів органів виконавчої влади;

3) функції Кабінету Міністрів України, що забезпечуються урядовими комітетами.

Віце-прем’єр-міністр з питань агропромислового комплексу очолює Урядовий комітет з реформування аграрного сектора.

З 2000 року до його складу входили: міністр аграрної політики України; державні секретарі Мінекоресурсів, Міністерства економіки та європейської інтеграції України, Міністерства охорони здоров’я, Мінфіну; голови Державного комітету по земельних ресурсах, Державного комітету лісового господарства, Державного комітету по водному господарству [5 – до грудня 2002 р.], а з грудня 2002 року до складу Урядового комітету входять члени Кабінету Міністрів України, керівники, заступники керівників центральних органів виконавчої влади, а також з правом дорадчого голосу народні депутати України (за згодою) [5, зі змінами відповідно до Постанови КМ України № 1179 від 19.08.2002 р. та № 1853 від 12 грудня 2002 р.].

Віце-прем’єр-міністр з питань агропромислового комплексу також спрямовує, коор­динує та контролює в межах своїх функціональних повноважень діяльність Мінагропо­літики; через Мінекоресурсів – Держкомлісгоспу, Держводгоспу та Держкомзему; ДАК “Хліб України”, НАК “Украгролізинг”; Державного агентства з управління матері­альним резервом щодо продовольчих ресурсів; Української академії аграрних наук (у межах, визначених законодавством); національного аграрного університету (у межах, визначених законодавством) [1; 4; 6].

Здійснення державного управління в окремих галузях в Україні покладено на цент­ральні органи виконавчої влади, які поділяються на три види:

– міністерства, керівники яких входять до складу Кабінету Міністрів України;

– державні комітети та інші центральні органи виконавчої влади, статус яких при­рівнюється до Державного комітету України;

– центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом [7].

Міністерства є центральними органами державної виконавчої влади, основними завдан­нями яких є реалізація державної політики у відповідних галузях. Вони підпоряд­ковані Кабінету Міністрів України.

Після проголошення незалежності України неодноразово проводилися заходи щодо реорганізації центральних органів виконавчої влади, частково змінювалися їх функції. Але цим заходам з реформування системи управління, в тому числі і управління аграрним сектором економіки, бракувало системності, послідовності і наукового обґрунтування. Кожна із реорганізацій центральних органів управління у сфері аграрної політики, прове­дена за період 1991–2001 років, приносила зміни назв; зміни кола суміжних з сільським господарством галузей (це коло то зменшувалося, то навпаки ставало більшим); часткові зміни функцій. Ці зміни були, по суті, перерозподілом владних повноважень, черговою кадрово-структурною перестановкою, отже, були частковими, без системного оновлення всього змісту і функцій органів управління сільським господарством [1].

Чинне Положення про Міністерство аграрної політики України (Мінагрополітики України), затверджене Указом Президента України від 7 червня 2000 року № 772, зазнало суттєвих змін і доповнень [8] у зв’язку із введенням, з метою удосконалення системи державного управління, інституту державних секретарів [9]. Відповідно до Положення, Мінагрополітики України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що стосуються визначених галузей, розробляє пропозиції щодо удосконалення законо­давства та в установленому порядку виносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України, а також забезпечує реалізацію державної аграрної політики, організовує розроблення і здійснення заходів щодо ґарантування продовольчої безпеки держави та забезпечує здійснення державного управління у сфері сільського господар­ства, садівництва, виноградарства, харчової промисловості, рибного господарства, переробки сільськогосподарської продукції [1; 4; 10].

Сьогодні структура Мінагрополітики включає 11 департаментів (організаційної роботи, стратегії розвитку аграрної економіки, фінансово-кредитної та податкової полі­тики, міжнародної інтеграції, інвестиційної політики та розвитку аграрного бізнесу, нау­ково-технічної політики, розвитку соціальної інфраструктури сільської місцевості, ринків продукції рослинництва та розвитку насінництва та тваринництва, реформування сільського господарства, розвитку підприємництва та інфраструктури сільськогоспо­дарських ринків та інші), які складаються з управлінь. Крім того, є окремі управління з таких питань, як юридичні, управління державною власністю, ревізії і контролю, орга­нізації та методології бухгалтерського обліку і фінансової звітності, реформування управ­ління АПК та соціально-трудових відносин [1; 4].

Наприклад, Департамент розвитку підприємництва та інфраструктури сільськогоспо­дарських ринків узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить і розробляє пропозиції з удосконалення законодавства з цих питань, а також займається розробленням і здійсненням заходів щодо розвитку рин­кової інфраструктури (аграрні біржі, аукціони худоби, оптові продовольчі ринки, обслуго­вуючі сільськогосподарські кооперативи, кредитні спілки, страхові компанії, виставки і ярмарки тощо) [11]. Крім того, здійснює координацію роботи діяльності державних підприємств, установ і організацій згідно з переліком 10, затвердженим наказом Мінагрополітики від 5 червня 2001 року № 150 [12].

У складі Мінагрополітики України постановами Кабінету Міністрів України утворені урядові органи державного управління, які у межах своєї компетенції беруть участь у реалізації державної політики у відповідній підгалузі або сфері діяльності центрального органу виконавчої влади. Нині це Державний департамент продовольства України, Дер­жавний департамент ветеринарної медицини, Державний департамент рибного господарства, Державна інспекція по нагляду за технічним станом машин, обладнанням і якістю пально-мастильних матеріалів, Головна державна інспекція якості та сертифі­кації сільськогосподарської продукції (відділ). Як визначено Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 р. № 386, Урядовий орган державного управління діє у складі міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади і підпо­рядковується йому [13].

Елементом системи державного управління аграрним сектором економіки України, як уже зазначалося, є також група державних організацій і установ із особливим статусом, до яких відносяться державні та національні акціонерні компанії. Наприклад, Державна акціонерна компанія “Хліб України” (ДАК “Хліб України”) утворена з метою задово­лення потреб населення, установ і підприємств будь-якої форми власності у продоволь­чому і фуражному зерні, продуктах його переробки, не зерновій сировині, елітному і сор­товому насінні, надання послуг із зберігання, переробки та реалізації сільськогоспо­дарської продукції. Предметом діяльності Компанії є: виконання функцій державного агента із забезпечення державної заставної закупівлі зерна; формування ресурсів зерна та продуктів його первинної переробки на регіональному і загальнодержавному рівнях; надання послуг із зберігання зерна, його обробки та технологічної переробки; організація та проведення виставок, виставок-продажів, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів, культурно-освітніх заходів, благодійних акцій; надання фізичним та юридичним особам виробничих, сервісних та консультаційних послуг [14].

Завдання, яке необхідно вирішити під час реформування суб’єктів державного уп­равління аграрним сектором економіки, полягає в тому, щоб чітко визначити і забезпечити розподіл повноважень між органами в системі органів державного управління аграрним сектором як по горизонталі, так і між загальнодержавним, обласним і місцевим рівнями, при цьому максимально спростити систему прийняття управлінських рішень; оптимізу­вати структуру системи органів державного управління аграрним сектором; забезпечити збалансованість повноважень і відповідальності органів виконавчої влади різних орга­нізаційно-правових рівнів; запровадити систему моніторингу наслідків реалізації аграр­ної політики та оперативної підготовки законодавчих і нормативних актів для її вдос­коналення.

У практичній площині можна виділити щонайменше три альтернативних варіанти дій щодо реформування суб’єктів державного управління аграрним сектором економіки, а саме:

1) залишити без змін;

2) розширити повноваження та функції Мінагрополітики щодо регулювання ринків сільськогосподарської продукції;

3) звільнити Мінагрополітики від виконавчих функцій.

Альтернатива 1 не передбачає проведення жодних структурних змін у державному управління аграрним сектором економіки України. Вирішення проблем удосконалення управління галуззю забезпечується за рахунок активізації законотворчої і нормотворчої роботи, а також активізації адміністративних важелів впливу.

Альтернатива 2 реалізується за рахунок розширення повноважень і функцій Мінагро­політики щодо регулювання ринків сільськогосподарської продукції, зокрема шляхом передачі до сфери його управління ДАК “Хліб України“, з розширенням функцій остан­ньої в частині управління ринками всіх видів сільськогосподарської продукції (відпо­відно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 р. № 604 [15]).

Альтернатива 3 передбачає, що міністерство здійснює функцію керівництва проце­сами формування аграрної політики, займається розробкою державної аграрної політики та розробкою програм щодо розвитку аграрного сектора. Виконавчі функції передані агенціям.

Наприклад, Департамент розвитку підприємництва та інфраструктури сільськогоспо­дарських ринків, у складі Міністерства аграрної політики, узагальнює практику застосу­вання законодавства з питань, що належать до його компетенції, вносить і розробляє пропозиції щодо удосконалення законодавства з цих питань, розробляє програми розвитку підприємництва й інфраструктури сільськогосподарських ринків та контролює їх вико­нання. Реалізацію державної політики щодо розвитку ринків сільськогосподарської продукції здійснює державна організація – Державне агентство аграрного ринку. Метою його діяльності є задоволення потреб населення, установ і підприємств будь-якої форми власності у продовольчому і фуражному зерні, продуктах його переробки, не зерновій сиро­вині, елітному і сортовому насінні, надання послуг із зберігання, переробки та реалі­зації сільськогосподарської продукції. Агентство виконує також і функцію державного агента із забезпечення державної заставної закупівлі зерна; формування ресурсів зерна та продуктів його первинної переробки на регіональному і загальнодержавному рівнях; надання послуг із зберігання зерна, його обробки та технологічної переробки, організація та проведення виставок, виставок-продажів, аукціонів, торгів, конференцій, семінарів, культурно-освітніх заходів, благодійних акцій; надання фізичним та юридичним особам виробничих, сервісних та консультаційних послуг. У результаті цього має бути забез­печена стабілізація аграрного ринку і захист сільгоспвиробника.

До головних завдань Агентства аграрного ринку можна віднести:

– інтервенційні закупки надлишків основних сільськогосподарських продуктів і продуктів, отриманих від їхньої переробки;

– інтервенційний продаж цих продуктів на внутрішньому і зовнішньому ринках;

– надання доплат до цін закупки і збереження;

– надання експортних субвенцій;

– накопичення і розпорядження державними резервами сільськогосподарських продук­тів, а також продовольчих продуктів і напівпродуктів у рамках визначених завдань і призначених на для цього фінансових засобів;

– надання кредитних гарантій, за винятком інвестиційних кредитів, для підприємців, які виконують завдання, доручені їм Агентством.

До завдань Агентства також повинні належати:

– аналіз ринку сільськогосподарських і харчових продуктів;

– подання Кабінету Міністрів пропозицій щодо введення нових правових і органі­заційних правил, що стосуються функціонування ринку сільськогосподарських і продо­вольчих продуктів та пропозицій щодо правил зовнішньої торгівлі продуктами, які є предметом інтервенційної діяльності Агентства;

– ініціація й участь в організаційних заходах, спрямованих на розвиток ринку аграр­них і продовольчих продуктів.

Обсяг інтервенційної діяльності Агентства вказується в річних програмах, що пода­ються директором Агентства Кабінету Міністрів на затвердження після консультацій з міністром аграрної політики, міністром фінансів і Радою Агентства. Ця річна програма інтервенційної діяльності повинна охоплювати:

– список основних сільськогосподарських продуктів, а також продовольчих продуктів і напівпродуктів, що є предметом діяльності Агентства;

– прогноз рівня цін, за якими Агентство проводитиме інтервенційну діяльність і розпо­ряджатиметься державними резервами;

– засоби, необхідні для інтервенційних дій.

Агентство повинно вести самостійну фінансову політику. Воно використовує бюд­жетні кошти держави, обумовлені щороку в бюджетному законі, а також його засоби мо­жуть поповнюватися банківськими кредитами і позичками.

Агентством управляє директор, якого призначає Кабінет Міністрів України (за пропозицією міністрів: аграрної політики і фінансів), а дорадчу роль виконує Рада Агентства, до складу якої входять представники організацій сільськогосподарських виробників, організацій виробників, пов’язаних із переробкою сільськогосподарських продуктів, торгівлі, спілки споживачів і державної адміністрації.

На нашу думку, впровадження останньої, третьої, альтернативи дозволить:

– підвищити роль стратегічного планування і регуляторних функцій Міністерства та запровадити механізм координації процесу впровадження політики;

– розмежувати політичні і адміністративні функції, зокрема розмежувати їх струк­турно;

– розмежувати функції розробки політики і наглядові функції та власне виконавчі функції (делегування виконавчих повноважень до агентств);

– відмовитись від механізмів безпосереднього управління Міністерством підпорядко­ваними йому організаціями і підприємствами.

Кроки щодо удосконалення суб’єктів державного управління аграрним сектором еко­номіки на першому етапі можуть бути непопулярними через їх неоднозначне сприй­няття самим апаратом управління, проте вони повинні носити радикальний характер і бути реалізованими в короткі, жорстко визначені терміни.

Впровадження рекомендованої альтернативи потребує ґрунтовної підготовки. Необхідно розробити загальну модель системи державного управління аграрним секто­ром економіки, де чітко виписати функції кожного елемента та взаємозв’язки між елемен­тами системи. При цьому потрібно враховувати зміни, що відбуваються у зв’язку з розвит­ком місцевого самоврядування, розвитком громадських організацій. Зміни горизонталь­них зв’язків між суб’єктами державного управління аграрним сектором економіки повин­ні бути узгоджені зі змінами на регіональному (місцевому) рівні; зміни повинні бути систем­ними, комплексними, науково-обґрунтованими, мати законодавче супроводження.

Література

1. Сурай І. Від директиви до дорадництва (зміна форм державного впливу на агро­промисловий комплекс) // Збірка наукових праць УАДУ: В 4 ч. – ч. 1. – К.: Вид-во УАДУ, 2000. – Вип. 2. – 380 с. – С. 357–365.

2. Мостовий Г. Концептуальні засади державного регулювання аграрного ринку в період його формування // Актуальні проблеми державного управління. – Харків: УАДУ при Президентові України, Харківський філіал, 2000. – С. 127–138.

3. Конституція України. – К.: Україна, 1996. – 54 с.

4. Органи державної влади в Україні: структура, функції та перспективи розвитку: Навч. Посіб. / За заг. ред. Н.Р. Нижник. – К.: ЗАТ “Нічлава”, 2003. – 288 с. – С. 144–155.

5. Про урядові комітети: Постанова Кабінету Міністрів України від 17.02.2000 р.
№ 339.

6. Про функціональні повноваження Прем’єр-міністра України, Першого віце-прем’єр-міністра України, віце-прем’єр-міністрів України: Постанова Кабінету Міні­стрів України від 11.07.2001 р. № 784.

7. Про зміни у структурі центральних органів виконавчої влади: Указ Президента України від 15.12.1999 р. № 1573.

8. Про внесення змін до Положення про Міністерство аграрної політики України: Указ Президента України від 30 жовтня 2001 р. № 1021.

9. Про чергові заходи щодо подальшого здійснення адміністративної реформи в Україні: Указ Президента України від 29 травня 2001 р. № 345.

10. Питання Міністерства аграрної політики України: Указ Президента України від 7 червня 2000 р. № 772.

11. Про положення про структурні підрозділи Мінагрополітики України: Наказ Мінагрополітики від 8.11.2000 р. № 222.

12. Про делегування повноважень щодо управління майном державних підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Мінагрополітики України: Наказ Мінагрополітики від 5 червня 2001 р. № 150.

13. Про затвердження Типового положення про урядовий орган державного управ­ління: Постанова Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2000 р. № 386.

14. Про затвердження Статуту Державної акціонерної компанії ”Хліб України”: Постанова КМУ від 14 березня 2001 р. № 240 (Із змінами, внесеними Постановою КМУ від 01.07.2002 № 872).

15. Про реструктуризацію ДАК “Хліб України”: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 жовтня 2002 р. № 604.

Схожі:

Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 338. 436: 664. 1 М. Л. Гончарова
У статті розглянуто різні форми організації міжгосподарських і міжгалузевих зв'язків у цукробуряковому підкомплексі як засобу забезпечення...
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 338. 5 056. 257: 338. 43 Л – 56
Л – 56 Гнучкий розвиток підприємств на основі оптимізації повних витрат: Монографія. – Суми: Видавництво СумДУ, 2009. – 170с
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 336. 71 І.І
Д'яконова, канд екон наук, доц., Двнз "Українська академія банківської справи нбу"
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 631. 95 Екологічні інновації в апк
Пересадько Г. О., Українська академія банківської справи Національного банку України
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 631. 95 Екологічні інновації в апк
Пересадько Г. О., Українська академія банківської справи Національного банку України
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 336. 11: 35 І.І
Д'яконова, канд екон наук, доц., Двнз "Українська академія банківської справи Національного банку України"
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 338. 246. 87 (477) Є. А
Аналіз передумов формування та оцінка сучасного стану енергетичної безпеки України
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 316. 42: 338. 1 Н. В. Винниченко
Нвестиційна та соціальна складові загальної концепції соціально-економічного розвитку україни
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 331. 101. 262: 613. 94 The Candidate of Historical Sciences, Tkachenko I. V
Державний вищий навчальний заклад «Українська академія банківської справи Національного банку України»
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 332. 136 Методологічні засади стратегічного планування соціально-економічного розвитку міста
Двнз „Українська академія банківської справи Національного банку України, м. Суми
Удк 338. 436 І. Сурай, Українська Академія iconУдк 336. 71: 330. 341. 1 Г. О. Пересадько, к е. н., Двнз «Українська академія банківської справи нбу»
О. В. Радченко, доцент кафедри статистики, агд та маркетингу Сумського Національного аграрного університету
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи