Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства icon

Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства




Скачати 138.8 Kb.
НазваНтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства
Дата18.09.2012
Розмір138.8 Kb.
ТипДокументи
1. /ofnervkes.rtfНтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства




О. Мицик,

НТУУ “КПІ”


Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства


У статті доведено актуальність проблеми конкурентної взаємодії на електро­енер­гетичних ринках; наведено ієрархію основних причин існування природних монополій в економічній системі суспільства. Докладно проаналізовано загальноєвропейське законо­да­вство щодо Єдиного енергетичного ринку: Паризький договір, Мааштрихтська угода, Директива про прозорість цін, Транзитна директива, Римський договір. Приділя­ється увага поєднанню наднаціональних і державних цілей в енергетичному регулюванні на прикладі енергосистем Франції та Німеччини.


The urgency of a problem of competitive interaction in the electric power markets is proved in given article ; the principal causes hierarchy of natural monopolies existence in economic system of the society is given. The all-European legislation concerning the Uniform Power Market is in detail analysed: the Parisian Agreement, the Maastricht Agreement, the Price Transparency Directive, the Transit Directive, the Roman Agreement. Attention is paid to connection of above-national and state’s purposes in power regulation on the French and Germany power system example.


Електроенергетика є базовою галуззю в народному господарстві будь-якої країни: майже жоден товар не можна виготовити, жодну послугу не можна надати без викори­стання електричної енергії. Через цю обставину багато макроекономічних показників діяльності економічної системи будь-якої країни (національний дохід, валовий внутрішній продукт, індекс розвитку людини) тісно пов’язані з рівнем тарифів на „електрику”.

Ще з часів Адама Сміта відомо, що найдієвішим інструментом зниження ринкових цін є конкуренція – здорове економічне суперництво, яке має на меті перемогу над найближчими конкурентами за допомогою коректних методів ділової поведінки. Тому органи виконавчої влади багатьох країн (особливо яскраво ця тенденція проявляється у Сполучених Штатах) встановили недвозначну ціль своєї діяльності: захист конкурентного ідеалу в усіх його проявах. Але через специфіку формування енергетичного ринку, яку визначає існування природної монополії, при реалізації такого підходу виникають труднощі (докладніше про причини існування природних монополій див. схему на рис. 1).

У період структурної перебудови економіки, коли динамічні зміни відбуваються в усіх галузях економічної системи України, особливої важливості набуває досвід розви­нених країн у вирішенні відповідних питань. Незважаючи на те, що вихідні умови форму­вання паливно-енергетичного сектора відрізняються, існують загальноприйняті підходи, які, накладаючись на національні особливості, сформують у майбутньому дієвий механізм забезпечення струмом роздрібних споживачів як в Україні, так і за кордоном.


Рис. 1. Причини існування природних монополій


З об’єктивних причин [5. – С. 8] галузь тяжіє до монолітної структури, тому електро­енергетика у багатьох країнах світу довгий час була побудована відповідно до простої парадигми: електроенергетична галузь – це природна монополія, де єдина компанія може забезпечити сервіс найбільш ефективно. Така парадигма стосується генерування, переда­чі і дистриб’юції електричної енергії та обумовлює значні потужності й ексклюзивні права на обслуговування конкретних територій.

Однак протягом останніх 20-ти років ця парадигма значно змінилася. У багатьох країнах відчутною стала неефективність виконання відповідного виду послуг великою, інтегрованою, монопольною структурою, незалежно від форми власності. Реакція цих країн досить швидко проявилася; основні її елементи – приватизація, дезінтеграція, упровадження конкуренції, зниження ролі держави при прийнятті рішень – поєднувалися в кожній країні по-різному, відповідно до історичних і економічних передумов розвитку [4. – С. 1–7].

Особливий інтерес у зв’язку зі стратегічною спрямованістю політичного курсу України являє собою спосіб поєднання загальноєвропейського та національних підходів до розв’язання проблем, що виникають на цьому етапі.

З початку інтеграційного руху в Європі джерела енергії (як первинні, так і вторинні) були визнані необхідними складовими європейського майбутнього (інтеграційний процес у Європі почався в 1950-х рр.). Це підтверджується тим фактом, що два з трьох договорів, починаючи з 50-х рр., були присвячені паливно-енергетичному сектору. Паризький договір (1950) стосувався вугільної промисловості, а Договір про євроатом – атомної промисловості. Тим самим проголошувалося, що вугілля – це сьогодення, а атомна енергія – майбутнє. Країни-члени ЄС розробляли власні законодавчі акти відповідно до загальної угоди, тому енергетична криза 1973 року проявилася в кожній країні по-різному. З того часу практично ніяких змін у європейському енергетичному законодавстві не відбувалося: Мааштрихтська угода (1992) практично повторювала попередні два договори, за винятком двох спеціальних статей, присвячених охороні навколишнього середовища і трансєвропейських трубопроводів.

На сьогодні основними положеннями енергетичного законодавства Європейського співтовариства є такі:

1) електроенергія визнається товаром, до якого застосовуються правила вільного переміщення товарів;

2) до енергії всі країни мають рівний доступ;

3) фірми, що діють в енергетичному секторі, повинні знаходитися в конкурентному середовищі;

4) найбільш важливий аспект: із загальних правил конкуренції і вільного руху товарів можуть бути винятком, якщо поглинання, злиття чи домінуюче положення не зачіпають права споживача;

5) винятком є також випадки державної допомоги і підтримки певних компаній (наприклад, встановлення преференційних тарифів для вуглевидобувних місцевих компаній); таким чином, допомога надається не енергетичному сектору, а через енергетич­ний сектор – певному регіону.

До 1986 року втручання Співтовариства у функціонування енергетичного сектора було мінімальним, ця прерогатива віддавалася в руки країн-членів ЄС. Усього лише кілька актів було прийнято у зв’язку з кризою 1973 року; вони стосувалися в основному першочерговості постачань палива на ТЕС, обмежень у використанні палива, залучення інвестицій у ПЕК.

У 1988 р. Європейське співтовариство прийняло рекомендацію про кооперацію між громадськими організаціями й автономними виробниками електроенергії із запроваджен­ням комбінованого виробництва електричної і теплової енергії, використанням понов­люваних джерел енергії чи сміттєспалювальних заводів. Ця рекомендація ставила за обов’язок країнам-членам співтовариства розробити схему цієї кооперації й основні проце­дури, причому повинні були враховуватися всі види довгострокової економії витрат, зокрема паливних і інвестиційних.

Після прийняття у 1987 р. Акта про об’єднання Європи, що поставив за мету до 01.01.93 утворення єдиного ринку, Єврокомісія зосередила більшу увагу на енергетичному секторі у зв’язку зі зміною цілей його функціонування та утворенням Єдино­го енергетичного ринку. Відтоді Європейське співтовариство прийняло два важливих документи:

1. Директива про прозорість цін (The Price Transparency Directive) має на меті прозо­рість ціноутворення для промислових споживачів. Відповідно до цього документа випус­ка­ється спеціальний статистичний огляд, у якому виділяються наступні аспекти: а) різниця в оподатковуванні й інших зборах; б) тарифна політика; в) різниця в постійних і змінних витратах; г) субсидії; д) ефективність економічної діяльності взагалі. Виділяються наступ­ні розділи: 1) ціни й умови торгівлі електроенергією з промисловими споживачами;
2) використовувана система ціноутворення; 3) зміни в кількості клієнтів і відповідна зміна попиту. Уся інформація подається в акумульованому виді і не дозволяє судити про конкретні угоди.


2. Транзитна директива (The Transit Directive) стосується мережі високовольтних ліній. Цим документом забезпечуються пільгові умови транзиту електроенергії між країнами-членами ЄС. Умови транзиту повинні бути недискримінаційними і чесними. До таких умов не належить дистриб’юція, а тільки угоди, що стосуються: а) високо­вольт­них мереж на території ЄС; б) при здійсненні угоди хоча б один внутрішній кордон повинен перетинатися. Директива доповнюється постійно поновлюваним списком учас­ників (операторів). Для спостереження за виконанням умов створено Комітет експер­тів з транзиту електроенергії. Найчастіше такі угоди стосуються трьох країн з перетинан­ням двох внутрішніх кордонів.

У сфері захисту прав споживачів енергетичне законодавство спрямоване на забезпе­чення відшкодування витрат на випадок аварій. Хоча, на відміну від США, немає актів, що регулюють електромагнітний вплив на людину.

Велику увагу Європейське співтовариство, як і більшість високорозвинених країн, приділяє екологічним питанням функціонування електроенергетичної галузі. Втіленням його є т. зв. Green Paper, що стосується охорони навколишнього середовища. Він розра­хований на:

збереження рівня викидів СО2 на рівні 1990 року (відповідно до Кіотського протоколу);

збільшення частини нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії з 4 % до 8 % у кінцевому споживанні енергії;

профільним напрямом у майбутньому визнаються природоохоронні, енергоефективні і диверсифікуючі джерела енергії дії і технології.

Крім згаданого документа, існує безліч природоохоронних угод (наприклад, Віденсь­ка конвенція), що стосуються всіх процесів при виробництві, передачі і споживанні енергоресурсів.

Існують правила, згідно з якими діють підприємства комунального господарства: ті, що забезпечують населення електроенергією, гарячою і питною водою, газом. Документ відомий під назвою Utilities Directive і постійно поновлюється. Причому немає різниці між приватними і суспільними компаніями. Цей документ стосується використовуваного устаткування і матеріалів, але не палива, що дає підґрунтя для двозначних тлумачень.

У цілому завдання енергетичного регулювання Європейського співтовариства можна охарактеризувати так:

забезпечення тривалого балансу між іноді суперечними цілями конкуренції, безпеки забезпечення електроенергією і захистом навколишнього середовища;

свобода діяльності на даному ринку є принциповим інструментом будь-якої політики;

втручання громадськості повинне бути обмежене, і воно можливе тільки для забезпе­чення загальносуспільних інтересів;

ринок – первинний інструмент для забезпечення необхідного балансу у прийнятних економічних умовах як для енергоємних галузей промисловості, так і для простих споживачів;

регулювання чітко обмежене заходами, необхідними для підтримки ефективної конку­ренції між операторами ринку;

інструменти, що використовуються при регулюванні, повинні вписуватися в правила внутрішнього європейського ринку.

Роль Єврокомісії в енергетичній політиці в майбутньому: організація кооперації між регулюючими органами; вплив на поведінку окремих споживачів з метою підвищення енергоефективності; встановлення високих стандартів для енергетичного устаткування; заходи щодо розвитку міжєвропейських зв’язків, мереж і систем; прозорість діяльності на енергоринку з метою недопущення дискримінації і несумлінної конкуренції [1. – С. 1–17].

Головна мета європейської конкурентної політики – забезпечити підвищення конку­рентоспроможності національних економік країн ЄС; реалізувати фундаментальну ідею про вільну конкуренцію на Єдиному європейському ринку. Ця ідея чітко простежується у Римському договорі, ст. 85–94 і більш докладно у ст. 85–86, хоча злиття (або т. зв. „концентрації”) регулюються спеціальним документом про його регулювання (Merger Regulation 4064/89), що набрало сили в 1990.

Велика частина антимонопольної політики ЄС (ст. 90–94) стосується дій урядів. Ці статті розроблені з метою запобігання преференційного обходження з націоналізованими фірмами, громадськими організаціями тощо. Статті розроблені так, щоб феномени обмежувальних дій взагалі не виникали.

Конкурентна політика ЄС упроваджується Єврокомісією і, зокрема, Комісіонером з питань конкуренції. Проте конкурентні рішення приймаються комісіонерами одного­лосно, і це іноді призводить до конфліктів.

Ст. 85 Римського договору забороняє „усі угоди між підприємствами, рішення асоціацій підприємств і практику змови, що може вплинути на торгівлю між країнами-членами ЄС і які мають на меті чи результатом заборону, обмеження чи викривлення конкуренції в Єдиному ринку” (ст. 85, п.1). Далі, у ст. 85 п. 2 „будь-які угоди чи рішення, заборонені цією статтею, проголошуються автоматично недійсними”. Ст. 85, п. 3 стосується виключень, наприклад, в угодах, що мають справу з R&D, які взагалі не приносять антиконкурентних результатів і забезпечують альтернативні вигоди.

Ст. 85 використовується для рішень про картелі (і інші види змови) і вертикальні обмеження. Щодо картелів, то Комісія виступає проти фіксування цін, поділу ринків тощо і може накладати штрафи до 10 % від обороту фірми. Більш того, через те, що такі угоди недійсні згідно зі ст. 85 п. 2, вони не можуть розглядатися в суді, хоча у приватному порядку можуть переслідуватися фірми, що стосуються цієї справи.

У той час як ст. 86 забороняє зловживання ринковою владою однієї чи більшої кількості фірм, на практиці політика концентрується тільки на домінуючих фірмах (де домінування визначається 40 % ринковою часткою). До того ж ст. 86 розглядає тільки „високі” ціни як форму монопольного зловживання; на практиці не використовується контроль над цінами для виміру таких зловживань. Одна з причин полягає в тому, що немає ефективних інструментів для впровадження такої політики на всій території ЄС.

З 1990 р. Комісія також має можливість досліджувати злиття у великих для Європи розмірах згідно з Merger Regulation 4064/89. Відповідно до цього документа, Комісія проводить розслідування щодо того, чи було злиття сумісне чи несумісне з принципами Єдиного ринку, якщо несумісне, може вимагати від відповідних фірм піти назустріч альтернативним умовам чи скасуванню злиття. На практиці застосовується в основному перший підхід.

Ще одна характерна риса конкурентної політики ЄС в тому, то іноді виникають конфлікти між конкурентною і промисловою політикою. Обов’язки комісіонера з питань конкуренції і промислового комісіонера визначені досить широко: забезпечувати ефективність і кооперацію між членами. Довгий час політика ЄС полягала в заохоченні зв’язків між фірмами з різних країн, заохоченні спільних підприємств і кооперації у сфері досліджень і розробок в інших, хоча комісіонер з конкурентних питань вважає, що така кооперація призводить до зниження конкуренції. У той час як неможливо розглядати будь-який конкурентний орган влади як звільнений від політичного втручання, у випадку з ЄС усе ускладнюється національними інтересами. Будь-яке значне рішення окремого комісіонера вимагає схвалення всієї комісії, і це іноді призводить до зриву планів комісіонера з питань конкуренції [3. – С. 15–26].

Усі енергетичні ринки можна умовно поділити на дві категорії: централізовані та децентралізовані системи.

Головною характеристикою централізованих систем є наявність вертикально інтегро­ваної компанії, яка контролює значну частину (більше 70 %) виробництва, передачі та дистриб’юції електричної енергії у країні. До цієї групи в Європі належать Франція (EdF), Ірландія (ESB), Греція (PPC), Італія (ENEL), Бельгія (Electrabel).

Децентралізовані системи характеризуються множинністю варіантів щодо власності, структури, схеми регулювання, географічних критеріїв. До цієї групи належать: Німеччина, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Іспанія, Великобританія, Швеція, Данія, Норвегія, Фінляндія.

Розглянемо детально характерні риси енергетичної системи двох країн – Франції та Німеччини.

Енергетика Франції характеризується переважанням атомних електростанцій та наявністю вертикально інтегрованої державної компанії – “Electricite de France”, заснованої в 1946 р. EdF має ексклюзивні права щодо генерації, імпорту та експорту, передачі та розподілу електроенергії і є найбільшою енергокомпанією у світі. Незважа­ючи на загальносвітові тенденції щодо лібералізації та дерегулювання енергетичних ринків, EdF продовжує своє монопольне існування завдяки декільком позитивним факторам:

підтриманню позитивного експортно-імпортного енергетичного сальдо;

зниженню заборгованості;

зменшенню реальних тарифів;

відсутністю необхідності у значних інвестиціях через надлишок генеруючих потуж­ностей та скорочення темпів зростання попиту на електроенергію.

Але існування енергетичного гіганта не заважає Франції проводити гнучку енергетич­ну політику. Найновіші світові тенденції знаходять своє відображення в інноваційних процесах, що стосуються комбінованого виробітку електричної та теплової енергії, нетрадиційних і поновлюваних джерел енергії, децентралізованої генерації, системи тарифів, права доступу до мережі “третьої сторони”, концесій та франчайзингу в локаль­ному дистриб’юторстві, географічної диверсифікації діяльності компанії, проникнення на енергетичні ринки інших країн, у тому числі України [1. – С. 21–49; 2. – С. 279–306].

Прикладом децентралізованої системи є енергетика ФРН. Не дивлячись на відокрем­лення діяльності щодо генерації, передачі, постачання електроенергії та на існування великої кількості компаній, що функціонують на різних рівнях, система характеризується наявністю впливового картелю. Генеруючі компанії (PruRenElektra, HEW, EVS, VEW, RWE, BEWAG, Bayernwerk AG, Badenwerk AG) пов’язані між собою та з іншими рівнями потужними капітальними зв’язками завдяки участі в основному капіталі або правам управління. Високий ступінь концентрації та централізації є наслідком двох законодавчо оформлених можливостей:

а) договори про розподіл енергетичного ринку між постачальниками, що існують на локальному, регіональному та національному рівнях і попереджують конкуренцію з боку іншого постачальника на конкретній території;

б) договори про концесію між місцевою владою та постачальниками.

Цікавим є те, що демаркаційні угоди є винятком із загального правила заборони картелів у Німеччині (Закон про обмеження конкуренції від 27.07.58).

Центральна влада ФРН не скористалася можливістю реформування енергетичного сектора в 1990 році в момент приєднання Східної Німеччини до ФРН [1. – С. 127–149; 2. – С. 279–306].

Звичайно, величезний досвід європейського регулювання природних монополій в енергетиці не обмежується цими прикладами. Але вони дозволяють зрозуміти, що, незважа­ючи на існування досить сильного загальноєвропейського конкурентного законодавства, у деяких випадках альтернативні вигоди переважують недоліки існування монопольних структур. Тому, перш ніж приступати до активної демонополізації ресурсозабезпечуючих галузей, необхідно зважити всі “за” і “проти” стандартної парадигми енергетичного устрою.

Процес реформування української електроенергетики розпочався ще в 1994 році, в умовах економічної кризи, яка характеризувалася нестабільністю грошової одиниці, значними темпами інфляції, структурними диспропорціями в народному господарстві, недостатньою конкурентоспроможністю вітчизняних виробництв, недорозвиненістю форм власності тощо. Централізована система поступово в ході реформ перетворилася на децентралізовану, хоча перетворення форми власності ще не завершено. Сьогодні вже існують необхідні законодавчо оформлені передумови для активного конкурентного процесу як у сфері виробництва, так і у сфері дистриб’юторства. Складний процес роздержавлення, що здійснюється при постійному втручанні міжнародних організацій, прямує до свого логічного завершення. Досягненню мети – тобто ефективності електрое­нер­гетики при мінімумі економічних витрат, обумовленої технологічною відсталістю, порівняно з розвиненими країнами, і недостатністю капітальних ресурсів, – постійно заважає негативний вплив нестабільності, непевності і мінливості політичного курсу. Лише за умови загальнонаціональної економічної стабілізації нові власники зможуть звільнитися від надмірного державного втручання у виробничі процеси і реалізовувати властиві приватному капіталу цілі прибуткової діяльності, зниження економічних витрат, підвищення конкурентоспроможності власної продукції не лише на національному, але і міжнародному рівнях.


ЛІТЕРАТУРА

1. Eugene D. Cross Electric Utility Regulation in the European Union. – John Wiley & Sons, 1996.

2. European Electricity Systems in Transition. Editor: Atle Midttun. – ELSEVIER, 1997.

3. Monopoly Policy in the UK / Roger Clarke, Stephen Davies, Nigel Driffield. – 1998 Bookcraft Ltd.

4. Power structure. Ownership, Integration, and Competition in the U.S. Electricity Industry. John E. Kwoka, Jr. George. – Washington University/ Kluwer Academic Publishers/ Boston – Dordrecht – London, 1996.

5. Филюк Г.М. Природні монополії та їх регулювання у трансформаційній економіці України. – Київ, 2001.

Схожі:

Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconПерелік питань для підготовки до іспиту
...
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconНаукові вісті нтуу "кпі"
Редакційна рада журналу приймає до розгляду оглядові та оригінальні наукові статті з таких напрямків
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconСклад програмного комітету VIІ всеукраїнської науково-практичної конференції
Гавриш О. А., д т н., професор, завідувач кафедри міжнародної економіки декан факультету менеджменту та маркетингу, нтуу «кпі»
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconВища технічна освіта І Болонський процес
Доповідь ректора нтуу “кпі” М. З. Згуровського на Всеукраїнській нараді ректорів вищих технічних навчальних закладів, 17-18 березня...
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconExecution requirements of the conference materials
Мартиш В.Є., Гранадзер А. Б., Савастьянов В. В., Тимошенко Ю. О. Концепція побудови національної мережі на основі технології ip....
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconІнтернет-технології як засіб формування ціннісних орієнтацій студентства на шляху до інформаційного суспільства (на прикладі нтуу “кпі”)
...
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconТезисы докладов IX междунар научно-практ конф. "Безопасность информации в информационно-телекоммуникаци­онных системах". - к.: Чп "екмо", ниц "тезис" нтуу "кпі". - 2006.  С. 48
Корченко О. Г., Ануфрієнко К. П. Класифікація уразливостей в початкових кодах // Захист інформації. – 2006. – №  – С. 11–18
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconШановні колеги! Маємо честь запросити Вас взяти участь у ХІI міжнародній науково-практичній конференції «Творчість як спосіб буття свободи»
Як спосіб буття свободи» відбудеться 16 травня 2013 року в нтуу «кпі» на базі факультету соціології І права. До участі у конференції...
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconПитання для підготовки до іспиту
Порівняльний аналіз методів валютного регулювання в країнах з конвертованою та неконвертованою валютами
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconВитоки ісламу
Мусульмани живуть більше як у 120 країнах світу. В 35 країнах вони становлять 95-99 населення, в 13 державах — впливову меншість,...
Нтуу “кпі” Основні форми наддержавного енергетичного регулювання у країнах Європейського співтовариства iconЗміст тем курсу тема предмет вивчення курсу, основні поняття, методи та основні цілі курсу
Зед; принципи та види зед; правові засади на здійснення зед; органи державного регулювання та місцевого управління зед та їх основні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи