Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет icon

Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет




Скачати 283.61 Kb.
НазваУдк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет
Дата18.09.2012
Розмір283.61 Kb.
ТипДокументи
1. /Shykina.rtfУдк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет

УДК 338.12

Н. Шикіна,

Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет


Негрошові чинники інфляційних процесів: передумови та наслідки


Існує цілий ряд економічних факторів, які безпосередньо не належать до грошового рин­ку. Але у той же час вони створюють передумови для посилення інфляційного на­ва­н­та­ження.


There is a chain of economic factors, that don’t belong to the money market. But at the same time they create preconditions for intensification of inflationary press.

Політика переходу економіки України до фази ринкових реформ сприяла загостренню багатьох проблем, які існували як відкрито, так і у прихованій формі.

Однією з форм недосконалості української економіки стала проблема неплатежів, яка за сво­­єю природою за певних умов дуже легко може перейти до стадії платіжної кризи. Так, у най­більш кризовому стані опинилась економіка України у 1992–1993 роках, роках відкритої де­централізації економіки та виходу вітчизняного ринку на принципово новий рівень розвитку. Са­ме платіжна криза стала головною перешкодою на шляху подолання економічної кризи в Ук­раїні, що у свою чергу вимагає наукового дослідження всіх чинників, які негативно впли­ва­ють на макроекономічну ситуацію у країні.

Питання щодо визначення особливостей розвитку інфляції в Україні та можливих шляхів її по­долання, особливо в аспекті впливу на неї з боку негрошових чинників, підіймалося в на­­укових працях багатьох відомих українських вчених: Гальчинського А. [1], Гейця В.М. [2], Ко­рабліна С. [3], Найдьонова В.С. [4], а також у публікаціях багатьох відомих і ще тільки по­чи­на­ючих економістів і науковців.

Як економічне явище, політична криза – це такий стан економіки, коли перш за все має мі­сце дисбаланс у напрямах руху виробничого, торговельного та фінансового капіталів. Інші не­гативні явища, такі як: загальний спад виробництва, дефіцит державного бюджету, підвищення рі­вня безробіття на фоні високого рівня інфляції, погіршення соціального стану населення, не­виправдане різке коливання грошової маси, що перебуває в обігу, зростання дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств, інтенсивне падіння рівня купівельної спро­мо­ж­ності населення, тобто попиту, запровадження занадто високих ставок за кредит, експансія іно­земних валют на внутрішньому ринку, падіння загальних обсягів інвестицій у країну та ще ба­гато інших негативних явищ – все це є лише зовнішніми проявами глибинних протиріч між ф­о­рмами суспільного капіталу.

Але головним деструктивним і дестабілізуючим фактором виникнення та існування про­ти­річ між трьома формами суспільного капіталу, а саме виробничим, торговельним та фі­нансовим капіталами, фактором, який водночас є як причиною, так і наслідком кризового ста­ну економіки країни, є інфляція. Саме інфляція є найпершим симптомом та найчутливішим фак­тором загальної економічної хвороби у країні. Саме інфляція потребує детального нау­кового дослідження засобів і напрямів стримування темпів її зростання.

Історично обумовлена неможливість повного подолання інфляційних процесів не тільки не повинна стати перешкодою на шляху її стримування, а навпаки, повинна стимулювати по­шук нових форм і напрямів пристосування до неї за рахунок оптимального її рівня, який не ті­льки не заважатиме економічному прогресу, а, можливо, ще й сприятиме подальшому роз­витку економіки взагалі.

Головним серед функцій, які виконує держава, є регулювання розподілу та пе­ре­ро­з­по­ді­лу валового внутрішнього продукту між підрозділами виробництва, галузями еко­номіки, ад­міністративно-територіальними формуваннями та різними верствами населення.

У зв’язку з тим що рух валового внутрішнього продукту від створення до споживання від­бувається за допомогою грошових фондів, особливої уваги заслуговує процес мобілізації та використання бюджетних коштів та їх вплив на формування фондів споживання та на­гро­мад­ження. Саме це призводить до необхідності постійного удосконалення системи мобілізації до­ходів бюджету та їх раціонального використання, досягнення оптимального співвідношення між різними ланками бюджетної системи, а також забезпечення економічного та соціального роз­витку держави.

Запроваджені реформи в реальному секторі економіки України дозволили вже у 2000 ро­ці подолати негативну тенденцію щодо спаду реальних обсягів ВВП і досягти їх 6-від­соткового зро­стання. Це було наслідком підвищення внутрішнього попиту на продукцію вла­сного ви­ро­­бництва, зростання темпів експорту товарів та послуг, стримання темпів ін­фля­ції, збільшення об­сягів інвестицій в основний капітал та інших дій.

У 2000 році [5] обсяги промислового виробництва зросли на 12,9 % проти 4,3 % у 1999 році і склали 144,4 млрд грн. Високі темпи приросту мали місце в основних експортно-орієнтованих га­­лу­зях: чорна (20,7 %) та кольорова (18,8 %) металургія, хімічна та нафтохімічна про­мисловість (5 %).

Зростання обсягів інвестицій забезпечило приріст виробництва в галузях, які задовольняють ін­вестиційний попит, а саме машинобудування та металообробки – на 16,8 %. Збільшення ви­пуску продукції спостерігалось в автомобільній (на 61,4 %), авіаційній (на 51,9 %) та су­до­бу­дівельній (на 42 %) промисловості.

Позитивну роль в економічному розвитку відіграло також скорочення частки бартеру та збі­льшення грошових надходжень за відвантажену продукцію, яка спостерігалась в усіх ос­но­в­них галузях промисловості.

Ці результати позитивно вплинули також на фінансовий стан держави. Тільки за січень–ли­­­стопад 2000 року доходи зведеного бюджету становили 42,6 млрд грн. (27,7 % до ВВП), що скла­­ло 100,6 % від річних призначень. Це дозволило витратити на підтримку галузей економіки 5,8 млрд грн., або 14,4 % загального обсягу видатків.

Видатки на обслуговування державного боргу становили 4 млрд грн. (2,6 % до ВВП), або 9,9 % від суми видатків. На обслуговування зовнішнього державного боргу було витрачено 2,5 млрд грн. (1,6 % до ВВП), або 6,3 % від суми видатків.

Державний бюджет по доходах було виконано у сумі 31,4 млрд грн. (92,5 % річних при­з­на­че­нь), або 20,4 % до ВВП. На 56,4 % дохідну частину державного бюджету було сформовано за рахунок податкових надходжень, з яких тільки податок на додану вартість склав 48,1 % (8,5 млрд грн.). Державний бюджет України було зведено з профіцитом у 1,7 млрд грн. (1,2 % ВВП).

Саме детальний аналіз економічного розвитку України дозволяє дослідити вплив деяких не­грошових факторів, які безпосередньо впливають на рівень інфляції.

Розглянемо деякі економічні показники України протягом 1991–2001 років.


Таблиця 1

Деякі показники економічного розвитку України, 1991–2003 рр. [ 5, 6]




IСЦ – рівень інфляції (індекс цін споживчого ринку) / грудень до грудня попереднього ро­ку, %;

F 1 – темпи зростання ВВП до відповідного періоду попереднього року (у порівняних ці­­нах), %;

F 1.1 – темпи зростання ВВП до відповідного періоду попереднього року (у фактичних ці­нах), %;

F 2 – темпи зростання інвестицій в основний капітал (капітальні вкладення) до відповідного періоду попереднього року (у порівняних цінах), %;

F 3 – рівень безробіття (на кінець періоду), %;

F 4 – темпи зростання експорту товарів та послуг до відповідного періоду попереднього ро­ку, %;

F 5 – темпи зростання імпорту товарів та послуг до відповідного періоду попереднього ро­ку, %;

F 6 – доходи зведеного бюджету (у % до ВВП);

F 7 – видатки зведеного бюджету (у % до ВВП);

F 8 – дефіцит зведеного бюджету (у % до ВВП);

F 9*  – коефіцієнт обслуговування довгострокового зовнішнього боргу (витрати на об­слу­говування зовнішнього боргу за графіком, відносно обсягів експорту товарів та послуг), %.

Скористаємось методом кореляційного аналізу [7] та встановимо рівень зв’язків між інфляцією та факторами економічного розвитку України, розглянутими в табл.1. Побудуємо матрицю парних кореляцій між розглянутими показниками з метою встановлення існування або відсутності між ними певних зв’язків.


Таблиця 2

Матриця парних кореляцій між зазначеними вище показниками, 1991–2001рр.




Якщо проаналізувати рядок коефіцієнтів кореляції між рівнем інфляції та темпами росту ек­спорту та імпорту товарів і послуг, бюджетних показників і коефіцієнтами обслуговування зо­внішнього боргу, то перш за все необхідно зазначити, що безпосереднього кореляційного зв’я­зку між ними практично не існує. Але це ще не означає, що такий зв’язок, а саме опо­се­ре­дкований, не існує взагалі.

Справа в тім, що деякі економічні показники, у даному випадку в першу чергу це стосується бю­джетного дефіциту, безпосередньо на рівень інфляції дійсно не впливають, а лише створюють для цього сприятливі умови.

Так, для покриття бюджетного дефіциту найзручнішим засобом є грошова емісія, яка, у свою чергу, перебуваючи у досить високому прямопропорційному кореляційному зв’язку, без­посередньо впливає на рівень інфляції, особливо коли темпи росту агрегатів грошової ма­си перевищують реальні обсяги, яких потребує економіка країни [8].

Саме це стало передумовою в межах ЄС виділення та відокремлення банківської системи від інших економічних і фінансових інститутів та покладанню на Європейський Центральний Ба­нк відповідальності за темпи росту цін з метою утримування їх на рівні 2 –2,5 % річних, що є основною метою його діяльності.

Тоді у контексті розглядання проблеми обмеження бюджетного дефіциту необхідно зве­р­ну­ти увагу на темпи росту реального ВВП та на економічні фактори, які на нього впливають. Дій­сно, зростання темпів росту реального ВВП (F1) сприяє зменшенню обсягів бюджетного де­фіциту (F8), про що свідчить отриманий досить суттєвий коефіцієнт кореляції:

r (F1, F8)1991–2001 = – 0,7142 (р = 0,020).

Встановлена тенденція зберігається і навіть посилюється, враховуючи наступні два роки:

r (F 1, F 8)1991–2003 = – 0,9136 (р = 0,000).

Тобто, обернено пропорційний зв’язок, високий рівень тісноти зв’язку та практично ну­льо­ва імовірність помилки в отриманих розрахунках підтверджують теоретичну концепцію зме­ншення обсягів бюджетного дефіциту за рахунок зростання темпів росту реального ВВП.

Очевидним є той факт, що цей процес у свою чергу повинен відбуватися через збільшення до­хідної частини зведеного бюджету.

Але у той же час маємо зовсім несподіваний результат:

r (F 1, F 6)1991–2001 = – 0,7500 (р = 0,012).

Виходить, що протягом 1991–2001 років в Україні зростання реального ВВП (F1) су­про­вод­жу­валось суттєвим зменшенням обсягів дохідної частини зведеного бюджету (F6), про що свід­чить високий рівень обернено пропорційного зв’язку, тим більше за умов практично ну­­льо­вої імовірності помилки в отриманих розрахунках.

Наступні два роки навіть за умов покращання соціально-економічного стану в Україні (при­наймні відповідно до офіційних статистичних даних) не тільки не виправили означену си­туацію, а й ще більше її поглибили:

r (F 1, F 6)1991–2003 = – 0,8808 (р = 0,000).

Не поспішатимемо з висновками і знову звинувачуватимемо у таких результатах тіньову еко­номіку. Припустимо, що у зв’язку з гіперінфляцією 1993 року в Україні дійсно в період 1991–2001 років могла мати місце досить значна розбіжність між реальними та фактичними по­казниками, у даному випадку це стосується ВВП.

Тоді розглянемо зв’язок між дохідною частиною зведеного бюджету (F6) та темпами росту фак­тичного ВВП (F1.1):

r (F 1,1, F 6)1991–2001 = 0,0902 (р = 0,804).

Цей результат вражає ще більше. Виходить, що навіть у фактичному виразі темпи росту ВВП не сприяли зростанню дохідної частини бюджету, бо зв’язок практично взагалі відсутній. То­ді дійсно не зрозуміло, куди надходили кошти, принаймні, в межах фактичних показників.

Відповідно до отриманих даних (коефіцієнт коеляції в абсолютному виразі наб-лижується до 1) збільшення обсягів реального ВВП (F1) не супроводжувалось збільшен-ням витрат зве­де­ного бюджету (F7):

r (F 1, F 7)1991–2001 = – 0,9225 (р = 0,000).

Не змінили ситуацію і наступні два роки:

r (F 1, F 7)1991–2003 = – 0,9256 (р = 0,000).

Розглянемо у графічному виразі, як змінювалися обсяги реального ВВП (F1), дохідна (F 6) і витратна (F 7) частини зведеного бюджету.

Як видно з графіка, починаючи з 1994 року в Україні з кожним роком все більше по­си­лю­єть­ся розбіжність між постійно зростаючими обсягами реального ВВП та обсягами дохідної та витратної частин зведеного бюджету України, що постійно зме­н­шу­ю­ться. Що ж стосується ос­­танніх двох років, то привертає увагу той факт, що темпи росту дохідної частини бюджету зна­­чно відстають від темпів росту ВВП.

У даному випадку мимоволі напрошується висновок, що така ситуація є досить вагомим до­­казом розширення сфери та збільшення обсягів тіньової економіки. Такий стан економіки – це поле діяльності не економістів, а представників влади та права. Будь-які теоретичні, практичні і навіть математичні дослідження за таких умов безсилі і потребують допомоги з боку від­по­ві­д­них владних структур.




Графік 1. Темпи росту реального ВВП, дохідна і витратна частини Зведеного бюджету Ук­раїни, 1991–2003 рр.

Не призводить, як виявилося, до збільшення реальних обсягів ВВП і до зростання коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу:

r (F 1, F 9)1991–2001 = 0,5584 (р = 0,150).

Прямо пропорційна залежність за умов такої значної імовірності помилки не є показовою.

І тільки обернено-пропорційна залежність між темпами росту реального ВВП (F 1) та тем­пами росту імпорту (F5) в Україну, навіть за умов досить високої імовірності помилки в от­риманих розрахунках, свідчить про досить позитивну тенденцію:

r (F 1, F 5)1991–2001 = – 0,6360 (р = 0,066),

що додатково доводить необхідність зосередження всіх зусиль у напрямі економічного зро­стання в Україні.

Не відрізняються суттєво від розглянутих результатів і коефіцієнти кореляції між темпами росту інвестицій в основний капітал (F 2) та розглянутими показниками.

Збільшення інвестицій в основний капітал не тільки не призводить до збільшення дохідної ча­стини зведеного бюджету (F 6), а, навпаки, простежується тенденція до зменшення таких на­дходжень:

r (F 2, F 6)1991–2001 = – 0,4435 (р = 0,199).

Ще менше із збільшенням інвестицій в основний капітал зростає витратна частина зве­де­но­го бюджету (F 7):

r (F 2, F 7)1991–2001 = – 0,7904 (р = 0,007).

І тільки бюджетний дефіцит (F8) дійсно скорочується із збільшенням інвестицій в основний ка­пітал:

r (F 2, F 8)1991–2001 = – 0,9039 (р = 0,000).

Позитивна тенденція зберігається і щодо збільшення коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9):

r (F 2, F 9)1991–2001 = 0,7675 (р = 0,026).

Досить логічними відповідно до отриманих розрахунків є зміни у рівні безробіття протягом пе­ріоду, що аналізується. Спостерігається тенденція до його падіння із зростанням обсягів ім­порту в Україну та збільшенням дохідної частини зведеного бюджету, хоча отримані ко­е­фі­ці­єнти кореляції між ними супроводжуються дещо завищеними рівнями імовірності помилки в розрахунках.


Але найбільш чутливим за умов обернено пропорційного зв’язку виявився показник рівня бе­з­­робіття до видаткової частини зведеного бюджету. Збільшення бюджетних витрат (F 7) при­­з­во­ди­ть до зменшення рівня безробіття (F 3), і навпаки, що безпосередньо і відбувається за ос­танні роки:

r (F 3, F 7)1991–2001 = – 0,8732 (р = 0,001).

Встановлена позитивна тенденція продовжилась і протягом 2002 та 2003 років:

r (F 3, F 7)1991–2003 = – 0,9254 (р = 0,000).

Навіть зростання бюджетного дефіциту (F 8), особливо за рахунок збільшення видаткової частини, сприяє зменшенню рівня безробіття (F 3):

r (F 3, F 8)1991–2001 = – 0 ,8307 (р = 0,003).

Відповідно:

r (F 3, F 8)1991–2003 = – 0,8701 (р = 0,000).

А ось збільшення коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9), яке певною мірою пе­редбачає зменшення витрат на розширення виробництва товарів та послуг, а також і на с­о­ціальну сферу, призводить до значного збільшення рівня безробіття:

r (F 3, F 9)1991–2001 = 0,7663 (р = 0,027).

Проаналізуємо між зазначеними економічними показниками коефіцієнти кореляції у ко­роткостроковому періоді.

Таблиця 3

Матриця парних кореляцій між зазначеними вище показниками, 1996–2003рр.




Отримані результати дещо відрізняються від відповідних у довгостроковому періоді. За умов досить високої імовірності помилки спостерігається тенденція щодо прямо про­пор­цій­но­го зв’язку між рівнем інфляції та дохідною і витратною частинами зведеного бюджету. В Ук­раїні протягом 1996–2003 років відбувалося одночасне зменшення як рівня інфляції, так і об­сягів дохідної та витратної частин зведеного бюджету.

Така залежність може бути зрозумілою лише в контексті класичної економічної теорії. Зро­стання дохідної і відповідно витратної частин бюджету, яке теоретично відбувається на ба­зі зростання обсягів ВВП, повинно супроводжуватися зростанням темпів інфляції, і навпаки.

Але в умовах української економіки спостерігається дещо інша ситуація. Зростання обсягів ре­ального ВВП та інвестицій в основний капітал супроводжуються зменшенням темпів ін­ф­ля­ції. Тобто зменшення обсягів дохідної та витратної частин Зведеного бюджету України, яке від­бувається на фоні інфляційної стабілізації та зростаючих темпів росту реального ВВП та інвестицій в основний капітал, є не протиріччям, а ще одним доказом поступового розширення об­сягів тіньової економіки.

Аналогічна ситуація спостерігається і щодо коефіцієнтів кореляції між темпами росту ре­ального ВВП (F1) та дохідною (F 6) і витратною (F 7) частинами Зведеного бюджету України у короткостроковому періоді:

r (F 1, F 6)1996–2001 = – 0,7338 (р = 0,097);

r (F 1, F 7)1996–2001 = – 0,8348 (р = 0,039).

Звернемось знову до таблиці 1, яка досить наочно демонструє, що починаючи з 1994 року в Україні відбувається щорічне зростання обсягів реального ВВП (відносно попереднього ро­ку) та зменшення обсягів дохідної та витратної частин зведеного бюджету. Тобто економічна ста­білізація у сфері виробництва, як виявилося, не має нічого спільного з наповненням дер­жав­ного бюджету.

Досить складно пояснити таке явище чимось іншим, тільки як тіньовою економікою.

Водночас поступові позитивні зміни, які спостерігаються протягом 2002 та 2003 років, при­звели також і до відповідної корекції стосовно статистичних показників. Відповідно:

r (F 1, F 6)1996–2003 = – 0,6858 (р = 0,060);

r (F 1, F 7)1996–2003 = – 0,8215 (р = 0,012).

Що ж стосується коефіцієнтів кореляції щодо темпів росту фактичного ВВП, а також обсягів ек­­спорту та імпорту, вони настільки непоказові, що немає сенсу у даному випадку на них зу­пинятися.

Привертають також увагу отримані коефіцієнти кореляції між темпами росту інвестицій в ос­новний капітал (F 2) і дохідною (F 6) та витратною (F 7) частинами Зведеного бюджету України про­тягом 1996–2001 років:

r (F 2, F 6)1996–2001 = – 0 ,7743 (р = 0,071);

r (F 2, F 7)1996–2001 = – 0 ,8941 (р = 0,016).

Це ще один доказ того, що інвестиції в основний капітал, які у свою чергу безпосередньо ма­ють призводити до збільшення обсягів реального ВВП, особливо у короткостроковому пе­ріоді:

r (F 2, F 1)1996–2001 = 0 ,9494 (р = 0,004),

на жаль, не сприяють наповненню Державного бюджету України. І знову це сфера ді­яль­но­сті не економістів, а в першу чергу представників влади та права.

Аналогічно до темпів росту реального ВВП зростання темпів росту інвестицій в основний ка­­пітал (F 2) супроводжується суттєвим зменшенням обсягів бюджетного дефіциту (F 8) та збі­льшенням коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу (F 9):

r (F 2, F 8)1996–2001 = – 0,8401 (р = 0,036);

r (F 2, F 9)1996–2001 = 0,8215 (р = 0,045).

Досить чутливим до аналізованих економічних показників у короткостроковому періоді ви­явився показник рівня безробіття. Обернено пропорційний зв’язок між рівнем безробіття (F 3) та дохідною (F 6) і витратною (F 7) частинами зведеного бюджету за умов практично ну­льової імовірності помилки свідчить про суттєвий вплив зменшення обсягів бюджетних до­ходів і витрат на процес збільшення рівня безробіття:

r (F 3, F 6)1996–2001 = – 0,9018 (р = 0,014);

r (F 3, F 7)1996–2001 = – 0,9792 (р = 0,001).

Щодо кореляційної залежності між рівнем безробіття і показниками бюджетного дефіциту та коефіцієнта обслуговування зовнішнього боргу, то у короткостроковому періоді вона пра­к­тично не відрізняється від аналогічного у довгостроковому.

Незважаючи на деякі негативні елементи, які спостерігаються в українській економіці, у ко­роткостроковому періоді чітко простежуються реальні напрями стримування інфляційних про­цесів ринковими засобами, а саме, в контексті даного аналізу, шляхом мобілізації зусиль що­до збільшення темпів росту реального ВВП (F1) та інвестицій в основний капітал (F 2):

r (ІСЦ, F 1)1996–2003 = – 0,6930 (р = 0,057);

r (ІСЦ, F 2)1996–2003 = – 0,5864 (р = 0,127).

Навіть за умов не досить високої щільності зв’язку, встановлені залежності певною мірою виз­начають першочергові напрями розвитку української економіки.

З викладеного можна зробити висновки:

1. Значний кореляційний обернено пропорційний зв’язок спостерігається у коротко-строко­во­му періоді між рівнем інфляції та темпами росту реального ВВП. Класична формула по­си­лен­ня інфляційних процесів в умовах економічного пожвавлення для української економіки не зберігається. У довгостроковому періоді цей зв’язок стає на- багато слабкіший, але тенденція що­до його характеру зберігається. У будь-якому разі, навіть якщо з перебігом часу цей зв’язок змі­нить свій характер, неприпустимо обмеження інфляційного росту за рахунок зменшення об­сягів реального ВВП. Тим більше, що у даному випадку можна послатися на висновок, зро­блений економістами Дж. Тобіном і Р. Манделлом та відомий під назвою „ефекту Ма­н­де­л­ла-Тобіна”, відповідно до якого переваги від росту економічної активності, навіть якщо він при­зводить до посилення інфляційних процесів, виправдовують та перевищують спричинені ін­фляцією збитки.

2. Обернено пропорційний зв’язок у короткостроковому періоді виникає між рівнем ін­фля­ції та темпами росту інвестицій в основний капітал у порівняних цінах. Незважаючи на те що тіснота зв’язку не дуже значна, а також досить велика імовірність помилки, можливість об­меження темпів інфляції за рахунок збільшення обсягів інвестицій в основний капітал робить інвестиційні процеси в економіку ще більш привабливими, тим більше, що вони сприяють зро­станню обсягів реального ВВП як у довгостроковому, так і ще більшою мірою у ко­ро­т­ко­стро­ковому періоді.

3. Існують економічні показники, які, не перебуваючи з рівнем інфляції у безпосередньому ко­реляційному зв’язку, не втрачають своєї актуальності щодо проблеми стримування ін­ф­ля­ці­й­них процесів, бо саме вони створюють умови для їх посилення. У першу чергу це стосується бю­джетного дефіциту, особливо враховуючи те, що для його покриття найлегшим шляхом за­лишається надлишкова грошова емісія. Остання у свою чергу перебуває у максимально ви­сокому прямопропорційному кореляційному зв’язку з рівнем інфляції. Тобто бюджетний де­­фіцит як негрошовий чинник інфляційних процесів залучає до дії грошові чинники, а саме гро­шову емісію. Безперечно, вирішення проблеми бюджетного дефіциту не обмежується сфе­рою бюджетної політики. Не менш важливим питанням є удосконалення податкової політи­ки та поступове обмеження обсягів тіньової економіки. Але досить актуальним аспектом що­до подолання бюджетного дефіциту є економічне зростання.

Таким чином, отримані розрахунки ще раз доводять, що існує досить багато економічних фа­кторів, які, якщо безпосередньо і не впливають на темпи інфляції, то, принаймні, створюють не­обхідні умови для такого впливу через інші економічні показники. І саме вони, внаслідок сво­єї прихованої природи впливу на інфляційні процеси, потребують подальшого, більш дос­коналого дослідження. Тим більше, що метод кореляційного аналізу тільки накреслює пе­вні тенденції розвитку у тому чи іншому напрямі, не враховуючи (так само, як практично бу­дь-який математичний метод) психологію поведінки населення щодо очікування інфляції (що впливає певною мірою на сукупний попит), політичні рішення (які так чи інакше ви­пе­ре­д­­жають економічні реформи) і, нарешті, фактор часу.

Література

1. Гальчинський А. Теорія грошей: Навч. посібник. – К.: Основи, 1998. – 415 с.

2. Геєць В. Про політику економічного зростання в Україні // Банківська справа. – 1999. – № 2. – С. 3–8.

3. Кораблин С. Инфляция и экономический рост // Зеркало недели. – 2003. – № 10 (435). 15–21 марта.

4. Найденов В.С. Инфляция и антиинфляционная политика в Украине. – К.: Эксперт–Про, 2000. – 60 с.

5. Соціально-економічне становище України за 2001–2003 роки // www.me.gov.ua

6. www.bank.gov.ua

7. Боровиков. В. STATISTICA: искусство анализа данных на компьютере. Для профессионалов. – СПб.: Питер, 2001. – С. 115–120.

8. Шикіна Н.А. Грошово-кредитна політики та економічне зростання / Розвиток фінансово-кре­дитної системи України в умовах ринкових трансформацій: Збірник матеріалів першої Все­української науково-практичної конференції вчених, викладачів та практичних працівників, 26–27 лютого 2003 р. – Вінниця: Універсум – Ландо Лтд, 2003. – С. 124–129.

Схожі:

Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconУдк 338. 5 056. 257: 338. 43 Л – 56
Л – 56 Гнучкий розвиток підприємств на основі оптимізації повних витрат: Монографія. – Суми: Видавництво СумДУ, 2009. – 170с
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconПогуда наталія вікторівна удк 330. 322. 01: 338. 24 (043. 3) Застосування ефектометричних методів у державному регулюванні інвестиційної діяльності
Державний вищий навчальний заклад “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconДержавний вищий навчальний заклад «київський національний економічний університет імені вадима гетьмана» сотула оксана віталіївна удк 338. 244
Соціально – економічний механізм державного регулювання трансформаційного періоду
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconСумський державний університет удк 368: 338. 14. 87 Козьменко ольга Володимирівна Система страхування екологічних І катастрофічних ризиків
Захист відбудеться “27 ” листопада 1998 р о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К55. 051. 01 в Сумському державному...
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconМі­ніс­тер­ство ос­ві­ти І на­уки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад На­ці­ональ­ний лі­со­тех­ніч­ний уні­вер­си­тет Ук­ра­їни
Пархуць Л. В. – старший викладач кафедри ландшафтної архітектури, садово-паркового господарства та урбоекології
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconУкраїнська асоціація з розвитку Одеський державний економічний менеджменту та бізнес-освіти університет Українська асоціація з розвитку менеджменту та бізнес-освіти Одеський державний економічний університет Науково-методична конференція
Від залізничного вокзалу їхати: маршрутними таксі №220 №221 до зупинки «Університет», №145 до зупинки «Преображенська»
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconМі­ніс­тер­ство ос­ві­ти І на­уки, молоді та спорту України Державний вищий навчальний заклад На­ці­ональ­ний лі­со­тех­ніч­ний уні­вер­си­тет Ук­ра­їни
Програма вступних випробувань сформована на основі навчальних програм фахових дисциплін нормативної частини циклу професійної та...
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconО. С. Попова романчук василь іванович удк 621. 391. 6: 535. 581 Дослідження завад в транспортних dwdm мережах 05. 12. 02 телекомунікаційні системи та мережі автореферат
Климаш Михайло Миколайович, Національ­ний університет “Львівська політехніка”, заступник завідувача кафедри телекомунікацій
Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconОдеський державний економічний університет

Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconОдеський державний економічний університет

Удк 338. 12 Н. Шикіна, Одеський державний еконо­мі­ч­ний університет iconОдеський державний економічний університет

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи