Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України icon

Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України




НазваМіністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України
Сторінка5/14
Дата02.08.2012
Розмір2.19 Mb.
ТипКонспект
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

^ 2. Українські землі у складі I Речі Посполитої

.

Процес формування і зміцнення Великого князівства Литовського співпав за часом з посиленням німецьких рицарських орденів і Московського князівства. Ці агресивні сусіди загрожували існуванню Литви і штовхали її на зближення з природним союзником – Польщею. У 1385 році литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою і уклав в місті Крево (біля Вільно) унію (союз) з Польщею, згідно з яким він став польським королем, залишаючись великим князем Литовським. Литва зберегла свою незалежність, але з цього часу польський вплив на неї став вирішальним. Саме тепер на українські землі, які входили до складу Великого князівства Литовського, почала просуватися польська шляхта, захоплюючи великі землеволодіння, закріпачуючи селян і насаджуючи католицтво. Однак об’єднання дало можливість Польщі і Литві спільними зусиллями розгромити німецьких хрестоносців у вирішальній битві біля Грюнвальда у Прусії в 1410 році і посилити тиск на Московське князівство. За умовами Островської (1392 р.) і Городельської (1413 р.) уній позиції Литви значно послабилися, що дозволило полякам фактично окупувати Поділля та Волинь.

У кінці XV століття починається занепад Литовської держави, яка не могла вже опиратися експансії Польщі і зростаючій силі Московського князівства. На початку XVI ст. Москва захопила Смоленські і Чернігово-Сіверські землі і просувала свої кордони все далі на захід і південь. У 1558 році почалася тривала Ливонська війна, в якій литовські війська зазнали ряд поразок від московської армії і примушені були звертатися по допомогу до Польщі. Поляки її надали, але виставили умову об’єднати обидві країни, зрозуміло, під зверхністю Польщі. 1 липня 1569 року у польському м. Люблін була укладена унія, внаслідок якої утворювалася нова держава під назвою Річ Посполита, що означає “Республіка”. Це, дійсно, була шляхетська республіка з єдиним виборним королем, сеймом (парламентом), спільною зовнішньою політикою, монетою, однаковим маєтковим правом. Однак Велике князівство Литовське зберігало певну автономію: уряд і адміністрацію, суд, фінанси, військо, але тепер до Польщі відходили всі українські землі, що раніше належали литовцям.

Це була перша в історії Польщі Річ Посполита – найбільша держава в Європі. Її територія становила 815 тис. кв. км з населенням в 7,5 млн. чоловік, з яких майже 2 млн. були українці. Українські землі у складі Речі Посполитої були поділені на шість воєводств, які очолювали воєводи – польські адміністратори з необмеженими правами. Українські феодали були зрівняні у правах з польською шляхтою і денаціоналізувалися. Більшість з них спольщилася і перейшла в католицтво. Український народ, таким чином, втратив свою еліту, що стало згубним фактором його політичного життя. Натомість, в Україні виникли величезні землеволодіння і маєтності польських магнатів – Потоцьких, Конєцпольських, Калиновських, Замойських і ін. Вони заснували тут кріпосницькі, комерційно орієнтовані господарства – фільварки, на яких запровадили виснажливу панщину, що сягала трьох-чотирьох днів на тиждень, тоді як в XV столітті вона не перевищувала 14 днів на рік. Правною, законодавчою основою в Речі Посполитій був “Литовський статут”, що мав своім джерелом “Руську правду”. Його редакції 1529, 1566, 1588 років свідчили про ескалацію кріпацтва і посилення феодально-кріпосницького гніту. Економічну і соціальну експлуатацію України підсилювала політика полонізації (ополячення) і окатоличення. Українці на своій землі стали людьми нижчого гатунку – “бидлом”, “худобою”, повинні були забути свою мову і історію, втратити людську гідність і честь. Православна релігія була об’єктом гонінь як схизматична – невірна. Зрозуміло, що польсько-шляхетська експансія викликала могутній опір українського народу. Виникнення і боротьба козацтва, козацько-селянські повстання, створення церковних братств – все це риси і форми національно-визвольного руху. Щоб протидіяти йому, польська королівська влада і римська церква проголосили з’єднання православної церкви з католицькою в унію на Брестському церковному соборі в 1596 році. Так виникла уніатська, або греко-католицька церква, яка підлягала Ватиканові, визнавала католицькі догмати, але зберігала свої обрядові і канонічні особливості. Більшість українців, однак, її не визнала, і почалася тривала релігійна боротьба, яка послаблювала, і сьогодні послаблює, єдність українського народу.


^ 3. Виникнення українського козацтва і його визвольна боротьба у кінці XV – I пол. XVII ст.


Символом і гарантією життєздатності українського народу, породженням його стихії стало унікальне явище всесвітньої історії – запорозьке козацтво. Згідно з ідеєю видатного англійського історика і філософа Арнольда Тойнбі про “виклик-відповідь” в людській історії, викладеної в його фундаментальній праці “Осягнення історії”, саме таку “відповідь” страшній загрозі винищення знайшов український народ в кінці XV століття.

У XV ст. значна частина Південної України була майже незаселеною. Розбійницьке сусідство Кримського ханства перешкоджало розвитку тут сільського господарства і стаціонарних промислів. Багаті, родючі землі порожнювали або використовувались кочовими степовиками лише як пасовиська. Зрозуміло, що наявність незайнятих щедрих земель привертала українців, які, не дивлячись на постійну загрозу, все ж проникали у Подністров'я, Побужжя і на нижню течію Дніпра – Запоріжжя. Саме тут виникають перші поселення вільних людей, яких стануть називати козаками. Найповніші дослідження історії запорізького козацтва належать видатному українському історику Дмитру Яворницькому. (Див. Д.I. Яворницький. Icторія запорізьких козаків. У 3-х т. – Львів. 1990-1992). Причинами виникнення козацтва були важливі соціально-економічні, суспільно-політичні і культурно-релігійні зміни в українському суспільстві у XV столітті. По-перше, експансія польських феодалів (магнатів, шляхти) на Україну, які захоплювали українські землі, закріпачували селян, визискували їх, примушуючи працювати на виснажливій панщині. Оскільки поляки були католиками, вони почали систематичне переслідування і винищення православ’я, набагаючись окатоличити Україну. Все це примушувало найбільш енергійну і дієздатну частину чоловічого нвселення втікати на незаселені землі півдня і силою зброї боронити свою свободу і від поляків, і від татарів та турків.

Термін “козак”, здається тюркського (татарського) походження і означає – “вільна, озброєна людина”. Перша згадка про козаків зустрічається в джерелах кінця 80-років XV ст. З моменту виникнення козацтво не було соціально однорідним. Заможні козаки – “старшина” мали землі, худобу, промисли, а більша частина – “cірома”, або “голота” жила за рахунок війни, або наймалася до старшини. Тому виробничі стосунки між козаками базувалися на найманій праці – цій основі ринкових або буржуазних відносин. Відсутність примусової праці (рабської або кріпацької) підвищувала продуктивність і зацікавленість, пробуджувала у виробника почуття відповідальності, підприємництва і людської гідності. Отже, українське козацтво стихійно виробило соціально-економічну модель ринкової економіки, яка випереджала і заперечувала пануючі тоді в Європі і Азії феодально-кріпосницькі відносини. Відповідною була і суспільно-політична організація козаків, як вільних членів козацького братства. Вищим органом їхньої єдності була козацька рада, на якій, незалежно від майнової спроможності, кожний козак мав один голос, обираючи керівників – “гетьмана”, “отамана”, “полковника”, або “сотника” і приймаючи життєво важливі рішення. Ця, безумовно, демократична модель суспільства була прогресивною і перспективною.

Основними заняттями козаків були промисли, торгівля, мисливство та рибальство. Значний час вони проводили у походах і війнах, де добували собі “хліб козацький”. В XVI ст. кількість козаків значно зросла і в 30-ті роки XVI ст. виникла їх військова організація, яка називалася – “кіш”. Всі посади, звичайно, були виборними. На чолі стояв “кошовий отаман”, якого військова рада обирала щорічно 1 січня. До кошової організації також входили курінні отамани, сотники, полковники, хорунжі, осавули, судді і писарі. Середня чисельність українського козацтва становила у XVI ст. 10-12 тис. Основу війська складала піхота, яка за свідченням іноземних спеціалістів (Гі де Боплан), була найкращою в Європі, а також незначна кількість кінноти і артилерія (пушкарі). Для річкових і морських походів козаки будували флотилію з “дубів”, або “чайок”, на яких здійснювали ефективні напади на турецьке і кримське узбережжя.

У середині XVI ст. на дніпровському острові Хортиця під керівництвом князя Дмитра Вишневецького (Байди) було збудовано укріплення, яке згодом стало Запорізькою Січчю (“cіч” – укріплення зі зрублених дерев). Вона стала форпостом у війні проти татарів і турків і вогнищем антифеодальної боротьби українського народу.

Довгий час польський уряд не визнавав козаків, переслідуючи їх як злочинців, але все ж був примушений рахуватися з ним де-факто і навіть намагатися використати. В 1572 році король Сигізмунд Август прийняв на службу (вписав в реєстр) 300 заможних козаків, що поклало початок реєстровому козацтву. Пізніше кількість реєстрових козаків збільшувалося, сягнувши максимальної кількості у вісім тисяч в 1630 році. Однак переважна більшість (близько 50 тис.) козаків залишилися фактично на нелегальному стані і примушена була вести безперервну боротьбу за власне існування.

Посилення феодально-кріпосницького гніту з боку панської Польщі і агресія Туреччини та Криму відводила козакам роль рушійної сили у національно-визвольній боротьбі. Саме козацтво було ініціатором і об’єднуючим осередком могутніх повстань українського народу проти шляхетського гноблення. Перше таке повстання вибухнуло у 1591 році під проводом гетьмана реєстровців Криштофа Косинського. Воно охопило майж всю Правобережну Україну і продовжувалося до 1593 року, коли польська армія врешті-решт змогла його придушити, розгромивши козаків під П’яткою біля Житомира. Але вже через рік, у 1594 р, почалося ще більше козацько-селянське повстання, очолюване Северином Наливайком. Запекла боротьба точилася в Україні майже два роки і тільки у 1596 р. велика польська армія на чолі з коронним гетьманом С. Жолкевським розбила повстанців на р. Солониця. С. Наливайко потрапив у полон і був страчений у Варшаві в 1597 році.

Незважаючи на відчутні поразки, національно-визвольний рух в Україні посилювався. На початку XVII століття прокотилася нова хвиля козацько-селянських повстань. Боротьба не вщухала і примушувала польський уряд іти на поступки. Було значно збільшено реєстр, розширено привілеї реєстровців, визнано православ’я. Особлива роль у піднесені значення козацтва належить гетьманові Петру Конашевичу – Сагайдачному. Йому вдалося об’єднати військову силу козацтва з церковною і культурною елітою України. В 1616 році Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, взявши братство і все православ’я під свій захист. Сагайдачний реформував військові сили запорожців і посилив активність їх дій проти Туреччини і Криму. З його ім’ям пов’язані славетні походи козаків на Трапезунд – у 1614 році, Стамбул – у 1615 році і на Кафу – у 1616 році. У 1617 році гетьман Сагайдачний почав повстання проти польського уряду, яке продовжувалося два роки і закінчилося Раставицькою угодою з поляками. Під час турецької агресії проти Польщі Сагайдачний з козаками відзначився у лавах польської армії, врятувавши її від розгрому під Хотином у 1621 році. Але гетьман був смертельно поранений і помер 20 квітня 1622 року. Після його смерті козацько-селянські повстання не припинились. Вони набувають майже перманентного характеру. Особливої запеклості боротьба досягала у 1625, 1630, 1635 та 1637-1638 роках, коли повстання охоплювали усю Україну. У кінці 30-х років XVII століття соціально-економічна і політична ситуація стала критичною. Визріли усі передумови для початку української національної революції.


Лекція 4. Українська національна революція середини XVII ст.


План.

  1. Причини революції та ії початок.

  2. Розгортання революційних подій за часів гетьмана Б.Хмельницького (1648-1657 рр).

  3. Громадянська війна і Руїна(1658-1667 рр.).

  4. Криза і поразка революції. Iї історичне значення. (1668-1676 рр.)


Література.

  1. Апанович О. Українсько-російський договір 1654 р. Міфи і реальність. – К.,1994.

  2. Грушевський М. Iсторія України –Русі. В 11 т. 12 кн. –Т.IX – К.,1996.

  3. Iзюмов В. Українська національна революція XVII століття.-/Посібник до спецкурсу. – Донецьк, 2001.

  4. Iсторія України. Навчальний посібник./під ред. В. Смолія. – К.,1997

  5. М. Костомаров. Богдан Хмельницький. – К.: Веселка, 1992

  6. Крип’якевич. I. Богдан Хмельницький. – Львiв: Свiт, 1990.

7. Лiтопис Самовидця.-К., Наукова думка, 1971.

8.Руїна: друга половина XVIIст. /Під ред. В. Смолія. – К.,1996.

9.Смолiй В. Степанков В. Українська державна ідея. – К.,1997.

10.Смолiй В. Степанков В. Українська нацiональна революцiя. – К., 1999


  1. Причини революції та її початок.


В XVII ст. в Україні відбулися події, які визначили долю українського народу у наступні віки. Національно-визвольна боротьба українців набула характеру національної революції. Вітчизняні історики В. Смолій і В. Степанков, розвиваючи ідеї М. Грушевського, кваліфікували події середини XVII ст. в Україні як революційні. (Див. В. Смолій, В. Степанков. Українська національна революція XVII ст. (1648 – 1676 рр.) – К., 1999.). Основними її періодами були такі: перший – лютий 1648 р. – серпень 1657 р. – від початку повстання на Запоріжжі до смерті Богдана Хмельницького (Хмельниччина); другий – вересень 1657 р. – червень 1663 рр. – від гетьманування Iвана Виговського до розколу України на Лівобережне і Правобережне гетьманства, та фактичного виділення Запоріжжя (Громадянська війна); третій – липень 1663 – червень 1668 рр. – від Чорної Ради у Ніжині до нетривалого возз’єднання України гетьманом Петром Дорошенком (Руїна); четвертий – липень 1668 р – вересень 1676 р. – від походу П. Дорошенка на Правобережжя до його остаточного зречення і поразки революції. (Криза).

Дослідники прийшли до обгрунтованого висновку, що революція 1648 – 1676 років була зумовлена комплексом соціально-економічних, політичних і духовних причин, отже, закономірним (детермінованим) і прогресивним явищем в історичному житті українського народу.

Експансія Польщі на Україну привела в середині XVI ст. до встановлення жорстокого колоніального режиму, який характеризувався соціальним, національним і релігіозним гнітом українців. Третій Литовський Статут 1588 року юридично оформив кріпацький стан селянства України. Різко скоротилося селянське землекористування, натомість значно зросло шляхетське землеволодіння. Фільваркове господарство, яке грунтувалося на примусовій праці селян-кріпаків, привело до збільшення панщини і інших повинностей, які виснажували селянство. Безжальний феодально-кріпосницький визиск селян посилювався і хижацькою діяльністю заможного єврейства, яке після Люблінської унії посунуло на Україну слідом за шляхтою. Євреї, спираючись на підтримку королівської влади, захопили контроль над торгівлею, банківськими і лихварськими операціями і, особливо, арендою панських господарств і промислів. Міське населення України - ремісники і торгівці, було дискріміноване і відсунуте на задній план єврейськими і польськими комерсантами, свавілля королівської адміністрації приводило до його масового зубожіння і розорення. Значно погіршало і становище козацтва. Антагоністичний конфлікт між відсталою фільварковою панщинною системою і новою ринковою моделлю козацького господарства польська влада намагалася вирішити на свою користь, застосовуючи терор і репресії, прагнути знищити козацтво.

Соціально-економічна експлуатація українців з боку польських панів доповнювалася посиленням національно-релігійного гноблення. Українців усували від участі в самоврядуванні, обмежували їх право займатися ремеслами, промислами і торгівлею, захоплювали козацькі землі, закривали православні церкви і монастирі, вбивали священників і ченців, забороняли братські і світські школи, всіляко принижували і кривдили. Йшлося, таким чином, про саме існування великого і самобутнього європейського народу, який був поставлений перед історичною необхідністю піднятися на боротьбу за визволення заради самозбереження.

Приводом (претекстом) до революції стала трагічна подія, пов’язана з долею Богдана Хмельницького - видатної людини, яка стала лідером і символом української революції. Богдан Хмельницький народився в 1595 році в родині Михайла Хмельницького, який був власником невеликого маєтку Суботів біля Чигирина. Богдан отримав чудову освіту, служив у реєстровому козацтві, приймав участь у війнах проти татарів і турків та в козацько-селянських повстаннях. Він мав блискучі здібності політика, полководця і дипломата. В 30-ті роки ХУ11 ст. Богдан вже вийшов на перші ролі у козацькому війську, займаючи посаду генерального писаря, але поразка повстання понизила його до сотника.

Навесні 1647 року сусіда Хмельницького польський шляхтич Даніель Чаплинський вчинив розбійний напад на маєток Хмельницького Суботів, намагаючись силою заволодіти його власністю. Скориставшись відсутністю Богдана, розбійники пограбували маєток, спалили хліб, вбили малолітнього сина і забрали його майбутню дружину. Спроба Хмельницького домогтися у суді, і навіть у короля, справедливості, була марною, натомість він опинився у в’язниці. Завдяки друзям, Хмельницький втік на Запоріжжя, де почав підготовку повстання. Наприкінці січня 1648 року повстанці захопили Січ, і на початку лютого рада обрала Б. Хмельницького гетьманом.


  1. ^ Розгортання революційних подій за часів Б. Хмельницького (1648 – 1657 рр.).


Усвідомлюючи масштаби майбутньої боротьби, гетьман звернувся до українського народу з закликом до загального повстання. Одночасно він попросив допомоги у донських козаків і вступив у переговори з кримським ханом Iслам-Гіреєм III про військовий союз. Хмельницький розумів, що це ненадійний і підступний союзник, але воювати на два фронти не міг. Навесні 1648 року почалася перша військова кампанія. Вона була дуже успішною. На початку травня відбулася перша битва між об’єднаним українсько-кримським військом і авангардом польської армії біля Жовтих Вод. В ній поляки зазнали цілковитої поразки, загинув і її командуючий Стефан Потоцький. Але основні сили коронної армії на чолі з Миколою Потоцьким стояли на вигідних позиціях біля міста Корсунь. Вмілими маневрами Хмельницькому вдалося примусити польського гетьмана залишити їх, а потім оточити і 16 травня 1648 року повністю знищити. Козакам дісталися значні трофеї і великий полон, у тому числі і короннний гетьман Микола Потоцький.

Близкучі перемоги повстанців ознаменували тріумфальний початок національної революції, метою і цілями якої було звільнення від національно-релігійного гноблення з боку Речі Посполитої, створення національної соборної (об’єднаної) держави, знищення феодально-кріпосницької системи і утвердження ринкової, буржуазної економічної моделі.

Після розгрому польської окупаційної армії повстання охопило всю Україну. Почалося масове знищення польської шляхти і євреїв, формування козацько-селянських полків і місцевої козацької адміністрації. Саме в цей час, влітку 1648 року, почалася розбудова української козацької держави. Були сформовані вищі і місцеві органи державної влади, армія, судова і податкова система, фінанси, народжувалася дипломатія. 8 червня 1648 р. Б. Хмельницький уперше звернувся по допомогу до московського царя Олексія Михайловича, продовжував переговори з кримським ханом, турецьким султаном, польським королем, господарями Молдавії, Валахії (Румунії) і Трансільванії (Угорщини).

Тим часом, війна з Польщею розширювалася. 11-13 вересня 1648 року відбулася битва біля м. Пилявці (Волинь), в якій велика польська армія була знову розбита. Відкрився шлях у власне польські землі. В жовтні 1648 р. українсько-кримська армія почала облогу польської фортеці Замостя. Але тривала облога виснажила сили і ресурси козаків, почалася епідемія чуми, від якої помер і визначний полководець Максим Кривоніс, падала дисципліна і боєздатність. В таких умовах Б. Хмельницький вирішив відступити. На жаль, гетьман не здогадався залишити гарнізони українських військ на західноукраїнських землях і це дозволило Польщі дуже скоро знов їх окупувати. У грудні 1648 року Б. Хмельницький з військом прибув до Києва. Тут його урочисто зустрічали як визволителя-монарха. Можливо саме у цей час у Б. Хмельницького виникла ідея монархічної форми правління, яку він намагався втілити в життя, передавши гетьманську булаву своєму синові Юрію у 1657 році.

Між тим, поляки, порушивши перемир’я, яке було укладене біля Замостя , почали наступати на Україну. Влітку 1649 року величезна польська армія на чолі з королем Яном Казимиром підійшла до м. Зборів. Сюди ж прийшли і українсько-татарські війська, які непомітно оточили позиції поляків. Битва, яка почалася 5 серпня, загрожувала перерости у остаточний розгром поляків, але їх врятував кримський хан Iслам-Гірей III. Він, розуміючи, що поразка Польщі покладе край війні і не бажаючи цього, почав сепаратні переговори з королем, погрожуючи Хмельницькому перейти на бік поляків у випадку продовження битви. Зрозуміло, що ці переговори рятували Річ Посполиту і зводили нанівець усі попередні жертви українського народу, але у Б. Хмельницького не було вибору, бо вести війну одночасно і проти Польщі , і проти Криму він не міг. Гетьман був примушений заключити Зборівський договір, за яким визначалася козацька автономія у складі трьох воєводств: Київського, Чернігівського і Брацлавського, чисельність реєстру встановлювалася у 40 тис., польська шляхта отримала право повернутися у свої маєтки, а їх селяни - у старий кріпацький стан. Отже, усі антагоністичні суперечності залишалися і вимагали вирішення у майбутньому. Цей договір і Польша, і гетьманський уряд розглядали як тимчасовий і готувалися до війни. Українські селяни і козаки опиралися поверненню шляхти, створюючи на Волині і Брацлавщині (Східне Поділля) збройні загони, які очолив полковник Данило Нечай. Шляхта відповідала жорстокими каральними акціями, а татари, які поверталися з театру воєнних дій, грабували і перетворювали в попіл українські міста і села. Загальна руїна і голод викликали масові протести і спротив населення діям гетьманського уряду. Дійшло, навіть, до повстань проти нього у Кальницькому полку і на Запоріжжі, де козацька рада проголосила усунення Б. Хмельницького і обрання гетьманом Яцька Худолія. Хмельницькому довелося силою придушувати повстання у березні 1650 року. Це прискорило процес зміцнення державних інституцій. Було завершено формування адміністративно-територіального полкового устрою, структурувався апарат влади: вищий – генеральний, середній – полковий і нижчий – сотенний. Рельєфно окреслився процес становлення монархічної форми правління гетьмана. В 1650 році активізувалася зовнішня політика. Оскільки Московська держава, побоюючись війни з Польщею, не наважувалася надати допомогу Україні, Хмельницький вирішив прийняти турецьку протекцію. Спираючись на підтримку васала Туреччини – Кримського ханства, Б. Хмельницький здійснив восени 1650 року успішний похід у Молдавію, примусивши її господаря Василя Лупула розірвати союз з Польщею і перейти на бік України.

Тим часом, Польша закінчила підготовку до війни і в січні 1651 року почала наступ. Взимку і навесні 1651 року з перемінним успіхом точилися локальні бої, а влітку справа дійшла до генеральної битви. Вона почалася 19 червня 1651 року біля м. Берестечка на Волині і йшла за сценарієм Зборівської битви, але у гіршому варіанті: польська армія на чолі з королем Яном Казимиром була оточена українсько-татарськими військами, і коли настала кульмінація, хан Iслам-Гірей III покинув поле битви, полонивши Б. Хмельницького майже на 10 днів. Українська армія, залишившись без союзника і головнокомандуючого була дезорганізована і розбита. Тільки невеликій частині армії на чолі з полковником Iваном Богуном після 10-денної оборони вдалося вирватися з оточення. Втрати були катастрофічними. Тепер шлях на Україну для польської армії був відкритий. До того ж литовська армія гетьмана Радзівілла прорвалася з півночі до Києва і захопила його. Однак героїчний опір українців послабив сили польської армії і вона зупинилася біля Білої Церкви. Тут 18 вересня 1651 р. була укладена Білоцерківська угода, яка скасувала Зборівський договір. Тепер козацька територія обмежувалась лише одним Київським воєводством, реєстр мав становити 20 тис. козаків, шляхта і євреї поверталися у свої маєтки, а козацький гетьман підлягав владі коронного гетьмана. Отже, після 4 років війни доводилося починати все майже з початку. Але український народ знайшов у собі сили для продовження боротьби. Була створена нова армія, яка у травні 1652 р. почала похід на Поділля. 22 травня 1652 р. у битві біля м. Батіг польські війська були оточені і повністю знищені. Полягло майже 10 тисяч – вся піхота і половина усіх гусарів Речі Посполитої. Загинув і коронний гетьман М. Калиновський. Це була найбільша в історії Польщі воєнна катастрофа. Сучасники порівнювали тріумф Б. Хмельницького з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами у 216 р. до н. е. під Каннами, яка протягом багатьох віків вважалася класичним взірцем оточення і цілковитого знищення противника.

В результаті Батозької перемоги були анульовані принизливі умови Білоцерківської угоди – українська козацька держава фактично виборола незалежність. Була ліквідована фільварково-панщинна система господарства, кріпацтво і феодальна залежність селян. Більшість земельного фонду перейшла у власність Державного Скарбу, а значна частина землі – до рук козаків і селян. Виникла нова модель соціально-економічних відносин і нова соціальна структура суспільства. Це були дійсно революційні зміни. Але вони, в умовах війни, не були відповідно законодавчо затверджені і політично оформлені, що створювало сприятливі умови для реставрації дореволюційних відносин.

Перемога під Батогом мала ще один важливий історичний наслідок. Московський уряд, нарешті, наважився надати допомогу Україні, і 1 жовтня 1653 р. Земський Собор Росії вирішив прийняти Військо Запорізьке під “государеву високу руку”. Саме у цей час, на початку жовтня, велика українсько-татарська армія підійшла до м. Жванець на Поділлі, де стояло польське військо на чолі з королем Яном Казимиром, і в ході битви оточила його. Але кримський хан врятував поляків і на цей раз: він припинив воєнні дії і почав сепаратні переговори з королем. Тепер стало остаточно зрозумілим, що без допомоги Росії навіть автономію вибороти було неможливо. Тому Б. Хмельницький вирішив відступити на Придніпров’я. 8 січня 1654 р. у м. Переяслав відбулася військова рада, на яку прибуло і велике російське посольство на чолі з боярином Василем Бутурліним. Переяславська Рада ухвалила прийняти протекцію російського царя і увійти до складу Московського царства. Однак вже перші кроки по оформленню цього акту були затьмарені відмовою В. Бутурліна дати від імені царя присягу на вірність своїм зобов’язанням щодо України. Але відсутність прийнятної альтернативи примусила українців покластися лише на царське слово і однобічно скласти присягу цареві. Однак частина населення відмовилася присягати: запорожці, вище правослане духовенство, зокрема митрополіт Сильвестр, козаки Брацлавського, Уманського, Полтавського і Кропивненського полків, славетний полковник Iван Богун і інша старшина.

Політичне і правове становище України у складі Російської держави було врегульоване документами, які отримала назву “Статті Б. Хмельницького” або “Березневі статті”, підписані у Москві у березні 1654 р. Оригінал договору не зберігся, тому дослідники аналізують їх з певним застереженням. Чітко визначити і кваліфікувати цей акт вчені досі не змогли, а запропоновані терміни – “унія”, “воєнний союз”, “протекторат”, “васалітет”, “возз’єднання” – не можуть вважатися аутентичними. Але більшість істориків вважає цей акт приєднанням України на правах автономії, бо Україна мала власну територію, адміністративний устрій, суд, фінансову систему, військо з 60 тис. козаків, однак виборність гетьмана, як і його зовнішня політика, контролювалася царським урядом. Укладений договір, за словами Олени Апанович, не був “для України ні трагедією, ні ганьбою”. (Див. О. Апанович. Українсько-російський договір 1654 р.: Міфи і реальність. – К., 1994.). Він діяв фактично до 1656 року, коли цар порушив договір, підписавши Віленське перемир’я з Польщею, за яким Правобережна Україна поверталася у склад Речі Посполитої. Попри все, цей договір мав велике історичне значення. Уперше Україна виступала як суб’єкт міжнародного права і була визнана Росією як держава, що просить протекції. Особливо ж виграла Росія, яка значно посилилася , змінивши геополітичний ландшафт Європи. Це був перший значний крок на шляху до створення Російської імперії.

З весни 1654 року відновилися воєнні дії і тепер російсько-українська армія перехоплює ініціативу. В 1655 році були звільнені від поляків Поділля і Східна Галичина, у війну проти Польщі вступила Швеція, окупувавши більшу її частину. Здавалося, остаточна перемога вже близька. Однак у Кремлі різко змінили політику. Було вирішено примиритися з Польщею, бо цареві магнати пообіцяли польський трон, і почати війну зі Швецією за прибалтийські землі, втрачені Росією в 1617 році. Інтереси українців при цьому зовсім не враховувалися, їх навіть не допустили до участі у російсько-польських переговорах. У листопаді 1656 р. Віленське перемир’я було підписано і стало брутальним порушенням “Березневих статей”. Це глибоко обурило Б. Хмельницького; він фактично розірвав з Росією і почав війну проти Польщі у союзі з Трансільванією і Швецією. Однак сил не вистачило і українсько-трансільванські війська були розбиті влітку 1657 року. Всі ці негаразди і воєнні невдачі підірвали здоров’я гетьмана. 27 липня 1657 року обірвалося життя лідера національної революції і засновника української держави, людини, без сумніву , світового масштабу.

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   14

Схожі:

Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет фізичного виховання І спорту України лахно олена геннадіївна
Роботу виконано у Дніпропетровському державному інституті фізичної культури і спорту, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту...
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України Національний університет фізичного виховання І спорту України арєшина юлія борисівна
Роботу виконано в Інституті фізичної культури Сумського державного педагогічного університету імені А. С. Макаренка, Міністерство...
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни
Програми з історії України для 11-річної школи та Програми зовнішнього незалежного оцінювання випускників загальноосвітніх навчальних...
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький національний університет економічний факультет кафедра менеджменту
Робоча програма та методичні рекомендації ухвалено на засіданні кафедри менеджменту, протокол №1 від 07. 09. 2011 р
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький національний університет економічний факультет кафедра менеджменту
Робоча програма та методичні рекомендації ухвалено на засіданні кафедри менеджменту, протокол №1 від 07. 09. 2011 р
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький національний університет економічний факультет кафедра менеджменту
Робоча програма та методичні рекомендації ухвалено на засіданні кафедри менеджменту, протокол №1 від 07. 09. 2011 р
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді І спорту україни донецький національний університет кафедра економічної статистики затверджено
Бакалавр” заочної прискореної форми навчання, які отримують другу вищу освіту за спеціальністю „Прикладна статистика” 030506
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни донецький національний технічний університет факультет екології та хімічної технології кафедра природоохоронної діяльності
Друкується відповідно з протоколом засідання кафедри Природоохоронна діяльність Доннту №10 від 05. 05. 2010 р
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни миколаївський національний університет
України, який викладається як окремий самостійний предмет в руслі цивілізаційних підходів до всесвітньої історії. В умовах становлення...
Міністерство освіти науки молоді та спорту України Донецький національний університет Кафедра історії України iconМіністерство охорони здоров’я України Донецький національний медичний університет
Приказ та дата заснування: наказ Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 26 жовтня 2012 р. №1206
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи