П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І icon

П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І




НазваП.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І
Сторінка2/7
Дата04.08.2012
Розмір1.16 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7

^ ВИЗНАЧЕННЯ ОБ’ЄКТА Й

ПРЕДМЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ


Якщо в роботі добре сформульовано мету й завдання, то визначення об’єкта й предмета дослідження, як правило, не викликає труднощів. Проте нерідко буває, що поставленої мети можна досягти, обстеживши схожі, однорідні, але різні мовні одиниці чи одиниці різних рівнів. Тож визначення об’єкта й предмета роботи певною мірою конкретизує її мету й завдання. Так, дослідниця історії дериваційної системи якісних прикметників української мови Л.М.Береговенко, визначаючи об’єкт дослідження, вказала на те, що основну увагу в роботі вона звернула на прикметники, утворені суфіксальним способом, а в ролі додаткового матеріалу спорадично залучила до аналізу префіксально-суфіксальні деривати та структури, утворені способом основоскладання в поєднанні з суфіксацією. Тут же дослідниця обумовила, що прикметники зі зменшеним, зменшено-пестливим, згрубілим, збільшеним значенням у роботі не розглядаються. Дослідниця порівняльних конструкцій сучасної української мови Н.П.Шаповалова у вступній частині дисертації зазначила, що об’єктом дослідження є сукупність порівняльних конструкцій української мови – різнорівневих мовних одиниць, які мають компаративну семантику. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як понятття родове і видове відповідно, як поняття системи чи її елементів . Тому коли виникає потреба уточнити об’єкт дослідження, визначають ще й його предмет. Так, згадана дослідниця словотворення іменників зі значенням подібності О.Ф.Тилик так визначила об’єкт і предмет дослідження:


^ Об’єктом дослідження є підсистема похідних іменників зі значенням подібності сучасної української мови.

Предметом вивчення є афіксальні іменники, властиві як літературній мові, так і діалектним лексичним системам, зокрема: а) деривати із суфіксами дедемінутивного походження, що беруть участь у творенні похідних зі значенням подібності; б) номени з іншими багатофункційними афіксами, здатними виражати семантику схожості; в) похідні іменники з моносемними формантами зі значенням подібності.


^ ДЖЕРЕЛА ДОСЛІДЖЕННЯ


У вступній частині прийнято вказувати на джерела, звідки дібрано матеріал для аналізу. Звичайно тут пишуть, що джерелами (джерельною базою, основою) дослідження послужила укладена автором картотека (чи просто матеріал), дібраний з певного кола текстів (указати, яких саме) або власні записи мовлення носіїв певних територіальних чи соціальних і т. ін. діалектів (теж зазначається, яких). Наприклад, дослідниця відприкметникових словотвірних ланцюжків Л.І.Коржик у вступній частині написала, що “матеріалом дослідження послужила спеціальна картотека словотвірних ланцюжків непохідних прикметників, укладена на основі матеріалів одинадцятитомного тлумачного Словника української мови, шеститомного Українсько-російського словника, а також на основі художніх творів українських письменників та публіцистики”. Часто тут подаються дані про те, яким методом і яку кількість досліджуваних мовних одиниць виявлено в текстах (говорах і т.ін.) чи яку кількість текстів (говорів, населених пунктів) обстежено. Згадана інформація допомагає з’ясувати читачеві, з одного боку, те, наскільки досліджуване явище є вагомим у мовній системі, а з другого, – наскільки репрезентативний зібраний матеріал для того, щоб висновки були вірогідними. Наприклад, дослідниця весільної лексики східнослобожанських говірок І.В.Магрицька так окреслила матеріальну базу дисертаційної розвідки: “джерелами дослідження послужили діалектні матеріали, зібрані в 1993-1997 рр. польовим методом у 102 населених пунктах Луганської області за спеціально укладеною програмою з 300 питань, тексти-описи весілля, зафіксовані на магнітофонну плівку, давні записи слобожанського весілля (Г.Калиновського, П.Чубинського, А.Іванової, П.Марусова, Б.Грінченка), лексикографічні та лінгвогеографічні джерела”. При потребі може подаватися коротка характеристика обстежених пам’яток. Наприклад, дослідниця староукраїнського правопису ХІV-ХVІІ ст. Л.А.Гнатенко в цій частині вступу написала, що були опрацьовані оригінальні, факсимільні тексти або фотокопії, оскільки такий матеріал найбільш надійний у графіко-орфографічному відношенні. Тут же авторка зазначила, що список опрацьованих джерел налічує 120 позицій, прослідковано правопис близько 40 тисяч словоформ.


^ ОПРАЦЮВАННЯ НАУКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Після того, як ви обрали тему роботи, треба приступати до опрацювання фахової літератури з проблеми. Але читати наукову літературу треба цілеспрямовано, тому ми й розповіли вам спочатку про те, як визначати мету й завдання роботи. Опрацювання наукової літератури дасть можливість з’ясувати стан дослідження обраної теми в українському мовознавстві, а цим самим убереже вас від повторення давно відомих істин. Саме тому серед вимог, які виробили вчені до будь-якого наукового твору, є огляд літератури з досліджуваної проблеми.

Зрозуміло, найнеобхідніші праці вам порекомендує вчитель, але треба й самому набувати вмінь визначати коло опублікованих розвідок з вашої або дотичної теми, які допоможуть у роботі.

Сподіваємося на те, що ви вже вмієте користуватися алфавітними й систематичними каталогами шкільної бібліотеки. У більших бібліотеках є також предметні каталоги, користуватися якими навчить вас черговий бібліотекар. Але перед тим, як “пірнути” в каталоги, радимо скористатися вишівськими підручниками та посібниками з сучасної української літературної мови, а в разі необхідності – й підручниками з допоміжних лінгвістичних дисциплін: загального мовознавства, української діалектології, історії української мови, стилістики української мови. Багато цінного матеріалу дадуть посібники з російської мови та інших слов’янських мов, якими ви володієте. Зважте на те, що в багатьох підручниках, посібниках є зноски, примітки, пояснення до тексту, де автори покликаються на інші публікації, що можуть вас зацікавити. А в багатьох підручниках до кожного розділу (чи в кінці книги) подається рекомендована література, яка є важливим джерелом наукової інформації.

Покликання на інших авторів ширше використовуються в спеціальних наукових книгах і статтях, це так звана пристатейна та прикнижкова бібліографія. Так, майже кожна стаття в науковому виданні супроводжується списком покликань, який може налічувати кілька десятків позицій. Прикнижкова бібліографія значно більша, так, у монографії Є.А.Карпіловської “Суфіксальна підсистема сучасної української літературної мови: будова та реалізація” (Київ, 1999), наприклад, вона складається з 225 назв.

Слід пам’ятати, що є спеціальні бібліографічні видання. Наприклад, бібліографічний покажчик Л.І.Гольденберга та Н.Ф.Королевич “Українська мова” (К., 1963) інформує про видання про українську мову в підрадянський період. Досить інформативним є бібліографічний покажчик П.Ю.Висоцької, О.В.Бистрякова, О.А.Євдокименко та ін. “Видання Академії наук УРСР (1919-1967). Суспільні науки” (К., 1969), спеціальний розділ якого вміщує перелік праць, виданих Інститутом мовознавства ім. О.О.Потебні.

Одним з найповніших довідників є періодичні бібліографічні покажчики “Слов’янська філологія на Україні”, “Філологічні науки на Україні”, які видає Центральна наукова бібліотека АН України.

Списки друкованих праць членів кафедр часто публікують різні вищі школи України. Є також бібліографічні покажчики, присвячені окремим розділам українського мовознавства: ономастиці, діалектології, лексикології та лексикографії, правопису тощо.

Не забувайте, що різного роду бібліографічні покажчики видаються і в інших країнах слов’янського світу. Бібліотекар допоможе вам знайти покажчики тих країн, мову народів яких ви розумієте.

Найсвіжішу інформацію про нові дослідження з різних розділів мовознавчої науки ви одержите, коли погортаєте останні номери науково-теоретичного журналів „Українська мова” (видання Інституту української мови Національної академії наук України), “Мовознавство” (видання Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України), науково-методичних часописів “Дивослово” (до 1991 р. “Українська мова і література в школі”), “Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах” (вид. з 1999 р.), “Українська мова і література в школі” (вид. з 1999 р.) та ін. Мовознавчі розвідки друкують всеукраїнські наукові збірники “Українське мовознавство”, “Культура слова” та ряд вісників, що їх видають навчальні заклади України. Не забуваймо, що згадані видання друкують рецензії на найбільш вагомі видання в нашій країні і за кордоном.

На основі прочитаного укладається перелік книг, журналів і т. ін., які треба опрацювати. Без сумніву, цей список у процесі роботи буде розширюватися.

Тепер можна приступити до опрацювання літератури. Треба сказати, що в кожного науковця тут є свої секрети. Сподіваємося, що згодом і у вас виробиться свій стиль роботи. А поки що можете скористатися нашими порадами в роботі з літературою.

З дібраних статей, брошур, книг робляться виписки, які стосуються теми роботи. Часто ці виписки потім використовуються в роботі у формі цитат. Тому слід пильнувати за тим, щоб виписка відповідала оригіналу й мала покликання на джерело виписаного тексту – повну назву праці, сторінку. Підкреслимо, що матеріалу, як правило, збирають значно більше, ніж буде використано в роботі: у подальшому багато чого несуттєвого відсіється, а те, що, на перший погляд, здавалося несуттєвим, може визначити напрямок, характер роботи. Виписки групуються за змістом. Після цього на кожній сторінці бажано підкреслити кольоровим олівцем головну думку і на основі цього відповідним чином згрупувати виписане.

Щоб у виписках легше було орієнтуватися, радимо робити їх на однакових за розміром аркушах (картках), бажано невеликих і з одного боку. Чому невеликих? На папірцях невеликого формату, як би ви не старалися, дуже багато не запишете: один-два абзаци, у яких сформульована одна думка. Думки ж учених вам доведеться систематизувати, отже, легко буде оперувати виписками, не треба розрізати папірці, “відокремлюючи” одну думку від іншої.

Після здійсненої систематизації виписаного ви раптом помітите, що одні й ті ж речі можуть по-різному кваліфікувати різні мовознавці, ілюструватися зовсім інакшим мовним матеріалом. Ось де простір і для вашої творчості! З’являються власні думки, гіпотези, висновки. Хоча справедливості ради скажемо, що юні лінгвісти в теоретичних питаннях звичайно пристають до думок інших учених. Але й тут вони користуються методикою наукового опрацювання літератури: матеріал глибоко осмислюється, у ньому визначається головне й другорядне, основні положення, що відповідають темі роботи, належним чином узагальнюються, унаслідок чого думки з певної проблеми, які були викладені в кількох працях інших учених або занадто широко, або лише принагідно, у роботі юного мовознавця можуть зазвучати об’ємніше, повніше, а головне – цілеспрямованіше.

Вивчення будь-якого питання слід починати за працями більш широкого характеру, найкраще за посібниками та підручниками для вищих навчальних закладів, де звичайно подаються відомості, які є загальноприйнятими в науці про мову. У дослідника має сформуватися певний каркас знань, на який він “нанизуватиме” знання, здобуті зі спеціальних, більш вузьких досліджень. При читанні книг, статей слід дотримуватися правила – не пропускати жодного незрозумілого слова. Для з’ясування незрозумілих слів, термінів треба звертатися до тлумачних, енциклопедичних словників, спеціальних довідників, а найперше – до словників лінгвістичних термінів. Довідникові видання також дуже корисні при формуванні каркаса знань з досліджуваної проблеми.

Досвідчені мовознавці часто радять по ходу читання літератури давати оцінку прочитаному, а оскільки власні думки забуваються так же швидко, як і чужі, то необхідно записувати їх. Це розвиває науковий стиль мовлення, а окремі ваші спостереження, твердження надалі можуть цілими блоками лягти в текст майбутньої праці. Але тут чигає небезпека сплутати власні слова з чужими. Тому слід виробляти в собі звичку дослівно відтворюваний текст брати в лапки й обов’язково зазначати в дужках сторінку оригіналу.

Цитувати інших мовознавців ви будете не тільки при виробленні теоретичної позиції дослідження (у теоретичному розділі вашої роботи), а й у процесі аналізу конкретного мовного матеріалу. Так ви не лише виявите свою лінгвістичну ерудицію, а й убережете себе від можливих помилок.

Як уже згадувалося, одним із результатів опрацювання наукової літератури може бути підготовка теоретичного розділу роботи: на це часто націлює перше завдання роботи. У цьому розділі бажано подати тему вашої роботи як важливу лінгвістичну проблему: загальна схема теоретичного розділу на початку трохи нагадує ту частину вступу, де ви обгрунтовували актуальність роботи. Але тут думки викладаються в розгорненому вигляді, широко аргументуються. Часом виникає потреба показати спершу розвиток лінгвістичної думки (вітчизняної й зарубіжної) в обраному напрямку дослідження, а вже потім окреслювати коло нез’ясованих питань, шляхи й методику їх розв’язання. Окреслення теоретичних засад дослідження попутно супроводжується уточненням предмета і об’єкта дослідження.

У теоретичному розділі обґрунтовується ідея вашої роботи, тому не радимо його називати, як це інколи буває, “безіменно”, типу “Теоретичні основи дослідження” або ще гірше - “Огляд літератури з проблеми”. Наводимо приклади, на нашу думку, вдалого формулювання назви теоретичної частини досліджень.


Тема роботи: “Український відприкметниковий словотвір” . Назва теоретичного розділу: “Проблеми основоцентричної дериватології” (Автор В.В.Грещук).

Тема роботи: “Функціонально-семантичні особливості ключових слів художнього тексту”. Назва теоретичного розділу: “Ключові слова в системі досліджень художнього тексту” (Автор В.М.Титикало).

Тема роботи: “^ Структурно-семантична типологія відприкметникових словотвірних ланцюжків у сучасній українській мові”. Назва теоретичного розділу: “Словотвірні ланцюжки як одиниці словотвірної системи” (Автор Л.І.Коржик).

Тема роботи: “Динаміка аугментативно-пейоративного словотворення українського іменника”. Назва теоретичного розділу: “Проблема аугментативно-пейоративного словотвору в східнослов’янському мовознавстві” (Автор В.Ф.Христенок).

Застерігаємо від поширених помилок, яких припускаються молоді дослідники під час огляду літератури й підготовці теоретичного розділу. Помилка перша. Юний лінгвіст по черзі переказує думки вчених, які досліджували цю або дотичну мовознавчу проблему, не зв’язуючи ці думки докупи. Запам’ятаймо давнє правило, з дотриманням якого конструюється будь-який текст: кожне наступне речення в ньому має уточнювати, розвивати, або заперечувати думку, висловлену в попередньому реченні. Причому ця думка може бути підпертою покликанням на інших дослідників. Обов’язково перечитуйте складений вами текст під цим кутом зору! І постійно тримайте на оці головне завдання, якого ви маєте досягти, зробивши огляд літератури: виробити принципи аналізу дібраних мовних фактів.

У процесі опрацювання наукової літератури юному лінгвістові необхідно навчитися бачити спільне і відмінне у працях мовознавців, і, як уже згадувалося, навчитися систематизувати і узагальнювати їх думки, щоб потім розкривати розвиток лінгвістичної думки в певній галузі, показати загальний стан досліджень в обраній ділянці українського мовознавства.

^ Помилка друга. Юні дослідники переказують думки інших учених, але не аналізують їх, не дають їм оцінок або ж ці оцінки занадто спрощені. Зще раз нагадуємо, що огляд думок інших учених робиться не як самоціль, а з чіткою метою: виробити теоретичні засади дослідження, отже, опрацювання літератури з проблеми має здійснюватися під кутом вироблення цих засад. Це спонукає юного науковця одні думки відкидати, інші сприймати. Включаючи їх в тканину власної розповіді як прямі або непрямі цитати, заперечуючи або підтримуючи їх, ми тим сами даємо їм оцінку, а значить уникаємо занадто прямих і примітивних оцінок-формулювань.


^ ДОБІР ФАКТИЧНОГО МАТЕРІАЛУ


Залежно від мети й завдань дослідження визначається коло джерел, звідки добиратимуться мовні факти для аналізу. Такими джерелами виступають усне мовлення та тексти творів різних стилів і жанрів.

Усне мовлення носіїв української мови цікавить науковця, коли об’єктом дослідження виступають територіальні говори, мовлення окремих вікових, соціальних груп людей (дітей дошкільного віку, учнів середніх шкіл, студентів, науково-технічної інтелігенції, працівників певної галузі і т.ін.). Зрозуміла річ, виникає потреба зробити записи мовлення цих груп людей. Зазвичай ці записи спочатку робляться на магнітофон, а потім «розшифровуються»: після неодноразових прослуховувань виконується їх запис на папері. До цих записів висувається ряд вимог, зокрема вимога паспортизації матеріалу. Паспорт матеріалу включає в себе фіксацію точного місця його запису, характеристику інформанта (інформантів), тобто людини (кола людей), від яких почуто записаний матеріал. Характеризуючи інформанта, вказують, як правило, на його вік, освіту, соціальне становище. Це робиться з тією метою, щоб можна було аналіз дібраного мовного матеріалу здійснювати з оглядом на те, наскільки природне мовлення інформанта зазнало впливу літературної мови, професійного середовища тощо.

Переважна більшість мовних фактів добирається з письмових джерел (друкованих чи рукописних текстів). Дібрати мовні факти означає зробити необхідні виписки, тобто виписки тих фрагментів тексту, де фіксуються досліджувані явища, їх особливості. Ці виписки найкраще робити на невеликих аркушах, бажано однакового розміру: їх потім зручніше буде класифікувати. Мовознавці виробили певні вимоги до підбору фактичного матеріалу, дотримання яких не тільки полегшить обробку мовних фактів, а й допоможе уникнути фактичних помилок у роботі. Назвемо найголовніші:

1.Кожний мовний факт у певному контексті виписується на окрему картку. Це спрощує процес систематизації матеріалу.

2.Ілюстративний текст має найбільш повно відображати семантику, функції, особливості вживання, будову і т. ін. мовного явища, що досліджується.

3. Кожна картка (виписка) паспортизується. Паспорт включає в себе такі дані: назва тексту, місце його написання, під яким роком датується, сторінка за виданням (якщо цей текст опубліковано).

4.У всіх сумнівних випадках приймається позитивне рішення: виписуються мовні факти, належність яких до досліджуваних мовних явищ викликає певні вагання; розширюється контекст з метою кращого усвідомлення особливостей аналізованих фактів тощо.

На практиці звичайно записують паспорт джерела, використовуючи умовні скорочення. Наприклад, якщо ви добирали, скажімо, прислівники з одинадцятитомного словника української мови, то скорочений запис паспорта прислівника щоліта (паспорт прийнято подавати поряд у дужках) може мати такий вигляд: (СУМ, ХІ, 604), де складноскорочене слово СУМ утворене з початкових букв повної назви Словник української мови, римська цифра означає том, арабська – сторінку. Якщо таких джерел кілька, то перелік їх умовних скорочень вміщують у додатках до роботи. Зліва пишеться умовне скорочення, справа – повна назва джерела. Наприклад:


СУМ - Словник української мови. В 11-и томах. – К.: Наук. думка, 1970-1980.

Гр. - Словарь української мови. Зібр. ред.журн. «Киев. старина». Упорядкував з дод. влас. матеріалу, Б.Грінченко. Т.1-4.. – К., 1907-1909.


Часто буває, що юні лінгвісти досліджують мову творів окремих письменників за кількома виданнями, збірками. Назва кожного такого видання мусить мати своє умовне скорочення, що відображається в паспорті. Це робиться для того, щоб читач при потребі за поданим у роботі паспортом міг знайти поданий вами ілюстративний матеріал.

У процесі виписування мовного матеріалу у вас можуть виникнути певні міркування з приводу особливостей конкретного факту, ці міркування (щоб їх не розгубити) теж бажано записати на картці у визначеному вами місці.

Якщо текст, який ви обстежуєте, невеликий за обсягом, то його варто дослідити в цілому шляхом суцільної вибірки мовних явищ, які вас цікавлять. Якщо ж тексти великі за обсягом або їх кілька, то застосовують вибірковий метод. Однак тут треба добре зорієнтуватися й обстежити ті частини тексту (текстів), які дають найбільш повне уявлення про предмет дослідження.

Запам’ятайте! Збирання мовних фактів для дослідження розпочинається після ґрунтовного опрацювання літератури з проблеми. Для того, щоб збирати, треба знати, що збирати. А окрім того, цей процес творчий, він потребує не лише фахової підготовки, а і вдумливості, кмітливості.


^ АНАЛІЗ МОВНОГО МАТЕРІАЛУ


Аналізу дібраних мовних фактів передує їх систематизація на основі опрацьованої наукової літератури. Систематизація матеріалу, з одного боку, супроводжується відмежуванням об’єкта дослідження від інших, схожих на нього явищ, а з другого – структуруванням об’єкта дослідження, визначенням порядку розгляду матеріалу. Пам’ятаймо, що наукове дослідження не будується на голому місці. Своєю структурою, схемою, підходами до аналізу матеріалу воно спирається на наукові праці попередників. Наприклад, досліджуючи процеси словотворення, скажімо, в електротехнічній термінології, ви, без сумніву, спиратиметеся на узагальнювальні праці з української дериватології та ряд конкретних досліджень у галузі словотворення різних терміносистем української мови. Окремі підходи, схеми аналізу вам не сподобаються, а деякі викличуть зацікавленість, і ви спробуєте створити щось подібне. Звісно, не варто сліпо наслідувати якусь конкретну працю. Орієнтуючись на власні наукові уподобання, творчо синтезуючи та й, можливо, ревізуючи підходи попередників, слід виробити свою структуру роботи, схему аналізу дібраного матеріалу, виходячи з мети й завдання роботи. Наприклад, аналіз похідних іменників (тобто іменників, які утворені від інших слів), не можна розпочати без поділу на групи за способами творення. Кожний спосіб творення має свої різновиди. Так, до морфологічного способу творення слів входить префіксальне, суфіксальне, суфіксально-префіксальне словотворення, складання (включаючи й абревіацію). Суфіксальні похідні належать до найменувань чоловічого (учитель, будильник), жіночого (битва, далечінь), середнього роду (селище, віконце) та іменників, що вживаються лише в множині (радощі, селяни). Похідні іменники можна класифікувати також за типом твірних основ, за загальними й частковими словотвірними значеннями тощо. Обраний вами підхід до систематизації матеріалу значною мірою зумовить як схему аналізу окремих мовних явищ (чи їх груп), так і структуру роботи в цілому. Не забуваймо, що в загальних рисах класифікація матеріалу диктується поставленими в роботі завданнями.

Звісно, готових рецептів аналізу дібраних мовних фактів ніхто не дасть. Однак варто пам’ятати, що напрямок, характер дослідження можуть підказати не лише студії з українського мовознавства, а й праці, де аналізуються схожі явища в споріднених мовах чи інших мовних підсистемах рідної мови: інших територіальних чи соціальних діалектах, творах інших письменників тощо. Інколи корисно принципи аналізу одних мовних явищ поширювати на інші одиниці мовної системи. Це звичайно вимагає прогнозування хоча б в найзагальніших рисах результатів дослідження, пристосовування прийомів аналізу до нових даних.

Конкретний аналіз дібраних мовних фактів, може наразитися на перепону: не все з того, що ви дібрали, укладається в заготовлені схеми. Це явище закономірне, особливо коли ви спиралися при виробленні підходів до лінгвістичного аналізу на підручникову (для вузів) літературу, на узагальнювальні праці, де розглядаються найбільш типові явища, ті особливості, які найперше впадають в око.

Опрацювання фактичного матеріалу зобов’яже вдруге (але тепер уже цілеспрямованіше) звернутися до наукової літератури з проблеми, розширити її коло. І якщо все ж таки ви не знайшли “ніші” для тих дібраних мовних фактів, які “не входять” у відомі схеми, то приступайте самотужки до розширення цих рамок теорії. Залучення нового фактичного матеріалу нерідко до цього призводить. А ряд досліджень, які виконуються в певному напрямку протягом багатьох років, поступово вносить зміни в узагальнювальні праці, підручникову літературу. Добре буде, коли невеличкою цеглинкою в цьому стане й ваша праця.

Сумлінно зроблений опис обстежених мовних явищ – це вагома частина роботи, але обмежуватися лише констатацією спостереженого не слід. У добре виконаному дослідженні виявляються певні закономірності, тенденції функціонування мовного явища в тексті тощо. Так, С.В.Сірик, яка описувала назви доріг в українській мові, розподілила ці найменування на дві великі групи (“Назви наземних доріг”, “Назви неназемних доріг”), а потім приступила до розгляду кожної з них через призму тематичних груп. Однак описом тематичних підгруп аналіз не завершився. Дослідниця встановила походження слів, що належать до цього розряду лексики, територію їх поширення, частоту використання, простежила зміни в семантиці багатьох (особливо давніх) лексем, виявила факти архаїзації багатьох найменувань доріг. Дуже важливим є те, що авторка звернула увагу на полісемічність ряду розгляданих слів, виявила синонімічні, антонімічні відношення в тематичних групах дослідженої лексики, описала явища омонімії, мезонімії тощо, а це дало їй можливість не лише стверджувати, що згадані найменування в семантичному плані становлять впорядковану підсистему, а й виявити характерні риси цієї підсистеми.

Дослідниця фразеології М.Т.Рильського А.П.Супрун у першому розділі дисертації здійснила функціонально-стилістичну класифікацію виявлених у творах письменника фразеологізмів. Тут авторка не лише навела приклади вживання М.Т.Рильським розмовних, книжних, просторічних фразеологізмів, а й виявила їх функції в поетичному тексті митця. Та все ж основну увагу дослідниця приділила іншому. У процесі роботи було доведено, що М.Т.Рильський досить своєрідно використовував відомі стійкі словосполуки: вживав у вузькому контексті синонімічні, антонімічні, часом різностильові фразеологізми, уміло їх нарощував, досягаючи більшої емоційної виразності висловлювання. Проте особливої майстерності відомий поет досягнув у оказіональному перетворенні фразеологічних одиниць: семантичних, лексико-семантичних, лексико-граматичних, структурно-семантичних, синтаксичних, комбінованих. Тому другий розділ дослідження присвячено головним чином аналізу цих видозмін загальномовних фразеологізмів, з’ясуванню того, яку роль відіграють згадані модифікації в поетичному висловленні. Отже, початкові спостереження й висновки, викладені в першому розділі, виявилися “плацдармом” для більш глибокого підходу до вивчення об’єкта дослідження.

А тепер коротко про методи дослідження. Таке багатогранне явище, як мова, вивчається за допомогою різних методів: описового, зіставного, статистичного, лінгвістичної географії, порівняльно-історичного тощо, їх застосування диктується метою роботи. На практиці юні дослідники найчастіше користуються описовим методом: на основі систематизації зібраних мовних фактів описують стан речей у певній галузі знань про українську мову, на підставі чого роблять відповідні висновки. Окремі положення, висновки стануть вагомішими, якщо будуть проведені відповідні підрахунки, – для цього застосовують статистичний метод. Коли є потреба порівняти мовні явища різних мовних підсистем (мовних систем різних письменників, функціонування мовних явищ у різних стилях мови і т.ін.), вдаються до зіставного методу. Якщо порівнюються мовні явища різних синхронних періодів розвитку мови (скажімо, кінець ХІХ – кінець ХХ ст. чи середина ХХ – друга половина ХХ ст.), то тут застосовують порівняльно-історичний метод. Метод лінгвістичної географії використовують переважно в діалектологічних дослідженнях. Поняття методу досить широке, його застосування реалізується шляхом використання наукових прийомів дослідження, з якими ви емпірично (тобто на основі власних спостережень) знайомитеся під час опрацювання наукової літератури. Цих прийомів дуже багато, вони часто залежать не лише від методу, а й від розділу знань про українську мову, що вивчається. Базуються вони головним чином на процедурах фіксації й зіставлення мовних явищ, встановлення в них спільного й відмінного, виділенні їх складників тощо.


^ ФОРМУЛЮВАННЯ ВИСНОВКІВ


Завершальною стадією роботи є формулювання висновків. У роботах молодих дослідників часто можна помітити типовий недолік: завдання ставляться одні, виконуються ж інші, а висновки зовсім не випливають з дослідження. Спостерегти цей недолік недосвідченому науковцеві буває важкувато, адже всі ці три компоненти навіть у слабких роботах звичайно тематично пов’язані між собою. Не буде ж юний лінгвіст ставити завдання, що стосуються словотворення, досліджувати синтаксис, а висновки робити в галузі фразеології! Запам’ятаймо: висновки мають ув’язуватися із поставленими завданнями, точніше, висновки мають вказувати, якого результату досягли внаслідок виконання поставлених завдань. Отже, формулюючи висновки, “беріть у руки” завдання. Це, до речі, варто робити не лише наприкінці роботи, а й по ходу її: не зіб’єтеся на манівці із магістрального шляху дослідження! Пригадаймо нашого вулика. Перше завдання стосувалося конструкції. Так от: у першому висновку (якби ми побудову вулика оформлювали як наукову працю) у стислому вигляді має йти мова про його конструкцію, яку дібрали на підставі вивчення літератури, порад фахівців, і яка відзначається найбільшою продуктивністю (бджоли в такий вулик носять найбільше меду), бо при її доборі врахували як кліматичні умови, так і характер природної рослинності краю та сільськогосподарські культури, які тут звичайно культивують.

Оскільки розділи роботи ув’язуються з поставленими завданнями (інколи формулювання назви розділу майже дослівно повторює завдання), то результати його виконання (у розлогому, широкому вигляді, з проміжними твердженнями, висновками, багато проілюстровані) містяться в самому розділі (розділах), які звичайно розбиті на параграфи. Наприкінці розділів здебільшого подаються проміжні висновки (підсумки) дослідження, нерідко зі статистичним підрахунками, яскравими прикладами. У прикінцевих висновках слід стисло передати зміст цих проміжних висновків. Саме висновків, а не переказати коротко те, чим ви займалися і як добре ви це робили. Отже: не що зробили, а якого результату досягли в процесі виконання роботи. Ілюстративний матеріал у прикінцевих висновках не завжди є обов’язковим, він подається (і то в скороченому вигляді) лише тоді, коли допомагає краще зрозуміти суть цих висновків. При формулюванні висновків треба виявити навички та уміння (здобуті на уроках мови і літератури) стисло переказувати текст, не втративши основного. Радимо висновки з метою чіткішого відмежування думок нумерувати.

Таким чином, якщо перше завдання зобов’язувало виявити склад певних мовних одиниць у певних текстах української мови, то в першому висновку має йтися про те, що являють собою обстежені мовні одиниці з цього погляду (являють собою складну й розгалужену систему (значний шар лексики), який (яка) характеризується і т. д., і т.ін.).

Якщо ви планували описати мовні одиниці з якогось боку (виявлення структурних типів, географії поширення, стилістичного потенціалу, особливостей функціонування структури, рівня продуктивності, походження тощо), то це має знайти відображення у висновках, проілюстрованих небагатьма (трьома-чотирма) найхарактернішими прикладами. Оскільки, як уже говорилося, висновки мають випливати з тексту дослідження, то в цій частині роботи паспортизувати приклади не прийнято.

Якщо ви планували виявити тенденції, закономірності в розвитку мовних явищ, то їх треба сформулювати в прикінцевих висновках, наприклад: у творенні розгляданих найменувань (називаються, яких) спостерігається орієнтація на (збереження давнього лексичного фонду, використання запозичених формантів тощо); намітилася тенденція до інтернаціоналізації словотвірної підсистеми (указується, в якій галузі); відчувається вплив (вказується, яких явищ і на які); становлення акцентної системи (називається, якої) відбувалося під впливом (вказується, чиїм) тощо.

Наприклад, дослідник гідронімів (=найменувань водних об’єктів) басейну р. Стрий М.Д.Матіїв так сформулював окремі завдання дослідження:


- установити основні принципи, за якими здійснюється найменування водотоків;

- визначити джерела формування гідронімікону.


А тепер порівняйте наведені завдання з висновками:


1. В основі переважної більшості гідронімних утворень (77%) лежить апелятивна лексика, 18% найменувань протічних вод має базовою основою антропонімний матеріал.

Відапелятивні назви нерідко дають певну характеристику потокам (^ Довговець, Широкий, Кривець, Квасна Вода, Суха, Чорнаня, Студівки та ін.), вони часто пов’язані з назвами сільськогосподарських робіт (Погарці, Посіч, Лази), промислами (Поташня, Шахта, Токарня), культурно-історичними та іншими подіями, фауною, флорою і т. ін. (Войники, З Червоної Дороги, Татарівка, Вовковець, Козівський Присліп, Свинник, Грабина тощо).

Від антропонімів найменування потоків творилися за допомогою формантів –ець (-овець), -ова, -івськ(ий), -ин, -ів, -ат та ін. (Батинець, Ковтуновець, Тимцьова, Рециківський, Багриїв, Баранчат тощо). У найменуваннях потоків використовується антропонімний матеріал, який вказує на зовнішню чи внутрішню характеристику людини (Бухали, Габіїв Потік, Куручів Потік тощо).

2. Близько 80% гідронімії досліджуваного басейну сформовано українцями, 10% гідронімікону занесено волохами в ХУ-ХУІ ст. (^ Потік із-під Кичери, Калинча-Сигла тощо), в основному це територія сучасних Сколівського і Турківського районів. Невелика частина назв – польські, німецькі, угорські лексеми. Окремі іншомовні назви слов’янізувалися, стали географічними термінами.

У назвах водотоків збережена архаїчна лексика бойківського говору, яка на сьогодні (як апелятивна) частково втратилася.


Ще один приклад. Дослідниця стислого тексту О.І.Панченко поміж інших намітила виконати такі завдання:


  • визначити поняття стислого тексту й головних складових процесу його створення (суб’єкта, адресата й об’єкта);

  • дослідити основні фактори формування стислих текстів і сфери їх функціонування.

Порівняйте ці завдання з висновками:


1. Стислий текст – це повідомлення, побудоване в результаті скорочення повного тексту або первісно скорочене, призначене для подальшого розгортання в повний текст. Як правило, стислий текст має підвищену інформативну насиченість у порівнянні з первинним повним варіантом чи текстом такого ж обсягу.

2. Творення стислого тексту є одним із проявів творчої мовної діяльності людини. Текст як об’єкт цієї діяльності орієнтований на того чи іншого адресата; він створюється суб’єктом мовотворчої діяльності, який має той чи інший ступінь комунікативної компетенції. Творчий і стандартизований компоненти тексту виступають у своєрідній взаємодії практично в усіх видах стислих текстів.

3. Стислі тексти є невід’ємною частиною науково-технічного стилю (реферати, анотації, клонспекти, тези), офіційно-ділового (телеграми, протоколи), і газетно-публіцистичного (скорочені газетні повідомлення, оголошення тощо). Необхідність їх створення зумовлена об’єктивними матеріальними й технічними факторами; у ряді випадків автор тексту суб’єктивно визначає доцільність вживання того чи іншого виду стислого тексту.


Як бачимо, у процесі виконання одного завдання здебільшого доходимо не одного, а кількох висновків. Прикінцеві висновки радимо нумерувати: так простіше привести в порядок власні думки, відділити один висновок від іншого, розгорнути думку, не перескакуючи до іншої.

Пам’ятаймо, що висновки мають базуватися на власних дослідженнях, на аналізі самостійно дібраних мовних фактів. Опрацювання фахової літератури з проблеми допоможе вам сформулювати висновки, однак робити їх на матеріалі досліджень інших мовознавців, які були опрацьовані при огляді літератури, не варто.


^ ЗАХИСТ НАУКОВОЇ РОБОТИ


Основні положення власних наукових творів юні дослідники мають захистити перед членами мовознавчого гуртка, а коли друзі і вчителі визначать вашу роботу як найкращу й направлять на районний (міський) обласний чи республіканський конкурс, то її слід захищати перед поважними комісіями, які складаються з учителів і науковців. Такий захист називається прилюдним, отже, на ньому можуть бути присутні не лише члени конкурсної комісії та автори мовознавчих праць, а й друзі, вчителі, батьки. На зихисті юний лінгвіст має виголоситии наукову доповідь, у якій ознайомлює присутніх з основними результатами дослідження.

У наукових колах, до яких ви прилучаєтеся своїм дослідженням, склалися певні вимоги до доповідей такого типу. У межах відведеного часу автор роботи повідомляє тему роботи, обґрунтовує її актуальність, формулює мету й завдання роботи. Після цього слід розповісти про те, як виконувалися поставлені завдання і на якому фактичному матеріалі (тут треба повідомити про об’єкт і предмет дослідження), за допомогою яких методів. Звісна річ, докладно переповісти всю роботу у вас не буде часу, а от розкрити шлях дослідження, який ви обради, принципи аналізу, показати на конкретних прикладах, як і в яких розділах виконувалися завдання роботи, вам необхідно. Зосереджуйте увагу на власних спостереженнях, на тих твердженнях, які випливають у результаті здійсненого вами аналізу дібраних мовних фактів. Добре, коли ці твердження ілюструються схемами, таблицями, графіками і т.ін.

Зкінчується доповідь висновками, які ви сформулювали, завершуючи науковий твір. Після цього добре вказати на значення ващої роботи для українського мовознавства.


І остання порада. Дбаючи про зміст, інколи мимохіть не звертаємо увагу на форму викладу. Особливо тоді, коли боїмося втратити думку, яка “несвоєчасно” з’явилася в голові і яку похапцем записуємо десь на клаптику паперу. Відшліфувавши словесне вираження думки, ми все одно читаємо власний текст дещо упереджено, тобто бачимо в ньому те, що хочемо побачити. Інший читач може зрозуміти наш текст не так, як би нам цього хотілося: даються взнаки наші прорахунки у вербалізації (=словесному оформленні) думки, яких, на жаль, не вдалося самому помітити. Тому дайте почитати вашу працю комусь із товаришів, а краще – досвідченому науковцю, учителеві. Можна відкласти готовий текст на деякий час і повернутися до нього через тиждень, місяць. Повірте, ви читатимете його “іншими очима”, і після цього прочитання та й, звісно, редагування думки звучатимуть чіткіше, переконливіше.

Отже, успіхів вам на ниві досліджень української мови!


ЛІТЕРАТУРА


Альберт Ю.В. Библиографическая ссылка. Справочник. – К.: Наук. думка, 1983. – 248 с.

Апресян Ю.Д. Идеи и методы совоременной структурной лингвистики. – М.: Просвещение, 1966. – 302 с.

Арнольд И.В. Основы научных исследований в лингвистике. – М.: Высшая школа, 1991. – 140 с.

Білоусенко П.І., Арешенков Ю.О.,Віняр Г.М. та ін. Учіться висловлюватися. – К.: Рад. школа, 1990. – 127 с.

Білоусенко П.І. Бойко Л.П. Методичні вказівки до написання курсових, дипломних і магістерських робіт студентів філологічного факультету. – Запоріжжя, 2006. – 64 с.

Головин Б.Г. Язык и статистика. – М.: Просвещение, 1970. – 190 с.

Гриханов Ю.А. Что нужно знать каждому о библиотеке. – М.: Книга, 1977. – 78 с.

Гроссман Ю.М., Кутик В.Н. Справочник научного работника: Архивы, документы, исследователь. – Львов: Вища школа, 1979. – 335 с.

Демидова А.К. Пособие по русскому языку. Научный стиль речи. Оформление научной работы. – М.: Русский язык, 1991. – 201 с.

Иениш Е.В.Библиографический поиск в научной работе. – М.: Книга, 1982.- 247с.

Іванченко Р.Г. Літературне редагування. – К.: Вища школа, 1983. – 248 с.

Кодухов В.И. Общее языкознание. – М.: Высшая школа, 1974. – 303 с.

Козачук Г.О., Дудко І.В., Дипломна робота з української мови. – К., 2006. – 88с.

Методологическое сознание в современной науке. – К.: Наук. думка, 1989. – 336 с.

Козачук Г.О., Дудко І.В. Дипломна робота з української мови. – К.: НПУ ім. М.П.Драгоманова, 2006. – 88 с.

Мильчин А.Е. Методика редактирования текста. – М.: Книга, 1980. – 320с.

Общее языкознание. Методы лингвистических исследований. – М.: Наука, 1973. – 318 с.

Оголевець А. Як писати наукову роботу з української мови // Дивослово. №9 - 1999. - С.23-26.

Оришин А.Д. Как писать дипломную работу. Методическое пособие для студентов-филологов. – Львов: Изд-во Львов. ун-та, 1972. – 35 с.

Основи наукових досліджень: Матеріали до спецкурсу для студентів філологічних спеціальностей / Упорядник Ю.Арешенков. – Кривий Ріг: КрДПІ, 1996. – 22 с.

Распопов И.Р. Методология и методика лингвистических исследований. – Воронеж: Изд-во ВГУ, !976. – 199 с.

Редактирование отдельных видов литературы. – М.: Книга, 1987. – 398 с.

Різун В.В. Літературне редагування. – К.: Либідь, 1996. – 237с.

Сабадош І.В. Дипломна робота з українського мовознавства. – Ужгород, 2003. – 80 с.

Сидоренко В.М., Грушко И.М. Основы научных исследований. – Харків: Вища школа, 1979. – 200 с.

Справочник научного работника: Архивы, документы, исследователь / Авторы-составители: Ю.М.Гроссман, В.Н.Кутик. – Львов: Вища школа, 1978. – 336.

Степанов Ю.С. Методы и принципы современной лингвистики. – М.: Наука, 1975. – 312 с.

Федотов В.В. Техника и организация умственного труда. – Минск: Вышейшая школа, 1983. – 144 с.

Чкалова О.Н. Основы научных исследований. – К.: Вища школа, 1978. – 120 с.

Штонь О.П., Буда В.А. Курсові роботи з української мови: Навч.-метод. посіб. для студ. - Тернопілдь, 2002. – 64 с.

Як підготувати й і захистити дисертацію на здобуття наукового ступеня. Методичні поради / Автор-упорядник Л.А.Пономаренко. – К.: Редакція «Бюлетня Вищої атестаційної комісії України», 1999. – 80 с.


^ ДОВІДКОВІ ЛІНГВІСТИЧНІ ВИДАННЯ

Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М.: Советская энциклопедия, 1960. – 607 с.

Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища школа, 1985. – 360 с.

Краткий справочник по современному русскому языку. – М.: Высшая школа, 1991. – 383 с.

Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.

Марузо Ж. Словарь лингвистических терминов. – М.: Изд-во иностр. л-ры, 1960. – 436 с.

Подольская Н.В. Словарь русской ономастической терминологии. – М.: Наука, 1978. – 199 с.

Розенталь Д.Э., Теленкова М.А. Словарь-справочник лингвистических терминов. – М.: Просвещение, 1976. –544 с.

Русский язык: Энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1979. – 431 с.

Селіванова О. Сучасна лінгвістика. Термінологічна енцикллопедія. - Полтава: Довкілля. – 2006 . – 716 с.

Словник іншомовних слів. За ред. О.С.Мельничука. – К.: УРЕ. – 1974. –776с.

Словник української мови. В 11-и томах. – К.: Наук. думка, 1970-1980.

Український радянський енциклопедичний словник. В 3 томах. – К.: 1966-1968.

Українська мова: енциклопедія. – К.: Наук. думка, 2004.

Шевченко Л.Ю., Різун В.В., Лисенко Ю.В. Сучасна українська мова: Довідник. – К.: Либідь, 1993. – 336 с.

Энциклопедический словарь юного филолога.– М.: Педагогика, 1984. - 352 с.


ЗМІСТ


Передмова …………………………………….…..…………………

Загальні вимоги до учнівської науково-лінгвістичної роботи ……

Вибір теми дослідження……………………………………………..

Композиція наукової роботи ………..……… ……………………..

Обгрунтування актуальності роботи ……………………………….

Формулювання мети й завдань ……… ………….……………….

Визначення об’єкта й предмета дослідження …….. …………….

Джерела дослідження …………………………………….……….

Опрацювання наукової літератури … …………………..….……..

Добір фактичного матеріалу ………………………………………

Аналіз мовного матеріалу …………………………………..……...

Формулювання висновків …………………………………………..

Захист наукової роботи ………………………………………

Література …………………………………………………………...

Довідкові лінгвістичні видання …………………………………….


Петро Іванович Білоусенко


^ МОВОЗНАВЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ШКОЛЯРА


Редактор Л.І.Кучеренко

Коректор Л.М.Стовбур


МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ


Затверджую:

Проректор з навчальної роботи

________________ М.Д.Некоз


^ РОБОЧА ПРОГРАМА


дисципліни

«Проблеми і перспективи розвитку

української історичної дериватології»


для студентів денної форми навчання

спеціальності: українська мова і література


7. 030501; 8. 030501


Запоріжжя 2003


Робоча програма дисципліни

«Проблеми і перспективи розвитку

української історичної дериватології»

для студентів денної форми навчання

спеціальності 8. 030501 - українська мова і література/ укладач: доктор філологічних наук, професор Білоусенко Петро Іванович. – Запоріжжя: ЗДУ, 2003


Укладач: доктор філологічних наук,

професор Білоусенко П.І.


Ухвалено на засіданні

кафедри української мови

протокол № 1

від 3 вересня 2003 року


Завідувач кафедри _______

доктор філологічних наук,

професор Білоусенко П.І.


«Методика і техніка лінгвістичних досліджень»


Факультет філологічний


Кафедра української мови



Нормативні дані

Форма навчання

Курс

Семестри

Лек-ції

Прак-тичні (семі-нарські)

Лабораторні

Всьо-го

Само-стійна робота

Заліки (семестр)

Екза-мени (се-местр)




Денна




























Заочна

































Робота складена на основі - авторська програма


Робочу програму склав доктор філол. наук., проф. Білоусенко Петро Іванович


Робоча програма затверджена на засіданні кафедри української мови (протоком № 1 від 3 вересня 2003 року)


Завідувач кафедри П.І.Білоусенко


Схвалено науково-методичною радою філологічного факультету


3 вересня 2003 р.

Голова ______________Денисенко Л.П.


Міністерство освіти і науки України

Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим

РВНЗ „Кримський гуманітарний університет”

Кафедра української філології

Затверджую:

Проректор з навчальної роботи


___________________________

1   2   3   4   5   6   7

Схожі:

П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconУдк 808. 51«652»: 130. 2 И. А. Пантелеева

П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconПоложення про тендерний комітет Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича
Положенням про закупівлю товарів, робіт І послуг за державні кошти, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17. 10....
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconУдк 808. 51«652»: 130. 2 И. А. Пантелеева
То же самое можно сказать и о таком понятии как “тоталитаризм”. Ни слова в древних текстах, ни существования явления как такового....
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І icon«персоналізація І розвиток креативності школяра»
...
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconГромадська організація «Львівська медична спільнота»
Збірнику тез наукових доповідей присвоюється відповідні бібліотечні індекси удк та ббк
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconУдк 697. 137: 725. 41: 692 ббк 22. 36+38. 53+38. 72 Ч 71
Температурно влажностный режим сталебетонных несущих и ограждающих конструкций промышленных зданий и сооружений
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconУчебник удк 65. 01 / ббк 65. 290-2 / Ф76
Фомичев А. Н. Риск-менеджмент: Учебник. – М.: Издательско-торговая корпорация «Дашков и К°», 2008, –376 с
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconУдк 378. 147. 34: 808. 5  Гирич З. И. Активные формы организации семинарских занятий в высшей школе
Важную роль в формировании этих навыков и обеспечении студентам возможности практического использования теоретических знаний играют...
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconМіністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені
Ббк 87. 3 (4Укр) : 74. 584(4Укр)738. 1: 22. 3+91. 28 Удк 140. 8 : 378. 113. 1(092) : 012
П.І. Білоусенко мовознавче дослідження школяра удк: 808. 3 (07) ббк: Ш141. 4-921 м 741 Білоусенко П.І iconМіністерство освіти І науки України Національний педагогічний університет імені
Ббк 87. 3 (4Укр) : 74. 584(4Укр)738. 1: 22. 3+91. 28 Удк 140. 8 : 378. 113. 1(092) : 012
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи