Молчанова Е. Ю. к е. н., доцент кафедри міжнародної економіки та бізнесу внз «Університет економіки та права «крок» концепції інтеграційного розвитку
Скачати 145.61 Kb.
|
Зміст Постановка проблеми.Аналіз останніх досліджень. Мета дослідження. Виклад основного матеріалу. |
|
|
Молчанова Е.Ю. к.е.н., доцент кафедри міжнародної економіки та бізнесу ВНЗ «Університет економіки та права «КРОК» КОНЦЕПЦІЇ ІНТЕГРАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ Розглядаються різні підходи дослідження концепцій інтеграційних процесів. Проаналізовані основні підходи до класифікації етапів розвитку інтеграційних об’єднань. Доповнена класифікація етапів розвитку інтеграційних об’єднань. Запропонований новий підхід до утворення глобального економічного простору. The different forms of integration concepts are examined. The main scientific concepts of stages of integration unions are analyzed. The classification of stages of integration unions is added. The own view of formed the global economic space is offered. ^ Процес інтернаціоналізації господарського життя є конкретно-історичною формою, які визначаються такими факторами як науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації національних економік, поглиблення міжнародного поділу факторів виробництва, державне регулювання економіки, посилення конкуренції. На певному рівні розвитку інтернаціоналізація господарського життя проходить межу, за якою економічні зв’язки призводять до утворення регіонального інтеграційного об’єднання. Розвиток інтеграційних процесів є як закономірним результатом розширення обсягів виробництва у світовій торгівлі, де зростання виробничого потенціалу призводить до розширення товарної маси і є об’єктивною передумовою до збільшення обсягів торгівлі, в той час як міжнародна торгівля спричиняє до активізації розвитку виробництва та його диверсифікації. Поглиблення спеціалізації через збільшення обсягів виробництва, активізацію торгівлі та факторів руху є практичним виявом міжнародної економічної інтеграції і інтернаціоналізації виробництва. Отже, міжнародна економічна інтеграція – це процес взаємодії економік окремих країн та їх внутрішньо-економічних структур, що здійснюється з метою економічної взаємовигоди і є виявляється як інтернаціоналізація виробництва. Дослідження цього феномену уможливило з’ясувати критеріїв, інтернаціоналізації виробництва. ^ Питання регіоналізації посідає чільне місце в економічних дослідженнях як вітчизняних, так й іноземних вчених–економістів. Серед них варто відзначити роботи вітчизняних науковців, зокрема О.Білоруса, І.Бураківського, А.Гальчинського, Б.Губського, Д.Лук’яненка, В.Новицького, Ю.Пахомова, В.Рокочої, І.Соколенка, А.Філіпенка, В.Чужикова та ін., а також іноземних – Б.Баласса, О.Бейя, Ю.Борко, Ю.Ваннона, М.Згуровського, М.Іванова, В.Іноземцева, П.Кругмана, М.Максимової, Г.Мюрдаля, Дж.Най, Ю.Шишкова, П.Шуканова та ін. Незважаючи на інтерес вчених-економістів до вивчення проблем регіоналізації та пов’язаних з нею процесів, поза увагою дослідників залишалося цілісне дослідження процесу регіоналізації, як і зрештою, залишилося поза увагою коло питань про його дослідження концепції та підходів до формування інтеграційного об’єднання. ^ За основу дослідження беремо будь-який поділ праці як у середині країн, так і між ними, що супроводжується розвитком і поглибленням зв’язків та взаємозалежності між складовими частками суспільного виробництва. Процес відбувається у виробничо-технічній, економічній та політико-правових сферах. Усі його аспекти тісно взаємодіють, доповнюючи та посилюючи один одного. Отже, межею відокремлення інтеграції від інтернаціоналізації господарського життя є інтеграційні комплекси від іншої сукупності світогосподарських зв’язків, є взаємопроникнення та переплетення національних процесів суспільного виробництва у виробничо-технічній, економічній та політико-правовій галузях національних господарств. Отже, метою даного дослідження є проведення аналізу різних підходів дослідження формування етапів інтеграційних об’єднань та формування концепції інтеграційного розвитку. ^ Розвиток інтеграційних процесів у середині ХХ ст. став поштовхом до появи концепцій інтеграційного розвитку. Сучасні концепції повністю стирають межі між різними школами. Вважаємо за доцільне розглянути погляди щодо на розвиток інтеграційних процесів провідних економістів-представників різних шкіл. Вони різняться, передусім, оцінками інтеграційного механізму і ґрунтуються на трьох концепціях: ліберальній, неоліберальній і неокейнсіанській (дирижистській) [3, c.32]. Булатов А.С. запропонував повну класифікацію концепцій розвитку інтеграційних процесів [7, c.299-300]:
Ця класифікація концепції не дає повного уявлення про те, чи це ранні, чи сучасні теорії. Приміром, на почату 70-х рр. представник ліберального напрямку М.Алле звертає увагу на недостатність здійснення для інтеграції лише митного союзу та проведення єдиної економічної політики, введення єдиної валюти, уніфікації різних галузей права [3, c.43]. Окрім того, неоліберальна і дирижистська теорії дотикаються, адже багато науковців звертаються до постулатів економічних концепцій. уже наприкінці 50-х – початку 60-х рр. межа між останніми двома концепціями зникає. [2, c.45]. Представники дирижистського напрямку (Р. Купер, А. Маршал, Г. Мюрдаль, Ф.Перу, Дж. Піндер, П. Стрітен, Ян Тіненберг, А. Філіп) також розходяться у поглядах на теоретичне обґрунтування процесу інтеграції. До цього напрямку приєднуються неокейнсіанці і інституціалісти. Вони критично сприймають неокласичну теорію міжнародного поділу праці, яка лежить в основі ринкових (неоліберальних) поглядів на інтеграцію, вважаючи сумнівною саму ідею “ринків”, про те, що вільний рух товарів і факторів виробництв на об’єднаному ринку є основною перевагою і рушійною силою інтеграції. У цілому ж представники дирижистської школи, що укріпили свої позиції у другій половині 60-х років, обґрунтували необхідність конструктивного втручання держав в інтеграційний процес. Так, неолібералісти М.Алле й Б.Баласса погодилися з коригуванням їх поглядів на інтеграцію як на процес усування будь-яких бар’єрів на шляху до вільної гри сил конкуренції та створення спільного і визнали необхідність регулювання окремих сторін розвитку такого ринку шляхом погодження політики урядів у певних сферах економічної діяльності. Мета такого регулювання полягає у запобіганні небажаних наслідків неконтрольованої конкуренції, спадам виробництва, структурним кризам тощо. Представники неокейнсіанського напрямку запропонували розглядати інтеграцію як складне явище, що охоплює інтегруючу дію економічних зв’язків. Важливим є той факт, що А.Маршал та значна частина дослідників і політичних діячів заходу вбачали реальну можливість реалізації цілей економічної інтеграції на міждержавній основі, а не на принципах наднаціональної влади. Прибічники двох підходів федералістського та функціоналістського А.Спінеллі і Ж.Моне, впровадили концепції економічної інтеграції в межах ЄС. За основу було взято ідею, що місцеві, регіональні, національні та європейські уряди мають співпрацювати та доповнювати один іншого. Функціоналістський підхід передбачає поступовий перехід національного суверенітету до суверенітету співтовариства. У процесі становлення ЄС обидва підходи об’єдналася думка, що національні і регіональні уряди мають залучатися до незалежних демократичних європейських інституцій, опікуючисьсферами, в яких спільна діяльність є ефективнішою, ніж діяльність окремих держав, а саме: єдиний ринок, монетарна політика, заробітна плата, безпека, охорона довкілля, зайнятість тощо. Теоретики західноєвропейської інтеграції передбачали певну стадійність в її розвитку: першим щаблем повинен стати митний союз, на його основі створюються спільний ринок робочої сили, послуг і капіталу та економічний і політичний союз. Ці послідовні етапи створення Європейського Економічного Союзу відповідали логіці розвитку інтеграції від найпростіших до найбільш складних форм або стадій. Класичною стала схема етапів інтеграції, запропонована Б.Баласса. Він розрізняє 5 форм інтеграції [11, c.124]:
Аналогічно, проф. О. Бей визначає етапи інтеграції як сучасні “форми блокування”: район вільної торгівлі, митний союз, господарська спільнота, повне економічне об’єднання або союз [1, c.56]. Проф. А.С. Філіпенко розглядає вказані форми як “етапи” міжнародної економічної інтеграції [9, c.216]. І.В. Бураківський ототожнює їх із “рівнями” інтеграції [3, c.180], Б.В. Губський модель регіональної економічної інтеграції на макрорівні [4, c.16-17]. А.І. Мокій доповнює класифікацію форм інтеграції такими класифікаційними ознаками: 1) сферою МЕВ, які охоплені інтеграційним процесом; 2) територіальною близькістю країн-учасниць та географічною спрямованістю процесу; 3) ступенем залучення до інтеграційного процесу територій країн-учасниць; 4) галузевою орієнтацією інтеграційного процесу; 5) формою правового закріплення статусу інтеграційного утворення; 6) зазначення об’єктів, залучених до інтеграційного процесу, для розвитку економік країн-учасниць; 7) ступенем охоплення інтеграційним процесом окремих підприємств, галузей, територіально-виробничих чи суспільно-територіальних комплексів [8, c.53]. Однак, практика розвитку західноєвропейської інтеграції внесла певні корективи до цієї концепції. З’ясувалося, що найнижчим рівнем економічної інтеграції є преференційна торгова угода, що передбачає встановлення нижчих бар’єрів у відносинах з членами угруповання, ніж у співробітництві з третіми країнами. Вищим рівнем економічної інтеграції, згідно сучасних концепцій, є політичний союз, у рамках якого координуються не лише господарська діяльність держав-членів, але й політичні питання. Члени такого об’єднання передають частку свого суверенітету до сфери компетенції наднаціональних інститутів влади. Ця форма успішно здійснюється на практиці у найбільш впливовому інтеграційному угрупованні ЄС. Отже, можемо погодитися з тим, що інтеграція починається з підписання преференційних угод, потім формується зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок та економічний союз. Проте досить складно усвідомити, що таке “повна економічна інтеграція”. Якщо більшість концепцій дослідження інтеграції базувалися на особливостях розвитку ЄС, то після економічного союзу відбувається формування валютного союзу та виникають передумови для створення політичного союзу або федерації. Наступним етапом має стати континентальна інтеграція. Ще однією істотною необхідністю теорії економічної інтеграції є її розгляд з погляду економічних та соціальних ефектів. Насамперед, йдеться про існування статичних доходів і витрат, що трапилися внаслідок перерозподілу існуючого капіталу, праці та інших ресурсів економік країн-учасниць. Критикуючи лібералів за статичність інтеграційних процесів, А.Маршал, Ж.-Ф.Деніо та інші науковці запропонували динамічну модель інтеграції [12, c.284]. За основу аналізу було взято порівняння торгівлі між країнами за умов існування у кожній із них свого мита, де при утворенні митного союзу вони скасовують усі митні обмеження у взаємній торгівлі. На базі теорії митного союзу Вайнера виникають два типи ефектів – статичні (економічні наслідки, які проявляються одразу після утворення митного союзу) та динамічні ефекти (економічні наслідки, які виявляються на пізніших стадіях функціонування митного союзу). До виникнення теорії митного союзу вважалося, що свобода торгівлі як модель торгової політики однозначно забезпечує підвищення сукупного благоустрою всіх країн світу. Теорія ж митного союзу показала, що такі союзи підкріплює позитивний ефект політики вільної торгівлі, за умов, що митний союз гарантує не підвищувати тариф стосовно третіх країн. Скасування тарифів митного союзу у його середині розглядається як регіональний крок на шляху вільної торгівлі. Хоча, як було зазначено Вайнером, при створенні митного союзу, крім позитивного ефекту й можливе виникнення негативного ефекту відхилення торгівлі, який може перевищити позитивний ефект. Така ситуація свідчить про те, що митний союз однозначно не розглядається як позитивне явище у міжнародній економіці. Після політики вільної торгівлі не виникає інша альтернативна торгова політика, вплив якої на міжнародний благоустрій був би однозначно позитивним. На цьому побудована ідея Дж. Міда “другого кращого” [8, c.76]. Теорія “другого кращого”, вказує, що крім вільної торгівлі, яка призводить до росту сукупного благоустрою, ще одного варіанту торгової політики, яка також би могла забезпечити ріст сукупного благоустрою, не існує. Хоча інтеграція є найкращим варіантом торгової політики, багаточисельні її дослідження показують, що у більшості випадків позитивні ефекти, які виникають у результаті її розвитку, перевищують ефекти негативні. Ще на початку 90-х років економісти Світового банку дійшли висновку, що менш розвинені форми інтеграції, відповідно, і в економічному плані є менш ефективними і що потрібний перехід від менш розвинених форм до наступного етапу забезпечується більш раціональним розподілом та використанням факторів виробництва, заощадженням матеріальних та фінансових ресурсів тощо. Так, наприклад, митний союз дає значно більше економічної вигоди країнам-членам, ніж зона вільної торгівлі, зокрема, до цього призводить значне скорочення адміністративних витрат на утримання митних та прикордонних органів, скорочення попиту на імпорт з країн, що не входять до союзу (оскільки аналогічні товари можна придбати за меншу ціну у його рамках). Отже, створення митного (значною мірою економічного союзу) уможливлює використання країнами-членами переваг спільного ринку, зокрема отримання економії витрат та ресурсів внаслідок збільшення масштабів виробництва. У зоні вільної торгівлі скасовані усі митні обмеження лише серед країн-членів, у той час, як для третіх країн встановлений єдиний митний тариф. Митний союз, “вища” ступінь інтеграційного розвитку, більш автономна у порівнянні з зоною вільної торгівлі. У зоні вільної торгівлі та у митній зоні навіть різний рівень зайнятості: у митній зоні уже існує вільне переміщення факторів виробництва, що змушує встановити спеціальний режим вільного пресування товарів у межах цієї зони. Усі товари, які переміщуються у межах цієї зони повинні супроводжуватися відповідними документами (сертифікатами якості із зазначенням виробника). При відсутності такого регулювання відбулося б збільшення імпортних товарів із третіх країн, оскільки самі члени об’єднання створили б такі умови. Із-за скасування внутрішніх бар’єрів це торгове відхилення могло б підірвати економіку країн-членів об’єднання. Отже, інтеграція – це об’єктивний процес розвитку стійких економічних зв’язків і поділу праці національних господарств, які близькі за рівнем економічного розвитку, мають спільні кордони і розташовані в одному регіоні. У цьому розумінні може йтися про інтеграцію як регіоналізацію. Російські економісти розглядають інтеграцію “як явище регіонального характеру” [10, c. 96]. На цьому аспекті інтеграції наголошує Н.А. Семенов: “…є усуспільненням виробництва на міжнародному рівні через свідоме регулювання урядами країн, що беруть участь у ній, взаємного поділу праці і міжнародної економічної кооперації” і далі “регіональна інтеграція або регіональна інтеграція виробництва у своєму розвитку проходять певні ступені – від зони вільної торгівлі до повної інтеграції” [10, c.192]. З’ясування цього зробило актуальним дослідження регіоналізації як явища. Розвиток взаємної торгівлі країн-членів інтеграційного угрупування віддзеркалює основні етапи його становлення (від преференційних угод до континентальної інтеграції) і безпосередньо впливає як на економіку окремих країн, так і на регулювання у цілому, даючи міжнародним економічним відносинам нового змісту, залучає більшу кількість країн. Залучення країн у зовнішньоекономічні відносини відбувається шляхом приєднання їх до регіонального об’єднання. Саме такий підхід до дослідження інтеграції відтворює розроблена професором Паризького університету А. Маршалем концепція “континентальної інтеграції” [12, c.192]. Доказом її об’єктивності на його погляд є послідовне розширення, що протягом всієї історії людства, людської співпраці, що ґрунтується на всьому цілому комплексі відносин – економічних, політичних, ідеологічних, культурних тощо. Екстраполяція цієї закономірності наштовхує Маршаля на думку, що розширення людської співпраці не може зупинятися при досягненні нею національного рівня. Вона переростає національні кордони, виявляється у тенденції до згуртованості держав у великий організм. Інтеграція національна, міждержавна характеризується встановленням людської співпраці на глобальному, міждержавному рівні. Між національною та інтернаціональною інтеграцією існує проміжна форма – інтеграція континентальна, якої легше досягти, оскільки у середині континенту спостерігається більша однорідність географічного, економічного, політичного, етнічного характеру, яка виражається у більшій згуртованості і співпраці [12, c.289]. Окрім того, така інтеграція концентрує найбільші потоки товарів та капіталів, створює найбільший ринок для діяльності ТНК, впливає на усі інші національні економіки. Формування економічних зв’язків з превалюванням наднаціональних інтересів сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків та розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентам. Висновки. На певному рівні розвитку інтернаціоналізація господарського життя проходить межу, за якою економічні зв’язки та взаємозалежність переходять у взаємопроникнення національних господарств. Такий стан є ознакою інтеграції, яка є проявом інтернаціоналізації виробництва. Розвиток інтеграційних процесів у середині ХХ ст. став поштовхом до появи концепцій розвитку інтеграції. У сучасних концепціях спостерігається повне стирання меж між різними школами. Практично усі концепції як стрижневий виділяють фактор ринкових відносин, які зумовлюють рух потоків товарів, нових технологій, капіталів, робочої сили, тобто торгові відносини у ширшому їх значенні. Форми інтеграції, насамперед зони преференційної і вільної торгівлі, митний союз, використовують міждержавну торгівлю як процес зближення ринків країн-інтеграторів, що ймовірно завдяки розширенню торгових відносин. На вищих стадіях економічної інтеграції до спільного ринку поділ праці розглядається на засадах кооперації і спеціалізації, тобто торгівельні відносини у масштабах регіону стають невід’ємною складовою виробничого процесу, формується регіональна система господарювання. Значна увага приділяється теорії, що еволюціонувала разом із виникненням міжнародних регіональних інтеграційних угруповань і присвячувалась дослідженню європейських інтеграційних процесів, які стали своєрідною лабораторією для апробації наукових припущень. Їх дослідження дозволили зробити висновок про регіональних характер інтеграційних процесів та розробити концепцію “континентальної інтеграції”, яка концентрує найбільші потоки товарів та капіталів, створює найбільший ринок для діяльності ТНК, впливає на усі інші національні економіки. Формування економічних зв’язків з превалюванням наднаціональних інтересів сприяє вирівнюванню основних характеристик міжнародних ринків та розвитку конкуренції між окремими регіонами і континентам. Останнім етапом розвитку інтеграційних об’єднань стане є формування глобального економічного простору. Література
|
