Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\

Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов'янського і загального мовознавства




НазваПонал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов'янського і загального мовознавства
Сторінка1/8
Дата08.01.2013
Розмір1.23 Mb.
ТипДокументи
  1   2   3   4   5   6   7   8

Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов'янського і загального мовознавства. Він опублікував понад 400 праць, в яких глибоко висвітлені проблеми розвитку літературних мов, зв'язку мовознавства з іншими науками, взаємодії мов і походження української мови, слов'янської акцентології й морфології, істо­ричного і сучасного синтаксису української та російської мов, фонетики і стилістики тощо. Зокрема, це "Вступ до порівняльної іраматики слов'янсь­ких мов" (1927), "Русский язьік" (1928), "Основи мовознавства" (1928- -1929; 1931), "Лекції з основ мовознавства" (1931—1932), "Введение в язьїкозна-нне" (1953; 1954), "З історичних коментарів до української мови" (1946—1952), "Нариси з загального мовознавства" (1955; 1959), "Питання походження української мови" (1956), "Курс сучасної української літературної мови" (1956) тощо.

Леонід Арсенійович відомий як олин із провідних славістів, який роз­робляв питання слов'янської етимології, глибоко вивчав мову слов'янських літературних пам'яток, досліджував "Слово о полку Ігоревім", аналізував балто-слов'янські взаємини, рецензував посібники і болгарської мови та ін. В останні роки жипя написав низку праць з україністики: "Питання син­таксису просюго речення в українській мові" (1958), "Підмет і присудок в українській літературній мові (1958), "Синтаксис (зв'язки) другорядних членів речення в українській літературній мові" (1958; 1959) та ін.

Л. Булаховський був визначним мегодистом в галузі навчання ук­раїнської і російської мов у середній і вищій школі, великого значення на­давав методичним розвідкам, які й сьогодні мають наукову та практичну цінність. Методику розглядав не тільки як обов'язкові для вчителя реко­мендації, що виправдали себе, а й як резульїат різних думок і іенденцій. В його працях часто зустрічається слово "конгроверза". Пінуючи наукові дис­кусії, уважно дослухався до чужої думки. Вважав, що автори методичних посібників, обґрунтовуючи ті чи інші положення, думки, мають об'єктивно подавати й ті, які суперечать їхнім власним.

Учений розробляв питання вітчизняної мовознавчої спадщини. Його перу належать етапі про Я. Кндзеліна, М. Грунського, Є. Тимченка, В. Чер-нишовата брошура про мовознавця-мислиісля О. Потебню. Його праці, на­писані півстоліття тому, не втратили своєї актуальності й значення, про­буджують творчу думку сучасних мовознавців, стимулюють і надихають на нові пошуки й дослідження.

Нині — ювілейна дата вченого світового масштабу. Тому доречно буде сказати про Л. Булаховського те, що досі не сказано і навряд чи коли-небудь вирине у його персоналії, адже заокруглюють свій вік його учні, ті хто знав за життя.

У присвячених академікові прижиттєвих і посмертних публікаціях образ його постає не зовсім адекватним справжній суїності як особистості.

Там він здебільшого "підігнаний" під обов'язкові в таких випадках заіаль-ники, як "палкий радянський патріот", "вірний ідеям Леніна і партії" та ін. Але той, хто знав Леоніда Арсенійовича, розуміє фальш цих штампів, при­в'язаних до самобутньої, непересічної особистості. Інколи його згадували в переліку інших українських мовознавців, не усвідомлюючи, що він за свої­ми науковими параметрами не зовсім туди вписувався, бо далеко не кож­ний зі згадуваних спроможний був стати в один ряд із ним.

Тема "Л. Булаховський і порівняльно-історичие мовознавство" сто­сується не тільки наукової діяльності вченого, а й його моральних рис як людини і громадянина. Він був одним із небагатьох, хто в часи панування так званого маррнзму, відстоював право порівняльно-історичного методу на існування. Цс був період грубого втручання ЦК ВКП(б) в наукову сфе­ру, суворого диктату "зверху". Тоді загальноприйнятий у світовій науці по-рівняльио-історичний метод засуджено як буржуазний, несумісний з проле­тарською ідеологією. Л. Булаховський виявив неабияку громадянську муж­ність, коли залишився вірним своїм науковим принципам. Під час дискусії з мовознавства на сторінках газет "Правда" (1950) він гаряче виступив на захист компаративістики, а після її реабілітації чимало зробив для творчого розвитку порівняльїю-історичного методу. Саме завдяки цьому традиція компаративістських досліджень у нашій країні не перервалася остаточно.

Л. Булаховський не міг не розуміти становища української нації й ук­раїнської мови в СРСР. Явища, що відбувалися у мові за тих соціально-по-.пнічних умов, він, як і колись О. Потебня, викладав у загальномовознавчо-му плані в розділах про мовні впливи, взаємовідношення мови й національ­ності, двомовності, які увійшли в "Нариси з загального мовознавства" (опубліковані у п'ятитомнику "Вибраних праць"). В його стилі було, обме­жуючись лаконічними коментарями, наводити думки зарубіжних учених, близькі або адекватні власним поглядам, як такі, що відбивають існуючу в європейській науці думку. Ось, наприклад, твердження про мовний вплив: "...Питання мовного впливу не є питанням самої кількості того або іншого населення. Воно є також питанням ступеня цивілізації, політичної орга­нізації, умов економічних, релігійних, авторитету. Населення певних місце­востей іноді зберігає з гордістю свою мовну незалежність. В інших облас­тях давня мова, втративши свій престиж (свою впливовість), виживає тіль­ки завдяки анемічній традиції і віддасться на поталу різним несприятливим впливам". Л. Булаховський наводить повчальні факти з історії донської мо­ви, яка у XVII ст. під натиском німецької була витіснена на північ країни, але продовжувала розвиватись і вдосконалюватись за власними закона­ми...". Далі він подає приклади поширення мов завойовників у Північній Америці, латини в країнах Свропи. Прикладу долі української мови не було потреби наводити.



До питання запозичень Л. Вулаховський підхолить так само виважено й широкоглядно, враховуючи всі моменти, які можуть зробиш цей факт або позитивним, або негативним. Не ставлячи крапок над "і", не називаючи прямо речей, вчений розтлумачує українцям справжню суть беззастереж­ного "благотворного впливу" сусідньої мови. Він пише: "Корисність запо­зичення перетворюється в свою протилежність, коли через невпинний тиск численних запозичень у носіїв мови, що йому (цьому тискові) підлягають, занепадають власні творчі сили на мовній ділянці та не розвивається (слаб­шає) контакт з прямими носіями рідної мовної стихії. Сила рабського запо­зичення в певних соціально-історичних умовах незалежно навіть від того, що запозичаються саме культурні слова, може призвести всередині народу або соціальної ірупи до шкідливого або небезпечного для її цілісності роз­паду, і не дивно, отже, що деякі народи проти цього енергійно борються і знаходять у цій боротьбі красномовних захисників права народів бути в цьому відношенні самим собою". Л. Булаховський цілком на боці тих. хто хоче бути самим собою, а, значить, на боці тих. хто за це бореться, в тому числі насамперед в Україні.

Своє витлумачення питання двомовності він майже цілком будує на вченні О. Потебні, спираючись і на твердження Епштейна, Гіннекена га інших учених, побудовані на експериментах. Він доводить, що практично здійснювана двомовність негативно впливає на психіку індивідів та цілих народів. Тільки рідна мова здатна забезпечити найбільшу точність вислов­лення думки, влучний вибір слів, збереїти цілісне світосприймання. "На цьому й грунтується пристрасть людей і цілих народів саме до рідних мов з їх світоглядним і побутовим корінням".

Значне місце у науковій спадщині Л. Булаховського займають дослід­ження української мови. Він підкреслював ті її специфічні особливості, які, попри лексичну, граматичну близькість до інших мов все ж надають їй індивідуальної о забарвлення. Йдеться про стилістичний синтаксис — спе­цифічні звороти, фразеологічні вирази, питомі індивідуальні словосполу­чення тощо, які є надбанням тільки даної мови й іншою дослівно не пере­кладаються. Леонід Арсснійович схиляється до думки, що індивідуальні особливосгі української мови існували в народних говорах ще до появи найраніших давньоруських пам'яток писемності, але їм важко було прок­ласти собі шлях у ділові жанри книжної мови.

Л. Булаховський надавав великого значення питанням українського правопису, був автором та головним консультантом його проектів 1945, 1960 рр. Його найгрунтовніша праця присвячена українській мові — "Пи­тання походження української мови" (1956). Характерно, що в авторе­фераті, опублікованому кількома роками раніше в журналах "Вопросьі язьїкознанил" та "Українська мова в школі", є думки, яких бракує в книзі, а саме. "Сукупність рис, шо наближають південні староруські говори саме до сучасної української мови, як вона відбита в деяких поліських пам'ятках XIII ст., не залишає місця сумнівам, що в цей час вже діалектне подріб­нення староруської мови пішло далеко і майбутня українська мова дістала своє досить чітке обличчя..."; "можна і для писемної мови XIV ст. говорити про наявність у цей час окремої української мови (незалежно від її назви)". У книзі в "Коротких висновках" такого твердження немає, навпаки, відчу­вається деяка співзвучність офіціозу з уживанням тодішніх штампів на зра­зок "давня мовна єдність" тощо. Звідки ця розбіжність, можна лише здога­дуватися. В Інституті мовознавства АН УРСР, який очолював Л. Була­ховський, існувало правило: кожен співробітник, незважаючи на особу, перш ніж подати для публікації працю, повинен був показати її колективу, який, особливо партійна його частина, мав оцінити, підказати, спряму­вати... Отже, деяке "переоформлення" змушений був виконати і Л. Була­ховський. Проте рекомендацію "товаришів" спростити виклад, удоступнити його "для сільського вчителя" категорично відкинув. Адже індивідуальний сталь — цс великою мірою обличчя особистості. Щодо стилю Л. Була­ховського, то він — справді складний, але прозорий, індивідуальний. Він оформляв речення складними конструкціями, уточнюючи, обумовлюючи окремі нюанси думки. Кожне його речення - це філііранно відшліфована, виважена думка. "Звичайність" висловлення за типовою граматичною схе­мою була йому невластива. І усна мова вченого відзначалася виразною інтонацією, неквапним розміреним темпом і бездоганною дикцією, тобто невід'ємними елементами культури мовлення, шо виказували манеру го­вориш, властиву інтелігентам старої генерації.

Не можна оминути однієї суттєвої засади наукового світогляду Л. Бу­лаховського — його переконання, що науковий рівень ученого залежить від його моралі. Цей зв'язок підтверджується всією історією нашої науки після 1917 р., коли праці, написані без певних моральних засад, точніше — на основі фальшивої моралі, в умовах кон'юнктури, зі зміною обставин втра­чали свою цінність. Своє переконання Леонід Арсенійович викладає у ґрун­товному науковому нарисі про О. Потебню. У цьому видатному українсь­кому вченому цінує, крім великої о наукового таланту, здатність до глибо­кого наукового судження і власне моральні якості, які не могли не відби­тися на його науковій діяльності. Зокрема, це стосується ставлення О. По­тебні до рідної мови і рідного народу, взагапі його погляду на національне питання. У своїх працях про О. Потебню Л. Булаховський не обходив цієї ділянки світогляду вченого, на відміну від інших учених того часу, які пи­сали про нього. У згаданому нарисі Л. Булаховського читаємо: "Працюючи в часи глухі, в епоху задавленості суспільних сил Росії, особливо України, на яку самодержавство дивилось майже як на півколонію і за якою зовсім не хотіло визнавати не тільки яких-небудь прав на самостійність, але навіть існування її мови. — Потебня, який не мав... можливості прямо боротися із царським режимом як громадський діяч, був у харківському академічному колі свого часу зразком "особистої" порядності, неприхованої ворожості і зневаги до багатьох тоді шептунів і різного роду рептилій". Таке сприй­няття О. Потебні не тільки як видатного вченого, але й як шляхетного іро-мадянина визначає образ самого Леоніда Арсенійовича, "який так само вті­лював у собі риси того і другого ари тому, що жив він у першій половині XX ст., і в умовах куди страшніших, ніж у часи О. Потебні, коли наукове і взагалі все духовне життя перебувало під ідеологічним гнітом, коли учених не тільки переслідували, а й запроторювали в табори, розстрілювали. І як колись О. Потебня, так і потім Л. Булаховський був зразком громадянської й особистої порядності, наукової чесності, хоча почував себе з цими своїми рисами досить самотньо в тодішньому науковому оточенні, де також було досить "шептунів" і "рептилій". Бог уберіг Л. Булаховського від трагічної долі багатьох його колег, але дамоклів меч завжди висів над його головою. І все ж, він міг відверто висловити "недозволену" думку. Як, наприклад, на вченій раді — на захист досягнень українського мовознавства 20-х років, перекресленого в свідомості всіх як "контрреволюційна, буржуазно-націо­налістична крамола". Міг, чигаючи чиюсь дисертацію, свідомо "примружи­ти око" на згадане в праці "крамольне прізвище", приймаючи на себе май­бутній удар офіційного опонента. Міг відверто заявити про свою незгоду з деякими положеннями програми партії. Міг рішуче стати на захист сту-дента-динломанта, "пійманого" опонентом на нібито відступі від марк­сизму. Міг підкликати до себе аспіранта, спитати про дисертацію і чисто по-людськи сказати: треба вам захистити, поки я живий.

У 1950 р. Сталін звернувся до найвндатніших учених-мовознавців країни з пропозицією висловити свою думку з приводу панівного тоді "но­вого" вчення про мову М. Я. Марра. Леонід Арсенович не лишився осто­ронь. Він виклав свою концепцію деяких питань мовознавства і запропо­нував старий, але досі заборонений метод вивчення мови — порівняльно-історичний. "Нове" вчення було ним спростоване. Вчена рада і партійна орга­нізація Інституту мовознавства категорично не рекомендувала виступати з такими твердженнями. Все ж Л. Булаховський подолав опір і надіслав Ста­ліну відповідь. Хоча й міг розділити долю тих учених, які за свої ідеї по­платилися життям. На велике здивування всіх, "великий вождь" схвалив з усіх надісланих саме позицію Л. Булаховського як єдино правильну. Лео­ніда Арсенійовича брав сміх, коли в опублікованих відповідях Сталіна на "запитання товаришів" він упізнав слово в слово свій текст.

Л. Булаховському пропонували вступити в партію — відмовився, "не згоден був з деякими її положеннями". Його провокували зрекгися публіч­но свого колишнього харківського аспіранта, "німецького прихвостня" Ю. Шевельова (Шереха), видатного вченого-мовознавця української діаспори. На що він відповів, що ніколи не відмовиться від найталановитішого учня.

А коли Ю. Шевельова дехто "обробляв" у Нью-Йорку, пропонуючи опублі­кувати, як тепер кажуть, "компромат" на Л. Булаховського, той зреагував у такому ж дусі, мовляв, ніколи не зробить цього щодо найшанованішої для нього людини.

Булаховський міг би, як багато його колег, виїхати з Союзу, в іншій країні знайти можливість "безхмарного" життя і свободи, наукової діяль­ності, та він і думки такої не допускав. Утім, коло людей його середовища дедалі звужувалось. У Києві ще жили М. Рильський, П. Тичина, сім'я Білець-ких, хтось був у Москві, хтось — у Ленінграді. Збереглися зв'язки із зару­біжними друзями, що стажувались у 1920-ті роки в Харківському універ­ситеті. Це — відомі мовознавці латвієць Я. Ендзслін і француз А. Мазон.

Один за одним залишали цей світ наукові ровесники Л. Булаховсь­кого: Є. Тимчснко, М. Калинович, К. Грунський. В Інституті мовознавства ще працював рядовим лексикоірафом Б. Зданевич, людина великої внут­рішньої культури і широких знань. А ті, хто були поруч, і не знали, що це колишній випускник Лазаревського інституту східних мов, книгознавець, фахівець у царині стародруків, дослідник і видавець германських інкана-бул. Стара генерація вчених, як і взагалі стара інтелігенція, остаточно н безповоротно сходила зі сцени, майже без духовних спадкоємців.

Леонід Арсенійович вільно володів усіма слов'янськими мовами, знав, звичайно, і європейські. Любив класичну симфонічну музику, охоче слухав і О. Вертинського. А в світовій художній літературі, не кажучи вже про ук­раїнську, його обізнаність була безмежною. Він мистецьки володів гумо­ром, головним чином літературного харакгеру, тонкою інтелектуальною іронією, в його стилі було вплітати в мову крилатий вислів, рядок з кла­сики. Трагічною іронією прозвучали якось у нього слова П. Тичини: "Ще буде сонця і квіток". Він добре усвідомлював, що недовго вже топтати йому ряст.

Зі смертю Л. Булаховського закінчилась, можна сказати, епоха в істо­рії українського мовознавства. Чи залишив він по собі школу? Важко сказа­ти. Це б мало відбутися, але за інших умов, не тих, коли єдиним дорого­вказом ставали директиви КПРС, що спрямовували наукову роботу насам­перед "на боротьбу з буржуазною ідеологією та на утвердження комуніс­тичної", а мовознавство зокрема — на реалізацію проірам зближення і злиття націй. Відтоді з'явилися десятки і сотні кандидатів і докторів наук, але немає Ученого, який міг би кваліфіковано розібратися в загальнотеоре­тичних питаннях, як і у вузькоспеціальних. 1 сказати вагоме слово, якому можна було б повірити. Сучасне українське мовознавство, без сумніву, має досягнення. Це, в основному, праці, що служать потребам часу і призначені для практичного користування. С, звичайно, і цінні дослідження. Але чи маємо нині ті вершини, що підносять славу національної науки? А може, час видатних особистостей минув? Науковий доробок Л. Булаховського не може бути перейденим етапом. Його дослідження -- засади наступного розвитку українського мовознавства, без їхнього знання неможлива повно­цінна мовознавча освіта в цій галузі.

Похований Л. Булаховський у м. Києві на Байковому цвинтарі.

В пам'ять про вченого на будинку, де він жив, встановлено меморіаль­ну дошку, у Новобіличах на його честь названо вулицю.

Справу батька продовжила його донька Юлія Леонідівна Булаховська

— професор, академік Академії наук Вищої школи України, провідний нау­ковий співробітник-консультант Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.

^ ЛІТЕРА ТУРА Основні видання праць Л. А. Булаховського

Вибрані праці: у 5 т. / Л. А. Булаховський ; редкол.: І. К Білодід (голова) та ін.: АН СРСР, АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — К. : Наук, думка, 1975—1983 — Т. 1—5.

Акцентологический комментарий к чешскому язьїку / Л. А. Булаховский. — К. : Изд-во Киев. ун-та, 1956. — 137 с.

Значення мовознавства / Л. А. Булаховський. — К.: Рад. шк., 1962. — 39 с. Исторический комментарий к русскому литературному язьїку / Л. А Булаховский.

— 5-е изд., доп. и перераб. — К. : Рад. шк., 1958. - 488 с.

Нариси з загального мовознавства / Л. А. Булаховський. — 2-ге вид., виправл. та до-повн. — К.: Рад. шк., 1959. — 307 с.

Питання походження української мови / Л. А. Булаховський ; АН УРСР, Ін-т мово­знавства ім. О. О. Потебні. — К. : Вид-во АН УРСР, 1956. —219 с. Русский литературньїй язнк первой половини XIX вска: лексика и общ. замеч. о слоге / Л. А. Булаховский. — 2-е изд., пересмотр. и доп. — К. : Изд-во Киев. ун-та, 1957.—492 с.

Русский литературньїй язнк первой половини XIX века : фонетика, морфологи», ударение, синтаксис / Л. А. Булаховский. — 2-е изд., испр. — М. : Учпедгиз 1954

— 468 с.

Український правопис / [підгот.: Л. А. Булаховський та ін. ; ред. Н. І. Швидка]. — 2-ге вид., переробл. і доповн. — К. : Вид-во АН УРСР, 1960. -- 271, [1] с.

Про Л. А. Булаховського

Білодід І. К. Леонід Арсенійович Булаховський /1. К Білодід; бібліогр. склала Н. Ф. Ко­ролевич ; АН УРСР, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — К. : Наук., думка, 1968.

— 80 с.

Леонід Арсенійович Булаховський : (до 70-річчя з дня яародж. і 50-річчя наук, і наук.-пед. діяльн.) /1. К. Білодід, Н. Ф. Гретченко. — К. : Вид-во АН УРСР, 1958. — 32 с. : портр.

Березівська Л. Д. Булаховський Леонід Арсенійович (1888—1961) // Українська пе­дагогіка в персоналіях : у 2 кн. / Л. Д. Березівська ; за ред. О. В. Сухомлинської. — К.2005. — Кн. 2. —С. 316—321.

Багмут Й. А. Л. А. Булаховський — дослідник слов'янської етимології / Й. А. Баг-мут// Мова і культура=Язьік и культура. — К., 1997. — Т. 1. — С. 167—170. Черкун Л. І. Розвиток в українській лінгвостилістиці ідей Л. А. Булаховського про мову художньої літератури / Л. І. Черкун // Постаті та ідеї. — К, 1995. — С. 105—109. Мацюк Г. Теорія літературних мов і праці Л. А. Булаховського / Г. Мацюк // Компа­ративні дослідження слов'янських мов і літератур. — К., 1999. — С. 51—54. Карпенко М. О. Славістичні традиції М. О. Максимовича, потебнянські ідеї Хар­ківської лінгвістичної школи в їх розвитку і східнослов'янські студії Л. А. Була­ховського/ М. О. Карпенко // Компаративні дослідження слов'янських мов і літера­тур. — К., 1999. — С. 46—50.

Вакуленко С. Мова та математика: постпотебнянська теоретична колізія Олекси Ве-тухова й Леоніда Булаховського / С. Вакуленко // Матеріали міжнародної славістич­ної конференції пам'яті професора Костянтина Трофимовича (І—3 трав. 1998 р.).

— Л., 1998. - Т. 1. — С. 140—145.

Карпенко М. А. Позтичсское слово А. С. Пушкина и Т. Г. Шевченко в интерпрега-ции Л. А. Булаховского / М. А. Карпенко // Мова і культура. — К., 2000. — Т. З, вип. 2. Мова і художня творчість. — С. 159—168.

Дядечко Л. П. Л. А. Булаховский о крилатих словах и вираженнях / Л. П. Дяченко // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур. — К, 1999. — С. 55—61. Лукінова Т. Б. Лінгвістична спадщина Л. А. Булаховського і радянська славістика : доп. на VIII Міжнар. з'їзді славістів (Загреб — Любляна, верес. 1978 р.) / Т. Б. Лукі­нова ; АН УРСР, Укр. ком. славістів, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні. — К. : Наук, думка, 1978. —36,[1]с.

  1   2   3   4   5   6   7   8

Схожі:

Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Тематика рефератів з ономастики
Співвідношення топонімів слов’янського й неслов’янського походження на території України
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Філологічний факультет Кафедра українського прикладного мовознавства
Кафедра українського прикладного мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка запрошує взяти участь у Міжнародній...
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Мовний портрет міста тернополя (2010-2011 рр.) Збірник студентських наукових праць
Д. Г. Бучко – доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри українського і загального мовознавства Тернопільського національного...
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Інститут мовознавства імені О. О. Потебні нан україни Інститут української мови нан україни Український мовно-інформаційний фонд нан україни Інститут російської
Запрошуємо Вас узяти участь у Міжнародній науково-практичній конференції «Методологія та історіографія мовознавства», присвяченій...
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Робоча програма (за кредитно-модульною системою навчання)
Кафедра германського, загального та порівняльного мовознавства
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Практикум з мовознавства заняття №1 Мовознавство як наука про мову Питання для обговорення Предмет мовознавства. Система мовознавчих дисциплін
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства : підручник. / М. П. Кочерган. – К. Вц „Академія”, 2008. – с. 7 – 16
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Вимоги до тематики І структури статей
Журнал “Філологічні трактати” публікує статті, які містять нові розробки з літературо- та мовознавства, написані однією з трьох мов...
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Миколаївський національний університет
Розробник програми к ф н., доцент кафедри загального та прикладного мовознавства Бабій Ю. Б
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\Тема №1: Голосні І приголосні давньоруської мови. Звукові зміни спільнослов’янського І східнослов’янського періодів. Фонетичні зміни в давньоруській мові пізнішого періоду (ХІ – ХІІІ ст.) План
Тема №1: Голосні І приголосні давньоруської мови. Звукові зміни спільнослов’янського І східнослов’янського періодів. Фонетичні зміни...
Понал 50 років академік Л. Булаховський самовіддано працював в га­лузі українського, російською, слов\• 150 років від дня народження Миколи Миколайовича Ланіе (1858-1921). російського та українського психолога
Юрія Степановича Кипоренка-Домансь-кого (1888 -1955), українського співака, педагога
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи