Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства icon

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства




НазваПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства
Сторінка3/13
Дата17.11.2012
Розмір2.6 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

^ МАКРО- І МІКРОМОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧОРНОЗЕМУ ТИПОВОГО ЯК КОМПЛЕКСНА ЕВОЛЮЦІЯ АГЕНТІВ ПЕДОГЕНЕЗУ

В МЕЖАХ ПОЛТАВСЬКОЇ РІВНИНИ


Вперше про ґрунт як наслідок взаємодії низки факторів говорив в своїх працях В.В.Докучаєв. Він називав ґрунт «дзеркалом ландшафту» і трактував його як природно-історичне тіло. Положення про залежність ґрунту від клімату, рельєфу місцевості, гірських порід, рослинних і тваринних організмів та часу як фактору ґрунтоутворення він сформулював ще на «світанку» розвитку ґрунтознавства.

На разі вчення про ґрунти та чинники його утворення пройшло період становлення, розвитку та модернізації. Сучасне визначення чинників ґрунтоутворення формулюється наступним чином «…..― це елементи природного середовища, під впливом яких утворюються і функціонують ґрунти». [6] Саме функціональне визначення ґрунту і ґрунтоутворення в середині ХХ ст. у вигляді математичного алгоритму сформулював Г.Йєнні. Це визначення являється об’єднанням екологічних факторів в екосистему, і має наступний вигляд: S= f (d,o,r,p,t…), де S- ґрунт,d- клімат, o- організми, r- рельєф, p- порода, t-час. Якщо враховувати всі напрацювання в контексті даного питання на сучасному етапі, то можна прийти до наступних висновків: усі чинники рівнозначні, час являється особливою категорією, незамінність факторів, комплексне сприйняття усіх чинників, чинники поділяють на дві групи (донори і контролюючі), чинники є облігатними для всіх біокосних систем, тобто єдиних природних систем, що утворюються організмами та середовищем їх проживання.

У ґрунтовому покриві території Полтавської рівнини найбільш поширеними являються чорноземи типові та звичайні, що сформувалися на лесових породах, лучні чорноземи та солонцюваті ґрунти та ґрунти на алювіальних та делювіальних відкладів заплав річок дніпровського басейну.[5]

Детальніше зупинимось на найбільш поширенішому генетичному типі ґрунту типовому чорнозему (Vermic Chernozems). В першу чергу розглянемо основні чинники його утворення та формування на території Полтавської рівнини: клімат, материнська порода, рельєф, живі організми, час як фактор та антропогенний чинник. Найважливішими кліматичними показниками та їх значенням для формування педосфери вищевказаного типу ґрунту є: середньорічна температура ― +100С; радіаційний баланс ― 20-50 ккал/см2 рік; сума активних температур ― 1500-4000 оС/рік; опади ― до 550 мм/рік; випаровування ― до 370 мм; стік до 190 мм; Кфзв 0,7-0,9. Типовий чорнозем формується на лесових породах. Лес ― це суглинок ясно-жовтого кольору загальною пористістю 40-50%, з видимим неозброєним оком порами, не шаруватий, вапняковий, більш-менш мікроагрегований, схильний обвалюватися вертикальними брилами, іноді залягає шаром в декілька метрів. Рівнинний рельєф території сприяє рівномірному розподілу продуктів вивітрювання, розподілу атмосферних опадів і тепла, визначає просторову організацію ґрунтового покриву. В утворенні типового чорнозему, як і інших генетичних типів, беруть участь три групи організмів: зелені рослини, мікроорганізми і тварини, які утворюють складні біогеоценози. Показники біологічної продуктивності основних типів рослин (за Л.Є. Родіним, Н.І. Базилевич, 1963) для даного типу чорнозему: загальна кількість ― 250 ц/га; опад ― 137 ц/га; степова повсть 120 ц/га; інтенсивність розкладання ― 1,5. Визначення часу у ґрунтах спирається на поняття «вік». Вік типового чорнозему, як і будь якого типу ґрунту можна визначити за допомогою декількох методів, основним серед яких являється радіокарбоновий метод. Частіше за все для вивчення віку ґрунтів даним методом використовують радіоактивний ізотоп карбону, який входить до складу найстійкіших у зазначених ґрунтах груп гумусових речовин. В межах Полтавської рівнини, дане визначення не мало місця, але були отримані результати зі зразків типового чорнозему, відібраних у досить схожих природних умовах з глибини 10-20, 30-40, 140-150 см і визначений вік 1500, 3000 і 7000 років відповідно. [6] В останні роки все більшу роль у формуванні ґрунтового покриву відіграє антропогенний фактор. Господарська діяльність людини впливає на ґрунт як побічно так і безпосередньо. Останнє здійснюється шляхом обробітку ґрунту, внесення органічних та мінеральних добрив, проведення цілого ряду комплексу робіт по покращенню їх родючості. Якщо характеризувати загальні умови ґрунтоутворення, то майже при незмінних факторах ґрунтоутворення в формуванні типового чорнозему Полтавської рівнини провідну роль мав клімат, з яким пов’язані і зміни гідрологічного режиму і розвиток фітоценозів.

Типовий чорнозем характерний як і будь-який інший генетичний тип ґрунту має свою макро- та мікроморфологічну будову. Основи макро- та мікроморфологічного аналізу, як сучасних, так і давніх ґрунтів викладено у працях М.Ф. Веклича, Ж.М. Матвіїшиної, В.В. Медведева. та ін в «Методика палеопедологических исследований»[1], Ж.М. Матвіїшиної. «Микро-морфология плейстоценовых почв»[4], Б.Г. Розанова. «Морфология почв»[7] та С.П. Кармазиненком «Мікроморфологічні дослідження викопних і сучасних ґрунтів України» [2], тому не будемо детально зупинятися на цьому питанні.

Серед процесів які є найбільш характерними для цього типу ґрунту це ― біогенно-акумулятивні. Ознаками його протікання у чорноземах являються: інтенсивне накопичення гумусу, азоту та зональних елементів; неглибоке залягання карбонатів (горизонт Нрк) у вигляді псевдоміцелію або трубочок; потужній гумусовий горизонт (до 80 см); поступовий перехід від гумусового горизонту до не гумусової материнської породи; велика кількість слідів життєдіяльності земляної фауни; відсутній елювіально-ілювіальний перерозподіл тощо.

Чорнозем типовий розрізу с. Сторожеве (дослідження Ж.М.Матвіїшиної, А.С.Кушніра, Полтавська обл.., 2010 р) має такі макро- та мікроморфологічні особливості будови профілю.





Рис. 1. А - загальний вид ландшафтів над типовим чорноземом;

Б - типовий чорнозем у розчистці;

В - кольорова польова зарисовка з примазками природного матеріалу.


Нd — 0-0,05м — дернина з великою кількістю корінців рослин, сірий до темно-сірого, пухкий, зернистий. Перехід і межа поступові за зменшенням кількості корінців. Піщано-пилуватий легкий суглинок.

Н ― 0,05-0,35м—темно-сірий до чорного, пухкий, слабо освітлений до низу, але залишається майже чорним. В масі матеріал не кипить з НСІ, грудковато-зернистий, піщано-пилуватий легкий суглинок, багато кротовин і червориїн, переважно з чорним, або палево-темно-сірим заповненням, перехід і межа дуже поступові за легким освітленням матеріалу.

Під мікроскопом прослідковується: палево-сірий матеріал, який компонується глинисто-гумусовими складними до IV порядку мікроагрегатами. Велику площу займають між агрегатні пори (роздільно-агрегатна структура), мікроагрегати округлі, II-IV порядків до 0,1 мм в діаметрі, розділені системою звивистих пор, мікрокристалічний СаСО3, місцями слабко просочує плазму, переважає гумус типу муль. Мінеральний скелет займає 60-70% площі шліфа, з яких 10-12% представлено піщаними зернами, останні слабко прослідковуються, оскільки маскуються гумусно-глинистою плазмою Відмічаються окремі кристали СаСО3.(рис. 2 а).




Рис. 2. Сторожове, мікробудова типового чорнозему:

а-гумусовий горизонт, складні мікроагрегати II-IV порядків, система розвинених міжагрегатних пор;б-гумусово-перехідний горизонт, менша гумусованість, складні мікроагрегати і сітка звивистих пор; в-перехідно-карбонатний горизонт, плазма зцементована мікрокристалічним кальцитом. Зб.70, нік.║


Нрк — 0,35-0,6м — cірий до темно-сірого, з легким палевим відтінком, що посилюється до низу, пухкий, грудкувато-зернистий легкий суглинок, зі слідами активної діяльності землериїв ― багато кротовин діаметром 10-12 см з корінцями окремих трав та дерев. З глибини 0,45 м, починає кипіти з 10% розчином НСІ, проявляются міцелярні форми СаСО3 і карбонатні конкреції . Перехід і межа поступові.

В шліфах матеріал сірувато-палевий пилувато-плазмовий, маса губчатого складення з екскрементами червів, переважає мульовий гумус, первинні агрегати (0,02-0,04 мм. в d), об'єднанні в мікроагрегати III-IV порядку. Надзвичайно розвинута сітка між- та внутрішньоагрегатних пор. Мікроагрегати переважно складні, мають округлу, або овальну форму. Плазма просочена мікрокристалічним кальцитом. Мінеральний скелет займає до 70 % площі шліфа (рис. 2 б).

Рhk — 0,6-0,75м — палево-сірий, пухкий неоднорідно забарвлений, значно переритий землериями, крупногрудкувато-зернистий легкий суглинок. Багато кротовин і червориїн ― сірих, палево-сірих, темно-сірих, просочений міцелярними формами карбонатів, перехід і межа поступові за кольором.

Під мікроскопом в шліфах спостерігається сірувато-палева маса пилувато-плазмового складення. Порівняно з попереднім зразком менше складних мікроагрегатів, форми останніх спрощуються, агрегати карбонатно-глинисті, нечіткі 0,2-0,4 мм в d. Видно округлі карбонатно-глинисті утворення з плоским рельєфом. Гумус типу муль, частково диспергований, плазма просочена мікрокристалічним кальцитом, матеріал представлений лесовими часточками. Розвинута сітка внутрішньо- і міжагрегатних пор. Мінеральний скелет складає до 60% площі шліфа, видно окремі крупні кристали СаСО3. Значна доля піщаних та уламкових зерен d 0,3-0,6 мм. В скелеті переважають крупно і середньо пилуваті зерна (рис. 2 в).

Рк — 0,75-1,0 м, — світло-палевий пухкий карбонатний лесоподібний пилуватий легкий суглинок, з грудкувато-розсипчатою структурою. Багато слідів землериїв у вигляді кротовин, лес пористий з виокремленнями борошнистих карбонатів у формі трубочок, що прослідковується у вигляді світлої смуги.

Під мікроскопом виявлено світло-палевий піщано-плазмовий розсипчастий, роздільно-агрегатний матеріал, з карбонатно-глинистою плазмою, з лесовими та округлими глинисто-карбонатними часточками d 0,2-0,05 мм. В значній мірі наявний СаСО3, який представлений в основному мікрокристалічним кальцитом. Мінеральний скелет складає до 70% площі шліфа, переважають піщані зерна d 0,05-0,07 мм, крупно і дрібно пилуваті часточки (рис. 3 а)




Рис. 3. Сторожове, мікробудова карбонатного ілювію чорнозему типового:

а - просочення і цементація плазми мікрокристалічним кальцитом;

б, в - масові часточки, розділені розгалуженою сіткою пор. Зб.70, нік. ║


bg+Pк — 1,0-1,2 м — палево-буроватий, пухкий, лесовидний зцементований карбонатами, злегка озалізнений легкий суглинок, з грудкувато-розсипчатою структурою. Багато червориїн, кротовин і житлових камер d до 25 см (чорні,сірі,палево-сірі). Матеріал карбонатний.

В шліфах під мікроскопом роздільно-агрегатна, зцементована мікрокристалічним кальцитом. В структурі переважають округлі агрегати до 0,05 мм в d, розділена розвинутою сіткою внутрішньо агрегатних пор. Плазму просочує мікрокристалічний кальцит, представлені крупні зерна кристалів СаСО3, наявні глинисто-карбонатні новоутворення Мінеральний скелет складає до 70% площі шліфа (рис. 3 б).

bg+Pк — 1,2-1,35 м — білясто світло-палевий, просочений борошнистими карбонатами. Проявляється як біла смуга з поодинокими плямами СаСО3, з борошнистими карбонатами та карбонатними конкрецій. Грудкувато-розсипчатий легкий пилуватий суглинок, з великою кількістю темно-сірих, чорних і палевих кротовин. Перехід і межа поступові, але чіткі за зміною забарвлення.

При дослідженні шліфа було виявлено пухке піщано-плазмове складення, з розвинутою сіткою внутрішньо- та міжагрегатних пор. Велика кількість різноманітних новоутворень СаСО3 переважно у вигляді просочення плазми мікрокристалічним кальцитом та окремих крупних кристалів. Мінеральний скелет займає до 70-80% площі шліфа, в ньому присутні зерна піску до 0,05мм в діаметрі. Пилуваті зерна представлені кварцом (рис. 3 в).

Bg — 1,35-2,05 м. — палевий лесоподібний суглинок, пухкий розсипчастий. По всьому горизонту прослідковуються карбонатні плями, трубочки та конкреції СаСО3. Значно переритий землериями у верхній частині, кротовини з сірим, чорним, палевим і білясто-палевим матеріалом. Кипить з НСІ. В нижній частині з’являються жовтуваті відтінки.

Отже типовий чорнозем основний генетичний тип ґрунту в межах Полтавської рівнини і сформований завдяки сукупній взаємодії ряду факторів. В одноманітній геоморфологічній ситуації, провідними чинниками є біогенно-акумулятивні процеси, промивний режим території, рослинний покрив і пов’язана з цим діяльність ґрунтової фауни. Такі морфологічні і мікроморфологічні ознаки, як темно-сірий колір ґрунту, грудкувато-зерниста структура, потужний профіль з поступовими переходами між генетичними горизонтами зі зменшенням кількості гумусу до низу, досить висока лінія скипання з НСІ, наявність різного роду карбонатів в Рк-горизонті (дрібно- і мікрокристалічний кальцит), характерний для типового чорнозему. В мікробудові його ознаками є складні , до IV порядку мікроагрегати, які укрупнюються і спрощуються у перехідних горизонтах, але залишаючись складними, переважно темно-сірий скоагульований гумус, що концентрується в первинних мікроагрегатах (згустках і грудочках ― екскрементів червів), поступове зниження гумусу з глибиною і чіткий карбонатний ілювій з просоченням або цементацією плазми мікрокристалічним кальцитом, виокремлення концентрацій СаСО3, наявність крупних кристалів.


Список джерел та літератури

  1. Веклич М.Ф. Методика палеопедологических исследований. [Ж.Н. Матвиишина, В.В.Медведев, Н.А.Сиренко, К.Н.Федоров.]. К.: Наукова думка. 1979. — 272с.

  2. Кармазиненко С.П. Мікроморфологічні дослідження викопних і сучасних ґрунтів України. — К.: Наукова думка. 2010. 119с.

  3. Маруашвили Л.И. Палеогеографический словарь. — М.: Мысль. 1985. — 367 с.

  4. Матвиишина Ж.Н. Микроморфология плейстоценовых почв Украины / Ж.Н. Матвиишина. — К.: Наук. Думка, 1982 — 144с

  5. Національний атлас України. (гол. редактор. Руденко Л.Г). ― К.: ДНВП. «Картографія». ― 440 с.

  6. Позняк С.П. Ґрунтознавство і географія ґрунтів: підручник. У двох частинах. Ч.1-Ч.2. ― Львів: ЛНУ ім..Івана Франка. ― 286с.

  7. Розанов Б.Г. Морфология почв: учебник для высшей школы. ― М.: Академический Проект, 2004. ― 432 с.



С.М.Гайдук – студент-магістрант

Л.М. Булава – канд. геогр. наук,

професор, завідувач кафедри

географії та краєзнавства

ПНПУ імені В.Г. Короленка


^ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ТВАРИННОГО СВІТУ ТА

ЗООГЕОГРАФІЧНІ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛТАВЩИНИ І ПОЛТАВИ


Французький військовий інженер Гійом Левассер де Боплан – високоосвічена людина свого часу – залишив нам детальний опис стану природи в період з 1630 по 1648 роки. Боплан так і назвав свою працю „Опис України з картами” [1].

Із неї ми дізнаємося, що на схід від річки Ворскли землі були зовсім не освоєні. Як зазначав сам Боплан „тут був дикий степ”. У роботі Боплана є цікаві відомості в описі міст Полтави і Переволочи. У ньому згадується про великі дубові, кленові, грабові і липові ліси, по берегах Ворскли і Коломака вище і нижче Полтави. Тут зустрічався бурий ведмідь, а в степах – дикий кінь тарпан, косуля.

Із другого боку, на правому березі Ворскли простяглися великі недоторкані лісові масиви. Вони займали долини річок Коломаку та Мерли. І це не вигадки, не плутанина іноземця, який міг щось не розібрати на чужій для себе землі.

Величезні площі ковилових степів та лісів, густа сітка річок, при сприятливих кліматичних умовах - ось те, що майже 350 років тому визначало розвиток тваринного світу. А тварин тоді водилось сила-силенна. Дикі коні, кабани, кози, козулі, сайгаки зустрічалися цілими стадами. У лісах звичайними були зайці-біляки, рисі, і навіть бурі ведмеді. Птахів було так багато, що „хлопці навесні наповнювали човни яйцями качок, диких гусей, журавлів, лебедів і потім їхні виводки наповнюють пташині двори. Орлят зачиняють у клітки для пір’я для стріл” [1, с.53].

У 1720-х роках був виконаний опис природи околиць Полтави, який зберігається в центральному державному історичному архіві Санкт-Петербурзі (датований травнем 1728 року під назвою „Ведомость городам, почему которых название имеет”):

Цей опис Полтави настільки цікавий, що ми наведемо його майже повністю: „Город Полтава деревянный, построен над рекой Ворскла, от реки Ворсклы с версту. По ведомостям Полтавской старшины построен город в 1608 году и назван Полтавою по малой речке Полтавке. По лесам и степям, расположенным по обе стороны реки Ворсклы водятся звери: лошади дикие, свиньи, козы, медведи, волки, лисицы, зайцы, куницы, белки. Птицы: орлы, ястребы, дрофы, журавли, стрепеты, куропатки, перепелки и прочие мелкие птицы. По реке гусей и уток разных урожаев изобильно и лебеди бывают. Рыбы: щуки, лещи, окуни, плотва, сазаны, раков премного изобильно. За реками Берестовой и Орелью степи великие и до Крыму и к Азовскому морю (Иван Мельник)”. [12]

Можна припустити, що ліси на той час займали значно більші площі ніж зараз, були не такими розрідженими. Зовсім не згадуються в описі хвойні ліси. Усі соснові ліси в районі Полтави не природні, а посаджені порівняно недавно. В описі ми знаходимо досить цікаві відомості про тваринний світ. Не так часто можна зустріти документальне підтвердження того, що якихось років триста тому у лісах під Полтавою водилися ведмеді, куниці, тетереви, зустрічалися горностаї, а в степах – дикі коні, козулі, дрохви, куріпки, орли, стрепети, по річках плавали лебеді, журавлі, табуни гусей і качок.

Новий опис флори й фауни краю склав відомий натураліст, академік Петербурзької Академії Наук Іоган-Антон Гюльденштадт [13]. Його маршрути почалися від Кременчука, де він провів зиму 1773/1774 років, пройшли по долинах Орелі і Орчика, Дніпра, Ворскли, від її гирла до Полтави, а також через усі центральні північно-західні повіти губернії від Полтави на Решетилівку, Хорол, Лубни, Лохвицю, Чорнухи. І знову мова йде про значні площі цілинних, не займаних людиною степів. Навіть околиці Полтави – недоторкана природа. Дубові, кленові, грабові, липові ліси. А в них ведмеді, вовки, горностаї, тетереви. У ті часи, на території сучасної Полтавщини велося полювання на сайгаків, благородних оленів, лосів, дрохв та тетеревів, яких відправляли до Москви.

У своїх дослідженнях, крім звичайних в теперішній час тварин, І. Гюльденштедт неодноразово згадує оленів, козуль, кабанів, байбаків, тхора-перев’язку, дрофу і стрепета. Майже на всіх маршрутах зустрічався і сліпак.

Приблизно в цей же період відносяться відомості, які приводяться В.Г. Рубаном [14] і А.Шафонським про фауну околиць міста Полтави. Крім вовків, лисиць, ховрахів, горностаїв і інших, звичних і в наший час звірів, згадується ведмідь, а із птахів, крім диких качок і гусей - журавлі і дрохви. Майже у всіх повітах губернії, за свідченням Рубана, водилися тетерева, а в степах за Ореллю - кабани і дикі коні тарпани.

Достатньо детально викладені відомості про тваринний світ Полтавщини у Миколи Арандаренка, який також згадує про ведмедів, оленів, лосів, косуль, кабанів і багатьох інших звірів і птахів, які водилися у лісах і долинах річки Ворскли [3, с.14].

Усе це згодом підтвердилося дослідженнями великого російського вченого В.В. Докучаєва. Проводячи обстеження ґрунтів Полтавської губернії в кінці ХІХ ст. Василь Васильович зробив висновок, що площа стародавніх лісів за часів згадуваних Бопланом була у 4 – 5 разів більшою, ніж наприкінці ХІХ ст. [7,8].

Найвидатнішим зоогеографом, який працював і досліджував територію Полтави й Полтавщини, слід вважати кандидата біологічних наук Миколу Івановича Гавриленка (1889-1971), який розпочав працювати в краєзнавчому музеї ще до Жовтневої революції. Перу М.І. Гавриленка належить біля 70 друкованих праць в цих галузях природознавства, як у вітчизняних, так і закордонних виданнях. Маючи кваліфікацію орнітолога-зоогеографа, впродовж 30 років Микола Іванович постійно вів щоденники польових спостережень, що допомогло ученому узагальнити власні наукові спостереження та висновки в монографії "Позвоночные животные и урбанизация их в условиях г. Полтавы" (1970) [4].

Традиції М.І.Гавриленка продовжують наукові співробітники міста [6] викладачі кафедри біології і основ здоров’я людини ПНПУ імені В.Г.Короленка (зокрема, М.В.Слюсар).

Література:

  1. Боплан Г.Л. Описание Украины или областей Королевства Польского лежащих между пределами Московии и Трансильвании с присовокуплением известий о правах, обычаях и военном искусстве украинцев: - 179с.

  2. Булдовський Олександр Теофілович. Матеріали до фауни р.Ворскли та її околиць // Записки Полтавського ін-ту народної освіти за 1926-1927 рр. — т.IV. — Полтава. — 1927. — С. 100-108.

  3. Гавриленко Н. Опыт составления систематического каталога зверей Полтавщины. — Полтава: Изд. Полтав. союза охотн., 1928. — С. 1-18.

  4. Гавриленко Н. И. Позвоночные животные и урбанизация их в условиях города Полтавы. — Харьков: Изд-во ХГУ, 1970. — 140 с.

  5. Гавриленко Н. И. Птицы Полтавщины. — Полтава: Изд. Полт. Союза охотн., 1929. - 133 с.

  6. Голов Б.А. Изменения ландшафтов и фауны Полтавской области // Вестник зоологии. — №6. — 1973.

  7. Докучаев В.В. Были ли леса в южной степной России. — СПБ. — 1889.

  8. Докучаев В.В. Популярный очерк природы Полтавской губернии (глава II, IV, V). - Архив АН РФ, фонд 184, оп.2, №60.

  9. Кондратенко Т.К. Лекція на тему “Животный мир Полтавщины”. — Науковий архів Краєзнавчого музею. — Полтава. — 1987. — 30с.

  10. Левченко М. Исчезнувшие и исчезающие животные южной России // Киевская старина. – 1882. – Том 3. – С. 373-379.

  11. Малама П.Н. О саранче в 1804г и о мерах борьбы с ней // Труды Полт. Уг. Арх. комисии. — Вып.13. — С. 143-153.

  12. Малєванов М. Перший географо-економічний опис Полтави. — Зоря Полтавщини. — 1960. — 24 грудня. — С. 4.

  13. Путешествие академика Гильденштадта. — Харьковский сборник. — 1891. — Вып. 5. - С. 1-71.

  14. Рубан В.П. Землеописание Малой России. СПБ. — 1777.

  15. Ручка В. Історії слід [ Флора і фауна Полтави XVII і на поч. XVIII століття] // Зоря Полтавщини. — 1976. — 22грудня. – С. 3.

  16. Тисаревский С. Вимерлі та вимираючі звірі Лубенщини. — “Краєзнавство”. — 1928. — №1. — С. 10-13.

Л.І. Громак – учениця 8 класу Ручківської ЗОШ

Гадяцького району Полтавської області

А. І. Корнус – кандидат географічних наук,

доцент кафедри загальної та регіональної

географії СумДПУ ім. А.С. Макаренка

В.В. Мовчан – вчитель географії Ручківської ЗОШ

Гадяцького району Полтавської області,

здобувач кафедри загальної та регіональної

географії СумДПУ ім. А.С. Макаренка

Б. М. Нешатаєв – доктор географічних наук,

професор, завідувач кафедри загальної та

регіональної географії СумД ім. А.С. Макаренка

1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет
Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.І. Іщук. Київський університет імені Тараса Шевченка. —...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Затверджую ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Затверджую ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет
Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л. О. Голуб. Пдпу імені В. Г. Короленка. — Полтава, 2009. — 8 с. — Затверджено...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такі напрями підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка затверджую
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка / Укладачі: викладач кафедри фізичної культури І здоров'я...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
«Початкова освіта» для вступників з базовою освітою «молодший спеціаліст початкової освіти» / Укладачі: Зімакова Л. В., Зімниця Є....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи