Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства icon

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства




НазваПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства
Сторінка4/13
Дата17.11.2012
Розмір2.6 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

^ ДОСЛІДЖЕННЯ ЛІСОВИХ ЛАНДШАФТІВ ЗАПОВІДНОГО УРОЧИЩА «ЯРИ-ЗАГАТКИ»

У статті розглядаються питання видового складу, структури та походження деревостану ключової ділянки в долині річки Хорол. Висвітлено ступінь антропогенного навантаження на лісові екосистеми.

^ Постановка проблеми. Лісова рослинність – важливий компонент лісостепових природних комплексів. Особливо важливі воднорегулююча, середовищеутворююча та протиерозійна роль лісу. Останнім часом висловлюються пропозиції про передачу частини державних лісів у приватну власність. До того ж, не виключено, що під цю категорію можуть потрапити і деякі заповідні ділянки. Не важко уявити, якою буде ефективність господарювання нових власників, якщо, навіть державними лісгоспами іноді проводяться неконтрольовані рубки цінних порід. То ж, поки ще не пізно, потрібно дослідити сучасний стан лісових екосистем, щоб в подальшому була можливість контролювати процеси лісокористування.

^ Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Лісова рослинність у долині р. Хорол вивчена у ході лісової таксації та лісовлаштування [4], а також під час польових досліджень окремих ключових ділянок [2].

^ Формулювання мети і завдань дослідження. Метою дослідження було з’ясування стану заповідного урочища «Яри-Загатки», а також вивчення процесів, які відбувалися в минулому та на сучасному етапі під впливом антропогенних та природних чинників.

^ Викладення основного матеріалу. Гадяцький район Полтавської області розташований в лісостеповій зоні. Характерною особливістю лісостепу є поєднання лісових і степових ділянок. У минулому майже всі вододільні простори району були зайняті барвистими різнотравно-типчаково-ковиловими степами. Ближче до річкових долин, на їх схилах, в балках та річкових заплавах росли дубові та різнопородні листяні ліси [1, 3]. В даний час лісові ділянки на схилах річок, зокрема й Хоролу, займають розірвані острівці, одним з яких є заповідне урочище «Яри-Загатки».

Досліджувана територія знаходиться між селами Ручки та Березова Лука. До 2011 року «Яри-Загатки» належали до Краснолуцького лісництва Гадяцького лісгоспу. В минулому році урочище було передано до Комишанського лісництва Миргородського лісгоспу.

Характеризуючи «Яри-Загатки», потрібно мати на увазі, що 8 га цього масиву не належать до категорії заповідності. То ж загальна площа урочища становить: 175 га заповідних лісів + 8 га не заповідних = 183 га. Хоча, надалі в статті такий розподіл не враховуватиметься, і вся територія вважатиметься заповідною, тим більше, як буде видно надалі, саме ці 8 га мають досить високу цінність в природоохоронному плані.

Переважна частина заповідного урочища розміщена на правобережжі річки Хорол і знаходиться на корінному схилі. Проте, досить значна частка належить до заплавних лісів. Зовсім невелика ділянка лісу знаходиться на вододілі.

На період, коли «Яри-Загатки» належали до Краснолуцького лісництва, їх було поділено на чотири квартали, кожен з яких має свої виділи. Зараз, можливо, таксономічні одиниці змінено, але в статті подається опис згідно старої таксації (рис. 12).

2/3 лісу мають природне походження, а одна третина належить до лісових культур, тобто, це дерева висаджені людиною (рис. 1).

Якщо розглядати таке співвідношення по кварталах, то виявляється, що найбільше штучно заліснені 62 і 63 квартали – майже половина площі, а 61 і 64 квартали лісових культур мають менше, ніж по 20% ( рис. 2). Причини такого співвідношення будуть описані під час детальної характеристики кожного кварталу.



Рис. 1. Структура лісу заповідного урочища «Яри-Загатки».




Рис. 2. Частка лісових культур по кварталах.

Заповідне урочище має в своєму складі близько 45% середньостиглого лісу віком від 40 до 60 років, причому, лише трохи більше третини його утворилося природним шляхом, а решта – висаджено людиною.

Цікавим є той факт, що десята частина лісу має понад столітній вік. До того ж, всі ці дерева – природного походження.

У видовому складі досліджуваної території домінуючим є дуб звичайний (рис. 3). Варто зазначити, що понад половину цього виду належить до лісових культур. На окремих ділянках дуби мають вік від 120 до 150 років.

Окрім дуба, значні площі займає осика, яка має виключно природне походження та липа, близько четвертої частини якої належить до лісових культур. На окремих ділянках поширені також клен, берест, ясен, які мають як штучне, так і природне походження. Більш детальний опис заповідного урочища подається під час характеристики окремих кварталів.



Рис. 3. Видовий склад заповідного урочища «Яри-Загатки».

Найдетальніші дослідження проводилися у кварталі №62. У ландшафтному плані – це кленово-липова діброва корінного схилу на сірих лісових сильно- та середньо-змитих грунтах з розвиненою яружно-балковою системою.

Як зазначалося вище, саме в цьому кварталі знаходиться найбільша частка лісових культур (майже 50%). Пік створення лісових насаджень припадає на середину 50-х років. Постає закономірне питання: чи були до цього моменту тут безлісі ділянки, чи це вторинні насадження на місці зрубаних дерев? Використовуючи результати опитування жителів сіл Ручки та Березова Лука, можна стверджувати,що раніше тут були ліси природного походження, які після лісозаготівлі перетворилися на штучні. На користь цього твердження доцільно також використати екскурсійний та картографічний методи. Достатньо лише провести екскурсію виділами: 2; 3; 4; 8; 9. Ці ділянки чергуються одна за одною. Так от – на виділах 2; 3; 8 зростають штучно висаджені дерева, а на виділах 4 і 9 – природного походження. Тобто, стає зрозумілим, що раніше тут були суцільні природні ліси, а потім проводилася рубка на окремих ділянках з подальшим їх залісненням. Також варто зауважити, що не всі ділянки після вирубки заліснювалися штучно. На деяких територіях ліс відновлювався природним шляхом.

Стосовно видового складу – слід зазначити, що серед чотирьох кварталів саме в 62 кварталі дуб має найбільшу частку. Окрім того, досить великий відсоток належить кленові (рис. 4).


^ Рис. 4. Видовий склад кварталу № 62.

Така структура видового складу пов’язана з двома чинниками: природним та антропогенним. Перш за все, це пов’язано з тим, що дана територія є найбільш підвищеною порівняно з іншими кварталами, що й сприяло поширенню дубово-кленових асоціацій. Значний вплив має і людський фактор, адже при штучному залісненні перевага віддавалася цінним породам дерев.

Судячи зданих таксаційного опису, п’ята частина лісу в цьому кварталі має вік понад 110 років (рис 5).



^ Рис. 5. Віковий склад лісу кварталу № 62

Також, проаналізувавши статистичний матеріал, стало зрозуміло, що значна частка вікових дубів зростає на 4 га, не включених до заповідної зони, про що йшла мова вище. Відвідування даної ділянки справило досить неприємне враження. Виявляється – в 2010 році тут відбулася рубка дерев. І на місці спиляних столітніх велетнів залишилися лише пні діаметром – 1 м . Здебільшого, такі рубки пояснюються оздоровленням лісів і боротьбою зі стовбурною гниллю та іншими шкідниками, які вражають дерева. Тоді постає питання: чому не вживаються санітарні заходи на сусідніх ділянках, які дійсно вражені хворобами та захаращені поваленими деревами. Виходячи з того, що це здебільшого сухі, невеликі в діаметрі, з малоцінною деревиною породи, відповідь стає зрозумілою.

Викликає занепокоєння запланована в таксаційному описі суцільна санітарна рубка на 3 га в заповідній зоні, адже тут зростають дуби, окремі екземпляри яких мають вік понад 120 р. Мотивується такий захід тим, що ступінь враження дерев дубовою губкою сягає понад 40 відсотків. Побувавши на цій ділянці, вдалося встановити, що один дуб дійсно вражений хворобою, але, можливо, саме він є патріархом лісу, оскільки товщина стовбура значно перевищує в діаметрі 1м. Решта ж, дещо молодших дубів, не мають явно виражених ознак захворювання. Але, більш за все, під час боротьби з дубовою губкою та іншими хворобами в першу чергу будуть спиляні ці дуби-красені. Окрім того, є висока вірогідність того, що безповоротно будуть знищені поодинокі екземпляри черешні лісової, яка має статус регіонально рідкісної рослини. Також тут зростають два види рідкісного рясту та барвінок. При суцільній рубці вони можуть зникнути.

Квартали 61; 63; 64 досліджувалися переважно статистичним методом. То ж протягом наступного року вони потребують більш детального польового дослідження, тим більше, що тут можуть бути досить цікаві об’єкти. При порівнянні даних кварталів вдалося з’ясувати, що найбільше лісових культур знаходиться в кварталі №63. Варто зазначити, що тут поширені два види ландшафтів – схилові та заплавні. Штучні насадження переважають на схилах, де зростають цінні породи дерев, які підпадали під лісозаготівлю з подальшим висаджуванням лісових культур. В заплаві ж, якщо і йшла заготівля деревини, а це здебільшого осика і липа, то відновлення відбувалося природним шляхом.

Цікавим є той факт, що квартал 61 повністю розташований на корінному схилі, а частка лісових культур не значна. Хоча, як вже зазначалося, саме на схилах поширеною є популяція дуба. Це не означає, що тут зовсім не проводилася рубка дерев. Більш за все, після лісозаготівлі відбувалося природне поповнення лісу.

Квартал №64 повністю розташований в заплаві, де переважає осика. То ж стає зрозумілим, чому тут найбільша частка дерев природного походження.

Якщо розглянути віковий склад лісу, то побачимо, що найстаріші дерева зростають в кварталі №61, де на схилах зростають дуби, які набагато довговічніші, ніж заплавні ліси кварталів 63 та 64(рис.6 – 8). У кварталі №64 взагалі немає столітніх дерев, оскільки домінуюча тут осика є не довговічним видом.



Рис. 6. Віковий склад лісу кварталу № 61.




Рис. 7. Віковий склад лісу кварталу № 63.




Рис.8. Віковий склад лісу кварталу № 64.

Видовий склад кварталів досить різноманітний. Якщо в кв. №61 більше 50% припадає на дуб, то в кв. №63 також значну частину займає осика, а в кв. №64 вона взагалі має найбільший відсоток (рис. 9 – 11).



Рис. 9. Видовий склад кварталу № 61.

Також, згідно таксаційного опису, в кв. №61 є невелика ділянка граба звичайного. Як відомо, на Полтавщині проходить східна межа поширення цього виду. В заповідному урочищі «Яри-Загатки» він зустрічається лише в даному місці. Супутником граба в трав’янистому покриві може бути підсніжник білосніжний. Зі слів місцевого населення, в минулому в урочищі зустрічався цей рідкісний вид. То ж потрібно ретельно дослідити дану ділянку лісу. Згідно з статистичними даними, в кв. №61 зростають дуби, окремі екземпляри яких мають вік понад 150 років. Але проблема полягає в тому, що ця ділянка не має статусу заповідності. Отже, потрібно провести якомога швидше обстеження території з метою встановлення їх кількості. А після цього поставити питання, щодо включення цієї території до заповідного урочища задля збереження унікальних дерев.


.

Рис. 10. Видовий склад кварталу № 63.



Рис. 11. Видовий склад кварталу № 64.




Рис.12. Картосхема заповідного урочища


Висновки:

  1. Територія заповідного урочища «Яри-Загатки» розміщена в межах силових та заплавних природних комплексів.

  2. Більша частина лісових екосистем має природне походження.

  3. Середній вік деревостану сягає 50 – 60 років.

  4. На окремих ділянках зростають дуби віком від 100 до 150 років.

  5. У видовому складі переважають твердолистяні породи: дуб, клен.

  6. В заплаві річки Хорол більшого поширення набули м’яколистяні породи: осика та липа.

  7. Частина лісів з віковічними деревами не входить до заповідного урочища.

  8. З метою збереження цінного лісового фонду цим ділянкам потрібно надати статус заповідності.

  9. Окремі квартали урочища зазнають значного антропогенного навантаження.

  10. Серед трав’янистого покриву лісу зустрічаються регіонально рідкісні рослини: рясти Маршалла та порожнистий, проліски сибірська та дволиста, конвалія звичайна, барвінок малий.

  11. Подальшого дослідження потребує кв. №61, де серед деревостану граба звичайного може зустрічатися підсніжник білосніжний.

  12. Також суттєві дослідження, з метою виявлення рідкісних рослин, потрібно провести на заплавних ділянках заповідного урочища.

  13. Для збереження геобіорізноманіття потрібно проводити на території дослідження практичну природоохоронну діяльність.

  14. В подальшому заповідне урочище може стати складовою частиною новоствореного регіонального ландшафтного парку.


Список літератури:

1. Алексеенко Н.И. К характеристике типов лесной растительности Харьковской и Полтавской областей // Природные ресурсы Левобережной Украины и их использование. - Харьков: ХГУ, 1961 - 386с.

2. Екологія і раціональне природокористування: Зб. Наук.праць / [ за ред. Б. М. Нешатаєва]. – Суми: Вид-во Сумського держ. пед. університету ім. А.С. Макаренка, 2009. – 135 с.

3. Єлін Ю.Я. Рослини наших лісів. - К.: Радянська школа, 1983. - 239с.

4. Проект організації і розвитку лісового господарства Гадяцького держлісгоспу державного лісогосподарського об’єднання «Полтава ліс» Том 1, Книга 1 Таксаційний опис Краснолуцького лісництва – Покотилівка: Харківська лісовпорядна експедиція, 2003.- 225 с.


Л.М. Кушнір, к. геогр. н., доцент

кафедри географії та краєзнавства

ПНПУ імені В.Г. Короленка


^ ІСТОРИКО-ГЕОГРАФІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ ГОСПОДАРСТВА МІСТА ПОЛТАВИ


Основою розвитку будь-якої країни є її економічний потенціал. Проте економіка країни загалом – це лише кінцевий, сукупний результат розвитку окремих її частин. Подібно до механізму, в якому кожна окрема деталь є невід’ємною складовою і необхідною умовою його роботи, господарство країни розвивається завдяки своїм регіонам, які спеціалізуються на видобутку чи обробці певного виду продукції.

Не є винятком і Україна. Кожна з двадцяти п’яти її областей робить свій вклад у економічний розвиток держави. Полтавська область і, зокрема, місто Полтава зараз відіграють далеко не останню роль у цьому процесі. Проте вагомих результатів було досягнуто не відразу, – для цього потрібно було пройти досить складний шлях.

Про розвиток господарського комплексу Полтави у початковому його вигляді варто говорити, починаючи з XVIII ст.. Місто протягом тривалого часу відігравало роль полкового міста, оборонного центру, військової фортеці, що і визначало його господарський розвиток.

З кінця XVII ст. Полтава стає центром торгівлі та ремесла, але залишається сільськогосподарським селищем [5,С.45,58].

У XVIII ст. розвиток господарства був нерівномірним і дуже гальмувався несприятливими умовами: війнами, колоніальною політикою Росії, мобілізацією. Проте певних успіхів все ж було досягнуто.

Основу економіки становило сільське господарство, представлене землеробством (огородництво, садівництво) і тваринництвом (вівчарство, бджільництво). Мануфактурне виробництво в місті, як і в краї загалом, не прижилося – переважаючими були дрібні селянські промисли і міське ремесло. Головне місце в промисловості займало млинарство та гуральництво (горілчані, солодовні, воскобійні та інші цехи). Поширеними промислами були бондарство, виробництво полотен, посуду з дерева. Значного розвитку досягло чумацтво. Торгівлею займалися міщани, старшини і окремі селяни. Проте вільна торгівля була фактично скасована, а всі зв’язки спрямовувались на російський ринок. Особливо гостро стояло питання про заборону торгівлі із Запоріжжям та обмеження поїздок на південь. Суттєво підривало економіку перебування російських військових контингентів і підвищення податкового тиску [1,С.234-239].

До кінця XVIII ст. ситуація не змінилась. На серпень 1770 року в місті не було ні фабрик, ні заводів; кількість млинів зменшилась. В цехах розвивалися такі ремесла, як виробництво взуття, обробка шкіри, ковальство [6,С.39-40].

У першій половині XIX ст. Полтавщина мала примітивну промисловість і в той же час її економіка перебувала в перехідному стані від відсталих до прогресивних форм господарювання. Це проявилося у збільшенні товарності виробництва, поширенні селянських промислів, зростанні кількості промислових підприємств, нарощуванні обігу внутрішньої і зовнішньої торгівлі [2,С.44].

Основним видом господарської діяльності населення залишалося хліборобство. Дуже тісно з ним було пов’язане тваринництво. Значна частина населення займалась бджільництвом. Невелике значення мали рибальство і мисливство. Характерною рисою кожного полтавського господарства було присадибне садівництво і городництво [2,С.49].

27 лютого 1802 року була утворена, а 9 березня того ж року – урочисто відкрита Полтавська губернія. Після цього Полтаву вже можна було назвати скромним містечком. У місті мешкало 7975 чоловік [5,С.80-81]. Відразу ж після набуття нового статусу центр губернії почав перетворюватися на «копію малого Петербурга», про що говорить забудова Олександрівської площі (сучасний Корпусний сад), будівництво моста через Ворсклу, вимощування вулиць бруківкою.

У 1804 році в Полтаві діяли 2 свічкові сальні заводи, 3 борошняні вітряні млини, 2 цегельні, 1 кахляна майстерня. Функціонувало також 10 ремісничих цехів: сукнарський (заснований 1773 року), ткацький, шаповальський, бондарський (всі – 1753 р.) кушнірський (1798 р.), швацький (1772 р.), різницький (1776 р.), ковальський, гончарський (всі – 1778 р.) [6,С.69]. Фабрично-заводська промисловість була розвинута слабо. Традиційно розвинутим був чумацький промисел [4,С.4].

Позитивні наслідки дала ідея залучення іноземних майстрів до розвитку окремих промислів, зокрема і особливо сукнарства. Іноземці із Сілезії, Гданська, Константинополя, по-перше, були платниками податків у вигляді плати за оренду місця виробництва чи продажу товарів, а по-друге – привозили з собою нові технології їх виробництва, що позитивно позначалося на розвитку міста.

За рік на території Полтави проводилось чотири ярмарки: всеїдний, Миколаївський (9 травня), Іллінський (20 липня, пізніше – 27 червня) і Хрестовоздвиженський (14 вересня). Кожен з них тривав 15 днів, а головними товарами була продукція землеробства і тваринництва [6,С.54]. Ярмарки неабияк сприяли господарському розвитку міста, поступово збільшуючи його бюджет.

У другій половині XIX ст. економічне становище губернії значно покращується, про що свідчить хоча б невпинно зростаюча кількість населення Полтави. У 1838 році вона становила 15 521 чоловік, у 1851 році – 20 819 чоловік, у 1862 році – 29 500 чоловік, а в 1897 році – 53 704 чоловік [5,С.82,94]. Це, з одного боку, вказувало на розширення площі міста, а з іншого – на збільшення в декілька разів кількості ремісників та промисловців, а також підвищення вартості виробленої продукції, кількість якої теж збільшувалась.

Скасування кріпосного права прискорило розвиток капіталізму на Полтавщині. З 1862 по 1896 рік вартість випуску промислових виробів у губернії зросла з 4,1 млн. крб. до 23,6 млн. крб.. У промисловості було зайнято лише 5,6 % населення, тоді як у сільському господарстві – 81,6 % [4,С.6].

Сама ж Полтава за кілька пореформених років перетворилася на торгово-промисловий центр губернії. В цей час поступово виникають нові, модернізуються та розширюються старі промислові підприємства.

У 1877 році в місті налічувалось всього 29 промислових об’єктів. Діяли 4 заводи сальних свічок, 2 воскові, 6 цегельних, 2 шкіряні, 4 пивоварні, горілчаний, миловарний, гончарний, селітряний і механічний заводи. Було також 3 вовняні, 2 тютюнові, олійно-фарбова фабрики [6,С.80]. У 1879 році на 30 промислових підприємствах працювало 441 чоловік. А в 1896 році у місті вже функціонувало 100 підприємств, на яких працювало 1496 робітників. Обсяги виробництва за цей час зросли з 701,2 тис. крб. до 4,6 млн. крб. [5,С.94-95].

Проте все ж Полтавська губернія продовжувала залишатися, насамперед, аграрним краєм з натуральним господарством. Тому більшість підприємств міста займалися переробкою сільськогосподарської продукції. Провідне місце належало борошномельним і хлібопекарним підприємствам, яких на 1896 рік діяло, відповідно, 11 та 15. Серед інших підприємств слід назвати винокурні та цукрові заводи, ковбасні, олійні, пивоварні, тютюнові, миловарні та інші виробництва.

З часом з’являються і перші заводи обробної промисловості. Один з них був заснований у 1889 році завод «Метал» (нині Полтавський турбомеханічний комбінат), який виробляв повозки, пересувні військово-польові кухні, ремонтував сільськогосподарський реманент. Такі підприємства започаткували тенденцію майбутнього індустріального розвитку міста. До 1896 року стали до ладу 11 подібних промислових об’єктів [5,C.95].

Прискорений розвиток промисловості, ремесел та кустарних промислів сприяв пожвавленню торгівлі. Поряд з цим спостерігалося зменшення значення ярмарків. Це було пов’язано з переміщенням центру торгівлі регіону до Харкова внаслідок будівництва Харківсько-Миколаївської (пізніше – Південної) залізниці, яке почалося у 1868 році.

1 серпня 1870 року розпочався рух поїздів на ділянці Полтава – Кременчук, а 15 червня 1871 року – на ділянці Полтава – Харків. В цьому ж році був споруджений перший будинок вокзалу Полтава-Південна. Відкриття залізниці стало великою подією для Полтави та губернії, адже це спрощувало сполучення, транспортування вантажів, збільшувало обсяги перевезень. Залізничне будівництво продовжувалося і надалі, в результаті чого місто стало тісно зв’язаним з Києвом, Донбасом, Кривбасом, а згодом і західними регіонами країни.

З перших днів експлуатації залізниці виникає потреба в ремонті паровозів і вагонів. З цією метою було побудовано відповідний заклад в Полтаві. Відкриття Головних паровозних майстерень Харківсько-Миколаївської залізниці, одного з найбільших підприємств того часу, відбулося 15 березня 1871 року [5, С.97].

У 70-80-х рр.. XIX ст. в Полтаві відбуваються перші страйки, пов’язані з прагненням підприємців отримати якнайбільший прибуток шляхом збільшення тривалості робочого дня, зменшення заробітної плати працівників тощо.

На початку XX ст. Полтава, незважаючи на певне економічне піднесення, залишалась недостатньо розвинутим містом. Кількість населення у передреволюційному 1916 році зросла до 61 458 чоловік. Незадовго до Першої світової війни в місті налічувалося 56 порівняно великих підприємств. Однак станом на 1914 рік лише на 8 з них працювало більше 50 робітників. Трохи раніше, у 1904 році на 97 підприємствах Полтави працювало 747 робітників. Переважали галузі переробної промисловості. Велика кількість працюючих була зайнята у дрібному кустарному виробництві.

Найрозвинутішою на початку століття була харчова промисловість, представлена макаронною фабрикою, пивоварним заводом, тютюновою фабрикою, паровими млинами. У 1910 році існувало 6 невеликих заводів мінеральних і газованих вод, винокурний завод, кілька невеликих ковбасних підприємств. Відносно розвинутим було виробництво будівельних матеріалів, зокрема цегли. У 1913 році працювало 9 цегельних заводів. Найбільшим серед підприємств металообробної промисловості були майстерні станції Полтава Харківсько-Миколаївської залізниці. Існували також механічні майстерні губернської лікарні та різні невеликі приватні майстерні. Порівняно значними підприємствами були чавунно-ливарні заводи. Функціонувала також міська електростанція, на якій працювало 36 робітників. У 1910 році в місті налічувалось 230 поліграфістів, які працювали в двох друкарнях [5,С.108-109].

На початку XX ст. в Полтаві існували невеликі підприємства легкої промисловості: панчішні, екіпажні, картонажні, швейні, взуттєві майстерні. Заробітна плата робітників на них була низькою.

Зростала роль Полтави як центру банківських, кредитних і страхових товариств. У місті були створені і діяли: філія Державного банку (заснована у 1860 році), Полтавський земельний банк (1872 р.), відділення Дворянського банку (1882 р.), відділення Селянського банку (1883 р.), філія Катеринославського комерційного банку (1872 р.) [2,С.177].

З перетворенням землі в повноцінний товар почали розвиватися ринкові відносини у консервативному сільськогосподарському секторі.

Місто залишалося порівняно значним центром торгівлі. Торгові підприємства обслуговували, в основному, місцеве населення.

Внаслідок активної діяльності міського самоврядування були збудовані міський цегельний завод та водогін, почали з’являтися асфальтові тротуари.

Швидкими темпами будувалися залізниці, що помітно вплинуло на розвиток міста і губернії [2,С.172]. У 1901 році відкрито рух поїздів на станції Полтава-Київська. До 1917 року Харківсько-Миколаївська залізниця залишалася приватною.

Міського механічного транспорту місто не мало, незважаючи на постійне обговорення в міській управі необхідності побудови трамвайної лінії [5,С.109-110].

Зважаючи на нерозвиненість Полтави як економічного центру, царський уряд використовував місто як місце адміністративного заслання.

В цілому в губернії намітились якісні зміни в розвитку землеробства і тваринництва. Зросла кількість знарядь і машин, виросла врожайність, збільшилась кількість і підвищилась породистість худоби [2,С.169]. За даними 1910 року сільським господарством займалися 73,9 % господарств у селах, тоді як у містах – 6,8 % [4,С.9]. У ремеслах же було зайнято трохи більше 5 % населення.

18 березня 1917 року, після Лютневої революції в Росії, Полтавською Радою робітничих і солдатських депутатів було запроваджено 8-годинний робочий день на всіх підприємствах. 17 лютого 1918 року за розпорядженням тієї ж Ради на підприємствах міста був введений робітничий контроль [6,С. 141,155].

11 березня 1920 року на засіданні Полтавського ревкому було прийнято постанову про будівництво електростанції на Ворсклі, яку планувалося запустити в дію влітку 1924 року [6,С.169].

Вже в першому півріччі 1921 року розпочалося господарське відродження краю. У 1921-1923 рр. була проведена денаціоналізація середніх і дрібних промислових підприємств. 97 % усіх промислових закладів перейшло до рук приватних власників і орендаторів [4,С.26]. Стали до ладу цегельний і шкіряний заводи, закрійні та ливарні майстерні, державний олійний завод, млини і макаронна фабрика, завод «Мило», сірникова фабрика, міська пекарня. Завод «Метал» був єдиним металообробним підприємством і виготовляв цвяхи та інші речі для потреб сільського господарства.

Відкривалися й інші підприємства. На весну 1923 року промисловість Полтави була представлена 5 шкіряними заводами, 8 млинами, 4 друкарнями, сірниковою, кондитерською й макаронною фабриками, лісопильним заводом, електростанцією, штамповим заводом [5,С.142].

Полтава стає центром текстильної промисловості. У 1918-1919 рр.. панчішно-шкарпеткове виробництво через нестачу сировини перебувало у занепаді. 1920 року всі фабрики були націоналізовані; ниткові майстерні об’єднали в одну фабрику, і з 3 суконних майстерень лишилась одна; із 6 механічно-панчішних фабрик вдалося відкрити лише одну. Товарів було мало і вони мали низьку якість. У 1922-1924 рр.. ситуація значно покращилась.

Традиційно розвинутою залишалася харчова промисловість. 17 березня 1926 року стала до ладу беконна фабрика. У 1927 році почалося будівництво м’ясохолодильника, а наступного року було зведено маслозавод [6,С.201].

Полтава була одним із центрів тютюнництва. 28 травня 1925 року почала працювати тютюнова фабрика. У 1926-1927 рр.. база місцевої промисловості зміцнилася завдяки реорганізації і реконструкції підприємств [5,С.144].

Починаючи з 1928 року розвиток господарства визначався 5-річними планами, які диктували економічні показники для кожного міста. У відповідності до планових креслень у 1928-1929 рр.. у Полтаві стали до ладу панчішна фабрика, м’ясокомбінат, олійний та комбікормовий заводи. Значно зріс завод «Метал». Після капітальної реконструкції Полтавські паровозоремонтні майстерні одержали статус заводу.

У липні 1931 року стала до ладу Полтавська фабрика медичних термометрів. 31 жовтня того ж року в місті була споруджена поліграфічна фабрика.

Великі труднощі виникли при освоєнні складної індустріальної техніки. За 1928-1932 рр.. чисельність працівників в Полтаві зросла вдвічі. Колективи заводів і фабрик переважно формувалися з робітників дрібних кустарних підприємств і колишніх селян, які рятувалися від колективізації.

Курс на суцільну колективізацію сільського господарства почав впроваджуватися із середини 1929 року. На практиці це перетворилося на примусове усуспільнення засобів виробництва селян у колгоспах [4, С.29].

Але, незважаючи на всі недоліки, промисловий потенціал Полтави зростав. Бурхливе промислове будівництво викликало попит на робочу силу і в кінцевому результаті забезпечило повну зайнятість населення. У 1931 році в місті не було зафіксовано жодного безробітного.

У період другої та третьої 5-річки головна увага приділялась реконструкції діючих підприємств та освоєнню нового устаткування, в результаті чого капіталовкладення зменшились із 26,9 млн. крб. у 1936 році до 11 млн. крб. у 1939 році.

Найбільшою новобудовою цього часу стала бавовнопрядильна фабрика, спорудження якої почалося у травні 1934 року. Завод «Метал» підвищив випуск складного трикотажного обладнання, в тому числі верстатів-автоматів. Став до ладу новий механізований хлібозавод. Вдвічі збільшив випуск своєї продукції м’ясокомбінат [5, С.158]. У 1936 році при ньому почала діяти єдина в СРСР струнна фабрика, а в 1939 році було освоєно виробництво гематогену [6,С.225].

Стаханівський рух в Полтаві дав тимчасовий ефект. Після введення на фабриках і заводах підвищених норм виробітку замість очікуваного зростання виробництва намітилась тенденція до його стагнації.

Основну роль у реалізації товарів відігравала споживча кооперація. А після введення карткової системи торгові заклади перетворилися у розподільники, де споживачам у залежності від їх соціальної категорії відпускався мінімум продовольства і промтоварів. У 1930 році фактично була заборонена приватна торгівля і кількість торгової мережі в місті, порівняно з 1928 роком, скоротилась із 1 268 до 975 одиниць [5,С.160-161].

Особливо напруженим становище з продовольством у місті склалося під час голодомору 1932-1933 рр.. До 23 листопада 1932 року вільний продаж хліба здійснювався, після цього торгівля хлібопродуктами і зерном на ринках міста була заборонена. У 1935 році карткова система була скасована, почали відкриватися нові торгові заклади [5, С.162].

Щодо будівництва, то під час здійснення індустріалізації першочергова увага приділялася спорудженню промислово-виробничих об’єктів. Житлове будівництво протягом 1924-1931 рр.. велося надто повільно. Перший генеральний план реконструкції Полтави був розроблений у 1934-1935 рр.. У ньому багато уваги приділялось зведенню багатоповерхового житла, споруд побутово-культурного призначення, оновленню головних вулиць. У місті було прокладено 88 км бруківки, 100 км тротуарів, 75 км водопроводів, 13 км каналізації, встановлено 479 точок вуличного електроосвітлення [6, С.225].

Збільшення міського населення, промислове і житлове будівництво вимагали істотного поліпшення роботи комунальних служб. У 30-ті рр.. в Полтаві налагодили регулярне автобусне сполучення між Південним і Київським вокзалами, який обслуговували 7 автобусів. Збільшувалась довжина водогінної мережі [5, С.163].

Полтава завдяки зусиллям її жителів вже в довоєнні роки перетворилася у важливий центр харчової і легкої індустрії України.

Згідно з постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 року було утворено Полтавську область [3, С.5]. Станом на 24 серпня 1940 року на території міста Полтави було розташовано 231 підприємство, на яких працювало більше 20 тис. робітників [6, С.232].

Під час війни усі фабрики і заводи міста були реорганізовані на випуск потрібної для військової оборони продукції. Робочий день тривав 11-12 годин. Серед техніки, виготовленої для фронту на підприємствах Полтави, заслуговує на увагу бронепоїзд «Маршал Будьонний», збудований працівниками паровозоремонтного заводу.

18 вересня 1941 фашисти окупували місто. До Німеччини було вивезено чимало промислового обладнання та різноманітної техніки.

Відбудова господарства міста почалася відразу після його визволення, яке відбулося 23 вересня 1943 року. 25 вересня почала видавати продукцію швейна майстерня, наступного дня – вагоноремонтний завод. 28 вересня приступив до роботи колектив м’ясозаводу і машинно-тракторної майстерні. Згодом почали видавати свою продукцію ливарний цех і панчішно-трикотажна фабрика, почав діяти міський водогін, запрацювали шкіряний завод та молокозавод [5,С.180-181]. Однак гостро стояло питання енергозабезпечення міста.

Складним залишалося продовольче постачання населення. Тому промислові підприємства організовували підсобні господарства. Подальшого розвитку набувало колективне та індивідуальне городництво, для чого було виділено 3122 га угідь [5, С.184].

У 1944 році до міста повернулося багато евакуйованих на схід підприємств. Передовими підприємствами у виконанні виробничих планів за 1945 р. вийшли взуттєва та кондитерська фабрики [6, С.285].

Характерною рисою життя Полтави періоду відбудови було напівнатуральне господарство. Меншою мірою було розвинуто тваринництво. Але не сільське господарство визначало соціальний і виробничий профіль міста. Полтава відроджувалась як індустріальний центр. За 1946-1948 рр.. було відроджено майже всі підприємства, які функціонували в довоєнний період.

У дуже важкому становищі перебував транспорт.

Жалюгідним було вуличне господарство. Асфальтного покриття доріг практично не було. Не задовольняли потреб виробництва й побуту служби комунікації. Тривалий час критичною залишалася ситуація з центральним водопостачанням.

У 1949-1952 рр.. відбудова міста була, в основному, завершена. 1954 року промислові підприємства виробили продукції на 48,3 млн. крб. [5,С.200]. Успішно йшло будівництво моста через Ворсклу. У 1955 році розпочалася газифікація міста; на 26 серпня 1956 року вже було газифіковано 930 квартир (у 1959 році – 7 500 квартир) і підготовлено до газифікації 19 великих промислових підприємств [6,С.328].

У середині 50-х рр. XX ст. тривав розвиток Полтави як значного промислового центру. На 1956 р. в місті діяло 76 промислових і 27 кооперативних підприємств. Майже половина з них займалася переробкою сільськогосподарської продукції. Кількість фабрик і заводів внаслідок укрупнення скоротилася.

На початку 60-х рр.. внаслідок будівництва нових фабрик і заводів таке співвідношення дещо змінилося; зросла частка металообробних підприємств та заводів будматеріалів, скоротилась частка продукції харчової промисловості. Усього в 1961 році в Полтаві діяло 67 промислових колективів, які постачали свою продукцію у 23 країни світу [5, С.206].

У травні 1960 року було утворено Полтавський раднаргосп, який проіснував до січня 1963 року. На нього були покладені функції управління та планування промислового виробництва, будівництва, сільського господарства, а також ряд інших функцій.

В 1960 році почався перехід промисловості та установ міста на 7-годинний робочий день. Традиційно тісним був зв’язок індустрії із сільським господарством.

Значного розширення набула мережа державної торгівлі. Але вона задовольняла попит населення далеко не на всі товари: об’єктивно не вистачало м’яса і масла, траплялися перебої у постачанні солі, цукру, гірчиці.

Відбудова Полтави тривала фактично до середини 60-х рр.. У цей час було створено полігон залізобетонних виробів, перетворений пізніше на завод залізобетонних конструкцій. В травні 1963 року, після 3-річного будівництва, стала до ладу перша чергу заводу газорозрядних ламп. Швидкими темпами споруджували завод штучних алмазів та алмазного інструменту і завод хімічного машинобудування. Складніше було з житловим будівництвом [5,С.207].

У зв’язку з розбудовою міста дедалі важливішою ставала проблема транспорту. На початок 1957 року в місті було вже 1 567 вантажівок, 330 легкових авто, 90 автобусів і 115 автомобілів спецпризначення. У 1959 році замість дрібних малорентабельних створено великі автогосподарства загального користування, що дозволило збільшити вантажообіг транспорту. Проте залишалася проблема перевезення пасажирів, що частково була вирішена з пуском у 1962 році першої тролейбусної лінії, яку обслуговувало 8 тролейбусів [6, С.349-350].

Протягом 1965 – 1985 рр. практично завершився процес формування сучасної території міста.

Швидкими темпами розвивалося будівництво, – як промислове, так і житлове. У 1965 році стали до ладу завод штучних алмазів і алмазних інструментів, пивоварний завод, новий корпус бавовнопрядильної фабрики. У 1966 році в новому приміщенні склозаводу почав діяти цех виготовлення склодроту. У 1971 році був побудований молокозавод, а на базі заводу хімічного машинобудування було створено об’єднання «Полтаваемальхіммаш». В 1973 році було відкрито експериментальну взуттєву фабрику на базі шкіряного комбінату. 1974 року споруджено стадіон «Колос» на 30 тис. місць (сучасна «Ворскла»). У 1975 році стали до ладу нові приміщення заводу газорозрядних ламп, завершено будівництво нового хлібозаводу. У 1979 році запрацювали нові корпуси трикотажної, а в 1984 році – швейної фабрик. На 1985 р. загальна чисельність підприємств досягла 70 одиниць [5, С.212].

Були визначені, а згодом і реалізовані плани забудови нових житлових масивів – Алмазного, Половок, Браїлок.

Одночасно з будівництвом зростало і населення, що викликало деякі проблеми, адже місто було не зовсім підготовленим до такого приросту. У 1965 році населення Полтави становило 170 100 чоловік, у 1970 році – 220 000 чоловік, у 1975 році – 263 100 чоловік, у 1980 році – 282 000 чоловік, а на 31 грудня 1985 року – 304 800 чоловік. Кількість мешканців зростала, передусім, за рахунок масової міграції сільської молоді в міста [5,С.213].

Звичайно, були і негативні моменти. Пожвавлення економічного розвитку виявилося короткочасним, причиною чого була відсутність матеріальної зацікавленості робітників та інженерно-технічних працівників у випуску високоякісної продукції, що призвело до падіння продуктивності праці на промислових підприємствах Полтави у 70-х рр.. Масового поширення набули явища запізнення на роботу, прогулів, пияцтва на робочому місці. На початку 80-х рр. ситуація була аналогічною.

В часи перебудови негативні явища в промисловому і сільськогосподарському виробництві поглибилися.

Зараз обласний центр Полтавщини визначає її належність до індустріально-аграрних регіонів. Місто Полтава дає країні електролампи, прилади, інструменти, верстати, устаткування для хімічної, харчової і легкої промисловості, тканини, швейні вироби, меблі, цукор, м’ясо, сир, масло, олію, борошно, кераміку та іншу продукцію [7,С.234].

Як бачимо, на шляху до свого сучасного становища Полтава пройшла складний і різноманітний шлях економічного розвитку, на якому траплялися як піднесення, так і спади. Тому, говорячи про розвиток господарства міста, не слід забувати історію цього розвитку. Так само, як розвиненість країни визначається розвиненістю окремих її регіонів, економічний розвиток Полтавської області визначається становищем її обласного центру – міста Полтави.

Література


1. Білоусько О.Б. Нова історія Полтавщини. Др. пол. XVI – др. пол. XVIII ст.: Пробний підручник для 8 класу. – Полтава: Оріяна, 2003. – 264 с.

2. Білоусько О.Б. Нова історія Полтавщини. К. XIX – поч. XX ст.: Пробний підручник для 9 класу. – Полтава: Оріяна, 2003. – 264 с.

3. Наш рідний край. Полтавська область (Історико-статистичний нарис). - Випуск 10. – Полтава, 1990. – 45 с.

4. Наш рідний край. Сторінки про економічний розвиток Полтавщини. Випуск 2. – Полтава, 1991. – 43 с.

5. Полтава. Історичний нарис. – Полтава: Полтавський літератор, 1999. – 280 с.

6. Полтаві 800 років. 1174 – 1974: Збірник документів і матеріалів. / Ред. колегія: І.Ю. Горобець та ін.. – К.: Наукова думка, 1974. – 420 с.

7. Чергінець С. Особливості розвитку зовнішньоекономічних зв’язків Полтавщини // Збірник матеріалів X студентської наукової конференції історичного факультету. Квітень 2007 року. – Полтава: АСМІ. – С. 233-239.


Т.В. Лимарь, студентка V курсу,

С.М. Шевчук, к. геогр. н., доцент

кафедри географії та

краєзнавства ПНПУ

імені В.Г.Короленка
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет
Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.І. Іщук. Київський університет імені Тараса Шевченка. —...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Затверджую ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Затверджую ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет
Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л. О. Голуб. Пдпу імені В. Г. Короленка. — Полтава, 2009. — 8 с. — Затверджено...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такі напрями підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка затверджую
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка / Укладачі: викладач кафедри фізичної культури І здоров'я...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
«Початкова освіта» для вступників з базовою освітою «молодший спеціаліст початкової освіти» / Укладачі: Зімакова Л. В., Зімниця Є....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи