Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства icon

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства




НазваПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства
Сторінка5/13
Дата17.11.2012
Розмір2.6 Mb.
ТипДокументи
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

^ ТЕРИТОРІАЛЬНА ТА ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА

ТРАНСПОРТНОГО КОМПЛЕКСУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Географія транспорту як окремий напрямок суспільно-географічних досліджень сформувалась відносно пізно, в середині ХІХ ст., і лишається недостатньо методологічно й методично розробленою наукою. Теоретична основа дослідження в цій галузі є недостатньо сформованою, тому що з розвитком суспільства виникають все нові і нові підходи до цього питання. Мало дослідженими є й особливості формування транспортних комплексів регіонів. Зокрема, транспортна система Полтавської області, її розвиток характеризуються в науковій літературі (проте лише в контексті загального огляду регіону), у статистичних довідниках і виданнях органів державної влади. Тому дане питання потребує більш детального вивчення.

Транспортний комплекс Полтавщини формувався протягом тривалого часу й на сьогодні в області діють такі види транспорту: автомобільний, залізничний, трубопровідний, повітряний та водний (річковий).

Залізничний транспорт є одним із провідних видів транспорту в області. Він відрізняється великою пропускною і провідною спроможністю, регулярністю і високою швидкістю перевезень, відносно невисокою залежністю від несприятливих погодних умов, порівняно низькою собівартістю перевезень. Залізничний транспорт займає друге місце в перевезенні вантажів і третє – в перевезенні пасажирів. Експлуатаційна протяжність залізниць становить 852 км (електрифікованих – 321,7 км). Густота залізниць у розрахунку на 1 тис. км² – 29,6 км (Україна – 30,8 км) [2]. Залізниці обслуговуються тепловозною та електричною тягою. Експлуатаційна довжина електрифікованих залізничних колій загального користування становить 321,7 км (37,7 % від загальної довжини). Решта 530,3 км (62,3%) – дизельне пальне.

Згідно з державною програмою електрифікації залізниць проводяться роботи з електрифікації головних залізничних ліній. Полтава вибрана місцем будівництва найбільшого в Україні терміналу для швидкісних поїздів Pendolino, які будуть обслуговувати гостей і учасників футбольного Євро-2012. Територію області перетинає чотири залізничних магістралі Лозова – Полтава – Ромодан – Гребінка; Харків – Полтава – Кременчук; Бахмач – Ромодан – Кременчук з відгалуженням Лохвиця – Гадяч; Бахмач – Пирятин – Гребінка з відгалуженням Прилуки – Ніжин.

Найбільші в області залізничні вузли – Полтавський, Кременчуцький. Велике функціональне значення мають залізничні станції Лубни, Гребінка, Ромодан, Миргород, Полтава-Київська.

Обсяг пасажирських перевезень на залізниці за січень-квітень 2010 року становить близько 4,9 млн. чоловік, що на 1 % менше, ніж за аналогічний період 2009 року. Річний обсяг вантажних перевезень – 21,9 млн. т, що на 13% менше, ніж попереднього року. Залізничні перевезення становлять 7 % обсягів перевезень пасажирів та 14,4 % перевезень вантажів від усіх видів транспорту [3].

Інтенсивність перевезень вантажів по залізничних коліях загального користування протягом 1990-2008 років мала тенденцію до зменшення і на 2008 рік знизилася у 2,3 рази порівняно із 1990 роком [1].

Полтавщина має позитивний баланс залізничних перевезень: відправлення вантажів майже в 2,5 рази перевищує прибуття. Протягом 1990-2004 років у відправленні переважала нафта і нафтопродукти, проте з 2005 р. найбільшу питому вагу в структурі відправлених з області вантажів займають залізна і марганцева руда, нафта і нафтопродукти, зерно і продукти перемелу, будівельні матеріали, в структурі прибулих вантажів переважають вугілля, зернові, продукція чорної та кольорової металургії.

Полтавська дирекція є відокремленим структурним підрозділом Південної залізниці і однією із організаційних ланок на залізничному транспорті. До її складу входить більше 100 станцій і роз’їздів, 57 із яких вантажні [4].

Автомобільний транспорт – найпоширеніший вид транспорту в області. По території проходить важлива автомагістраль державного значення Київ –Харків – Ростов-на-Дону з відгалуженням Полтава – Красноград та автомагістраль Полтава – Кременчук – Олександрія.

Довжина автомобільних доріг загального користування становить 8,9 тис. км (у тому числі з твердим покриттям – 8,9), а також 571 мостова споруда довжиною 20,0 км. Мережа доріг державного значення становить 890,9 км. Дороги місцевого значення загального користування – 7984,6 км. Із них: територіальних – 611,6 км, обласних – 4401,5 км, районних – 2971,5 км. У межах сільських населених пунктів розташовано 2345,6 км доріг загального користування.

За протяжністю доріг місцевого значення область займає 4-те місце в Україні. Щільність доріг складає 0,310 км/км², що вище від середнього в Україні показника (0,209 км/км²). Найбільша щільність автомобільних доріг – в Шишацькому районі ( 0,421 км) [2].

За період з 1990 по 2003 рік обсяг перевезення вантажів у Полтавський області знижувався (із 236,7 млн. т до 85,2 млн. т), а з 2004 року почав зростати і на 2008 рік становив 130,4 млн. т [1].

Частка автомобільного транспорту в загальній структурі відправлень вантажів у 2008 році складала 85,6 %. У структурі вантажообороту Полтавської області автомобільний транспорт посідає друге місце, а його частка становить 25,2 %.

Автомобільним транспортом загального користування в 2008 році було перевезено 134,0 млн. пасажирів (67,5 % від загальної кількості пасажирів, перевезених усіма видами транспорту). Автомобільний парк області складає 270,1 тис. автомобілів, із яких близько 91,0 % припадає на легкові, решта – вантажні автомобілі, автобуси і спец автомобілі [3].

Автотранспортом загального користування в області охоплені 15 міст, у тому числі 5 обласного підпорядкування (Полтава, Кременчук, Комсомольськ, Лубни, Миргород), 20 селищ та 1619 сільських населених пунктів. На сьогоднішній день до складу пасажирської автомобільної транспортної системи області входить близько 3 тис. суб’єктів підприємницької діяльності, в яких нараховується 3,5 тис. автобусів та близько 2,5 тис. мікроавтобусів. У середньому щоденно працює на маршрутах: автобусів – 1,1 тис.; мікроавтобусів – 1,0 тис.; легкових таксі – 2,4 тис. Мережа автобусних сполучень становить 855 маршрутів (у тому числі: міських – 197, приміських – 423, міжміських – 235), на яких щоденно виконується 7,4 тис. рейсів і перевозиться 322,6 тис. пасажирів [1].

Середня відстань перевезення однієї тонни вантажів автомобільним транспортом у 1990 році становила 14,7 км, потім поступово знижувалася. Проте у 2004 році цей показник вперше було перевершено, порівняно із 1990 р., і надалі він поступово збільшується.

У 2010 році (січень-квітень) автотранспортними підприємствами області всіх форм власності перевезено більше ніж 1,3 млн. тонн вантажів, що на 7,3 % більше, ніж за цей період 2009 року; пасажирів – близько 26,1 млн. осіб, що на 24% менше, ніж за аналогічний період 2009 року. Автомобільні перевезення становлять 45% пасажирообороту і 62% обсягів перевезень усіх видів транспорту.

Відправлення пасажирів автомобільним транспортом міжміського сполучення за 2000-2008 роки у середньому становило 2,5 млн. осіб за рік, внутрішньо-міського сполучення – 92 млн. осіб за рік, приміського сполучення – 18,5 млн. осіб за рік. Середня відстань перевезення одного пасажира автомобільним транспортом протягом 1990-2001 років зменшувалася, проте із 2002 року вона постійно збільшується.

Провідну роль в організації роботи річкового транспорту відіграє Кременчуцький річковий порт. Він має потужну матеріально-технічну базу: флот, вантажну дільницю, плавучу механізацію, судові майстерні, відкритий для суден типу «ріка-море» (довжиною 120 м та осадкою судна до 3,5 м). У 2008 році оброблено майже 1 млн. т вантажів. В структурі вантажоперевезень переважають залізна руда, лісові, будівельні матеріали, сільськогосподарська продукція. Крім того річковий транспорт в межах області у середньому щорічно перевозить понад 68 тис. пасажирів. Рухомий склад становить 41 річкове судно [2].

Авіаційний транспорт на Полтавщині розвинений дуже слабо. Оскільки він є наймолодшим серед видів транспорту. Також низький розвиток зумовлений високими тарифами на перевезення пасажирів та вантажів, застарілістю літаків та високою ціною на пальне.

За даними Департаменту авіаційного транспорту Мінтрансзв’язку України, рухомий склад повітряного транспорту області на 2008 рік становив 72 літаки й гелікоптери. На території області діє ВАТ "АПСП "Меридіан". Також розташоване і діє Полтавське обласне комунальне підприємство "Аеропорт-Полтава", що здійснює обслуговування повітряних суден, їх комерційне, наземне та технічне обслуговування, обслуговування пасажирів, багажу, пошти і вантажів.

Аеропорт Полтава – один з найстаріших в Україні (1924 р.). На сьогоднішній день – це складний майновий комплекс, що розташований на земельній ділянці площею 214 га. Злітно-посадочна смуга аеропорту має довжину 2550 м та ширину 42 м, що дає змогу приймати і відправляти літаки типу АН-24, АН-26, Л-410, ЯК-40, ЯК-42, ТУ-134, ТУ-154 максимальною вагою до 61 тонни. Сучасний аеровокзальний комплекс має пропускну здатність 400 пасажирів на годину.

Вважали, що саме Полтава стане своєрідною вузловою станцією повітряного сполучення в центрі Україні. Проте на даний час аеропорт залишається в дуже складному фінансовому становищі. За розрахунками фахівців Міністерства транспорту аеропорти України, в т.ч. і аеропорт Полтави, можуть забезпечити беззбиткову діяльність лише при обсягах перевезень не менше 80-100 тис. пасажирів на рік. У 1990 році з аеропорту «Полтава» відправлено 145 тис. пасажирів, 3717 тонн вантажу та 79 тонн пошти. Такого рівня об'єму авіаційних перевезень аеропорт «Полтава» не зможе досягти в найближчі роки за відсутністю пасажирів, вантажу, пошти, тому він практично є збитковим підприємством.

Для подальшого розвитку аеропорту необхідно провести облаштування приміщень обслуговування, догляду та контролю пасажирів вищеназваними службами, облаштування залу транзитних пасажирів, придбання меблів та спеціального обладнання, підвести тепло в указані приміщення, виконати ремонт штучної злітно-посадкової смуги та інші необхідні роботи. Потребують ремонту зношені основні засоби виробництва: штучна злітно-посадкова смуга 2550х42 м, будівля аеровокзалу, спецавтотранспорт.

У середньому переліт коштує вп’ятеро дорожче, ніж пасажирські перевезення залізницею. Тому єдиним джерелом прибутку для підприємства залишаються чартери. Завдяки їм аеропорт щомісяця приймає від 150 до 1500 пасажирів.

Аеропорт має великий потенціал об'єму авіаційних перевезень. Це авіарейси до міст Києва, Львова, Донецька, Москви, Сімферополя. З покращенням економічного становища в країні, ростом промислового і сільськогосподарського виробництва, збільшенням кількості робочих місць та забезпечення працівників заробітною платою на рівні платоспроможності за авіаквитки виникне необхідність в перевезенні пасажирів та вантажів.

Трубопровідний транспорт Полтавської області об’єднує нафто- й продуктопроводи для транспортування нафти, бензину, дизельного палива й газопроводи. Питома вага трубопровідного транспорту становить 63,2% перевезень вантажів області. На сьогодні міждержавне значення має нафтопровід Мічурінськ (Росія) – Кременчук протяжністю в межах нашої держави 313 км та газопровід «Союз», що проходить через територію області. Крім того найдовшими у межах України є нафтопроводи Кременчук – Херсон (428 км) і Гнідинці – Розбишівка – Кременчук (395 км), також працює нафтопродуктопровід Кременчук – Лубни – Київ. Нові відкриття родовищ газу в Харківській області сприяли спорудженню газопроводу Єфремівка – Диканька – Київ – Тернопіль – Ужгород (1010 км).

Створення потужних багатониткових систем газо- і нафтопроводів нового технічного класу є вирішальною передумовою збільшення ресурсів паливного балансу, поліпшення його структури, швидкого залучення у виробничий оборот нових родовищ.

Проаналізувавши комплексне (вантажне і пасажирське) транспортування різними видами транспорту в адміністративних районах Полтавської області, можна зробити висновок, що перевезення автомобільним транспортом переважає у Лохвицькому, Глобинському, Полтавському, Гадяцькому, Решетилівському, Котелевському, Великобагачанському, Карлівському, Хорольському, Семенівському районах; трубопровідним – у Лохвицькому, Пирятинському, Гадяцькому, Зінківському, Лубенському, Котелевському, Диканському, Чорнухинському, Шишацькому, Оржицькому районах; залізничним – у Гребінківському, Лубенському, Новосанжарському, Миргородському, Чутівському, Машівському, Козельщинському районах; річковим – у Кременчуцькому та Кобеляцькому.

На основі проведеного дослідження доцільно здійснити районування транспортного комплексу Полтавської області, при цьому виділивши наступні транспортно-географічні райони Полтавської області – Північний район із переважанням трубопровідного та автомобільного транспорту, Центральний район із переважанням автомобільного та залізничного транспорту, Південно-Західний район із переважанням залізничного і річкового транспорту.

Таким чином, на сьогодні необхідне впровадження і виконання державних програм із поліпшення стану усіх галузей транспортного комплексу Полтавської області, оскільки вони потребують модернізації. Крім того, у сучасних умовах стрімкого розвитку ринкових відносин дедалі більше уваги потребують питання ефективного функціонування транспортних систем, що може бути вирішене за рахунок удосконалення їх територіальної організації.

Список використаної літератури

1. Головне управління статистики у Полтавській області. Транспорт і зв'язок // Статистичний щорічник Полтавської області за 2008 рік. – С.162-172.

2. Економічне і соціальне становище Полтавської області: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України, Головне управління статистики у Полтавській області. – Полтава: січень-квітень 2010 року. – 2010. – С.39-43.

3. Лист № 1733 від 14.09.07 року / Головне управління промисловості та розвитку інфраструктури Полтавської обласної державної адміністрації.

4. Полтавська дирекція залізничних перевезень. Залізничний комплекс //

Україна транспортна. – 2005. – 2 с.


К.М. Тарасенко, студентка V курсу

С.М. Шевчук, к. геогр. н., доцент

кафедри географії та краєзнавства

ПНПУ імені В.Г.Короленка


^ СУСПІЛЬНО-ГЕОГРАФІЧНЕ РАЙОНУВАННЯ РЕКРЕАЦІЙНОГО КОМПЛЕКСУ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Суспільно-географічне районування є процедурою структуризації суспільної діяльності за її найважливішими ознаками і властивостями, які виражаються в принципах, критеріях і показниках. До таких принципів належать: об’єктивна суспільна цілісність території, що базується на взаємопов’язаності всіх компонентів суспільства, перспективність діяльності людини, що дозволяє пов’язати інтереси району з державними; ефективна міжрайонна спеціалізація, що характеризується вигідними зовнішніми зв’язками; комплексно-пропорційний розвиток на основі внутрішніх зв’язків; єдність суспільно-географічного районування і політико-адміністративного устрою; соціальна та екологічна ефективність процесу життєдіяльності населення.

Конкретними критеріями процесу районування повинні бути: наявність вузлової проблеми як єдності природи, виробництва і волі людей (за В. М. Четиркіним); ефективність функціонування енерговиробничих циклів, їх просторова локалізація; урахування районоформуючого значення міст як ядер господарських вузлів, центрів і пунктів; рівень сформованості та інтенсивності зв’язків; ймовірність великих новобудов, експлуатації нових видів природних ресурсів, що призводять до формування нових локальних суспільно-географічних утворень; вплив історичних особливостей розвитку людської діяльності чи природних характеристик території (заболоченість, залісненість, гористість тощо); рівень життя населення.

Наша область дивовижна за своїми туристичними можливостями. Один з наймальовничіших регіонів держави водночас є унікальною скарбницею національної духовності і культури. Неповторна самобутність і краса Полтавського краю, його багата історична спадщина, шанобливо збережені давні традиції народних промислів, екологічно чисті зони та цілющі мінеральні води обумовлюють важливе значення Полтавщини як центру туризму та відпочинку. За природними ресурсами Полтавщина належить до областей, які мають винятково сприятливі умови для організації санаторно-курортного лікування і масового відпочинку.

Сучасний стан туризму не відповідає потенційним можливостям області, яка має все необхідне для його розвитку: природні умови, історико-культурні, матеріальні, людські ресурси.

Наявність значних рекреаційних ресурсів, зростання зацікавленості до Полтавщини, її побуту, історії та культури з боку іноземних туристів, розширення попиту на туристичні послуги на внутрішньому ринку дозволяє зробити висновок про перспективи розвитку туристичної діяльності на Полтавщині, а також стати пріоритетною.

Майже всі райони області є перспективними для розвитку різних типів туризму. Тому дуже важливо досліджувати рекреаційний комплекс Полтавського регіону. Також потрібно розробляти рекреаційно-географічне районування Полтавської області. В подальшому – це допоможе впорядкувати інформацію та глибше зрозуміти особливості розміщення досліджуваних об’єктів, їх територіальну організацію в цілому.

Щоб провести рекреаційно-географічне районування на Полтавщині, потрібно виділити певні критерії для виділення таких районів. Це насамперед: спільні для певної території переважаючі види рекреаційної діяльності; вплив історичних особливостей розвитку людської діяльності; подібні природні характеристики території; наявність районоформуючого центру як ядра господарських вузлів.

В загальних рисах рекреаційно-географічний район є ділянкою території, відносно цілісною ланкою суспільства, яка характеризується певною спеціалізацією рекреаційної діяльності і комплексно-пропорційним розвитком людської діяльності.

Проаналізувавши рівень рекреаційної діяльності в районах Полтавської області за конкретними критеріями, можна виділити наступні рекреаційно-географічні райони.

Західний рекреаційно-географічний район (Миргородський, Шишацький, Великобагачанський, Хорольський, Лубенський, Оржицький, Гребінківський, Пирятинський, Чорнухинський, Лохвицький, Глобинський, Кременчуцький, Семенівськиий,Козельщинський). Характеризується сприятливими природними умовами для санаторно-курортного оздоровлення населення. Лікувальні мінеральні води, клімат, мальовничі лісостепові ландшафти створюють умови для організації санаторно-курортного лікування, масового відпочинку, розвитку оздоровчих закладів – гастрологічних та серцево-судинних санаторіїв, будинків відпочинку, профілакторіїв, дитячих оздоровчих таборів, баз відпочинку. Має досить розгалужену систему санаторіїв-профілакторіїв. Основу курортних ресурсів складають мінеральні води, виявлені в Миргородському, Великобагачанському, Кременчуцькому, Хорольському районах. Районоформуючим центром є місто Миргород. У перспективі намічена реконструкція санаторно-курортних закладів, курорту Миргород, що розширить їх потужність. Переважаючі види рекреаційної діяльності: курорт­но-лікувальний, курортно-оздоровчий і спортивно-оздоровчий відпочинок, спортивний туризм, а також ландшафтно-екологічний та сільський зелений туризм.


Західний

Східний


Схема рекреаційно-географічного районування Полтавської області

Східний рекреаційно-географічний район (Гадяцький, Зінківський, Котелевський, Диканський, Решетилівський, Полтавський, Чутівський, Карлівський, Машівський, Кобеляцький, Новосанжарський). Характеризується наявністю різноманітного декоративно-ужиткового мистецтва, шанобливим збереженням та подальшим розвитком давніх традицій народних промислів та ремесел. Районоформуючим центром є місто Полтава. Переважаючі види рекреаційної діяльності: пізнавальний, історико-етнографічний та історико-культурний туризм, а також сільський зелений туризм.


М.І. Ковган, канд. медичних наук,

медико-географ


^ ІСТОРІЯ МЕДИКО-ГЕОГРАФІЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

НА ПОЛТАВЩИНІ І В УКРАЇНІ


Медична географія (МГ) – наука не нова, її історія сягає в сиву давнину.

Древніми лікарями, мандрівниками, географами та іншими дослідниками природи відмічалось, що здоров’я населення в значній мірі залежить від особливості місцевості: географічна широта – південь чи північ, рельєф – височина чи низина, ґрунти – чорноземи, піщані, сухі чи заболочені, рослинність – ліси, степи, пустині та ін.

Найбільш ґрунтовно описав залежність здоров’я населення від природних факторів славетний древньогрецький лікар-реформатор античної медицини – Гіппократ (460 – 377 рр. до н.е.). Його поправу називають родоначальником медичної географії. Ось одна з його вказівок: «Лікар який приходить в незнайому місцевість, повинен уважно вивчити його положення, природу, його воду, ґрунти, образ життя населення. Хто отримає такі знання, той зрозуміє природу місцевих захворювання і хвороб…». Він виходив зі значення впливу визначаючих факторів довкілля на формування тілесних (конструктивних) і душевних (темпераментних) властивостей людини (БМЭ, Москва, 1977, т.6, с. 37).

Починаючи з ХVІІ ст. вчені європейських країн почали більш детально проводить МГ – дослідження, підводячи до цього відповідну теоретичну базу. Так, на початку ХVІІ ст. італійський вчений Б.Р.Рамаціні ввів термін «Медична географія», а німецький вчений Фінке в 1792 р. видав монографію «Узагальнена всезагальної медичної практичної географії», вказуючи, що роблячи опис тієї чи іншої країни необхідно давати і медико-географічну оцінку. Вчений цієї ж країни Фуке в 1853 р. теж видав монографію «Медична географія». Він висловив своє тлумачення медичної географії, як науки, що вивчає закони за якими на Землі розподіляються і поширюються різні хвороби.

Французький військовий лікар Буден в 1843 р. видав працю – «Досвід медичної географії» де вказував, що: «Народження, життя, захворювання і смерть – все змінюється залежно від клімату і ґрунту, від племені і національності. Ці різноманітні прояви життя і смерті, здоров’я і хвороби, змінюються безперервно і переміно в просторі… складають предмет медичної географії».

В середині ХІХ ст. МГ розглядається, як галузь загальної географії.

Перші узагальнені праці по МГ в Росії відносяться до другої половини 18 ст. Так, російський мандрівник Гмелін описав поширення зобу серед жителів р. Лени. Доктор медицини М.Ф. Лежньов в монографії «Зоб в Росії» (1904 р.) відмічав приуроченість цього захворювання серед проживаючого населення низинних і заболочених місцевостей.

Російський гігієніст Г.В. Хлопін, вивчаючи поширеність близорукості школярів, на підставі зібраних матеріалів (1904 – 1906 рр.) відмітив нарощування цього захворювання від сходу на захід Росії, тоді як з півдня на північ таких відмінностей не виявлено.

Збереглися літературні дані про МГ дослідження і на Полтавщині в другій половині 19 ст. Так керуючий державним майном Полтавської земської управи Микола Арендаренко у своїх «Записках о Полтавской губернии 1846 г.» відмічав що «…по низменным берегам Ворсклы и Голтвы бывают лихорадки иногда изнурительные, которые подвергались сильным ветрам, в инные годы случаются болезни порождающиеся простудами». Автор «Записок» також відмічає, що земський лікар Кобеляцького повіту Ібрагім Махмандров ще в 1882 р. доповів 2-му губернському з’їзду лікарів свій «Опыт изучения зависимости заболеваемости от экономического состояния главной массы населения»

Значний внесок у розвиток МГ своїми працями зробили українські вчені медичного і біологічного профілю: М.І. Пирогов, І.І. Мечников, Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, В.Й. Португалов, С.А. Подолинський, останній в 1878 р. в Женеві видав книгу «Життя і здоров’я людей в Україні».

У 1954 р. за ініціативою академіка Е.Н. Павловського, який з 1952 р. був президентом Географічного товариства (ГТ), у складі ГТ СРСР було створено постійну Комісію по медичній географії. В тому ж році з його ініціативи проведено спочатку наукову Нараду з проблем МГ і через декілька місяців – Першу Всесоюзну конференцію по МГ на тему «Географічне середовище і здоров’я населення»

Як на першій так і на наступних конференціях по МГ приймали активну участь і медико-географи з України, що сприяло проведенню подібних конференцій по МГ на Україні, спочатку регіональних, а потім і республіканських.

28 – 30 вересня 1966 р. у Львові було проведено «Регіональну науково-практичну конференцію по проблемам медичної географії», яка стосувалася західних областей України: Львівська, Волинська, Ровенська, Закарпатська, Івано-Франківська, Тернопільська, Чернівецька.

В 1968 р. на 3-ій Всесоюзній конференції був присутнім і делегат від Полтавського відділу ГТ України (секретар ГТ – Ковган М.І., який займається проблемами медичної географії з 1962 р. - ред.), де було і узгоджено питання по проведенню у Полтаві регіональної МГ конференції по Лівобережній Україні.

Постійну допомогу у підготовці і проведенню конференції по МГ надавав Харківський філіал ГТ УРСР в особі декана географічного факультету Харківського університету Дубинський Г.П., він же був і головою Харківського ГТ. Після оформлення в банку рахунку Полтавського ГТ туди перераховувалися і певні кошти з Харківського ГТ для оплати канцелярських потреб, приміщення для проведення конференції тощо.

У жовтні 1969 р. в Полтаві була проведена «Перша науково-практична конференція по підсумкам і перспективах медико-географічних досліджень в Лівобережній Україні». В конференції приймав участь член Президії ГТ СРСР при АН СРСР генерал-майор медичної служби, професор В.Я. Подолян. В роботі конференції приймало участь 317 чол., з них 140 делегатів і 177 гостей. Серед делегатів – академіків-1 (Полтавський с.-г. інститут, Квасницький О.В.), докторів наук – 12, канд. наук – 34. Учасниками конференції були лікарі – 161, фіз. географи – 8, метеорологи – 8, гідрогеологи – 6, біологи – 10.

В конференції приймали участь медико-географи НДІ та інститутів медичного профілю майже з усіх областей України, а також з Ленінграду, Москви, Іркутська (НДІ Географії Сибірського відділу АН СРСР), Тбілісі, Єревана.

На конференції із 64 програмних доповідей заслухано 48, всі доповіді були професійно цікавими. Слід відмітити деякі з них: проф. Подолян В.Я. (Ленінград) - «Учение академика Е.Н. Павловского о природно-очаговых заболеваниях и задачи медицинской географии», проф. Жаботинский В.М. (Харків) – «Медична географія як предмет викладання в медичних інститутах», проф. Мещенко В.М. (Іркутськ) – «Перспективи і задачі географії біогенних хімічних ендемій на території Лівобережної України», Віленкін В.Л. (Харків) – «Основні риси природних умов і фізико-географічного районування України», Захарченко М.Л., Ковган М.І. (Полтава) – «Про значення медико-географічних досліджень для охорони здоров’я Полтавської області», Шупік О.Л. (Полтава) – «О распространенности глаукомы в Полтавской области», Ганжа Р.В. (Полтавський пед. інститут) – «Шляпочные грибы Левобережной Украины, их ресурсы и практическое использование», Збандут І.С., Степанова Є.А., Скородінцева-Філатова В.В. та ін. (Одеса) – «О распространенности близорукости учащихся старших классов сельских школ ряда областей УССР с некоторыми почвенными особенностями», Дубінський Г.П. та ін. (Харків) – «Основные климатические особенности Левобережной Украины», Бабенко Г.А., Углова Т.Г., Лабій Ю.М., Шкроміда М.І. (Ів. Франківськ) – «Микроэлементный состав почв и распространенность глаукомы в Прикарпатье», Журавльов С.М. (Москва, МЗ СРСР) – «Значение картографирования медико-санитарных показателей для практического здравоохранения».

Перша республіканська конференція по МГ відбулась у Полтаві 14-15 вересня 1972. В підготовці і проведенні конференції діяльну участь приймали вчені Київського НДІ загальної і комунальної гігієни (проф. Шандала М.Г., проф. Омелянець М.І.), Географічне товариство УРСР. Основна організаційно-методична допомога в проведенні конференції надавалася з боку ГТ СРСР (проф. Шошин О.О., проф. Подолян В.Я.).

На конференцію було надіслано близько 200 тезисів-доповідей. Присутніх на конференції було 220 осіб. Засідання відбулось на двох пленарних і двох секційних засіданнях, на яких заслухано 84 доповідей виступаючих. Значно більше доповідей було з західних областей України: з Львова – 6, Тернополя – 4, Івано-Франківська – 2. На пленарних засіданнях виступило 24 автори медико-географічних праць. Серед них: проф. Шошин О.О. (Ленінград) – «Основные задачи медико-географических исследований в СССР», проф. Шандала М.Г. (Київ) – «Значение медико-географических исследований для теории и практики органов здравоохранения», проф. Жаботинський В.М. – «Медицинская география в деятельности санитарных организаций», проф. Подолян В.Я. – «Пути дальнейшего изучения географии природно-очаговых болезней в СССР», Мещенко В.М. (Іркутськ) – «О предмете медицинской географии», к.м.н. Ковган М.І. – «О фторсодержащих водоисточниках Полтавской области».

На конференцію були надіслані результати медико-географічних досліджень багатьох авторів, як з України, так і з інших республік СРСР: Анілевська І.П. – «О распространенности рака желудка в Тернопольской области», Москаленко Н.А., Сакаль Н.И. (Ужгород) – «Ландшафтно-географічне поширення іксодових кліщів на території Закарпаття, К.Г. Васильєв, А.І. Буров (Одеса) – «Природная очаговость лептоспирозов на територии Одесской области», Романенко А.Ю. (Дніпропетровськ) – «О краевой особенности онкологической заболеваемости населения Днепропетровской области», Веріна В.П., Германов П.І. (Відділ географії АН Молдавської РСР) – «Переспектиные районы Молдавской ССР для строительства водолечебниц», Русанов В.І. (Томск, НДІ курортології) – «О медико-географической оценке климата», Фельдман Е.С. (Тираспольський педінститут) – «Структура познавательной деятельности в процессе исследования нозогеографической закономерности територии».

Матеріали конференції опубліковані в книзі видавництва «Здоров’я» Київ, 1973р., 168 стор.

Через 5 років у Полтаві відбулась друга Республіканська конференція з медичної географії – 26-27 травня 1977 р.

Від попередніх форумів по МГ ця конференція по престижності і значимості відрізнялася від попередніх тим, що в її підготовці і проведенні приймало участь також і керівництво МОЗ України. Конференція проходила на базі місцевого медичного стоматологічного інституту (тепер Українська медична стоматологічна академія). Присутніх на конференції було 350 чол. Всього надійшло на конференцію 230 тезисів-доповідей, виступило 76 авторів медико-географічних праць, які прибули визначних наукових навчальних і дослідницьких центрів України, а також з Ленінграду, Москви, Мінська, кавказьких республік. Перша доповідь на пленарному засіданні конференції зробив заст. Міністра охорони здоров’я України – Криштопа Б.П. – «Цель и задачи медико-географических исследований в УССР», в подальшому виступив проф. Шошин (Ленінград) – «Основные направления медико-географических исследований на современном этапе», проф. Шандала, проф. Омельянець М.І., проф. Габович Р.Д. проф. Грандо О.А., к.м.н. Касьяненко, к.м.н. Ковган М.І.(від імені авторів доповідачем був Шандала М.Г.) – «Основные итоги медико-географических исследований проведенных в УССР в девятой пятилетке и их задачи на последующие годы», проф. В.Я. Подолян (Ленінград) – «Ландшафтная эпидемиология и профилактика природно-очаговых болезней».

Значна кількість виступаючих привертала увагу учасників конференції на удосконалення картографічного методу в проведенні медико-географічних досліджень, зокрема про це йшлось у доповідях: Є.Є. Маркова, Пархоменко. Г.О., Гусліцер (Київ) – «Тематические системы текстовых медико-географических карт», Черванев І.Г. (Харків) – «Автоматизация составления и обработка географических карт», Симонович В.К. (Іркутськ) – «Принципы создания нозогеографических карт», Шандала М.Г. Звиняцьковський Я.І., Рогозинський С.Л. (Київ) – «Медико-географическое картографирование сочетанных факторов окружающей среды на здоровье населения».

Значну зацікавленість учасників конференції викликали матеріали авторів: проф. Чаклін О.В. (Москва) – «География здоровья человека», проф. Омельянець М.І. та ін. – «Виыокоминерализованные воды УССР и их использование в народном хозяйстве», проф. Шандала М.Г., проф. Думанский Ю.Д., Сердюк А.М. та ін. – «Антропогенные источники електро-магнитного поля, расположенного на территории УССР и вопросы охраны окружающей среды», Сердюк А.М., Доценко В.М. – «Влияние электромагнитных полей радиоволн на здоровье населения в разных климатогеографических условиях», Габович Р.Д., Нікберг І.І., Бардов В.Г. – «Особенности ритма обострений гипертонической болезни в географических регионах северной УССР», Присяжнюк А.Є. – «Зональные особенности частоты злокачественных образований в Украинской ССР», Бардов В.Г. – «Роль погодо-формирующих факторов среди экологических причин гипертонических кризов в условиях климата Киева», Синяк К.М., Гончаров В.М., Моисеева А.В. та ін. – «Перспективное значение народнохозяйственных планов осушения заболоченных земель для локализации и ликвидации очагов лептоспироза», Щербак Ю.М., Шевченко Л.С., Рябошапка А.П. – «Ланшафтно-географическое распространение бешенства в УССР», Васильев К.Г. та ін. – «Ретроспективный анализ распространения геморрагической лихорадки в Черновецкой области».

По закінченні конференції на спеціальному засіданні обговорювався проект рішення, який потім був затверджений учасниками конференції.

За пропозицією проф. Б.П. Криштопи і підтримки всіх членів Оргкомітету конференції було схвалено утворення Центру по МГ дослідженням в Україні. Ось що писав з цього приводу д.г.н. В.А. Шевченко в своїй монографії «Медико-географическое картографирование территории Украины», вид. Київ «Наукова Думка», 1994 р., с. 22: «Центр ставил своими задачами координировать исследования в Украине и оказывать организационно-методическую помощь в их проведении».

В складі центру створено Вчену раду, яку очолив проф. Дельва В.О. (ректор Полтавського медстоматінституту), секретарем визначено к.м.н. Ковгана М.І., який був секретарем оргкомітету на всіх попередніх конференціях.

Рада Центру з МГ дослідженнях по Україні вибрана з 40 осіб. Туди ввійшли майже всі видні медико-географи України.

В 1980 і 1987 рр. у Полтаві на базі Української медичної стоматологічної академії проводились пленуми Ради центра з МГ. Розширювалася діяльність регіональних товариств у напрямку залучення фахівців різного профілю до співпраці по вивченню зв’язку природних і соціально-економічних факторів на здоров’я населення. Результати таких досліджень все частіше використовувались народногосподарськими органами, зокрема охорони здоров’я для проведення тих чи інших заходів в профілактиці соматичних та інфекційних захворювань. В кожному регіоні виявлялися нові рекреаційні місцевості, територіальні осередки лікувальних трав, мінеральних вод та інші. З боку ГТ СРСР (Ленінград) українським медико-географам продовжувала надаватись необхідна консультативна допомого у вирішенні багатьох питань по підвищенню ефективності їх професійної діяльності.

На всесоюзній конференції і симпозіумі по МГ по традиції запрошувались і медико-географи з України. Так було до 1991 р. (до розпаду Радянського союзу). На теперішній час такі зв’язки з Російським географічним товариством (Ленінград) з різних причин послабились, хоча доброзичливе відношення до медико-географів України, які до них звертаються, залишилось. На теперішній час медико-географічні дослідження на Полтавщині проводяться вченими кафедри географії і краєзнавства Полтавського національного педагогічного університету (доц. Шевчук С.М.). Спільно з зацікавленими фахівцями Української медичної стоматологічної академії практичних органів охорони здоров’я санітарно-епідеміологічної, екологічної та інших служб. До проведення МГ досліджень останнім часом долучаються і старшокурсники згаданого університету, як майбутні педагоги географічного і природознавчого профілю.


C.C. Козіка, студентка V курсу;

С.М. Шевчук, к. геогр. н., доцент

кафедри географії та краєзнавства

ПНПУ імені В.Г.Короленка


^ МЕДИКО-ГЕОГРАФІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НАРОДОНАСЕЛЕННЯ ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ


Медична географія Полтавської області – це нова галузь науки, яка виникла на стику географії і медицини. Медична географія вивчає географічне поширення хвороб і патологічних станів людини, причини цього поширення і вплив географічного середовища на здоров’я населення. Об'єктом медичної географії є територіальна система "людина - навколишнє середовище".

Мета медичної географії – сприяти проведенню заходів, спрямованих на збереження й зміцнення здоров'я населення та підвищення продуктив­ності праці; на профілактику різних хвороб, а також раціональну організацію медичного обслуговування населення на конкретній території. Завдання медичної географії – вивчення властивостей геогра­фічного середовища в процесі їх впливу на здоров'я населення. При цьому потрібно вивчати вплив як окремих компонентів середовища (клімату, ґрунтів, вод, рослинності, тваринного світу), так і медико-географічних властивостей природно-територіальних і природно-виробничих комплексів.

Населення Полтавської області становить 1494751 осіб, з них міські поселення переважають і становлять 910832 осіб, а сільське населення – 583919 осіб. Найбільшими містами області є м. Полтава, м. Комсомольськ, м. Кременчук, м. Лубни, м. Миргород. Міське населення переважає у відповідних районах , а також у Гадяцькому, Кобеляцькому, Котелевському районах. В інших районах переважає сільське населення[2].

Загальний природний приріст населення Полтавської області має від’ємні показники. Ця тенденція спостерігається впродовж останніх 2009 і 2010 років. Відповідно зменшилася кількість народжених з 6025 до 5705 і кількість померлих з 11836 до 11015 осіб. У міських поселеннях з 2009 до 2010 зменшилася кількість померлих з 5708 до 5511 осіб, але разом з цим зменшилася кількість народжених з 3642 до 3317 осіб. В сільській місцевості кількість померлих теж зменшилася з 6128 до 5504 осіб, в незначній мірі зросла кількість народжених з 2383 до 2388 осіб. Народжуваність в порівнянні з 2009 роком зросла в таких районах як Великобагачанський, Гадяцький, Зіньківський, Машівський, Оржицький, Семенівський, Миргородський, Глобинський. В інших районах народжуваність зменшилася. Смертність зросла в 2010 році в порівнянні з минулим в таких районах як Великобагачанький, Гадяцький, Диканський, Котелевський, Новосанжарський, в інших районах смертність знизилася. Найнижчий природний приріст в таких містах та районах: м. Полтава, м. Кременчук, Великобагачанський, Гадяцький, Зіньківський, Кобеляцький, Лохвицький, Лубенський, Миргородський, Новосанжарський, Семенівський, Хорольський. В інших районах ситуація дещо краща [1, 2, 3].

За основними причинами найвища смертність від захворювань органів кровообігу становить 17611 осіб станом на 2010 рік, або 1160 осіб на 100 тис. явного населення. Найменше померлих від деяких інфекційних та паразитарних хвороб і становить 433 осіб станом на 2010 рік [2].

Міграція у містах та районах Полтавської області виглядає наступним чином. Станом на 2010 рік з міст Полтава, Комсомольськ вибуло більше осіб ніж прибуло. В містах Кременчук, Лубни, Миргород більше осіб прибуло ніж вибуло. Серед районів області число вибулих переважає над числом прибулих осіб в таких районах як Глобинський, Гребінківський, Карлівський, Кобеляцький, Козельщинський, Машівський, Решетилівський, Семенівський, Чорнухинський. Високі додатні показники механічного приросту населення в мають Гадяцький, Лохвицький, Новосанжарський, Пирятинський, Полтавський, Хорольський та міста Кременчук і Миргород [1, 2, 3].

Захворюваність населення вважається найчутливішим показником, який характеризує вплив середовища на людину. При використанні будь-яких підходів щодо оцінки екологічної ситуації найбільш об’єктивною комплексною характеристикою екологічного стану регіону є стан здоров’я населення [9, 11].

Одним із найбільш комплексних показників вважається рівень загальної захворюваності (поширення хвороб), виявлений за певний період часу, протягом якого вивчали всі райони нашої області [4].

За останні роки в Полтавській області спостерігається постійне коливання рівня загальної захворюваності дорослого населення, в цілому ж підтримується достатньо високий її рівень: 2008 р. – 1482 випадку на 10 тис. населення; 2009р. – 1601 випадку на 10 тис. населення; 2010 р. – 1397 випадку на 10 тис. населення.

В цьому році у Полтавській області чисельність населення зменшилася і становить 1490,8 тисячі. Як повідомив начальник відділу статистики населення Головного управління статистики в Полтавській області Сергій Артеменко, зменшення кількості населення області відбулося винятково за рахунок природного скорочення - перевищення кількості померлих над кількістю народжених [2].

Структура причин смерті населення цього року порівняно з минулим не змінилася. Перше місце займають хвороби системи кровообігу, друге - новоутворення, третє - не уточнені й невідомі причини смерті, четверте - зовнішні причини смерті. Також у січні-вересні 2010 року в області було зареєстровано 74 мертвонароджених (із загальної кількості 10 тис. 736 народжених). Кількість дітей, які померли у віці до 1 року, за цей період зменшилася (з 84 до 66).

Основними причинами смерті дітей у віці до 1 року були вроджені вади розвитку, деформації й хромосомні аномалії, а також окремі стани, що виникають у перинатальному періоді.

У структурі загальної захворюваності дорослого населення Полтавської області в останні роки переважають хвороби системи кровообігу, на другому місці знаходяться захворювання органів дихання, на третьому – нервової системи й органів чуття та злоякісні новоутворення.

На першому місці серед хвороб дорослого населення знаходяться хвороби органів кровообігу (7034,1 випадку на 10 тис. населення); на другому – хвороби органів дихання (2090,4 випадку); на третьому – хвороби органів травлення. Рівень загальної захворюваності дорослого населення по містах і районах Полтавської області розподіляється достатньо нерівномірно [3].

Захворювання системи кровообігу: найвищий рівень за весь період стабільно реєструвався у Миргородському районі (7542 – 8670 випадку на 10 тис. осіб населення), на другому-четвертому місцях за високим рівнем захворюваності у 2008 р. знаходилися м. Комсомольськ, м. Кременчук, Зінківський і Кобеляцький райони (7189 – 8670 випадку на 10 тис. осіб населення) [2, 3].

Захворювання системи дихання: найвищий рівень зареєстровано у м. Кременчуці (2593 – 3328 випадку на 10 тис. осіб населення), у м. Комсомольську (2798 випадку на 10 тис. осіб населення), на третьому-шостому місцях стабільно знаходяться м. Полтава, Зіньківський і Лубенський райони (2406 - 2671 випадку на 10 тис. осіб населення) [2].

Захворювання системи травлення: найвищий рівень зареєстровано в у м. Кременчуці (2019 – 2350 випадку на 10 тис. населення), на другому п’ятому місцях знаходяться м. Полтава, Зіньківський, Миргородський, Решетилівський, Диканський та Н.Санжарський райони.

Важливим для Полтавщини є вивчення впливу забруднення довкілля на інтенсивність розповсюдження злоякісних новоутворень. За результатами досліджень розвитку онкозахворювань виявилося, що середнє значення захворюваності населення складає 35 на 10 тис. чоловік. Найбільш поширеними онкозахворюваннями серед населення є: рак органів травлення, рак органів дихання, рак шкіри, рак молочної залози. Найбільша кількість захворювання саме на рак органів травлення, яка складає 29 % від загальної кількості злоякісних новоутворень. Найбільша кількість випадків захворювань на рак органів травлення спостерігається в Миргородському, Лубенському, Пирятинському районах. Захворюваність на рак органів дихання складає 17 % від загального числа онкозахворювань у Полтавській області. Найвищий рівень онкозахворюваності реєструвався у Лохвицькому, Н.Санжарському, Миргордському, Гадяцькому, Кременчуцькому районах і м. Кременчуці. Кількість хворих, які перебували на обліку у медичних закладах, на кінець року становить 2014 осіб на 100 тис. населення, всього 30,3 тис. осіб [1, 2, 3].

Ситуація з інфекційною захворюваністю в області в останні роки нестабільна.

Рівень захворюваності на вірусний гепатит А в області поступово знижується: у 2010 році зареєстровано 15,7 випадку на 100 тис. населення, тоді як у 2009 році цей показник становив 14,5 випадку. Санітарно-вірусологічні дослідження та епідеміологічні спостереження останніх років свідчать про те, що вирішального значення у розповсюдженні гепатиту А зараз набуває водний чинник. Виявлено високий ступінь зв’язку поширення цієї інфекції з якістю джерел водопостачання, рекреаційних водоймищ, кількістю опадів, перевантаженням очисних споруд. Результати останніх досліджень в області свідчать про наявність антигену вірусного гепатиту А у водопровідній воді міст Кременчука, Комсомольська, Полтави, Миргорода, Полтавського району, а також у річковій воді в м. Комсомольську, в стічній воді після очистки в м.Лохвиці та м. Лубнах [1, 2].

За 2009-2010 рр. поширення захворюваності на туберкульоз органів дихання в Полтавській області поступово збільшувалось паралельно з підвищенням загальнодержавного показника. В результаті показник захворюваності на туберкульоз органів дихання в Полтавській області у 2010 році досяг 59,9 випадку на 100 тис. осіб населення [2, 3].

Захворюваність на гострі кишкові інфекції в області зменшувалася з 1990 року від 134,8 до 63,0 у 2004 році на 100 тис. осіб. З 2004 до 2008 року кількість хворих зросла до 80,7 на 100 тис. населення [1].

Представлені результати медико-географічного аналізу здоров’я населення у ретроспективі та на сучасному етапі на основі демографічних показників та даних про захворюваність населення. Оцінка стану здоров’я населення за показниками захворюваності свідчить про наявність просторово обумовлених закономірностей. На фоні постійного зростання захворюваності дитячого населення за період з 2000 по 2010 рік окреслюються ареали високої дитячої захворюваності: на півночі області (з ядром у Лохвицькому районі), у центральній її частині (з ядром у Миргородському районі), на півдні області (з ядром у Кременчуцькому районі). Для периферійних західних районів характерні стабільно найнижчі показники захворюваності як на сучасному етапі, так і в ретроспективі [7].

Вовал 2 основу детального дослідження визначених просторових закономірностей було покладено положення про те, що здоров’я населення – це більш як на 90% результат сукупної дії факторів середовища. Результати вивчення впливу цих чинників на здоров’я населення Полтавської області дозволяють зробити наступні висновки:

1) фізико-географічні умови території всієї Полтавської області характеризуються відносною однорідністю і за фізіолого-гігієнічними та медико-біологічними параметрами є сприятливими для життєдіяльності населення;

2) показники екологічного стану довкілля є значно диференційованими у межах досліджуваної території. У роботі проведено аналіз забруднення атмосферного овал 1повітря, ґрунтового покриву, поверхневих вод та якості питної води, встановлено хвороби, які залежать від цих параметрів. Здійснено оцінку впливу на довкілля промислового навантаження. За показником обчисленого нами інтегрального екологічного навантаження визначено критичні з екологічної точки зору райони: Кременчуцький, Полтавський, Лубенський, Карлівський, Хорольський, Котелевський (показник інтегрального екологічного навантаження 0,78-1,00 (високий)). Більшість з них одночасно є районами найвищої захворюваності;

3) існуюча соціально-економічна ситуація в Полтавській області спричиняє доволі низький рівень задоволення потреб населення, а отже, і низький рівень життя. Проведений кореляційний аналіз між показниками захворюваності населення та обчисленими нами синтетичними показниками рівня соціально-економічного розвитку території по районах свідчить, що з депресивними районами, як правило, пов’язані вищі показники захворюваності хворобами органів травлення, системи кровообігу, сечостатевої системи, новоутворення, гіперплазія щитовидної залози, а для територій з високим рівнем соціально-економічного розвитку характерне підвищення показників захворюваності за хворобами шкіри та підшкірної клітковини, психічними розладами, ознаками, симптомами та невизначеними станами, травмами та отруєннями, вадами розвитку. У структурі захворюваності населення депресивних районів відзначається вища частка хвороб системи кровообігу, нервової системи, крові та кровотворних органів, щитовидної залози, але нижча частка хвороб органів дихання.

Отже, усі вищеназвані чинники визначають територіальний тип захворюваності, обумовлюючи не лише просторовий розподіл показників здоров’я, а і структуру захворюваності. На інфекційні та паразитарні хвороби припадає до 4% усіх вперше зареєстрованих випадків захворювань, решта – неінфекційні, або соматичні. Із соматичних хвороб найвищу частку у структурі захворюваності становлять хвороби органів дихання (57,3%), нервової системи (9,2%), шкіри та підшкірної клітковини (7,5%). При детальному аналізі захворюваності на інфекційні та паразитарні хвороби встановлено, що у більшості районів області спостерігається незначне коливання цього показника без вираженої тенденції. Проте фіксується цікава закономірність: райони з найвищим рівнем захворюваності інфекційними та паразитарними хворобами характеризуються найвищими темпами його зниження. І навпаки: райони із найнижчими показниками середньорічної захворюваності інфекційними та паразитарними хворобами характеризуються найнижчими темпами його зниження або й зростанням. Це є підтвердженням наявності у системі “середовище - населення” саморегулюючо-адаптивних зв’язків, які намагаються привести систему до певного стану рівноваги, що проявляється як процес територіального вирівнювання.

Результати порівняння великої кількості показників здоров’я та параметрів довкілля дають усі підстави стверджувати, що системі “середовище – здоров’я - населення” характерні такі закономірності: об’єктивність існування взаємозв’язків між довкіллям та здоров’ям населення; наявність детермінуючих зв’язків; повторюваність у просторі територіального типу захворюваності, яке відповідає визначеному територіальному типу довкілля [4, 7].

Розуміння цих закономірностей викликає необхідність пошуку інтегральних показників як довкілля, так і самого здоров’я населення для їх оцінки. Оптимально визначити рівень здоров’я населення можна на основі створеної математико-картографічної моделі, яка синтезує у собі 18 показників захворюваності за класами хвороб, рівень смертності та інвалідності. Комплексний показник характеризує стан здоров’я населення у окремих територіальних одиницях. Картографічна інтерпретація цього показника є першим кроком до медико-географічного районування території області, яке має стати засобом управління здоров’ям населення [5, 8].

Проаналізувавши екологічний стан за основними компонентами та рівень захворювання районів Полтавської області можна виділити наступні медико-географічні райони.

Південно-західний медико-географічний район (Глобинський, Кременчуцький, Кобеляцький, Козельщинський). Характеризується високою промисловою завантаженістю території. Має підвищений рівень техногенної небезпеки території. Серед дитячих захворювань переважають хвороби нервової системи та органів чуттів, органів травлення, крові та кровотворних органів, системи кровообігу. Серед дорослого населення переважають хвороби нервової системи та органів чуттів, крові та кровотворних органів, кровообігу та злоякісні новоутворення. Переважаючі інфекційні захворювання це гепатит А, сальмонельоз, туберкульоз органів дихання. Основними екологічними проблемами є якість води в джерелах децентралізованого водопостачання за хімічними та бактеріологічними показниками, навантаження пестицидів на 1 га ріллі та накопичення непридатних пестицидів.

Східний медико-географічний район (Полтавський, Машівський, Карлівський, Новосанжарський, Чутівський). Характеризується середнім та високим ступенем промислової навантаженості території, високими показниками викидів в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, високим вмістом пестицидів у складі ґрунтів. Серед дитячих захворювань переважають хвороби органів травлення, крові та кровотворних органів, органів дихання та вроджені аномалії. Серед дорослого населення переважають хвороби крові та кровотворних органів, злоякісні новоутворення, системи кровообігу. Переважаючі інфекційні захворювання це гепатит А, дизентерія, туберкульоз органів дихання.

Північно-східний медико-географічний район (Котелевський, Диканський, Зіньківський, Шишацький, Гадяцький). Характеризується високим рівнем викидів шкідливих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами забруднення. Серед дитячих захворювань переважають хвороби крові та кровотворних органів, органів дихання, вроджені аномалії. Серед дорослого населення переважають хвороби крові та кровотворних органів, вроджені аномалії, злоякісні новоутворення. Переважаючі інфекційні захворювання це лептоспіроз, дизентерія, гострі респіраторні захворювання.

Північно-західний медико-географічний район (Пирятинський, Гребінківский, Чорнухинський, Лохвицький, Лубенський, Оржицький, Семенівський). Характеризується нерівномірністю розвитку. Рівень техногенної небезпеки території мінімальний та середній. Серед дитячих захворювань переважають хвороби органів травлення, крові та кровотворних органів, інфекційні та паразитарні. Серед дорослого населення переважають хвороби нервової системи та органів чуттів, системи кровообігу, злоякісні новоутворення. Переважаючі інфекційні захворювання це лептоспіроз, туберкульоз органів дихання.

Центральний медико-географічний район (Миргородський, Хорольський, Великобагачанський, Решетилівський). Характеризується середнім та підвищеним рівнем техногенної небезпеки території. Серед дитячих захворювань переважають хвороби крові та кровотворних органів, органів дихання та вроджені аномалії. Серед дорослого населення переважають хвороби нервової системи та органів чуттів, крові та кровотворних органів та вроджені аномалії. Переважаючі інфекційні захворювання це лептоспіроз, гострі респіраторні захворювання, сальмонельоз.

Таким чином у структурі загальної захворюваності дорослого населення Полтавської області в останні роки переважають хвороби системи кровообігу, на другому місці знаходяться захворювання органів дихання, на третьому – нервової системи й органів чуття та злоякісні новоутворення. На основі визначених результатів захворюваності населення Полтавської області постали такі завдання: вивчення структури захворюваності й чинників довкілля (природних і соціально-економічних), що впливають на окремі види захворювань і стан здоров'я людини; а при цьому потрібно вивчати вплив як окремих компонентів середовища (клімату, ґрунтів, вод, рослинності, тваринного світу), так і медико-географічних властивостей природно-територіальних і природно-виробничих комплексів; вивчення закономірностей географії окремих хвороб людини й складання нозологічних карт території Полтавської області.

^ Список використаної літератури:

  1. Економічне і соціальне становище Полтавської області: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України, Головне управління статистики у Полтавській області. – Полтава: січень-жовтень 2009 року. – 2009.

  2. Економічне і соціальне становище Полтавської області: Статистичний бюлетень / Державний комітет статистики України, Головне управління статистики у Полтавській області. – Полтава: січень-квітень 2010 року. – 2010. – С. 89-97.

  3. Євдокимова І. Екологічне обличчя області (статистичні дані). / І. Євдокимова // Зоря Полтавщини. – 2008. – 5 липня. – С. 1.

  4. Прохоров Б.Б. Медико-географическое районирование Сибири как основа краткосрочных и долгосрочных медико-географических прогнозов / Б.Б.Прохоров // Докл. Ин-та географ. Сиб. и ДВ. – 1969. - №24. – С.50-64.

  5. Прохоров Б.Б. Медико-экологическое районирование и региональный прогноз здоровья населения России. / Б.Б.Прохоров. - М.: Изд-во МНЭПУ, 1996. - 72 с.

  6. Стрижак А. Стан здоров’я населення регіону як показник рівноваги суспільства з навколишнім середовищем. / А. Стрижак, Т. Олада // Нові технології. – 2007. – №3. – С. 154-158.

  7. Шевченко В.А. Медико-географическое картографирование территории Украины / Виктор Алексеевич Шевченко. / К.: Наукова думка, 1994. – 158с.

  8. Чаклин А.В. География здоровья / Александр Васильевич Чаклин. – М.: Знание, 1986. – 151 с. С20-30, 31-47



Т.О. Чуйко - студентка ІV курсу

А.А. Шуканова, канд. пед. наук,

доцент кафедри географії

та краєзнавства ПНПУ


Організація регіональної системи екологічного моніторингу в межах Полтавської області


Вивчення й оцінювання негативних наслідків антропогенних дій з метою попередження або зменшення збитків є однією із найважливіших умов організації економіки, гарантування екологічної безпеки. Цьому сприяє впровадження системи державного екологічного моніторингу, під яким розуміють спостереження за станом об'єкта, відображення динаміки змін, що відбуваються в ньому, та прогноз розвитку ситуації. На сучасному етапі розвитку відбувається трансформація державної системи екологічного моніторингу України в напрямку наближення до міжнародних стандартів, участі в програмі ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП).

Останнім часом своє першочергове значення моніторингова діяльність набуває на регіональному і місцевих рівнях, бо саме на цих рівнях формуються, з одного боку, екологічні проблеми, що безпосередньо впливають на умови життєдіяльності людей, а з іншого, створюються соціально-економічні умови вирішення цих проблем. Стан навколишнього природного середовища Полтавської області відносно стабільний і, у порівнянні з більшістю інших областей України, доволі прийнятний. Але наявність на Полтавщині розвинутої промисловості, висока концентрація її в мм. Кременчуці, Комсомольську та Полтаві, великі потенційно небезпечні промислові комплекси, розвинута мережа транспортних комунікацій, в т.ч. нафто-, газо-, та нафтопродуктопроводів, значна кількість енергетичних об’єктів збільшує вірогідність виникнення техногенних надзвичайних ситуацій. Все це зумовлює актуальність дослідження науково-теоретичних засад і практики здійснення регіонального екологічного моніторингу на прикладі Полтавської області як складової національної системи гармонізації життєдіяльності суспільства.

Метою статті є дослідження організації і функціонування регіональної мережі державного екологічного моніторингу довкілля в межах Полтавської області.

Система державного моніторингу створюється на локальному (на території окремих об'єктів), регіональному (в межах адміністративно-територіальних одиниць, на територіях економічних і природних регіонів), національному (на території країни) рівнях. Вона базується на принципах об'єктивності та достовірності, систематичності спостережень за станом довкілля та об'єктами впливу на нього, багаторівневості, узгодження нормативного і методичного забезпечення, технічного та програмного забезпечення, комплексності в оцінюванні екологічної інформації, оперативності проходження інформації між окремими ланками системи та вчасного інформування органів державної влади, відкритості екологічної інформації для населення.

Спостереження за станом довкілля та контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства в Полтавській області ведуть згідно з Положенням про державну систему моніторингу довкілля, затвердженим Постановою КМУ № 391 від 30.03.1998 р. (із змінами), установи та організації, що належать до сфери управління Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства аграрної політики України, Міністерства житлово-комунального господарства України.

Узагальнені дані про систему точок та постів спостереження за навколишнім природним середовищем зведені до табл. 1.

Суб’єктами моніторингу, підпорядкованими Міністерству охорони навколишнього природного середовища України, є Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області, Державна екологічна інспекція в Полтавській області, Харківська комплексна геологічна партія та Кременчуцька геологорозвідувальна експедиція КП “Південукргеологія”.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

Схожі:

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет
Географія промислових комплексів” для студентів географічних факультетів / Укладач С.І. Іщук. Київський університет імені Тараса Шевченка. —...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Затверджую ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
Затверджую ректор Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Історичний факультет
Організація краєзнавчо-туристичної діяльності” / Укладач Л. О. Голуб. Пдпу імені В. Г. Короленка. — Полтава, 2009. — 8 с. — Затверджено...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такі напрями підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка оголошує набір на такий напрям підготовки (спеціальності)

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту України полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка затверджую
Полтавського національного педагогічного університету імені В. Г. Короленка / Укладачі: викладач кафедри фізичної культури І здоров'я...
Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка Полтавський відділ Українського географічного товариства iconПолтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка
«Початкова освіта» для вступників з базовою освітою «молодший спеціаліст початкової освіти» / Укладачі: Зімакова Л. В., Зімниця Є....
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи