Міністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства основи менеджменту й маркетингу Конспект лекцій
Скачати 0.99 Mb.
|
Тема 5. Функціональний склад системи управління
Функції управління посідають ключове місце серед основних категорій управління /1, с.66-78; 6, с.154-157; 9, с.65-87; 10, с.253-329; 12,с.56-63; 13, с.134-154/. Функція – вид управлінської діяльності. Функції необхідні для забезпечення цілеспрямованого впливу на об’єкти управління. Об’єктами управління можуть бути кадри, ресурси, технологія, маркетинг, охорона праці тощо. Функції управління: розподіляються на всі підрозділи системи; відповідають на запитання, що треба робити, щоб досягти поставлених цілей. Функції управління визначають зміст діяльності апарату управління і є основою формування структури управління підприємства. Останні, в свою чергу, можуть впливати на функціональні характеристики системи. Процес управління фірмою реалізується керівниками і структурними підрозділами через виконання відповідних функцій. Виділяють загальні (універсальні) й спеціальні (конкретні) функції. До загальних функцій управління відносять: планування, організацію, контроль ( облік, аналіз, оцінку), координацію, регулювання, мотивацію, прийняття рішень. Ці функції мають циклічний характер і діють відповідно до терміну управління (стратегічного, поточного, оперативного). ^ – це визначення цілей організації і розробка заходів до їх досягнення. В американському менеджменті виділяють два види планування: стратегічне планування; планування реалізації стратегії /1, с.37-46; 12, с.46-53; 13, с.158-161/. Розробка і реалізація стратегій забезпечують чітку координацію зусиль керівництва для досягнення поставлених цілей. ^ – це процес створення структури підприємства, яка дає можливість людям ефективно працювати разом для досягнення спільної мети; координація зусиль персоналу для забезпечення максимальної продуктивності; процес удосконалення системи управління. ^ – це спостереження за змінами в системі управління. Мета контролю – направити організацію по обраному шляху. Функція обліку реалізується для одержання необхідної інформації про стан виробничої, комерційної, фінансової та ін. діяльності. ^ – це комплексне вивчення показників діяльності підприємства на основі аналітичних і економіко-математичних методів для її об’єктивної оцінки, знаходження вузьких місць і напрямків удосконалення організації менеджменту. ^ спрямована на узгодження діяльності усіх підрозділів для досягнення спільної мети. Функція регулювання забезпечує виконання поточних заходів, пов’язаних з ліквідацією відхилень системи від плану (нормативів, стандартів) на етапі оперативного управління. ^ спрямована на спонукання персоналу до ефективної праці для досягнення цілей організації. Для цього вивчаються потреби персоналу, розробляється відповідна система винагород, заробітної плати, спеціальних пільг тощо. ^ вибір, який повинен зробити керівник у конкретній ситуації. Вироблення і прийняття рішень – творчий процес у діяльності керівників (менеджерів) будь-якого рівня. Через управлінські рішення реалізуються всі перераховані вище функції управління. Для реалізації управлінських функцій потрібна налагоджена система комунікацій, яка б забезпечувала відповідні підрозділи необхідною інформацією. Загальні функції управління: - реалізуються в кожній виробничій системі і на кожному рівні управління; - розподіляють зміст управлінської діяльності на види робіт за ознакою послідовності й циклічності їх виконання; - відносно самостійні і в той же час тісно взаємодіють. ^ пов’язані з об’єктом (напрямом) діяльності або роботою відповідної підсистеми. Спеціальні функції реалізуються через загальні функції. Прикладом спеціальних функцій можуть бути: управління кадрами, управління збутом продукції, управління фінансами, управління дослідженнями тощо. Важливим в діяльності фірми є вибір місії і цілей. ^ (організації) – основна загальна ціль, яка відповідає на запитання, для чого існує цей бізнес. Місія організації визначається:
Для розробки стратегічного плану розвитку фірми виконують аналіз стану навколишнього середовища, яке характеризується економічними, політичними, технологічними, ринковими та іншими факторами /10, с.270-273/. На наступному етапі визначають внутрішні сильні й слабкі сторони організації (стан техніки, технології, фінансовий, якість трудових ресурсів тощо). На основі результатів проведеного аналізу розробляють стратегічний план фірми /10, с.273-286; 12, с.46-53/. Контрольні запитання
Тема 6. Планування як загальна функція управління 6.1.Основні стратегії фірми. 6.2.Планування – реалізація стратегії. 6.3.Поточні й оперативні плани. 6.4.Моделі й етапи процесу планування. 6.5.Бізнес-план. Необхідність планування випливає з великих масштабів сучасного виробництва, його спеціалізації, кооперування /1, с.37; 6, с.177-190; 10, с.255-305; 12, с.46-53; 13, с.158-186; 15, с.188-199, с.228-249/. Етапами планування діяльності підприємства є розробка: - стратегічного (довгострокового) плану; - поточного (на поточний рік) плану; - оперативного плану. Планування розпочинається з розробки стратегії /12, с.46-53/. Суть розробки й реалізації стратегії полягає в тому, щоб обрати правильний напрям розвитку серед різних альтернатив і спрямувати господарство обраним шляхом. Вибір стратегії дозволяє: встановити показники діяльності фірми на перспективу (довгострокову – до 10 років, середньострокову – до 5 років) і контролювати їх в оперативному режимі; бути готовим до раптових змін і криз; сприяти чіткій координації зусиль персоналу; аналізувати досягнення в конкурентній боротьбі. Стратегія розробляється вищим керівництвом, але її реалізація передбачає участь всіх рівнів управління і виробництва. Стратегія повинна бути гнучкою, передбачати можливість її перегляду, модифікації, трансформації. У процесі розробки стратегії треба здійснити: оцінку потенціалу фірми, її можливості й ресурсів для досягнення загальних цілей; аналіз внутрішніх факторів, що забезпечують зростання і закріплення позицій фірми (технологічних, комерційних, соціальних; аналіз зовнішніх факторів; оцінку альтернативних напрямів діяльності фірми і вибір оптимальних варіантів для досягнення поставлених цілей (рентабельність, щорічний прибуток, впровадження нової продукції, зниження витрат виробництва тощо). Залежно від пріоритетності цілей фірма визначає свої основні позиції на перспективу. Відомі різноманітні види стратегій /12, с.46-53; 15, с.193-195/, серед яких: продуктово-ринкова, конкурентна, стратегія нововведень, капіталовкладень та ін. Після вибору загальної стратегії бізнесу настає фаза її реалізації – розробка планів та орієнтирів розвитку: тактики, політики, процедур і правил. Тактика являє собою конкретні оперативні дії. Політика – це загальні орієнтири для дій та прийняття рішень. Процедури передбачають дії, які повинні виконуватись у конкретних ситуаціях і в конкретні терміни. Правила точно вказують, що саме і як треба робити. Для реалізації стратегічних планів для кожного проекту, підрозділу розробляються поточні й оперативні плани. Окремим пунктом у реалізації проектів виділяються бюджети (плани розподілу ресурсів організації). Розробка плану складається з таких етапів:
Поточне і оперативне планування передбачає детальну розробку завдань і графіків їх виконання для кожного підрозділу (виконавця). Календарні плани, сіткові графіки розробляють на основі даних про наявність ресурсів (техніки, фінансів, матеріалів, фахівців-виконавців) з урахуванням терміну виконання робіт (завдань) відповідно до контрактів. Оперативні плани реалізуються через систему бюджетів або фінансових планів. ^ – оперативний план у грошовому вимірі (грошових одиницях). Керівник фірми узгоджує бюджет (оперативний і фінансовий план) і несе відповідальність за його ефективне виконання /6, с.177-190/. Для комерційного підприємства розробляють бізнес-план /1, с.44-46; 15, с.228-249/. Бізнес-план – це комплексний план розвитку фірми, який разом із звітовими фінансовими документами є головним обгрунтуванням інвестицій. Бізнес-план розробляють на три-п’ять років. Він складається з таких розділів:
Контрольні запитання
Тема 7. Організаційна діяльність як загальна функція менеджменту
Організація як категорія управління має декілька значень, „Організація” ? це:
Як функція (процес) управління термін „організація” відповідає першим двом поняттям. Етапи створення підприємства (фірми) повинні відповідати існуючому законодавству / 12, с.21-24/. Послідовність етапів наступна:
- прийняття рішення про створення підприємства; - вибір організаційної форми управління; - стартове фінансове забезпечення.
- проекту статуту підприємства; - установчого договору.
- державна реєстрація установчих документів; - відкриття рахунків у банку.
- розробка організаційної структури підприємства; - розробка посадових інструкцій; - визначення режиму роботи; - забезпечення безпеки і охорони праці.
Розрізняють горизонтальний розподіл праці - розподіл праці на одному рівні управління (розподіл значного обсягу робіт або специфічних завдань за окремими виконавцями або підрозділами) і вертикальний розподіл праці – розподіл на рівні управління для координації роботи підпорядкованих груп виконавців або підрозділів. Підрозділи – це групи людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення загальної цілі. ^ – це узаконене право приймати рішення і віддавати накази підлеглим від імені організації. Вони є необхідною умовою ефективного виконання менеджерами посадових обов’язків. Розрізняють два типи повноважень: лінійні й апаратні. ^ - це повноваження якими володіють менеджери всіх рівнів управління, які засновані на принципі єдиноначальності і передаються безпосередньо від керівника підлеглому і далі іншим підлеглим. Саме лінійні повноваження надають керівникові законну владу для спрямування своїх підлеглих на досягнення поставленої мети. Делегування лінійних повноважень створює ієрархію рівнів управління. ^ – це повноваження, якими володіють спеціалісти адміністративного апарату (штабу). Розрізняють такі штабні повноваження: - рекомендаційні (передбачається, що лінійне керівництво при виникненні потреб буде звертатись за консультаціями); - обов’язкові узгодження (лінійне керівництво повинно обговорити відповідні проблеми зі штабним апаратом); - паралельні повноваження (система контролю для зрівноваження влади та попередження грубих помилок); - функціональні повноваження (спеціалісти апарату можуть заборонити лінійному менеджеру якісь дії відповідно до своєї компетенції; президент фірми може керувати лінійними менеджерами через спеціалістів апарату). Існує три основних види адміністративного апарату:
Вимоги до створення організаційних структур: - орієнтація на функції, продукцію, ринки; - незначна кількість рівнів управління; - гнучкість, здатність швидко перебудовуватись, бути адаптивною до потреб внутрішнього і навколишнього середовища; - розумна централізація управління; - економічність; - простота. Організаційна структура підприємства повинна забезпечити реалізацію її стратегії і цілей. Структура надає цілісність системі і зв’язки між її елементами. Вона охоплює канали влади і комунікації між різними адміністративними службами й лінійними підрозділами. Елементи організаційної структури: - ланка управління – відокремлений орган (підрозділ), наділений функціями управління і правами для їх реалізації; - рівень управління – сукупність ланок управління на певному щаблі ієрархії управління. На побудову організаційних структур впливають: - розміри виробничої діяльності фірми; - виробничий профіль фірми; - характер продукції (послуг); - сфера інтересів і масштаби діяльності фірми (орієнтація на місцевий, національний чи зовнішній ринок); - характер об’єднання; - форма власності, інвестування тощо. Види організаційних структур управління розглядаються в темі 11. Координація елементів системи управління реалізується через організаційні методи управління (тема 10). Тема 8. Мотивування як загальна функція менеджменту
Мотивування – це процес спонукання, стимулювання окремих людей або груп до виконання певних дій (робіт, завдань), спрямованих на досягнення мети організації. Теорії мотивації /1, с.96-112; 10, с.359-387; 12, с.59-62; 13, с.220-239/ грунтуються на потребах та поведінці людини і враховують її професіоналізм і набутий досвід. Потреба – це фізіологічне чи психологічне відчуття нестачі чогось. Потреби розподіляють на первинні й вторинні. ^ мають фізіологічний характер (потреби в їжі, воді, притулку).Вторинні потреби - психологічного походження (потреби в спілкуванні, повазі, реалізації). Потреби неможливо безпосередньо спостерігати чи вимірювати. Про їх існування можна тільки здогадуватись. Для спонукання людей до ефективних дій використовують винагороди. Винагорода – це все те, що людина вважає цінним для себе, чим вона бажала б володіти. Поняття цінності дуже різноманітні, тому й винагороди мають бути відповідними. Керівництво, як правило, має у своєму арсеналі два типи винагород (заохочувань): внутрішні й зовнішні. Внутрішні винагороди дає сам процес виконання завдання (роботи) – це відчуття успіху, самоповаги тощо. Зовнішні винагороди – все те, що пропонує працівнику організація за виконання службових обов’язків: заробітна плата, премії, просування по службі тощо. Серед багатьох існуючих змістовних теорій мотивації виділяють ті, що стали класичними: теорії А.Маслоу, Л.Потер, Е.Лоулер, К.Алдерфера, Д.Мак-Клелланда, Ф.Герцберга. З цими теоріями можна ознайомитись в навчальних посібниках /9, с.72-79; 12, с.59-62; 13, с.225-239/. Змістовні теорії мотивації описують: структуру і зміст потреб, їх зв’язок з мотивацією людини до діяльності; внутрішні мотиви людини, які спонукають її до діяльності. Відповідно до теорії ієрархії потреб А.Маслоу, люди зазнають певний набір потреб, які можуть бути об’єднані в окремі групи (фізіологічні потреби, потреби захищеності, соціальні потреби, потреби поваги і самовираження). За А.Маслоу прямування від однієї потреби до іншої відбувається тільки знизу вверх (від фізіологічних потреб до самовираження). У кожний конкретний момент людина прагне до задоволення тієї потреби, що для неї є найбільш важливою. З розвитком людини як особистості її потенціал постійно розширюється, тому потреба самореалізації ніколи не буде задоволена. Слід знати, що: - задоволені потреби не мотивують людей; - якщо одна потреба задовольняється, на її місце стає інша; - як правило, людина відчуває одночасно декілька комплексно зв’язаних потреб. Крім змістовних існують процесуальні теорії мотивації, серед яких: - теорія очікування (К.Левін, В.Врум); - теорія постановки цілей (Е.Лок, Т.Райен); - теорія справедливості (С.Адамс); - комплексна теорія Портера-Лоулера /9, с.76-79/. Згідно з теорією очікування важливу роль в мотивації людини відіграє повнота реалізації трьох факторів: - додатково витрачені зусилля повинні забезпечити очікуваний результат; - за одержаний результат повинна бути забезпечена очікувана винагорода; - реально одержана винагорода повинна відповідати (бути валентною) очікуваній. У процесі формування і використання систем матеріальних стимулів на підприємстві /1, с.101-112/ закладаються необхідні спонукальні мотиви трудової діяльності, створюється матеріальна зацікавленість в удосконаленні виробництва, прискоренні науково-технічного прогресу, зменшення витрат тощо. Матеріальне стимулювання праці базується на ряді принципів:
Матеріальні стимули формуються при застосуванні відповідних форм заробітної оплати праці, серед яких: відрядна, погодинна, комбінована (погодинно-відрядна), комісійна. Традиційні форми оплати праці (відрядна, почасова, комбінована) недостатньо стимулюють трудову активність. Тому доцільно частіше використовувати комісійну форму заробітної плати. Комісійна форма враховує конкретний внесок кожного працівника в досягнення відповідних результатів. При цьому заробіток визначається на засадах нормативу у відсотках до показника (обсяг робіт, прибуток), поліпшенню якого сприяє трудова діяльність працівника. Контрольні запитання
|
