Вступ icon

Вступ




НазваВступ
Сторінка16/16
Дата20.06.2012
Розмір1.04 Mb.
ТипЛекція
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

ЛЕКЦІЯ 16


^ Обладнання для вакуумної металізації

Схема установки для здійснення металізації у вакуумі наведена на рис. 41. Вона складається з камери 2, яку через патрубок 1 відкачують до високого вакууму, вольфрамового джгута 3, який відіграє роль випаровувача, шматків алюмінієвої фольги 5, вагу і кількість яких розраховано на одержання металічної плівки необхідної товщини, і власне заготовок, що підлягають металізації, в нашому випадку набору відбивачів 4.

Рис. 41 - Обладнання для вакууумної металізації

Вибір вольфраму як матеріалу для випаровувача цілком зрозумілий. Температура плавління вольфраму складає 3410 С. Для випаровування алюмінію достатньою є температура  1000 С. Тобто, робоча температура металізації не є достатньою для початку процесу високотемпературної деформації вольфраму (для активізації цих процесів температура має бути принаймні  1700 С). Сам процес підготовки випаровувачів до роботи і, власне, випаровування здійснюється таким чином. З трьох-п’яти вольфрамових проволок (одержаних методом волочіння на блочному стані через алмазну чи твердосплавну волоку) звивається джгут. На цей джгут навішують смужки фольги з високочистого алюмінію (марки А 999).

Живлення випаровувачів здійснюється від низьковольтових трансформаторів (напругою 5-30 В). Спочатку подають низьку напругу (5-10 В), що призводить до нагріву джгута до температури  700-750 С. Ця температура є достатньою для плавлення фольги, яка при цьому розтягується рівномірно по поверхні джгута. Випаровувач тепер фактично готовий до роботи. Тепер збільшують напругу, підвищують температуру джгута до температури випаровування алюмінію і здійснюють напилення заготовок.

Основні технічні дані для різних модифікацій вакуумних установок наведені в табл. 10.

^ Таблиця 10 - Технічні дані для різних вакуумних установок

Характеристика

установки

^ Значення характеристики

УВ-27М

6ВБ

УВ-18А

УВ-39

Продуктивність, м2/год

3,8

8

11

14

Діаметр камери, мм

800

1000

1600

1600

Довжина камери, мм

1025

1500

1900

1500

Час циклу, хв

15

до 30

22

2

Робочий тиск, МПа

50-70

100

70

100

Граничний тиск, МПа

-

10

10

70

Встановлена потужність, кВт

12

21

41

42

Маса, кг

1500

2300

2380

4000

^ Гаряче емалірування

Гаряче емалювання є окремим ефективним способом захисту металічної поверхні відбивача. В основному гарячим емалюванням захищають сталеві відбивачі, хоча цей спосіб підходить і для покриття поверхонь з алюмінію. Перевагою такого покриття є високотемпературна (до 900 С) стійкість до агресивного середовища, довговічність і зручність при очищенні. Емаль за своїм складом мало відрізняється від скла (основні компоненти: кварцовий пісок, польовий шпат, сода). Для підвищення коефіцієнта відбиття (для емалей він у середньому складає 0,8) до основних компонент додають такі: плавиковий шпат, кріоліт, кремнефтористий натрій, окисли олова, сурьми і цирконію. У результаті змішування цих компонент шихта втрачає прозорість – набуває відтінку. Процес приготування шихти стандартний: ретельне очищення, сушіння і дозування складових. Зварювання складових шихти здійснюється при температурі  1400 С і триває кілька годин. Коли розплав готовий, його виливають у бак з холодною водою. Скло моментально охолоджується і розтріскується на дрібні шматки – гранули. Емаль у стані гранул називають фриттою. Для того, щоб емаль можна було використовувати як покриття, його треба перетворити з фритти в тоніну. Тоніна – це фритта, яка змолота, подрібнена до порошкоподібного стану. Помел буває сухим і мокрим, але здійснюється однаково у кульових фарфорових млинах обертальними фарфоровими кульками діаметром до 8 см. Тоніну мокрого помелу називають шлікером. Шлікер – це кінцева стадія скла, після якої скло вже перетворюється на емаль. Шлікер ніколи не використовують одразу після приготування, його фізичні властивості мають стабілізуватись, на що потрібен деякий час. Цей процес називають старінням шлікеру. При нанесенні шлікеру на метал, його відпалюють, внаслідок чого поверхня металу суттєво нагрівається. Для того, щоб цей локальний нагрів не призвів до руйнації металу, останній має відзначатись високою теплопровідністю і пластичністю (тобто можливостями швидко “скинути” зайві напруження, викликані градієнтом температур). Крім того, коефіцієнт лінійного розширення металу має бути близьким до такого для емалі в робочому інтервалі температур. Емаль (як, до речі, і фарба), що нанесена безпосередньо на заготовку, не відзначається значними технологічними чи експлуатаційними показниками, тому її треба накладати в два прошарки. Перший прошарок шлікера називають грунтовим. Його призначення полягає у надійному зчепленні з металом, тобто адгезія до марки металу, з якого виготовлено відбивач, має бути його головною характеристикою. Грунтовий шлікер сушать при температурі 70-90 С протягом 15-60 хв. або при температурі 120-180 С протягом 5-10 хв., після чого відпалюють при температурі 850-900 С. Сушку і відпал можна здійснювати у муфільній печі, вона зручна можливістю послідовного підтримування різних температурних режимів. На якість відпалу шлікера суттєво впливає якість його попереднього помелу. Якщо шлікер змолотий недбало, трапляються незмолоті крупні фракції, при нагріві шлікера до температури плавлення на поверхні метала утворюються краплі емалі. На відміну від грунтового, покривний шлікер має інше призначення. Він має забезпечити максимальний коефіцієнт відбиття відбивача світлового приладу і бути стійким до зовнішнього середовища. Температурний коефіцієнт розширення покривної емалі має бути дещо нижчим, ніж у металу заготовки відбивача (цей прошарок ближчий до джерела світла, а відтак і нагрівається сильніше). Емаль, якою покрито зовнішню, опуклу поверхню відбивача, має бути дещо іншого складу, ніж “внутрішня”, так як її коефіцієнт лінійного розширення повинен бути вищий, ніж у емалей, розглянутих раніше. Після нанесення покривного шлікеру його знову сушать і відпалюють. Температурні режими для цих технологічних операцій приблизно такі, як і для грунтового шлікеру. Склад найбільш розповсюджених грунтових і покривних емалей наведено відповідно у табл.11 і 12.

^ Таблиця 11 - Склад (у частинах на 100 кг скла) грунтових емалей

Матеріал

Тип грунту

1

2

3

4

Пісок

33,5

20

24

44

Бура

51,5

55

37

20

Каолін

22

-

-

20

Польовий шпат

-

35

38

-

Сода

15,7

9

7

20

Селітра

5,9

3

6

6

Плавіковий шпат

6,6

9

9

12

Окись кобальту

0,6

0,4

0,6

0,6

Окись нікелю

0,7

0,6

0,6

0,8

Окись марганцю

1,2

1

2,5

1,8



^ Таблиця 12 - Склад покривних емалей, ваг.%

Матеріал

Номер покривної емалі

1

2

3

4

5

6

Пісок кварцовий

16,03

45

20

30

25

30

Польовий шпат

44,8

11

37

25

30

36

Кріолит

13,06

12,3

-

-

-

-

Борна кислота

11,87

-

14

10

17

14

Плавіковий шпат

-

7,9

-

3

-

-

Бура

-

-

22

20

25

30

Сода

10,83

19,7

5

10

2

7,2

Селітра натрієва

3,47

4,1

2

2

1

3,5



Відбивачі, виготовлені гарячим емалюванням, ретельно контролюються (геометричні розміри, товщина покриття, коефіцієнт відбиття, щільність покриття).

Геометричні розміри контролюють з точністю до 1 мм рулеткою і з точністю до 0,1 мм штангенциркулем. Товщину покриття контролюється з точністю до 0,01 мм мікрометром і з точністю до 0,001 мм компаратором (наприклад, моделі ІЗА-2). Інтегральний коефіцієнт відбиття контролюєть фотометром. Тонкі вимірювання виконують з використанням еталонних пластинок, які покривають грунтом і покривною емаллю того ж складу і за тією ж технологією, що і відбивач. Щільність емалювання перевіряють хімічним і електролітичним методами. За хімічною методикою перевірки, поверхню виробу занурюють у 2-5%-ний розчин NaCl. У місцях дефектів (плівка емалі тонка або відсутня) деталь набуває жовтого кольору. При електролітичному методі емаль занурюють в електроліт (1%-ний розчин NaCl), і подають напругу 120В: негативний полюс до неемальованої частини, позитивний на емаль.

Електроліт необхідний для зрівняння потенціалу по всій поверхні (щоб зондувалось усе покриття, а не окремі його ділянки). Покриття вважають електрично стійким, якщо протягом 10 хв. міліамперметр, підключений до мережі, не буде показувати наявний струм.

Слід відзначити, що за допомогою емалювання можна одержати поверхню і з спрямованим розсіюванням (глянцева поверхня емалі) і дифузним розсіюванням (шорстка поверхня). Рельєф поверхні залежить не тільки від складу шлікеру, але і від способу нанесення покриття. Таких способів при горячому емалюванні застосовують чотири: занурення, облив, пневматичне розпилення і розпилення в електростатичному полі.

Контрольні запитання

1. Обладнання для вакуумної металізації.

2. Режим вакуумної металізації.

3. Сутність гарячого емалювання.

4. Технологічні операції для гарячого емалювання.

5. Особливості гарячого емалювання.

6. Контроль покриття, одержаного гарячим емалюванням.

ЛЕКЦІЯ 17

Складання світильників

Якщо операції виготовлення елементів СП у світлотехнічному виробництві займають приблизно 60% робочого часу на виконання всіх робіт, то інші 40% складають витрати часу на складання світильників, що включає до себе операції контролю і упаковки СП.

Складання є етапом виробництва, на якому елементи СП з’єднуються у готовий вироб. Контроль є комлексом заходів перевірки якості СП поелементно і в цілому, його експлуатаційних і технічних характеристик. Упаковка світильників є необхідною при їх зберіганні на складах і транспортуванні. Вироби розділяють на деталі, складальні одиниці, комплекси і комплекти. Деталь – це однорідний виріб, виготовлений без додаткових операцій складання. Складальна одиниця – це частина виробу, одержана складанням. Комплекс – це кілька виробів, не з’єднаних складанням, що призначені для виконання взаємозв’язаних експлуатаційних функцій. Комплект - це кілька виробів, не з’єднаних складанням, що мають спільні властивості допоміжного характеру.

При складанні використовують різні типи з’єднання. Вони бувають рухомі (одна деталь може обертатись навколо іншої) і нерухомі. Нерухомі розділяють на рознімні (гвинтове (різьба) і штіфтове з’єднання, шліцові та шпоночні з’єднання, пружинні затискачі, защіпки тощо і нерознімні (з’єднання заклепуванням, склеюванням, зваркою, пайкою, заливкою компаундами тощо). Іноді здійснення нерознімних з’єднань називають чорновим складанням, а рознімних з’єднань і електромонтажних робіт – чистовим. Чорнове складання виконують до нанесення лакофарбових покриттів, зазвичай у допоміжних цехах. На рис. 42 і 43 схематично наведено інформацію про основні типи нерознімних з’єднань і інструменту, що використовується при здійсненні рознімних з’єднань. Найбільш розповсюдженим з’єднанням при виробництві СП є рознімне гвинтове з’єднання а

також з’єднання пайкою і зварюванням.

Рис. 42 - Нерознімні з’єднання

Рис. 42 - Інструмент для роз’ємних з’єднань

Типовий процес складання СП такий:

  1. Комплектування і подання деталей на місце складання.

  2. Заготовка проводів.

  3. Складання патронів.

  4. Складання СП.

  5. Випробування СП.

  6. Транспортування готових виробів.

  7. Упаковка.

При виконанні цих робіт керуються робочою документацією. Такою є складальні і деталіровочні креслення, схеми технологічного процесу виготовлення і складання СП, технічне завдання на приймання і випробування виробів, виробнича програма складання; специфікація деталей і вузлів, що підлягають складанню. Креслення мають містити розміри елементів СП і допуски на їх виготовлення і обробку, чітку інформацію (проекції, розрізи) щодо взаємного розташування деталей, конструктив­ні зазори тощо. Технічні завдання на приймання і контроль виробів мають відповідати вимогам ЄСКД стосовно СП даного типу. Виробнича програма має висвітлювати інформацію стосовно типу і маси елементів СП та річного обсягу їх випуску. Специфи­кацїї на деталі і вузли показують, яка їх кількість необхідна для складання одного виробу і номер цеху, в якому вони були виготовлені. При розробці технологічного процесу враховують характер робіт, що підлягають виконанню, і способи цього виконання (методологія, інструмент, устаткування), час на виготовлення одного виробу, кількість і кваліфікація працівників. Залежно від типу виробництва використовують складання як на основі максимальної концентрації операцій (всі операції виконують при можливості найменшою кількістю працівників (часто одним або невеликою бригадою) і на мінімальній виробничій площі (іноді на одному робочому місці), так і на основі їх максимального розчленування (складні операції розділено на елементарні і кожна виконується одним чи більшою кількістю працівників). Перший тип доцільно використовувати при експериментальному виробництві, другий є зручним для поточного – масового чи серійного виробництва.

Конвеєрне складання характеризується такими ознаками:

1.Спеціалізація робітників для виконання окремих операцій.

2.Механізація транспортних засобів, що передають деталі з позиції на позицію.

3.Синхронізація складальних операцій (різні операції мають виконуватись за приблизно однакові інтервали часу).

^ Конвеєрне складання СП

У світлотехнічному виробництві використують вертикально та горизонтально замкнуті конвеєри (залежно від того, в якій площині замкнуто його транспортуючий орган). Більш розповсюдженими є вертикальні конвеєри. Будь-який конвеєр складається з робочих місць, оснащених електричними комунікаціями, і транспортуючого органу, тобто засобу, за допомогою якого складальні одиниці переміщуються з позиції на позицію. Найбільш розповсюдженими при складанні СП є стрічкові та пластинчасті конвеєри. У першому випадку роль транспортуючого органу відіграє гумова стрічка шириною до 0,8 м, що проходить через систему котушок та спрямовуючих роликів. Такий конвеєр є зручним при пересуванні деталей незначної ваги (до 5 кг). Його недоліком є недовговічність транспортуючого органу, тобто стрічки. Цього недоліку позбавлені пластинчасті конвеєри, в яких роль транспортуючого органу відіграють металічні пластини, з’єднані одна з одною. Такий конвеєр витримує важкі елементи СП (до 25 кг), але має недолік - високий рівень шуму при перемотці пластин, який негативно впливає на продуктивність роботи працівників. Використують також візкові конвеєри, здатні пересувати деталі вагою до 50 кг. У табл. 13 для більш повного уявлення наведено основні робочі характеристики конвеєрів вказаного типу.

^ Таблиця 13 - Характеристики конвеєрів основних типів


Характеристика

Параметр для конвеєра

Стрічковий

Пластичастий

Візковий

Швидкість руху, м/хв.

0,5-2

0,5-2

50-60

Кількість робочих місць

10-30

15-25

30-64

Ширина транспортуючого органу, мм

500-800

400-600

-

Довжина смуги, м

12-30

-

49-60

Кількість візків

-

-

48-64

Потужність приводу, кВт

1,4

1,4

2,8

Ритм роботи

безперервний

безперервний

пульсуючий

Габаритні розміри, мм:

довжина

ширина

висота


14000-35000

1500-2000

700


16000-30000

1600-1800

700


20000-30000

3000-3500

700



Ритм конвеєру може бути безперервний або пульсуючий. У першому випадку працівники знімають з конвеєра деталі, виконують на робочому місці певні операції і вішають деталі знову на конвеєр. У другому випадку складальні операції виконуються безпосередньо на конвеєрі. При цьому важливо точно розрахувати час, необхідний для виконання кожної операції. Час простою конвеєра визначають за часом найбільш трудомісткої операції. Для того, щоб конвеєр працював ефективно, час простою не має бути суттєво більшим, ніж час виконання окремих операцій. Цього можна досягти дублюванням робочих місць та розділенням трудомістких операцій на простіші. Основним показником роботи конвеєра є його темп (проміжок часу між остаточним складанням n-1-го і n–го виробів. Він розраховується за формулою: t = [60DC(Tc- Tn -Tобс-Tвідп)]/N р, де D – кількість робочих діб у році, С – кількість робочих змін на добу, Tc - тривалість зміни, Tn – час, необхідний для переналадки конвеєра, Tобс – час, що витрачається на поточний ремонт (обслуговування) конвеєра, Tвідп - час на відпочинок працівників.

При поточному конвеєрному складанні з пульсуючим ритмом несвоєчасне виконання однієї з операцій зупиняє весь процес. Таке трапляється з причин зіпсування інструмента чи виявлення браку на деталі, який унеможливлює роботу з нею, або через низьку кваліфікацію працівника.

Для підтримки стабільної роботи конвеєра на кожній позиції створюють резервний фонд деталей. У разі небезпеки гальмування потоку деталей є можливість пустити по конвеєру деталь з резервного фонду, а вільний час витратити на усунення причин простою. Розміри резервного фонду визначають з урахуванням специфіки виробництва та інших чинників.

При організації конвеєрного складання слід урахувати можливий у майбутньому перехід виробництва на продукцію нової номенклатури, для чого слід передбачити на конвеєрі додаткові вільні позиції. Це дасть можливість перейти на нове виробництво з мінімальною переналадкою конвеєру.

Рекомендують змінювати темп конвеєру протягом доби. Вранці і ввечері цей темп знижують, а всередині доби роблять максимальним. Це суттєво впливає на продуктивність роботи конвеєра через урахування природного для працівників ритму роботи. На синхронність виконання операцій впливає також комплектування робочих бригад на конвеєрі. Так, літні люди мають працювати з літніми, а молоді – з молодими.

На окремих позиціях операції складання зручно автоматизувати. Як правило, це операції гвинтового з’єднання (з автоматичним поданням та спрямуванням гвинтів), операції змащування елементів СП та інші прості операції.

Контрольні запитання

1. Деталі, складальні одиниці, комплекси і комплекти.

2. Рухомі і нерухомі, роз’ємні та нероз’ємні з’єднання.

3. Робоча документація при складанні СП.

4. Конвеєрне складання. Вертикальні і горизонтальні конвеєри.

5. Типи транспортуючих органів конвеєрів.

6. Ритм і темп конвеєру.

7. Способи синхронізації виконання різних операцій і уникнення простоїв конвеєру.

ЛЕКЦІЯ 18

Контроль СП

До основних операцій контролю СП, що виконуються на світлотехнічних підприємствах, є такі:

  1. Контроль якості механічної обробки покриттів.

  2. Контроль складання світильників.

  3. Контроль світлотехнічних характеристик (фотометрических пара­метрів СП).

Існує дві форми контролю якості механічної обробки покриттів – пасивна і активна. Пасивна форма контролю відокремлена від виробничого процесу. Такий контроль дозволяє проаналізувати організацію підприємства щодо використання необхідного обладнання і сучасних методик за результатами тестування готової продукції. Пасивний контроль використується і у випадках аварійного браку та зупинки поточного виробництва. Його недоліком є те, що результати перевірки продукції щодо відповідності необхідним вимогам не можуть бути враховані безпосередньо для підвищення якості дослідженої серії промислових зразків. Активна форма контролю є більш еластичним способом тестування продукції, її результати одержують без зупинки виробничого процесу і безпосередньо впливають на нього. Активна форма контролю на відміну від пасивної спрямована більше для профілактики брака, ніж для його виявлення. Для активного контролю якості механічної обробви поверхонь елементів СП використовуються електронне обладнання. Зокрема, шліфувальні верстати обладнують електронними блоками типу БВ-6230 (абсолютна похибка вимірювання 10мкм); БВ-4252 (20мкм), токарні, сверлильні й фрезерні станки обладнують блоками типу БВ-4271 (2мкм) та БВ-4272 (2мкм).

Окремим напрямком контролю поверхні елементів СП є контроль виготовлення відбивачів СП. Це є найважливішою стадією контролю СП у цілому, так як відомо, що форма відбивача є відповідальною за форму фотометричного тіла виготовленого світильника. Існують якісні і кількісні методики оцінки ступеня обробки поверхні відбивача. Якісні оцінкі, як правило, зводяться до аналізу рефлексів (світлових плям), одержаних відбиванням випромінення джерела світла відбивачем. Існують еталонні картини рефлексів, з якими порівнюються світлові картини вироблених СП. За абераціями цих рефлексів, тобто відхиленням від еталонного розташування роблять висновки щодо якості поверхні відбивача. При цьому тип джерела світла, режим його електричного живлення і розташування в СП є таким, як при еталонному вимірюванні. Якісні оцінки не є, строго кажучи, точними, тому їх застосування є обмеженим, наприклад, експериментальним виробництвом. Більшого розповсюдження набули кількісні оцінки якості обробки поверхні відбивачів. Для їх отримання широко використують спеціальне обладнання – аберографи. Схема їх наведена на рис. 44.



Рис. 44 - Аберограф

Аберограф працює таким чином. На лінійці 4 закріплено освітлювач 3, який випромінює світло у вузькому тілесному куті таким чином, що він може вільно пересуватися вздовж лінійки. Промінь відбивається від відбивача 2 і прямує до оптичної системи 5, яка оснащена тубусом 6 з матованою пластиною з перехрестям. Оптична система має ступені свободи у вертикальній і горизонтальній площинах, завдяки чому можна добитися попадання відбитого проміня у центр перехрестя. Після цього починається тестування поверхні відбивача при фіксованому положенні освітлювача шляхом обертання системи 5 у горизонтальній площині. Якщо на зондувальній ділянці поверхня відбивача є гладкою, промінь не виходитиме з центра перехрестя. Після цього освітлювач переміщують уздовж лінійки в нове положення і повторюють експеримент. Задовільна якість відбивача підтверджується незначними абераціями світлового проміня. Криві поздовжньої аберації називають аберограмами, і вони є досить інформативні щодо виявлення дефектів штампування відбивачів. Точність фіксації освітлювача і оптичної системи становить 0,1 мм. При цьому аберації можна оцінювати як у одиницях лінійної шкали (мм), так і в одиницях світлоприймальної системи - селенового фотоелемента, фотоелектронного помножувача (ФЕП) і, наприклад, вольтметра.

Крім якості штампування, визначають і якість світлотехнічного покриття поверхні. Насамперед, це якість лакофарбових покриттів. При цьому контролюють якість фарби чи лаку шляхом заміру її в’язкості (візкозиметром типу ВЗ-4), якість власне покриття (надрізами і відшаруванням прошарку покриття, випробуваннями на міцність і еластичність) і його товщина (мікрометрами чи іншим спеціальним обладнанням).

Приділяють увагу і контролю якості гальванічних покриттів. Тут контролюється як режим гальванізації (кислотність електроліту, його температура, густина струму), так і поверхня, оброблена в гальванічний спосіб.

Товщина гальванічного покриття (як і при контролі лакофарбових покриттів) визначається фізичними та хімічними способами – оптичними приладами чи травленням. Фізичні способи є більш привабливими, бо грунтуються на безруйнівних методиках контролю.

Процес гарячого емалювання також підлягає контролю. При цьому контролюється процес підготовки шихти і шлікера, нанесення шлікера на поверхню і його відпалу. Крім того, контролюється товщина покриття і удароміцність (гальванічний прошарок має витримувати контрольний удар приладу маятникового типу без руйнації). Твердість покриття можна відстежувати за шкалою Мооса шляхом нанесення контрольних подряпин.

Світлотехнічні характеристики покриттів (інтегральні і спектральні коефіцієнти відбиття та пропущення, білизна поверхні, кординати кольоровості) контролюють фотометрами (типу ФШУ-2М і ФМШ-56), компараторами (типу ЭКЦ-1), колориметрами (типу УФК-1, ТК-2, КНО-3), системами джерело – монохроматор – ФЕП - приймач випромінювання, блискомірами різних модифікацій (ФБ-2, ФБ-5) тощо.

Контроль якості складання СП полягає у перевірці якості з’єднань і складання СП у цілому.

Якість склеювальних з’єднань перевіряють візуально і окремими випробуваннями (деформування на відрив, розтягування і стиск одночасно з нагрівом у робочому діапазоні температур).

Якість зварювання контролюють перевіркою вихідних матеріалів (електродів, зварювальної проволоки, флюсу тощо), обладнання (зварювальних апаратів) і готової продукції. Крім того контролюються (за допомогою контрольних шаблонів) розміри зварювальних швів, що мають відповідати специфікації на вироб. Якщо зварюванню підлягають світильники, призначені для експлуатації у важких умовах (вибухозахищені і підводні СП), зварювальні шви проходять окрему перевірку на міцність в умовах гідравлічних і пневматичних випробувань. Тиск при таких випробуваннях перевищує робочий тиск приблизно в 2 рази. Використовують також і твердотільні методи дослідження дефектної структури – рентгенівські і ультразвукові.

Якість пайки перевіряють менш строго – як правило візуально. Занижена площа шва пайки і наявність внутрішніх дефектів не суттєво впливають на міцність з’єднання. Визначили, що ці характеристики можуть зменшити міцність пайки не більш ніж на 15-20%.

Якість гвинтового з’єднання окремо не перевіряють. Вона забезпечується або наявністю конструктивних рішень (граверні шайби), або гарантованими зусиллями автоматизованих гвинтовертів (при поточному масовому і крупносерійному виробництві ці операції переважно автоматизовані). Зусилля затяжки гвинтів контролюють динамометрами з похибкой вимірювання ±0,1 Н.

Якість складання СП у цілому перевіряють стендовими вимірюваннями. Стенди дозволяють контролювати такі характеристики роботи СП, як безшумність роботи ПРА, замикання контактів стартерів при поданні на них напруги 130-220 В, опір ізоляції (у холодному стані має складати не менше 20 МОм при напрузі 0,5кВ) тощо.

Вироблені світильники підлягають приймально-складальним, періодичним і типовим випробуванням. Приймально-складальні випробування, як правило, проводять для незначних серій СП (до 1% від усієї партії). Якщо при цьому виявляється суттєвий відсоток браку перевіряють всю партію (так звана суцільна перевірка).

Періодичні випробування проводять не менше, ніж 2 рази за рік, хоча графік перевірки, залежно від специфіки виробів, може змінюватись. Обсяг перевірки складає значний відсоток від партії СП, що підлягає контролю.

Типові випробування проводять при переході виробництва на нові модифікації світильників, або при внесенні суттєвих змін до існуючих конструкцій і схем технологічних процесів виготовлення і складання СП.

У табл. 14 наведено класифікацію обладнання для контролю і випробування світильників.

До світлотехнічних випробувань СП відносять вимірювання освітленості, створеної світною поверхнею світильника, світлового потоку, яскравості і захисного кута при включенні світильників до мережі змінного струму частотой 50 Гц при синусоїдальній формі кривої напруги від часу. Для чистоти експерименту стежать за тим, щоб коливання напруги в мережі не перевищувала ±1% від номінального значення. При урахуванні цих особливостей похибка світлотехнічних вимірювань не перевищує 5—10%.


Таблиця 14 -Класифікацію обладнання для контролю і випробування СП

^ Клас обладнання – спеціальне технологічне

Підклас

обладнання

Група

обладнання

Підгрупа обладнання

11. Операції контроля



11.1. Прилади контрольно-вимірювальні



11.1.1. Для контроля параметрів оптичного випромінювання

11.1.2. Для контролю фотометричних параметрів світлотехнічних матеріалів і деталей конструкцій

11.1.3. Для контролю електричних параметрів

11.1.4.Для контролю геометрічних параметрів


11.2. Обладнання

випробувальне

11.2.1. Для електричних випробувань

11.2.2.Для механічних випробувань

11.2.3.Для кліматичних випробувань

11.2.4.Для теплових випробувань

11.3. Засоби вимірювань

11.4. Засоби механізації і автоматизації

-


-


Вимірювання світлотехнічних характеристик проводять за схемою, наведеною на рис. 45.




Рис. 45 - Установка для визначення сили світла і освітленості, що створюється СП.

Як видно з рисунку, оптична система складається з обертального пристрою 1 і досліджувального світильника 2, на змінній відстані L від якої може розташовуватись свтлоприймальна система, що складається з фотоелементу 4, закритого тубусом 3 (для запобігання надходженню на приймач стороннього світла). Приймач градуюється еталонним джерелом світла і перетворюється фактично на люксметр. На такій установці можна виміряти поздовжні і поперечні криві сили світла і розрахувати за експериментальними даними повний світловий потік СП, його ККД і коефіцієнт підсилення. Вибір методики обчислення світлового потоку СП здійснюється з урахуванням кількості осей симетрії СП.

Світлотехнічні параметри можуть бути визначені і за допомогою фотометричної кулі. Для світильників вуличного і промислового освітлення її діаметр досягає 3 м.

Крім світлотехнічних випробувань СП здійснюють також інші випробування: електротехнічні (перевірка роботи електричної схеми, визначення опору та електричної міцності ізоляції, коефіцієнта потужності тощо), теплові (вимір термопарами температури елементів СП у робочому інтервалі температур), механічні (перевірка міцності і надійності вузлів кріплення елементів СП на вібростендах) і кліматичні (перевірка СП у спеціальних камерах, які імітують агресивне середовище).

^ Упаковочні операції

Упаковка СП здійснюється відповідно до технічних вимог і спрямована на вирішення низки виробничо-організаційних питань: зберігання готової продукції на складах (з урахуванням особливостей стану приміщень, відведених згідно до виробничого процесу для цього), транспортування (з урахуванням засобів транспортування до замовника) і реалізації (вибір упаковки має бути зроблено не тільки з урахуванням функціональних, але і естетичних вимог до продукції).

Контрольні запитання

1. Контроль якості механічної обробки покриттів.

2. Контроль складання світильників.

3. Контроль світлотехнічних характеристик.

4. Принцип дії аберографа.

5. Види випробувань СП. Класифікація обладнання.

6. Світлотехнічні і інші випробування СП.

7. Основні вимоги до упаковки свтлотехнічної продукції.

Список літератури

1.Боленок В.Е. Производство электроосветительных приборов.-М.:Энергоиздат, 1981.-305 с.

2.Малов А.Н. Технология холодной штамповки. - М.:Машиностроение, 1969.-568 с.

3.Яковлев А.Д. Технология изготовления изделий из пластмасс. - Л.:Химия, 1977.-356 с.

4.Ходкевич Л.П., Леко В.К. Кварцевое стекло в производстве электровакуумных изделий. - М.:Энергоатомиздат, 1981.-88 с.

5.Айзенберг Ю.Б. Световые приборы. - М.:Энергия, 1980.-464 с.

6.Трембач В.В. Световые приборы. - М.:Высшая школа, 1990.- 462 с.

7.Мельников Ю.Ф. Светотехнические материалы. М.:Высшая школа, 1976.- 151 с.

8.Козлов В.Н. Технология производства световых приборов.-М.:Энергоатомиздат, 1991.-271 с.

9. Аппен А.А. Химия стекла.- М.:Химия, 1974.-351 с.

10.Буловский П.И. Основы построения технологического процесса сборки приборов.-М.:Оборонгиз, 1959.-247 с.

11.Волкова З.П., Хотин В.М. Технология электровакуумных материалов.-Л.:Энергия, 1972.-216 с.

12. Суворов С.Г., Суворова Н.С. Машиностроительное черчение в вопросах и ответах. Справочник.- М.:Машиностроение, 1985.-352 с.


Додаток 1.

Таблиця Д.1. Значення параметрів шорсткості поверхонь залежно від способу їх обробки і реалізації різного обладнання в межах цього способу

Види

обробки

Висота нерівностей, мкм

320

160

80

40

20

2,5

1,25

0,63

0,32

0,16

0,08

0,04

Лиття





































Кування





































Холодний прокат





































Волочіння





































Штамповка





































Слюсарна

обробка





































Сверління





































Фрезеру-вання





































Стругання





































Розгортання





































Точіння





































Підрізка торця





































Розточу-вання





































Шліфу- вання





































Поліру-вання






































Примітка: розширену інформацію стосовно способів позначення шорсткості поверхонь на кресленнях наведено в [12].


“Технологія світлотехнічного виробництва”.Частина 1. Технологія виробництва світлових приладів (конспект лекцій для студентів 4 курсу денної і заочної форм навчання спец. 7.090605 “Світлотехніка та джерела світла”).


Укладач: Гліб Олександрович Петченко


Редактор: М.З. Алябєв


План 2005, поз. 40.

____________________________________________________________

Підп. до друку __.__.05. Формат 60 х 84 1/16. Папір офісний.

Друк на ризографі. Обл.- вид. арк.5,0. Умовн.-друк. арк.4,2

Тираж 100 прим. Замовл. № _____Ціна договірна.

____________________________________________________________

61002, м. Харків, ХНАМГ, вул. Революції, 12

____________________________________________________________
Сектор оперативної поліграфії при ІОЦ ХНАМГ



1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Схожі:

Вступ iconМодуль а заняття №1 Вступ. Предмет, завдання й методи науки про мову
Кочерган М. П. Вступ до мовознавства : підручник. / М. П. Кочерган. – К. Вц „Академія”, 2008. – с. 7 – 16
Вступ iconДокументи
1. /Вступ до метаф_зики/вступ до метаф_зики Зм_ст.doc
2. /Вступ...

Вступ iconДокументи
1. /Вступ до метаф_зики/вступ до метаф_зики Зм_ст.doc
2. /Вступ...

Вступ iconГрабко В. В. Вінницький національний технічний університет Вступ
Вступ. Відомо, що в процесі експлуатації ізоляція обмоток електричних машин під дією температури втрачає свої властивості, внаслідок...
Вступ iconЗміст вступ
Вступ
Вступ iconПрограма навчальної дисципліни «Вступ до фаху»
«Вступ до фаху» є складовою циклу професійної та практичної підготовки, яка входить до навчального плану підготовки студентів напрямку...
Вступ iconРобоча програма з навчальної дисципліни " Вступ до перекладознавства " для студентів ІІ курсу інституту мов світу зі спеціальності "Прикладна лінгвістика" (заочна форма навчання)
Теоретичний курс «Вступ до перекладознавства» є частиною курсу професійно-орієнтованих дисциплін, який присвячено провідним аспектам...
Вступ iconРобоча програма з навчальної дисципліни «Вступ до перекладознавства» для студентів 2 курсу інституту мов світу зі спеціальності "Переклад" (за вимогами кредитно-трансферної системи)
Дисципліна «Вступ до перекладознавства» є частиною курсу професійно-орієнтованих обов’язкових дисциплін, який присвячено провідним...
Вступ iconКонспект лекцій з дисципліни " Вступ до спеціальності"
Конспект лекцій з дисципліни «Вступ до спеціальності» (для студентів 1 курсу спеціальності 050100 "Економіка підприємства") Авт....
Вступ iconФ. В. Стольберг конспект лекцій з дисципліни «вступ до фаху»
Конспект лекцій з дисципліни «Вступ до фаху» ( для студентів 1-го курсу денної форми навчання напряму підготовки 040106 «Екологія,...
Вступ iconРобоча програма та методичні вказівки з дисципліни " Вступ до вищої освіти" для студентів заочного факультету, які навчаються за напрямом
Навчальна дисципліна "Вступ до вищої освіти" є вибірковою (за вибором навчального закладу) І входить до циклу дисциплін професійно-практичної...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи