„затверджено
Скачати 109.86 Kb.
|
М Е Т О Д И Ч Н А В К А З І В К А до практичного заняття: „ОСНОВИ ВАЛЕОЛОГІЇ. ОЦІНКА СТАНУ ЗДОРОВ’Я ДІТЕЙ. ЗАГАЛЬНИЙ ОГЛЯД ЗДОРОВОЇ ДИТИНИ У РІЗНІ ВІКОВІ ПЕРІОДИ”
Чернівці 2008 ^ За визначенням ВООЗ, здоров'я - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань та вад розвитку. Більшість показників, за якими традиційно оцінюють стан здоров'я дітей є більше показниками нездоров'я або хвороби. Використання валеологічного підходу до оцінки стану здоров'я дітей дозволяє об'єктивно оцінити ріст та розвиток дитини. Діагностика захворювань у дітей і проблема оцінки їх загального стану - важлива і складна проблема педіатрії. Не дивлячись на велику кількість сучасних додаткових методів дослідження, як інструментальних, так і лабораторних, клінічне обстеження відіграє вирішальну роль в діагностичному алгоритмі. Тільки володіючи навичками клінічного обстеження лікар може встановити правильний діагноз не пропустивши жодної, навіть незначної ознаки захворювання. Окрім оволодіння методиками дослідження та практичними навичками, необхідно звикати до системного та ретельного обстеження дитини. ^ Ознайомитись із визначенням здоров'я за ВООЗ, основними показниками та критеріями, за якими оцінюється стан здоров'я дитини, сутністю валеологічного підходу до оцінки стану здоров'я дітей, загальною схемою клінічного обстеження дитини (І рівень засвоєння), знати загальну схему клінічного обситеження, особливості обстеження дітей різних вікових груп, поняття про групи здоров'я, методику проведення загального огляду дітей (ІІ рівень засвоєння), вміти оцінити стан здоров'я дитини за валеологічними показниками, визначити групу здоров'я, провести загальний огляд дитини (III рівень засвоєння), вміти використовуючи загальну схему клінічного обстеження та навички по сбору анамнезу провести загальний огляд дитини та визначити уражену систему (VI рівень засвоєння). ^ Студент повинен знати: загальні підходи до оцінки стану здоров'я дітей; групи здоров'я; сутність валеологічного підходу при оцінці здоров'я дітей; особливості огляду дітей різних вікових груп; послідовність загального огляду та показники, що визначаються. Студент повинен вміти: оцінити загальний стан здоров'я дитини, визначити групу здоров'я, провести загальний огляд дітей в залежності від віку. ^
^ За визначенням ВООЗ, здоров'я - це стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність захворювань та вад розвитку. Більшість показників, за якими традиційно оцінюють стан здоров'я дітей є більше показниками нездоров'я або хвороби. Використання валеологічного підходу до оцінки стану здоров'я дітей дозволяє об'єктивно оцінити ріст та розвиток дитини. Під час проведення профілактичних оглядів проводять комплексну оцінку стану здоров'я дітей. При цьому враховуються: - функціональний стан органів і систем; - резистентність і реактивність організму; - рівень і гармонійність фізичного та нервово-психічного розвитку; - наявність хронічної (в тому числі, вродженої) патології. На основі даних показників діти розділяють на 3 групи здоров'я. Кабінет здорової дитини (КЗД) являється методичним центром по питанням розвитку, виховання та охорони здоров'я дитини. У дитячих поліклініках, що обслуговують до 10 тисяч дітей, виділяється одна посада, а більше 10 тисяч дві посади фельдшерів чи медичних сестер для роботи в КЗД. Направлення в КЗД дітей першого року життя проводиться після профілактичного огляду педіатра. Медична сестра роз'яснює матері нові рекомендації педіатра і наглядно демонструє їх, використовуючи методичні матеріали кабінету. Валеологія - наука про здоров'я та здоровий спосіб життя. Етимологічно термін "валеологія" якраз і означає "наука про здоров'я". Крім етимологічного, можна дати й змістовне тлумачення валеології як науки. Валеологія - це галузь відносно автономна, стосується саме наукових знань про формування, збереження, зміцнення, відновлення й передання наступним поколінням здоров'я. ^ І. Опитування: • Скарги • Історія теперішнього захворювання • Історія життя II. Об'єктивне дослідження: Загальний огляд Визначення стану важкості Оцінка фізичного розвитку Оцінка психомоторного розвитку Оцінка біологічного віку Обстеження органів та систем: - нервова система - покриви тіла - кісткова та м'язова система - дихальна система - серцево-судинна система - шлунково-кишковий тракт - видільна система - статева система III. Спеціальні методи дослідження: Лабораторні методи Інструментальні методи ^ При обстеженні дитини необхідно пам'ятати три обов'язкові умови:
Загальний огляд часто є джерелом для діагностики різних захворювань. При цьому визначають: стан свідомості, положення у ліжку, вираз обличчя, реакція на оточуючих. Свідомість дитини може бути не порушена та порушена. Розрізняють декілька ступенів порушення свідомості: 1. Коматозний стан (кома) - повна втрата свідомості. 2. Сопорозний стан 3. Ступор 4. Збудження, маячення, галюцинації Положення у ліжку може бути активним, пасивним та вимушеним. Активне положення визначають коли дитина вільно пересувається, активна, це положення хворого яке він може змінювати залежно від власних потреб (Майданник В.Г.). При пасивному положенні дитина лежить під дією сили тяжіння. Вимушене положення визначається тоді, коли дитина намагається прийняти таке положення, при якому легше переносити хворобу. Вимушене положення може бути різноманітним. При підвищенні внутрішньочерепного тиску (менінгіт, менінгеальний синдром) дитина лежить на боці, ноги згинає у колінних суглобах та прижимає їх до черева, голову запрокидує назад завдяки ригідності м'язів потилиці. При захворюваннях нижніх дихальних шляхів -пневмонії, плеврити тощо дитина займає положення на боці, відповідному половині ураження. Під час нападу бронхіальної астми дитина як правило сидить, тримаючись руками за спинку стільця або поклавши їх на коліна. Таке положення допомагає включати допоміжну дихальну мускулатуру в акт дихання, тим самим полегшуючи його. При гострих захворюваннях черевної порожнини (гострий апендицит, гострий мезаденіт, гострий перитоніт) діти часто лежать із ногою, зігнутою у кульшовому та колінному суглобах, що зменшує біль. При уроджених вадах серцево-судинної системи в стадії декомпенсації хвора дитина намагається зайняти напівсидячи положення, що зменшує задишку. ^ може бути спокійним, жвавим. Іноді за виразом обличчя вдається визначити важкість захворювання (гострий перитоніт, уремія, сепсис тощо). У випадку гострого запалення очеревини (перитоніт) Визначають також реакцію дитини на контакт з оточуючими, на огляд лікаря, на близьких, настрій дитини (спокійний, піднесений, збуджений тощо), цікавість до іграшок, швидкість відповіді на запитання. Оцінюють аномалії розвитку та стигми дизембріогенезу (клініко-морфологічне обстеження). Велика кількість різноманітних спадкових синдромів та уроджених вад розвитку характеризується поєднанням окремих ознак. За „Методичними рекомендаціями для проведення клініко-морфологічного дослідження у родинах із спадковими синдромами (1986)" ознаки розділяються на три групи:
Як правило той чи інший синдром має від 1-2 до 5 (рідко більше) відповідних ознак. Задача лікаря заключається у тому, щоб побачити дані аномалії та правильно їх інтерпретувати. ^ Загальний огляд новонароджених проводять або на заповивальному столику або в кувезі. Огляд здорових новонароджених у пологову залі проводять як правило після проведення туалету дитини. Температура у приміщенні повинна бути 24-26 градусів за Цельсієм, за повивальний столик підігрітий (оптимально використовуючи джерело променевого тепла). Дитина повинна бути сухою. Огляд дитини у палаті новонароджених або у палаті сумісного перебування матері та дитини проводять при температурі не менше 22 градусів за Цельсієм, не раніше ніж через 30 хвилин після годування. Обстеження новонародженого бажано проводити при природному освітленні, що сприяє правильній оцінці кольору шкірних покривів. При загальному огляді новонародженого оцінюють: стан свідомості, позу, вираз обличчя, крик, рухову активність, реакцію на огляд. Свідомість новонароджених дітей оцінюється так само, як і дітей старшого віку. ^ для здорового новонародженого характерне посилення тонусу м'язів-згиначів, що обумовлює позу флексії, яку ще називають ембріональною позою: головка приведена до грудей, ручки зігнуті у ліктьових суглобах та приведені до грудної клітки, пальці зібрані у кулачки, ноги зігнуті у колінних та кульшових суглобах. Патологічні пози: - поза „жабеня" - ручки мляво лежать біля тулуба, ноги знаходяться на поверхні за повивального столика та зігнуті у колінних суглобах. Ця поза є фізіологічною для глибоко недоношених дітей. У доношених вона може свідчити про різке зниження м'язового тонусу, виникає при внутрішньочерепних кровотечах, ураженні спинного мозку, важких соматичних захворюваннях тощо. - поза опистотонусу - голова закинута завдяки ригідності потиличних м'язів, руки витягнуті впродовж тулуба, кисті зажаті у кулачки, ніжки розігнуті у колінних суглобах та перехрещені на рівні нижньої третини голенів. Ця поза пов'язана із різким збільшенням тонусу м'язів-екстензорів. Спостерігається при гнійних менігітах, субарахноїдальних крововиливах, білі рубінової енцефалопатії тощо. - поза „фехтувальника" - голівка повернена обличчям до плеча, рука та нога з цього ж боку знаходяться у розгинальному положенні, причому рука відведена у бік. Інша рука відведена у плечовому та зігнута у ліктьовому суглобі, а нога дещо відведена у кульшовому та зігнута у колінному суглобі. Така поза зустрічається при внутрішньочерепній пологовій травмі. - поза із запрокинутою головою, ножки зігнуті у колінних та кульшових суглобах та приведені до черева. Ця поза свідчить про гнійні менінгіти. - асиметричні пози - за гемітипом, за монотипом, за типом параплегії - характерні для уражень спинного мозку тощо. Для здорової доношеної новонародженої дитини характерний спокійний вираз обличчя, жива міміка. Незадоволений, „хворобливий" вираз обличчя є характерний для багатьох захворювань. Субарахноїдальні захворювання та гіпоксію головного мозку супроводжує неспокійний, „наляканий" вираз обличчя. Для дітей із субдуральними гематомами, міліарною енцефалопатією характерний гіпомімічний, „маскоподібний" вираз обличчя. Крик дитини оцінюється як за силою, так і за тривалістю. Здоровий доношений новонароджений часто на початок огляду реагує гучним емоціональним криком. У глибоко недоношених дітей крик може бути слабким або відсутнім. Відсутність крику у доношених (афонія) може спостерігатись в результаті проведення реанімаційних міропріємств, ураження центральної нервової системи або важкого соматичного захворювання. Подразливий „мозковий" крик супроводжує підвищення внутрішньочерепного тиску. Гнусавий крик говорить про пошкодження каудальної групи черепно-мозкових шляхів. Високочастотний крик є характерним для гіпомагнійємій та гіпокальціємій. Тривалість крику здорової дитини адекватна дії подразника (голод, тактильні, больові подразнення тощо), після усунення причини крик зникає. При синдромі гі-перзбудливості такого не спостерігається. Для рухової активності здорової новонародженої дитини характерні рухи некоординовані, атетозоподібні. Рухова активність у хворих новонароджених нерідко змінена. Її послаблення визначається при ураження центральної нервової системи, важких соматичних захворювань, на тлі низького або підвищеного м’язового тонусу. Реакція на огляд лікарем у здорового новонародженого не повинна викликати патологічних симптомів. ^ : 1. Визначення здоров’я. 2. Поняття про валеологію як науку. 3. Методи збереження здоров’я. 4. Групи здоров’я. 5. Загальна схема огляду дитини. 6. Особливості огляду дитини в різні вікові періоди (новонародженості, грудний вік, дошкільний, шкільний). 6.Література Навчальна: Обов'язкова: 1. Ріст і розвиток дитини / за ред. Ю.М.Нечитайла.- Чернівці, 2003.- 64 с. 2. Чеботарьова В.Д., Майданник В.Г. Пропедевтична педіатрія. - К., 1999. - 578 с. 3. Мазурин A.B., Воронцов И.В. Пропедевтика детских болезней.- СПб.: Фолиант, 2000. - 928 с. Додаткова: 1. Майданних В.Г. Основи клінічної діагностики в педіатрії.- К., 1998.- 213с. 2. Наказ МОЗ України №149 від 20.03.2008 «Про затвердження Клінічного протоколу медичного догляду за здоровою дитиною віком до 3 років» 3. Особливості та семіотика захворювань дитячого віку / За ред. І.С. Сміяна, В.Г.Майданника. - Тернопіль-Київ, 1999.- 146 с. 4. Майданник В.Г., Дадакіна М.А. Діагностика порушень фізичного та психічного розвитку дітей.- К., 1995.-124 с. Наукова 1. Нечитайло Ю.М.Антропометрія та антропометричні стандарти у дітей. - Чернівці, БДМА, 1999.- 144 с. Методична 1. Нечитайло Ю.М., Фокіна С.Є. Методичні вказівки до практичних занять з пропедевтики дитячих хвороб для студентів III курсу з медичного факультету (спеціальність „медична психологія"). - Чернівці, 2003. - 19 с. Підготував методичну вказівку доцент Безрук В.В. Рецензія позитивна доцент Шкробанець І.Д. |
