Міністерство освіти І науки, молоді та спорту України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
Скачати 241.86 Kb.
|
|
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича ЗАТВЕРДЖУЮ Ректор С.В.Мельничук «___» 2012 р. ПРОГРАМА ФАХОВОГО ІСПИТУ для вступників на освітньо-кваліфікаційний рівень «Магістр" (повна форма навчання) спеціальність 8.02030101 - Філософія Схвалено Вченою радою філософсько-теологічного факультету Протокол № 6 від "25" січня 2012 р. Голова ради проф. Балух В.О Чернівці 2012 ^ ТЕМА 1. Історія філософії як наука та основні етапи її розвитку. Для чого необхідно вивчати історію філософії. Становлення та розвиток історико-філософських досліджень. Історія філософії як наука та її завдання. ^ Історичні умови становлення філософії як форми суспільної свідомості. Паростки наукових знань та зародження філософської думки у Стародавньому Вавилоні. Наукові знання та перші спроби філософського осмислення людини і світу в Стародавньому Єгипті. ^ Історичні умови і духовні передумови становлення філософської думки у Стародавньому Китаї. Соціально-етична філософія Кон-фу-цзи (Конфуція). Вчення послідовників Конфуція: Мен-цзи і Сюнь-цзи. Загальна характеристика вчення легістів (законників) і моїстів. Філософія даосизму. ^ Історичні умови виникнення та розвитку філософії в Стародавній Індії. Основні світоглядні питання у текстах Вед.. Філософія Джайнізму. Філософія і практика Буддизму. Даршани як форма класичної філософської думки (локаята, санкхья, йога, ньяя, вайшешика, веданта, міманса). ^ Історичні умови формування філософії в Стародавній Греції. Гомерівський епос і теологічні уявлення Гесіода. Перші мудреці. ТЕМА 6. Іонійська філософія. Поняття та історичні умови формування іонійської філософії. Філософія мілетської школи (Фалес, Анаксимандр, Анаксімен). Філософія Геракліта Ефеського. ТЕМА 7. Італійська філософія. Поняття та історичні умови винекнення італійської філософії. Піфагор та його школа. Філософія Ксенофана. Елейська школа (Парменід, Зенон, Меліс). ТЕМА 8. Філософія Стародавньої Греції у 5 ст. до н.е. Історичні умови та особливисті філософської думки Греції у 5 ст. до н.е. Філософські погляди Емпедокла. Початок філософії в Афінах. Анаксагор. ^ Історичні умови зародження класичної грецької філософії. Витоки та смисл античного атомізму. Левкіп. Учення Демокріта про атоми та порожнечу. Детермінізм. Космогонія та космологія Демокріта. Психологія та теорія пізнання Демокріта. Людина і суспільство. Мораль і релігія. ^ Загальна характеристика філософії софістів. Старші софісти: Протагор, Горгій, Гіппій. Продік. Антифонт. Молодші софісти: Алкідам, Трасімах, Крітій, Каллікл. Критика софістики Платоном і Аристотелем. ^ Життя Сократа. Покликання Сократа. Демон Сократа. Предмет філософії за Сократом. Метод іронії Сократа. Маєвтика. Індукція. Сократ і Кініки. Антисфен, Кратет Фіванський. Гіппархія і Метрокл, Філіск, Біон Борисфенський. Софізми Евбуліда. Діодор Кронос. Стільпон. Федон. Менедем Еритрейський. ^ Життя і праці Платона. Ідеалізм Платона. Ідеальний світ. Ідеї. Гносеологічні, онтологічні й семантичні корені вчення Платона. Матерія. Світ речей. Відношення речей і ідей. Душа космосу. Бог. Фізика Платона. Телеологія. Розум – деміург. Космічна психологія. Тіло і душа. Метемпсихоз. Ерос. Гносеологія. Чуттєве пізнання. Анамнезис. Діалектика (логіка). Політика. Сутність і походження держави. Апологія нерівності. Охоронці. Комунізм Платона. Філософи – правителі. Естетика. ^ Життя Аристотеля. Праці. Трактати. “Метафізика”. Онтологія Аристотеля. Предмет філософії. Тотожність, відмінність, протилежність, суперечність. Основний закон буття. Буття і небуття. Сутнє і сутність. Формальна причина. Метафізичність сутності. Матерія. Матеріальна причина. Можливість і дійсність. Ентелехія і телеологія. Рушійна причина. Чотири первні, або вищі причини. Теологія. Аристотель як історик філософії. Критика теорії ідей. Фізика і її предмет. Телеологія в природі. Фізична догма Аристотеля. Космологія. Життя та його походження. Класифікація тварин. Біологічні відкриття. Психологія. Визначення душі. Види душ. Душа і тіло. Розумна душа. Гносеологія. Спростування скептицизму та суб’єктивного ідеалізму. Основна проблема гносеології. Види знання. Чуттєва сходинка пізнання. Проблема вторинних якостей. Роль Аристотеля в логіці. Етика. Моральність як набута якість душі. Структура душі і види чеснот. Досягнення доброчесності і роль знання. Зв’язок етики і політики. Соціально – політичні погляди. Метод політики як науки. Держава і її структура. Проблема рабства. ^
^ ТЕМА 1. Особливості філософської думки середніх віків. Витоки середньовічної філософії. Трансформація змісту базових філософських категорій у семантичному полі християнства. Порівняльний аналіз змісту поняття logos у Філона Олександрійського та у Іоана Богослова. Взаємодія етичних аспектів християнської філософії з питаннями онтології, гносеології та праксеології. Св. Климент, єпископ Римський; Св. Ігнатій Богоносець; єп. Антіохійський. Вчення дванадцяти апостолів «Дідахи». Послання Варнави. «Пастир» Єрма. Філософсько-теологічні погляди Аристида, Афінагора, Св. Мученика Іустина Філософа. Боротьба Церкви з гностицизмом. ^ Історичний, соціокультурний і світоглядний контекст висловлень богословів. Філософія Тертуліана. Філософський і богословський зміст принципу «Вірю, тому що абсурдно». Невідповідність поглядів Тертуліана ідеалам і нормам християнства. Св. Кіпріан, єп. Карфагенський. Християнська наука у Антіохійській та Олександрійській школах. Климент Олександрійський. Роль Орігена у формуванні християнської науки. Св. Діонісій Олександрійський. Св. Григорій Чудотворець (Неокесарійський). Розвиток філософської думки у перші три століття. ^ Св. Афанасій Великий. Св. Василій Великий. Св. Григорій Богослов. Св.Григорій Нісський. Св Іоан Златоустий. Догмат спокутування, істина троїчної єдиностутності, правило віри, шляхи богопізнання, таїна спасіння. Св. Амвросій Медіоланський. Блаж. Ієронім Стридонський. Блаж. Августин Іппоніський. «Золотий вік» середньовічної філософії. Герменевтика, філософія історії, онтологія та антропологія святих отців. ^ Історичні умови формування філософії арабомовних країн. Філософія Аль-Кінді. Філософія Аль-Фарабі. Філософія Ібн-Сіни. Культура і філософія в мусульманській Іспанії. Ібн-Рошд. Єврейська філософія середньовіччя. Ібн-Гібероль та Маймонід. ^ Філософські погляди Боеція. Вчення про універсалії. Історичні умови формування схоластичної філософії у VI-X ст. Схоластичний реалізм Ансельма Кентерберійського. «Онтологічний доказ» буття Бога. Початок протистояння реалізму та номіналізму. І.Росцелін. Проблема віри та розуму у вченні Абеляра. Проблема універсалій У Абеляра. Діалектика. Історичні умови розвитку схоластики в ХІІІ-ХІVст. Латинський аверроїзм. Сігер Брабантський. Містична філософія Бонавентури. Оксфордська школа. Роджер Бекон. Життя та творчість Т.Аквінського. Метафізика Аквіната. Проблема співвідношення віри та розуму. Містична філософія М.Екхарта. Містична філософія Якоба Беме. Філософія Д.Скота. Філософія У.Оккама. ^ Поняття «Ренесансу». Гуманізм і реформація. Основні напрями Ренесансу. Лоренцо Валла. Марсіліо Фічіно. Онтологія М.Кузанського. ^
^ ТЕМА 1. Становлення філософської парадигми Нового часу. Соціально-економічні передумови формування новочасного мислення. Поняття наукової революції. Становлення наукової картини світу. Наукова програма Ньютона. Коперніканська революція в астрономії. Формування нового типу знання. Ґенеза нової ідеї універсальності науки. Математизація природи Галілеєм. Радикалізація сумніву, формування парадигми філософського мислення “cogito”. Емпіризм, сенсуалізм і раціоналізм у філософії Нового часу. ^ Ф.Бекон як перший філософ-емпірик Нового часу. Критика Ф.Беконом схоластичної науки і філософії. Практичні завдання філософії та науки („Велике відновлення наук”, “Новий органон”). Вчення про індуктивний метод. „Ідоли” розуму. Вчення про матерію та форми. Соціально-політичні погляди. Картезіанський радикальний поворот до „Я”. Принцип універсального сумніву. Природа людського розуму. Доведення існування та роль Бога у філософії Декарта. Проблема істини та облуди. Душа і тіло. Вчення про метод. Проблема людини. Наукова програма Декарта. ^ Гносеологія, концепція знання та мови Т.Гоббса. Вчення про природу, людину та Бога. Соціально-політичні погляди. Людина в догромадянському суспільстві. Природний закон і природні права людини. Вчення про державу. Політичні права та свободи. Критика Локком теорії вроджених ідей. Учення Дж. Локка про ідеї. Характеристика первинних і вторинних якостей. Пізнання та його можливості. Вірогідність і віра. Субстанція та універсалії. Морально-політична доктрина. Релігія. Вплив ідей Локка на подальший розвиток філософії. ^ Вчення Б.Спінози про субстанцію та її атрибути. Пантеїзм. Гносеологічна концепція. Принцип детермінізму. Проблема дива, закономірності та фаталізму. Сутність людини. Проблема співвідношення душі й тіла. Афекти. Моральний ідеал. Концепція релігії та держави. Співвідношення метафізики і конкретних наук у вченні Г.Ляйбніца. Вчення про монади. Поняття наперед установленої гармонії. Теодицея. Принципи раціоналістичної методології. Істини розуму та істини факту. Теорія пізнання. Проблема людини та її доля. ^ Сутність суб’єктивного ідеалізму Дж.Берклі. Вчення про ідеї. Критика ідей матеріальної субстанції. Бог і закони природи. Д.Юм про структуру чуттєвого досвіду. Теорія асоціації ідей. Вчення про причиновість. Скептицизм і агностицизм Юма. Соціально-етичне вчення Юма. ^ Поняття Просвітництва. Просвітники про значення розуму та їх критика метафізичних систем. Критика „позитивних релігій”. Розум і природне право. П.Бейль як попередник Просвітництва. Захист деїзму Вольтером. Критика вчення Паскаля та Ляйбніца. Учення про віротерпимість. Оцінка Ш. Монтеск’є значення наук. Учення про розподіл влад. Учення Руссо про суспільний договір та суверенітет народу. ^
^ ТЕМА 1. Предмет курсу „німецька класична філософія”. Загальна характеристика німецької класичної філософії. Історичні умови становлення та розвитку німецької класичної філософії. ТЕМА 2. Філософія німецького просвітництва. Філософія німецького Просвітництва. Система філософії Хр. Вольфа. Творчість Е.Лессінга. Філософія І. Гердера. ^ Докритичний період творчості. Вихідні принципи „Критики чистого розуму”. Трансцендентальна естетика. Трансцендентальна аналітика. Трансцендентальна діалектика. Основні проблеми етики Канта. Естетична концепція. Антропологічна доктрина. Релігія, її виникнення та соціальна значимість. ^ Вихідні принципи філософії Фіхте. Вчення про науку. Етико-соціальна філософія. Ранній період творчості. Філософія тотожності. ^ Шлях від ідей „народної релігії” до „Феноменології духу”. Основні проблеми „Феноменології духу”. Наука логіки. Методологічні принципи побудови системи. Вчення про буття, якість, кількість, міру, сутність, сутність, явище, дійсність, поняття. Натурфілософія. Філософія духу. Суб’єктивний дух, антропологія, феноменологія, психологія. Об’єктивний дух, абстрактне право, мораль, моральність. Громадянське суспільство і держава. Абсолютний дух, мистецтво, релігія, філософія. ТЕМА 7. Філософія Л.Фойєрбаха. Антропологічний матеріалізм. Етичні й соціально-політичні погляди. ^
^ ТЕМА 1. Предмет онтології. Проблема буття в історії філософії та в контексті сучасних парадигм філософування. Філософія. Метафізика. Онтологія. Основні поняття й категорії онтології. Парадигми філософського мислення. Антропологізація онтологічних концепцій. Екзистенціально-життєва визначеність буття, або людиномірність проблеми буття. Структура та мета курсу. ^ Проблема буття як визначальна тема парадигми “on he on”. Парменідівська теза „буття є, небуття немає". Теорія ідей Платона як онтологія. Подолання платонівського дуалізму Аристотелем: матерія, форма, рух, ентелехія, першорушій, буття, сутність, сутнє. Проблема загального й окремого. Актуальне й потенційне. Ієрархічність буття у філософії неоплатоніків: одно, нус, душа, еманація. Теоцентризм та ієрархічність буття в середньовічній філософії. Дискусії про універсалії, номіналізм і реалізм. Буття як благо, досконалість, істина. Буття як природа. Матерія і мислення як вихідні форми буття. Природа як субстанція буття. Атрибути і модуси як рівні буття. Пантеїзм Спінози. Мислення як буття і логіка як онтологія у філософії Гегеля. Наука логіки: вчення про буття. Критична онтологія М.Гартмана. Наївність традиційної метафізики і нова онтологія. Реальний світ і його шари. ^ Онтологія свідомості в контексті парадигми “cogito”. Картезіанське “cogito” і принцип універсального сумніву. Тілесна і духовна субстанції. Кант і критика класичної метафізики. Онтологічний смисл „Критики чистого розуму” Канта. Свідомість у феноменології Е.Гуссерля. Інтенційність свідомості. Ейдетична інтуїція. Очевидність. Аподиктичне й неаподиктичне знання. Настанови свідомості: природна та феноменологічна. Трансендентальне ego, noesis, noema. Конституювання. Просторові та часові горизонти сприйняття. Актуальність і потенційність інтенційного життя. Світ як феномен. Життєвий світ (Lebenswelt). Онтологія свідомості М.К.Мамардашвілі. ^ Людиномірність проблеми буття, осягнення буття через переживання, розуміння, інтуїцію. Буття як становлення й життя у філософії Ф.Ніцше. Метафізичне значення ніцшеанської тези “Бог мертвий”. Концепція вічного повернення. Життя як воля до влади. Онтологічне визначення буття М.Гайдеггера. Феноменологія та феноменологічна герменевтика як метод онтології. Буття і ніщо. Фундаментальна онтологія як учення про наявне буття Dasein. Онтологія Гайдеггера після повороту (Kehre). Феноменологічна онтологія Ж.П.Сартра. Феномен буття і буття феномену. Інтенційність та трансфеноменальність свідомості Проблема ніщо. Свобода як буття свідомості. Сутність і існування. Проблема трансценденції у філософії К.Ясперса. Прояснення буття через трансцендування. ^ Буття натуральне і буття культури. Поняття культури. Норми, цінності, твори, речі. Аффірмація. Буття й небуття у культурі. Буття як проблема сучасності. Філософія культури О.Шпенглера. Космічне і мікрокосм. Факти й істини. “Поняття високої культури”. Прасимвол, доля, душа культури. ^
^ ТЕМА 1. Предмет сучасної філософської антропології. Поняття “філософської антропології”. Парадигми новітньої філософської антропології в контексті антропологічних парадигм історії філософії. Проблема антропоцентризму в філософії. Онтологічний, гносеологічний та аксіологічний параметри формування філософської антропології. Методологічне обґрунтування філософської антропології. Принцип пріоритетності людини в теоретичному та практичному освоєнні дійсності. Методичні засоби філософської антропології. Принцип антропологічної редукції. Принцип антропологічної інтерпретації. Принцип відкритого питання. ^ Романтизм як явище пізньовікторіанської епохи. Актуальність романтизму в контексті романтично-екзистенційної ментальності українського народу. Формування класичного романтизму. Йєнська школа романтиків. Романтизм як реакція на абсолютизований раціоналістичний принцип німецької класичної філософії. Особливості романтичного стилю: іронічність, фрагментарність, амбівалентність, антиісторизм. Український романтизм, причини його формування та особливості літературно-філософського прояву. Неороматизм у філософії культури О.Шпенглера. Трансформація класичного романтизму в неоромантизмі Шпенглера. ^ “Філософія життя” як напрям у сучасній західній філософії. Філософія “вселенського песимізму” А.Шопенгауера. Волюнтаризм як реакція на раціоналізм німецької класичної філософії. Поняття “волі” як визначального онтологічного та гносеологічного принципу. Концепція “вселенського песимізму“. Морально-етичне вчення Шопенгауера. Ф.Ніцше – основоположник новітньої філософської антропології. Метафізичне, культурологічне, гносеологічне та соціальне значення ніцшеанської тези “Бог мертвий“. Проблеми нігілізму, переоцінки цінностей, волі до влади, вічного повернення та людини як Надлюдини. Морально-етичне вчення Ніцше. ^ Поняття «екзистенціалізму». Роль екзистенціалізму в формуванні західного громадянського суспільства. Екзистенційно-романтична ментальність українського народу. Нігілізм і «бездомність» людини. Феноменологічний і герменевтичний методи антропології М.Гайдеггера. Буття людини та її онтологічна структура. Релігійний та атеїстичний варіанти екзистенціалізму. Екзистенціалізм як гуманізм. Проблема екзистенційної ситуації. Екзистенційний вимір часу. Людина як проект. Поняття «турботи» як відповідальності людини за її буття і буття світу. Проблема свободи. Свобода як «сваволя». Проблема людського існування на межі буття і ніщо. Феномен самогубства в екзистенційному вимірі. ^ Філософська антропологія в широкому та вузькому значеннях. Соціальні та ідейно-теоретичні передумови формування філософської антропології. Проблема предмета філософської антропології як концепції всеохоплючої реальності людського існування. Основоположні вчення Шелера та Плеснера. Герменевтичні та екзистенційні витоки антропологічних вчень. Біологічний варіант філософської антропології. Людина з погляду самого буття людини. Співвідношення біологічного та культурного чинників людського існування. Функціоналістський варіант філософської антропології. Пізнання сутності людини в контексті людської діяльності. Символічні структури людського буття. Символіка інтуїтивних форм людського життя. Соціально-ідеологічне підґрунтя функціоналістської філософської антропології. ^ Генезис, розвиток і програма франкфуртської школи. Т.Адорно і його “Негативна діалектика”. “Діалектика Просвітництва” Т.Адорно та М.Хоркхаймера. Г.Маркузе і “велика відмова”. Проблема “нерепресивної цивілізації”. Вивільнений ерос. Одномірна людина. Соціальна проекція неофрейдизму. Загальна характеристика неофрейдизму. Проблема людської деструктивності в психоаналізі Е.Фромма. Біофілія і некрофілія. Амбівалентна природа людської свободи. Існування людини як способу втечі від свободи. Морально-етичне вчення Фромма. Педагогічні та правові аспекти психоаналітичного вчення Фромма. ^ Персоналізм як напрям у сучасній західній антропології. Особистість як первинна творча реальність і вища духовна цінність. Соціокультурні причини персоналістського світогляду. Французький та американський варіант персоналізму. Французьський персоналізм. Людська особистість і особистість вселенська. Особистість як вид “життєвого пориву”, духовної енергії божественного походження. Ірраціоналістична гносеологія французького персоналізму. “Персоналістський маніфест” Мун’є. Персоналістський синтез марксизму з екзистенціалізмом. Американський персоналізм. Формування персоналізму в руслі вчень Берклі та Лейбніца. Релігійне обгрунтування персоналістського світогляду. Етика американських персоналістів. Соціальна позиція американських персоналістів. Особистість як вища сутність демократії. ^ Поняття структури в етнології. Мова і спорідненість. Структурний аналіз у лінгвістиці та в антропології. Мова й суспільство. Лінгвістика й антропологія. Структура соціальної організації. Поняття архаїзму в етнології. Соціальні структури і проблема дуальних організацій. Структурна антропологія в мистецтві та релігії. Дієвість символів. Структура міфів. Структура і діалектика. Художній феномен роздвоєння зображення в мистецтві. ^ 1.Аббаньяно Н. Экзистенция как свобода //Вопр. философии, 1992. №8. – с.145-157. 2.Агацци Э. Человек как предмет философии //Вопр. философии – 1989. – № 2. – с.24-34. 3.Адорно Т. К логике социальных наук //Вопр. философии, 1992. – №10. – с.76-86. 4.Берковський Н.Я. О романтизме и его первоосновах //Проблемы романтизма : Сб. Статей . – Т.2. – М., 1971 . 5.Бубер М. Проблема человека //Филос. науки. – 1992. – № 3. – с.65-82. 7.Возняк Т. “Народження трагедії з духу музики” та “Лісова пісня”.Слово – музика – мовчання //Сучасність. – 1992. – №2. – с. 107-112 9.Давыдов Ю.Н. О.Шпенглер и судьбы европейського романтизма //Проблемы романтизма: Сб. статей. – т. 2. – М., 1971. 12.Камю А. Миф про Сизифа //Сумерки богов . – М., 1990. – с. 319-344. 13.Кассирер Э. Опыт о человеке. Введение в философию человеческой культуры //Филос.науки. – 1991. – №7. 17.Леві-Строс К. Структурна антропологія. – К., 2000. – с. 34-57, 325-360. 18.Маркузе Г. Эрос и цивилизация. – К.: “ИСА” 1995. 20.Мунье Э. Персонализм. – М., 1993. 21.Ницше Ф. Соч. В 2-х т. – М., 1990. 22.Ницше Ф. Так казав Заратустра . – К., 1993. 23.Ницше Ф. По ту сторону добра и зла //Вопр. филос. 1989. – №5 . – с.122-149. 25.Персоналізм //Буржуазная философия ХХ века. – М., 1974. – с.259-290. 26.Плеснер Г. Ступени органического и человек //Проблема человека в западной философии. – М., 1988. – с. 96-151. 28.Рикер П. Человек как предмет философии //Вопр. философии. – 1989. – № 2. – с.41-50. 29.Руткевич А.М. «Анатомия деструктивности» Э.Фромма //Вопросы философии. – 1991. №9. с. 161-170. 32.Сартр Ж.П. Экзистенциализм – это гуманизм //Сумерки богов. – М., 1990. – с. 222-318. 33.Современная буржуазная философия . – М., 1978. 34.Социальная философия и философская антропология. – М., 1995. 36.Фромм Э. Ситуация человека – ключ к гуманистическому психоанализу //Проблема человека в западной философии. – М.. 1988. 38.Фромм Э. Иметь или быть? – М., 1992. 40.Хабермас Ю. Понятие индивидуальности. //Вопросы философии. – 89. – №2. – С.3. 41.Хайдеггер М. Европейский нигилизм //Проблема человека в западной философии . – М., 1988. 43.Хайдеггер М. Письмо о гуманизме //Проблема человека в западной философии. – М., 1988. 44.Хайдеггер М. Слова Ницше “Бог мертв” //Вопр.философии. – 1990. – № 7. – С.143-176. 46.Шелер М. Положение человека в космосе //Проблема человека в западной философии. – М., 1988. – С.31-95. 50.Шопенгауэр А. Понятие воли //А.Шопенгауэр. Избр. произведения. – М., 1992 . – С. 41-62. 51.Шпенглер О.Закат Европы. – т.1. – М., 1993. – т.2. – М., 1998. 52.Ясперс К. Ницше и христианство. – Москва: МЕДИУМ, 1994. 53.Ясперс К. Ніцше. Підхід до осягнення //Всесвіт, 1997. – № 7. Критерії оцінювання знань абітурієнтів під час проведення комплексного фахового іспиту з філософії для вступу на філософсько-теологічний факультет ЧНУ для здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Магістр» Абітурієнт отримує білет, у якому є три теоретичні завдання. Після підготовки відбувається усна бесіда абітурієнта з членами комісії. Члени комісії оцінюють відповідь абітурієнта за 200-бальною шкалою. ^ абітурієнт одержує, коли дає вичерпно повні відповіді на сформульовані в білеті та додаткові питання, демонструє глибоке розуміння змісту ключових філософських понять і категорій, всебічно характеризує головні історичні етапи розвитку світової та української філософської думки, суть і проблематику філософських учень, шкіл, течій і напрямів, адекватно відтворює зміст основних тем нормативних курсів і спецкурсів, обізнаний не тільки з основною, а й додатковою літературою з відповідної проблематики, вільно трактує тексти першоджерел, уміє дискутувати, критично оцінюючи різні погляди на певну філософську проблему. ^ абітурієнт отримує за повні відповіді на поставленні питання, розуміння змісту використовуваних філософських понять і категорій, адекватну характеристику провідних філософських учень, шкіл, течій і напрямів, знання суті філософських концептів, добру обізнаність у спеціальній філософській літературі, вміння аналізувати і коментувати першоджерела, проте недостатньо переконливо демонструє та захищає власну позицію з тих або тих актуальних проблем філософії, що не знайшли ще свого загальновизнаного розв'язання. ^ виставляється абітурієнту за відповідь, яка свідчить, що він у цілому розуміє зміст основних філософських понять і категорій, уміє характеризувати специфіку провідних філософських учень, шкіл, течій і напрямів, але при цьому не знає деталей, не конкретизує загальних тверджень, недостатньо обізнаний з літературою з відповідної проблематики, не вміє аналізувати теоретичні першоджерела, непереконливо формулює власну позицію, порівнюючи різні суперечливі концепції та розкриваючи дискусійні проблеми філософії. ^ абітурієнт отримує у випадку, якщо він невпевнено визначає зміст філософських понять і категорій, поверхово характеризує провідні філософські вчення, школи, течії, напрями, незадовільно виявляє суть основних філософських ідей, недостатньо обізнаний з рекомендованою літературою, не вміє аналізувати першоджерела, аргументувати висловлені твердження. Екзаменаційних білет на комплексному фаховому іспиті з філософії складається з трьох теоретичних питань. Перші два оцінюються максимально в 65 балів, третє запитання - в 70 балів. Максимальна загальна сума балів, яку може отримати студент на фаховому іспиті становить 200 балів. Схвалено на засіданні кафедри філософії Протокол № 6 від «25» січня 2012р. Декан філософсько – теологічного факультету проф. Балух В.О. |
