Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій icon

Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій




НазваХарківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій
Сторінка5/6
Дата07.06.2012
Розмір0.96 Mb.
ТипКурс лекцій
1   2   3   4   5   6

^ Области применения трехмерной графики

Существует много областей применения трехмерной графики. В частности, это архитектурное проектирование и проектирование интерьеров. К области автоматизированного проектирования (Computer Aided Design-CAD) относятся также применения ЗD-графики в целях синтеза внешнего вида сложных отливок, деталей, изготовляемых методами штамповки, токарных и фрезерных операций, визуального облика проектируемых автомобилей, катеров самолетов и т. п. Создание трехмерных образов деталей и конструкции - хотя и непростая в целом, но все же менее трудоемкая задача, чем изготовление масштабных или полноразмерных макетов таких объектов.


^ Компьютерное проектирование

3D-графика поможет в случаях, когда требуется встроить воображаемый сюжет в изображение реального мира. Такая ситуация типична для задач архитектурного проектирования. Одно дело - разглядывать чертеж будущего здания на листе ватмана, и совсем другое дело - видеть зримый трехмерный образ этого здания на фоне реальной застройки с учетом естественного или электрического освещения и теней. 3D-графика устранит необходимость создания макета и обеспечивает гибкие возможности изображения сцены для любых погодных условий и под любым углом зрения. Воображаемый объект встраивается в реальный фон. Такой способ использования ЗD-графики применяют, например, для создания виртуальных фрагментов городской среды

30-графика поможет вам сравнительно быстро и без особых затрат решить задачи, относящиеся к области проектирования интерьеров. «Перемещаясь» в виртуальных пространствах, вы можете приблизиться к каждому элементу и рассмотреть его во всех подробностях.

ЗD Studio МАХ 3.0 – считается одной из лучших и наиболее популярных программ для моделирования пространственных объектов или, как ее еще называют, ЗD -графики (от слов «3-dimention» т. е. «трехмерный»).

ЗАМЕЧАНИЕ Для решения задач архитектурного проектирования и конструирования интерьеров выпускается специальная разновидность программы 3D Studio, именуемая 3D Studio VIZ


^ Рис. 2. Примеры трехмерных интерьеров проектируемых помещений, выполненных с применением программ компьютерной графики.

Рекомендуемая литература: Петерсон М. Эффективная работа с 3D Studio MAX – СПб: Питер, 1999. – 656с.: ил.


Среди программ, направленных на решение практических художественных задач, возникающих при работе над любым проектом можно выделить программный продукт канадской фирмы CorelDRAW.

Сегодня рынок программных средств, предназначенных для автоматизации работы с графическими изображениями, очень широк и разнообразен. Но в нем есть свои лидеры. Линия программных продуктов канадской фирмы Corel, носящая название CorelDRAW, безусловно, является одним из таких лидеров. Программа CorelDRAW 9, составляющая основу современного набора программных средств фирмы Согеl, была выпущена в мае 1999 г. Она представляет собой результат десятилетней эволюции, обладает достаточной универсальностью и мощностью, будучи в равной степени полезной и в промышленном дизайне, и в разработке рекламной продукции, и в подготовке публикаций, и в создании изображений для WеЬ-узлов. Вместе с тем пользовательский интерфейс этой программы построен очень рационально, с высокой степенью унификации и последовательным проведением простой идеи: если пользователю не нужны те или иные средства и возможности программы, он может не затрачивать время и усилия на их изучение. Это делает программу CorelDRAW 9 весьма привлекательной в качестве первого программного средства для приступающих к изучению машинной графики в целом или иллюстративной графики в частности. Усилия, потраченные на изучение этого программного средства, окупятся многократно при практической работе.


Рекомендуемая литература: Бурлаков М. CorelDRAW 9. Справочник.– СПб: Питер, 2000. – 216с.: ил.

Гурский Ю., Гурская И., Жвалевский А. CorelDRAW . Трюки и эффекты.– СПб: Питер, 2004. – 506с.: ил.


Контрольні запитання за темою


1. Яке головне призначення географічної інформаційної системи (ГІС)?

2. Яке завдання має географічна інформаційна система (ГІС)?

3. Які можливості дає ГІС-технологія архітектуному проектиуванню?

4. Що таке системи автоматизованого проектування?

5. У чому полягає застосування комп’ютерного проектування?

6. Що таке 3D-графіка?

7. Які можливості архітктурного проектування розкриває 3D-графіка?

8. Області застосування тривимірної графіки

9. Розкрийте можливості програми CorelDRAW у архітектурному проектуванні.

10. Назвіть і охарактерихуйте основні програмні продукти САПР.


Литература

Д. Ткачев. AutoCAD 2002: Самоучитель. - СПб.: Питер, К.:БХВ, 2003.- 416с.

Петерсон М. Эффективная работа с 3D Studio MAX – СПб: Питер, 1999. – 656с.

Бурлаков М. CorelDraw 9. Справочник.– СПб: Питер, 2000. – 216с.

Гурский Ю., Гурская И., Жвалевский А. CorelDraw . Трюки и эффекты.– СПб: Питер, 2004. – 506с.


^ 4. МЕТОД СЕРЕДОВИЩНОГО ПРОЕКТУВАННЯ.

АРХІТЕКТУРНЕ ПОЕКТУВАННЯ

В РАМКАХ СИСТЕМИ «СЕРЕДОВИЩЕ-ЛЮДИНА»

(за В.Л.Антоновим)20


4.1. Системність як характеристика цілісності в архітектурі

Поняття і специфіка архітектурної системи.

Проблема архітектурної композиції у рамках системи „середовище-людина”.

Естетичний вплив середовища.


З огляду на визначальний вплив середовища на людину і його сприйняття будь-якого об'єкта в цьому середовищі, методологічною проблемою архітектурної композиції стає природа сприйняття людини, його реакції на вплив середовища.

У такому випадку методична проблема формулюється як відношення проекту до естетичного впливу середовища. Антична і середньовічна архітектура формувалась у натуру, і архітектор, входячи в реальність, неминуче ставив себе в позицію майбутнього споживача. Але якщо сьогодні проект є засобом прогнозування реальності, те його автор, як і колишній зодчий, повинен відтворити цю позицію; тобто відтворити у своєму проекті вплив середовища на жителя.

Як домогтися такої адекватності в проектному процесі?


Архітектурна теорія визначає композицію як ЦІЛІСНІСТЬ, взаємозв'язок частин. У цій якості вона співвідноситься з філософськими і кібернетичними поняттями системи. Сутність архітектури відповідає трактуванню систем, що “не можуть бути розкладені на прості складові” [2]. У міському середовищі, більш ніж десь, виявляється структурна ієрархічність системи: перехід однієї якості в іншу: будинку - в ансамбль, а ансамблю - у містобудівний контекст. Міське середовище служить зразком системи не тільки за масштабними ознаками, але і з точки зору цілісності. Ця цілісність міського середовища - результат взаємодії двох підсистем: однієї, що відбиває матеріальну діяльність, і іншої - духовної, емоційно-естетичної.

У цьому смислі міське середовище співвідноситься зі світом емоцій людини. Емоційно-естетичний вплив міського середовища визначається дуалізмом людського “Я”: розходженням між соціальними й особистісними якостями людини. Отже, архітектурна система - це не просто об'єкт, а результат взаємодії об'єкта і людини.

Таку взаємодію демонструє А.В.Бунін при описі Чандігарха: “Наче звертаючись до країни від імені гірського світу, Корбюзьє направив архітектурну енергію Чандігарха до великої індійської рівнини, куди несуть свої води численні притоки Інду і Гангу” [16, т.2, с.386]. Не менш поетично позначає Ле Корбюзьє простори Бретані: “Тоді розкривається безмежна глибина, розсовуються стіни, зникає усе випадкове - відбувається чудо, що виявляється несказанним простором... Мені не відоме чудо віри, але я не раз переживав чудо естетичної насолоди, що створює несказанний простір” [12, с.261].

Таким чином, основна проблема архітектурної композиції може бути сформульована як неможливість пізнати композицію міста поза особистістю людини, що діє в міському середовищі і сприймає її як ЦІЛІСНІСТЬ у рамках своїх “сутнісних сил”, їхнього соціального і родового аспектів.

^ Естетичний вплив середовища – це, по-перше, передана нею інформація, вплив її фізичних параметрів на наші органи почуттів.

По-друге, – це складання в цілісність в почуттєвій свідомості людини окремих сигналів середовища. В реальному середовищі щоденні мозаїчні враження - від міста і районів до кімнати в будинку - в одних випадках складаються в ціле, в інших - відчуваються хаосом.

Виникає питання, як формується образна єдність міського середовища?


4.2. Мова і мовлення архітектури як засіб вираження архітектурної композиції

Поняття архітектурної мови

Простір і час як головні складові архітектурної мови.

Архетипічні основи архітектурної мови.

Мовлення як просторово-часове „розгортання” архітектурного тексту.

Архітектурний катарсис.

Часові зчленування як категорія архітектурного мовлення.


У науці поняття мови і мовлення (рос. – языка и речи) з'являються як засіб контакту автора й адресата (в архітектурі цей контакт здійснюється через архітектурний об'єкт).

Архітектурні форми, що наділені мовною функцією, повинні мати наступні якості:

- задовольняти потреби матеріальної основи: організації міської діяльності;

- викликати найбільш сильну емоційну реакцію в сприймаючого людини (адресата);

- володіти часовою і масштабною стійкістю: зберігати функції мови для будь-яких епох, масштабів середовища, провадженнях робіт, матеріалах, стилях, модах, смаках і т.д.

Як відомо, в архітектурі виділяють три форми: просторову, об'ємну і колірну, причому чільною роллю наділяють дві перші. Саме вони беруться в основу мовних пріоритетів.

Наука багатьох епох виділяла як визначальні просторово-часові параметри. Ідеї “натхненності” просторів, їх “вібрації” і подиху проходять від Аристотеля до Ейнштейна як обов'язкова риса “усіх відчуттів будь-якої модальності, інтенсивності, тривалості” [18]. Людина оцінює їх у порівнянні зі “своїми просторовими ознаками” і відкидає при неможливості таких порівнянь (як це часто відбувається в районах масової забудови). Наука про простір проксеміка поширює вплив просторів на соціальне поводження людей і констатує національні розходження у відчутті просторових дистанцій і координат. Існує і залежність між дистанцією огляду, відчуттям глибини і світла [19].

Не меншу роль грає світло. По-перше, потрапляючи на контур зіниці, воно викликає “кореневий поштовх”, що підсилює реальні контрасти; виникає те, що в мистецтві прийнято називати “зворотним ефектом”. По-друге, у залежності від світлової розвиненості, сигнали проникають на різну глибину в кору головного мозку; а більш глибоке проникнення викликає більш глибоку емоційну реакцію [20].

Простір і світло мають глибинні, архетипичні основи, образно відбиті в міфопоетиці. Так, міфопоетична модель античного космосу представляється у виді яйця, просторово розчленованого по вертикалі на три складові частини: верхню - небо (Уран) і нижню - землю (Гею), розділену на світ людей і світ підземний (Тартар). Небо уявлялось оболонкою, наповненою світлом; земля - покритою тінню поверхнею; підземелля являє занурену в пітьму безодню. Туди, за Гесіодом, спускаються “корені землі і моря”.

Міфологічне розуміння внутрішнього простору як простору затіненого, такого що знаходиться в тіні від покриття, „даху”, міфопоетичне мислення поширює на весь інтер'єр, що окультурюється: будинку, міста чи держави. Таке універсальне поняття даху виходить з найдавніших уявлень, про які писав ще Ксенофонт, стверджуючи, що людину від дикої тварини відрізняє наявність даху над головою [21]. Таким чином, космос і будинок представляють один образ - внутрішній, затінений культурний простір, закритий від зовнішніх впливів. Але ця закритість не абсолютна. Кульмінаційним вузлом, що домінує у внутрішньому, закритому просторі, є світлий центр, середина - фрагмент зовнішнього світу, впущений у середину.

Міфопоетика співвідносить світло і пітьму з уявленнями про життя і смерть. Пітьма-смерть семантично близька воді, просторовому стиску, низу, античному хаосу. Але ця смерть не абсолютна: вона виявляється основою майбутнього народження життя-світла.

Таку ж просторово-світлову єдність ми бачимо в архітектурі. Так, в архітектора італійського Відродження Альберті композиційна середина вілли – атріум або “лоно” обов'язково зчленовує відкрите світло сонця і тінь від портика чи даху [22], а у сучасного японського архітектора Андо світло після пітьми спалахує у фінальній кульмінації.

^ Таким чином, світло і пітьма виступають як глибинна, міфологічна основа архітектурної мови. Вони невідривні від просторових параметрів і в сукупності позначають міфопоетичні зв'язки внутрішнього і зовнішнього; в решті решт - людини і світу.

^ Отже, до АРХІТЕКТУРНОЇ МОВИ відносяться два компоненти середовища:

- просторова дистанція (просторові параметри) ;

- світлові відносини (світло - тінь).

Архітектура і мистецтво в цілому в усі епохи оперували цією просторово-світловою мовою. Так, у соціально прогресивних суспільствах, де людина виступала у гармонії зі світом, зовнішнє неосяжне осягалося шляхом уведення проміжних просторів, порівнянних з людиною (класична Еллада, раннє Відродження, кращі зразки сучасної архітектури) [23]. Вираження незначності людини або трагедії, що її спіткала, тобто некомунікабельності людини і світу, відбувається через шокове зіткнення людини з гігантськими просторами (комплекс у Гізе, Імперська канцелярія в Берліні, технократичні мотиви Саарінена або, у плані трагедійної метафори, меморіали в Хатині і Саласпілсі).

Так само створювався “простір трагедії” у творах мистецтв: від гомерівської “Одиссеї” до кафкінського “Процесу”, фільмів “Невідправлений лист” М.Калатозова, “Конформіст” Д.Берталуччі, “Мовчання” І.Бергмана. М.Козинцев у фільмі “Король Лір” порушував комфортну дистанцію між людьми в сцені “Розподіл королівства” і тим кардинально змінював настрій: від благодушності до неприйняття.

Ряд стійких метафор створюють світлові структури:

- відчуття оптимізму чи песимізму міняються в залежності від переваги світла або тіні, ступеня щільності (прозорості) тіней або яскравості світла (так, на різні метафори “працюють” контрастні тіні давньоєгипетської архітектури і нюансні сполучення світла і тіні в архітектурі класичних Афін);

- перехід від спокою до тривоги походить від відчуття стійкості чи хиткості буття, що залежить від ступеню розчленованості світла і тіні (так, великі поверхні світла і тіні у Виховному будинку Ф.Брунеллескі змінюються стінами, поцяткованими відблисками, у палаццо пізнього Відродження; залиту світлом “Сікстинську мадонну” Рафаеля переміняє його ж фреска “Виведення св. Петра з темниці”, де відблиски прориваються з темряви; світлий пейзаж, що наснився Свидригайлову, постає рядом з поцяткованим блискавками небом і темною коміркою перед його самогубством у романі Ф.Достоєвського „Злочин і кара”; у І Франка в оповіданні „Ріпник”, навпаки, спалахи у мороці ночі передують світлій фінальній кульмінації як метафорі духовного очищення героя;

- відношення людини до світу змінюється в залежності від поглинаючої світлової інтеграції або чіткого розчленовування світлового потоку. Так, готичним соборам з «незбагненним» випромінюванням і капелі в Роншані з хиткими тінями протипоставлені палаццо раннього Відродження з упорядкованими світловими відносинами.

Але ці якості простору і світла як архітектурної МОВИ (рос. язика), є, аналогічно вербальній мові, лише статичною основою в інформаційному процесі. Так само, як вербальна інформація, архітектурна інформація реалізується при зчленуванні мовних фрагментів у часове розгорнення – МОВЛЕННЯ (рос. речи).

Вплив простору і світла залежить від ритмів їхніх зчленувань у часовому ряді. Людина відчуває ці зміни в процесі свого руху. Якщо ці зовнішні ритми збігаються з ритмом подиху людини, вона відчуває гармонію із середовищем; при розбіжності виникає відчуття дискомфорту.

Цей інформаційний часовий процес визначається лінгвістикою як “синтагматичний”, а теорією інформації - як “розгорнення повідомлень”. “Розгорнення” засновані на “здатності приймача угадувати... виходячи з переданих елементів, який елемент повідомлення піде далі” [24, 25]. На першому рівні екстраполяції - фізіологічному, “перцептивному21 - спрацьовує миттєва, т.зв. оперативна пам'ять: “післясвітіння” (продовження дії) щохвилинних сприйнять. Воно засновано на збереженні “сліду від попереднього подразнення (зіниці) у виді так називаного послідовного образа... При наступному впливі на око нового подразника око буде реагувати вже не так, як ...наче попередньої витрати світлочутливої речовини не було” [26].

Психофізіологія визначає таке “розгорнення” поняттям “апперцепція” - залежністю кожного окремого сприйняття від попереднього і наступного.

З цими просторово-часовими категоріями нерозривно зв'язаний ефект катарсису. Він виникає при подоланні перешкод; як затверджував Геракліт, - при переході від темряви до світла. Численні трактування катарсису поєднує те, що в кожному з них є присутнім фактор “подолання”, розгорнутий у часі і просторі. Процес „подолання” складається з наростання вражень, що певної миті наче “спотикається” об поріг, - у людини “стискують подих”, - і потім наступає “видих” - фізіологічна основа “морального очищення”, називаного катарсисом.

У плані художньо-образного впливу, зв'язаного з катарсисом, цікаве трактування О.Ф.Лосєвим процесу відчуття “руйнування” і “відновлення” порушеної єдності (О.Ф.Лосєв, с.741-747]. Ця тема відсилає до архетипічних моделей, зокрема до міфоритуальної теми подолання “важкого шляху”. У процесі “шляху” міфопоетичний герой неодноразово зіштовхується з перешкодами-порогами; він переживає їхнє подолання як умирання і народження (“руйнування” і “відновлення”). Умирання розуміється як занурення в пітьму-хаос, коли “розумна (цілісна) сутність віддається у владу пітьми,... і саморуйнування” [О.Ф.Лосєв, с.747]. Герой (світ) переживає подолання як ритуальна жертва; він умирає, щоб відродитися в новому космізованому статусі. Знаком такого статусу є “цінність” (нею може бути цінна річ, або здобута стабільність світу), заради завоювання якої герой переборов “важкий шлях”.

Категорії простору і світла діють тут дуже яскраво. У важливий момент міфопоетичний “шлях” переривається темним вузьким простором, після якого відкривається світло “іншого царства” [В.Н.Топоров, т.2, с.352]. Проходження через вузький і затемнений простір несе на рівні архетипу семантику умирання і народження. Це простір-час, де герой (світ) бореться зі смертю і після занурення в прастихію хаосу (поглинання його хаосом) виходить світлим переможцем. Так сходить сонце після „занурення у безодню”. Боротьба динамічна і напружена, і просторово-світлова динаміка виражає семантику цієї боротьби. Завдяки боротьбі і перемозі відбувається “героїзація” людини, прилучення до певних сакральних цінностей. Тепер, набувши нового статусу, вона може “доторкнутися” до світу богів, міфопоетичного універсуму.

^ Таким чином, архітектурний катарсис виникає в реальному середовищі при завершальному зіткненні внутрішніх і зовнішніх просторів, темряви і світла. Тут реалізується і концепція Геракліта про гармонію як єдність протилежностей узагалі, і теорія О.Ф.Лосєва про вираження як про співставлення зовнішніх і внутрішніх категорій. Ці протилежності - необхідна антитеза, без якої композиція втрачає сенс. Його архітектурним змістом є вихід до зовнішніх просторів і світла як до композиційного завершення, тобто архітектурний КАТАРСИС.


Зовнішнє (як принцип, зовнішній світ) у різні епохи поставало у різних видах. Воно матеріалізувалося в просторових розкриттях у період бароко й у сучасній архітектурі, метафорично відбивалося в інтер'єрі, як у древньому Єгипті й у готичному храмі; мало проміжний характер (між людиною і Космосом), як в Елладі.

Існувало і принципове розходження в характері подолання перед виходом до зовнішнього: плавне, гармонічне в одних випадках і напружене, спонтанне - в інших. Так, різка зміна дистанції і світлових відносин - раптові появи перешкод поблизу і контрастні зміни темряви і світла створюють відчуття напруженості, неврівноваженості, дисгармонії, екстазу. Цей прийом характерний для епох соціальних екзальтацій. Він діє принципово аналогічно при виході до обеліска в Карнакському храмі, до колони Траяна на форумі в Римі, до готичного храму. У періоди соціального оптимізму архітектура створила гармонічні переходи (афінський Акрополь епохи Перикла, Виховний будинок Брунеллескі, меморіал в Ульяновську). Навіть на невеликому часовому інтервалі - від Єкатеринінського палацу до Камеронової галереї в Царскосільскому ансамблі - різні зчленування просторів і світла народжували різні метафори; такі ж різні, як ідеали епох, що сусідять: космогонічних протистоянь бароко і натурфілософії Руссо.

^ Таким чином, часові зчленування архітектурних мовних одиниць - просторових дистанцій і світлових відносин - є категорією АРХІТЕКТУРНОГО МОВЛЕННЯ.


4.3. Природа і механізм формування естетичної цілісності міського середовища (синтез окремих маршрутних фрагментів в архітектурній композиції)


Метафора як умова формування естетичної цілісності.

Цілісність архітектурного твору – позачасова цілісність.

Архітектурні посередники

Поняття “лімінарного” простору

Поняття „монтажної домінанти”.


^ Вплив на людину архітектурної композиції здійснюється в просторово-часовій формі: у порівнянні попередніх і наступних вражень, що переміняють одне одного в різних ритмах. Навіть при русі по одному маршруті (тобто при лінійному розвитку композиції) естетична цілісність усвідомлюється не як сума кадрів, а як метафора. Уже на цьому найпростішому рівні діють принципово інші закони, ніж в сприйнятті креслення фасаду чи макета, що обдивляються “одним поглядом”. Але в будь-якому архітектурному середовищі - у місті чи будинку - зчленовуються різні види і маршрути руху. Враження по різним маршрутам безпосередньо не зв'язані між собою. Для їх естетичної єдності потрібно складне багатоступінчасте узагальнення, пам'ятний відбір найбільш яскравих і характерних впливів. При їх узагальненні у свідомості людини відбувається те, що в теорії інформації названо укрупненням естетичної інформації, переходом від символів до над-символів, від композиції маршрутних фрагментів до композиції архітектурного середовища.

^ Таким чином, поняття ЦІЛІСНОСТІ постає механізмом перетворення фрагментів МОВЛЕННЯ, розгорнутих у часі і просторі, у певну позачасову єдність.

В описах, приведених вище, зникають предметні подробиці, і дається синтезуюча “художня домінанта” (за Христиансеном) чи “ведуча художня тема” (за Жолтовським).

Взаємодія зовнішнього і внутрішнього є основа естетичного вираження. “Вираження є ні що інше, як діалектичний синтез внутрішнього і зовнішнього, як єдність і боротьба протилежностей, коли все зовнішнє ми починаємо відчувати своїми фізичними органами почуттів”; К.Лінч зводить цю формулу в принцип просторового сприйняття, “яке переходить від контактного відчуття до далекого, від далеких - до символічних передач”. А “зміст символу ... співвіднесено з ідеєю світовий цілокупності, з повнотою космічного і людського універсуму”.

Але зовнішні і внутрішні категорії середовища знаходять єдність у сприйнятті людини лише в результаті багаторазових зіставлень, при яких зіштовхуються різні аспекти і зовнішніх просторів, і “особистого кокона”. Вони безупинно змінюються в процесі щоденної діяльності людини. У якості “особистого кокона” виступає і кімната, і внутрішній дворик, і кабіна автомашини, і робочий кабінет тощо. Змінюються картини і зовнішнього оточення, і їхнього зіставлення з людиною, і ті асоціації, які супроводжують ці стики. Настільки складна система сприйняття може функціонувати лише при наявності посередника, що спрощує її шляхом прийняття на себе диполярних ознак.

Цей посередник у латинській транскрипції одержав найменування “медіатора” [37]. Нейрофізіологія пояснює функцію посередників тим, що вони дозволяють людині сформувати у свідомості картину цілого по окремих акцентах. Теорія мистецтв поширює медіативний принцип на художнє сприйняття. Посередник-медіатор концентрує в собі найбільш яскраві характеристики художнього контексту. Він створює асоціативне поле, у якому є своєрідним подразником - центром тяжіння і збудником асоціативно-образного ланцюга.

У формуванні такого центра тяжіння і такого асоціативно-образного ланцюга немаловажну роль грають архетипічні джерела свідомості людини. І тут ми знову зіштовхуємося з міфопоетичною моделлю світу, даного як всеосяжний універсум. Усвідомлює чи ні людина в собі цю міфопоетичну модель, вона все одно на інтуїтивному рівні діє, сприймає світ і оцінює довкілля під впливом архетипів. Тож необхідно зрозуміти цю модель в рамках проблеми естетичної ЦІЛІСНОСТІ міського середовища.

ЦІЛІСНІСТЬ, що розуміється як УПОРЯДКОВАНІСТЬ, архетипічно співвідноситься з міфопоетичними поняттями - “космосу” і “хаосу”. Так само, як космос структурується з хаосу, “композиція” народжується з “диспозиції” (за Л.М.Виготським) шляхом її структурування. У цьому плані можна сказати, що архітектурна композиція має ознаки, якими міфопоетика наділяє космос. Варто підкреслити, що міфопоетичний Космос має, як і усе в міфології, природну основу: протиставлення світла неба і сонця землі з її темними надрами. Перші - символи правопорядку, другі - хаосу. Тому не випадково структурування Космосу має бінарний характер (небо-земля, світло-пітьма). Зв'язує ці частини в ціле певна вертикальна вісь. Вона матеріалізується в “Світовому дереві”, концепція якого, за В.М.Топоровим і В.В.Івановим, виражає космос у цілому, забезпечуючи стійкість, непорушність, стабільність світу [39]. Наприклад, у скандинавській міфології Світове дерево з'являється у вигляді ясена Іггдрасиля, у слов'ян – дубом, яблунею тощо. І не випадково тема дерева обіграється в мистецтві й архітектурі Нового часу. Так, у фільмі О.Довженко “Поема про море” загибель села символізована в знищенні дерева, а у фільмі “Жертвопринесення” А.Тарковського надія на стабільність світу - у становленні дерева. І не випадково руйнування кампаніли у Венеції в період першої світової війни було сприйнято жителями міста як катастрофа світу, а Петро Перший при будівництві Петербурга намагався звести Петропавловську дзвіницю ще до будівництва собору.

Все це – архітектурна матеріалізація концепції Світового дерева.

Міфологічними модифікаціями Світового дерева є Світова гора, світлова колона (у неоплатоників) тощо.

Відзначимо, що ідея Світового древа, Світової гори, світлової колони своєрідно поєднує концепції гносеології, структурної антропології, нейрофізіології про функції посередника у відносинах людини зі світом (стор. 26). В усіх цих випадках посередник-медіатор (міфопоетична “Світова гора” або нейрофізіологічний “акцент”) з'являється як центр, від якого розвертається простір. Тут “земля зустрічається з небом”. Це сакральне місце, обгороджене і виділене з профанної периферії. Центр семантично співвідноситься з “верхом” (благом, порядком), периферія - з “низом” (злом, безладдям-“сплутаністю”). Їхні символи - світло й пітьма. Подібна семантика наділяє центр якостями космосу, а периферію – якостями хаосу.

Через сакральну співвіднесеность з ними центр-середина має час вічності, тобто час неба-“верха” і пекла-“низу”. Це - вічний нерухомий сакральний час початку утвору, час божественного безсмертя (час “верха”). Але він може стати і есхатологічним часом (часом “низу”) прискорено мигтючим або таким, що йде назад. У силу цього сакральний центр-середина з його амбівалентністю і співвіднесеністю з вічністю діаметрально протипоставлений повсякденному буттю. Він наче “вийнятий” з реальності, у ньому “перевернені” земні явища, у нього внесені елементи “сплутаності”, характерні для первинного хаосу. Таким чином, у сакральному центрі з'єднуються протилежні начала, що характерно для медіатора.

Міфопоетична ідея посередника-медіатора цікаво представлена в українській літературі Нового часу. У повісті О.Кобилянської “У неділю рано зілля копала” у якості такого медіатора-посередника з'являється гора Чебаниця, навколо якої розвертається дія. Героїня повести Тетяна, переміщаючись уверх, до вершини гори і вниз, до ріки в ущелину, попадає в різні сюжетні ситуації, і її стан у різний час залежить від просторових відносин з горою (мал. 11). Трохи інакше виражена ідея посередника як центра-середини в новелі М.Коцюбинського “Intermezzo”. Герой новели їде з міста - світу земного, сповненого стражданням життя - у степ - сакральний світ “низу”, води, праначала життя. Космічні ознаки світу новели зосереджені “у дворі”, у який попадає герой. У поняттях скандинавської міфології - це Мідгард, міфопоетичне сакральне місце, центр, від якого “розгортується” світ. У міфопоетичних традиціях він амбівалентний; тож у дворі представлений будинок, “налитий пітьмою по самі вінця” - явне відсилання до хаосу, де пітьма і вода рівнозначні. “Занурення” героя в хаос “відсилає” до міфопоетичної вертикальної осі, а сакральний світ, у який він потрапив - до сакралізації часу. Автор сповільнює хід часу, уводячи довгі описи поля, що колишеться і хвилюється як море. Цьому космічному часу протиставляються дрібні постаті людей і хаток, які поглинає вічне поле-море. Тим самим час новели трактується як вічний час утвору світу, він відрізняється від дискретного, минаючого, повсякденного часу людей. Це художньо відтворений час сакральної “середини”.

В усіх цих випадках виявляється стійкий принцип. Зіштовхуються внутрішні і зовнішні простори: “мікро”- і “макрокосми” - метафори особистого і глобального, внутрішнього духовного світу людини і Всесвіта. У найпростішому виді ці відносини фіксують родовий зв'язок “між одним із фрагментів зовнішнього світу й органом почуттів, що сприймає цей фрагмент”. С.П.Вавилов відзначає його стійкий характер: “І в наш час... одночасно з картиною явищ, розкритою і поясненою природознавством, продовжує існувати світ уявлень дитини і первісної людини і, навмисно чи ненавмисно, світ поетів що наслідує їм... Він дивний і казковий; у ньому сміливо перекидаються мости-зв'язки, про які інколи наука ще не підозрює” [42]. Мистецтву властива поетизація почуттів, гіпербола, збільшення особистісних переживань до космічних категорій або тих зовнішніх явищ, що ототожнюються з ними. Гармонічне сполучення “внутрішнього світу” (погляд зсередини) і об'єктивного “зовнішнього світу” (погляд ззовні) символізує соціальну гармонію. Виникають протиріччя, і “супиться” макрокосм, і спостерігаються масштабні дисонанси.

Це - закономірності художньо-образного мислення, мови емоцій; і, стверджуючи якості архітектури як мистецтва, не можна ігнорувати їх.


Медіативний принцип здавна реалізувався й в архітектурному середовищі. Ідея сполучної вертикальної осі пройшла від капітолійського “мундуса” до сучасної архітектури.

Архітектурні посередники мають матеріальну основу. Вони закріплюють реальний стик - соціально важливий, функціонально насичений, домінуючий у ландшафті, візуально активний.

Так, псковський Троїцький собор був розміщений на пануючому пагорбі, на перетинанні рік і доріг, у найкращому місці для торгівлі й оборони. Завдяки такому розташуванню, він при під'їздах з усіх боків завершував зовнішні і внутрішні панорами, що відбивають значимість Пскова. Горбисті береги Великої і Псковки утворили подіум, стіни дитинця підсилили його, ритм храмів підводив до дитинця, і розступалася забудова, відкривався собор. При вході у ворота виявлялася “внутрішня порожнина” дитинця. Собор сприймався фрагментом, що виділяв внутрішній простір і кадрував зовнішню панораму, що відкривалася з нього. Собор наче пронизував і поєднував ряд структурних рівнів - від регіону, що оточував місто, до внутрішнього, “людського” простору. Він візуально сполучався з кожним рівнем у процесі руху: кожен раз з іншим першим планом і фрагментом природи, з різним середовищем міської діяльності. Ці візуальні сполучення народжували пам'ятні зіставлення, в результаті чого формувався асоціативний образ міста, символом якого став собор (мал. 18).

Архітектурні посередники ускладнюються і перетворюються при збільшенні масштабу середовища в багатофокусні структури. Так, композиція Афін V ст. до н.е. поєднувала різні структурні рівні - від регіону Аттики до житлових пастадних будинків. Афина-Промахос на акропольскій скелі панувала на регіональному рівні, що відповідало її актуальним військово-морським функціям. Вона завершувала зовнішні панорами, що обдивляються з далеких дистанцій: з кораблів, що проходять у мису Суній, і з елевсинської скелі. Вона ж домінувала на наступних рівнях: при підходах до садів Академа і при під'їздах до Пирею; при вході на агору і на вершину Пнікса. Потім - при подальшому підході до Акрополя - вона зникала з полю зору. Елевсинські ходи обгинали скелю; у процесі руху з'являлися і зникали Ерехтейон і Парфенон, храми Афіни Ергани і Нике Аптерос. Ліворуч від останнього при повороті до Пропілей виникала агора з Гефестейоном. Далі, при підйомі на скелю огляд обмежувався підпірними стінами і Пропілеями, що насувалися. З Пропилей на верхній площадці відкривалася нова панорама з виниклою поблизу Афіною Промахос (мал. 19).

При подальшому русі відбувався перехід до іншої домінанти і до нової якості. Розкривалася “внутрішня порожнина” Акрополя. Могутня статуя візуально відсувалася, виділявся внутрішній простір, у якому панував Парфенон. Афіна, тепер на тимпані його фронтону, виступала в ролі покровительки поліса. На наступному етапі відбувалася нова метаморфоза. Парфенон обдивлявся вже не об’ємом, а екраном - строєм колон. Він разом зі стіною Ерехтейона утворював „коридор”, через який відкривалася глибинна панорама, що завершувалася горою Лікабетас. На першому плані, на тлі далеких пагорбів з'являвся вівтар Афіни. Він наділявся особливим значенням. Тут стикувалися різні функції багатоликої Афіни, відбиті на східному фронтоні Парфенону, у головній статуї Афіни Промахос, у статуях в наосах храмів. Зображення Афіни відсилали і до знаменитого вогню Гестії, по функції покровительки поліса. А вогонь Гестії був центром Всесвіту, центром поліса в Пританії на агорі, і центром житлового будинку.

У цьому місці перетиналися зовнішні і внутрішні шляхи руху, включаючи входи в наоси і виходи, стикувалися зовнішні панорами і інтер’єрні кадри. Тут процесії поверталися в зворотному напрямку, до Пропілей і до моря, з якого вперше розкрився Акрополь зі статуєю Афіни Промахос. І в завершальної морській панорамі, цього разу - із площадки Акрополя, Афіна Промахос знову одержувала звичну для неї головну роль. Цього разу вона виступала посередником між полісом і оточенням. Ці складні асоціації поєднували у свідомості грека полярні за масштабом структури: регіон, Акрополь і агору, поліс і будинок.

На цьому ключовому на Акрополі місці сформувався простір-посередник, простір, масштабний людині. Тут візуально стикувалися члени складної домінанти Акрополя - Афіна Промахос, Парфенон, вівтар Афіни і статуї Афін у наосах: Афіна Поліада й Афіна Партенос. Ця багатозначна домінанта “пронизувала” різні структурні рівні поліса і його оточення. Грек порівнював зі своїм масштабом кожну складову частину домінанти і через їхній масштаб зіставляв із собою різні простори зовнішнього середовища (рис 19).

Таким чином, у кожнім випадку форма-посередник розміщається на стику найважливіших соціальних функцій, найбільш яскравих природних контрастів і оглядів з різних сторін, різних дистанцій, різних просторів і шляхів руху різного класу. Вона завершує зовнішні панорами й інтер’єрні перспективи й асоціюється з різним середовищем, відкіля обдивляється в кожному випадку.

При таких різноаспектних стиках виникає необхідність у єдиному масштабному відліку, який дозволив би людині порівняти різномасштабне середовище зі своїми “просторовими ознаками” [18]. Ці функції виконує особлива інстанція - “лімінарний” простір чи “простір-посередник”. Вона особливо необхідна для почуттєвого об'єднання різночасних структур - історично сформованих і сучасних, а також забудови різної поверховості (мал. 21).

^ Таким чином, форма-посередник виступає:

а) як скульптура, що фокусує огляди;

б) як структура, що має “простір-посередник” між людиною і зовнішнім середовищем.

Як правило, ці якості форми-посередника виступають у єдності; це дозволяє почуттєво синтезувати протилежні точки зору: екстер'єрні і інтер’єрні, ззовні і зсередини. Візуальні сполучення переходять у пам'ятні зіставлення, і виникає асоціативний образ міста; його символом стає форма-посередник.

Таким чином, виділяються два види факторів, що формують естетичну цілісність середовища.

Перший вид - образне узагальнення середовища, яке фізично не обдивляється в єдності, - може бути названий художньою домінантою. Це поняття асоціативне.

Другий вид - форма-посередник, що візуально стикує різночасні враження, як би фізично “монтуючи” їх, - може бути названий монтажною домінантою.


5.4. Методика побудови архітектурної композиції як системи “середвище-людина”

Ландшафт і шляхи руху як реальна основа у побудові архітектурного сюжету.

Питання економічності у естетичних побудовах.

Етапи формування композиції міста.


Процес архітектурного „монтажу” методично поділяється на ряд послідовних етапів.

Перше сильне враження виникає при далеких під'їздах до міста, коли відкриваються панорами, у яких виділяється домінуючий об'єкт. Потім він зникає з полючи зору при в'їзді в місто, щоб раптово виникнути поблизу в іншім оточенні, у різкому ракурсі. Між ним і навколишніми будинками виявляється “внутрішня порожнина”, як правило, масштабний людині простір, граничний з зовнішнім. У ньому відбувається цікава метаморфоза. Домінуючий об'єкт не сприймається цілком; невелика дистанція обмежує огляд, і домінанта здобуває інші функції. Вона відділяє внутрішній простір від зовнішнього, порівнянного з людиною завдяки такому стику. Вона кадрує зовнішню панораму: ті самі заміські простори, відкіля ми побачили її вперше. “Замикається” складний асоціативний ланцюг. Він зв'язаний воєдино: нашою присутністю, нашим рухом, особистим простором, домінантою-посередником, що супроводжувала нас у різних якостях і відносинах із середовищем. У такий спосіб наші предки були спроможні “тримати” невеликою церківкою велике просторове середовище. Це - дійсна економія засобів - і художніх, і матеріальних. Творчо застосовуючи цей досвід, можна різко скоротити акценти, дорогі і трудомісткі, і об'єднати архітектурне середовище невеликою кількістю домінант.

Але потрібно відповісти на головне запитання: як відтворити в проекті цей розгорнутий у часі процес? Можна спрощено його зобразити у виді трьох кінофрагментів: панорам, що обдивляються з далеких дистанцій, ближніх перспектив і зворотних “розкриттів” з об'єкта зовні (мал. 24).

^ Виникає ідея своєрідного кіноока. Вона не є теоретично новою, хоча на практиці застосовується рідко. Але в даному випадку мова йде не тільки про факт часових зчленувань, а ще й про наявність синтаксичних правил, зв'язаних з ритмічними впливами, з архітектурним катарсисом, із процесом формування цілісності середовища. Важливо й інше: на відміну від кіно, архітектурний “монтаж” відбувається в процесі реального руху, у першооснові заданого функціональними цілями, і на безумовному ландшафті. Тепер виникає більш складна послідовність питань:

Як виникають функціональні зв'язки і зчленовуються види руху?

Як формуються і впливають ритми при русі в даному ландшафті?

Як доцільно змінити трасування для посилення кульмінацій?

Як стикувати маршрутні кульмінації на домінанті-посереднику і забезпечити “зворотні зв'язки” через простір-посередник?

Забудова, окремі будинки вписуються в цю послідовність, підкоряючись загальній ідеї

Методично цей процес можна представити у виді матричної моделі, однаково діючої для архітектурного середовища будь-якого масштабу (Б). Вона ілюструє: по горизонталі - переходи між функціональними і природними факторами до архітектурного вираження; по вертикалі - від статичної до динамічної структури (мал. 25).

Загальна ідея моделі полягає в обмеженні числа домінант і координації шляхів руху для їхнього цілісного сприйняття.

^ На першому етапі створюється статична основа композиції: виявляються домінуючі елементи середовища, мінімальні по кількості, але найбільш важливі - соціально насичені, виразні, що обдивляються з різних сторін і дистанцій.

^ На другому етапі “програються” варіанти взаєморозміщення домінант і шляхів: зберігаються функціонально необхідні напрямки, але коректується трасування, поки домінанта не “розкриється” при русі по всіх магістралях. Ці “розкриття” передбачаються з найбільш ефектних ландшафтних позицій, і до них підводять ритмічні фрагменти, найбільш вражаючі в даному ландшафті.

Цей процес найбільш складний і найменш придатний до формалізації. Зодчий відчуває в натурі ритм розрядок і напруг; він може вписатися і змінити його, зробити інтервали рідше і частіше, зм'якшити рельєфні перепади, змінивши трасування шляху, знівелювати чи підсилити контрасти для зміни кульмінації, підсилити епічний принцип або створити за допомогою аритмії відчуття напруженого передчуття. В уяві зодчого (а потім - у малюнках) остаточно “виявляється” монтажна домінанта: її місце, масштаб, структура і зв'язані з нею шляху руху, простору, ритми, кульмінації, забудова.

^ Останній етап - формування просторово-часової структури - припускає зворотний методичний хід до першої клітки матриці. Таким чином, кінцева композиційна ідея вносить зміну у функціональну структуру за принципом зворотних зв'язків.


Цей багатоступінчастий процес приводить до візуально-асоціативного монтажу: до формування образної цілісності шляхом “програвання” взаєморозміщень шляхів руху й архітектурних домінант.

1   2   3   4   5   6

Схожі:

Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства с. А. Шубович, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва, Л. П. Панова композиція
...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconС. О. Шубович, О. В. Вдовицька, Л. В. Дрьомова, Л. П. Панова, Г. Л. Коптєва вступ до архітектурного проектування. Середовищний підхід
«Архітектурне проектування» (для студентів 1 курсу денної форми навчання напряму 060102 «Архітектура») /Укл. Шубович С. О., Вдовицька...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconМіністерство освіти І науки україни харківська національна академія міського господарства о. В. Вдовицька, О. С. Соловйова, Г. Л. Коптєва, С. О. Шубович, архітектурне проектування громадської будівлі. Середовищ ний підхід
Методичні вказівки до практичних занять, виконання курсового проекту І самостійної роботи з курсу «Архітектурне проектування» (для...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconС. О. Шубович, Л. В. Дрьомова, Г. Л. Коптєва, Л. П. Панова
Методичні вказівки до виконання курсового проекту з курсу «Архітектурне проектування» (для студентів 5 курсу денної форми навчання...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconМіністерство освіти І науки, молоді та спорту україни харківська національна академія міського господарства н. І. Криса конспект лекцій з курсу «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування»
Криса Н.І. Конспект лекцій з курсу «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування» / Ландшафтна архітектура (для студентів...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій icon«Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування»
Конспект лекцій з дисципліни «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування», модуль 1: «Основи та методи архітектурного...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconТеоретичні та методичні основи архітектурного проектування» Розділ «Основи І методи архітектурного проектування»
Курс лекцій «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування». Розділ «Основи І методи архітектурного проектування»
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconХарківська національна академія міського господарства с. О. Шубович методичні вказівки
«архітектурне І містобудівне проектування» (для студентів 6 курсу денної форми навчання напряму 1201 – «Архітектура» спеціальності...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconВ. О. Хесін курс лекцій з дисципліни «теоретичні та методичні основи архітектурного проектування»
Курс лекцій з навчальної дисципліни «Теоретичні та методичні основи архітектурного проектування. Модуль 2: Основи містобудування»...
Харківська національна академія міського господарства с. О. Шубович, О.Є. Фондорко, Л. П. Панова, Ю. В. Жмурко, Г. Л. Коптєва основи І методи архітектурного проектування курс лекцій iconХарківська національна академія міського господарства с. Л. Дмитрієв конспект лекцій
Конспект лекцій з дисципліни “Основи пожежної безпеки” (для студентів денної форми навчання напряму підготовки 060101 – «Будівництво»”...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи