Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» icon

Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності»




Скачати 385.91 Kb.
НазваРозділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності»
Сторінка2/3
Дата23.06.2012
Розмір385.91 Kb.
ТипДокументи
1   2   3
Глава 1.2. Концепція ризику. Принципи забезпечення

безпеки життєдіяльності людини


1.2.1. Поняття ризику. Керування ризиком

«Небезпека» – це об'єктивне явище існування матеріального світу. Воно є одним з основних об'єктів вивчення в безпеці життєдіяльності. Під ним мають на увазі явища, процеси, об'єкти, здатні у визначених умовах принести шкоду здоров'ю людини безпосередньо чи викликати небажані наслідки у майбутньому. Ступінь небезпеки визначається кількістю ознак, що її характеризують. Таким чином, небезпека може збільшуватися чи зменшуватися в залежності від кількості таких ознак. Унаслідок цього випливає, що небезпека є регульованим явищем, керованим за допомогою зменшення чи збільшення таких ознак.

Небезпекою характеризуються всі системи, що містять енергію, хімічно чи біологічно активні компоненти. Стосовно безпеки життєдіяльності людини до цього переліку ознак приєднуються також такі характеристики навколишнього середовища, які не відповідають безпечним умовам її життєдіяльності.

Аналіз процесу еволюції людини, розвитку науково-технічного прогресу дає підстави для твердження того, що будь-яка діяльність людини, антропогенних біологічних, технічних і інших фізико-хімічних, механічних систем є потенційно небезпечною. Унаслідок такого об'єктивного положення сформувалася необхідність вивчення небезпеки, як категорії безпеки життєдіяльності.

У вересні 1990 року в м. Кельні відбувся Перший Всесвітній конгрес по безпеці життєдіяльності, як наукової дисципліни. Він проходив під девізом «Життя в безпеці». При викладі результатів досліджень фахівці в області безпеки життєдіяльності для характеристики ступеня небезпеки конкретного об'єкта, який входить в систему «людина – середовище існування», у своїх повідомленнях оперували поняттям «ризик». У такий спосіб сформувалася наступна наукова категорія:

Ризик – це частота реалізації небезпек технічного, хімічного, біологічного та іншого об'єкта природного чи антропогенного характеру (В. Маршалл).

Серед багатьох визначень цієї характеристики небезпеки найбільш уживаним є наступне: ризик (R) – це кількісна оцінка небезпеки об'єкта чи явища.

У розглянутому випадку кількісна оцінка небезпеки – це відношення числа тих чи інших несприятливих наслідків при реалізації небезпеки до їхнього можливого числа за визначений період:


R = N/n, (1.1)


де N – загальна кількість осіб, які можуть постраждати при реалізації небезпеки; n – кількість осіб, які постраждали при реалізації небезпеки.

Теоретичні передумови і практичні приклади дають можливість зробити висновок про те, що рівень несприятливих наслідків при реалізації небезпеки може бути різним. У зв'язку з цим, визначаючи ризик необхідно вказувати і клас наслідків для конкретних об'єктів біосфери і техносфери, на які можуть поширюватися наслідки реалізації небезпеки.

Дані індивідуального ризику смертельних випадків за рік для США та України для ряду негативних факторів наведені у табл. 1.1.

Фактично ризик – це частота реалізації небезпеки. Однак, власне кажучи ці поняття – ризик і частота реалізації небезпеки, відрізняються одне від одного. Це пов'язано з тим, що стосовно до проблеми забезпечення безпеки діяльності об'єкту у плані прогнозування можливого числа несприятливих наслідків, необхідно вирішувати задачу з позицій теорії імовірності. В даний час розвиток безпеки життєдіяльності, як науки, дозволяє на етапі проектування нових об'єктів чи при капітальних вкладеннях в існуючі, реалізувати рівень так називаного прийнятного ризику.

Таблиця 1.1.

Ризик індивідуальних смертельних випадків за рік


Негативний фактор

Величина індивідуального ризику смертельного випадку за рік

США

Україна

Автомобільний транспорт

3 · 10-4

1,5 · 10-4

Пожежі

4 · 10-5

2 · 10-5

Електричний струм

6 · 10-6

1,9 · 10-5

Отруйні речовини

2 · 10-5

2,5 · 10-4

Алкоголь

-

1,6 · 10-4

Самогубства

-

2,7 · 10-4

Вбивства

-

1,3 · 10-4

Утоплення

3 · 10-5

1 · 10-5

Інші негативні фактори

4 · 10-5

4 · 10-4

Сумарна дія негативних факторів

6 · 10-4

1,5 · 10-3

Примітка: - дані відсутні.


При аналізі ступеня небезпеки розрізняють індивідуальний і соціальний ризик.

Індивідуальний ризик характеризує ступінь реалізації конкретної небезпеки для окремого індивідуума.

Соціальний ризик – ступінь реалізації конкретної небезпеки для соціальної групи населення. Таким чином, можна зробити висновок, що соціальний ризик – це залежність між частотою реалізації небезпек і числом потерпілих при цьому людей.

Сприйняття ризику і небезпек суспільством суб'єктивно. Так, люди різко реагують на події рідкі, але які супроводжуються великою кількістю одноразових жертв. У той же час часті події, у результаті яких гинуть одиниці чи невеликі групи людей, не викликають такої реакції. Наприклад, щодня на виробництві гине 40...60 чоловік, а в цілому по країні від різних небезпек позбавляються життя більш 1000 чоловік, але цей факт вражає менше, ніж загибель 5...10 чоловік у якому-небудь конфлікті. Цей фактор необхідно мати у виді при розгляді проблеми прийнятного ризику.

Суб'єктивність людини в оцінці ризику підтверджує необхідність пошуку нових методів оцінки ступеня ризику, позбавлених цього недоліку.

Для порівняння ступеня ризику й ефекту від усунення його реалізації фахівцями пропонується ввести новий параметр – фінансовий еквівалент людського життя. Такий підхід викликає заперечення серед визначеного кола лиць, які стверджують, що економічна оцінка життя людини неприпустима. Однак на практиці з неминучістю виникає необхідність у такій оцінці саме з метою забезпечення безпеки людей. Це викликано тим що, як правило, рівень надійності об'єкта нерозривно зв'язаний з економічними витратами на його реалізацію.

Слід зазначити, що існуючі методики визначення ступеню ризику являються приблизними. Задача удосконалювання наявних методів оцінки ризику і створення нових, є актуальною в усьому світі. В даний час виділяються такі основні методологічні підходи до оцінки ступеня ризику:

  1. Інженерний ? який ґрунтується на статистиці, розрахунку частоти реалізації небезпеки, ймовірносному аналізу безпеки, побудові «дерева небезпеки».

  2. Моделювання ? який заснований на побудові моделей впливу негативних факторів, що виникають при реалізації небезпеки, на біосферу, індивід, соціальні, професійні групи, і т.п.

  3. Експертний ? коли імовірність реалізації конкретної небезпеки, тобто оцінка ступеня ризику визначається на основі опитування фахівців ? експертів.

  4. Соціологічний ? який ґрунтується на опитуванні населення.

Перераховані методи відбивають різні аспекти ризику. Тому, для одержання узагальненої оцінки небезпеки об'єкту через характеристику «ризик» їх необхідно застосовувати в комплексі.

Вищевикладене показує, що використання існуючих підходів до оцінки ступеня небезпеки дозволяє одержати числові значення цього явища. Унаслідок цього перехід до поняття «ризик»з ціллю оцінки ступеню небезпеки антропогненної чи природної системи або явища відкриває принципово нові можливості для підвищення безпеки техносфери.

Традиційний підхід до забезпечення безпеки виробничих процесів базується на принципі забезпечення 100 % безпеки. Як показує практика, така концепція неадекватна законам, що відбуваються в техносфері. Вимога абсолютної безпеки, яка є ідеальною з позицій гуманності, може обернутися трагедією для людей тому, що забезпечити абсолютну безпеку (нульовий ризик) у діючих системах неможливо.

Виходячи з цього, фахівці з теорії безпеки життєдіяльності та розробники антропогенних систем відкинули концепцію абсолютної безпеки, і прийняли реальну концепцію прийнятного (припустимого) ризику. Суть цієї концепції полягає в забезпеченні ризику такого рівня небезпеки, який сприймає суспільство в даний період часу. Прийнятний ризик сполучає у собі технічні, економічні, соціальні і політичні аспекти і представляє компроміс між показником рівня безпеки і можливістю його досягнення. Необхідність уведення «прийнятного ризику» зв'язана, в основному, з економічними витратами, спрямованими на підвищення безпеки антропогенних систем. Затрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки можна завдати шкоди соціальній сфері, наприклад, знизити виплати постраждалим на виробництві в результаті нещасних випадків, скоротити витрати на медичну допомогу і т. ін.

Таким чином, в основі керування ризиком лежить логічний метод порівняння витрат і одержуваного комплексного позитивного ефекту від зниження ризику. На рис. 1.2 показаний спрощений приклад графічного способу визначення рівня прийнятного ризику.




Рис. 1.2 - Графічний метод визначення рівня прийнятного ризику




Із рисунка видно що, при збільшенні витрат на реалізацію об'єкта, які спрямовані на підвищення його безпеки, технічний ризик знижується, але одночасно росте рівень соціального ризику.

Як випливає з графіків, сумарний ризик досягає мінімуму при визначеному співвідношенні між економічними інвестиціями в технічну і соціальну сфери. Цей ефект компромісу і враховується при виборі рівня прийнятного ризику. У деяких країнах, наприклад у Голландії, показники прийнятного ризику встановлені в законодавчому порядку. Так, максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини вважається його значення, рівне величині 10-6 у рік. Зневажливо низьким вважається індивідуальний ризик загибелі людини, рівний 10-8 у рік. Максимально прийнятним ризиком для екологічних систем вважається такий, при якому може постраждати 5 % видів біогеоценозу.

Таким чином, оцінка небезпеки тієї чи іншої системи через показник ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки техносфери. На додаток до технічних, організаційних, адміністративних методів, що використовуються при рішенні задачі зниження ризику, застосовуються також економічні методи керування ризиком – страхування, грошова компенсація збитку, платежі за ризик і т.д. При цьому, наприклад, фахівці ряду країн вважають за доцільне в законодавчому порядку ввести квоти за ризик.

З глобальної точки зору забезпечення безпеки життєдіяльності, яка ґрунтується на збереженні динамічної рівноваги в системі «людина – середовище існування» такий підхід являється хибним. Цей висновок обумовлюється тим, що в розглядаємому випадку ігнорується комплексна оцінка глибини впливу від реалізації небезпеки на систему «людина – середовище існування». Вона підміняється одночасним грошовим еквівалентом локального збитку в виробничому або природному середовищі, ущербу здоров’я людини чи групи людей. При цьому не береться до уваги прогнозування майбутніх негативних наслідків, які можуть проявитися у гідросфері, біосфері або літосфері Землі, визвати появу невідомих захворювань, психічні розлади у здоров’ї людини і т. п.


1.2.2. Принципи визначення припустимого рівня негативних

факторів середовища існування стосовно здоров'я людини

Сприйняття стану і зміни характеристик навколишнього середовища здійснюється людиною за допомогою ряду аналізаторів (зорового, тактильного, слухового й ін.), які забезпечують одержання, обробку і передачу інформації у відповідні ділянки кори головного мозку. У корі головного мозку, що є вищою ланкою центральної нервової системи, ця інформація аналізується й обробляється системою розпізнавання образів. При цьому здійснюється також вибір (формування) програми відповідної реакції фізіологічних і психічних процесів, що протікають в організмі людини. Цей процес протікає з дотриманням умови захисту, забезпечення нормальних режимів роботи функціональних систем і всього організму людини в цілому. З цією метою кожний з аналізаторів характеризується конкретним порогом мінімальної і максимальної чутливості, які сформувалися у процесі еволюції.

У зв’язку з цим, при рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності важливим є виявлення припустимого рівня негативних факторів середовища існування стосовно здоров'я людини.

Виходячи із викладеної коротко інформації виходить, що взаємодія функціональних схем організму людини з зовнішнім середовищем виражається в динамічній зміні його енергетичного і матеріального балансу. При цьому відбувається трансформація внутрішньої енергії в організмі і зміна біохімічних процесів, що відбуваються в ньому, які формують у кінцевому рахунку, адекватну відповідну реакцію всього організму на дію зовнішнього подразника.

Рівень зовнішнього подразника може бути різним – нижче допустимого, допустимий, вище допустимого. Для його оцінки використовується параметр інтенсивності кількості енергії, що надходить в одиницю часу через одиничну площадку поверхні відповідного аналізатора людини.

У випадку дії зовнішнього подразника із рівнем нижче допустимого (нижче мінімальної чутливості аналізатора) людна не відчуває його.

При допустимих інтенсивностях дії зовнішнього подразника людина сприймає інформацію, яка надходить ззовні в природному виді. Він, наприклад, бачить, сприймає дотиком навколишній світ, чує його звуки, вдихає аромат різних запахів. Тобто в цьому разі забезпечується адекватне сприйняття характеристик навколишнього середовища.

При високому рівні зовнішнього подразника (вище допустимої інтенсивності) в організмі людини формуються нестандартні біологічні ефекти у виді, наприклад, неприємних відчуттів. У тому випадку, якщо негативні фактори навколишнього середовища при вище допустимих рівнях діють протягом невеликих проміжків часу і з досить тривалими перервами, то нестандартні небажані ефекти, загалом, не позначаються на здоров'ї людини. Однак високі рівні впливу зовнішніх негативних факторів протягом тривалого часу можуть викликати негативні наслідки, які у більшості випадків можуть привести до соматичних і генетичних змін в організмі людини.

Виходячи з цього, при оцінці впливу небезпечних і шкідливих факторів на безпеку життєдіяльності людини основною задачею є встановлення ступеня впливу факторів навколишнього середовища і трудового процесу на характер і рівень змін функціонального стану організму людини, його потенційних резервів, можливостей механізму адаптації до цих факторів.

Для виключення виникнення необоротних біологічних ефектів регламентується рівень впливу несприятливих факторів, тобто встановлюються безпечні чи гранично припустимі рівні кожного негативного фактора.

Так, для виробничої сфери гранично допустимий рівень (ГДР) – це той максимальний рівень негативного фактора, який, впливаючи на людину (ізольовано чи в сполученні з іншими факторами) протягом робочої зміни щодня, протягом усього виробничого стажу, не викликає в нього й у його потомства біологічних змін, навіть прихованих і тимчасово компенсованих, у тому числі захворювань, змін реактивності, адаптаційно-компенсаторних функцій, імунологічних реакцій, порушення фізіологічних циклів, а також психологічних порушень (зниження інтелектуальних і емоційних здібностей, розумової працездатності, надійності виконання виробничих функцій).

Так, наприклад, стосовно до характеристики повітря по запиленості і загазованості використовується показник гранично допустимої концентрації (ГДК) шкідливої речовини. При оцінці шумової обстановки – гранично допустимий рівень звуку (ГДР), для оцінки допустимості роботи в умовах іонізуючих випромінювань – гранично допустима доза (ГДД).

Як правило, ступінь шкідливості негативного впливу фактора безпосередньо залежить від тривалості його дії на організм людини. У зв'язку з цим значення гранично допустимого рівня окремого негативного фактора для виробничої сфери і навколишнього середовища, у якому людина знаходиться більш тривалий час, відрізняються один від одного.

Слід відмітити, що на дійсному етапі розвитку людства, при визначенні значення гранично допустимого рівня для конкретного негативного фактора, відповідні спеціалісти поки що змушені робити вибір між імовірністю збитку здоров'ю людини й економічним ефектом від установлення більш високого, а значить і більш безпечного значення ГДР.

При встановленні гранично допустимого рівня впливу негативних факторів керуються наступними засадами:

  • пріоритет здоров'я людини перед іншими ефектами (технічною досяжністю, економічними вимогами і т.п.);

  • пороговість усіх типів дії негативних факторів, стосовно здоров'я людини;

  • первинність розробки і впровадження профілактичних заходів у порівнянні з моментом появи небезпечного чи шкідливого фактора у виробничому процесі.



1.2.3. Принципи і методи забезпечення безпеки

життєдіяльності людини

Відповідно до визначення, поняття принцип – це ідея, основне положення, що реалізується в процесі розробки.

Метод є способом досягнення мети. Причому вибір застосовуваного методу повинний здійснюватися виходячи з загальних закономірностей досліджуваного явища, процесу, події, що впливають на рівень безпеки життєдіяльності людини.

Для організаційної, конструктивної, матеріальної реалізації обраних принципів і методів, з умовою забезпечення безпеки життєдіяльності, використовуються засоби забезпечення безпеки.

Таким чином, принципи, методи і засоби – це логічна послідовність алгоритму забезпечення безпеки життєдіяльності. Вибір їхнього виду залежить від конкретних умов діяльності людини, рівня небезпеки проектованого об'єкта, вартості такого об'єкта і багатьох інших критеріїв. В даний час розроблений ряд принципів забезпечення безпеки. Вони класифікуються по декількох ознаках, наприклад: технічні, організаційні, управлінські (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Класифікація принципів забезпечення безпеки

Тип класифікації

Ознаки класифікації

Принцип нормування

Установлення ГДК, ГДР, ГДД

Принцип слабкої ланки

Штучне введення в об'єкт (систему) додаткового чутливого елемента

Принцип інформації

Своєчасна подача інформації, необхідної для правильної реакції персоналу

Принцип класифікації

Поділ об'єкта (системи) на складові, відповідно до потенційних ознак небезпеки

Принцип, що орієнтує

Активність оператора, гуманізація діяльності, деструкція, заміна оператора, класифікація, ліквідація небезпеки, системність, зниження небезпеки

Технічний принцип

Блокування, вакуумування, герметизація, захист відстанню, компресія, міцність слабкої ланки, екранування

Організаційний принцип

Захист часом, захист інформації,

резервування блоків і вузлів, рішення несумісності, підбор кадрів, послідовність дій, ергономічність об'єктів

Управлінський принцип

Адекватність, контроль, зворотний зв'язок, відповідальність, плановість, стимулювання, керування, ефективність.


Нижче розглянемо детальніше істоту деяких із приведених принципів.

Принцип нормування. Цей принцип полягає у встановленні таких параметрів небезпечних і шкідливих факторів середовища існування, виробничого середовища, дотримання яких забезпечує захист людини від відповідної небезпеки.

Цей принцип реалізується встановленням безпечних гранично допустимих концентрацій шкідливих речовин (ГДК), гранично допустимих викидів (ГДВ), гранично допустимих рівнів шуму, вібрації, випромінювань (ГДР), гранично допустимих доз (ГДД), норм перенесення і підйому ваги, тривалості добової трудової діяльності людини і т.п.

Принцип слабкої ланки. Цей принцип полягає в тім, що в проектовану чи аналізовану систему чи об'єкт із метою забезпечення безпеки вводиться додатковий елемент, який реагує на зміну відповідного параметра системи, тим самим запобігаючи появі конкретної небезпеки.

Цей принцип реалізується, наприклад, введенням у відповідні елементи системи запобіжних клапанів, розривних мембран, захисного заземлення, блискавковідводів, автоматичних вимикачів і т.п.

Принцип інформації. Цей принцип полягає у своєчасній подачі і засвоєнні персоналом інформації, виконання вимог якої забезпечує відповідний рівень безпеки.

Принцип інформації реалізується через навчання, інструктажі, кольори і знаки безпеки, попереджувальні написи, маркірування блоків устаткування й ін.

Принцип класифікації. Цей принцип полягає в поділі об'єкта чи системи на класи і категорії по ознаках, зв'язаних з конкретними небезпеками.

Прикладами реалізації цього принципу є обладнання санітарно-захисних зон, класифікація виробництв (приміщень) по вибухо-пожежній небезпеці і ін.

У виробничому середовищі, яке представляється системою «людина – машина» існують наступні дві характерні зони:

Гомосфера – простір (робоча зона), де знаходиться людина в процесі розглянутої діяльності.

Ноксосфера – простір, у якому постійно існують чи періодично виникають небезпеки, негативні антропогенні фактори.

Виходячи з визначення цих зон, випливає, що сполучення або перетинання простору гомосфери і ноксосфери неприпустимо з позицій безпеки людини.

Забезпечення безпеки досягається наступними трьома основними методами:

Метод А полягає в просторовому і тимчасовому поділі зон гомосфери і ноксосфери. Цей метод може бути реалізований застосуванням засобів дистанційного керування, автоматизації, роботизації виробничих процесів і ін.

Метод Б полягає в нормалізації стану ноксосфери. Він реалізується шляхом виключення небезпек. Так, заходи, що захищають людину від шуму, газу, пилу, небезпеки травмування й інші засоби колективного захисту, є прикладами реалізації цього методу.

Метод В – це комплекс прийомів і засобів, які сприяють адаптації людини до відповідного середовищу і підвищенню його захищеності. Даний метод реалізується професійним навчанням, тренуванням психологічного впливу, застосуванням засобів індивідуального захисту.

У реальних умовах реалізується комбінація розглянутих методів забезпечення безпеки.

^ Засоби забезпечення безпеки поділяються на дві наступні основні групи:

  • засоби колективного захисту (ЗКЗ), які забезпечують нормалізацію умов праці в цілому;

  • засоби індивідуального захисту (ЗІЗ), що вирішують задачу нормалізації середовища існування чи виробничого середовища для окремої людини.

У свою чергу засоби колективного захисту й індивідуального захисту підрозділяються на групи в залежності від характеру небезпек, конструктивного виконання, принципів захисту і т.п.


1.2.4. Керування безпекою життєдіяльності

Основною задачею керування безпекою життєдіяльності є підвищення рівня безпеки чи системи об'єктів. Правильна постановка задачі при розробці проектів вимагає, щоб уже на стадіях проектування об'єкта чи системи були включені елементи, які виключають реалізацію небезпеки. Однак це не завжди можливо. У тому випадку, якщо виявлену небезпеку неможливо виключити цілком, необхідно знизити можливість ризику до припустимого рівня, тобто мінімізувати імовірність появи небезпеки. Досягти цього можливо різними шляхами. Так, наприклад, реальними шляхами керування безпекою життєдіяльності є введення мір таких напрямів:

  • організаційно-управлінського характеру, у тому числі і контроль за рівнем безпеки;

  • навчання людей з питань безпеки;

  • стимулювання безпечної роботи і відповідного поводження;

  • удосконалювання технічних систем і об'єктів;

  • розробка і використання спеціальних засобів захисту;

  • заміна небезпечних операцій іншими – менш небезпечними.

Кожен з перерахованих напрямків має свої переваги і недоліки. Тому на практиці, як правило, для підвищення рівня безпеки об'єкта завжди використовується комплекс цих заходів. Вибір заходів виконується з використанням порівняльного аналізу витрат на заходи й ефектом від рівня зниження збитку, що очікується в результаті їхнього введення.

Такий підхід до рішення задачі зменшення ризику прояви небезпеки називається керуванням ризиком.

Слід зазначити, що описаний підхід до керування ризиком через економічний показник, як і метод установлення гранично допустимих рівнів негативних з урахуванням економічних показників факторів є недостатньо повним.

Важливу роль у цьому випадку грає оцінка ступеня небезпеки процесу, пов'язана з визначенням і контролем ризику в процесі існування об'єкта, роботи виробництва. Виявлену об'єктивну можливість впливу конкретного блоку, технологічної операції на рівень безпеки систем чи об'єктів висувають на перший план при розробці методів і засобів керування безпекою.

Під керуванням БЖД розуміється організований вплив на систему «людина – середовище існування» з метою досягнення заданих позитивних результатів. Керувати БЖД – це значить практично реалізувати можливість переводу об'єкта з одного небезпечного стану в інший – менш небезпечний. При цьому повинні дотримуватися об'єктивної умови економічної і технічної доцільності такої операції.

Задача керування безпекою є багатокомпонентною. У зв'язку з цим для її успішного рішення необхідний системний підхід. У даному випадку вимоги системності полягають у виборі необхідного і достатнього числа компонентів, якими визначається безпека об'єкта.

Принципи системного аналізу полягають у дотриманні наступних основних положень:

  1. Постановка задачі – повинна починатися з виявлення і чіткого формулювання кінцевих цілей. При цьому проблему необхідно розглядати як єдине ціле.

  2. Аналіз альтернативних шляхів досягнення цілей. Вибір найбільш раціонального шляху з технічних, екологічних, економічних і др. позицій.

  3. Аналіз сполучності основної та другорядних цілей. Основним положення, яке повинно виконуватися при цьому є умова, щоб другорядні цілі не знаходились в конфлікті із загальною метою. При цьому мета повинна задовольняти вимогам реальності, предметності, кількісній визначеності, адекватності, необхідній ефективності та ступеню контролюємості.

Перший етап – постановка задачі (етап формувань цілей) є найбільш складним у керуванні безпекою. Він повинний реалізовуватися з використанням принципів системного аналізу. Ціль необхідно розглядати як ієрархічне явище, яке підкоряється конкретній кінцевій меті. Вона підрозділяється на підцілі, що ранжуються по ступені важливості, ступеню впливу на рівень безпеки.

Вимоги безпеки, повинні враховуватися на всіх стадіях циклу, а саме: при науково-дослідній роботі над проектом, розробці наукового проекту, на етапі дослідно-конструкторської роботи, на етапі реалізації проекту, при його іспитах, на стадії виробництва, транспортування, експлуатації, при модернізації і реконструкції об'єкта, його консервації і ліквідації.

Розглядаючи керування, як процес, у загальному випадку можна сформувати наступний алгоритм його реалізації стосовно до безпеки життєдіяльності (рис. 1.3).

При рішенні задач забезпечення безпеки життєдіяльності, виділяють наступні основні аспекти:

  • світоглядний;

  • правовий;

  • організаційно-оперативний;

  • технічний;

  • ергономічний;

  • екологічний;

  • фізіологічний;

  • медичний;

  • соціальний;

  • психологічний;

  • виховний;

  • економічний.




1   2   3

Схожі:

Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconКалендарний план лекцій з безпеки життєдіяльності
Безпека життєдіяльності як наука І навчальна дисципліна. Законодавче І нормативно-правове забезпечення безпеки життєдіяльності
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconТема наукові основи безпеки життєдіяльності визначення науки «Безпека життєдіяльності»
Основні цілі в рішенні задачі рівноважного існування системи «людина – середовище існування»
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconКонцепція ризику. Принципи забезпечення безпеки життєдіяльності
Предмет «Безпека життєдіяльності». Основні задачі предмета
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconПитання для модульного контролю №2 з предмету безпека життєдіяльності
Система державних виконавчих органів, відповідальних за забезпечення безпеки життєдіяльності
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconRoz group тф
Безпека життєдіяльності (безпека життєдіяльності, основи охорони праці), корп. 1, ауд. 424, Худик М. В., Лабораторні
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconНаукова бібліотека
Про планове навчання І перевірку знань працівників установ, закладів, організацій І підприємств освіти І науки з питань безпеки життєдіяльності...
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconПрофесор В.І. Чепок Доцент Ю. О. Разлівінських Доцент І. О. Носова Доцент Г.І. Разумна
«Безпека 2010. Актуальні проблеми викладання безпеки життєдіяльності в закладах освіти», яка традиційно проводиться на факультеті...
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconНаказ №208 14 Щодо виконання Наказу №969/922/216 від 21. 10. 2010
«Про організацію та вдосконалення навчання з питань охорони праці, безпеки життєдіяльності та цивільного захисту у вищих навчальних...
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconПравила техніки безпеки у відділеннях гіпербаричної оксигенації. Правила техніки безпеки в клініко-діагностичних лабораторіях. Правила техніки безпеки у фізіотерапевтичних відділеннях
Безпека життєдіяльності: Навч. Посібник / За ред. Є. П. Желібо і В. М. Пічі. – Київ: «Каравела»; Львів: «Новий Світ-2000», 2001....
Розділ 1 наукові основи безпеки життєдіяльності глава Теоретичні основи безпеки життєдіяльності 1 Предмет «Безпека життєдіяльності» iconК. В. Данова дистанційний курс з дисципліни «Безпека життєдіяльності»
«Безпека життєдіяльності» для студентів заочної форми навчання напряму підготовки
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи