Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг icon

Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг




НазваНавчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг
Сторінка2/5
Дата23.06.2012
Розмір0.61 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   2   3   4   5

^ 2.6. Розміщення тимчасових будівель


За призначенням тимчасові будівлі поділяють на: виробничі (майстерні, об'єкти енергетичного призначення і т.п.); адміністративно-господарські (контори виконробів, прохідні і т.п.); санітарно-побутові (гардеробні, душові і т.п.).

Залежно від конструктивних рішень розрізняють тимчасові будинки неінвентарні (розраховані на одноразове використання) та інвентарні. Останні, в

свою чергу, можуть бути збірно-розбірні, контейнерні й пересувні.

При розміщенні санітарно-побутових і адміністративних будинків необхідно забезпечити безпеку і зручність підходів до них, не заважати будівництву, забезпечити максимальне блокування будинків між собою. На майданчику з великим числом працюючих побутові приміщення слід розосередити, наблизивши їх, по можливості, до місця роботи.


^ 2.7. Розміщення складів


Залежно від вимог до фізико-хімічних властивостей матеріалів, що зберігаються, розрізняють приоб’єктні склади: відкриті (збірний залізобетон, цегла і т.д.); напівзакриті (навіси, столярні вироби, руберойд і т.п.); закриті утеплені і неутеплені (цемент, паркет і т.п.).

Відкриті склади слід розташовувати поблизу споруджуваних об'єктів у зоні дії монтажних кранів уздовж фронту їхнього переміщення. Навіси розмі-

щують у зоні дії крана або в безпосередній близькості.

Закриті склади розміщують поблизу тимчасових будівельних доріг поза небезпечною зоною.


Контрольні ЗАпитання


  1. Які роботи виконують при розчищенні території?

  2. Як здійснюється відведення поверхневих вод?

  3. Що таке відкритий і закритий дренаж?

  4. Як здійснюється винос на місцевість будівельної сітки?

  5. Наведіть схему внутрішньобудівельних автомобільних доріг.

  6. Як конструктивно влаштовані автомобільна і залізна дороги?

  7. Наведіть класифікацію тимчасових будинків за призначенням.

  8. Які види приоб’єктних складів Ви знаєте?



3. Земляні роботи


^ 3.1. Види земляних споруд


Земляними спорудами називають виїмки і насипи, що виникають в результаті розробки, переміщення та ущільнення ґрунту. Такі інженерні споруди влаштовують у ґрунтовому масиві або зводять на поверхні землі і поділяють на: котловани – виїмки шириною понад 3 м і довжиною не менше ширини; траншеї – виїмки з невеликою шириною і довжиною, що багаторазово перевищує ширину; насипи – споруди, які зводять з насипного й ущільненого ґрунту; резерв – виїмка, з якої ґрунт використовують для зведення насипу; кавальєр – насип, що відсипається із зайвого ґрунту, а також з метою його тимчасового розміщення.

Залежно від функціонального призначення розрізняють такі земляні споруди: котловани, траншеї, ями, канали, відвали, греблі, дамби, дорожні полотна, планувальні площадки, тунелі й виробки.

За терміном служби такі об'єкти поділяють на постійні й тимчасові. Постійні – це дамби, греблі, насипи доріг, канали, водойми і планувальні площадки різного призначення. Тимчасові – котловани, траншеї, підземні виробки, ями, свердловини, а також тимчасові насипи ґрунту. Всі види земляних споруд повинні бути: міцними, стійкими, здатними сприймати навантаження, протистояти впливу атмосферних опадів, негативних температур, вивітрюванню, а також не змінювати форму і розміри в період експлуатації.

Найважливішими вимогами до постійних і тимчасових земляних споруд є стійкість їхніх бічних поверхонь – укосів. Це досягається проектуванням оптимальної крутості укосів, що визначається відношенням висоти h до закладання l, h / l = 1 / m, де m – коефіцієнт укосу. Крутість укосів обумовлена нормативними документами і залежить від: виду земляної споруди, ґрунту і його характеристик, а також глибини розробки або висоти насипу.

^ 3.2. Технологічні властивості ґрунту


Ґрунти – це породи, що залягають у верхніх шарах земної кори (разом з рослинним шаром). За характером структурних зв'язків часток відрізняють ґрунти: скельні з високою міцністю, в яких частки зцементовані між собою; нескельні, що складаються зі зруйнованих гірських порід. Нескельні ґрунти поділяють на великоуламкові, піщані, супіщані, глинисті, суглинні, лесові, мули і торф.

Технологічні властивості ґрунту і його якість істотно впливають на: стійкість земляних споруд, трудомісткість розробки, вибір ефективного способу виконання робіт і їх вартість. У зв'язку з цим необхідно враховувати основні характеристики ґрунтів: щільність, вологість, зчеплення, розпушуваність і коефіцієнт фільтрації.

Щільністю називають масу 1м3 ґрунту в природному стані, тобто в щільному тілі до розробки. Щільність піщаних і глинистих ґрунтів складає 1,6-2,1 т/м3, а скельних незруйнованих – до 3,3 т/м3.

Вологість (%) визначається ступенем насиченості ґрунту водою, що являє собою відношення маси води в ґрунті до маси твердих часток ґрунту, виражене у відсотках. При вологості до 5% ґрунти вважають сухими, 5-30% – вологими, а більше 30% – мокрими.

Зчеплення характеризується початковим опором ґрунту зрушенні залежить від виду ґрунту, а також його вологості і складає для піщаних ґрунтів 3-50 кПа, для глинистих – 5-200 кПа.

^ Коефіцієнт фільтрації – показник здатності ґрунту пропускати (дренувати) воду, що визначається кількістю води, яка пропускається за добу і залежить від складу і щільності ґрунту. Для піщаного ґрунту такий показник знаходиться в межах 0,5-75 , а глинистого – 0,001-1 м/доб.

Розпушуваність – це збільшення об’єму ґрунту при його розробці, тобто при руйнуванні структури. Такий показник визначається коефіцієнтом початкового Кр і остаточного Ко.р розпушування.

Коефіцієнт початкового розпушування розраховують за співвідношенням об’єму розпушеного ґрунту до об’єму ґрунту в природному стані. Для піщаних ґрунтів Кр складає 1,08...1,17, суглинних – 1,14...1,2 і глинистих – 1,24...1,3.

Ґрунт, укладений в насипі, навіть під тиском механічного ущільнення не може досягти об’єму в природному стані. У зв'язку з цим коефіцієнт остаточного розпушування визначають як відношення об’єму ущільненого ґрунту до об’єму ґрунту до його розроблення. Для піщаних ґрунтів Ко.р складає – 1,01... 1,025, суглинистих – 1,015...1,05 і глинистих – 1,04...10,9.

На процес розроблення ґрунту істотно впливають його щільність, зчеплення і вологість. Тому нормативні документи передбачають класифікацію ґрунтів на групи залежно від труднощів їх розробки.


^ 3.3. Визначення об’ємів земляних робіт


Об’єм прямокутного котловану (рис.3.1), який розробляють в умовах попередньо спланованої на рельєфі місцевості площадки, розраховують за формулою

V = H / (2a + a1)b + (2a1 + a)b1 / 6,

де Н – глибина котловану, що визначається як середня арифметична глибина по кутах котловану, м;

а, b – довжина і ширина котловану по низу (приймати із запасом з двох сторін по 0,5 м); а = а + 0,5 · 2, b = b + 0,5 · 2;

a1, b1 – довжина і ширина котловану по верху, м; а1 = а+2mН, b1 = b+2mН;

m – коефіцієнт укосу (приймати згідно з нормативними вимогами).

Об’єм зворотної засипки пазух котловану визначають, віднімаючи з об’єму котловану об’єм підземної частини об'єкта, який зводять:

.

Для розрахунку об’ємів траншей і лінійно-протяжних споруд необхідно подати поздовжні й поперечні профілі. Поздовжній профіль розділяють на ділянки відповідно з точками перелому по поверхні ґрунту і дну траншей. Об’єм траншеї на кожній ділянці визначають окремо, а потім їх підсумовують. На рис.3.2 наведена траншея, що являє собою трапецеїдальний призматоїд. Об’єм такої фігури між пунктами 1 і 2 наближено визначають:

V1-2 = (F1+F2)L1-2 (із завищенням) або

V1-2 = FСР·L1-2 (із заниженням),

де F1, F2 – площі поперечного перерізу в пункті 1 і 2 відповідно, що визначають як F = аН + H2m;

FСР – площа поперечного перерізу на середині між пунктами.



а б


Рис.3.1 – Визначення об’ємів котлованів:

а – геометрична схема визначення об’єму котловану; б – розріз постійного котловану (укос 1:m2) і тимчасового (укос 1:m1); 1 – об’єм виїмки; 2 – об’єм засипки



Рис.3.2 – Схема визначення об’єму траншеї (лінійно-протяжної споруди)

Більш точно об’єм призматоїда може бути визначений за формулою

V1-2 = FСР + [m (Н1 + Н2)2 / 12] · L1-2.

Для розрахунку об’ємів при вертикальному плануванні площадки її (в плані з горизонталями) розділяють на елементарні ділянки, об’єми робіт яких підсумовують. Такі ділянки можуть бути представлені квадратами чи трикутниками зі стороною 10... 100 м (рис.3.3).


виїмка

насип


Рис.3.3 – План площадки з укосами (з лінією нульових робіт і схематичним

представленням геометричних фігур для визначення об’ємів ґрунту, який розробляють)


У всіх вершинах квадратів обчислюють робочі позначки Н як різницю між проектними позначками (червоними позначками планування) hЧЕР і чорними (позначками місцевості) hЧОР, що визначають інтерполяцією між горизонталями, а в крайніх ділянках – екстраполяцією. Отже

H = hЧЕР - hЧОР.

Знак мінус робочої позначки показує, що вона нижче червоної - проектної позначки (тут необхідно виконати підсипку), а плюс - вище проектної позначки (у цьому випадку треба зрізати ґрунт, створивши виїмку).

Між двома вершинами з робочими позначками різного знака знаходять точку з позначкою, що дорівнює 0 (точку нульових робіт). Такі точки знаходять за правилом пропорційності. Відстань від точки нульових робіт до вершин, що мають відповідні робочі позначки Н3 і Н4, а також H8 і Н9, знаходять, виходячи з подібних трикутників (при цьому Н3 і Н4 приймають за абсолютною величиною):

l1 = аН3 / (Н34); l2 = а – l1,

де l1 – відстань від нульової точки до вершини з позначкою Н3;

l2 – те ж з позначкою Н4;

а – сторона квадрата між вершинами і робочими позначками.

З'єднавши між собою по всій площадці точки з позначкою О, одержують лінію нульових робіт, що розділяє ділянку на виїмку і насип.

Така лінія розмежовує квадрати на трикутники, трапеції, п'ятикутники, що мають різні розміри і форми. Об’єми фігур, утворені квадратами і їхніми частинами, що відтинаються нульовою лінією, а також об’єми укосів визначають, використовуючи наступні формули:

для цілого квадрата

V = F (H1 + H2 + H7 + Н6) / 4,

де F – площа в плані основи квадрату чи відповідної фігури;

інші фігури, що відтинаються нульовою лінією:

трикутник V = F · Н3 / 3,

трапеція V = F(Н4 + H9) / 4,

п'ятикутник V = F (H9 + H14 + Н13) / 4;

об’єми укосів:

кутовий у вигляді чотиригранної піраміди V = m2 / 3,

де m – коефіцієнт закладання укосу;

бічний типу призматоїда V = ма (Н + Н) / 4,

бічний у вигляді тригранної піраміди V = ма / 4.

Сума всіх окремих об’ємів являє собою загальний об’єм ґрунту при вертикальному плануванні площадки.


^ 3.4. Способи закріплення ґрунтів

Закріплення ґрунтів передбачає комплекс дій, спрямованих на підвищення несучої здатності основ. У результаті здійснення такого процесу підвищується міцність ґрунту, він стає нерозмивним, а за певних умов і водонепроникним.

Відомі такі способи штучного закріплення ґрунтів: силікатизація, цементація, бітумізація, заморожування, електричний і електрохімічний.

Силікатизацію (дво- і однорозчинну) застосовують для закріплення лесових, просадних і піщаних ґрунтів.

Цей спосіб передбачає наступні операції: очищення ділянки, занурення ін’єкторів, приготування і нагнітання розчину, витягування ін’єкторів і тампонаж свердловин.

Для закріплення добре дренуючих ґрунтів, з високим коефіцієнтом фільтрації (більше 2 м/доб) використовують дворозчинну силікатизацію. Такий варіант процесу передбачає нагнітання у ґрунт послідовно водяного розчину силікату натрію Na2SіО3 (рідке скло) і хлористого кальцію СаСl2. У результаті взаємодії розчинів утвориться кремнієва кислота, що при затвердінні зв'язує частки ґрунту, створюючи моноліт (міцність ґрунту досягає 1,5...3 МПа).

Слабкодренуючі ґрунти (коефіцієнт фільтрації менше 0,3 м/доб) закріплюють, застосовуючи однорозчинне закріплення ґрунту, що передбачає нагнітання суміші силікату натрію й затвердника.

^ Цементація і бітумізація полягає в нагнітанні в тріщиновидні й крупнопористі (пухкі) піщані ґрунти, з коефіцієнтом фільтрації більше 80 м/доб, відповідно розчину або розігрітого бітуму. У результаті кальматації, термопластичних та інших процесів основа стає монолітною і водонепроникною.

Процес цементації передбачає: розчищення поверхні, під якою здійснюють закріплення, буріння свердловин, їх продування і промивання, встановлення ін’єкторів, гідравлічне випробування свердловин (визначають ступінь водопоглинання, за яким підбирають склад і консистенцію розчину), нагнітання тампонажного розчину, витяг ін’єкторів.

Розчин нагнітають такими способами: гідравлічним, використовуючи насоси високого тиску (до 10 МПа), і пневматичним – компресори.

Залежно від діаметра пор і тріщин у ґрунті застосовують цементний або цементно-піщаний розчин, який приготовляють з використанням шлакових, пуцоланових, глиноземистих цементів марки не нижче 300.

Заморожування ґрунтів полягає у створенні міцного водонепроникного огородження із замороженого ґрунту, що виключає проникнення ґрунтових вод і водонасичених ґрунтів у котлован, траншею чи вибій. Застосовують такий метод у ґрунтах з високим ступенем водонасищення (з великими швидкостями фільтрації ґрунтових вод). Для виконання процесу заморожування по периметру котловану бурять свердловини і встановлюють охолоджуючі колонки з труб, з'єднані трубопроводом, по якому циркулює розчин хлористого кальцію (розсіл).

Розчин охолоджують на заморожуючій станції і насосом по трубах розподіляють по колонках, в яких він піднімається під тиском нагору по зазору між живильною трубою і заморожуючою колонкою. При цьому відбувається теплообмін – забір тепла з ґрунту, в результаті чого він замерзає концентричними колами, утворюючи масив замороженого ґрунту у вигляді циліндра. У процесі подальшого заморожування об’єм циліндрів збільшується і вони, змерзаючись, утворюють суцільний і замкнутий масив замороженого ґрунту навколо котловану.

^ Термічний спосіб застосовують для закріплення лесових і пористих суглинних ґрунтів, за умови залягання їх вище рівня ґрунтових вод. У свердловину по термостійких трубах подають паливо, спалюючи його при тиску повітря, що нагнітається, 0,1...0,15 МПа. Закріплення ґрунту свердловини й у масиві відбувається під дією полум'я і розпечених газів, що проникають у пори ґрунту. При цьому навколо свердловини утворюється стовп обпаленого ґрунту діаметром 4...8 м, міцність якого підвищується до 1МПа при закріпленні масиву на глибину до 15 м.

^ Електричним методом закріплюють глинисті ґрунти. Суть його полягає в застосуванні електроосмосу. Для цього через ґрунт пропускають постійний електричний струм з напругою поля 1 В/см і щільністю 1...5 А/м2. Такий процес забезпечує ущільнення глини, її осушення і втрату здатності до збільшення об’єму.

^ Електрохімічний спосіб відрізняється тим, що одночасно з дією електричного струму через трубу, що являє собою катод, і ін’єктором у ґрунт уводять розчини хімічних добавок (силікату натрію, хлористого кальцію, хлористого заліза). У результаті процес закріплення ґрунту інтенсифікується.


^ 3.5. Технологічні схеми способів розробки й ущільнення ґрунтів


3.5.1. Розробка ґрунту одноківшовими екскаваторами


В умовах будівництва, реконструкції, а також при прокладанні інженерних мереж для розробки ґрунту широко використовують одноківшові і багатоківшові екскаватори.

Одноківшові екскаватори мають комплект змінного робочого обладнання: пряму, зворотну лопату, драглайн і грейфер. Крім цього стрілу такої машини можна обладнати вантажним гаком або клин-бабою.

Прямою лопатою розробляють ґрунт, коли екскаватор розташовується нижче рівня вибою, який розробляють. Зворотну лопату застосовують при стоянці екскаватора вище рівня вибою. Нижня крайка ковша прямої і зворотної лопати виконана у вигляді суцільної напівкруглої кромки або зубців. Ківш драглайна дозволяє розробляти вологі грунти й навіть ґрунти, розташовані під водою. Грейферний ківш, як і драглайн, навішують на стрілу і застосовують для розробки ґрунтів малої щільності, а також таких, що знаходяться під водою.

До основних параметрів екскаватора відносять: продуктивність, радіуси різання, вивантаження, глибину копання і висоту навантаження в транспорт і відвал.

Змінна продуктивність екскаватора, м3:

,

де ТЗМ – тривалість зміни, год.; КН, КР і КВ – відповідно коефіцієнти наповнення ковша КН=0,8...1,1, розпушення ґрунту КР=1,1...1,5 і використання екскаваторів за часом КВ=0,7...0,8; q – місткість ковша, м3; ТЦ – тривалість одного циклу екскавації ґрунту, с, включаючи наповнення ковша ґрунтом, підйом ковша, поворот стріли до місця розвантаження ковша, спорожнювання ковша і повернення робочого органу у вихідне положення.

З метою збільшення продуктивності екскаватора попередньо розпушують щільні ґрунти, збільшують місткість ковша і зменшують кут повороту стріли.

Екскаватор, маючи циклічний режим роботи, може здійснювати розвантаження ґрунту у відвал або транспорт. В останньому випадку його продуктивність погоджують з місткістю ковша, кількістю самоскидів і відстанню транспортування ґрунту.

Місце, в якому екскаватор розробляє ґрунт (робоче місце), називають забоєм. Форма і розміри забою залежать від параметрів екскаватора, його обладнання (виду ковша), властивостей грунту, розмірів виїмки, виду транспорту і прийнятої технологічної схеми розробки ґрунту.

Екскаватор, обладнаний прямою лопатою, може виконувати процес лобовими (торцевими) або бічними проходками. У лобовій проходці екскаватор розробляє ґрунт перед собою і розвантажує його в транспорт, при бічній він здійснює виїмку по одну сторону щодо осі переміщення, а вивантаження виконує в транспорт, розташований по інший бік осі проходки.

Максимальну ширину проходки визначають з виразу:

.

Планувальні види виїмок можна розробляти бічною проходкою з транспортом, який рухається на одному рівні з екскаватором. В окремих випадках для переходу до розробки бічною проходкою слід виконати піонерну траншею, опустивши в неї екскаватор по пандусу (рис.3.4, а, б).

Таку траншею розробляють бічним забоєм при русі транспорту по поверхні землі на відстані не менше 1 м від брівки виїмки. У цьому випадку ширина проходки дорівнює В+С (згідно з рис.3.4, а), де С – ширина проходки, розташованої з боку подачі транспорту.

Котловани (виїмки) великих розмірів у плані доцільно розробляти поперечними проходками уздовж меншої сторони. Цей спосіб розробки забезпечує мінімальну довжину піонерної траншеї і одночасно можливість використовувати ефективний кільцевий рух транспорту (рис.3.4, б).

Котловани (виїмки) великої глибини розробляють у кілька ярусів. Нижній ярус проходить аналогічно верхньому (рис.3.5).

Транспорт подають до екскаватора так, щоб ґрунт з ковша вивантажувався в кузов позаду. При цьому рух самоскида повинен бути паралельний осі проходки екскаватора, але в протилежному напрямку.




б
а


Рис.3.4 – Схеми проходок екскаватора з прямою лопатою:

а – піонерної траншеї і наступних бічних проходок; б – при поперечних проходках; О.Э.1,О.Э.2 – стоянки екскаватора; O.T.1,O.T.2 – стоянки транспорту; 1...3 – послідовність розробки ґрунту




Рис.3.5 – Схема розробки котловану великої глибини послідовними проходками (І-ІV)

екскаватора з прямою лопатою: 1-5 – послідовність розробки ґрунту


При використанні зворотної лопати також застосовують лобовий і бічний забій. При розробці виїмки лобовою проходкою екскаватор рухається по осі траншеї чи котловану, поперемінно розробляючи ґрунт по одну, потім по іншу сторону залежно від того, з якого боку поданий черговий самоскид (рис.3.6).




а б

Рис. 3.6 – Схеми проходок екскаватора із зворотною лопатою або драглайна:

а – при лобовій проходці і наступних бічних; б – при поперечних проходках;

О.Э.1 - О.Э.3 – стоянки екскаватора; О.Т.1 - О.Т.3 – стоянки транспорту; 1-3 – послідовність проходок екскаватора


Бічна проходка передбачає розробку ґрунту по одну сторону від осі руху екскаватора (із зворотною лопатою). Найбільш доцільно застосовувати екскаватор із зворотною лопатою для розробки траншей глибиною до 6 м і невеликих котлованів глибиною до 4 м (наприклад, під фундаменти окремих колон).

Для торцевої і бічної проходок організація робіт драглайна і зворотної лопати аналогічна. При цьому зберігається таке ж співвідношення максимальної глибини різання. Драглайн пересувається між черговими стоянками на 1/5 довжини стріли, тому що його ківш підвішений до стріли гнучко. Для нього ефективною є човникова схема роботи (рис.3.7).

У цій схемі передбачено, що автосамоскид підходить до місця завантаження по дну забою і завантажується поперемінними черпаннями ковша з обох сторін кузова. Кут повороту екскаватора при навантаженні за поздовжньо-човниковою схемою наближається до 00, а при поперечно-човниковій – до 15...200, при цьому тривалість розвантаження зменшується, тому що ківш випорожняється без припинення поворотного руху екскаватора в момент переносу ковша над кузовом машини. Завдяки цьому загальна тривалість робочого циклу екскаватора ТЦ знижується на 20...26%.

При розробці ґрунтів екскаватор, обладнаний грейферним ковшем, повинен бути так розташований щодо траншеї, щоб кут його повороту не перевищував 70...900. Грейфер на нову стоянку пересувається на 1/4 довжини стріли.



а б


Рис.3.7 – Схеми роботи драглайна човниковим способом:

а – при навантаженні ґрунту в транспорт, який подають по дну забою; б – при навантаженні ґрунту в транспорт, який подають нарівні стоянки екскаватора, а також у тимчасовий відвал


Екскаватори розробляють котловани і траншеї на глибину, трохи меншу

від проектної, залишаючи так званий недобір. Недобір (5...10 см) залишають, щоб уникнути пошкодження основи і не допустити переборів ґрунту. Для підвищення ефективності роботи екскаваторів застосовують скребковий ніж, насаджений на ківш екскаватора. Цей пристрій дозволяє механізувати операції по зачищенню дна котловану і траншей і виконувати їх з похибкою не більше ±2 см, що виключає необхідність ручних доробок.

Екскаватори-планувальники мають телескопічне обладнання, що застосовується на універсальних екскаваторах як змінне. Телескопічне обладнання призначене в основному для виконання зачисних робіт на укосах насипів і виїмок. Його основні параметри вибирають, виходячи з умови можливості руху ковша без одночасного повороту стріли.

Загальна глибина (висота) планованої поверхні залежить від крутості укосу. Якщо довжина укосу більше робочих параметрів екскаватора, укіс поділяють на зони, довжина яких дорівнює величині ходу висувної частини стріли (рис.3.8, а). Планування укосів можна виконувати зверху донизу чи знизу доверху. Екскаватори з телескопічною стрілою застосовують також при вирівнюванні площ (рис.3.8, б), при роботі в стислих умовах, наприклад у місцях перетинання траншей з прокладеними раніше комунікаціями (рис.3.8, в). У цьому випадку телескопічним обладнанням виконується розробка ґрунту вище і нижче трубопроводу. Це ж обладнання застосовують при розробці ґрунту в безпосередній близькості від будівель (рис.3.8, г), при навантаженні ґрунту в самоскиди чи відвал. Розміри обмежених місць складають за висотою 4,5...5 м, шириною 8...10 м. Глибина розробки становить 2,5...3 м.

Телескопічне обладнання застосовують також при розробці вузьких траншей з вертикальними стінками з кріпленням щитами і розпірками. Для роботи телескопічного обладнання потрібно в 3...4 рази менше місця, ніж для зворотної лопати. Цим способом забезпечується більш швидка установка щитів і зменшується небезпека обвалення незахищених укосів (рис.3.8, д). Телескопічним обладнанням можна також розробляти котловани і траншеї лобовими (рис.3.8, е) і бічними проходками.



а

б

в

г

д

е


Рис.3.8 – Схеми роботи екскаватора з телескопічним обладнанням:

а – вирівнювання укосів; б – вирівнювання основи; в – при роботі в обмежених умовах; г – розробка приямку біля стін закритого приміщення; д – розробка траншей з вертикальними стінками і щитами; е – розробка траншей з укосами

1   2   3   4   5

Схожі:

Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг icon1. Основні положення технології будівельного виробництва
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів” являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв...
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconЗ дисципліни «механізація та автоматизація будівельних та ремонтно-будівельних робіт»
Програма І робоча програма навчальної дисципліни «Механізація та автоматизація будівельних та ремонтно-будівельних робіт» (слухачів...
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник для практичних занять з модуля „Фінансовий менеджмент” (для магістрів спец. 8050106 „Облік І аудит”)....
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconХарьковская национальная академия городского хозяйства соціологія навчально-методичний посібник
Соціологія: Навчально-методичний посібник (для студентів 3 курсу заочної форми навчання всіх спеціальностей академії). Авт.: Бєлова...
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник для середніх загальноосвітніх шкіл з поглибленим вивченням біології
Планування роботи дошкільного навчального закладу. Навчально-методичний посібник
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник для студентів професійно-кваліфікаційного рівня "бакалавр" за напрямом підготовки 0902
З-38 Технологічні основи машинобудування: Навчально-методичний посібник. – Суми: Вид-во СумДУ, 2004. – 98 с
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник до практичних занять з медичної біології для студентів і викладачів вищих навчальних медичних закладів
Навчально-методичний посібник до практичних занять з медичної біології для студентів І викладачів вищих навчальних медичних закладів...
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник Міністерство освіти і науки України
Л22 Економічна історія. Навчально-методичний посібник. – Тернопіль: Економічна думка, 2006. – 68 с
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник для слухачів Інституту підготовки професійних суддів Одеса 2011 Рекомендовано до видання
Призначення покарання: Навчально-методичний посібник / Авт кол.; Відп ред. В. О. Туляков. – О.:, 2011. с
Навчально-методичний посібник „Технологія І механізація будівельних процесів являє собою колективну працю викладачів кафедри тбв І бм хнамг iconНавчально-методичний посібник Навчально-методичний комплекс з курсу
Навчально-методичний комплекс з курсу «Інженерна та комп’ютерна графіка. Частина», для студентів денної та заочної форм навчання...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©zavantag.com 2000-2013
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи